Pastor's Easter Greetings

“Christ is risen from the dead, conquering death by death, and to those in the graves, he has given life.”

"Христос воскрес із мертвих , смертю смерть подолав, і тим, що в гробах життя дарував."

   The celebration of the Resurrection of Christ is full of images – the empty tomb – the angel’s voice, “He is not here, He is Risen from the dead.”

     Святкування Воскресіння Христового сповнене містичних образів - порожня гробниця - голос ангела, "Його немає тут, Він Воскрес із мертвих."

     When we talk about the resurrection of Jesus, we have nothing to compare it to.  This is something that does not fit into words.

      Коли ми говоримо про Воскресіння Ісуса, у нас немає нічого, щоб порівнювати з чимсь. Це те, що не вписується в слова.

     Come you all: enter into the joy of your Lord. You the first and you the last, receive alike your reward; you rich and you poor, dance together; you sober and you weaklings, celebrate the day.”
     Приходьте всі: увійдіть в радість Господа нашого. Ви перші і ви останні, отримайте нагороду; Ви багаті і ви бідні, танцюйте разом; Ви здорові, і ви ослаблені, святкуйте Великий День".

     Think about this, we are called to celebrate Resurrected Jesus, and to celebrate Him with absolutely everybody, no matter how who he is.  Money is not a judge of success - strength is not a measure of success either.  It seems as if the one thing that is needed is to be able to accept absolutely everybody, no matter who or what they are.  If we can interiorize this, we would have done something amazing…

     Подумайте про це, ми покликані, щоб святкувати Воскреслого Ісуса, і покликані абсолютно всі, незалежно від того, як хто він є. Гроші не суддя успіху - сила не міра успіху. Здається, ніби одна річ, яка необхідна, щоб мати можливість прийняти абсолютно всіх, незалежно від того, хто або що вони є. Якщо б ми могли зрозуміти це, ми б зробили щось дивовижне...

May God Bless us all and keep us in His care.

Нехай Бог Благословить усіх нас і тримає в своїй опіці.  

Christ is Risen, Truly He is Risen.	Воскрес Христос, Воістину Воскрес.
Fr. Mykhaylo – Pastor.	о. Михайло - Парох

ПРИГОТОВАННЯ ДО СВЯТОГО ПРИЧАСТЯ

     В СТАРОМУ ЗАВІТІ були деякі жертви, яких частину Гос¬подь приказав споживати жертвоприносцям на знак злуки з Богом. Божественна Літургія це жертва Християн. - Хри¬стос виразно приказав християнам споживати Його Тіло, бо воно є духовою поживою для душі, запорукою сильного хри¬стиянського життя, забезпекою перед гріхом і прокляттям: Я -Хліб життя. Хто споживатиме цей Хліб, той повік буде жити. А хліб, що Я дам, то Моє Тіло, яке Я дам за життя світу. (Ів. 6, 51). Святе Причастя це доповнення Євхаристийної Жертви. - Треба добре приготовитися до гідного прийняття Христового Тіла та Крови. Священник згадує про всіх тих, що потре¬бують помочі, от що подорожують по морі чи приковані хворобою до ложа болів. Свої благання закінчує: І даждь тім єдиніми усти і єдинім сердцем славити... Священник звертається і благословляє людей, щоб Божа ласка допо¬магала їм гідно прославляти Бога: І да будут милости великаго Бога... Вірні відпові¬дають: І со духом Твоїм. Не¬хай Господь помагає і тобі гід¬но приносити Безкровну Жертву.                         ПРОСИТЕЛЬНА ЄКТЕНІЯ. 

     Ця Єктенія приготовляє вір¬них до гідного Святого Причастя. - Вся святия поминувше... Згадавши всіх Святих, молімось Господові, щоб гідно прийня¬ти Святе Причастя. 

     О принесенних і освященних честних Даріх... Молімось, щоб Святі Дари, Тіло і Кров Спасителя, вийшли нам на спасін¬ня, як приймемо їх до свого серця. 

     Яко да человіколюбец Бог наш... Щоб Господь прийняв Святі Дари немов духовні пахощі, і послав нам ласки, що Свя¬тий Дух розділяє людям. 

      О ізбавитися нам от всякія скорби. Нехай Святий Дух визволить нас від усякої скорботи, біди, нужди, бо вони не по¬магають нам краще приготовитися до Святого Причастя. 

      Священник відмовляє тиху молитву, жертвує Богу власне та життя вірних, благає, щоб Святе Причастя було для всіх за-певненням спасіння, а не вічним прокляттям. - Опісля Священник ще раз повторяє Благальну Єктеіню, закінчуючи її закли¬ком лучитися з Богом. Вірні відмовляють ОТЧЕ НАШ, бо чим краще ніж Господньою Молитвою можемо приготовлятися до Святого Причастя? - Отче наш творить чудовий перехід від освячення до Святого Причастя. Тертуліян зве Господню молитву скороченою Євангелією, що з молитвою благодарення та благання вміщає в собі зміст Христової науки та закону.  Молитва "Отче Наш" це чудове приготований до Святого Причастя. Вірні мають щирою молитвою звернути свої душі до Бога, щоб могли гідно прийняти Божого Сина до своїх сердець. Серця ж до Бога звертаємо сердешньою молитвою. Яка ж молитва може краще підняти наші душі до Бога ніж та, що її навчив нас сам Божий Син, Ісус Христос? Якщо б була якась інша краща молитва, так безперечно Христос був би нас нав¬чив її. Отче наш учить нас чого та в якому порядку маємо благати в Бога. Отче наш: Отче, вислухай нас, бо батько вислухує благання своїх дітей! - Для християн Бог - Батько, для жидів був Він паном. 

      Іже єси на небесіх: Небо осідок Бога, всетаки Він захотів бути Батьком для дітей бідного Адама. 

