Даваймо милостиню із радістю

1.Отримувати гроші є набагато приємніше, ніж їх віддавати. Цей простий принцип застосовуємо у нашому житті при кожній ситуації, яка стосується коштів.Коли купуємо щось, то розлуку із грішми ми переживаємо менш драматично, ніж просто їх комусь віддаємо. Купівля нам нагадує обмін: папірчик міняємо на необхідну річ і вона стає нашою. Коли даємо гроші, не отримуючи нічого взамін, то переживаємо деякий дискомфорт. Може саме з цієї причині творити милостиню для декого – це легка трудність, а для декого може бути цілою драмою?

Роблячи милостиню, спорожнюємо руки, але наповнюємо душу. Пригадую приклад однієї благочестивої жінки на ім’я Тетяна. Котроїсь неділі побачив її дещо іншою, як звично. Очі її були повні радості і дивного спокою. Складалось враження, що вона сьогодні відзначала велике свято. Але ні іменин, ні дня народження, ні іншої знаменної дати не було. Після Богослужіння вона підійшла до мене і з впевненістю сказала: «Сьогодні я з радістю зробила пожертву». Я здивувався, а вона опустила очі і продовжила: «Раніше такого не було. Довгі роки я мучила себе тим, що із великими труднощами робила милостиню бідним, пожертву у церкві. Було просто шкода розлучатися із грішми, навіть, якщо це була мала сума». «Але, – продовжувала вона, – вчора я прочитала в одній духовній книжці поучення святого старця. Старець пояснив: коли я роблю милостиню і пожертву, то я, немов, купляю Царство Боже. Купляєш у вдів , сиріт і бідних масло у свій світильник, щоб було з чим зустрічати Ісуса, як це сгадується у притчі про вдів. Тобто, даю гроші, а взамін отримую заслугу за добре діло». Жінка підвела свої очі і впевнено додала до сказаного: «Сьогодні я вперше зробила милостиню від щирого серця і не пошкодувала, що мої руки стали порожні. Я тепер переконана, що, коли мої руки спорожнюються, то відразу серце наповнюється Божою ласкою». Благочестива жінка на закінчення схрестила руки на грудях, немов притискаючи щось цінне до самого серця.

2. Після цієї історії логічним є запитання: а скільки коштує Царство Боже? Якщо говоримо про гроші і про купівлю, природно є знати ціну. У Євангелії зустрічаємо різні ціни, якщо так можна сказати. В історії про багатого юнака Ісус говорить про пожертву всього майна, а от бідна вдова дала лише 2 лепти (2 центи). Це може спонукати нас до думки, що «ціна» залежить від нашого стану. Хто може дати більше, нехай не дивиться на тих, хто дає менше. А хто дає мало, нехай не шкодує, що не може дати більше. Кожен хай жертвує від можливостей свого стану. Наскільки йому дозволяє його серце.

3. Цікавий «бізнес» є у Бога. Господь постійно наголошує на тому, що Бог віддячує сторицею. Постійно Ісус наголошує на помноженні, на збільшенні. Але лише тоді, коли жертва буде прийнята Богом. Щоб так сталося, мусимо пам’ятати, що Бог на цифри не дивиться, а найперше дивиться на серце людини. Тому, якщо даємо пожертву, то стараймося давати від щирого серця, без смутку і жалю. І пам’ятаймо, що якщо ми зробили пожертву, то це вже не наше, а Боже! Тому не є природнім говорити комусь про нашу пожертву, хвалячи себе і також претендувати на права розпорядження чи контролю на пожертвою. Якщо Боже, то вже не  моє! Св.Тереза сказала: коли спорожнюєш гаманець, наповнюєш серце.

P.S. Я вже не сумніваюсь, що Бог бачить коли і з яким серцем я подаю милостиню і жаліє мене, і показує мені для мого спасіння, які пожертви приймаються. Останнім часом мені знову було важко давати милостиню. Мене дратував у церкві дідусь, що по другому разу збирав пожерву на Богослужінні, одна бабуся, яка дуже часто просила милостиню у хвіртки церковної огорожі. Ось недавно я зовсім по іншому побачила тих самих людей. Дідусь на вулиці ходить з паличкою, а в церкві її лишає, щоб не заважала служити. Сходить на другий поверх, де співає церковний хор, читає Утреню, на своїх хворих ногах він помагає на службі, він служить Господу. Тепер і я чекаю, щоб він підійшов до мене і я почула від нього “Спаси Господи”. Бабуся перед Божою службою просить милостиню, потім заходить у храм, купує гарні свічки, запалює їх і молиться перед іконами. Може вона молить Бога і за своїх грішних жертводавців? Не обходить вона і скриньку, де збирають гроші на будівництво нового храму. Зараз очі мої шукають фігурку бабусі біля церковної хвіртки, а рука тянеться за милостинею. Сьогодні я бачу, наскільки ці люди кращі за мене, і в моє серце ввійшов страх знову побачити іх моїми вчорашніми засліпленими очима.