Втрачене королівство

Богдан СКАВРОН.          Коронація Данила Галицького. Картина А. Пилиповського

Зовнiшню полiтику Данила Галицького сьогоднi, напевно, назвали би багатовекторною. «Ти п’єш кумис - значить, ти наш», - говорив у жовтнi 1245 року Даниловi хан Батий, приймаючи гостя iз Галича у своїй столицi на берегах Волги. А вже навеснi наступного року Папа Iнокентiй IV видав буллу, в якiй передчасно величав Данила Галицького «руським королем» i погрожував Божим гнiвом усiм його ворогам, насамперед монголо-татарам. Згодом, тримаючи ярлик вiд хана в кишенi, Данило приймає папських посланцiв i веде перемовини про майбутню коронацiю...  

                                 Вона відбулася 760 років тому - наприкінці 1253-го в Дорогочині. 

     Між двох вогнів… Важко бути володарем у країнi, яка опинилася мiж двох свiтiв, кожен з яких має свої iнтереси й полiтичнi плани щодо пiдвладної князеві територiї. Золотоординський Схiд i католицький Захiд затиснули, нiби в лещатах, Галицько-Волинську державу Данила. Здавалося б, ординцi не вимагають змiн у релiгiйному життi, не нищать церков i зберiгають привiлеї духовенства. Але спаленi пiд час монголо-татарської навали руськi мiста й села стукають Даниловi попелом у серце, вимагаючи помсти азiйським зайдам за недавнi вбивства i грабежi. З другого боку - католики, яких на Русi називали не iнакше, як вiровiдступниками. Погодитися на церковне старшинство Папи Даниловi було непросто. Таке його рiшення могло б обернутися спротивом і без того не надто послушних князеві галицьких бояр. I тiльки обiцянка хрестового походу проти монголо-татар була справдi вартiсною цiною унiї з латинською церквою. 

     Що можуть королі?..   Корону Даниловi годилося б прийняти в Галичi чи в новозбудованiй столицi князiвства - Холмi. Влаштувати помпезну iнтронiзацiю у величному храмi, а опiсля - банкет iз хмiльними медами та заморськими винами. Господар давнього торгового шляху, що проходив по Бугу i Днiстру, володар, який і звершував переможнi походи на сусiднi панства, i впокорив нарештi бунтiвних галицьких бояр, мiг собi дозволити пишну учту.  Натомiсть врочистостi вiдбулися тихо i скромно. Наприкінці 1253 року папський легат Опiзо вiнчав голову Данила короною у Дорогочинi (тепер - територія Польщі), далеко на захiднiй околицi Галицько-Волинської держави. Приймав корону Данило начебто мимохiдь, коли iшов разом зi своїм сином Левом та мазовецьким князем Конратом Самовитом вiйною на ятвягiв. Папський легат абат Опiзо був у супроводi єпископiв, якi своєю присутнiстю одобрювали унiю. Вiд iменi Папи Опiзо проклинав тих, хто хулив вiру грецьку, i запевняв, що буде вчинено собор про возз’єднання Церков. Разом із Данилом була його мати Анна. А от Даниловому братовi Васильковi не довелося бути присутнiм на коронацiї, бо вiн був поранений у ногу i потребував лiкування.

    Iсторики кажуть, що Данило зумисне обрав для коронацiї саме Дорогочин. На захiдних рубежах його держави не було пильних очей нишпорок хана, тож поголос про коронацiю не мiг надто швидко дiйти до орди. До того ж, приймаючи корону в Дорогочинi, під самим носом у тевтонських лицарiв, Данило утверджував себе як європейський монарх i знову нагадував про обiцянку хрестового походу на ординцiв. ...Через якихось чотири роки пiсля коронацiї наступник Iнокентiя IV на папському престолi Олександр IV дорiкав Даниловi за його непослiдовнiсть у церковних справах. Той i справдi не поспiшав iз запровадженням католицизму на руських землях. Але й обiцяної допомоги від хрестоносцiв вiн теж не дочекався. А вже у 1261 роцi король Данило пiдкоряється наказовi ханського темника Бурундая i знищує укрiплення своїх мiст - Галича, Луцька, Львова, Кременця, Угольникiв та Бакоти. Чи не у вiдблисках заграв вiд спалених укрiплень галицьких i волинських мiст сплавилася позолота iз Данилової корони?.. 