     Да святится імя Твоє: Нехай люди прославляють Твоє імя, бо Ти -Пан світу, людей і Анголів. 

     Да прійдет царствіє Твоє: Нехай люди признають Тебе ца¬рем своїх душ і сердець, проживаючи по Твому законові. 

      Да будеш воля Твоя: Нехай люди так дбайливо повнять Твою волю на землі, зберігаючи Твої заповіді, як Анголи виповняють її на небі, бо тоді настане Боже царство на світі, як люди про¬живатимуть так, як Бог приказує своїм законом. 

      Покінчивши прославляти Бога, благаємо потрібних для себе дібр: Хліб наш насущний даждь нам днесь: Святе Причастя це хліб для душі, земські добра ж потрібні, щоб жити на землі, бо зберігають і уприємнюють нам життя. 

      Остaви нам долги наша: Прости нам наші щоденні провини та гріхи, що не дозволяють нам гідно прийняти Святе При¬частя. 

      І не введи нас во іскушеніє: Захоронюй нас перед спокуса¬ми, бо ми немічні. Якщо ж і дозволиш дияволові спокутувати нас, так подай сили перемогти спокусника, бо самі ми безсиль¬ні супроти хитрих затій диявола та власних пристрастей. 

      Но ізбави нас от лукаваго: Звільни нас від усяких дияволь¬ських нещасть, хворіб, гріха, упадків, що огірчують людям земське життя та утруднюють загалові охоче та весело служи¬ти Тобі. Священник кінчає благання: Яко Твоє єсть царство... Прославляємо Тебе, бо ми Твої підвладні, що мають віддава¬ти чолобитню свому володаре¬ві. Мир всім! - Священник ба¬жає вірним спокою серця, що перевищає всяке почування земського щастя, бувши дже¬релом щастя для тих, що люблять Бога та Його святий за¬кон. Спокій Божий мусить запанувати "в серцях, до яких за хвилину ввійде Христос, бо йнакше душа не почує Його голосу посеред світового га¬ласу. Священник схиляє голову та благає Бога, щоб Святе При¬частя було для всіх джерелом Божого благословення. Вчи¬ни це, Отче, ради заслуг Ісуса Христа, що став нашою жерт¬вою: Благодатію і щедротами і человіколюбієм єдинороднаго Сина Твоєго... Священник бере Агнця, підносить його понад дискос і кличе голосно: Воньмім, Святая Святим! Люди, уважайте, нехай ніхто не поважиться наблизитися до Святого Причастя, якщо має в душі тяжкий гріх, бо негідне Причастя було б для нього печатю вічного прокляття. Ці слова пригадують вірним, що вони мають приступати до Св. Причастя з чистим сумлінням і душею прикрашеною освятною ласкою. Хто пробуває в тяжкім гріху, той не може гідно причащатися. Він мусить уперед очистити свою душу доброю сповіддю, бо це велике святокрадство та претяжкий гріх негідно цебто в тяжкім гріху присту¬пати до Св. Причастя.                                                         Краще не причащатися ніж приймати негідно Св. Причастя. 

- Вірні відказують:          Єдин Свят, єдин Господь...           Божественно святий один тільки Ісус Христос... 

Спокуса ніякості та неохоти…

«Якби ти був зимний або гарячий! Тому що літеплий ти, ані гарячий, ні зимний, то вивергну тебе з уст моїх» - каже Бог (Одкр 3, 15). Спокуса літеплого серця - найнебезпечніша з усіх спокус. Через що? В чому полягає підступне діяння злого духа? - він нам підсовує позірне добро як істинне, і робить це нібито логічно. Варто це усвідомлювати і пам’ятати про цю його стратегію, аби могли результативно їй протидіяти. Наш противник — розумний і хитрий, тому не нападає одразу, але старається переконати, що він наш найкращий союзник. Він приєднується до нас, входить у діалог, висловлює «нібито-співчуття», аби приспати нашу чутливість і зрештою здійснити свої плани. Духовні вчителі, наприклад, св. Ігнатій Лойола, виразно застерігають нас від цього. Потім, коли ми освоїмося з присутністю злого духа, він починає нам підсовувати спокусу, але робить це також уміло, аби нас не насторожити. Він добре знає, що людина має у своєму нутрі вписане прагнення до правди, добра, щастя і краси. Тому представляє спокусу так, щоби вона справила враження правди, добра, щастя і краси.

     Нашіптування злого духа… У разі спокуси відкладання добрих справ на пізніше або знеохочування нас узагалі до чинення добра, це може відбуватися багатьма способами. Нижче - кілька типових сценаріїв.

     Перший спосіб полягає в тому, що з чиненням добра не потрібно поспішати, робити все належить «серйозно і солідно», тобто відкладати чинення добра на «вічне завтра». Справді, неустанний поспіх у житті, також і в молитві, не несе нічого доброго, бо дає тільки поверховість. Однак брак поспіху не може означати постійного відкладання рішень. Колись ми зрештою мусимо щось вирішити і взяти відповідальність за своє життя, бо відсутність рішень затримує нас у доланні шляху віри.

     Другий сценарій показує, що поточні справи, робота - потрібніші, важливіші, нагальніші, ніж духовні питання, тому спершу «займися ділом», а вже потім настане час на діла духовні, які, зрештою, ніколи не настільки термінові, бо ж важливою є «правильна ієрархія справ». Так, ієрархія справ існує, але увагу треба звертати насамперед на справи важливі, й не обов’язково на термінові. До таких дуже важливих і не обов’язково термінових справ належить молитва та інші духовні практики.

     Наступний спосіб спокушання підказує, що зараз, поки ти молодий і сильний, немає часу на духовні справи, а «момент настане», коли постарієш. Однак, по-перше, ніхто тобі не гарантує, що доживеш до старості. По-друге, у старості зазвичай тільки міцніють ті цінності, якими людина жила раніше. У старості фіксується її попередній стиль життя.

