KNEELING PRAYER AT PENTECOST SUNDAY

O Lord Jesus Christ, our God, You bestowed Your peace upon us and You granted us the gift of the Most Holy Spirit. And, while still yet being present with us in this life, You continue to bestow upon the faithful this inheritance that can never be taken away. On this day, in a vivid manner, You sent down this grace upon Your disciples and apostles, confirming their lips with fiery tongues so that, through them, we and the whole human race have received the knowledge of God through our own ears in our own language. We have been enlightened by the light of the Spirit and have been delivered from error, as though from darkness, by the distribution of visible and fiery tongues. Through this mysterious action, we have thereby been taught faith in You; and having been illuminated, we bless You, together with the Father and the Holy Spirit, as one Divinity and Power and Authority.
You are also the Splendor of the Father, the unchangeable and immutable Image of His essence and His nature, and the Source of wisdom and grace. Open my sinful lips and teach me the manner in which and for what needs I should pray. For You know the great multitude of my sins, but their enormity can be vanquished by your loving-kindness. For behold, I stand before You with fear, and I cast the despair of my soul into the depth of Your mercy. Guide my life along Your ways, for You govern all creation by a word with the ineffable power of Your wisdom; show me the way in which I should walk, O tranquil Haven of those who are turbulently perplexed. Grant the Spirit of Your wisdom to my deliberations, giving the Spirit of understanding to my ignorance. With the Spirit of Your fear, overshadow my deeds and renew a steadfast spirit deeply within me. And with Your Sovereign Spirit, stabilize the indecisiveness of my thoughts, in order that being guided every day by Your gracious Spirit toward those things that are profitable for me, I may be deemed worthy to fulfill Your commandments. Let me be constantly aware of Your coming in glory when You will judge our deeds. Protect me from the corrupting pleasures of this world; strengthen me with the desire to strive for the treasures of the world to come. For You have said, O Master, that whatever anyone asks for in Your name, it will be received without hindrance from Your Father, the co-eternal God. Therefore, on this feast of the descent of Your Holy Spirit, I, a sinner, also entreat Your goodness so that You would grant me whatever I have asked that is for salvation. Indeed, O Lord, You are the bounteous Giver of all benefits; and You are a gracious provider who gives most abundantly those things for which we ask. You are the Compassionate One and the Merciful One who sinless became a partaker of our flesh; and unto those who bend their knees to You, who became the purifier of our sins, You extend your infinite loving-kindness.
O Lord, grant then Your generosities to Your people. Hear us from Your holy heaven. Sanctify us by the power of Your saving right hand. Cover us beneath the shelter of Your wings, and do not despise the works of Your hand. We have transgressed against You alone; against You only have we sinned, but only You do we worship. We do not know how to worship a strange god; neither do we stretch out our hands, O Master, to any other god. Pardon our transgressions and accept our prayers that we offer on bended knees. Extend the hand of Your help to all of us. Accept the prayer of all as if it were pleasant incense, acceptable before Your most gracious kingdom. Lord, O Lord, who delivers us from every arrow that flies by day, deliver us from all things that walk in darkness. Accept the lifting up of our hands as an evening sacrifice. Deem us also worthy to pass blamelessly through the course of the night, un-tempted by evil things; and deliver us from every disturbance and apprehension that comes to us from the Devil. Grant compunction to our souls, and grant that we may meditate upon the trial at Your fearsome and righteous judgment. Nail the fear of You to our flesh, and mortify all of our earthy body members so that during the quietness of sleep we may be enlightened with the vision of Your judgments. Remove from us also every unseemly dream and detrimental carnal passion. Then raise us up again at the time for prayer, fortified in the faith and advancing in your commandments. Through the benevolence and the goodness of Your only- begotten Son, with whom You are blessed, together with your all-holy, gracious, and life-creating Spirit, now and forever and ever. Amen.

THE SEVEN GIFTS OF THE HOLY SPIRIT

Isaiah told us the seven gifts of the Holy Spirit: “The Spirit of the Lord shall rest upon him, the spirit of wisdom and understanding, the spirit of counsel and might, the spirit of knowledge and the fear of the Lord.”

