«Для людей неприродно завжди когось ненавидіти…» – Блаженніший Святослав

     Примирення між людьми – непростий, глибокий, але природний процес. Бо для людей
неприродно завжди когось ненавидіти, з кимось воювати. Люди втомлюються жити в такому стані. Сьогодні нам потрібно думати про те, як будувати мир в Україні. Це саме те, про що християни всіх конфесій у всьому світі щоденно моляться. Про це сказав Глава і Отець УГКЦ Блаженніший Святослав у відеоблозі для «Живого.ТБ». На його думку, для цього найперше потрібно прагнути миру і шукати всіх шляхів, щоб його збудувати. Бо, «як ми чогось справді дуже бажаємо, то з Божою допомогою, раніше чи пізніше, цього осягнемо». Наступний крок до миру, за словами Глави Церкви, полягає в тому, щоб відкрити гідність тої людини, з якої ми прагнемо примирення. Адже саме це і є змістом Революції гідності: «Це означає побачити гідність людини не тому, що вона посідає певне становище, чи живе в певній частині України, чи говорить певною мовою. А тому, що вона сотворена на образ і подобу Божу». «У всьому тому, що ми будемо чинити стосовно наших опонентів, вони мають бачити бажання добра. Якщо наш опонент це побачить, то це стане тим фундаментом, на якому можна буде будувати інші кроки примирення», – пояснює він. Предстоятель УГКЦ вважає: якщо ми побачимо перед собою людину, то будемо з нею вести діалог, який є наступним кроком до примирення: «Якщо бачимо в особі нашого співрозмовника, то повинні почати з ним діалог, а він будується на вмінні говорити і слухати». «Ми повинні бачити в тих людях, котрі стоять по той бік умовної межі, людей, що справді глибоко страждають, тих, які шукають себе і є дезорієнтовані; людей, які не знають, де є правда і не знають того, хто їм насправді бажає добра, хто є їхнім другом. Це той зміст діалогу, який ми маємо вести з нашими братами і сестрами, які страждають від голоду, холоду, руйнувань, хвороб. Вони потребують того, щоб ми висловили до них свою повагу», – підсумував Блаженніший Святослав.
     «Роздумуючи над сотвореним світом, у якому ми живемо, маємо збагнути дар Божий – життя, не тільки що їсти чи зодягнутися, але розуміти цей світ як прояв Божої благодаті. Таким способом сприймати і наповнювати наше життя». Далі єпископ розповів про себе: «Вдячний Божому провидінню, що Синод побачив в мені якусь іскорку любові до природи і мені поручили це служіння. Не знаю, чи мене вчили любити природу... Мабуть, я не мав спеціальних уроків, де б вчили розуміння цього світу». Однак владика усвідомив, що «треба наше життя плекати в цьому світі немов колисці, Божій колисці». «По-різному можемо підходити до дару життя, але маємо вчитися його полюбити так, як Бог. Це є завдання цілого нашого життя, щоби могти своє життя, життя ближнього, довкілля відкривати для себе, любити і в цій любові почувати себе щасливими». Проблема полягає в тому, що «ми зараз є в такій болючій темі, що, як християни, вповні не маємо часу, поштовху, щоби застановитися та доцінити Богом сотворений світ, щоб його берегти. На жаль, ми себе спрямували так, що ми молимося, але чи ми знаємо, про що молимося? Господь дав нам цей світ і цю землю, кажучи - володійте, а ми не раз його втрачаємо, знецінюємо». Архипастир навів приклад з Європи, де він ознайомився з правилами поведінки в лісі. «Не маєш права гілочки зламати, гриба не вирвати, бо він має бути апробований. Настільки закон нормалізує їхнє ставлення до природи. Але той закон повинен мати душу». Тому проповідник закликав «плекати в душі цей Божий закон збереження довкілля, бо в цьому полягає збереження нашого життя». Вітаючи екологів з єпархій, екзархатів та представників державних природоохоронних служб, архиєрей подякував, що «має однодумців, з якими можна підіймати той голос Божий, що його ми почули, свідчити про нього, щоб він дійшов до кожного. Щоб нам хотілося жити в цьому світі і щоб ми почували себе радісними в цьому житті».  

Місце розташування Чистилища - Свята Людвіна Шидамська.

