Friday, April 17, 2015


Beloved in Christ!  Once again, we gather in Ukraine and throughout the world to greet one another on the glorious feast of our Lord’s Resurrection. For more than a year, we have been traveling along a special way of the cross, and, in human terms, it may seem difficult to speak of joy. However, Paschal joy comes not from men, but from God!  Today all creation proclaims Christ’s victory over evil and death: “This is the day that the Lord has made, let us rejoice and be glad in it.”
Throughout salvation history, there were many moments when God’s people were tested. One such period was in the time of the prophet Habakkuk, mentioned in our Paschal Matins service.  He lived in a time of transition, when the Babylonian empire arose on the ruins of the Assyrian empire. The new power proved to be just as ruthless as the previous. Although the ruler changed, but the same elements of imperial power remained unchanged: an ideology of one’s own “greatness,” the pursuit of glory, wealth, and foreign lands – all sustained by deceit and violence.
Keeping watch with the prophet on this Paschal night is to stand with perseverance in the midst of human disillusionment and helplessness expecting God’s saving action, the revelation of His victory over the enemy and aggressor.  Habakkuk proclaims: “I will take my stand at my watch post and station myself on the tower, and look out to see what he will say to me, and what I will answer concerning my complaint.  Today, we, together with the prophet, call out to God: “O LORD, how long shall I cry for help, and You will not hear?  Or cry to You ‘Violence!’ and You will not save?”
In response to this call emanating from within the suffering heart of the faithful, today we receive an answer from the Almighty God: “God came … His splendor covered the heavens, and the earth was full of His praise. His brightness was like the light; rays flashed from His hand; and there He veiled His power”. The prophesized glory and splendor, the brightness and ray of light – that is the light of Christ’s Resurrection, which shines upon us today in the same way as it did then when Christ dispatched the armed guard and emerged victorious from the sealed tomb. The watchful song of Habakkuk finds its fulfillment in the good news greeting: “Christ is risen!”  The Risen Christ shows us that God fulfills our prayer, He rushes to free those, who each day persistently stand on guard in prayer for Ukraine. On this light-filled night the Holy Church sings out God’s victory, and in the prayerful vigil of her Paschal services together with the prophet Habakkuk , she points to “the brilliant angel who proclaims: Today salvation comes to the world…” Today on its native lands our Church is called to give out the prophetic voice of victory over idolatry, deceit, and violence. The Risen Lord dispelled the fear of the Apostles, saying: “Peace be with you. As the Father has sent me, even so I am sending you”.  These words also speak to us and give us strength not only to stand against the enemy, but to also conquer our interior ills: loss of faith, fatigue, and fear.  The Revolution of Dignity is far from completed as long as the peace of Christ has not filled our hearts – it is only with Christ that we can, in the words of the Servant of God Metropolitan Andrey, defeat self-serving political opportunism, corruption, and the vestiges of a godless regime in relations between government institutions and society.
The peace of Christ is threatened not only in Ukraine.  Far and wide, where true Christians proclaim the Risen Lord and live according to the Gospel, old persecutions have reignited and new challenges emerge. We pray for the conversion of those who in words proclaim the Risen Lord but in action do works of the evil and deceit, which remains deeply rooted in human hearts. In a special way, we pray for our brothers and sisters in Ukrainian Crimea and the Donbas, as well as for our Christian brothers and sisters in the Middle East who are being persecuted unto martyrdom. We understand how the faith is threatened by the self-assured consumerist culture of a West that has forgotten its Christian roots and values. We might think that in our spiritual struggle it is as if we are surrounded on all sides. That is why the prophet’s prayer is also our prayer: “Will you not hear? Will you not respond?  Will you not save?”  Today we who call out to God against the violence and lies, we who stand in watchful prayer, receive the brilliant angel, who proclaims the victory of the Risen Christ.  He brings solace and peace to those who mourn the dead, gives assuredness of His victory over violence, aggression, malice, and untruth.
Celebrating Pascha in wartime is to be able to see our victory in the Risen Christ.  This victory must first of all take place in our souls and fill the heart of each person who truly believes that indeed Christ is risen!  This faith in the victory of the Risen One allows those who are on the front lines to face death and, with courage and confidence, defend one’s land.  This power of the Risen One allows us to resist the temptation of hatred towards those who allowed themselves to be deceived by an insatiable imperial ideology of falsehood and violence. This victory of Christ, as the Risen Truth, finds its expression in all who speak of and bear witness to the truth regarding what is happening in Ukraine.  This truth of Christ allows all who see themselves as Disciples of Christ to be true apostles of the Good News of peace and love.
Our victory, found in the Risen Savior, over all enemies seen and unseen, may not appear right away. It approaches in stages, day by day, gradually revealing itself in all its fullness.  Therefore, that which the prophet Habakkuk already saw, already celebrated, already in part received in anticipation, that is what we today celebrate in fullness: the Resurrection of Christ!
Beloved in Christ!  On this luminous day of Christ’s Resurrection I long to share this Paschal joy with you. My deepest heartfelt wish is that our festive greeting, “Christ is risen,” may strengthen us in faith, dispel the fatigue of battle, and give us hope in a complete victory and a shining future for Ukraine. This greeting is also addressed to our faithful throughout the world who share the pain of their family and friends in the native land, and provide assistance, each according to his or her ability, in prayer and material support. Wherever we are, let us proclaim a true Revolution of Dignity which can only be founded on a constant conversion to the Risen Christ, and on the fulfillment of His Gospel in our lives. To all of you in Ukraine and throughout the world I send you my heartfelt festive greetings.  May this feast of Our Lord’s Resurrection bring you blessings, a tasty sharing of our traditional blessed egg, and a Paschal joy that is full of light.


Early in the morning, the Myrrh-bearing women brought spices to the tomb of the Lord. They found the stone unexpectedly rolled away, and they asked among themselves: Where are the seals of the tomb?  Where are Pilate’s guards? The radiant angel came to the wondering women and proclaimed to them: Why do you seek weeping the Life Who gives life to the human race? Christ our God has risen from the dead as almighty, granting life to all; incorruption, enlightenment and great mercy!