     Четвертий сценарій представляє безплідність зусиль. «Ти стільки разів старався, а нічого з цього не вийшло, отож немає сенсу витрачати зусилля». У спорті, в розвиванні різних умінь та здібностей ми не обов’язково одразу повинні побачити результати своїх зусиль. Інколи ми тривалий час робимо якісь зусилля, а плоди приходять допіру за багато років. Так відбувається й зі справами віри, де прогрес є ділом Божим, а зусилля, роблені людиною, становлять вираження її співпраці з Богом.

Черговий варіант обговорюваної спокуси можна сформулювати так: не будь такий надміру «святий», для тебе це не характерно, будь радше «нормальний», тобто пересічний. А ми, зовсім навпаки, покликані Богом до «нормальності», яка є святістю: «Будьте святі, бо Я святий» (Лев 19, 1). Загалом беручи, йдеться про те, щоб не плутати святості з якимись видовищними подіями за зосередженістю на собі замість Бога. Це було би протилежним до істинної святості: «Треба, щоби Він зростав, а я малів» (Йн 3, 30). Кожний із перелічених варіантів спокуси має у кінцевому підсумку затримати людину на шляху віри та виробити в ній згоду на абияке, поверхове життя.

     Що на це Святе Письмо? У богонатхненому тексті читаємо: «Якби ти був зимний або гарячий! Тому що літеплий ти, ані гарячий, ні зимний, то вивергну [виплюну, виригну] тебе з уст моїх» (Одкр 3, 15). Серед різних спокус найбільш небезпечною є спокуса літеплого серця. Тому що абияке, вистигле серце становить собою велику загрозу для всього життя людини, також і для її життя вічного. У духовній літературі зустрічаємо спеціальне визначення - acedia, своєрідний духовний параліч і занехаяння добра. Хтось може спочатку бути дуже ревним і радикальним, але поступово відмовляється від чутливості, зусиль та вірності на користь абиякого, комфортного, приємного життя. Ця спокуса може представлятися (як про це говорилося вище) або у вигляді «буття нормальним», або «ненадмірності», або «буття просто пристойним», або «все у свій час», або «без надмірних зусиль». Інколи ацедію (акедію) називають кризою середнього віку, коли настає втома, коли ми бачимо мізерність зробленого і досягнутого досі, коли на нас нападають рутина і чуттєвість. Однак ацедія може настати у будь-якому віці. Краще захищатися від спокуси і боротися з нею в ім’я Боже і міццю Божою, ніж потім виборсуватися з багна гріхів. В цьому разі актуальною буде медична риторика: краще профілактика, ніж лікування. Варто звертатися до мотивів віри, вслуховуватися в голос самого Бога. З допомогою нам приходить натхненний текст св. Павла, з Послання до Римлян, як розпізнавати волю Божу: «що є добре, що Богу приємне, що досконале» (Рим 12, 2), аби її послідовно виконувати. Роблячи щоденний вибір, варто розпізнавати, чи це об’єктивне добро, чи тільки його видимість. Варто ставити собі запитання: наскільки Господу Богу може сподобатися моє рішення? Зрештою: що є більшим благом? Належить пам’ятати, що те, що було більшим благом учора, не мусить бути ним сьогодні. Тут потрібно зберігати чуйність, творчий підхід до життя та відвагу. Наприклад, більшим благом раніше був певний вид праці чи молитви або апостольства, а нині Господь Бог хоче повести когось далі й вирвати з рутини, даючи новий виклик. Важливо, аби це розпізнання, зокрема у важливих питаннях, було ще й підтверджене Церквою, хоч би у духовному керівництві.

     І що далі? Що робити, коли ми, однак, зазнаємо спокуси ацедії досить довго? Навернення можливе завжди, хоча не варто відкладати його на «святе ніколи». Від чого потрібно почати? Перша справа - зізнатися, що я піддався цій спокусі й перебуваю у своєрідному духовному паралічі та неможливості діяти. Другий крок - визнати власну безпорадність перед цим гріхом «вистиглого серця». Далі - звернутися з упованням до Бога, волаючи про порятунок: «Господи, рятуй, ми гинемо!» (Мт 8, 25). Існує небезпека зосередитися виключно на собі, замкнутися в собі та впасти у чорну діру суму й безнадії. Ліки від цього - відійти на потрібну дистанцію від споглядання себе та своїх переживань, наново відкрити смак життя у єдності з Богом, життя насправді євангельського, відданого Богові й людям: «Більше щастя давати, ніж брати» (Діян 20, 35). Потрібно також зробити висновки на майбутнє і вчитися на помилках. Зробити помилку - не найбільша трагедія, але збільшувати помилки і залишатися в них - ось біда. Як написав у вірші Богдан Ступка, «в житті одна помилка - не біда; біда, коли усе життя - помилка». Якщо ми вчимося на помилках, то в кінцевому підсумку наш гріх може виявитися «благословенною провиною» (Exsultet). Якщо ми правильно реагуємо на спокусу та гріх, то набуваємо досвід, потрібний для майбутнього. Пізнаємо стратегію злого духа, усвідомлюємо свої слабі точки, які він може атакувати, а завдяки цьому дістаємо знаряддя для розробки нової стратегії в духовній боротьбі. Допомогою в оживленні мотивації до добрих дій може бути й пізнавання святих, звичайних людей, які незвичайним способом живуть своє життя, і дружба з ними. Багато хто з них переживав падіння, подібні до наших, і сумніви, але ж Бог дозволив їм пережити ці спокуси й жити жертовною любов’ю. Спілкування зі святими може пробудити в нас глибші, духовні прагнення, і стати рушійною силою для більш євангельського життя.

