Фестиваль сімей: «Чим Бог займався до того, як створив світ?

Вранці 26 вересня 2015 р. Папа Франциск прибув до Філадельфії, де після сніданку відправив о 10.30 Святу Месу в соборі свв. Петра і Павла, однак участь у ній могло взяти лише місцеве духовенство.  Учасники Всесвітньої зустрічі сімей мали в суботу трохи часу щоб пооглядати місто. Навіть на досить віддалених від центру міста вулицях можна було побачити зелені футболки та прозорі наплічники учасників. Трохи було неприємно, що атмосфера у Філадельфії чимось нагадувала воєнний стан: на кожному перехресті поряд із зеленим хаммером стояло по кілька військових, повсюди багато загороджень і металошукачів, постійний шум гвинтокрилів, а поліцейських і рахувати не було варто, вони були фактично повсюди. З іншого боку, розумієш, що перебуваєш у країні, яка небезпідставно дмухає на холодне. Хтось висловив думку, що надмірні заходи безпеки стануть причиною неохочого ставлення до Папи з боку мешканців міста. Однак коли я запитав про це жінку на вулиці, вона щиро здивувалася, кажучи: «В жодному разі! Приїзд Папи - це велика честь для нас». Розумієш, що не всі так думають, але було приємно.  Хоча «Фестиваль сімей» мав відбутися увечері о 19.30, учасники з’їзду і паломники вже після обіду вишикувались у довгі черги перед металошукачами, щоб пройти на центральну вулицю міста, на якій чекала вже змонтована сцена з численними секторами.  На вулицях панував величезний гамір. Найголоснішими були неокатехуменальні спільноти, які гуртом і під радісні співи крокували вулицями міста, старанно створюючи цим святковий настрій для усіх паломників. Крім них, по різних місцях Філадельфії чути було вигуки вуличних проповідників. Останні, як у деяких американських фільмах, голосно в рупори закликали перехожих покаятися, цитуючи фрагменти зі Святого Письма. Ось тільки не дуже зрозумілим було їхнє ставлення до приїзду Папи; однак мало хто затримувався біля них, щоби це з’ясувати. 

     Вже близько 17.00 усі, хто був на центральних вулицях, могли побачити Папу на численних світлодіодних дисплеях, оскільки він у той час відвідав «Галерею незалежності», де в присутності мера та місцевих урядовців говорив про емігрантів і релігійну свободу. Традиційно, за деякий час до початку «Фестивалю сімей» Франциск проїхався папомобілем поміж секторами, затримуючись для благословення інвалідів і маленьких дітей. Фестиваль розпочався о 17.30 виступами кількох відомих тут християнських гуртів та хору. Було надано слово п’ятьом сім’ям зі США, Нігерії, Аргентини та України. Згадаю тільки про дві. Першими були наречені зі США, які хоч іще неодружені, однак запевнили Папу та присутніх, що невдовзі поберуться. Вони поділилися з усіма тим, як, готуючись до подружнього життя, шукають підтримки у Церкві, таїнствах та житті у дошлюбній чистоті. Другою виступила сім’я з України, з Івано-Франківська, яка емігрувала до США. Це була мати з хворим на церебральний параліч сином-підлітком. Вона розповіла Папі та всім присутнім, із якими проблемами й труднощами їм довелося зіткнутися і як вона Господу вдячна за них та за свого сина, який вчить усіх любити. Папа Франциск, зійшовши з підвищення, де йому встановили крісло, щиро обійняв і поцілував хлопця. 