Women disciples, why do you open the myrrh with tears? The stone is gone; the tomb is empty: Behold corruption destroyed by life! The seals witness that the guards of the godless have watched in vain. Mortal nature has been saved by the flesh of God. Hell is wailing. Go with joy, and proclaim to the apostles: Christ has slain death as the first-born of the dead. He awaits you in Galilee!

The Myrrh-bearers came early to Your tomb, O Christ, seeking You to anoint Your most pure body. Enlightened by the angel’s words they proclaimed joyous tidings to the apostles: The Leader of our salvation has been raised; He has captured death,
granting the world eternal life and great mercy!

The Myrrh-bearing Women reached Your tomb and saw the seals of the tomb broken. They wailed as they did not find Your most pure body: Who has stolen our hope? Who has taken the dead One, naked and anointed? The sole consolation of His Mother?
How can the life of the dead have died? How can the Capturer of hell have been buried? But arise in three days as You said, Savior, and save our souls!


Dear Brothers and Sisters, Happy Easter! Jesus Christ is risen! Love has triumphed over hatred, life has conquered death, light has dispelled the darkness!
Out of love for us, Jesus Christ stripped himself of his divine glory, emptied himself, took on the form of a slave and humbled himself even to death, death on a cross. For this reason God exalted him and made him Lord of the universe. Jesus is Lord!
By his death and resurrection, Jesus shows everyone the way to life and happiness: this way is humility, which involves humiliation. This is the path which leads to glory. Only those who humble themselves can go towards the “things that are above”, towards God. The proud look “down from above”; the humble look “up from below”. On Easter morning, alerted by the women, Peter and John ran to the tomb. They found it open and empty. Then they drew near and “bent down” in order to enter it. To enter into the mystery, we need to “bend down”, to abase ourselves. Only those who abase themselves understand the glorification of Jesus and are able to follow him on his way. The world proposes that we put ourselves forward at all costs, that we compete, that we prevail… But Christians, by the grace of Christ, dead and risen, are the seeds of another humanity, in which we seek to live in service to one another, not to be arrogant, but rather respectful and ready to help. This is not weakness, but true strength! Those who bear within them God’s power, his love and his justice, do not need to employ violence; they speak and act with the power of truth, beauty and love. From the risen Lord we ask today the grace not to succumb to the pride which fuels violence and war, but to have the humble courage of pardon and peace. We ask Jesus, the Victor over death, to lighten the sufferings of our many brothers and sisters who are persecuted for his name, and of all those who suffer injustice as a result of ongoing conflicts and violence. There are so many of them!
We ask for peace, above all, for beloved Syria and Iraq, that the roar of arms may cease and that peaceful relations may be restored among the various groups which make up those beloved countries. May the international community not stand by before the immense humanitarian tragedy unfolding in these countries and the drama of the numerous refugees.
We pray for peace for all the peoples of the Holy Land. May the culture of encounter grow between Israelis and Palestinians and the peace process be resumed, in order to end years of suffering and division. We implore peace for Libya, that the present absurd bloodshed and all barbarous acts of violence may cease, and that all concerned for the future of the country may work to favor reconciliation and to build a fraternal society respectful of the dignity of the person. For Yemen too we express our hope for the growth of a common desire for peace, for the good of the entire people.
At the same time, in hope we entrust to the merciful Lord the framework recently agreed to in Lausanne, that it may be a definitive step toward a more secure and fraternal world. We ask the risen Lord for the gift of peace for Nigeria, South Sudan and for the various areas of Sudan and the Democratic Republic of the Congo. May constant prayer rise up from all people of goodwill for those who lost their lives – for those killed last Thursday at Garissa University College in Kenya –, for all who have been kidnapped, and for those forced to abandon their homes and their dear ones.
May the Lord’s resurrection bring light to beloved Ukraine, especially to those who have endured the violence of the conflict of recent months. May the country rediscover peace and hope thanks to the commitment of all interested parties.
We ask for peace and freedom for the many men and women subject to old and new forms of enslavement on the part of criminal individuals and groups. Peace and liberty for the victims of drug dealers, who are often allied with the powers who ought to defend peace and harmony in the human family. And we ask peace for this world subjected to arms dealers, who profit from the blood of men and women. May the marginalized, the imprisoned, the poor and the migrants who are so often rejected, maltreated and discarded, the sick and the suffering, children, especially those who are victims of violence; all who today are in mourning, and all men and women of goodwill, hear the consoling and healing voice of the Lord Jesus: “Peace to you!” . “Fear not, for I am risen and I shall always be with you”

Friday, April 10, 2015

Емаус - це історія про…

     Емаус - це історія про те, чому це смішно - боятися робити помилки, і про те, як Бог із нашого поганого може зробити своє чудове. Бо дорога до Емауса - це неправильна, погана дорога. Двоє учнів пішли нею вже після того, як почули звістку, що Ісус воскрес, від жінок та решти апостолів. Вони свідомо вибрали не вірити, свідомо вибрали віддалитися. І тут починає тріщати мій перший стереотип про Бога: Ісус не залишається в якійсь «праведній точці», з якої кричить: «Агов, ви не туди пішли! Ви не праві, і якщо не повернетеся - не бути більше вам Моїми учнями!» Ісус іде з нами, нашою неправильною дорогою… Ми часто сприймаємо Ісуса ще й досі мертвим, думаємо, що як не будемо йти до Нього, то Він так і лежатиме, стаючи дедалі меншою точкою на нашому життєвому горизонті. Можемо вибрати найгірші дороги, які лиш пропонує нам життя; але Ісус від нас не відмовиться, Він залишить ідеальні для нас дороги і йтиме по тих інших разом із нами. Крім того, давайте подумаємо, що сталося би, якби ці двоє учнів були більш побожними. Не знаю, чи ще комусь Ісус приділив так багато часу одразу після свого воскресіння, як цим двом! Можливо, Він не пройшов із ними всіх сімох стадій (11 км), бо приєднався не від початку подорожі; але для того, щоб пояснити все Писання, мабуть, знадобилося багатенько часу. Це був дуже особистий час, Ісус подарував його їм і тільки їм. Якби не були такими грішниками - не мали би стільки Ісуса. Емаус міг бути рідним містом Клеопи, - що було би логічним, бо учні мали де переночувати там і навіть куди запросити Ісуса. Мабуть, хтось із них був господарем тієї оселі. Крім того, куди захоче піти людина, коли все її попереднє життя розвалилося? Додому. Дім - це місце, де ми були найбільш вразливі та беззахисні; це місце, де у нас сформувалася більшість рис характеру, які зараз маємо; де нас знають без прикрас і нагород. Рибалкам із Галілеї Ісус сказав, що чекатиме на них там. До Клеопи Ісус пішов у Емаус. Це місто розташоване на північний схід від Єрусалима. На івриті «схід» означає «минуле», а північ позиціонується в Біблії як місце, звідки приходять усі наші біди: «І Господь сказав: З боку півночі розгориться зло на всіх, хто живе на землі» (Єр 1, 14). Тому Емаус може символізувати всі моменти нашого життя, які хотів приховати час або ми. Схоже, що Ісусові важливо, щоб ми Його побачили саме в нашому Емаусі - там, де ми Його ще не знали і не бачили; щоб ми зрозуміли, що Він усе одно там був, що Він досі там є, бачить, якими ми є, але не тікає, а ламає для нас хліб, ламає своє тіло. Полишає ідеальні дороги і стає на неправильні, хресні, страшні, наші… Він не стоїть як дорожній регулювальник, а каже: «Я піду з тобою в твій Емаус…».              