Душі терплячі в Чистилищі потребують неустанної нашої молитви

     Розгляньмо третє видіння, що стосується внутрішнього облаштування (упорядкування) Чистилища, святої Лідвіни Шидамської (14 квітня), яка померла 11 квітня 1433р. Історія цієї святої, написана священиком, її сучасником, цілком вірогідна. Ця знаменита дівиця, справжнє диво християнської терпеливості, була жертвою всіх імовірних терпінь і найжорстокіших хвороб упродовж тридцяти п'яти років. Її страждання не давали їй спати, і вона довгими ночами перебувала на молитві. А потім її Ангел-Хоронитель часто в дусі супроводжував її до таємних місць Чистилища. Там вона бачила оселі, тюрми, різні темниці, одну похмурішу від іншої; вона також зустрічала душі знайомих, і їй показували різноманітні їхні страждання. Ви запитаєте: яка суть цих мандрівок в екстазі (найвищому ступені захоплення)? І це нелегко пояснити, але ми можемо зробити висновок з інших певних обставин, в яких було більше реальності (правдоподібності), ніж ми маємо підстави вважати. Свята каліка відбула багато таких мандрівок і паломництв на землі: до святих місць у Палестині, до церков у Римі, до навколишніх монастирів. Вона дуже докладно знала місця, куди в такий спосіб була переміщена. Одного разу з нею спілкувався монах із монастиря Святої Єлизавети і розповідав про келії, трапезну та інші приміщення його згромадження, а вона у відповідь подала йому такий точний і докладний опис його дому, ніби провела там усе своє життя. Монах висловив своє здивування. "Знайте, отче, - сказала вона, - що я була у вашому монастирі; я заходила до келій, я бачила Ангелів-Хоронителів, усіх, хто в цих келіях живе". Одна з подорожей, яку наша свята здійснила до Чистилища, відбулася в такий спосіб.
     Нещасний грішник, заплутавшись у розпусному світі, врешті-решт навернувся. Завдяки молитвам і наполегливим умовлянням Лідвіни він щиро висповідався зі всіх своїх гріхів і отримав розгрішення, але йому забракло часу, щоб виконати епітимію (покуту), бо незадовго він помер від чуми. Свята пожертвувала чимало молитов і страждань за його душу; через деякий час, коли Ангел-Хоронитель привів її до Чистилища, вона хотіла дізнатися, чи він усе ще був там і в якому стані. "Він там, - відповів її ангел, - і дуже страждає. Чи готова ти витерпіти трохи болю, щоб зменшити його біль?" - "Звичайно, - відповіла вона, - я готова як завгодно страждати, щоб допомогти йому". Тут же Ангел-Хоронитель привів її до місця жахливих тортур. "Це пекло, брате мій?" - спитала свята діва, охоплена жахом. "Ні, сестро, - відповів ангел, - але ця частина Чистилища межує з пеклом". Озирнувшись, вона побачила щось таке, що нагадувало безмежну в'язницю, оточену стінами величезної висоти, чорнота яких, разом із потворністю каміння (цих стін), сповнила її жахом. Йдучи всередину цього смутного ув'язнення, вона чула безладний галас, що складався з голосінь, безумних вигуків, брязкання ланцюгів, інструментів тортур, сильних ударів, що їх кати завдавали своїм жертвам. Цей галас був таким, що сум'яття всього світу через бурю чи битву не могло до нього дорівнятися. "Що ж це за таке страшне місце?" - спитала свята Лідвіна свого доброго ангела. "Хочеш, я покажу тобі його?" - "Ні, благаю тебе, - відповіла вона, з жахом відскочивши, - галас, який я чую, до того страшний, що я не можу більше чути його; як же я витримаю видовище цих жахіть?" Йдучи цим таємничим маршрутом, вона побачила сумного ангела, який сидів на цямрині криниці. "Хто цей ангел?" - запитала вона свого провідника. "Це, - відповів він, - Ангел-Хоронитель грішника, долею якого ти цікавишся. Його душа в цій криниці, де є особливе Чистилище". При цих словах Лідвіна запитально глянула на свого ангела; вона хотіла побачити душу, що була дорога для неї, і спробувати звільнити її з цієї страшної ями. Її ангел, зрозумівши це, зняв накриття з криниці, звідки вирвалося полум'я й жалібні крики. "Ти впізнала цей голос?" - запитав її ангел. "На жаль, так", - відповіла слугиня Господня. "Хочеш, може, побачити цю душу?" - продовжив він. Її відповідь була ствердною, і він покликав ту душу на ім'я; моментально наша дівиця побачила духа, що з'явився з криниці, весь у вогні, він нагадував розпечений метал; цей дух промовив до неї ледь чутним голосом: "О Лідвіно, слугине Божа, хто дасть мені оглядати лице Всевишнього?" Вигляд цієї душі, яка була жертвою найжахливіших тортур у вогні, спричинив святій дівиці такий шок, що пояс, який був частиною її одягу, розірвався надвоє; вона не мала більше сили оглядати цю картину й несподівано прокинулася зі свого екстазу. Присутні, відчуваючи її страх, запитали про причину його. "О! - відповіла вона, - які жахливі тюрми Чистилища! Я погодилася піти туди, щоб допомогти душам. Якби не це, то навіть якби мені запропонували весь світ, я б не терпіла жахів, оглядаючи це страшне місце". Через кілька днів той самий ангел, якого вона бачила сумним, з'явився їй з радісним обличчям; він розповів їй, що душа її підопічного покинула яму (колодязь) і перейшла до звичайного Чистилища. Цього часткового полегшення милосердній Лідвіні було не досить; вона продовжила свої молитви за бідного мученика й жертвувала за нього заслуги своїх страждань, поки не побачила ворота Неба, відкриті для нього.         (далі буде)

