"Мова йде не тільки про нас, але і про вас", - Глава УГКЦ про боротьбу України за свободу

     Уперше я зустрів Святослава Шевчука в Римі у квітні 2011 року, декілька тижнів після його виборів та інаугурації на Верховного Архиєпископа УГКЦ, яка має візантійську літургію й устрій, але перебуває в повному сопричасті з Римом.
      Більш як 40 років, від 1946 до 1990 року, УГКЦ  вважалася найбільшою  підпільною Церквою у світі, оскільки в 1946 р. у Радянському Союзі Сталін проголосив її незаконною, після створення ініціативної групи, горезвісного «Львівського собору», якою керувало НКВД, попередник КДБ. Сталін знав, що УГКЦ є скарбницею української національної культури та ідентичності, і, очевидно, боявся, що саме Церква стане осередком спротиву «закручуванню гайок» у повоєнний період. Більшість греко-католицьких єпископів, священиків і багато мирян відмовилися «об’єднатися» з російським патріархатом, що був постановив львівський псевдособор, за що померли в таборах ГУЛАГу. Двадцять чотири з них проголошені блаженними мучениками Папою Іваном Павлом II в 2001 році. Решта мирян, священиків і монахів, які не хотіли підпорядковуватися російському православ’ю, вели релігійне життя в підпіллі, займалися катехизацією дітей вдома, а також створювали підпільні навчальні та благодійні заклади, в тому числі семінарії.
     Верховний Архиєпископ Святослав народився в 1970 році, саме в дні підпільного життя УГКЦ і висвячений в священики в 1994 році, коли УГКЦ уже отримала легальний статус у пострадянській Україні. Після служіння в секретаріаті Блаженнішого Любомира (Гузара), колишнього Верховного Архиєпископа, та у Львівській духовній семінарії, о. Шевчука призначили вікарним єпископом єпархії УГКЦ в Буенос-Айресі  (а пізніше Апостольським адміністратором), де він піклувався греко-католицькими емігрантами всієї Південної Америки та потоваришував із місцевим кардиналом Хорхе Маріо Бергольо, архиєпископом латинського обряду. Поліглот, який знає українську, іспанську, польську, російську, англійську, італійську, грецьку, латинську та старослов'янську мови, о. Святослав отримав докторський ступінь  богослов'я у Папському університеті св. Томи Аквінського, Ангелікумі. На загальний подив (з огляду на його вік) єпископи УГКЦ обрали Святослава Шевчука Верховним Архиєпископом у березні 2011 року, а їхній вибір затвердив Папа Венедикт XVI. Коли я зустрів його в Римі після виборів та інтронізації, мене вразила не тільки його дружелюбність і щирість, але майже надприродний спокій. Однак найбільше здивувало те, що незважаючи на 41-річний вік, вл. Святослава перевели з Буенос-Айреса, обрали провідником УГКЦ, інтронізували в Києві, а тоді відправили в Рим на зустріч із Папою Венедиктом та членами курій. Ми розмовляли понад годину, і жоден з нас навіть уявити не міг, що через два з половиною роки Верховний Архиєпископ Шевчук опиниться у вирі національної, навіть можна сказати міжнародної, драми, коли його народ повстане проти посткомуністичного застою та корупції, його Церква відіграє головну роль на Майдані, у Революції гідності, а єпископи та священики ухилятимуться від російських куль, щоб підтримати людей, які мирно хотіли вибороти свободу та справедливість.
