Кому відпустите гріхи, тому відпустяться – вияв милосердя чи причина до незручності?

Ми чим раз тим більше пізнаємо Боже милосердя, що виявляється до нас дітей Божих, які часто стають зачислені до грішних людей. Людина завжди шукає визволення з ярма гріха і хоче відновити Своє вірне синівство. Шукає внутрішнього миру, спокою душі, умиротворення. Його втрачаємо через контакт зі злом. Хто хоче бути сином-дочкою Бога, постійного той шукає примирення з Ним. Найгіршим є тоді, коли після гріха ми звикаємо до грішного стану і поступово перестаємо мати потребу в примиренні з Богом. Це вже є ознакою того, що людина звикає до такої “безгрішності” і стає в’язнем гріха, який бере контроль на життям людини: впливає на її думки і  згодом дії.

     Наш Бог – люблячий і милосердний – бажає звільнити нас від усіх гріхів! 2 Петра 3:9 :  «Господь… є довготерпеливий до нас, не бажаючи, аби хтось загинув, а щоб усі прийшли до каяття». Чи ми всі потребуємо прощення і чи всі можемо отримати його? «Коли ми кажемо, що ГРІХА НЕ МАЄМО, ТО МИ САМИХ СЕБЕ ОБМАНЮЄМО, І ПРАВДИ В НАС НЕМАЄ. Якже ми ВИЗНАЄМО ГРІХИ НАШІ, то Він (Бог) – вірний і праведний, щоб нам простити гріхи наші й очистити нас від усякої неправди. КОЛИ МИ КАЖЕМО, ЩО НЕ ЗГРІШИЛИ, МИ ЧИНИМО ЙОГО НЕПРАВДОМОВНИМ, і слова Його в нас немає» (1 Йо. 1, 8-10). Відпущення гріха – це звільнення від його влади над людиною. Відпустити гріх може тільки Бог (Мк. 2,7; Лк. 5,21). Бог уділив цю владу людям. Як бачимо при зустрічі Воскреслого Ісуса з своїми учнями: „Ісус їм каже: Мир вам! Як мене послав Отець, так я посилаю вас”. Бог дав апостолам право відпускати гріхи, а оскільки Він бажає, щоб отримали прощення не тільки ті, які жили у І столітті, то це означає, що цей дар існує в Церкві до сьогоднішнього дня. Владу відпускати гріхи було передано священослужителям. А для того, щоб кожен священик міг нам відпустити гріхи,  він повинен про них знати, відповідно, ми повинні йому це сказати. Визнання гріхів цілком узгоджується зі Святим Письмом: «Багато з тих, що увірували, приходили і признавалися та об’являли свої вчинки» (Ді. 19, 18); «Хто затаює свої гріхи, той не матиме щастя-долі, а хто признавшись у них, їх покине, той зазнає ласки» (Прип. 28, 13). Тому це не те, що Церква наполягає, щоб ми визнавали свої гріхи на святій Сповіді перед священиком, на цьому наполягає сам Бог. А ще в дійсності ми визнаємо гріхи не священику, а Богові, але в це потрібно повірити. А хіба Таїнство сповіді – покаяння – це хіба не вияв віри?

     Мир вам, мир з висоти, мир, що світ не може дати. Мир, що є наслідком Царство Божого в середині вас Мир, що подолав гріх і зняв тягар з людини…    Xай Бог благословить вас на сповнення святої Місії за прикладом Матері Марії та інших праведних жінок!

      В уривку Єванглеії від  від Луки 7:11-16 Ісус показує приклад МИЛОСЕРДЯ. Робити добро вільно без примусу, чи обов’язку, навіть, не чекаючи прохання зі сторони потребуючого. Коли ж вони наблизились до міської брами, якраз виносили мертвого сина, єдиного в матері своєї, що була вдовою; і було з нею досить людей з міста. 13  Побачивши її, Господь зглянувся над нею і сказав до неї: “Не плач.”

     Чи є місце для милосердя у нашому житті? У сучасному суспільстві при такій зайнятості люди часто повторюють: “у мене стільки клопотів, що навіть немає часу для себе, не то що іншим допомагати.” Так виходить, що людство створило такі умови життя, що немає місця милосердю. Що ж тоді займає місце, де мало би бути милосердя? Байдужість? Закритість у своїй заклопотаності?

     Милосердя – це вільний вияв доброти. Ісус не був зобов’язаний підійти до жінки, ніхто не просив його і не наполягав на цьому. Він не перейшов на другий бік вулиці, не обернув голову свою в іншу сторону, не відвернув увагу своїх учнів. Милосердя змінює особисті плани людини, дає силу зустрітися із труднощами іншого і зробити речі неможливі можливими.

     Милосердя – це ліки від байдужості  Милосердя має велику уздоровчу силу не тільки для людини, яка потребує допомоги, але і для тих, виявляє любов. Творячи милосердя серце людини стає все більш милосердним. Милосердна людина – це відкрита до інших людей, котра може побачити ближнього свого у скруті і сокрушеним серцем наблизитись до нього. Натомість той, хто уникає милосердя, а лише робить добро вимушено, через різні зобов’язання, через настирливість інших – для нього це просто зовнішній вияв доброти. Такі вчинки не сокрушають людину, не перемінюють її, бо то такі “добрі вчинки” не залишають відбиток милосердя на серці.

     Щоб чинити діла милосердя потрібно мати віру. Можна виконувати справу добре, виконати добре свої обов’язки, але щоб творити діла милосердя, потрібно бути віруючою людиною. Бо в милосерді немає матеріальної вигоди, навпаки, часто – це збиткове діло. Нагорода за милосердя є безумовно духовна. Тому бути віруючою людиною – це основна умова для милосердної людини. Віра дасть силу залишити своє життя і зустрітися із потребуючою людуною. Віра дозволить побачити, у який же самий спосіб можна буде допомогти людині, підтримати її і вплинути на ситуацію, щоб стались зміни. Це сталось колись давно із вдовою із Наїну – вона відчула на собі милосердя бо Ісус виявив милосердя до неї. Чи станеться щось подібного тепер у цьому заклопотаному світі?            Чи зможемо МИ наслідувати приклад Ісуса? …

     Це станеться тоді, коли ми будемо вільні залишити своїх друзів, компанію, щоб звернути увагу на потребуючу людину. Це станеться тоді, коли ми відірвемо свій погляд від екрану телевізора, від перегляду новин на телефоні, від слухання музики у плеєрі і просто поглянемо на тих, хто поруч нас і усміхнемось. Це станеться тоді, коли ми почнемо допомагати людям, ще перед тим, як вони попросять і почуємо: ” А я ти знав, що мені це буде буде приємно, що я цього потребував? Бог милосердний і Він відає серце людини.

Якщо ми станемо подібними до Нього, станемо милосердними і нам також відкриються думки багатьох сердець?