Червоні маки - символ пам’яті про полеглих на війні

Червоні маки - символ пам’яті про тих, хто загинув під час Другої світової та гине на сході України у боротьбі за незалежність. Під гаслом «Пам'ятаємо. Перемагаємо» пройдуть День пам’яті та примирення і відзначення 70-річчя перемоги над нацизмом 8-9 травня. Проект «Маки пам’яті» - презентували у Мистецькому Арсеналі дружина Президента України Марини Порошенко, Голова Українського інституту національної пам’яті Володимир В’ятрович, Заступник голови адміністрації Президента України Ростислав Павленко, відомий суспільний діяч Євген Нищук. «Друга світова війна торкнулася кожної української родини - і ця пам'ять залишиться з нами назавжди. Ми маємо для цієї пам'яті історичний український символ - образ  квітки маку, який завжди був пов'язаний із війною та військом, - каже Марина
Порошенко. - Ми родиною підтримуємо символ маку, як знак пам'яті тих хто боронив і боронить нашу землю, хто віддав своє життя за наше майбутнє». Вона закликала всіх українців долучитися до акції пам'яті і 8-9 травня одягти квітку маку, тим самим віддати шану героям і пам’ять усім жертвам війни. Голова Українського інституту національної пам’яті Володимир В’ятрович підкреслив: «Ми пам'ятаємо, що агресора зупинили спільними зусиллями об'єднані нації. Той, хто захищає свою землю, завжди перемагає. Пам’ять про події, які відбувалися на нашій землі, робить нас сильнішими, має оберігати від помилок минулого і допоможе перемогти сьогодні». «Коли ми пам'ятаємо - ми перемагаємо», - говорять ініціатори акції.
     Внесок України в перемогу об’єднаних націй над нацизмом значний. Україна належала до східноєвропейського театру війни, однак українці воювали по всьому світу. Український слід залишився на полях головних битв на інших фронтах: Вестерплятте, Дюнкерк, Монте-Кассіно, Нормандія, Маньчжурія. Найбільше українців (до 6 млн.) перебувало у Червоній армії, в структурах українського визвольного руху (УПА та ОУН) - близько півмільйона осіб, майже 250 тис. – в арміях Польщі, Великої Британії, Франції, Канади, США. Загалом брали участь у бойових діях 7 млн. українців. Як відомо з минулого року Україна вшановує пам’ять полеглих у Другій світовій війні під європейським та традиційним українським символом - квіткою маку. Цьогоріч вперше 8 травня - день капітуляції нацистської Німеччини -  на офіційному рівні за європейською традицією став Днем пам’яті та примирення. Відповідний Указ Президент України підписав 24 березня 2015 р. Заходи із вшанування розпочалися в січні із річниці визволення концтабору Авшвіц і триватимуть до вересня - річниці завершення Другої світової війни.                                          