     Протягом цього року, а особливо після російського вторгнення в Україну в серпні, Верховний Архиєпископ Шевчук був голосом розсудливості, моральної мудрості та заклику до міжрелігійної співпраці в нестабільній ситуації, закликаючи до мужності та стриманості. Його життя не стало легшим через надію деяких ватиканських куріялів на успіхи в екуменічному діалозі з російським православ’ям, – і які досить нерозсудливо запросили представника московського патріархату, митрополита Іларіона Алфеєва, на нещодавній позачерговий Синод у Римі. Митрополит Іларіон звернувся до Синоду з вимогою тиску на УГКЦ, негативно висвітлюючи її роль у Революції на Майдані і ставлячи під сумнів її церковну ідентичність та інтегритет, посилаючись на повне сопричастя УГКЦ з Єпископом Рима (який сидів перед митрополитом Іларіоном під час його гротескних зауважень). Незважаючи на це, Верховний Архиєпископ Шевчук спокійно пояснив істинну ситуацію та історію своєї Церкви, коли обурений кардинал Нью-Йорка Тімоті Долан одразу після інтервенції Іларіона на Синоді взяв інтерв’ю у нього на своєму радіо. Неможливо заперечити серйозність ситуації в Україні. Однак, коли нещодавно Блаженніший Святослав відвідав США і знайшов час для розмови, то був спокійний, як завжди. Цей спокій походить від глибокої віри та переконання, що він та його народ знаходяться на правдивій стежці формування нової України. Тому я розмістив декілька запитань, на які Верховний Архиєпископ мав змогу відповісти.
    ДЖОРДЖ ВАЙГЕЛЬ: Наближаючись до першої річниці Революції гідності в Україні, як би ви оцінили ситуацію в країні?
        БЛАЖЕННІШИЙ СВЯТОСЛАВ :   Україна зараз перебуває в стані суспільних перетворень та під російською агресією. Після Революції гідності екс-президент Віктор Янукович залишив майже зруйновану країну без державних установ у справжньому сенсі цього слова. Не було армії, державну казну розграбували, вся міліція та СБУ були паралізовані та дискредитовані. Генпрокуратура була повністю корумпована, судова система в Україні повністю зруйнована, економіка країни опинилася на грані дефолту. А тоді розпочалася іноземна агресія: спочатку анексія Криму, а тоді військові дії на  Сході України – у Донецькій та Луганській областях. Однак у цих трагічних обставинах ми стали свідками виникнення громадянського суспільства та відродження України, включило не лише етнічних українців, але і росіян, євреїв, кримських татар, людей із польським походженням, білорусів, вірменів, грузинів; україно- та російськомовного населення; православних, католиків, мусульман та євреїв – іншими словами, громадян України незважаючи на своє походження, виявили своє бажання жити у вільній та незалежній країні. Також ми бачимо появу нової форми українського патріотизму, ніколи не знану в нашій історії: патріотизм, завдяки якому любов до Батьківщини спонукає до ризику життям заради свободи та незалежності. У цих критичних умовах ми все ж таки провели вибори нового президента та парламенту. Це демократичний спосіб створити державну структуру, яка захищатиме, а не знищуватиме людську гідність. Українці зробили вільний вибір. Ми обрали європейську перспективу розвитку нашої країни, європейські та українські цінності й скинули з себе пострадянський тягар та будь-які види екстремізму й жорстокості.      Чи можливо для України, яка, по суті, залишилася без допомоги, протистояти тиску з боку Москви та її союзників на Донбасі?     Дуже важко, однак можливо. Адже вже майже рік, як ми протистоїмо цій агресії. Наш народ дуже добре розуміє, що ніхто нас не захистить, ніхто не забезпечить наше існування і ніхто ззовні не перебудує нашу країну. Ми це розуміємо. Однак важливо, щоб світ зрозумів, що українці віддають своє життя заради європейських цінностей, - цінностей, які сама Європа все менш і менш здатна захищати. Підтримати Україну означає підтримати демократію та непохитну міжнародну систему безпеки. Сьогодні Україна бореться не лише за свою, але за європейську і світову свободу та гідність. Це боротьба за нашу і вашу свободу. Якщо Захід у своїх переговорах стосовно України бере до уваги лише економічні питання,  якщо знову гроші переважають над людською гідністю та свободою, — то великі західні держави просто зрадили своїх громадян і саму людську гідність. І назва Європейський Союз стане пустим словом.
