Постійно пам'ятай про Божу присутність. Бл. Вернард-Франциск де Хойос (1711–1735)

Різні способи уприсутнення собі Господа Бога… Передусім, пам'ятай правду віри про те, що Бог є всюдиприсутній, Він усе пронизує й наповняє Своєю сутністю та утримує Своєю силою так, що ми "в Ньому живемо, рухаємося й існуємо" (Ді. 17, 28). Бог не віддаляється від нас, якщо ми самі Його не залишаємо через смертельний гріх, ані не відвертаємося від Нього через забуття. "Коли я перебувала у близькості з Господом, - пише св. Фаустина, - Він сказав: "Чому боїшся приступити до справи, яку Я тобі доручив?" Я відповіла: "Чому Ти, Ісусе, в такі хвилини залишаєш мене одну і я не відчуваю Твоєї присутності?" - "Дочко Моя, навіть якщо б ти не помічала Мене і в найпотаємніших глибинах свого серця, не можеш стверджувати, що Мене там нема. Я усуваю тільки відчуття Себе, і це не повинно бути для тебе перешкодою у виконанні Моєї волі. Я роблю це заради Своїх незглибимих намірів, які пізнаєш пізніше. Дочко Моя, завжди знай про те, що тільки смертний гріх виганяє Мене з душі, і ніщо більше". Так висловився пророк: "Куди мені піти від Духу Твого? Куди мені втекти від Обличчя Твого? Зійшов би я на небо - Ти там єси, ліг би я у Шеолі - і там Ти. Взяв би крила зірниці, осівся б на край моря, - і там Рука Твоя мене б водила, і Твоя Десниця мене б тримала" (Пс. 139, 7-10). Слушно, отже, прирівнює св. Августин Господа Бога до незмірного океану, а нас - до губки, яку морська вода наповнює звідусіль. "Якщо будемо старатися сумлінно чинити кожне діло згідно з Божою волею, - каже св. Василій Великий, - тим самим ми завжди будемо злучені з Богом безнастанною пам'яттю про Нього... Усе, що робимо, робімо, наче на Божих очах. Кожна наша гадка хай буде такою, начеб її Бог оглядав. Таким чином будемо мати постійний Божий страх і ненависть до гріха".

Окрім цієї загальної пам'яті про Божу присутність, уяви собі, що Бог в особливий спосіб присутній у тобі. "Бог тоді перебуває в душі, - каже св. Василій Великий, - коли ми пам'ятаємо про те, що Він у нас самих присутній. Так ми стаємо Божим храмом, коли тривалість тієї пам'яті ніколи не переривається земними думками, і коли пристрасті несподівано не каламутять розум; коли той, хто любить Бога, все покидає і тільки до Нього звертається; коли він викидає з серця пристрасті, що тягнуть до нестриманості й триває в ділах, що ведуть до чесноти". Бо, як царі, хоч і посідають цілий палац, однак радо перебувають в одній кімнаті, подібно й Господь Бог: хоч і цілий світ заповнює й огортає Собою, проте в особливий спосіб мешкає в душі праведної людини, як у своїй подобі і у своїй святині, в якій прагне бути пізнаний, вшанований і люблений. А мешкає безустанно, аби ту душу в кожній хвилі просвічувати, потішати, відвідувати і їй допомагати. Не забувай, отже, що ти є домом і храмом живого Бога. Тому обожнюй Бога, Який має вівтар у твоїй душі, віддавай Йому пошану, складай жертви і просьби, упокорюйся перед Ним глибоко, поводься з великою скромністю, будь пильним, аби не втратити освячуючої ласки, й завжди пам'ятай, що Його око, звернене на тебе, читає у твоєму серці, як у відкритій книзі, тож навіть не думай нічого такого, що було б Богові немиле. У своєму "Щоденнику" св. Фаустина пише: "Ісусе, коли Ти приходиш до мене у Св. Причасті, Ти, хто зволив замешкати з Отцем і Св. Духом у малому небі мого серця, я стараюся протягом усього дня супроводжувати Тебе, не залишаю Тебе самого ні на хвилину, хоч і перебуваю серед людей чи разом з вихованками, моє серце завжди з'єднане з Ним. Засинаючи, я жертвую Йому кожний удар свого серця; прокидаючись - занурююсь у Ньому без слів. Прокинувшись, величаю Святу Трійцю і дякую, що зволила подарувати мені ще один день, що ще раз повториться у мені таємниця Втілення Твого Сина, що ще раз на моїх очах повторяться Твої мученицькі страсті, у той же час намагаюся допомогти Ісусові перейти через мене до інших душ. Я всюди йду з Ісусом, Його присутність усюди супроводжує мене". Також духовні вчителі радять переноситися думкою і серцем до неба. Бо хоч Господь Бог є всюдиприсутній через Своє існування й силу, однак особливим способом перебуває у небі, де свій маєстат показує в усьому блиску, де роздає нагороди святим, де є трон Агнця Божого, який приніс себе в жертву за гріхи світу. Там є Пречиста Діва Марія, Богородиця і Цариця неба, там мільйонне військо ангелів і святих. Туди також зверталися зі своєю пошаною й просьбами патріархи і пророки, як один з них каже: "До тебе я підношу мої очі, до тебе, що живеш на небі" (Пс. 123, 1). Також і наш Божественний Вчитель підносив свій Божий погляд у небо і велів нам молитися: "Отче наш, іже єси на небесіх". Отже, треба часто відривати думку і почуття від землі, а підносити їх до неба, де наша правдива батьківщина. Можна також навіть і свої очі звертати до неба, аби лише без удавання й перебільшення, як це робив св. Ігнатій Лойола, який любив ставати ввечері на плоскому даху свого будинку й дивитися на небо, засіяне зірками, а тоді зітхав і говорив зі сльозами: "О, якою ж бідною видається мені земля, коли я дивлюся у небо!" Можна також уявляти собі присутність Ісуса Христа в різних постатях, наприклад: ось Він, як немовлятко, лежить у яселках, а ти є одним з пастушків; або ось Він спочиває на руках Матері-Діви, а ти разом із трьома царями складаєш Йому дари; або ось ти, як старець Симеон, береш Його з рук Марії. Можеш собі уявити, що бачиш Його в біднім домі в Назареті, як Він працює разом зі св. Йосифом при верстаті, або що ти супроводжуєш Його під час прилюдної діяльності в містах і селах Палестини, або подивляєш Його велич на горі Тавор. Можеш собі уявити, що ти перебуваєш з Ним у Вечернику й приймаєш з Його рук Пресвяту Євхаристію, або йдеш за Ним під час всієї Його муки, то знову, що клячиш під хрестом, як Магдалина, цілуєш Його рани і скриваєшся в Його Серці, врешті, що бачиш Його на престолі в Церкві або сидячого на троні в небі. Уявляй собі це все згідно з Божими натхненнями і потребами своєї душі. Цей спосіб уприсутнення Ісуса Христа дуже корисний, бо зворушує серце й займає уяву, а тим самим допомагає зосередженню. Однак у душ з непокірною або лінивою уявою він викликає немалі труднощі, а в деяких навіть може спричинити омани. Для таких душ краще буде пригадувати собі Божу присутність у більш духовний спосіб: наприклад, уявити собі, що Господь Ісус постійно дивиться на нас і проникає в усі куточки наших сердець.