These seven gifts, part of sanctifying grace, complete and perfect the virtues of those who receive them. They make us docile in obeying divine inspirations without need for reflection but always with full consent.  The gifts of the Holy Spirit are greater than the theological and cardinal virtues. The virtues operate to the limits of human power and volition, but the gifts bring divine assistance. We are to pray to the Holy Spirit and ask for one of these gifts. If He gives us a gift, we may ask for another, and so on.  

WISDOM: The gift of wisdom leads the soul of those who have it to see things from God’s perspective. Wisdom is fullness of knowledge through affinity for the divine, as when a person comes to know Christ’s Passion through suffering. It is also love, which inspires contemplative reflection on what we believe and directs the mind to judge according to its precepts. The gift of wisdom supplements the virtue of faith and shields us against folly. The virtue of charity is part of wisdom; it inspires contemplative reflection on the divine mysteries, enjoys thinking about them, and directs the mind to judge all things according to their right principles.  Wisdom is distinct from faith. Faith is assent to the defined articles of Catholic belief. Wisdom goes farther to a certain divine penetration of these truths.

UNDERSTANDING: The gift of understanding gives to the mind of those who have it a charisma for apprehending Christ’s public revelation easily and profoundly. More specifically, the gift of understanding helps those who have it penetrate to the heart of revealed truth even when they do not fully understand its entire meaning. It gives great confidence in the revealed word of God and leads those who have it to reach true conclusions from revealed principles. Understanding is greater than faith. Faith is assent to the defined articles of Catholic teaching. Understanding goes farther because it gives insight into these defined articles of belief. The gift of wisdom exceeds the gift of understanding in that it shows us God’s perspective.

COUNSEL: The gift of counsel perfects in those who have it the virtue of prudence. It enables them to judge promptly and rightly, as by supernatural intuition, what should be done in difficult situations. It primarily enhances one’s own prudent conduct, and only secondarily that of others. The Holy Spirit speaks to the heart through the gift of counsel and shows those who have it what to do. Christ gave His followers a gift like counsel when He told them, Mt 10:19 “When they deliver you up, do not be anxious how you are to speak or what you are to say; for what you are to say will be given to you in that hour; for it is not you who speak, but the Spirit of your Father speaking through you.”

FORTITUDE: The gift of fortitude brings to those who have it a dauntless spirit of resolution, firmness of mind, and indomitable will to persevere with a quiet faith in God’s providence that overcomes all obstacles. It also brings courage to persist in the practice of virtue despite trials, illness, persecution or external failure. A Catholic who becomes fervent in God’s service will soon be condemned by the world, but the gift of fortitude will sustain him as he walks toward the Cross.

KNOWLEDGE:  The gift of knowledge perfects the virtue of faith. It enables those who have it to judge the whole spectrum of creatures and objects from a supernatural viewpoint. Through infused knowledge, the faithful can see God’s providence in whatever enters their lives and put creatures to the right use. The gift of knowledge is often called “the science of the saints” because it enables those who have it to swiftly discern between the impulses of temptation and the inspirations of grace.

PIETY: The gift of piety perfects the virtue of justice toward God. It infuses an instinctive love for God and devotion to those who are consecrated to God. Piety arises from the Holy Spirit’s supernatural communication, rather than from effort or acquired habit. The gift of piety enables those who have it to see God as a loving Father. St. Paul told us, Rom 8:14 “All who are led by the Spirit of God are sons of God. For you did not receive the spirit of slavery to fall back into fear, but you have received the spirit of sonship. When we cry, ’Abba! Father!’ it is the Spirit himself bearing witness with our spirit that we are children of God.”The gift of piety also infuses in those who have it an affectionate obedience to God because they love Him so much.
FEAR OF THE LORD: The gift of fear of the Lord confirms in those who have it the virtue of hope and infuses profound respect for God’s glory and selfless love for God. It protects from sin through dread of offending God. This gift has nothing to do with servility or fear of punishment. We express fear of the Lord in an Act of Contrition.