ВЕЛИЧ І ГІДНІСТЬ БОЖЕСТВЕННОЇ ЛІТУРГІЇ

НЕМА НІЧОГО кращого на землі, кориснішого для людей, ціннішого в очах Божих, любішого Серцю Спасителя ніж божественна Літургія. Святий Бернард зве Літургію Тайною Тайн, любов'ю любови! - Бож. Літургія своєю вартістю притемнила всі старозавітні жертви так, як сходяче сонце притемнює блиском чар і красу зорей. "Покладіть, каже Святий Лаврентій, на вагу всі свої добрі вчинки, молитви, пости, милостині, умертвлення, а здругої сторони одну Літургію, так зобачите, що вона більше важить!" Не можна ніяким добрим ділом здобути стільки ласк і Божих благословенств, як Бож. Літургією, каже Святий Альберт Великий: "Хто, розважаючи про Христові Страсті, слухає Літургію, той здобуває більше заслуг ніж хто б босоніж ходив світами на прощі, постив на хлібі та воді, бичувався до крови, відмовляв триста разів Псалтир". ПОКУТОЮ, милостинями, постами приносимо Богові людські дари, а побожним вислуханням Бож. Літургії жертвуємо Йому безконечно цінний дар, Тіло та Кров, рани, Страсті Ісуса Христа, Богочоловіка. - Тому слушно твердить Тридентійськпй Собор: На світі нема нічого божественнішого над Літургію! Божественна Літургія це Євхаристійно-втілений Христос, що відновляє свої Страсті та смерть, складаючи Богові жертву безконечної вартости. Навіть негідний і грішний Священник негоден принизити недосяжної вартости Літургії, бо негідність Священника не заторкує її. Цінність і гідність Божественної Літургії залежить від Первосвященика Христа, а не від священика-людини, що є тільки інструментом у руках Спасителя.
    Божественна Літургія це містичне відновлення хресної Жертви Ісуса. Тут саме велич і гідність Новозавітньої Жертви. - Що сталося на Голгофті, каже Святий Альфонс Ліґорій ЧНІ., те повторяється в Літургії. На Голгофті Христос дійсно проляв кров, а в Літургії проливає її містично. Сам Спаситель це заявив при установі Новозавітньої Жертви: Це Моє Тіло, що за вас віддається. - Це Моя Кров, Нового Завіту, що за багатьох проливається на відпущення гріхів! (Лук.22,19; Мт.26,28).    Велич і цінність подарунку залежить від жертвувателя та від приносу:
     1)Хто ж приносить Новозавітню Жертву? Сам Icyс Христос, втілений Бог є новозавітнім Священником, чистим, невинним, непорочним, святим, вічним, вищим за небо, невмирущим жертвоприносцем. В кожнім католицькім Священникові криється невидимий Христос, що як перший і головний Первосвященик за поміччю земських, другорядних Священників відновляє свою Жертву, що колись приніс на хресті. Будучи Божим Сином, Христос чинить безконечно вартісною Євхаристийну Жертву, де містично відновляється Голгофська драма нашого відкуплення та розділяються людям потрібні ласки, щоб користати з відкуплення та дійти до неба.
     2) Який принос?  Що Христос, Новозавітній Первосвященик, приносить Вітцеві в жертву? - Не вівці, воли, муку, збіжжа, як це робили Ізраїльтяни, виявляючи Божу суверенність та владу над світом!  Христос приніс Отцеві в жертву своє непорочне Тіло та дорогоцінну Кров, бо з бігом віків Господь не злюбив маловартісних приносів ізраїльтян, що негодні були надолужити вповні за гріхи людей і належно вшанувати Божу велич: Жертви і приносів Ти не схотів, але Тіло мені зготовив, щоб я приніс гідну, достойну Тебе жертву із нього! (Євр. 10, 5). Що кращий і цінніший подарунок, то миліша Богові жертва: Нема нічого в світі більшого над Христа, каже Боссюет, в Христі ж нема нічого більшого над Його жертву! - Неможливо знайти на землі чи в небі ціннішого приносу над самого Христа, Його Тіло та Кров. Безконечна гідність Христа - Жертвоприносця та Жертви-Приносу надає безконечну вартість і гідність Новозавітній Жертві, Божественній Літургії. На кожній Літургії Христос стає присутнім на престолі та приносить Себе в жертву Небесному Отцеві. Якийсь чоловік сумнівався, чи Христос дійсно жертвується в часі Літургії за гріхи людей, тому скептично споглядав на священника, що при престолі побожно відправляв Літургію. Христос змилосердився над скептиком. В часі освячення кров почала плисти з освяченого Агнця. Скептик припав навколішки та подякував Спасителеві за чудо, яким доказав йому свою дійсну присутність у Пресвятій Євхаристії та правдивість Новозавітньої жертви. Чудо заворушило ввесь католицький світ, тьми тьменні цікавих і побожних паломників стали напливати до Больсени. Італійський маляр, Рафаїл, увіковічнив це чудо на чудовій картині, що досіль зберігається в ватиканськім музею.
    Слушно Святий Йоан Золотоустий твердить: Божественна Літургія буває для душ тим, чим для них була смерть Ісуса на хресті.- Літургією люди гідно вшановують Божу велич, дякують Творцеві за безчисленні добродійства, виблагують потрібні ласки, надолужують за зневаги.
     Он вислови католицьких Учителів про гідність і успішність Божественної Літургії. Святий Альфонс Ліґорій ЧНІ.: Божественна Літургія більше звеличує Бога ніж усі Святі Учителі й Анголи, бо це похвала сотворінь, а в Літургії Ісус жертвується Богові та безконечно гідно звеличує Його. Святий Віяней: Літургія - це жертва, що усмирює Божу справедливість і рятує світ від загибелі.- Папа Євген: Божественна Літургія краще прощає провини та кари ніж молитви всього світу. Он яку подиву гідну жертву мають християни! - Не дивниця, що диявол, ворог Божий, намагався та по нинішній день намагається всіма силами знищити цю жертву, щоб позбавити Бога безконечної слави та вирвати людям наймогутніший засіб спасення! Літургія це збір Божих чуд, каже Святий Бонавентура, бо вона завершує та гейби коронує всі подиву гідні діла Божі для людства. Він учинив (Літургію) пам'ятку всіх своїх чуд, ласкавий і милосердний Господь. (Пс. 110, 4).