     Яка роль УГКЦ в українському громадському житті за останній рік?     За останній рік УГКЦ та інші християнські Церкви проповідують Євангеліє людської гідності. На основі Христового вчення ми повинні сприяти людській солідарності, заохочувати волонтерські рухи через соціальне вчення Католицької Церкви та простими моральними термінами роз’яснювати істинне значення демократії. Вперше суспільство незалежної України, а особливо схід та південь, відкрило для себе Церкву як Матір та Вчительку. Чому? Та тому, що наша Церква приймала участь у народній драмі життя та смерті. І незважаючи на страх та небезпеку, тисячі людей навчилися молитися: вони відкрили присутність живого Бога у своєму житті та стали християнами. Ось так ми здійснювали Нову євангелізацію, проголошену Папою Іваном Павлом II та Папою Венедиктом XVI.
     Які зараз відносини між УГКЦ та трьома конкуруючими православними юрисдикціями в Україні?  Протягом багатьох років наша Церква розвиває рівні і братерські відносини з усіма церквами та християнськими громадами. Наші відносини з православ’ям базуються на переконанні, що всі ми діти та нащадки одної Київської Церкви, яка зародилася в хрещенні князя Володимира [в 988 році]. Тому ми не переймаємося відмінностями, а радше поважаємо структуру та традиції православних церков, молячись за їх єдність в Україні.
     Чи можливо для УГКЦ, самостійно або у співпраці з православними церквами, стати посередником в налагодженні українського національного діалогу про реформу?   Ми вже цим займаємося. Адже благословенням є те, що найбільшою неурядовою організацією в нашій країні є саме Всеукраїнська Рада Церков і релігійних організацій, яка представляє 75 відсотків громадян України. Протягом останнього року ця Рада проявляла себе досить активно, роблячи гучні заяви на підтримку реформи, тому українське суспільство вважає нас важливим моральним орієнтиром. Як лідери різних Церков та релігійних організацій ми віримо, що наша відповідальність полягає у сприянні соціального діалогу та примирення, навіть на міжнародному рівні, ми маємо бути посередниками реформ в нашому суспільстві.
     Якими найважливішими, на ваш розсуд, є урядові реформи для покращення економіки України?  За останні 20 років, як пострадянська країна, у нас була олігархічна економічна система. Ці олігархи росли в нас як гриби на залишках економіки Радянського Союзу. Уся державна система крутилася навколо їхніх особистих, егоїстичних економічних інтересів. І таку олігархічну систему потрібно повністю змінити. Згідно з християнським вченням, економіка повинна служити загальному благу. Саме зараз Україні потрібно розвивати спеціальну державну допомогу для середнього класу, створюючи можливість розвитку малого бізнесу, а також творити громадянське суспільство, яке дає кожному доступ до переваг державної економіки, а не монопольної.
     Якими були найсуттєвіші урядові реформи для майбутньої України як закономірної демократії?  Протягом останніх десятиліть олігархи, які правили Україною, використовували політику та закон для своїх вигод. Це виглядало просто пародією на демократію – влада грошей над законом. І така ситуація досягнула своєї кульмінації за Януковича, якому підкорялася судова система України. Тому ми повинні відновити верховенство закону в нашій країні, яке б базувалося на християнській чесноті справедливості, коли кожен громадянин, незалежно від його фінансового становища, має ті ж громадянські права і обов’язки. Також потрібно викорінити корупцію, яка підриває концепцію правосуддя, закону і права. Принцип «усі рівні перед законом» необхідно розвивати, дотримуватися та захищати.
     Якими були найсуттєвіші урядові реформи для майбутнього українського громадянського суспільства? Двадцять років тому в Україні відбулися великі дебати на тему, чи справді існує «громадянське суспільство» в нашій країні? У часи Радянського Союзу диктатура комуністичної партії придушувала нормальне життя людей та їх право проводити суспільні ініціативи. Революція гідності, вочевидь, засвідчила своєрідний вибух громадянського суспільства в Україні, і Церква в цей час пояснювала християнську ідею джерела державної влади: індивіди та громадськість надає державним службовцям право управляти шляхом вільних, демократичних виборів. Тому в виборчому законодавстві України повинні відбутися фундаментальні реформи. Органи влади мають служити громадянському суспільстві, а не самим собі, і точно не маніпулювати бажаннями, побоюваннями, потребами та довірою нашого народу. Християнське поняття суспільного служіння повинне стати основою політичної культури та демократичних установ у вільній країні.