     * Варто не проґавити ту хвилину, яку Бог нам дає зараз: «час короткий» (1 Кор 7, 29). Ми не маємо впливу на минуле; майбутнє ще не настало; важливим є тут і тепер. Від того, наскільки ми вчимося у минулого і як переживаємо своє тут і тепер, залежить наше завтра.

Питання:     

1. Де твоє вразливе місце?
2. Чи ти вже пережив якийсь вид ацедії? Що це було і як Господь Бог вивів тебе з цієї пастки?
3. Яке рішення ти маєш прийняти сьогодні, аби уникнути літеплості та знеохочення? 

THE LIFE OF ST. MARY OF EGYPT

Born probably about 344; died about 421. At the early age of twelve Mary left her home and came to Alexandria, where for upwards of seventeen years she led a life of public prostitution. At the end of that time, on the occasion of   pilgrimage to Jerusalem for the Feast of the Exaltation of the Holy Cross, she embarked for Palestine, not however with the intention of making the pilgrimage, but in the hope that life on board ship would afford her new and abundant opportunities of gratifying an insatiable lust. Arrived in Jerusalem she persisted in her shameless life, and on the Feast of the Exaltation of the Cross, she joined the crowds towards the church where the relic was venerated, hoping to meet in the gathering some new victims whom she might allure into sin.
Now, came the turning-point in her career. When she reached the church door, she suddenly felt herself repelled by some secret force, and having vainly attempted three or four times to enter, she retired to a corner of the churchyard, and was struck with remorse for her wicked life, which she recognized as the cause of her exclusion from the church. Bursting into bitter tears and beating her breast, she began to bewail her sins. Just then, her eyes fell upon a statue of the Blessed Virgin above the spot where she was standing, and in deep faith and humility of heart she besought Our Lady for help, and permission to enter the church and venerate the sacred wood on which Jesus had suffered, promising that if her request were granted, she would then renounce forever the world and its ways, and forthwith depart whithersoever Our Lady might lead her.
Encouraged by prayer and counting on the mercy of the Mother of God, she once more approached the door of the church, and this time succeeded in entering without the slightest difficulty. Having adored the Holy Cross and kissed the pavement of the church, she returned to Our Lady's statue, and while praying there for guidance as to her future course, she seemed to hear a voice from afar telling her that if she crossed the Jordan, she would find rest. That same evening Mary reached the Jordan and received Holy Communion in a church dedicated to the Baptist, and the day following crossed the river and wandered eastward into the desert that stretches towards Arabia.
Here she had lived absolutely alone for forty-seven years, subsisting apparently on herbs, when a priest and monk, named Zosimus, who after the custom of his brethren had come out from his monastery to spend Lent in the desert, met her and learned from her own lips the strange and romantic story of her life. As soon as they met, she called Zosimus by his name and recognized him as a priest. After they had conversed and prayed together, she begged Zosimus to promise to meet her at the Jordan on Holy Thursday evening of the following year and bring with him the Blessed Sacrament. When the appointed evening arrived, Zosimus, we are told, put into a small chalice a portion of the undefiled Body and the precious Blood of Our Lord Jesus Christ and came to the spot that had been indicated.
After some time Mary appeared on the eastern bank of the river, and having made the sign of the cross, walked upon the waters to the western side. Having received Holy Communion, she raised her hands towards heaven, and cried aloud in the words of Simeon: "Now thou dost dismiss thy servant, O Lord, according to thy word in peace, because my eyes have seen thy salvation". She then charged Zosimus to come in the course of a year to the spot where he had first met her in the desert, adding that he would find her then in what condition God might ordain. He came, but only to find the poor saint's corpse, and written beside it on the ground a request that he should bury her, and a statement that she had died a year before, on the very night on which he had given her Holy Communion, far away by the Jordan’s banks. Aided, we are told, by a lion, he prepared her grave and buried her, and having commended himself and the Church to her prayers, he returned to his monastery, where now for the first time he recounted the wondrous story of her life.

VESPERS

The pollution of past sins prevented you from entering the church to see the elevation of the Holy Cross; but then my conscience and the awareness of your actions turned you, O wise in God, to a better way of life. And, having looked upon the icon of the blessed Maid of God, You have condemned all your previous transgressions, O Mother worthy of all praise, and so have gone with boldness to venerate the precious Cross.
Having worshipped at the holy places with great joy, you have received saving grace for the journey of virtue, and with all haste you have set out upon the good path you have chosen. Crossing the stream of the Jordan, with eagerness you have gone to live in the dwelling place of the Baptist. you have tamed the savagery of the passions through your ascetic way of life, and boldly you have broken the rebelliousness of the flesh, O Mother ever-glorious.
Having gone to dwell in the wilderness, you had blotted out from your soul the images of your sensual passions, and marked upon it the God-given imprint of holiness. You attained such glory, blessed Mother, as to walk upon the surface of the water, and in your prayers to God you were raised up from the earth. And now, all-glorious Mary, standing before Christ with boldness, entreat Him for our souls.
The power of Your Cross, O Christ, has worked wonders, for even the woman who was once a harlot chose to follow the ascetic way. Casting aside her weakness, bravely she opposed the devil; and having gained the prize of victory, she intercedes for our souls.