Літургія це таємниця таємниць

Як на небі повно зорей і в раю Анголів, так у Божественній Літурії повно таємниць! - 

каже св. Альберт Великий.

Хто б був коли поважився мріяти, що Син Божий стане чоловіком, щоб помагати людям прославляти Бога, дякувати за добродійства, стати жертвою за людські гріхи, боронячи їх від справедливих Божих кар?
Славний, французький проповідник, Дюпанлю, звернувся раз до численно зібраних слухачів і запитав: Чим можемо подякувати Богу за все, що отримали від Нього? - Слухачі пильно стали споглядати на проповідника, чекаючи, що він сам відповість на поставлене питання? Тоді Дюпанлю відізвався: Жертва Божест. Літургії перевищає все, що ми дістали від Бога. Правда, все завдячуємо Богові. - Чи ж гідно не віддячуємося Творцеві, як пожертвуємо Йому Його Сина? Чого ж більше міг би Бог домагатися від нашої вдячности? Літургія - це осередок Католицької Церкви. - Церква загинула б під ударами ворогів, якщо б не мала Літургії, християни погрузилися б у пітьмі зіпсуття та безвіря, якщо б Євхаристийна Жертва не кріпила їх! - Он як Преп. Беда висловлюється про Літургію: Божест. Літургія це Сонце християнського світу, душа віри, осередок католицької релігії, зміст усього гарного, що люди подивляють у Христовій Церкві! Святий Франциск Салесій додає: Літургія - це осередок набожности та побожности, спасіння і багатство людей, підпора світу, водопровід, яким Боже милосердя спливає на нас. Святий Леонард Маврикійський захоплений красою Літургії кличе:

Божест. Літургія це золотий ключ раю, сонце християнства, душа віри, осередок католицької релігії, компендій всього гарного та доброго, що має Божа Церква!
Літургія радує саме небо та збільшує його блаженство! Свята Катерина Сієнська нераз бачила в часі Літургії Анголів, що оспівували Божу славу, радіючи Безкровною Жертвою. Нераз престол бував заллятий небесним світлом - немов трон предвічного Бога, на якім пробував Христос, жертовне Ягня. Свята нерідко бачила Божу Матір, яка окружена блискучими Анголами побожно слухала Божественну Літургію. Літургія немов те духове сонце сповняє світ безчисленними ласками. Немає такого нужденного грішника на світі, якому б Божественна Літургія не принесла якоїсь користі. Вітекінд, паганський князь Саксонців і страшний ворог Франків, забажав побачити, що саме християни роблять по церквах. Перебрався на жебрака та зайшов до церкви, де Священник відправляв Літургію. Зобачив там дивне диво. Вся церква була наповнена райським світлом. Анголи скупчено споглядали на престол, де Розпятий Спаситель відновляв свої Страсті та смерть. З престола кров Спасителя розпливалась по всьому світу, відновляючи життя та радість у вселенній. - Це предивне чудо сильно зворушило Вітекінда. Навернувся, помирився з Карлом Великим і, як тільки міг, побожно слухав Божественну Літургію, розказуючи всім чудо, що сам був побачив...

Місцезнаходження Чистилища.

