Ісусе, благослови наш край!

Бл. Олексій Зарицький, який ревно працював над тим, щоби його брати і сестри з плоті і крові його рідного народу міцно стояли при вірі, переданій їм їхніми батьками.
Слава Ісусу Христу! Хочеться розповісти вірним про своє християнське життя в часи підпілля.
Я народилася і виросла в християнській сім'ї роду Мартиняків по маминій лінії, а по батьковій - Миклушів. Мої батьки в часи підпілля вклали дуже багато жертвенної праці для підтримки нашої Греко-Католицької Церкви. Нелегкі були часи, коли священик після праці приїжджав у село Біла Гора, що на Яворівщині. Цілу ніч він сповідав, бували навіть такі випадки, що змучений міг на кріслі заснути. Ніхто його не будив, чекали поки передрімає. А в цей час вірні молилися на вервиці, відправляли молебні.
Уночі наші підпільні священики також давали шлюби, хрестили дітей, відправляли похорони, запечатували гріб. А рано-вранці люди самі несли тіло на цвинтар і ховали тіло. Бо священика могла забрати міліція. Бабуся моя була у ІІІ-му Василіянському Чині. У нас у хаті зберігалися Святі Тайни. Було дуже важко на рахунок священиків, бо вони часто перебували в тюрмах, тому дозволили тримати Святі Тайни в хаті.
Пам'ятаю, як до нас приходили односельчани родинами. Їхні прізвища: Горат, Лишак, Семиряк, Варивода, Дашкевич, Бучко, Іхдик, Сухій, Березяк, Гірський... Вони разом читали вголос духовну літературу, Хресну дорогу, молебні, молилися вервицю. Я з батьками прожила 21 рік і ніколи не чула в хаті прокльонів, сварок. Мою маму звали Броніслава. Коли ми йшли в поле на роботу навесні, вона все брала з собою свячену воду, благословляла поле, молилася, і лише після того ми починали працю. А восени дякували Богові за урожай...
Пригадую, як ми почали будувати помешкання. До нас приїхав отець Михайло Винницький, відправив Службу Божу, під час якої на чотирьох кутах читав Святе Євангеліє і клав свячене зілля. Моє Перше Святе Причастя... Це було також увечері на хаті в родині Федиків. До цього ми ходили на катехизм на хутір Гірський. До нас приїздили монахи і вчили нас. Проте вірні, які не любили нашої церкви, написали лист до начальства в район. Мою маму викликали в Яворів якраз у Страсний четвер. Очікуючи її, ми, діти, плакали і молилися. Мама повернулася. Того разу міліція нічого їй не зробила, лише примусили заплатити штраф. Міліціонер сказав мамі, що він також ходить до підпільної церкви.
У Львові на вул. Городоцькій, 119 жила моя цьоця Стефа, на її помешканні також відправлялися підпільні богослужіння. У її хаті я брала шлюб зі своїм чоловіком, там ми хрестили наших дітей. А на вулиці Головацького на Привокзальній жила пані Анна, у неї все була викладена плащаниця. У неї не було родини, жила вона у напівпідвальному приміщенні. Відвідували ми також богослужіння отця Івана Будзінського, який жив біля собору Святого Юра.
У критих вантажних машинах ми їздили на прощі в Биличі. Досі пам'ятаю священиків, які приїздили до нас: о. Євстахій Смаль, о. Ціборик, о. Михайло Винницький, о. Петро Періжок, о. Василь Вороновський, о. Лопатчак... Отець Лопатчак був навіть у мене вже тут, куди я прийшла за невістку, відправляв у мене в хаті Службу Божу.
А як отець Петро приїжджав на парафію в село Кам'янобрід, ми завжди теж поспішали туди. Відправа тривала 5 годин. Було дуже багато людей до Св. Сповіді і Св. Причастя. Обов'язково відправлявся молебень до Найсвятішого Серця Христового або до Матері Божої, вірні молилися вервиці...
Мали ми ще в родині отця Володимира Сухого, який також багато праці вніс для життя Греко-Католицької Церкви. Він працював у середній школі вчителем трудового навчання і з дітьми виготовляв різдвяні шопки. Робив також вівтарі для підпільних церков. Не раз до нього навідувалися з обшуком міліція і КГБ: все шукали, де отець тримає Святі Тайни. Проте ніколи їх не могли знайти. Бо отець ховав їх у вулику на своїй пасіці. Я дуже любила бувати на його відправах.

Зі сльозами на очах співали ми "Достойно єсть" або "Радуйся, Царице, Мати Милосердія..."

Велике "Дякую!" Богові за те, що живу... Пам'ятаю, як 10 грудня 1989 року Божого до нас прибігла сусідка пані Марія Довгань і сказала, що о 8-00 в церкві буде відправа. Не було нас тоді так багато. Запам'ятала п. Єву Герасимів, п. Іру Огородник, п. Любу Гелету... А потім запізналася з багатьма іншими вірними. З того часу ми з чоловіком і дітьми почали ходити до церкви Святих Верховних Апостолів Петра й Павла. Вона стала для нас рідною, найкращою в світі! Тут живуть усі молитовні практики моїх підпільних отців, яких я знала, які виховали і сформували мене.
 Вічна їм пам'ять! 
 А всіх вірних УГКЦ прошу: не зрадьмо!!!