PRAYER FOR THE SEVEN GIFTS OF THE HOLY SPIRIT

O Lord Jesus Christ, Who, before ascending into heaven, did promise to send the Holy Spirit to finish

Your work in the souls of Your Apostles and Disciples, deign to grant the same Holy Spirit to me that He may perfect in my soul, the work of Your grace and Your love. Grant me the Spirit of Wisdom that I may despise the perishable things of this world and aspire only after the things that are eternal, the Spirit of Understanding to enlighten my mind with the light of Your divine truth, the Spirit of Counsel that I may ever choose the surest way of pleasing God and gaining heaven, the Spirit of Fortitude that I may bear my cross with You and that I may overcome with courage all the obstacles that oppose my salvation, the Spirit of Knowledge that I may know God and know myself and grow perfect in the science of the Saints, the Spirit of Piety that I may find the service of God sweet and amiable, and the Spirit of Fear that I may be filled with a loving reverence towards God and may dread in any way to displease Him. Mark me, dear Lord, with the sign of Your true disciples and animate me in all things with Your Spirit. Amen.

THE HOLY SPIRIT, GIFT OF GOD'S LOVE BY ST. AUGUSTINE

There is no gift of God more excellent than this. It alone distinguishes the sons of the eternal kingdom and the sons of eternal perdition. Other gifts, too, are given by the Holy Spirit; but without love they profit nothing. Unless, therefore, the Holy Spirit is so far imparted to each, as to make him one who loves God and his neighbor, he is not removed from the left hand to the right. Nor is the Spirit specially called the Gift, unless on account of love. And he who has not this love, "though he speak with the tongues of men and angels, is sounding brass and a tinkling cymbal; and though he have the gift of prophecy, and know all mysteries and all knowledge, and though he have all faith, so that he can remove mountains, he is nothing; and though he bestow all his goods to feed the poor, and though he give his body to be burned, it profiteth him nothing." How great a good, then, is that without which goods so great bring no one to eternal life! But love or charity itself,--for they are two names for one thing,--if he have it that does not speak with tongues, nor has the gift of prophecy, nor knows all mysteries and all knowledge, nor gives all his goods to the poor, either because he has none to give or because some necessity hinders, nor delivers his body to be burned, if no trial of such a suffering overtakes him, brings that man to the kingdom, so that faith itself is only rendered profitable by love, since faith without love can indeed exist, but cannot profit. And therefore also the Apostle Paul says, "In Christ Jesus neither circumcision availeth anything, nor uncircumcision, but faith that worketh by love:" so distinguishing it from that faith by which even "the devils believe and tremble." Love, therefore, which is of God and is God, is specially the Holy Spirit, by whom the love of God is shed abroad in our hearts, by which love the whole Trinity dwells in us. And therefore most rightly is the Holy Spirit, although He is God, called also the gift of God. And by that gift what else can properly be understood except love, which brings to God, and without which any other gift of God whatsoever does not bring to God? . . . Wherefore, if Holy Scripture proclaims that God is love, and that love is of God, and works this in us that we abide in God and He in us, and that hereby we know this, because He has given us of His Spirit, then the Spirit Himself is God, who is love. Next, if there be among the gifts of God none greater than love, and there is no greater gift of God than the Holy Spirit, what follows more naturally than that He is Himself love, who is called both God and of God? And if the love by which the Father loves the Son, and the Son loves the Father, ineffably demonstrates the communion of both, what is more suitable than that He should be specially called love, who is the Spirit common to both? For this is the sounder thing both to believe and to understand, that the Holy Spirit is not alone love in that Trinity, yet is not specially called love to no purpose.  

Чи є Церква «гальмом» наукового прогресу?