     Чи можливо викорінити «культуру корупції» в Україні протягом одного покоління?  Якщо щиро, то я сумніваюся в цьому. Протягом багатьох поколінь продажність політиків та влади була способом підкорювати собі народ України і просте населення неохоче погоджувалося з такою системою та старалося захистити себе від гніту. І сьогодні ми бачимо результат цього, коли матері дають хабар військовим службовцям, щоб їхніх дітей не забрали в АТО.
    Багато часу потрібно на зцілення цих ран у нашому суспільстві і переконання українців, що їхня країна – це їхня Батьківщина, яка їх захищає та створює середовище, що поважає їхню гідність та сприяє розвитку природних талантів.
І багато часу знадобиться для того, щоб переконати державних чиновників, що вони не є володарями рабів,
але слугами загального блага...
     Чи приголомшило вас втручання Митрополита Іларіона на позачерговому Синоді 2014 року?   Я був розчарований та ображений, адже високоповажний представник християнської Церкви дезінформував Синод Католицької Церкви. Справжній екуменізм має базуватися на взаємній повазі та щирому прагненні знайти правду. У час зовнішньої агресії проти України християнські ієрархи повинні стати апостолами миру, але ніяк не тими, хто підбурює до нападу.
      Як ваша Церква реагує на звинувачення з боку Московського патріархату, що вас втягнули в «політику» минулого року?   Відповіддю є наша стійка позиція та співпраця з українськими Церквами в минулому році. Наша Церква ніколи не вплутувалася в державну політику, як деякі православні Церкви. Ми ніколи не підтримували жодну політичну партію чи політика. Однак ми були і будемо брати активну участь в громадянському житті. Православна соціальна доктрина не має чіткого відмежування між громадянським життям і політичною діяльністю; православна теорія обізнана лише в церковно-державних взаєминах, але не в церковно-суспільних. Ось чому Митрополит Іларіон вбачає у нашій євангелізації та служінні громадянському суспільстві «політику».
      Для тих, хто знайомий з історією Львівського псевдособору, виглядає, що Митрополит Іларіон внутрішньо підтримує цей «собор», як істинне церковне діяння, хоча всі компетентні історики розглядають його як акцію НКВД. Розкажіть коротко тим, хто не знає історію, послідовність подій від Львівського псевдособору до сьогоднішнього дня?     З юридичної точки зору, Львівський псевдообор 1946 року був інструментом репресій, спрямованих на ліквідацію Української Греко-Католицької Церкви в Радянському Союзі. Будь-які спроби показати цей «собор» як незалежний та невимушений, особливо в період правління Сталіна, просто брехливі. «Собор» на чолі з російськими православними єпископами змушував священиків УГКЦ вийти з лона Католицької Церкви. І з церковної точки зору, цей «собор» був грубим та безсоромним актом православного прозелітизму, за допомогою якого мільйони українських католиків під страхом смерті, тортур та заслання змушували приєднуватися до російської православної церкви.
     Чим можуть допомогти  друзі України на Заході вашій країні в наступні шість місяців чи наступний рік?  Зараз Україна переживає іноземну агресію, свого роду «гібридну війну», яка включає неоголошене військове вторгнення, серйозний економічний тиск і величезну кампанія дезінформації. Україна стала жертвою цієї агресії, тому прошу наших друзів у всьому світі в ім’я справедливості та Христа стати на бік тих, кого гноблять у нашій країні. Станьте на знак солідарності на бік народу, якого пригноблювали на протязі багатьох років і який зараз піднімається, щоб повернути свою гідність. Допоможіть нам захистити свободу і демократію. Адже в сучасному глобалізованому світі мова йде не лише про нас, а й про вас. Допоможіть нам поширювати по світі правду про ситуацію в Україні. Як християни, ми переконані, що проголошення істини може стати сильнішим, ніж зброя, і визволяти краще, ніж будь-яка людська сила.