Також старайся бачити Бога у створіннях. Бо світ - це немов великий музичний інструмент, який безустанно грає мелодію для Творця, а також - немов книгою, яка розповідає про Божі досконалості, а кожне сотворіння є мовби однією літерою цієї книги. "Моєю книгою, - говорив св. Антоній пустельник, - є вся природа, небо і земля зі всіма істотами. Все створіння є письмом Бога, в якому щоденно читаю про Його мудрість, доброту і всемогутність. Зорі неба, як квіти землі, показують мені Бога в Його величі і любові". Подібно і для св. Терези створіння служили за книгу, в якій вона вичитувала "свою невдячність і свої гріхи". Отже, створіння повинні підносити людину до Бога. А якщо вони її відривають, то це означає, що людина дивиться на них оком, яке засліплене гріхом, або надмірно почуттєвим і неумертвленим. Святі дивилися на них оком чистим, тому всюди бачили Бога і все потягало їх до Бога. Св. Франциск з Асижу на вид Божих діл відчував невимовну солодкість. Кожного разу, бачачи баранчика, плакав з радості, бо пригадував собі Агнця Божого. Св. Франциск Салезій був переповнений подібними почуттями. Дивлячись на поля, повні колосся, говорив: "Ми є полями Божими, які повинні приносити Богові щедрий урожай". Дивлячись на прекрасні храми, запитував: "Ми є святинями Божими, чому ж ці святині не є оздоблені чеснотами?" Побачивши бистру ріку, зітхав: "Ах! І моя душа не спочине в своїм бігу, аж поки не добіжить до моря Божества, до свого початку й кінця". Побачивши озеро, вигукував: "О Боже, виведи мене з низу нужди й болота!" То знову, споглядаючи на курчат, які ховалися під крилами квочки, молився: "Господи, скрий мене в тіні Твоїх крил". Св. Франциска, бачачи маленький струмочок, говорила з піднесенням: "Ласка Божа так тихенько й солодко пливе, як той струмочок". Якщо ти таким оком будеш дивитися на створіння, то вони стануть для тебе драбиною до неба. Кожна краса землі хай нагадує тобі красу Бога, а всяка радість і приємність - доброту Бога. Сонце хай пригадує тобі Ісуса Христа, місяць - Пречисту Діву Марію, зорі - Святих, зелені поля - надію на вічне життя, спів птахів - небесне "Алилуя", краплі дощу - ласки Божі, потоки води або літаючі птахи - короткотривалість життя, пожовкле листя або сніжно-біла шата землі - смерть, ніч - вічність, гроза і вихор - день суду. Також старайся у кожній людині бачити Бога: чи то в образі милосердного батька, чи справедливого судді, відповідно до вчинків і духа. Також дуже корисним є пригадувати собі за різних обставин події з життя Ісуса Христа і Пречистої Діви Марії. Наприклад, коли ти одягаєшся, пригадай, що Предвічне Слово взяло на себе тіло в лоні Пресвятої Богородиці. Коли скидаєш одяг - думай про Спасителя, обнаженого на бичування і розп'яття. Коли молишся, уяви собі Господа Ісуса, який клячить і молиться в Оливному саду. Перебуваючи на Службі Божій, уявляй собі, що ти присутній на Тайній Вечері або на Голгофті. Коли сповідаєшся, згадай про Магдалину, яка цілує ноги Ісуса. За кожним ударом годинника пригадуй удари Серця Ісусового. Чуючи гомін людей, пригадуй собі той страшний гомін: "Розіпни!" Коли п'єш якийсь напій, пригадай собі оцет із жовчю, який подали Спасителеві. Убогі будинки нехай приводять тобі на пам'ять вифлеємську стаєнку. Кожне дерево чи фігура при дорозі нехай пригадують тобі хрест на Голгофті і Мати Божу Страждальну під хрестом і т. д. Цей спосіб дуже милий і легкий, і кожна найпростіша душа може зробити високий поступ у молитві, якщо безустанно буде єднатися з Господом Ісусом.