     Дочка італійської святої Джанни Беретта-Молля прочитала присутнім зворушливого листа своєї матері до батька. Центральною фігурою фестивалю, звісно, був сам Святіший Отець. Він тепло привітав усіх учасників з’їзду. Папа розпочав своє слово від історії з дитиною, яка колись запитала його: «Чим займався Господь перед тим, як створив світ?» Папу здивувало таке запитання, але він відповів: «Господь любив, оскільки Він є любов’ю». Ця Любов створила також сім’ю. Папа Франциск закликав усіх присутніх любити одне одного попри сімейні труднощі, яких - як він підкреслив кілька разів - не бракує у жодній сім’ї. «Тобі легко це казати, ти ж неодружений», - пожартував папа. «Тільки любов здатна подолати усі ваші проблеми», - знову наголосив він. Тільки сім’ї, де пануватиме любов, зможуть творити суспільство, в якому будуть «правда, краса і доброта». На закінчення понтифік захотів наголосити присутнім на двох «спеціальних моментах» сім’ї. Це два моменти родинного буття, про які нам слід особливо турбуватися: діти - і наші дідусь із бабусею. Вони мають бути оточені нашою любов’ю, оскільки: «Діти - це майбутнє, це сила і надія. Дідусь і бабуся - це living memory, тобто жива пам’ять». 

     Як завжди, слова Папи справили на присутніх враження своєю простотою та одночасною глибиною. Святіший Отець запросив усіх присутніх на недільну Святу Месу. Мабуть, знову жартуючи, запитав: «До речі, о котрій вона завтра?» Завершив зустріч відомий італійський співак Андреа Бочеллі, який заспівав англійською мовою молитву «Отче наш» - мабуть перевершивши усіх попередніх співаків красою свого голосу. Принаймні, таке враження у мене склалося.

     Папа Франциск відмовився від заздалегідь підготовленого звернення на Всесвітній зустрічі сімей - «Фестивалі Родин», яке він мав виголосити 26 вересня 2015 р. на бульварі Бенджаміна Франкліна у Філадельфії. Нижче представлено повний текст звернення, яке він не зачитав. 

      Любі брати і сестри, любі родини!      Перш за все, я хочу подякувати тим сім’ям, які виразили готовність поділитися з нами історіями свого життя. Дякую вам за свідчення! Слухати, як сім’ї діляться своїм життєвим досвідом, - це завжди великий дар; він торкається наших сердець. Ми відчуваємо, що вони говорять про дуже особисті й неповторні речі, які певним чином стосуються усіх нас. Слухаючи їхні свідчення, ми можемо відчути, як поринаємо в ці історії; упізнаємо себе в подружніх парах та батьках, дітях, братах і сестрах, дідусях і бабусях. 

     Слухаючи їх, я думав про те, як важливо для нас ділитися своїм сімейним життям і допомагати одне одному в цьому чудовому, проте складному завданні - «бути родиною». Перебування з вами спонукає мене думати про одну з найпрекрасніших таємниць християнської віри. Бог не захотів прийти у цей світ інакше, ніж через сім’ю. Бог не хотів наблизитись до людства інакше, ніж через дім. Бог не бажав для себе жодного іншого імені, ніж Еммануїл (Мт 1, 23). Воно означає «З нами Бог». Це було Його бажанням від самого початку, Його метою, Його неустанними зусиллями - сказати нам: «Я - Бог з вами, я - Бог для вас». Він Бог, який на початку сотворіння сказав: «Недобре чоловікові бути самотнім» (Бут 2, 18). Ми можемо додати: недобре жінці бути самотньою, не добре дітям, літнім людям чи молоді бути самотніми. Це недобре! Ось чому чоловік покидає свого батька й матір свою, та пристає до жінки своєї, і стають вони одним тілом (Бут 2, 24) - двоє призначені для того, щоби створити дім, бути сім’єю. 