    Церква ніколи не заперечувала позитивного значення прогресу науки, але, в той же час як ніхто інший наполягала на відповідальності вчених за те, як можуть використовуватись результати їхніх розробок…
     Тепер, у ХХІ столітті, ні для кого не новина, що багато наукових досягнень принесли людям зла аж ніяк не менше, а іноді і більше, ніж добра. Але від багатьох людей, особливо старшого покоління, можна почути, що Церква свідомо гальмувала поступ науки, або, принаймні, тримала його на короткому мотузку.            Чому люди так думають?               Звідки в цих людей з’явилась така думка? 
      Відповісти на це питання не важко: адже ті, хто формував їхню свідомість в дитинстві, юності і молодості (радянська школа, піонерська організація, комсомол, атеїстична пропаганда) цілком авторитетно стверджували, що науковий прогрес рано чи пізно привів би людину до пізнання правди про те, що Бога  немає і тоді церковники втратять свій дармовий хліб. Слово «Бог», звичайно, писалось з малої літери. І щоб це підтвердити, розповідали про засудження інквізицією двох вчених доби Відродження, які стверджували, що Земля обертається навколо Сонця, а не навпаки: Джордано Бруно і Галілео Галілея.  Ті, хто вчились в радянській школі, пам’ятають це з уроків історії середніх віків: вона викладалась в 6-ому класі. Хлопчики і дівчатка 12-13-річного віку, які це слухали, навряд чи прагнули пізнати більше, ніж почули. Більшість із них нетерпляче чекали, коли нарешті закінчаться уроки, щоб повернутися до своїх звичайних, дозволених чи недозволених дорослими розваг. А для оцінки досить було повторити те, що каже вчитель. І тому питання про те, що можливо Бруно і Галілей були засуджені не за свої наукові погляди, а за щось інше, ні в кого не виникало. Як і не виникало питання, чому за ті ж самі геліоцентричні погляди (тобто – що Сонце, а не Земля знаходиться в центрі) не було засуджено того, хто їх вперше висловив – Миколу Коперника. Про нього теж говорили на уроках історії в 6-ому класі, називаючи «прогресивним вченим». При цьому, звичайно ж, не згадувалось, що він був каноніком католицької дієцезії. Той, хто вірить в Бога, а тим служить Церкві, «прогресивним вченим» бути не міг. Ставши дорослими, більшість колишніх учнів вже ніколи не повертались до того, про що чули на шкільних уроках історії. Факти, цифри і дати забувались, але незмінним залишався стереотип: з одного боку - вільна думка, наука, прогрес, світло, з іншого - жорстокість, морок, темрява, заборона вільно думати, католицькі забобони

IСУС ХРИСТОС - СПАСІННЯ

Від трагічних наслідків первородного гріха нас звільнив Ісус Христос, наш Спаситель.
     Упавши у гріх, людина не була в силі повернути собі втрачені святість і праведність і пов'язані з ними блага. Людина, фізично вмерши, не може воскреснути сама по собі; людина, яка вмре духовно, теж сама не може повернути душі життя. "Людина, не зумівши без Божої ласки вберегти одер¬жану від Бога праведність, не може без неї повернути втрачене" (св. Авг.). Людина після свого гріхопадіння була подібна до хворого, який, хоч може рухати руками і ногами, без чужої допомоги не здатний встати з постелі (св. Тома з Акв.). Христос для людства, враженого хитрістю чорта і позбавленого надприродних дарів, був, як милосердний самарянин для іудея, який побував у руках розбійників. Називаємо Його Спасителем, Спасом, бо приніс лік хворому людству і, врятував його від вічної смерті (Займер).
     Ісус Христос звільнив нас насамперед від духовних наслідків первородного гріха, бо просвітив Своєю наукою наш розум, а Своїми заповідями й обітницями спрямував нашу волю до добра; принісши за нас хресну жертву, дав нам засоби ласки, за допомогою яких ми можемо повернути собі освячуючу ласку і знову стати Божими дітьми та спадкоємцями неба. Ісус Христос виконував потрійну місію: учительську, пастирську і свя-щеничу.
     Ісус Христос є нашим Учителем, Царем і Архієреєм. Сам Спаситель називає Себе то "світлом світу" (Йоан 12, 46), бо Своєю наукою просвітив наш розум, показав нам загробне життя і вічність; то Царем, царство якого не є з цього світу (Йоан, 18, 36); то добрим Пастирем, який може віддати життя за своїх овець (Йоан 10, 11). Часто Ісус порівнює Себе з проповідником і кличе нас, щоб ми ішли з Ним: "Я - путь, істина і життя!" (Йоан 14, 6). Напевне не зійдемо з правильного шляху, коли будемо іти за цим проповід¬ником слід-у-слід (св. Людв. Гран). Св. Павло називає Христа великим Архіє¬реєм (Євр.8,17), який "не має потреби, як архиєреї, щодня приносити перше за власні гріхи жертви, а потім за гріхи народу..." (Євр. 7, 27), котрий жертву¬вав не тварин, а власне тіло (Євр. 10, 12), котрий небо пройшов (Жид. 4, 14), Своїм послухом згладив непослух Адама (Рим. 5, 19), виконував волю Отця аж до хресної смерті (Филип, 2, 8). Кажемо, що Ісус Христос відчинив для нас небо, бо своєю хресною жертвою здобув для нас засоби ласки (жертву св. Літургії і св. Тайни), завдяки яким можемо повернути собі освячуючу ласку, а з нею стан дітей Бога (Гал. 4, 5) і право на небо (Гал. 4, 7). На підтвердження цього роздерлася завіса в Єрусалимській Святині, яка закривала Святая Святих, коли Ісус Христос умирав (Мат. 27, 51). Тому можемо мати надію, що завдяки пролитій Ісусом Христом крові увійдемо до небесного Царства, прийдемо до святості (Євр. 10, 19). Ключем до неба є Хрест (св. Золотоуст). Ісус Христос звільнив нас і від тілесних наслідків перво-родного гріха, бо вмер замість нас, заслуживши тим самим для нас воскресіння; своїми словами і діями навчив нас, що маємо робити, щоб уже тут, на землі, жити щасливо, як у раю, володіти світом, підкоривши його собі; дав нам засоби, завдяки яким ми можемо відганяти і долати ворога нашої душі.
      Ісус Христос був вільним від будь-якого гріха, у т. ч. первородного, тому не повинен був умерти, бо смерть є карою за первородний гріх. Але Він добровільно умер за нас і воскрес, щоб нам повернути життя вічне. Христос є "воскресінням і життям" (Йоан 11, 25). Живучи за наукою Христа, отримуємо справжнє внутрішнє задоволення, тобто маємо рай вже тут, на землі (Згадай слова Ісуса Христа до самарянки (Йоан 4, 13). Дотримуючись чеснот, яких навчив нас Ісус Христос словом і ділом (покори, доброти, милосердя і чистоти), виконуючи євангельські ради, ми можемо вберегти себе від спокус злого духа, але не від усіх, а тільки від тих, які загрожують спасінню нашої душі, бо Ісус Христос лише зламав силу чорта (Одкр. 1, 28), а знищить її тільки наприкінці світу (І Кор. 15, 24). Отже, завдяки нашому Спасителеві ми повернули майже все, що втратили через первородний гріх. Залишилися деякі наслідки первородного гріха: чуттєве бажання, хвороби, смерть, але отримали ми набагато більше, ніж утратили через заздрість диявола (Лев В.). Гріх був дуже великий, однак ласка ще більша (Рим. 5, 20). Тому говорить св. Августин: "О, щаслива провина, яка дала нам такого величного Спасителя".            