     Пропала корона…  Ідею української монархії нині не обговорюють навіть на рівні політичного курйозу. Вважається, що для королівства в Україні немає ні історичних, ні ментальних передумов. Хоча саме таке бачення могло б допомогти збагнути тодішню й теперішню ситуацію на теренах Української держави.

     Недаремно свого часу  історик Володимир Полєк у своїй праці, присвяченій коронації Данила Романовича, зі смутком констатував: «Брак ідеї української корони був одним iз основних чинників, чому Україна не об’єдналася в єдиний і міцний державний організм, а пізніше, засліплена блиском чужих корон, потрапила під чуже панування». Але Україна втратила не тільки ідею королівства, а й давні символи королівської влади. Дослідники дотепер достеменно не з’ясували, чи збереглася і де перебуває передана Папою Iнокентієм IV Данилові Галицькому корона. Відомо, що внук Данила Юрій I теж називав себе королем Русі, хоча за яких обставин він добився цього титулу, точних відомостей немає. Польський хроніст Ян Дурлош лише зазначив, що Папа Римський Климентій закликав короля Юрія, щоб «він не занедбав прийняти послух та унію з Римською Церквою». А український історик Чубатий прямо стверджує, що перед тим Папа прислав внукові Данила корону з пропозицією переговорів про унію. Ймовірно, що після смерті Юрія I (бл. 1308 р.) в Галицько-Волинській державі було вже дві корони.

     У Львівському літописi під 1339 роком записано, що польський король Казимир, захопивши Львів, заволодів великими скарбами, серед яких - дві діадеми, туніка та престол. Якщо припустити, що «діадемами»  були корони Данила Галицького та Юрія I, то їхній шлях простежується до Кракова. До речі, є свідчення, що на початку ХХ століття майбутній греко-католицький єпископ Юліан Пелеш та професор Київського університету Володимир Антонович бачили в Краківськiй катедрі на Вавелі хрест, нібито зроблений із галицьких корон-діадем.

     Відомо, що корони, які побутували в Священній Римській імперії, мали вигляд обруча-діадеми з нашитою на нього шоломоподiбною шапкою із парчі, увінчаною шишаком, до якого кріпилася або золота кулька, або хрест чи дорогоцінний камінь. Якщо королівськi діадеми Данила та Юрія стали здобиччю Казимира III, то корона-шапка могла зберегтися до нинішніх днів. Король Данило мав у Перемишлі замок, тому, за переказами, віддав свою корону на зберігання у Перемишльський катедральний собор Святого Iвана Христителя.

     Через півтисячоліття, у 1767 році, цю шапку начебто було перероблено на митру перемишльських греко-католицьких єпископів. За свідченнями старенького дяка дрогобицької церкви Онуфрiя Сенюха, який на початку ХХ столiття служив у консисторії у Перемишлі, в той час він бачив корону-митру цілою і неушкодженою. Під час захоплення міста російськими військами у 1915 році у перемишльського єпископа Костянтина Чеховича митру відібрали офіцери царської армії. Згодом її буцімто повернули до Перемишля у 1922 році, після втручання Ліги націй. У 1928 році чеський фотограф на прізвище Поморіч навіть сфотографував митру в палаті перемишльського єпископа Йосафата Коциловського. У подіях Другої світової війни знову втрачається слід митри-корони. Але 2 жовтня 1966 року уродженець Iвано-Франкiвська Олександр Ясеницький написав лист до місцевого історика Володимира Полєка, в якому повідомив, що у 1942 роцi єпископ Коциловський передав історичну реліквію у Ватиканський музей із застереженнями повернути її після війни або греко-католицькій церкві в Перемишлі, або урядові Української держави. Згодом такий же лист Ясеницький надіслав до Міністерства культури УРСР, його текст часто цитували в тодішній пресі української діаспори за океаном. Офіційний Ватикан ніяк не зреагував на публічний виступ Ясеницького.

     ...Життя короля Данила історик Костомаров назвав трагічним. Очевидно, з цим треба погодитися. Трагедія першого українського короля бачиться в тому, що йому так i не вдалося посісти належного місця серед тодішніх європейських монархів. А також у тому, що він не залишив своїм нащадкам ні королівства, ні навіть корони.   Давня звичка порпатися в старих ранах i ятрити душу змушує нас сьогодні наполегливо шукати Данилову корону - в Польщі, Росії, Німеччині чи Ватикані.   Щоб, знайшовши,..   зробити символом,.. 

який постійно нагадував би про те,..   як 760 років тому Україна-Русь ледь не стала європейським королівством...