      З незапам’ятних часів у глибині нашого серця ми чули ці потужні слова: недобре тобі бути самотнім. Сім’я - це велике благословення, великий дар цього «Бога з нами», який не хоче віддати нас самотності життя без інших, без труднощів, без родини. Бог не мріє сам по собі, він намагається зробити все «з нами». Його мрія завжди збувається у мріях багатьох пар, які працюють над тим, щоби зробити своє життя - життям родини.  Саме тому сім’я це живий символ плану любові, що його наш Отець омріяв колись давно. Прагнути сформувати сім’ю означає вирішити бути частиною Божої мрії, обрати мріяти разом із Ним, хотіти створювати разом із Ним, приєднатися до Нього в цій сазі побудови світу, в якому ніхто не почуватиметься самотнім, небажаним чи бездомним. Як християни, ми цінуємо красу сім’ї та сімейного життя як місця, куди ми приходимо, щоб дізнатися значення та цінність людських відносин. Ми вчимося, що «любити когось - це не просто сильне почуття; це рішення, це судження, це обіцянка» (Еріх Фромм, «Мистецтво любити»). Ми вчимося присвячувати все іншій людині, і вчимося, що воно того варте. Ісус не був закоренілим холостяком, зовсім не так! Він зробив своєю нареченою Церкву, яку створив зі свого народу. Він пожертвував своїм життям за тих, кого любив, аби Його наречена, Церква, завжди могла знати, що Він - Бог з нами: Його людьми, Його сім’єю. Ми не можемо зрозуміти Христа без Його Церкви, як і не можемо зрозуміти Церкви без її Чоловіка, Ісуса Христа, який віддав своє життя з любові й дає нам побачити, що ціна того варта. Віддати життя з любові - нелегко. Як це було з Господом, «посвячувати все» іноді включає також тягар хреста - часи, коли все тяжко. Я роздумую про всіх тих батьків, усі ті сім’ї, яким бракує роботи чи прав трудящих. Як багато жертв вони приносять, щоб заробити на хліб насущний! Зрозуміло, що, коли ці батьки повертаються з роботи додому, вони такі втомлені, аж не можуть повністю присвятити себе дітям. Я думаю про всі ті родини, що не мають житла або живуть в умовах перенаселеності; про родини, яким бракує фундаменту, на якому вони б мали змогу будувати взаємини близькості, безпеки та захисту від труднощів. Я думаю про всі ті родити, що не мають доступу до основних послуг охорони здоров’я; про сім’ї, які, зіткнувшись із медичними проблемами, особливо у молодих або старших, залежать від системи, яка не в змозі задовольнити їхні потреби, нечутлива до їхнього болю і змушує йти на великі жертви, щоби отримати адекватне лікування. 

     Ми не можемо назвати суспільство здоровим, якщо воно не залишає місця для сімейного життя. Ми не можемо думати, що суспільство має майбутнє, коли воно не приймає законів про захист родин і забезпечення їхніх основних потреб, особливо потреб молодих сімей. Скільки проблем можна було б вирішити, якби наше суспільство захищало сім’ї, забезпечувало їх житлом (особливо молодят), давало їм змогу отримання гідної праці та медичних послуг протягом усього життя! Мрія Бога не змінюється; вона - стала. Це спонукає нас працювати для суспільства, яке дбає про сім’ї. Суспільства, в якому хліб, «плід землі і праці рук», буде на столах у кожному домі, щоби плекати надію його дітей. Давайте допомагати одне одному, щоб «посвячувати все для любові» було можливо. Давайте допомагати одне одному у важкі часи та полегшувати тягарі наших близьких. Давайте підтримувати одне одного. Давайте будемо сім’ями, які є підтримкою для інших сімей. Досконалих сімей не існує. Це не повинно нас знеохочувати. Зовсім навпаки. Любов - це щось, чого ми вчимося; любов це те, чим ми живемо; любов зростає, наче «викувана» важкими життєвими ситуаціями, яких зазнає кожна конкретна сім’я. Любов народжується та постійно розвивається посеред світла й тіней. Любов може розцвісти в чоловікові та жінці, які вбачають у конфліктах не «крапку», а новий шанс - шанс звернутися по допомогу, шанс запитати, що маємо в собі виправити, шанс відкрити для себе Бога, котрий є з нами і ніколи не залишає нас. Це велика спадщина, яку ми можемо передати нашим дітям, дуже добрий урок: ми робимо помилки, так; у нас є проблеми, так. Але ми знаємо, що зовсім не це дійсно має значення. Ми знаємо, що помилки, проблеми та конфлікти дають можливість наблизитись до інших, наблизитись до Бога. Цього вечора ми зібралися разом, щоб молитися, молитися як родина, зробити наші домівки радісним обличчям Церкви. Щоб зустріти Бога, який не захотів прийти у цей світ інакше, ніж через сім’ю. Щоб зустріти «Бога з нами», Бога, який завжди серед нас.