ANNUNCIATION OF THE BLESSED VIRGIN MARY (MARCH 25)

The Feast of the Annunciation is one of the earliest Christian feasts, and was already being celebrated in the fourth century. The Greek and Slavonic names for the Feast may be translated as “good tidings.” This, of course, refers to the Incarnation of the Son of God and the salvation He brings. The background of the Annunciation is found in the Gospel of St. Luke (1:26-38). The troparion describes this as the “beginning of our salvation, and the revelation of the eternal mystery,” for on this day the Son of God became the Son of Man. There are two main components to the Annunciation: the message itself, and the response of the Virgin. The message fulfills God’s promise to send a Redeemer (Genesis 3:15): “I will put enmity between you and the woman, between your seed and her seed; he shall crush your head, and you shall lie in wait for his heel.” The Fathers of the Church understand “her seed” to refer to Christ. The prophets hinted at His coming, but the Archangel Gabriel proclaimed that the promise is about to be fulfilled.
We see this echoed in the Liturgy of St. Basil, as well: “When man disobeyed Thee, the only true God who had created him, and was deceived by the guile of the serpent, becoming subject to death by his own transgressions, Thou, O God, in Thy righteous judgment, didst send him forth from Paradise into this world, returning him to the earth from which he was taken, yet providing for him the salvation of regeneration in Thy Christ Himself.”
The Archangel Gabriel was sent by God to Nazareth in Galilee. There he spoke to the undefiled Virgin who was betrothed to St. Joseph: “Hail, thou who art highly favored, the Lord is with thee: blessed art thou among women. And, behold, thou shalt conceive in thy womb, and bring forth a son, and shalt call his name Jesus. He shall be great, and shall be called the Son of the Most High: and the Lord God shall give unto him the throne of his father David. And he shall reign over the house of Jacob forever; and of his kingdom there shall be no end.”
In contrast to Eve, who was readily deceived by the serpent, the Virgin did not immediately accept the Angel’s message. In her humility, she did not think she was deserving of such words, but was actually troubled by them. The fact that she asked for an explanation reveals her sobriety and prudence. She did not disbelieve the words of the angel, but could not understand how they would be fulfilled, for they spoke of something, which was beyond nature. “Then said Mary unto the angel, How shall this be, seeing I know not a man?” (Luke 1:34). “And the angel answered and said unto her, the Holy Ghost shall come upon thee, and the power of the Most High shall overshadow thee: therefore also that which shall be born of thee shall be called the Son of God. And, behold, thy cousin Elizabeth hath also conceived a son in her old age: and this is the sixth month with her, who was called barren. For with God nothing shall be impossible. And Mary said, ‘Behold the handmaid of the Lord; be it unto me according to thy word.’ And the angel departed from her” (Luke 1: 35-38).
The icon of the Feast shows the Archangel with a staff in his left hand, indicating his role as a messenger. Sometimes one wing is upraised, as if to show his swift descent from heaven. His right hand is stretched toward the holy Virgin as he delivers his message.
The Virgin is depicted either standing or sitting, usually holding yarn in her left hand. Sometimes she is shown holding a scroll. Her right hand may be raised to indicate her surprise at the message she is hearing. Her head is bowed, showing her consent and obedience. The descent of the Holy Spirit upon her is depicted by a ray of light issuing from a small sphere at the top of the icon, which symbolizes heaven. In a famous icon from Sinai, a white dove is shown in the ray of light.

---

FEAST OF THE ANNUNCIATION: VESPERS
Gabriel stood in your presence, O holy Virgin, and revealed the eternal plan to you. He greeted you and announced: Rejoice, O earth that has not been sown! Rejoice, O burning bush that was not consumed! Rejoice, O unsearchable depth! Rejoice, O bridge which leads to heaven; O high ladder which Jacob saw! Rejoice, O vessel of divine manna! Rejoice, O invocation of Adam!
The Lord is with you.
The blameless Maiden said to the captain of the heavenly hosts: You appear to me as a mortal, and your words go beyond human thought. You have said that God is with me, and that He shall take up abode in my womb. Tell me then, how am I to become a holy temple for the Infinite One, the Lord Who rides on the Cherubim? Do not mislead me with deceit, for I have known no pleasure and have not approached wedlock. Therefore, how shall I give birth to a child?
The archangel then said to her: Whenever God wills, the order of nature is overcome, and that which is beyond human power is accomplished. Therefore, O most pure and everlasting One, believe my true words. She then cried out, saying: Let it now be done to according to your word, and I will give birth to the One Who is without flesh. He will take flesh from me, so that by the union He may raise the human race to the original dignity, for He alone is all-powerful.
The archangel Gabriel was sent from heaven to bring to the Virgin glad tidings of her conception. When he came to Nazareth, he marveled at the miracle and thought to himself: How is it that He Whom the heavens cannot comprehend is now being born of a virgin? The One Who has heaven for a throne and earth for a footstool is being enclosed within a virgin’s womb. He, upon whom the six-winged Seraphim and the many-eyed Cherubim cannot gaze, wills to become incarnate of her by a single word. The Word of God is at hand. Then why do I stand by and not say to the Virgin: Rejoice, O Full of Grace; the Lord is with you! Rejoice, O pure Virgin and Maiden Bride! Rejoice, O Mother of the Life! Blessed is the fruit of your

---

Today there come glad tidings of joy: it is the feast of the Virgin. Things below are joined to things above. Adam is renewed, Eve set free from her ancient sorrow; and the Tabernacle of the human nature which the Lord took upon Himself, making divine the substance He assumed, is consecrated as a Temple of God! O mystery! The manner of emptying is unknown, the fashion of His conceiving is ineffable. n angel ministers at the wonder; a virgin womb receives the Son. The Holy Spirit is sent down; the Father on high gives His consent; and so the covenant is brought to pass by common counsel. In Him and through Him are we saved, and together with Gabriel let us cry aloud to the Virgin: “Rejoice, you who are full of grace: the Lord is with you. From you have Christ our God and our Salvation taken human nature, rising it up to Himself. Pray to Him that our souls may be saved.”