Радуйся, всіх упованіє

Молімося до Пресвятої Богородиці, особливо, щоб скріпила нас на молитві…
     Ми щодня прибігаємо до Пресвятої Богородиці з нашими молитвами, під час недільних
Богослужінь співаємо хвалебні пісні до Матері Божої, у дні, присвячені вшануванню Пречистої Діви, в особливіший спосіб віддаємо їй похвалу. З якою скорботою вдивляємося в страждаюче обличчя Марії в часі Страсного тижня, і з якою радістю вітаємо Богородицю у Різдвяні свята! Впродовж усього нашого життя ми маємо неодноразову нагоду пройти з Пресвятою Дівою її земне життя. Починаючи від Різдва Пресвятої Богородиці, й закінчуючи її Успенням, ми можемо щодня, щогодини, щомиті відчувати присутність Матері Божої у нашому повсякденному житті. Варто лише захотіти цього всім серцем і віддатися в опіку Пречистої Діви. Яких тільки слів не знаходять для більшого звеличення Марії, а які чудесні порівняння підсилюють наше розуміння її чистоти і святості! Скільки здавалось би неймовірних прикладів милосердя Богородиці подає нам духовна література, черпаючи їх із життя Пресвятої Матері - усіх і не перелічити! Чи не найбільше прославляємо Пречисту Діву під час відправи молебна в її честь. У стихирах і гласах возносимо радісні прославляння Марії. Багато з них говорять самі за себе, як-от, наприклад: "Радуйся, всіх радосте. Радуйся, вірних спасеніє. Радуйся, заступнице всіх християн і прибіжище, Владичице" - (Стих: "Слиши, дщи, і виждь, і приклони ухо твоє"). Проте, є й такі, що наводять на глибші розважання про чесноти Пречистої Діви: "Радуйся, горо приосіненная. Радуйся, божественная трапезо. Радуйся, ручко всезлатая" - (Глас 8. Подобен "На хвалу потекл").
      Як можемо розважати собі стосовно першого величання Марії: Радуйся, горо приосіненная? Мається на увазі гора, що оповита тінню. Впродовж життя людина неодмінно чогось прагне. І кожне прагнення втілюється тоді, коли досяжними є певні висоти, коли піднімаючись на вершину омріяної гори, нарешті може з полегкістю зітхнути і перепочити. Але часто того заповітного відпочинку не знаходить, а на гірській вершині безжалісно пече сонце. Втомлена тривалою виснажливою подорожжю, спрагла прохолоди та спочинку людина навіть на верхівці своєї мети не дістає відповідного втілення бажань. Пречиста Діва Марія є тією горою у житті кожного з нас. Досягнувши її вершини, можна віднайти блаженний спокій, ховаючись у тіні Божественного світла. Бажання наслідувати чесноти Пресвятої Богородиці - це вже перший крок на гірській дорозі. Як і в земному житті, шлях у гори часто сповнений небезпек: це і загроза лавин, у зимову пору, і боязнь збитися з правильної стежки, це і падіння та ймовірність тілесних пошкоджень, різноманітних травм. У спекотну пору на гірських стежинах гріються гадюки, а в холодніший час зростає небезпека зледеніння. Але як і на земній дорозі, Богородиця опікується нами, боронячи від усякого лиха, так і під час нашої духовної мандрівки Пречиста Діва допоможе нам перебороти диявольські спокуси і досягнути тієї гірської вершини святості, де, сповиті тінню, зможемо відпочити душевно та тілесно. Радуйся, горо приосіненная. Пресвятая Богородице, нехай головною ціллю нашого життя буде здобування Твоїх чеснот. Розмірковування над другим величанням пробуджують у нас намір прийняти Святе Причастя: "Радуйся, Божественна трапезо", - співаємо до Богородиці і найчастіше саме з ласки Матері Ісуса користаємо із Святих Тайн. Бо ж хто, як не Богородиця, вимолює для нас у Свого Сина прощення гріхів! Хто, як не Марія, боронить нас перед упадками. Вона є нашою Божественною трапезою: перебуваючи на молитві до Пресвятої Богородиці, отримуємо духовну поживу, яка скріплює нас і на тілі. Молімося до Пресвятої Богородиці, особливо в часі посту, щоб скріпила нас на молитві, сприяла каяттю та наверненню грішників, щоб все більше людей могло з вдячністю співати: "Радуйся, всіх упованіє".                                                

І поцілунку Тобі не дам, як Юда...”

Пам'ятайте те, що не можливо у звичайних людей, можливе для тих, хто довірився Богові. 
Він дає мудрість і силу тим, котрі просять…
     "І поцілунку Тобі не дам, як Юда", - часто говоримо в церкві перед Святим Причастям, а натомість готуємо для Христа поцілунок Юди, який до глибини опікає Христове Обличчя, Христову Душу і Серце. "І поцілунку Тобі не дам, як Юда", - лише не піду в неділю і свято до церкви; "І поцілунку Тобі не дам, як Юда", - лише раз до року і без приготування піду до сповіді; "І поцілунку Тобі не дам, як Юда", - лиш одні гріхи скажу, а інші зі стиду - ні, ні, ніколи;"І поцілунку Тобі не дам, як Юда", - бідний Христос!!! Скільки ж тих проклятих святотатських сповідей роблять християни? Безліч! А це ж страшний смертельний гріх, що тягне за собою справедливу кару. Що таке святотатство в Тайні Покаяння і хто його допускається? Святотатство - це важкий, смертельний гріх, який топче Божі Закони, зневажає великі святощі, придбані для нас ціною Найдорожчої Божої Крови. Святотатства в сповіді допускається той, хто свідомо і добровільно затаює хоча б один-однісінький важкий гріх. І немає значення, чи це зроблено зі стиду, чи зі страху. Така сповідь святотатника є йому на власну погибель. Пам'ятайте також, як навчає святий Віаней з Арса: хто рідко сповідається, а до сповіді належно не готується і з власної вини у сповіді забув свої гріхи, той також допускається святотатства і його сповідь не є важною. Святотатників чекає Юдин кінець - пекло. І на закінчення розкажу вам одну історію з життя іспанського священика отця Авіля. Одного разу, після закінчення богослужіння покликали молодого отця до дому важкохворої дівчини, щоби прийняти її сповідь. Мати цієї дівчини виховувала її у великій побожності. З малечих літ це дитя було при церкві на всіх можливих відправах. Її дуже добре знали і вірні, які відвідували храм, і отці, які служили при Божому домі. Хвора дівчина декілька разів чула проповідь отця Авіля про добру сповідь і тепер постановила собі відбути святу сповідь. І звичайно ж, визнавала свої гріхи з таким жалем і слезами, що, зворушений до глибини душі отець, не вагаючись відразу дав покуту і розгрішення. Тим часом сталося щось непередбачуване. Брат-міністрант, котрий супроводжував отця до хворої, чекав на священика в сусідній кімнаті. І ось він побачив перед собою чорну, покриту шерстю руку, яка тримала хвору за горло так, мовби хотіла її задушити. Після повернення до церкви хлопець розказав про все побачене настоятелеві. А настоятель храму переказав це все отцеві Авілю і дав йому доручення знову повернутися до дому хворої і запитати, чи часом вона щось не приховує. Тієї ж самої ночі отець пішов до хворої дівчини. Наблизившись до воріт, він почув плач і гірке ридання. Коли застукав до дверей помешкання, йому відкрили двері слуги і сказали, що їх господиня померла. 
      Повернувшись до Церкви, отець Авіль пішов до каплиці, впав на коліна перед Найсвятішими Тайнами і почав гаряче молитися, щоб милосердний Бог захоронив ту особу від вічного вогню і щоб дав йому знати, що могло означати те дивне видіння. Невдовзі отець почув гуркіт ланцюгів. Обернувшись на цей звук, отець побачив особу, обплутану зверху донизу залізними ланцюгами і огорнуту полум'ям. Вражений священик запитав, ким вона є? І почув відповідь: "Я є душею тієї нещасної дівчини, котру сьогодні зранку ти сповідав і за котрою тепер ти даремно молишся. Я обманювала світ своїми облудами і фальшивою побожністю. По смерті моєї мами закохався в мене один молодий хлопець. Спочатку я опиралася його спокусам, але врешті цілковито піддалася його волі. Допустилася важкого упадку, відчувала згодом страшні докори сумління, боялася прокляття, але злий дух не дозволяв мені зробити добру і щиру сповідь, хоч я багато разів постановляла собі це зробити. Найбільше боялася, що отець-сповідник буде мати про мене жахливе уявлення, тож раз за разом відбувала сповідь по-святотатськи і негідно приймала Святе Причастя. Коли я почула твою проповідь про сповідь, це мене зворушило до глибини душі так, що я постановила в твої руки скласти мою сповідь і розказати тобі все про своє грішне життя. Якби я сповідалася зі своїх святотатств, а не з дріб'язків, то була б врятована. Але я, на жаль не мала сміливості це зробити, мене немов щось тримало за горло і не давало говорити. Тепер я навіки проклята, і твоя молитва за мене даремна!" - "Яка мука в пеклі для тебе є найважчою?" - запитав отець Авіль. "Це маленька думка, - відповіла, - що я так легко могла осягнути спасіння, визнавши тільки свій гріх, а я його так легко втратила!" Після цього з'ява зникла. Було чути тільки її жахливий крик та гуркіт ланцюгів. Ось що чекає душу, котра стане перед трибуналом Всемогучого Творця, за гріх святотатства. Бійтеся затаювати свої гріхи, не робіть цього, ради Бога прошу і спасіння вашої душі. Якщо щось маєте на своєму сумлінні - не носіть цей тягар, не давіть на своє серце і на Божу довготерпеливість, але підіть з мужністю до Тайни Покаяння і щиро все визнайте перед священиком. Пам'ятайте, що ані наші багатства, ані великі пожертви, ані важкі покути не в силі відпустити гріхів, лише щирий жаль і відверта сповідь відкривають нам Боже Милосердя і любов. І не кажімо, що священик є гірший за мене, бо робить те і те, бо здебільшого це неправда і вигадка людей. Ну хай, можливо, й так, але запам'ятай, що цей священик може тебе зробити навіки щасливим словами: "Розгрішаю тебе від всіх гріхів твоїх, іди в мирі..." Не змарнуйте цього святого часу, часу Великого посту. Нехай умертвлення від їжі іде в парі з молитвою, з прощенням, з милосердям і з доброю, святою сповіддю. Все, що робите, робіть так, якби ви вже останній день жили на землі. Користайте з прощення сьогодні, бо завтра Бог може вже не простити.                                                    ………………………………………………………

