Скала Церкви Христової. Історія Римських Архиєреїв

Верховна влада Римськфих Єпископів у добу великих Отців Церкви

Св. Йоан Золотоустий.

Св. Йоан Золотоустий народився 345 р. Б. в Антіохії. Його батько Секунд був начальником імператорських війск. Рано помер, лишивши сина побожній подрузі Антузі. Молодий Йоан навчався світских наук у проповідника Ливанія. Ливаній був поганином, однак дуже високо цінував Антузу і Йоана. Бачачи, з яким тихим християнським підданням волі Божій переносить Антуза хрести, він одного разу вигукнув, здивований: "О, які в християн жінки!" Коли Ливаній помирав, його запитали, хто буде його наслідником, і він відказав: "Був би Йоан, якби не забрали його християни..." Однак побожна мати не тільки дбала про світську освіту сина, але й про релігійну. Св. релігії Христової навчав його християнин Діодор із Тарса, а єпископ Антіохії Мелетій охрестив Йоана 369 р. Ігумен Картерій навчив Йоана духовного життя і заклав у його душі основи для святого, геройського життя чеснот. Після смерті матері 374 р. Йоан пішов у пустиню, де перебув 6 років, віддавшись молитві, постам та розважаню Св. Письма. Однак його здоров'я не витримало такої суворості життя, тому він повер­нувся назад до Антіохії. Тут зайнявся писанням духовних книжок "Про покуту", "Дівство", "Свя­щенство", в яких яскраво проявився його пропо­відницький талант. 386 р. Б. антіохійський єпископ Флавіан, наслідник Мелетія, висвятив Йоана на священика і поручив йому голосити проповіді в старовинній церкві в Антіохії. Своїми словами Йоан приковував слухачів до проповідальниці. Одна невіста, захоплена його солодкими словами, забулася так, що в натхненні вигукнула: "Йоане, золоті твої уста!" Від того часу Йоана прозвали Золотоустим. Однак Йоан у своїх проповідях не прагнув для себе прослави, а прагнув наверненя поган, єретиків і грішників. Коли одного разу він голосив проповідь, народ, зібраний у церкві, захоплений красою проповіді, став плескати йому в долоні. Тоді Йоан гостро їх Зупинив: "Тут не театр, і ви не прийшли сюди дивитися на комедіанта".

Трапилося так, що тодішний імператор Теодозій Великий наклав на своїх підданих великі податки. Тоді обурені антіохійці повалили й порозбивали його статуї. Оговтавшись після цього вчинку, вони злякались, бо зрозуміли, що гнів царя і жахлива кара неминучі. Єпископ Флавіан поїхав до Царгорода просити царя про милосердя. Тимчасом Йоан голосив прекрасні, повні потіхи й надії на помилування проповіді. Врешті, єпископ Флавіан переблагав імператора, і в місті запанувала неймовірна радість. Слава про проповідника Йоана розійшлася по цілому Сходу. Тому, коли 397 р. у Царгороді помер патріярх Нектарій, імператор Аркадій іменував Йоана патріярхом на його місце. Однак Йоан ніяк не хотів переїжджати до Царгорода. Тоді імператор Аркадій наказав вхопити його і силою привезти до Царгорода. Тут Александрійский патріярх Теофіл, хоч нерадо (бо сам сподівався стати патріярхом Царгорода), за наказом царя висвятив Йоана на єпископа 398 р. Б.