Папа Франциск припустив можливість своєї відставки…

     Римський Папа Франциск заявив, що може наслідувати приклад свого попередника Бенедикта XVI, і не залишатиметься на Святому Престолі до кінця життя. "У мене є відчуття, що мій понтифікат буде коротким: чотири-п'ять років, може навіть два чи три. Не можу сказати точно, але мені здається, що Господь поставив мене на це місце не назавжди", - заявив він в інтерв'ю мексиканському телеканалу Televisa, що було присвячено другій річниці перебування нинішнього Папи на Святому Престолі. "Мені подобається бути Папою, але я би хотів інколи прогулятися містом, щоб мене не впізнали, і зайти до піцерії", - додав Папа Франциск. Голова католицької церкви назвав вчинок Бенедикта XVI мужнім вчинком. "Його приклад не має розглядатися як виняток. Можливо, він надовго залишиться єдиним, може, ні, але двері для створення нового інституту відчинено", - заявив Франциск. Разом із тим, він висловився проти того, аби обмежувати вік для очільників католицької церкви 80 роками. 78-річного Франциска (Хорхе Маріо Бергольо), колишнього єпископа Буенос-Айреса, було обрано Папою Римським 13 березня 2013 року. Він став першим головою католицької церкви із Нового Світу і першим неєвропейцем на Святому Престолі за понад 1200 років. Бенедикт XVI зберіг за собою титул почесного Папи, і бере активну участь у житті католицької церкви. Попри те, що канонічне право передбачає можливість добровільної відставки Папи, крім Бенедикта XVI, цим правом скористалися лише двоє понтифіків. Крім того, троє понтифіків написали умовні заяви про відставку, які так і не набули чинності. Так сказав Святіший Отець в інтерв’ю, яке дав Валентіні . У цій розмові він порушив усі дражливі питання своїх уже двох років керування Церквою, зокрема - проблему міграції та наркоторгівлі, реформу Курії та виклики Синоду про сім’ю. На мексиканську журналістку, яка розмовляла зі Святішим Отцем у кімнаті, де він приймає своїх співпрацівників, сильне враження справила присутність образу Матері Божої з Гвадалупе, великого, домінантного у цьому приміщенні. Як зізнався Папа Франциск, Матір Божа, вшановувана у мексиканській столиці, є для нього джерелом культурної єдності, що провадить до святості посеред гріха, несправедливостей, експлуатації та смерті. Водночас він зауважив, що нещастя Мексики подібні до тих, які ми бачимо в інших частинах планети: драма міграції та мурів, які мають їй запобігати. Згадуючи трагедії, які стаються на кордоні поміж Сполученими Штатами і Мексикою, Папа додав, що це також і проблема Середземного моря, через яке мешканці Африки прагнуть утекти від війн, голоду або ж дістатися країн, у яких очікують на краще життя. «Ці великі міграції викликають перекручення в економічних системах, брак праці, культуру відкинення, яку застосовують до людських істот». Разом із цим Святіший Отець вказав, що бідність часто стає живильним середовищем для злочинності. Він нагадав драму 43 студентів з містечка Іґуала у штаті Ґерреро, на яких напали і вбили 26 вересня минулого року злочинці разом із членами місцевої поліції. Папа сказав, що прагнув ушанувати їхню пам’ять зокрема надаючи кардинальську гідність архиєпископові Морелли, Альберто Суаресу Інді. Також Папа сказав, що перед лицем нещасть світу обов’язком католиків стає вираження солідарності. На цій площині викликом для Церкви стають секти і псевдоєвангельські рухи, зокрема в Латинській Америці, зазначив Наступник св. Петра, який прийшов у Рим «із краю світу». Порушуючи проблеми, пов’язані з реформою Римської курії, Святіший Отець зазначив, що зміни завжди починаються від людського серця і несуть із собою також і переміну способу життя. Він визнав, що має так відчуття, наче в його розпорядженні залишилося небагато часу. «Маю відчуття, що мій понтифікат буде короткий», — сказав він, хоч і застеріг, що цілком може помилятися в цих відчуттях. На запитання про можливість відходу з огляду на вік Франциск підкреслив, що папа залишається винятковою особистістю, і його не можуть стосуватися ліміти, які обмежують інших єпископів. При цьому він висловив своє схвалення відважному рішенню Бенедикта XVI. За цієї нагоди Франциск також підкреслив залученість свого попередника у боротьбу з сексуальними зловживаннями духовенства щодо неповнолітніх. Він вказав і на обов’язковість оточити опікою жертв цих злочинів. 

     На запитання щодо очікуваного на жовтень Синоду про сім’ю Святіший Отець зазначив, що існує дуже багато величезних і навіть перебільшених сподівань стосовно важких і делікатних питань. Сам Франциск переконаний, що сім’я стоїть перед лицем кризи, якої раніше не було ніколи, і потрібно розпочати від душпастирства, скерованого насамперед до юних та молодят. Найближчим часом Папа зустрінеться з сім’ями із Філадельфії у США, але планує також подорож до Африки й Латинської Америки. Про це нагадує Ватиканське Радіо, представляючи інтерв’ю Франциска для мексиканської телестанції.                     

Чорний кіт у п’ятницю, тринадцятого

   Будь ласка, заходьте, Слава Йсу... Ой, ні, через поріг не вітаюся! Ну, ми ж не забобонні? Ні, Що вибрати???    

ні, постукаємо до дереву… Оголошення на інтернет-порталі: «Поміняю день шлюбу в храмі св. Анни. Прекрасна незабутня дата - 07.07.07. Єдина така нагода в житті! Стартова ціна 1000 злотих». Ця пропозиція занепокоїла багато пар наречених. З одного боку, три магічні сімки, тобто гарантоване щастя; з іншого - місяць без так само важливої літерки «р» у назві.              