        - Дочка Сталіна - десятиліття жила і померла в США. - Син Хрущова - громадянин США.

- Де дочки Путіна? У Росії їх не видно. - Депутат Пехтін. З сином у США. - Міністр транспорту Московської області - Кацив. З сином у США. - Діти депутата Железняка - живуть у Швейцарії. - Діти Астахова. Один у Франції, другий в Англії. - Діти й онуки "головного патріота Росії" глави РЖД Володимира Якуніна живуть за межами країни - в Англії та Швейцарії. - Донька міністра закордонних справ Сергія Лаврова Катерина живе і навчається в США. - Син - віце-спікера держдуми А.Жукова довго жив і навчався в Лондоні. - Дочка віце-спікера Гос.Думи Сергія Анденко вчиться і живе в Німеччині. - Старший син віце-прем'єра Дмитра Козака - Олексій живе за кордоном і займається будівельним бізнесом. - Молодший брат Олексія Козака, Олександр, працює в Credit Suisse - Старший син депутата Ремезкова, Степан, нещодавно закінчив Мілітер-коледж Веллі Фордж в Пенсільванії (рік навчання коштує 1 млн 295 761 руб.). Його молодша дочка живе у Відні, де займається гімнастикою. Маша Ремезкова представляла збірну Австрії (!!!) на дитячих змаганнях в Любляні. - Дочка депутата В. Фетисова - Анастасія, виросла і вивчилася в США.Писати і читати російською Настя так і не навчилася. - Дочка Світлани Нестерової, депутата Гос.Думи від фракції "Єдина Росія" - живе в Англії. - У головного борця за "традиційні православні цінності" Е. Мізуліной син Микола вчився в Оксфорді, отримав диплом і переїхав жити на постійній основі в толерантну Бельгію, де дозволені одностатеві шлюби. - Дочка депутата Воронцова Анна проживає в Італії. Туди вона переїхала з Німеччини. - У єдинороса Олени Рахів, яка прославилася тим, що вона ленінградців, які прожили менше 120 днів у блокаді, назвала "недоблокаднікамі", дочка живе в США. - Дочка екс-спікера ГД, одного із засновників партії "Єдина Росія", а нині члена Радбезу Бориса Гризлова Євгена живе в Талліні. І навіть нещодавно отримала естонське громадянство. - Син колишнього міністра освіти Андрій Фурсенко живе на постійній основі в США. - Син В.Ніконова  - (онука Молотова), президента фонду "Політика" - громадянин США…

Wednesday, April 1, 2015

Easter is not Pagan

Remember - if anybody tries to tell you that Easter is derived from Ishtar, remind them that Easter is an English word, and that the feast predates the English language.
The Latin name is Pascha - and the name in most European Languages is derived from that.
Pascha, like our Ukrainian Пасха, is derived from the Greek Πάσχα, which is derived from the Aramaic Pasḥā, which is derived from the Hebrew Pᵉsāḥ - Passover.

As the Easter Proclamation of the Roman Rite says,

  • These, then, are the feasts of Passover,
    in which is slain the Lamb, the one true Lamb,
    whose Blood anoints the doorposts of believers.

Or, as our own Paschal canon of St. John Damascene says,

  • It is the Day of Resurrection! Let us be radiant, O people! Pascha! The Lord's Pascha! For Christ our God has brought us from death to life, and from earth unto heaven, as we sing triumphant hymns!

or, further on,

  • Christ appeared as a ‘male’ who opened the virgin womb. As our food he is called ‘lamb’; ‘unblemished’, as our Passover without stain; and ‘perfect’, for he is true God.
  • As a yearling lamb, for us a crown of goodness, the Blessed One, the cleansing Passover has been sacrificed for all; and from the tomb the fair Sun of justice has shone for us again.