Не довго однак судилосятам бути Йоанові. Царгород тоді вже занепадав. Його імператори сходили на ніщо. Ними керували жінки і євнухи. Царгород перетворювався на гніздо моральної зіпсованості й розпусти. Царі вже витворили т. зв. візантинізм. Вони втручалися в духовні справи, іменували й усували самовільно єпископів, тирані­зували синоди, видавали рішення в справах віри, а духовенство і народ по-рабськи плазували перед ними. Хоч духовенство прийняло Йоана з відкритими обіймами, проте воно вже втратило Христового духа, пройнялося духом світу, стало зарозумілим, захланним і зматеріалізованим. Там увійшло в звичай, що священики мешкали в одних домах із дівицями, які посвятилися на Службу Богові за зразком теперішніх монахинь. Св. Йоан не міг дивитися на таке крізь пальці. Він розпочав реформу. Найперше - заборонив духовенству мешкати разом з богопосвяченими дівицями. Наказав сумлінніше дбати про церковне майно, опікуватися убогими, а своїми науками старався влити нового духа в опановане світом духовенство. Звичайно, всі ці реформи викликали велике невдоволення серед духовенства. Воно зайняло ворожу позицію до Йоана і своїми впливами при царському дворі, передусім у цариці Євдокії, намагалося шкодити новому патріярхові. Євдокія також ненавиділа Йоана за те, що він часто у своїх проповідях картав розпусту, а тим самим і царський двір, який був згіршенням для міста. Помічником Євдокії був Александрійский патріярх Теофіл. На бажання Євдокії цар скликав синод до Халкедона з метою засудження Йоана. З'їхалося 36 єпископів. Головував на синоді Теофіл, де й було засуджено Йоана та прийнято рішення про усунення його з єпископства. Св. Йоан звернувся до Глави Церкви у Римі. Папа заступився за нього, але марно. Цар Аркадій засудив Йоана на вигнання. Йоан скорився, але тієї самої ночі над Царгородом зірвалася страшна буря, яка завдала величезної шкоди місту. Народ вважав цю катастрофу гнівом Божим за кривду Йоанові. Мешканці зібралися перед палацом і зажадали повернення Йоана, а навіть погрожували революцією, якщо їх не послухають. Цариця Євдокія, бачачи таку небезпеку, особисто благала царя Аркадія, щоб дозволив на повернення Йоана, що й сталося. Велике піднесення й радість запанували серед народу, коли їхній патріярх Йоан повернувся. Проте недовго тривала ця радість і мир.

Поблизу церкви на площі стояла статуя цариці Євдокії. Там чисельно збирався народ і відбував танці під музику саме тоді, коли Йоан відправляв Службу Божу. На Усікновення глави св. Йоана Хрестителя під час проповіді Йоан сказав: "Знову танцює Іродіада, знову шукає голови Йоана" і став картати людей за танці та музику біля статуї Євдокії під час Богослужения. Цариця сприйняла його слова на свою адресу, що це її св. Йоан назвав Іродіадою. Гнів її вибухнув з новою силою. Теофіл поспішив їй і цього разу на допомогу. За їхньою намовою цар Аркадій заборонив Йоанові всякі єпископські дії. Однак Йоан не зважав на це і пішов до церкви у Велику Суботу хрестити оглашенних. Тоді царське війско напало на церкву і змішало воду з кров'ю поранених і побитих оглашенних. Самого Йоана арештували й засудили на вигнання аж до Кукуз. Подорож туди тривала 70 днів. Воїни поводилися зі Святим жорстоко. Гнали без перепочинку, як якогось злочинця. Дорогою він зазнавав прикрощів і від підлабузницького та прислужного цареві духовенства. Єпископ Кесарії навіть не прийняв його на ніч до себе, а коли вояки завели Йоана до приватного дому на нічліг, тоді розфанатизовані монахи напали на той дім, так що вояки ледве могли оборонити життя Святого. На Кукузи часто нападали ватаги ізаврійців, так що мешканці мусили ховатиися по лісах, горах і печерах. Йоана перевезли до твердині Арабісе. Туди приходили цілі паломництва з Царгорода до св. Йоана, відвідувати Св. Страдальця і Ісповідника. Тоді його вороги вистаралися у царя, щоб на Йоанове вигнання призначено Пітіус - містечко на протилежній стороні Малої Азії. Але Святий вже не доїхав до Пітіуса. Його вичерпаний організм не витримав такої важкої подорожі. В маленькому містечку Комани вояки зупинилися з Йоаном на нічліг. Оскільки не було де переночувати, вони запровадили Йоана до церкви св. Василіска, що була за містом. Передчуваючи свій кінець, Йоан наказав убрати себе й закликати священика. З його рук приняв Св. Причастіє і вмер зі словами на устах: "Слава Богу за все!" Було це 14 вересня 407 р. Б.