"У єднанні з Господом, - каже св. Фаустина, - ніщо мені не перешкоджає: ні розмова з ближніми, ані жодні обов'язки; хоча б я залагоджувала навіть якісь дуже важливі справи, це мені зовсім не заважає; дух мій - з Богом, нутро моє - повне Бога, тому я не шукаю Його поза собою. Він, Господь, проникає через мою душу, як промінь сонця через чисте скло. Перебуваючи в утробі своєї матері, я не була з нею настільки злучена, як з моїм Богом; там була несвідомість, а тут - повнота дійсності й усвідомлення поєднання". Саме так молилася одна покірна селянка, про яку описує її сповідник. Одного разу вона визнала, що Господь Ісус дає їй багато світла під час розважання. Коли її сповідник запитав, де вона навчилася розважати, відповіла: "Колись на проповіді отець місіонер говорив про муки Христові. Казав, аби постійно про них думати, і так я навчилася розважати". - "А як ти розважаєш? - Запитав сповідник. - Коли і чи маєш час на це?" - "Я не маю на це часу, бо мушу працювати, але розважаю завжди, а розважаю так, як Бог мені дає світла і як дозволяє моя праця. Ось, наприклад, зараз, коли мене посилають у поле полоти збіжжя, а поле дуже далеко, треба виходити дуже раненько. Після короткої молитви я виходжу, коли ще всі сплять, і думаю собі: "Господь Бог чуває над тими, що сплять". І зітхну. Потім думаю: "Я спала, а скільки ж то безсонних ночей мій добрий Ісус провів, молячись за нас!" І зітхну.

Пригадую собі ту ніч, коли Ісус молився на Оливній горі, заливаючись кривавим потом, витисненим із Христа тягарем гріхів цілого світу і моїх, пригадую Його учнів і мою оспалість, зраду Юди і стільки моїх зрад, про втечу учнів від Христа і мої втечі…

 Про жорстокість тих невдячних, які так немилосердно в'язали, шарпали і пхали того Агнця Божого, любого Ісуса. Тоді мені здається, немовби я те все бачила, серце мені крається, душа болить, а з очей безперервно ллються сльози. Іду дорогою в поле, а тут і когут піє. Пригадую собі св. Петра і жахаюся з власних гріхів, якими не тричі, а три тисячі разів більше відреклася мого Ісуса. Тоді дуже плачу. І так доходжу до місця моєї праці. Там перед роботою молюся до Матері Божої кажучи: "О Маріє, й Ти працювала, і Твій Син працював, осолоди мені мою працю!" Тоді беруся до роботи, починаю полоти збіжжя й думаю: "О Господи і Боже, вирви кукіль гріха з поля моєї душі!" А коли потягну і вирву бур'ян, знову думаю: "О, як то боліло мого Ісуса, коли Його жиди тягнули за волосся". А коли вже від роботи опухнуть мені руки й заболить спина, тоді кажу собі: "Ісусові руки ще більше опухли, коли Його прив'язали до стовпа, і спина Його ще більше боліла, коли Його так жорстоко бичували". Ввечері з великою в'язанкою трави повертаюся додому. Тяжко мені, змучена, а коли вже не здужаю, то закличу: "О Ісусе, Ісусе! Твій хрест був тяжчий, який Ти за мене двигав". І так йду далі. А коли коло села зустрічаю овечок, що вертаються з паші, думаю про Ісуса і в серці так до Нього говорю: "О Пастирю наш любий! Вчини, аби ми Тебе так слухали, як ті овечки слухають свого пастуха. А мене, заблукану овечку, відшукай і візьми на Свої рамена, бо я покалічена!" Дійшовши додому, йду до хліва і там мою в'язку трави кидаю голодній худобі, яка її розриває і топче. "Ісусе, Тебе жиди гірше рвали і топтали, а ще гірше я Тебе топчу своїми гріхами і розриваю Твоє Серце. О мій Боже!" Потім іду до пекарні, там розпалюю в печі, аби спекти хліб, і так думаю: "Так душі, осуджені навіки, печуться в печі і ніколи не згорять... Боже, яка страшна Твоя справедливість, але я довіряю Твоєму милосердю..." І так між тривогою і надією, між жалем і любов'ю минає мій день, і я йду до ліжка, як на смерть. Так проходить день за днем моє життя. О отче, я не відповідаю ласкам, які мені Бог дає!"