Зіслання Святого Духа - П'ЯТДЕСЯТНИЦЯ

Світлий празник Пасхи завершується не менш світлим і великим празником Святої П'ятдесятниці. Після Христового Різдва і Воскресення цей празник належить до найбільших празників нашого церковного року. Зіслання Святого Духа - це наче вінець і печать на справі спасення людського роду, що здійснив Божий Син. У дні святої П'ятдесятниці сам Святий Дух помазує апостолів на проповідників Христового Благовістя. У дні Зіслання Святого Духа зароджується і починає діяти Христова Церква. Святий Дух її провадить, просвічує, освячує і зберігає на дорозі правди. "Звершивши діло, - каже Другий Ватиканський Собор, - що його Отець доручив Синові звершити на землі, в дні П'ятдесятниці післаний був Святий Дух, щоб постійно освячував Церкву й так, щоб віруючі через Христа в одному Дусі мали доступ до Отця... Дух перебуває в Церкві і в серцях вірних, немов у храмі, в них молиться та дає свідчення усиновлення дітей... Силою Євангелія омолоджує Церкву та постійно її оновлює і провадить до повної злуки з Обручником" (Догматична Конституція про Церкву). Празник святої П'ятдесятниці заслуговує на особливу увагу з огляду на свою історію, свої богослуження та своє значення.
     СТАРОЗАВІТНЯ П'ЯТДЕСЯТНИЦЯ - Жидівський народ ще здавна щорічно святкував три великі празники: празник Пасхи, празник П'ятдесятниці і празник Кучок. У книзі Виходу сказано: "Тричі на рік святкуватимете празники на мою честь. Ти пильнуватимеш свята опрісноків... Ти пильнуватимеш також свята жнив, перших плодів праці твоєї, того, що сієш у полі, і свята зборів, під кінець року, коли збиратимеш з поля працю твою" (23, 14-16). Свою назву має празник від того, що це був 50 день після празника Пасхи, а також 50 день від початку жнив. Первісно П'ятдесятниця - це було свято жнив і подяки. Того дня за приписом закону приходила до Єрусалима велика кількість жидів з усіх-усюд, навіть з далеких країв, щоб подякувати Богові за земні плоди та скласти з них у храмі свою жертву. Пізніше до празника П'ятдесятниці, як свята жнив, долучився ще й історичний мотив: річниця надання Божого Закону на горі Синай 50-го дня після виходу з Єгипту.
     ХРИСТИЯНСЬКА П'ЯТДЕСЯТНИЦЯ - Апостоли й перші християни як празник Пасхи, так і празник П'ятдесятниці перейняли від Старого Завіту й залишили його назву, але надали йому цілком иншого змісту і значення, бо і для них це був 50 день після Пасхи. Головний мотив святкування П'ятдесятниці для новозавітньої Церкви - це подія зіслання Святого Духа на апостолів. Звідси цей празник має ще инші назви. День Зіслання Святого Духа, або День Святої Тройці. Зіслання Святого Духа для первісної християнської Церкви було такою радісною, урочистою й важливою подією, що цей празник прирівнювався до празника Пасхи і Христового Різдва. Святкування цього празника, подібно як і празника Пасхи, з часом продовжується на цілий тиждень, який також набуває привілей загальниці. У третьому столітті цей празник стає загальновизнаним. Службу в його честь уклали у VIII столітті святий Йоан Дамаскин і святий Косма Маюмський. Зміст богослужень цього дня повний радости і прослави Святого Духа і Святої Тройці. "Прийдіте, люди, триіпостасному Божеству поклонімся, Синові в Отці зі Святим Духом; бо Отець безлітньо родить Сина, співвічного і співпрестольного, і Дух Святий був в Отці, що прославляється з Сином, єдина сила, єдине єство, єдине Божество. Йому поклоняючися, всі говоримо: Святий Боже, що все вчинив через Сина, за співдіянням Святого Духа; святий кріпкий, через якого ми Отця пізнали, і Дух Святий прийшов на світ; святий безсмертний, утішальний Душе, що ізходиш від Отця і в Сині пробуваєш, Тройце свята, слава Тобі". На хвалитних стихирах утрені славимо Святого Духа: "Дух Святий завжди був, є і буде. Він без початку і без кінця, рівносущний з Отцем і Сином. Він життя й оживляє, світло й давець світла, предобрий і джерело добра... ".