  А до коляски причепи бантик...    Ми-то не забобонні, ми просто так, ну про всяк випадок: наречена не покажеться у шлюбній сукні нареченому до останньої миті, в кишені нареченого мають лежати гроші, які гарантують сім’ї достаток, а нареченій не можна повертатися з дороги до храму, навіть якщо щось забула. А! ще як раптом обручки (не дай Боже!) впадуть на підлогу, то підняти їх може тільки і виключно священик. На весіллі, після виголошення першого тосту, молодята повинні енергійно хряпнути келишки позад себе. Розбилися з гарним дзвоном? Ну, то добре, будуть щасливі! - шлюбна версія. А тепер - керівництво для молодих батьків: не купуй вбрання ані візочка до народження дитини. Не носи ланцюжка на шиї, бо дитина буде обкручена пуповиною. І навіть якщо маєш романтичну душу, то не дивися на місяць, бо дитина буде лиса. Не лузай соняшникового насіння, щоб у дитини слинка не текла постійно. Коли ж малий репетом заявить, хто тепер у домі старший, то йому обов’язково на колясочку пов’язати червоного банта. Як виходиш із дому, надягни на дитину щось навиворіт. А на спіднє приколи англійську шпильку, близько до тіла. Ну бо хтось же може зурочити твоє дитятко! Щоб не було неприємностей, постукай по дереву. Зверни з дороги, як її перебіжить чорний кіт. А якщо мусиш обов’язково повернутися додому по щось забуте, то сядь хоч би на секундочку. Як побачиш сажотруса - візьмися за ґудзик… О, вже сажотрусів майже не залишилося, а згадка ще живе, ну це ж треба! Не склала іспитів? Ну, це точно тому, що тобі «не лягли» білети. А це все тому, що ти постриглася до сесії! Ех, якби не це коротке волосся… Можна писати і писати. Упередження, фальшиві переконання в наявності причинно-наслідкових зв’язків між різнорідними явищами міцно вросли у наше життя і стали чимось… звичним, бо тут нема як сказати «нормальним». Ось тільки - якщо подумати головою - повертаючись додому по щось забуте і обов’язково тулячись задом куди-небудь, «аби присісти на хвильку», чи ми не виглядаємо ідіотами? 

     Якщо не перешлеш цього повідомлення…    Забобонна людина вірить у надприродні зв’язки поміж явищами, у фатальну міць слів. У забобони часто вірять навіть ті, хто вважає, що не вірить ні в що. «Ми, німці, невіруючі? Ми дуже віруючий народ. Ми повіримо у що завгодно, що нам скажуть!» - колись гірко пожартував кардинал Йоахим Майснер. Невіруючий віруючий… Коли до професора Анни Свідеркувни колись подзвонив чоловік, який назвав себе атеїстом, вона запитала: «Ага, то Ви вірите, що Бога немає? - Ні! Я просто ні у що не вірю!» - ляпнув захоплений зненацька співрозмовник. Я маю знайомих, які вважають, що вони закоренілі атеїсти, але при цьому ніколи не подають руки через поріг, а якщо до них поштою дістануться якісь «ланцюжки святого Антонія» (святий із Падуї, певно, у гробі перевертається, бачачи ці мейли, що проганяють сон з очей), то обов’язково натискають кнопку «Перешли далі». Не те щоб вони вірили в ці дурниці, але… про всяк випадок. Оцей «всяк випадок» - лакмусовий папірець, який визначає межі нашої довіри. Виразно показує, кому саме я довіряю. Богові? А може, е-мейлові з погрозами чи шматкові воску, що застиг колом (шлюб!!!) або нагадує шину (нова ауді!!)? Ми не вітаємося через по  ріг. Більшість із нас не пам’ятає, чому, але напевно такий спосіб потиснути руки загрожує смертю або інвалідністю. Це світська версія. Церковна версія так само обеззброює: «Передайте один одному знак миру» - виспівує священик. Люди простягають руки, коли раптом стиха лунає застережливо-здушене: «Не навхрест!!!» Тобто під час передавання знаку миру в храмі Божому не можна перехрещувати рук, бо… Ну а чого, власне кажучи? І де пролягає межа віри й забобону? 

     Межа - Вона пролягає у серці людини, - каже о. Ярослав Мєндзибродскі, сілезький екзорцист. - Хтось може всерйоз займатися магією чи окультизмом, а на стіні матиме зображення Богородиці. - Це правда, - кажу я, навіть українські біоенерготерапевти починали свої публічні спектаклі, запалюючи свічки перед іконами. Хотіли надати достовірності своїм ритуалам. - Нещодавно я розмовляв із жінкою, яка практикує східну медитацію і щодня приходить на Месу і Розарій, - відповідає священик. - Якщо підходити до Розарію магічно, то він перестає бути зустріччю з Живим Богом, стаючи виконанням певного ритуалу. Тоді релігію сприймають як своєрідну техніку подолання страхів. Ну бо то саме страх лежить в основі всіх забобонів. Забобони починаються, коли ми втрачаємо контакт із Живим Богом. «А дівочі ворожіння? Хіба ж вони небезпечні чи грішні?» - Багато залежить від того, як ми їх розглядаємо. Небезпечним є уже саме слово «ворожіння» - воно суперечить ученню Церкви. Ворожіння відсилають нас до якихось сил, що мають нам щось сказати про майбутнє. Не Господь Бог, а віск. Для багатьох це невинна забава, однак є й ті, хто ставиться до цього надзвичайно серйозно. А розкладувана по храмах «остання дошка порятунку» - молитва до св. Юди Тадея? Це теж забобон? - Так, 0 каже сілезький екзорцист. - Якщо все завершується формулюванням «як не прочитаєш цієї молитви, то тебе спіткає нещастя». Бо тоді це не віра, а очевидна магія. Магія це таке ставлення до понад-людських сил, за якого людина переконана, що певними словами або жестами вона може зробити так, що ті сили будуть її слухатися, - доповнює о. Ян Анджей Клочовскі ОР. Катехизм нам каже: «Забобон – це перекручення релігійної настанови і практик, які з неї випливають. Може стосуватися культу, який ми віддаємо істинному Богові, наприклад, коли приписується якесь магічне значення певним практикам, навіть дозволеним або й необхідним. Впасти в забобон означає пов’язувати дієвість молитов або сакраментальних знаків виключно з їхнім матеріальним виміром, оминаючи внутрішнє налаштування, якого вони вимагають». 