We are approaching the Day of Resurrection, not, as some might tell you, a Christianized pagan holiday.

Таємниця сповіді…

     Стою і розмовляю із людьми. Цікаві запитання і цікаві відповіді привертають увагу у перехожих. Хтось, поспішаючи, йде далі, а хтось зупиняється. Враз одна жінка каже: «Отче, пригадую, що на сповіді ви мені говорили…!» Жінка сказала, не задумуючись, що для священика це могла бути остання сповідь. Все просто. Коли священик виявить гріх людини поза сповіддю, посилаючись, що він про це дізнався у сповіді, на нього автоматично спадає церковна кара, звільнити від якої може тільки найвища церковна влада. За одне речення чи слово, можуть бути довгі роки покути або позбавлення священичої практики. Таку строгість Церква прийняла, щоб захистити людину і її внутрішній духовний світ. Таким чином, все, що було сказане Богу, залишиться у Бога. Саме тому святу Сповідь часто називають Тайною Божою. Невидимо присутній Бог у невидимий спосіб приймає покаяння і дає прощення. І ця містерія має зберігатися постійно: у часі сповіді і також після неї. Спочатку не було такої установи. Є історичні факти, що люди привселюдно визнавали свої гріхи, не боячись думки інших. Але часи змінились і в середовище християн потрапили й такі, що замість Божого милосердя уділяли людське покарання. Сповідь зробили приватною. Каяник сповідає Богу гріхи у присутності священика, все відбувається під умовою таємниці.
     Приватний характер сповіді дозволив в особливий спосіб задовольнити духовні потреби віруючих і мати над ними духовне провідництво. З іншої сторони, ускладнив життя для самих священиків-сповідників. Відомі історичні факти, коли багато з них позбулося життя через те, що не викрили таємницю сповіді. Також відомі випадки, особливо за часів Радянського Союзу, коли дехто викривав сповіді і звітував їх у відповідні органи влади. На жаль, через це у багатьох виник спротив як до сповіді, так і до священиків. Щоб не порушити таємниці сповіді потрібно пам’ятати про те, що всі ми слабкі люди. Отже, потребуємо допомоги у несенні наших обов’язків, а не ускладнення. Тим більше, якщо це стосується такої делікатної теми як сповідь. Наша допомога буде в тому, що відтепер, краще пізнавши таємницю сповіді, ми не будемо у різний спосіб провокувати священика порушити цю таємницю. А це означає: Не цитувати слів священика почутих у сповіді, посилаючись відверто на Св. Сповідь. Якщо бачимо, що є чудова нагода поділитися мудрістю із іншими, то потрібно говорити так: «я почула, як один духовний наставник сказав, що….», «знаю, що дехто каже таке ….», «один священик твердить…», і т.д. Так не викриваємо ні обставин, ні особи. А тайна зберігається. Не деталізувати свої гріхи. Дуже добре, коли ми , сповідаючись, не називаємо конкретні імена і конкретні обставини. Це є зайвим. Бог і так знає все. Вартує лише окреслити обставини гріха так, щоб було зрозуміло його величину. Отож говоримо: «Хочу розкаятися за те, що гнівалась на одну жінку», «каюсь, що образила одного священика». У другому випадку потрібно уточнити – «ступінь гріха є різна між простою людиною і богопосвяченою». Також потрібно говорити про ступінь залежності до гріха: є різниця якщо це було випадково один раз, і коли гріх повторюється постійно. Не конкретність дозволить полегшити зберегти таємницю, щоб почута інформація не вплинула на думку сповідника. Саме тому потрібно обмежити деталі, але не до поверхового рівня.
      Строго забороняється згадувати про те, що говорилось на Сповіді поза сповіддю - Бувають випадки, коли людина хоче згадати те, що було на сповіді з причини: що добре не запам’ятала чи щось не зрозуміла, або ж навпаки захотілось подякувати за допомогу. Що ж тоді робити? Принцип простий: сказане на сповіді може бути повторене чи згадане лише на сповіді. Означає, що на наступній сповіді з дозволу священика можна ще раз згадати про гріхи чи поучення минулої. Також у крайніх випадках, якщо священик, що сповідав, є вільний і біля нього немає нікого, можна попросити дозвіл про духовну розмову під секретом сповіді. Якщо дозволить – добре, ні – чекаємо до наступної нагоди посповідатись.
      Що робити, коли була почута сповідь? - Підслуховувати сповідь – це великий гріх, бо людина краде те, що належиться Богу. Якщо це сталось недобровільно, то гріха немає, але буде тоді, коли ми будемо використовувати інформацію, почуту в сповіді, чи будемо її викривати іншим людям. Почуте має бути забуте або збережене у секреті. Саме тому дораджується уникати випадків навіть випадкової присутності у сповіді. Коли ви змушені бути у тому місці і дещо чується, то потрібно захоронити себе молитвою вголос, щоб не було чути самої сповіді або ж звернути увагу священику, щоб тихіше проходила сповідь. Ще раз хочу наголосити, що потрібно зберігати таємницю всього, що було почуто на сповіді і стояти на сторожі таємниці.
       Що робити, коли хтось починає говорити про деталі сповіді? - Бувають випадки, коли людина чи не зрозуміла, чи щось не дочула, то починає допитуватись у людей, а ті «розвісили вуха» і слухають. Що ж, якщо немає можливості перепитати це у священика, то пам’ятаймо, що не маємо права навіть згадувати почуте.  А чи можу я говорити свої гріхи? Сповідувати їх перед іншими, навіть, якщо вони були визнані вже на сповіді? Думаю, що не бажано. Якщо на це є доцільна причина, то можна, але повідаючи лише свою частину сповіді. Сказане священиком було сказане лише для вас.
      Коли немає обов’язку таємниці сповіді? - Все може трапитись у житті. Тому і таке потрібно знати. Таємниці немає тоді, коли сповідь не вважається сповіддю. А це буває тоді, коли сповідь перетворюється у грішну справу з причини будь-якої сторони. Коли робиться насміхання зі сповіді. Тоді священик має право перервати все і застерегти людину перед гріхом святотатства. В іншому випадку, коли ми почули інформацію поза сповіддю і вона є досить поширеною, навіть якщо би ми почули її на сповіді, ми все рівно можемо користати із неї. Бо дехто думає, що коли скаже священику на сповіді якийсь факт, то він має мовчати навіки. Так і є, але якщо він дізнався про це поза сповіддю, то вже не має обов’язку тримати таємницю. Тепер сподіваюсь, що ніхто не буде провокувати священика та інших людей, що ті зробили гріх. Сподіваюсь, що це пояснення дасть ясність і повагу до таїнства, дарованого Богом.                              