      З богослужби П'ятдесятниці прийшла до наших щоденних молитов добре знана молитва до Святого Духа: "Царю небесний... ". Ця молитва починає кожне наше богослуження. Старозавітня Церква мала звичай у дні П'ятдесятниці долівку своїх домів і божниць вкривати свіжою травою, а доми й божниці замаювати гілками дерев і квітами на знак, що в той час, коли був наданий Божий Закон, уся природа стояла в зелені. Треба сказати, що й апостоли, зберігаючи цей звичай, і свою горницю замаїли зеленню і квітами. Цей звичай перейшов і до новозавітньої Церкви. Звідси ще одна назва П'ятдесятниці: Зелені свята. Квіти й зелень дерев є ознакою життя, тож стали символом життєдайного Святого Духа. Як природа навесні оновляються зеленню і квітами, так і свята Церква та її вірні оновлюються силою Святого Духа.
     У понеділок після празника П'ятдесятниці наша Церква святкує празник Святого Духа. Це через те, що Східна Церква з давніх-давен мала звичай наступного дня після великого празника віддавати честь тим особам, які відігравали головну роль у дні празника. День Святої П'ятдесятниці святкує саму подію зіслання Святого Духа на апостолів, а понеділок призначений на віддання особливої чести Святому Духові як третій Божій Особі. Про це Синаксар понеділка так каже: "У цей день, в понеділок П'ятдесятниці, празнуємо того всесвятого й животворного і всесильного Духа, єдиного з Тройці Бога, єдиногідного, єдиносущного і єдинославного Отцю і Синові... Задля почести для всесвятого Духа порішили божественні Отці, щоб осібно і в цій П'ятдесятниці мати празник для Того, хто все добро спричинив". Замойський і Львівський Синоди, згадуючи наші празники, називають цей день празником Святої Тройці. Устав о. Дольницького називає цей день тільки понеділком Святого Духа та каже, що в понеділок береться уся служба празника (тобто Зіслання Святого Духа), а на Літургії якщо долучається і служба Святої Тройці... Як вважаємо. Він зауважує, що цієї служби не мають ані грецькі, ані слов'янські устави, крім наших служебників, і її треба правити в храмах Святої Тройці. Латинська Церква від середньовіччя святкує празник Святої Тройці восьмого дня після Зіслання Святого Духа, тобто в нашу неділю Всіх святих. Князь Максиміліян у своїх Викладах про східні Літургії каже, що "українці-католики (русини), наслідуючи римську Церкву, святкують свято Святої Тройці в понеділок П'ятдесятниці" (с. 99). Насправді, сам день П'ятдесятниці є справжнім празником Святої Тройці, як це видно з назви та змісту богослужень того дня. На окрему увагу заслуговує вечірня понеділка, яка звичайно правиться не в неділю увечері, але відразу після святої Літургії близько полудня в сам день П'ятдесятниці. Вечірню поєднують з Літургією для того, - пояснює о. Дольницький, - щоб усі присутні на Літургії могли взяти участь у коліноприклонних молитвах. Ця вечірня відзначається тим, що, крім инших молитов, має три довші покутного змісту молитви, які уклав святий Василій Великий († 379). Візантійський каноніст Матей Властар (XIV ст.) у своєму Номоканоні покликується на святого Василія Великого, який вимагав, щоб ті молитви проказувати на колінах задля великої пошани до Святого Духа.
     ЗНАЧЕННЯ ЗІСЛАННЯ СВЯТОГО ДУХА - Подія Зіслання Святого Духа мала дуже велике значення для апостолів і перших християн. Вона і зараз має те саме значення і для усієї Христової Церкви. Святий Йоан Золотоустий у проповіді на празник П'ятдесятниці каже: "Преласкавий Бог сьогодні наділив нас великими дарами, що їх тяжко словами висказати. Тому всі разом радіймо й, радіючи, славімо нашого Бога... Бо що з того, питаюся, що належить до нашого спасення, не було нам дане через Святого Духа? Він нас звільнив з неволі, покликав до свободи, нас всиновив. З цього джерела (тобто Святого Духа) випливають пророцтва, благодать зцілення і все те від нього, чим Церква звикла прикрашуватися". На стихирах великої вечірні П'ятдесятниці читаємо: "Все подає Святий Дух. Він виливає пророцтва,

вдосконалює священиків, невчених навчив мудрости, рибаків явив богословами, об'єднує увесь збір церковний. Утішителю, єдиносущний і співпрестольний Отцю і Синові, слава Тобі". "Через Святого Духа, - каже святий Василій Великий, - відбувається повернення до раю, піднесення до небесного царства, привернення синівства. Через Нього можемо Бога звати Вітцем, можемо стати учасниками благодаті Ісуса Христа, зватися дітьми світла, брати участь у вічній прославі... “(Про Святого Духа, гл. 15). Святий Дух надав апостолам дар мови, дар розуміння святого Писання і дар мужности у проповідуванні і визнаванні святої віри. "У день П'ятдесятниці, - каже Другий Ватиканський Собор, - зійшов [Святий Дух] на учнів, щоб перебувати з ними повіки. Тоді Церква об'явила себе привселюдно серед народу, проповідь і поширення Євангелія взяли початок між народами, і на кінець Церква Нового Завіту стала прообразом об'єднання всіх народів у вселенськості віри, яка промовляє всіма мовами... “(Декрет про місійну діяльність Церкви)
     Дари Святого Духа справді великі й щедрі. Про них святий апостол Павло каже: "Плід Духа: любов, радість, мир, довготерпіння, лагідність, доброта, вірність, тихість, здержливість" (Гал.5,22-23). Святий Дух зійшов і на нас у таїнстві миропомазання зі своїми дарами й помазав нас на Христових борців, а наше тіло зробив своїм храмом. Про цю велику правду пригадує нам святий апостол Павло й наставляє нас, щоб ми так жили: "Хіба ж не знаєте, - каже він, - що ваше тіло - храм Святого Духа, який живе у вас? Його ж маєте від Бога, тож уже не належите до себе самих. Ви бо куплені високою ціною! Тож прославляйте Бога у вашому тілі!" (1Кор.6,19-20).

ПРИГОТОВАННЯ ДО СВЯТОГО ПРИЧАСТЯ…

Одне Святе Причастя може вчинити душу святою! - каже Св. Тереса Авільська. - Чому ж стільки християн, що часто, ба й щоденно   приступають до Св. Причастя, зовсім не є святими? - Святе Причастя не є талісманом, що автоматично робить святою душу, яка приймає його. -Треба гідно приймати Св. Причастя, щоб зазнати його сили та освятитися. Що ж треба робити? - Треба мати відповідне приготовання та благодарення. Душа мусить бути приготована до Св. Причастя, щоб могла користати з нього. Приготовання буває дальше та безпосереднє.
     Подальше приготовання вимагає, щоб душа була вільна від тяжких і вповні добровільних, простительних гріхів. - Допускається тяжкого гріха святокрадства та стягає на себе Боже прокляття, хто в тяжкім гріху приймає Св. Причастя, бо зневажає найбільші святощі Христової Церкви цебто Тіло та Кров Спасителя, які приймає до серця забрудженого гріхом. Велика це зневага для Христа приймати Його до серця, де диявол панує через гріх. Бог проклинає таких зухвальців: Хто їстиме хліб Цей (Св. Причастя) чи питиме чашу Господню негідно (в стані тяжкого гріха), той буде винний супроти тіла та крови Господньої, каже Св. Павло (1 Кор. 11, 27). - Треба сповіддю очистити сумління, поки душа наблизиться до Господньої трапези. Нехай же людина розважить себе, і так нехай хліб їсть і з чаші хай пє! - Каже Апостол народів, бо хто їсть і пє, не розважаючи про тіло, той суд собі їсть і пє! В старинній Греції був звичай, що засудженець мав ликнути виписаний декрет смерти. Це означало, що він мусить померти, бо для нього вже нема надії на рятунок після проликнення власного засуду. Негідне Св. Причастя припечатує прокляття того, хто в тяжкім гріху поважився прийняти Господнє Тіло та Кров. Як часто треба сповідатися, щоб могти щоденно приступати до Св. Причастя? Хто є в стані освятної ласки цебто вільний від тяжкого гріха, той може щоденно приступати до Св. Причастя. Вистачає раз на тиждень або й дві неділі приступити до сповіді, щоб тримати серце чистим навіть від простительних гріхів... Слід заохочувати вірних, щоб приступали до Господньої Трапези, коли тільки бувають на Божественній Літургії.
      Безпосереднє приготованння вимагає, щоб душа була скупчена, думала про Спасителя, що має прийняти до серця. Люди приготовляються заздалегідь, як до них має загостити високоповажаний гість, цар, президент... - Отож треба віддалити від себе непотрібні гадки, розтріпання, забути про щоденні клопоти, прогнати з серця земські журби, щоб думати про одного Христа. Авраам полишив слуг під горою, як вибрався складати жертву Богові на горі Морія, щоб одним Богом займатися. Так і Душа повинна бодай на часок забути про землю, щоб думати про тайну любови, до якої має наблизитися. Нарід найкраще приготовляється до Св. Причастя, як бере активну участь у Божественній Літургії. Наша чудова Літургія своїми символічними обрядами та церемоніями розвиває перед нами ціле життя Спасителя. Беручи активну участь у Літургії та відповідаючи на прохання священника, ми переходимо все життя Спасителя та чудово приготовляємося до участи в Безкровній Жертві через Св. Причастя. Перед самим Св. Причастям треба збудити короткий акт віри, жалю за гріхи, покори, любови та бажання якнайкраще прийняти Господа до свого серця. Отак Св. Причастя буде для душі тим чудним Божим промінням, що мов сонце кришталь перетворить її в нову людину. Спаситель сказав до одної побожної душі: "Якщо б люди розуміли та думали про те, що діється в Св. Причасті, так не раз, а тисячі разів на день бажали б причащатися. Тут душа перетворюється в Бога! Люди рвалися б до Св. Причастя, щоб бодай на короткий час могли справді відозватися до Мене: "Ісусе, тепер так люблю Тебе, як Ти заслуговуєш, щоб сотворіння любили, бо люблю Тебе…”