     Богу свічку, чорту… сигару…    Наші забобони виглядають дитячою грою, - кажуть ті, хто зіткнувся з південноамериканськими звичаями. - Індіанські вірування так міцно переплетені з Катехизмом Церкви, що місіонери часто і не пробують цього вузла розв’язати, - каже Кшиштоф Бяласік, єпископ у Болівії. - Щоби не роздратувати злих духів, їм про всяк випадок приносять дари. До рота фігурки, званої в народі «Тіо» («дядько»), вкладають листя коки, сигару чи сигарету. Матір-земля (Пачамама) має сакральний вимір, їй приписується особовий характер. Болівійці з великим трудом отримують від кам’янистої землі якісь плоди. На височині 4000 м. одне з найбільших народних свят - саджати картоплю. Індіанці, приходячи на свої ділянки, роблять знак хреста і моляться, а потім обходять місце, призначене для посадки картоплі, і кроплять його алкоголем. У першу борозну вкладають як пожертву спеціально прикрашену картоплину, щедро змочений алкоголем. - Південна Америка - це континент, де панує величезний синкретизм, де релігії попереплутувані, - розповідає францисканець о. Гжегож Адамчик. Він кілька років провів у Болівії. - Забобони найсильніше видно під час святкування Santa Vera Cruz (Воздвиження Всечесного Хреста у традиції нашої назви), яке відзначається 14 вересня. Хоча це типово католицьке свято, однак після Меси болівійці цілу ніч зустрічаються по площах. Кожен приносить маленькі статуетки: корів, дітей. Хочеш мати багато дітей? Принеси глиняні фігурки. Тобі бракує коней? Зліпи і принеси. Люди палять вогнища, куди вкидають тваринні відходи. Це має їм допомогти у зборі врожаю. Поміж цими людьми ходять брухос - чарівники. Обкаджують їх, аби вигнати злих духів. Не має значення, чи ти приймаєш Ісуса під час Меси, чи ні, але те, чи впаде на тебе крапля води від брухо, надзвичайно важливе! Що більше диму з кадила - то краще. Болівійці самі підходять і підкидають миро до кадила, аби ліпше димілося… Інколи забобонність набирає фізично видимих форм. Це, наприклад, рогатий божок «Tio de las minas». Я таке бачив по шахтах у Потосі. Болівійці, які там надзвичайно тяжко працюють, спершу хрестяться перед розп’яттям, а потім підходять до вівтарика Тіо і вкладають у його ротовий отвір запалені цигарки, поливають його спиртом, обсипають кокою і торкаються його чималого статевого органу, символу плідності. 

     Страх паралізує…  риємно читати, що інші люди забобонніші, ніж ми! Однак не треба їхати за океан. Один із настоятелів мені розповів, що у Велику П’ятницю, коли священики по годинах сповідання вийшли трошки перепочити, хтось… украв усі столи з конфесіоналів. Навіщо? «Ну бо така освячена стола, винесена з церкви у Велику П’ятницю, то неабищо!» = гірко сміявся священик. Болівійці мають фізичне уособлення своїх забобонів. А як виглядає «божок стукання до дереву»? Хіба розкидання дрібної решти по землі, аби «викинути бідність», не подібне до погладжування божка Тіо? І там, і там ідеться про те ж саме: з допомогою ворожіння намагатися «приборкати» ворожу реальність. У фундаменті забобону лежить страх, що паралізує. Не можна розбивати дзеркало, бо буде нещастя. Не можна розсипати сіль, бо в домі буде сварка. Не можна, щоб за столом сиділо 13 чоловік… Ми боїмося майбутнього, й тому прагнемо «вкрасти в Бога шматок таємниці». Наївні, ми забуваємо, що опанувати смерть нам не під силу. У світ заклять і ворожби християнство внесло Добру Новину про Когось, хто «смертю смерть подолав», про Бога живого, який палає любов’ю, і який «знає, що вам потрібне, перш ніж ви про це попросите». 

     Бог не вламується…     У чому полягає небезпека забобонів? Ми можемо повірити, що нашу долю визначає шматок воску, карти чи нікому нічого не винний чорний кіт. Мацей Сікорскі, який пройшов довгу і болючу дорогу «східних духовностей», розповідає: «Я розкладав карти, але вони не були для мене абстракцією. Я шукав у них конкретних відповідей. Шукав розв’язання в каббалі. Карти Таро, хоч у виданнях для дівчат представлені дуже невинно, зовсім не такі. Це починає стосуватися всього твого життя, всіх виборів, які ти робиш. Уже просто розкласти карти - означає, що ти перестав самостійно мислити. Людина починає шукати назовні того, що вгледіла у картах. Губить себе, не приймаючи рішень самостійно. У ворожіннях немає ніякого вибору, ніякої свободи! Раз почуте буде ходити на тобою… Почуєш: не складеш іспитів; помре твоя дитина, - і… не уникнеш цього, бо будеш підсвідомо цього весь час очікувати. Це діє на підставі накладеного прокляття, а не наданої допомоги. Християнин, як людина без забобонів, стає вільним. Я не міг укладати своє життя поза шляхами, які вичитав із Таро, нумерології, астрології. І думаю, що це доля всіх, хто стикається з ворожіннями. Це відвернення від Бога. Ти не даєш Йому місця діяти, твоє життя залежить від того, як ляжуть карти. Бог діє інакше: має для нас пропозицію, але залишає вільну волю, не змушує нас, не вламується в життя. Ти - вільний!»