Про любов до Бога і ближнього. Хто любить Господа Бога, завжди робить те, що Богові миле…

Душа, яка старається подобатися Богові, не раз відчуває ослаблення фізичних і розумових сил, зазнає хвилевих прикрощів…
      Душа, яка справді любить Бога, намагається у всьому Йому подобатися. Але щоб подобатися Богові, потрібно якнайдокладніше виконувати те, що Він наказує і чого від нас бажає. Хто прагне подобатися Богові, той використовує кожну нагоду, щоб причинитися до Його слави або допомоги ближньому. "Любімо Бога, - говорив св. Вінкентій а Паульо до священиків-місіонарів. - Не жаліймо ні праці, ні труду, бо часто буває, що акти любові хоч випливають із ніжного серця, є невиразні, тому що не виявляються на ділі". Дехто вдовольняється сам собою або милою розмовою з Богом під час молитви. Але на таких не можна покластися, коли доведеться для Бога працювати, терпіти, умертвлятися, вчити убогих, шукати заблуканих овець, переносити брак потрібних речей, хворобу або інші прикрощі. Хто бажає подобатися Богові, той виконує все простодушно, без розумового напруження і без страху, що хтось може закинути, що він не так робить, як міг би робити.                     
      Душа, яка працює для Бога, є завжди вдоволеною не через свою любов, а через любов Божу, якою є перейнята. Вона знає, що Бог бачить її старання, наміри і ревність, щоб сподобатися Богові, і продовжує спокійно свою працю, навіть якщо не відчуває у цьому особистого задоволення. Хто любить Бога, той не відмовляє Йому ні в чому, однак це не означає, що він має виконувати все, що на його думку є добрим (бо тут можна помилитися), а робить те, чого вимагають приписи, обов'язки, любов або чемність. Душа, яка старається подобатися Богові, не раз відчуває ослаблення фізичних і розумових сил, зазнає хвилевих прикрощів, упокорень, але думка, що вона зробила все, чого була зобов'язана і що Господь Бог все це їй порахує і винагородить, заспокоює, а коли її зустрінуть несправедливі закиди і обвинувачення, приймає їх спокійно без скарг і нарікань.                            Хто любить Бога, той перестерігає інших перед гріхом…                   Душа, яка любить Бога, бажає, щоб ніхто не грішив, бо знає, що гріх - це найбільша образа Бога. "Усі, що справді люблять Бога, - каже св. Альфонс Лігуорі, - безупинно моляться за навернення грішників, і в тому напрямку йде їхня праця. Чи може душа, яка любить Бога і бачить, як Бог любить душі, яка роздумує над терпіннями Ісуса Христа і Його бажанням, щоб ми молилися за них, байдуже дивитися, як вони йдуть на вічну загибель?" "Я готова, каже св. Тереня, - посвятити своє життя тисячі разів, щоб видобути душу з гріха і пекла, до якого провадить гріх". Св. Катерина де Пацці каже: "Якщо Господь запитав би мене, як колись св. Тому з Аквіну, якої нагороди бажаю, я відповіла б: "Господи, одного бажаю: щоб люди не ображали Тебе". У цьому полягає ревність у спасенні душ. "Бог дав мені нахил бажати спасення душ, - каже св. Тереня, - і тому, коли читаю про святих, про працю апостолів, які приводили душі до Бога і ними наповнили небо, їхня діяльність спонукає мене до побожності, сліз і заздрості більше, ніж усі діла, виконані для Його любові". Ревність у спасенні душ повинна спонукати нас до молитви за навернення грішників та за ласку витривання у доброму для праведників. Пам'ятаймо, що нашими молитвами стримуємо Божу справедливість щодо грішників, випрошуємо для них милосердя, стримуємо людей перед упадком у гріх, спонукаємо вмираючих до жалю і надії. 
     Отець Фабер каже: "Якщо б ми кожного вечора перед тим, як піти на спочинок, просили Пречисту Діву Марію жертвувати Богові Найдорожчу Кров її Сина на захорону душ перед упадком у тяжкий гріх у прийдешній ночі і повторювали б це прохання кожного ранку, щогодини, така жертва, передана такими руками, напевно подобалася б Богові, і ми б зменшили й без того велике число гріхів". У ревності про Божу славу жертвуймо свій відпочинок, час, силу, щоб лишень допомогти бідній душі, яка відвернулася від Бога. 
     Св. Ігнатій у розмові з о. Ленезом запитав: "Отче, як би Ви вчинили, якщо Бог сказав би до Вас: "Якщо бажаєш зараз померти, дам тобі небо, але якщо волієш ще жити і працювати, не можу ручитися за твоє спасення. Судитиму тебе в такому стані, в якому помреш". Що ж би Ви вибрали?" Отець Ленез відповів: "Кажу щиро, що волів би я радше вмерти, це було б певніше". На це св. Ігнатій сказав: "Я вчинив би інакше. Я просив би Бога, щоб залишив мене при житті, якщо тоді я міг би причинитися до збільшення Його слави. Хай люди думають, що хочуть, однак я не можу інакше думати про Бога, який є таким добрим, вірним і щедрим". Ревність про Божу славу спонукає душу пожертвувати себе Богові за спасення інших. "Терпіти, працювати, навертати грішників до Бога - ось чого я бажаю", - пише один праведний місіонер. Таке бажання повинно бути прагненням кожного християнина. Перейнята такими думками, любляча Бога душа намагатиметься бути терпеливою і в покорі серця та в мовчанні буде переносити всі Божі допусти. Бо розуміє, що серед сьогоднішнього зіпсованого світу вона своєю посвятою для Бога є ніби посудиною, з якої розноситься прекрасний запах, який відсвіжує повітря.           

Беатифікаційний процес «Янгола-серфера»

     З початку цього року в архидієцезії Ріо-де-Жанейро (Бразилія) триває беатифікаційний
процес Гвідо Шьоффера. За фахом він був лікар, за захопленням - серфінгіст, а вирішив, що стане священиком. Трагічно загинув у віці 34 років у хвилях Атлантичного океану, за кілька тижнів до своїх дияконських свячень. Його називали «янголом-серфером» і «San Francisco Carioca» («святий Франциск із Ріо-де-Жанейро». Каріока - діалект португальської мови, яким розмовляють на території штату, тому всі мешканці і все вироблене в Ріо загалом називається «каріока»). Він показав, як у щоденному житті жити згідно з ученням Церкви. - Це була людина глибокої віри, захоплена Словом Божим, дуже чутлива до інших, - каже про нього о. Роберто Ассіз Лопес OSB, єпископський вікарій з питань канонізації. - В день його похорону храм Богородиці Копакабани був повний єпископів, священиків і всіх, хто бачив у ньому молоду людину, що глибоко любила Бога. Гвідо Відаль Франса Шьоффер народився 22 травня 1974 року в місті Вольта Редонда поблизу Ріо-де-Жанейро. Закінчив медичну школу. Займався вбогими, допомагаючи Сестрам Місіонеркам Любові, також працював з індіанцями. При цьому він не відмовлявся від своєї великої пристрасті - серфінгу. 2002 року в монастирі бенедиктинців у Ріо розпочав підготовку до священства, яку потім продовжив в архидієцезіальній семінарії св. Йосифа. Потонув 1 травня 2009 року під час серфінгу на пляжі Рекрео-дос-Бандейрантес у дільниці Барра-да-Тіжука. Під час похорону Орані Темпеста, архиєпископ Ріо-де-Жанейро, «підійшов до його труни, зняв свою столу і поклав її на тіло Гвідо, сказавши: ти не встиг стати священиком тут, на землі, але напевно ти вже став ним у Небі», - згадує о. Гжегож Падеревскі, який працює у Бразилії. На його думку, «Гвідо Шьоффер - це святий, надзвичайно відповідний нашим часам».
     Відомості про відданість семінариста Гвідо людям убогим, про його шукання глибокого зв’язку з Богом і євангелізаційну ревність зробили так, що його поховання стало часто відвідуваним місцем. Ахидієцезія почала збирати інформацію про це, і ось 2014 року, заледве через п’ять років по його смерті, звернулася до Апостольського Престолу з проханням уділити згоду на відкриття беатифікаційного процесу. Дозвіл було швидко отримано. В урочистому відкритті процесу взяли участь численні аматори серфінгу, прийшовши зі своїми дошками в руках. Смертні останки Слуги Божого перенесено у січні ц. р. до храму Богородиці Миру в дільниці Іпанема. Отець Лопес каже: океан приваблював Шьоффера не тільки як місце пригод, а як особливе середовище, де він почувався близько Бога. «Гвідо багато років роздумував над нескінченністю Бога. А океан був для нього знаком цієї безконечності, нездоланної таємниці Божої. Місцем споглядання і тиші. То саме там він зустрічався з Богом», - каже бенедиктинець, який добре знав молодого серфінгіста. Він нього самого й почув, що Гвідо волів би померти у морі, серед хвиль, бо для серфера хвиля - це немовби частина його ДНК. 
      «Янгол-серфер» не просто насолоджувався опануванням океанських хвиль. Він провадив євангелізацію в середовищі серферів. Заснував групу «Серфери Марії», де молилися на розарії. Як лікар, він працював у шпиталі Санта Каза да Мізерікордіа (Святий Дім Милосердя), намагаючись лікувати не лише тіла, але й душі пацієнтів. Навіть уже ставши кліриком, приходив до лікарні як волонтер. Після свячень хотів стати там капеланом. Професор Мільтон Арантес згадує свою останню розмову з Шьоффером у переддень його смерті -30 квітня 2009 р. - Був у моєму кабінеті. Ми довго розмовляли про мої сумніви у вірі. Він завжди виражав велику впевненість щодо існування Бога, - каже лікар. І зізнається, що після повідомлення про смерть Гвідо пішов до храму, аби за нього помолитися. - То було моє перше повернення до Церкви, завдяки вірі, яку мені переказав Гвідо, - додає професор.  На переконання о. Лопеса, життя Гвідо Шьоффера було виразним доказом того, що можна шукати святості у щоденному житті. - Він був нормальним молодим хлопцем, який закохувався, займався спортом, просто жив повнотою життя. І був християнином, тобто у зв’язку з Богом через молитву, Святе Письмо, документи Церкви, у діалозі з іншими, також і з найубогішими. Був юнаком вільним, спонтанним, міцно ступав по землі. Він був дуже справжній, також і в своєму наслідуванні Христа, - вважає бенедиктинець, який багато разів провадив тривалі розмови з Гвідо й перебував під враженням його духовності та знання Біблії.    

      Друга світова війна. Концтабір в Німеччині. Ведуть на розстріл англійця, француза і українця. І тут німецький солдат каже: - Маєте хлопці право на останнє передсмертне бажання. Англієць: - Мені б ше перед смертю пляшечку віскі. Принесли йому віскі. Француз: - А я б шампанського випив. Принесли шампанське. Українець каже: - Я хочу, щоби мене наостанок чоботом копнули в …. . Німці посміялися. Але бажання є бажання, треба виконувати. Один розбігається і зі всієї сили дає ….. . 
     Українець аж підскакує, вириває в якогось солдата автомат, другого б’є прикладом по голові, в третього випускає автоматну чергу, бере з собою англійця і француза, перескакує з ними через колючий дріт, біжить в ліс, там на пеньочку присідає. 
Ті двоє питають: - Слухай, а ти не міг то скорше зробити, а то б нас розстріляли…
А в нас, українців, завжди так: поки хтось в …. не копне, то ніц робити не будемо…