Це правда, що ми не можемо дійти до Божого Царства самі, тобто не допомагаючи іншим?

Що буде при кінці цього світу. Свята Церква заохочує нас у часі приготування до Святого Великого посту роздумати  над подією, яка вирішить долю нашої вічності.

Вічність залежить від нашого земського життя. Ми приходимо у цей світ, щоб жити! Жити разом з іншими, жити для інших, і також, щоб дати можливість нашим ближнім, щоб вони жили, щоб жили для інших. Ми живемо тут для того, щоб любити, і любов наша виявляється у наших вчинках відносно наших ближніх. Зауважуємо, що приходимо на цю землю, щоб піти з неї, але питання залишається відкритим: як піти? Залишивши слід любові чи слід байдужості, егоїзму. З інформаційним розвитком у нас виникає бажання пізнавати все більше і більше.

Ми хочемо пізнати світ: як він був створений і як він завершить своє існування. Але після того, як ми задовольнили свою наукову цікавість, що зміниться в нашому житті? Саме тому нашу душу потрібно наповнювати не теоретичними здогадами, а конкретними рішеннями, в яких буде Дух любові, в яких будуть діла любові, в яких буде радість від спільного життя. Деякі науковці постійно цікавилися вічністю, часто бажання жити вічно було звернено лише до матеріальності, яка є скінченною. Таким чином вводили себе та інших в оману, жили надією в те, що є ілюзією. А любов до ближнього – це не рішення, яке творить радісним життя тут і тепер, і дає справжню надію на вічність у Люблячому Бозі. Ісус нам говорить, що наше матеріальне життя допомагає нам здобути вічність. Тому все, що маємо тут на цій землі, не може нам гарантувати вічності, але може нам допомогти здобути її, якщо ми будемо використовувати земські дари на благо нашим ближнім.

Святий Великий піст у взаємній підтримці! Ще з більшою завзятістю сповнімося бажанням допомагати нашим ближнім, підтримати їх  у цій дорозі життя. Один може одне, а інший інше і так всі ми можемо допомогти один одному. Не має такої людини на цій землі, яка би мала все і була самодостатня, не має людини на цій землі, яка ми могла все, і була би незалежна, не має людини на цій землі, яка би не мала чим поділитися, чи послужити ближнім. Нам треба створити лише умови, щоб ми показали один одному наскільки ми потрібні один одному.
Ми всі разом ідемо до Царства Божого і дійти до нього можемо лише виконуючи заповіді любові. Хто не любить Бога і ближнього не може надіятися на Боже помилування. Наша жертовність у пості –  це чудова нагода  підтвердити це. У жертовності виявлятися наша підтримка ближнім,  адже із притчі ми бачимо, що саме цього хоче Господь.     

«Син Чоловічий буде виданий у руки людям, і вб’ють Його, і, вбитий, по трьох днях воскресне». Та вони не розуміли цього слова й страхалися Його запитувати. Ось як наша гріховність деформує розуміння Слова Божого. Дивним - перед лицем того, що вони щодня на власні очі бачили докази всемогутності Ісуса - видавалося їм Його передрікання, що Він буде переслідуваний і вбитий. Однак боялися Його запитувати. Тому почули насамперед обітницю воскресіння, але зрозуміли її по‑своєму, мірою власної вбогості. