Вийти заміж... Цікаві історії…

Вийти заміж не напасть, як би замужем не пропасти… (приказка)

     «Мені вже скоро 30 років, а я все ще незаміжня! Але ж мені треба народжувати, поки можу! Я хочу дітей і хочу чоловіка, щоб жити сім'єю! Я свою сім'ю хочу! Чому мені Бог не дає чоловіка?! Адже я все роблю: до церкви ходжу кожної неділі, молюся, пости дотримуюся, часто сповідаюся, але Він мене не чує », - з відчаєм говорять багато дівчат. «І не те, щоб молодих чоловіків немає. Вони є, але до сімейного життя багато хто з них не придатні. Їм нічого не треба, ні сім'ї, ні дітей, аби із задоволенням провести час і все. Прямо тупик якийсь! А вже православних хлопців щось взагалі мало, та й ті якісь інфантильні: і одружуватися не одружуються, і в монастир не йдуть»- обурюються дівчата.

     «Може, я неправильно живу? Напевно, сильно скромна. Треба активніше включатися в пошуки чоловіка. Взяти цю справу в свої руки, бути наполегливішими»- вирішують деякі. І дійсно, у когось це виходить. Знаходиться людина, начебто порядна, каже, що любить. Одружуються. І що ж з цього мають?...

     Історія перша…   Людмила 28-ти років поставила собі за мету: в цьому році вийти заміж. Скільки можна самотньо жити! Нехай життя з першим чоловіком не вдалася, але пройшло вже 5 років, душевні рани зажили, дитина підростає, їй потрібен батько. Чекати, поки на неї хтось зверне увагу і захоче взяти в дружини, більше здається неможливо. Треба діяти. Вона дала оголошення в газету. Відгукнулося понад 30 чоловіків. Після всіх зустрічей з претендентами і вибору залишився один, правда, невисокий і худенький, а вона жінка велика, але нічого, зате мужик в будинку, всю чоловічу роботу нарешті переробить.

     Переробив він всю роботу чи ні, історія замовчує. Але вже через місяць вона з синцем ходила. А через рік кошмарного життя з ним вирішила таємно від нього продати свою однокімнатну квартиру і бігти в інше місто. Що і зробила. А інакше могла б розлучитися не тільки з квартирою, а й з життям.

     Історія друга…   Анна (29 років) повинна була незабаром отримати квартиру. Підходила її черга. Їм з дочкою по закону належало виділити двокімнатну квартиру. Кількість кімнат Анну не влаштовувала і вона вирішила терміново вийти заміж, народити ще одну дитину і тоді їй повинні будуть дати трикімнатну квартиру. Задумано - зроблено. Незабаром їй зустрівся молодий чоловік, правда, молодший за неї на 7 років, але, здавалося, любить її, відданий їй і виконує всі її побажання. Вони одружилися.

     І тут в її спокійному налагодженому житті стали відбуватися одна за одною різні пригоди і все чомусь неприємні. Почалося з того, що на нього напали, побили і пограбували, причому зникли обидві обручки, а він потрапив до міліції. Анна незважаючи на те що була вже в положенні, влаштувалася ще на одну роботу. Заробила і оплатила за нього штраф і купила нові обручки. Тут би їй задуматися. Але вона вирішила: це була прикра випадковість, і влаштувала його на роботу водієм. Незабаром він потрапив в аварію, розбив машину і когось збив. За що його посадили. Поки він сидів, вона народила дочку і отримала жадану 3-кімнатну квартиру. Весь цей час підтримувала його як морально, так і матеріально. Заплатила за ремонт машини, носила йому передачі. Сама ж постійно підробляла, ким могла, незважаючи на те що у неї немовля.

Вона сподівалася, що після того, як він вийде, вони заживуть заможно і щасливо. Але цього не сталося. У зоні він підірвав своє здоров'я, в тому числі і психічне, і став абсолютно неадекватним, особливо, коли вип'є. Часто влаштовував скандали і істерики, бив її, бігав за нею з ножем чомусь в голому вигляді. Нарешті, вона зрозуміла, що кращого чекати не доводиться, та й старша дочка висунула їй ультиматум. Анна його вигнала і поселила окремо в квартирі. Але він не відставав від них, періодично приходив, влаштовував скандали. За кімнату не платив. Платила і утримувала його вона. В кінцевому рахунку, довелося їй продати свою, такою дорогою ціною отриману квартиру, і виїхати далеко на північ, купивши на ці гроші стару однокімнатну. Ось тільки два приклади прояву свавілля з безлічі випадків, коли «за всяку ціну» виходять заміж. Ну, вийшла. А далі що? Останнім часом стало модним знайомство по інтернету. І, напевно, це добре. Але буває і так…

     Історія третя…   Марина і Андрій познайомилися по Інтернету. Вони цілий рік переписувалися, сподобалися один одному: обидва підходять один одному по інтелекту, цікавляться одними і тими ж телевізійними передачами, книгами, на багато чого в житті дивляться однаково і т. д., У них спільна любов - комп'ютер. При зустрічі вони ще більше зійшлися за характерами. Одружилися. І раптом, все кудись зникло: і бажання спілкуватися, і бути разом, і спільні інтереси. Діти теж чомусь не з'являлися. Андрій все більше мовчки сидів біля комп'ютера, йому не хотілося зайвий раз розмовляти з дружиною. А їй вже недостатньо було комп'ютера, їй хотілося більше живого спілкування, уваги, розуміння, нарешті. Вони все далі віддалялися один від одного. Нарешті вона вирішила поїхати в своє місто, яке вона залишила заради нього. Там залишилися її батьки, подруги, її більш повноцінне в емоційному плані життя.

     Може, їм треба було поставити в різних кімнатах 2 комп'ютери і спілкуватися через інтернет? Тоді, можливо, вони і досі жили б разом, тобто, вчотирьох: він, вона і 2 комп'ютери? Але чи була б це сім'я? Прояв ніжності і любові по інтернету, виявляється, не те ж саме, що безпосередньо в спілкуванні. Та й відповідальність за прояв своїх почуттів інша. Одна справа написати слово «люблю», інше - відчувати любов, ще інше - любити. Одна справа писати ніжні слова, інше - відчувати ніжність до людини і інше - бути ніжним. Так що і інтернет не рятує від самотності. Подивимося на проблему з іншого боку.

     Молоді чоловіки, в свою чергу, також шукають свою половинку, і у них теж свої претензії. «Зараз немає порядних дівчат, вони всі думають тільки про себе, їм всім потрібні тільки багаті чоловіки, вони всі прагнуть командувати і не хочуть підкорятися чоловікові. А у юнаків особливі претензії».