Св. Йоан - це греко-католицький святий. Після того, як Халкедонський собор під проводом Теофіла усунув його від урядування, він звернувся з апеляцією до Папи Інокентія І. 404 р. Папа став на бік Йоана й засудив рішення Халкедонського збіговиська. Тоді імпертаор Аркадій уперше заборонив поминати ім'я Папи під час Богослужения. Але Папа не облишив цієї справи. Хоч йому не вдалося посприяти повер­ненню св. Йоана, то бодай після його смерті на домагання Папи Інокентія вписано Йоана в пом'яник усопших у Царгороді, бо й цього не хотіли допустити. Збереглося листування св. Йоана з Папою св. Інокентієм І. Там св. Йоан просить Папу, аби він як вселенський архієрей і Глава Церкви зайнявся його справою і справедливо розсудив на Вселенському соборі, де засідали б разом західні і східні єпископи. Під проводом Папи всі західні єпископи стали на бік Йоана. А східні єпископи лизали руку царя Аркадія та мовчали або навіть мстилися Йоанові, як наприклад Кесарійський патріярх, Александрійский Теофіл і всі 36 єпископів на Халкедонському збіговиську. Але Св. Йоан не лише своєю апеляцією до Папи продемонстрував своє визнання зверхності Риму, але й своїми науками про першенство св. Петра. Так: 1) у своїй проповіді за листом св. Тимотея він називає св. Петра "Першим між апостолами, якому вручена ціла вселенна". 2) У проповіді проти юдеїв він називає св. Петра "Першим у церкві, каменем несокрушимим, основою непоколебимою". У проповіді про Петра він каже: "Скала несокрушима, перший в Церкві, пристанище віри, учитель вселенної". У проповіді до Діяній Апостолів він називає св. Петра "Видатним між Апостолами, вождем началь­ствуючих, устами учеників, головою товариства". Тут і в багатьох інших місцях св. Йоан чітко засвідчує свою віру в першенство св. Петра. Тому православні богослови кажуть, що в цьому пункті "на св. Йоана Золотоустого не можна спиратися".

Для нас же, греко-католиків, св. Йоан є великим свідком, що правда про першенство св. Петра зовсім не є вигадкою римської гордості і владолюбства, як кажуть православні, але цю правду від Ісуса Христа, з Його Св. Евангелія через Апостолів приняли Св. Отці - Атаназій, Василій Великий, Григорій Назіянин, Йоан Золотоустий та інші, про яких ми ще почуємо.

Св. Йоан заслужив собі і у нас, українців, на теплу згадку, бо він першим посилав місіонерів на нашу землю, яку в його часи називали Скитією. Ось що пише про нього історик Теодорет: "Ще одну спорідненість маєш Ти з Апостолами, бо Ти перший між північними Скитами збудував престол, і той, що не зсідав з коня, не пригинав колін, навчився припадати до землі, а ті, що їх не могли зворушити сльози полонених, навчилися оплакувати свої гріхи". В іншому місці Теодорет каже: "Довідавшись, що на іншому боці Дунаю живуть Скити, які бажають спасіння, Йоан послав до них пастирів і учителів. Послав до них місіонерів і висвятив Аніля для них на єпископа". Сам св. Йоан Золотоустий в одній зі своїх проповідей каже: "Скити, Траки і Сармати славлять Христа". Щоправда, не вдалося йому збирати плодів свого засіву, не всі племена наших предків на руській землі приняли християнство, але св. Йоанові належиться честь одного з перших сівачів Божого Слова на руській землі, яка йому буде вдячна повіки. У Римі також дуже почитають св. Йоана. На досить високому пагорбі у середмісті стоїть величава церква св. Йоана Золотоустого. Римська Церква визнає його вселенським учителем, а Папа Пій X проголосив його заступником усіх католицьких проповідників.