Як виховати зрілих батьків

Марко Ермес Лупарія - психолог і психотерапевт. Пов'язаний з оо. Сальваторіанами, відповідальний за рух Сальваторіанського академічного апостоляту, директор Центру підтримки сім'ї "Mater Salvatoris " і Центру Оази Елім - сальваторійської справи психологічної допомоги богопосвяченому життю. Ермес Лупарія три роки тому отримав свячення постійного диякона Римської дієцезії. Йому 49 років, з них 25 живе у подружжі. Має двох дорослих синів... 
     Це дуже проста річ, і, можливо, тому її так важко реалізувати. Чоловік та жінка мають перейти на новий рівень стосунків. Вони повинні забути про свої сімейні війни. Коротко кажучи, їм треба увійти в нову "симфонію стосунків". Йдеться про такий рівень взаємин, який дозволить обом правильно переживати свою чоловічість і жіночність. З огляду на це я хотів би звернути увагу на причини кризи батьківства. Отож, у певний момент історії західної культури батьки перестали бути батьками. До цього призвів виступ дітей проти батьків у той час, коли жінки почали боротьбу проти своїх чоловіків. Звичайно, кожен наслідок має свою причину. Бунт проти чоловіків та батьків був спричинений їхньою попередньою позицією щодо жінок та дітей. Придивляючись, наприклад, до фемінізму, можна побачити, що і в цьому явищі є позитивні сторони, оскільки воно є бунтом проти тиранії чоловіків. Але необхідно відмежувати тиранію від заперечення. Бо якщо жінка виступає проти насилля чоловіка, то бореться за свою гідність, але якщо вона заперечує чоловіків, то водночас перекреслює і себе як жінку. Тоді фемінізм стає патологією. У нинішньому світі ми зауважуємо патологічний фемінізм і незрілих батьків - залежних від жінок та матерів. Чоловіки є або вічними дітьми, або тиранами, жінки ж у відповідь безупинно з ними воюють. Щоб ситуація знову стала нормальною, як чоловіки, так і жінки повинні прийняти те, що чоловічість і жіночність є однаково добрими та природними. Обоє мають зрозуміти, що суть їхніх стосунків - дарувати себе одне одному, а не випробовувати свою силу, як це часто має місце в сучасному суспільстві. Але я вірю, що в майбутньому відбудеться зустріч, і жіночність з чоловічістю будуть взаємно збагачувати одне одного на екзистенціальному та духовному рівні.
     Чи ви погоджуєтеся з думкою, що криза батьківства пов'язана із загальним занепадом цінностей?        Звичайно. Ввічливість, пошана, шляхетність, відвага, приязнь чи вірність даному слову стали немодними. А якщо їх бракує, то й немає також місця для авторитету, яким від віків був батько. Сьогодні молоді люди хочуть жити "віртуально", тобто не тим, що реально існує, а тим, що "здається, є". А ЗМІ, тобто преса, телебачення, Інтернет, пропонують набагато цікавіше життя, однак несправжнє. Отже, замість батьків і вчителів з'явився "гігантський вихователь", який тримає молодь у руках.
     Тож як виховати?     Досвідчення зрілої любові батька, який не воює з матір'ю і не відчуває себе переможеним нею, відіграє надзвичайно важливу роль вже у пренатальному періоді розвитку дитини. Тоді вона має шанс набагато сильніше досвідчити любов Господа Бога. Але щоб так сталося, чоловік і батько повинен звернутися до ніжності, прихованої в його серці для того, щоб воно також стало "лоном", в якому опиниться його сім'я. І пізніше дозволити немовляті зростати, тобто пам'ятати, що дитина довірена батькам, проте не є їхньою власністю. Для цього потрібна Божа педагогіка, тобто терпляче, сповнене любові товаришування з сином чи дочкою. Тато не заміняє дитину в труднощах і не намагається відгородити її від них, він - розуміючий порадник і друг, якого не бояться, а поважають. Тільки така позиція батька дозволяє дитині мати правильні стосунки з Богом та іншими людьми