Душі терплячі в Чистилищі…

Одкровення святих – Свята Тереза - Святий Людовік Бертран - 

Свята Марія Магдалина де Пацці…

     Свята Тереза відзначалася великим милосердям щодо душ у Чистилищі й допомагала їм як могла своїми молитвами і добрими вчинками. У винагороду за це Бог часто показував їй душі, які вона звільнила: свята бачила їх у момент звільнення від страждань і сходження на небо. Вони переважно виходили з надр землі. "Я отримала відомості, - пише вона, - про смерть монаха, який був керівником цієї провінції, а потім іншої. Я знала його, і він зробив для мене велику послугу. Ці відомості спричинили глибоку печаль для мене. Хоча цю людину хвалили за численні чесноти, я тривожилася спасінням його душі, тому що він був настоятелем упродовж двадцяти років, а я завжди більше вболіваю за тих, з кого спитають за турботу за душі. У глибокому сумі я пішла до каплички; там я благала нашого Божественного Господа прийняти за цього монаха те мале добро, яке я сповнила за своє життя, а решту доповнити Його нескінченними заслугами, щоб ця душа могла бути звільнена з Чистилища. В той час, як я замислилася про цю благодать з усією старанністю, на яку була спроможна, я побачила праворуч від себе цю душу, яка виходила з глибин землі і сходила на небеса у великій радості. Хоча цей священик був похилого віку, він з'явився мені з рисами людини, яка не досягала й тридцяти років, і обличчям, яке сяяло світлом". Це видіння, хоча й дуже коротке, залишило мене в стані радості й без тіні сумніву з приводу побаченого. Це було незадовго перед тим, як я дізналася про конкретні обставини його повчальної смерті, бо велика відстань відділяла мене від того місця, де цей слуга Божий скінчив свої дні; всі свідки його смерті не могли без зачудування дивитися на те, що він до останньої миті зберіг чітку свідомість, на сльози, які він проливав, і на вияв смирення, з яким він віддав Богові свою душу. Від часу смерті монахині з моєї громади, великої слугині Божої, не минуло й двох днів. Ми спільно відмовляли за неї Officium defunctorum (молитви з часослова за померлих. - Прим. ред.), сестра читала уривок із Писання, а я підвелася, аби прочитати вірш. Ближче до половини читання я побачила душу цієї монахині, яка виходила із земних глибин, подібно до тієї, про яку я вже говорила, і піднімалася на Небеса.
     У тому ж монастирі померла у віці двадцяти років інша монахиня - істинний взірець ревності, постійності і доброчесності. Життя її було дорогою постійних хвороб і страждань, які вона терпеливо зносила. Я не сумнівалася, бачачи таке життя, що вона має заслуг більш ніж достатньо, щоб уникнути Чистилища. Отже, під час читання за неї бревіарної молитви, ще перед тим, як її тіло було поховане і приблизно чверть години після смерті, я бачила її душу, що піднімалася з землі і підносилася на небеса". Ось що пише свята Тереза. Подібний випадок знаходимо в Житії святого Людовіка Бертрана, який належав до Ордену святого Домініка. Це Житіє, написане отцем Антистом (монахом того ж Ордену, який жив там же, де й святий), було включене до Acta Sanctorum на 10 жовтня. У 1557р., коли святий Людовік Бертран перебував у монастирі в Валенсії, де розпочалася епідемія чуми. Страшна хвороба швидко поширювалася, загрожуючи знищити мешканців, і кожен тремтів зі страху за своє життя. Один монах із згромадження, ревно бажаючи приготуватися до смерті, висповідався перед святим (Людовіком) з усього свого життя; відходячи від нього, монах сказав: "Отче, якщо Бог забажає покликати мене зараз, я повернуся і дам Вам знати про моє становище в іншому

житті". Він помер невдовзі після того, і наступної ночі з'явився святому. Розповів йому, що був затриманий у Чистилищі за кілька невеликих провин, які залишилися неспокутуваними, і благав святого доручити його душу піклуванню згромадження. Святий Людовік негайно передав прохання настоятелеві, який тут же доручив братам (монахам) подбати про душу померлого. Вони зібралися на спільні молитви і відправлення Жертвоприношення Святої Меси. Через шість днів на сповідь до отця Людовіка прийшов чоловік з міста, який нічого не знав про те, що сталося в монастирі, і розповів, що йому з'явилася душа отця Клемента. Він сказав, що бачив, як розкрилася земля і душа покійного священика вийшла у славі; "вона була подібна, - додав чоловік, - до мерехтливої зірки, що підносилася в повітрі до Небес".
     В Житті святої Магдалини де Пацці (25 травня), написаному її сповідником, отцем Сепарі зі Згромадження Ісуса, читаємо, що ця слугиня Божа стала свідком звільнення душі за таких обставин: одна з її сестер у Христі Ісусі померла незадовго до того, як свята (Магдалина) весь день перебувала на молитві перед Святими Тайнами, і вона побачила вихід із землі душі цієї сестри, яка все ще перебувала в темницях Чистилища. Її огортало полум'я, під яким була одежа сліпучої білизни, що захищала її від шаленого вогню.
     Ця душа упродовж цілої години перебувала біля підніжжя вівтаря, поклоняючись у невимовній покорі перед Богом, утаєним у Святих Тайнах.
Година, яку ця душа провела в поклонінні, свідком чого стала Магдалина, була останньою в її покаранні; година проминула,
                                                                            вона встала і відлетіла на Небесa….                                                                 (далі буде)

Різдвяне послання Блаженнішого Святослава

Високопреосвященним і Преосвященним Архиєпископам та Митрополитам, боголюбивим

єпископам, всечесному духовенству, преподобному монашеству, возлюбленим братам і сестрам,

в Україні та на поселеннях у світі сущим…

Не бійтеся, бо я звіщаю вам велику радість, що буде радістю всього народу:

сьогодні народився вам у місті Давидовім Спаситель – Христос Господь (Лк 2, 10-11). 

Христос народився!

Цими словами благовісника з небес Христова Церква звіщає спасенну новину. Сьогодні нам народився Спаситель: Господь на землю зійшов і явився в людському тілі у місті Вифлеємі. Радіє цього дня небо і земля, радіє весь людський рід тим, що наш Творець не покинув свого сотворіння, але прийшов, щоб прийняти його долю. Він сам став людиною, щоб розділити з нею її життя: її болі і радості, її тривогу і непевність. Господь стає одним із нас, об’являє себе нашим Спасителем і Визволителем. У святі Різдва Христового ми радіємо тому, що більше не почуваємося самотніми і покинутими, святкуємо те, що Бог є з нами, що Він нас любить, і бачимо втілену Божу любов у новонародженому Дитятку Ісусі, який ніжно спочиває в яслах на сіні. Таїнство народження нашого Спасителя виявляє нам правду про те, як велике Боже відкривається нам через слабке людське, як людське мале і незначне може стати Божим великим!

Святе Євангеліє оповідає нам, що Господь Всесвіту народився в родині біженців. Спочатку через наказ кесаря, а потім через кровожерність царя Ірода Пресвята родина була змушена покинути свою домівку та просити прихистку в чужих людей. Так, наш Бог забажав народитися як безхатченко і біженець! За таких дивних обставин народження Спасителя привілей перебувати біля Божого Дитяти мали разом із мудрецями зі Сходу лише ті, хто не соромився бути поруч із потребуючими, вигнанцями та переслідуваними. Відкривши Йому двері свого серця, свого дому, розпізнавши знак спасіння в Господі, що народився у вертепі, ці люди сповнилися божественною радістю серед темряви ночі. Бо ж різдвяне таїнство – це здатність увійти в Божу присутність і зустріти новонародженого Христа через вміння бути поруч: бути поруч із тим, хто немічний і беззахисний, хто терпить від холоду та браку найнеобхіднішого. Україна прожила дивовижний рік, в якому все було великим: надія і відчай, впевненість і розчарування, здобутки і втрати. Великим був і страх, що його відчула Темрява, бачачи, що наш порив до Світла може бути переможним. І Темрява наслала на нас біль і кров, каліцтво і навіть смерть, щоб люди жахнулися тим стражданням і звернули на давню стежку мовчазного та беззаперечного підпорядкування. Немає жодного українця, який не брав би участі в цьому іспиті Господнього провидіння, котрий продовжує тривати. В якомусь сенсі ми всі сьогодні в зоні ризику, у зоні АТО. Подібно до пастирів, які на місці випасання свого стада почули спів ангелів на небі і прийняли звістку про народження Спасителя, так і кожен з нас має своє місце духовного чування, свій «блокпост», що на ньому повинен здійснити власну християнську і громадянську місію. І навіть якщо хтось утомився і хоче уникнути вибору, то все одно його робить. Тільки в такому разі своєю пасивністю він грає на руку злу.

Наша цьогорічна дорога до Різдва була дорогою до пораненого і вигнаного. Наша Церква в буквальному сенсі стала польовим шпиталем, розгорнутим щоб дати прихисток гнаним і загоїти рани постраждалих. Але навіть після Майдану Церква не позбулася функцій шпиталю, оскільки це її покликання. Про це нагадує нам Папа Франциск: «Я бачу Церкву як польовий шпиталь після битви». До війни ніхто з нас не був готовий, проте вона триває, непрохано вламується чи не в кожну вкраїнську домівку, особливо на східних теренах нашої країни. Постає небезпека, що людська чутливість до горя і страждання ближнього зменшуватиметься. Християни знають, що байдужість убиває не менше, ніж снаряди установок «Град». Справа держави – мудро вирішити проблему допомоги своїм стражденним громадянам. А справа кожного християнина – бути близько, бути поруч із тими, хто в біді. Саме це християнське єднання з потребуючими, яке звемо солідарністю, і робить нас сильними. Бо в ньому проявляється і через нього передається нам сила воплоченого Бога, дія Спасителя, який народився для того, щоб вчинити нас вільними і непереможними в Бозі. У різдвяний час кожен із нас поглядає на небо в надії побачити світло вифлеємської зорі. Бо Новий рік не обіцяє бути легшим, а наш вибір – простішим. Наше найбільше завдання на 2015 рік – це вийти на шлях цивілізованого розвитку й гідного життя. Для цього ми всі мусимо зодягнутися в іншу – Божу – людину, тобто зректися негідних компромісів з лукавим. Це завдання стосується кожного з нас – навіть того, хто вважає себе найменшим у цьому світі. Завдання змістити свою життєву позицію в бік добра має також великий громадянський сенс, бо коли зміниться українка та українець – зміниться і вся наша країна. Усі разом ми маємо зодягнути її в нове намисто ефективних державних структур, які перестануть нарешті бути структурами гріха. Адже влада може бути благословенням, якщо стає служінням. Обидва завдання неможливо здійснити, бодай раз не відчувши сумніву, не помилившись, не зробивши кроку назад. Не маймо гордині досконалості – краще визнаймо перед Богом свої слабкості й смиренно просімо: Боже, допоможи моєму безсиллю! Смиренна людина не втрачає віри у свої сили, бо, за словами Івана Франка, «чує на своєму плечі руку Господню». Тому пам’ятаймо, що зневіра, розчарування, мстиве прагнення поквитатися з тими, хто не здійснив наших очікувань, – це інструменти, якими Темрява найефективніше відновлює свої втрачені позиції. Не помагаймо їй зруйнувати наші шанси! Біда не в тому, що не все вдається зробити. Біда, коли від цього в людини опускаються руки!

Маємо перед собою ще одне завдання, щодо якого ніколи не має бути сумніву. Це завдання молитися. Майдан переміг тому, що ревно і щиро молився. Сьогодні не дозвольмо, щоб через певне «призвичаєння» до війни ослабла інтенсивність наших молитов. Спрямуймо всі сили своєї душі на те, щоб у наших родинах і спільнотах тривала безперервна молитва за Україну, щоб у нашій державній оселі, ніби в бідній вифлеємській яскині, засяяло світло віри, очистилися наші серця, зродилося нове життя. І тоді, маючи на собі Боже благословення, ми станемо найщасливішим народом на Землі. Серед темної ночі непевності й тривоги звучить прадідівська коляда, розвіваючи смуток та всілякі негаразди... З цим різдвяним благовістям прагну відвідати кожну домівку добрих людей, які приймають до себе новонародженого Бога і Спасителя та радіють Різдвом Христовим!

Сьогодні линемо з різдвяним привітом до наших воїнів, які святкують цей величний празник у холодних окопах та бліндажах на передовій і готові грудьми закрити свій народ. Зі святковим віншуванням добра і гаразду заходимо до тих, хто втратив свою домівку та тепло рідної сім’ї. Зі співом ангелів про мир на землі та славу на висотах завітаймо сьогодні до тих, хто сумує через втрату рідних та близьких, хто страждає від отриманих ран і тих, хто в полоні й ув’язненні. Як у цю різдвяну ніч радість перемагає смуток, а небесне світло – темряву, так нехай у своєму Різдві наш Спаситель сповнить нас силою звитяги добра над злом, правди над неправдою, і небесний мир хай здолає війну. Усім нашим вірним в Україні і на поселеннях з усього серця зичу веселих свят Різдва Христового, смачної куті та дзвінкої коляди! Христос народився! Славімо Його! 

 † СВЯТОСЛАВ

Дано в Києві, при Патріаршому соборі Воскресіння Христового,

у день Святого Миколая, архиєпископа Мир Ликійських, чудотворця, 19 грудня 2014 року Божого…

CHRISTMAS EVE – DECEMBER 24

Among the Ukrainians, the most beloved of all festivities is Christmas which covers a cycle of important fest days, centering around family and agricultural modes of life, is very colourful, being the most important part of Christmas. Its main feature is the evening meal called “Holy Supper” (Svyata Vechera) in literal translation. According to custom, all members of the family should be that night for a family reunion. The supper on Holy Night differs from other evening meals, having twelve Lenten dishes, symbolic of the twelve Apostles who gathered at the Last Supper. The dishes are prepared with a vegetable shortening or cooking oil, omitting all animal fat, milk and milk products because Christmas is preceded by a period of fast which ends on Christmas Day after midnight or morning church service. The day of the Christmas Eve is a strict fast in commemoration of the hardships endured by Mother Mary en route to Bethlehem.

The table, set to according to time-honored custom, is first strewn with a small handful of fine hay in memory of the Christ Child in a manger, and over it is spread the very best tablecloth adorned with native embroidery. Bread (kolach), symbolizing prosperity, constitutes the central table decoration. Three round, braided loaves are placed one on top of the other with a candle inserted into the top load, and the bottom loaf encircled with tiny twigs of evergreen. Candles on both sides of the loaves complete the table decoration. If a member of the family has died during the year, a place is set for him in the believe that the spirit of the deceased unites with the family on that magic Holy Night. A lighted candle is always placed in the window as an invitation to any homeless stranger, or perchance a lost soul, to join the family in celebrating the birth of Christ.

Prior to the evening meal, a spoonful of each dish is mixed into the feed of the domestic animals, because animals were the first creatures to behold the new-born Christ. The first star in the eastern sky announces the time for the commencement of the meal. It is the children’s duty to watch for the star. Each member of the family, dressed in holiday attire, awaits the customary ritual opening. This is done by the master of the household who brings a sheaf of what called “did” or “didukh” (grandfather), a symbol of gathering of the clan, and greets his family with traditional salutations, expressing joy that God has favoured them with good health and general well-being. The sheaf is placed in the corner of the dining room, and remains there until New Year when it is taken out and burned. In the cities this tradition has been modified, and the sheaf is replaced with a few stalks of wheat which are placed in a vase, or they may be used as a table decoration.

Members of the family and servants gather around the table. The meal begins with the Lord’s prayer and then a thanksgiving grace appropriate to the occasion. The first and indispensable dish is kutya, a preparation of cooked wheat dressed with honey, ground poppy seed, and sometimes chopped nuts. This ritual dish, of a very ancient origin, has survived hundreds of generations without losing its importance in the Christmas festivity. it starts the meal in a ceremonial manner. The head of the

family raises the first spoonful of the kutya, invoking God’s grace, and greets the family with the traditional Christmas greet: “Khrystos Rodyvsya” (Christ is born), to which they all reply in unison: “Slavim Yoho!” (Let us glorify Him). Following this ritual everyone must partake of the kutya, if only but a spoonful. The exact meaning of kutya has been lost. However scholars of the folklore generally believe that originally it symbolized the spiritual clan unity of all living and deceased members. Agricultural prosperity may have been a secondary symbol. Kutya may be followed with an appetizer of pickled herrings or pickled mushrooms, or with a serving of borsch, after which comes one or more preparations of fish and various other traditional dishes, ending with a dessert of stewed dried fruit, or fruit varenyky, and the Christmas pastries and nuts. Everyone must have at least a small serving of each dish.

CAROLING

While many of the Ukrainian Christmas Eve customs are of a solemn nature, the custom of caroling is joyful and merry. Ukrainian Christmas songs or carols have their origins in antiquity, as do many other traditions practiced at Christmas time. There are two main groups of Christmas songs in Ukraine: the koliadky, whose name is probably derived from the Latin "calendae" meaning the first day of the month and which are sung on Christmas Eve and Christmas Day; the second group of Christmas songs is calledshchedrivky, which is a derivation from the word meaning generous. The latter are sung during the Feast of the Epiphany.

Both koliadky and shchedrivky have pagan elements in them, but many have been Christianized. For example, one pagan carol tells of a landowner who is awakened by a swallow and told to make preparations, because three guests are coming to his house: the sun, the moon and the rain. In the Christianized version the three guests become Jesus Christ, St. Nicholas and St. George. The very popular Ukrainian carol in the United states, "Carol of the Bells", in its originality is a shchedrivka and tells of a swallow (herald of Spring) that has come to a landowner’s house and asks him to come out and see how rich he is, how many calves he has, and so on.

The themes of Ukrainian Christmas songs vary. Many, of course, deal with the birth of Christ and that occasion's joyful celebrations, and many of them have apocryphal elements. Another group of carols contain purely pagan mythological elements. Still another group deals with Ukrainian history of the 9-12 centuries, mostly with the heroic episodes in the lives of some of the princes that were favorite among the people. One of the largest groups of carols are glorification songs - glorifying the landowner, the farmer, his wife, his sons, his daughters, every member of the family. These songs glorify their work as well as their personal traits.

Caroling required extensive preparation. Each group had a leader. One member dressed as a goat. Another as a bag carrier, the collector of all the gifts people would give them. Yet another carried a six-pointed star attached to a long stick with a light in its center, which symbolized the Star of Bethlehem. In some places the people even had musical instruments, such as the violin, tsymbaly (dulcimer), or the trembita (a wooden pipe about 8-10 feet long, used in the Carpathian mountains by the Hutsuls).

Caroling was not a simple singing of Christmas songs; it was more of a folk opera. The carolers first had to ask for permission to sing. If the answer was yes, they entered the house and sang carols for each member of the family, even for the smallest child. Sometimes they even performed slow ritualistic dances. They also had to present a short humorous skit involving the goat. The custom of the goat accompanying the carolers has its origin in the pagan times when the goat represented the god of fertility. The skit showed the goat dying and then being brought back to life. This also symbolized the death of Winter and the birth of Spring. The caroling always ended with short well-wishing poems, appropriately selected for each home. Koliadky and shchedrivky are the oldest groups of Ukrainian folk songs. They are sung by Ukrainians at Christmas time throughout the world.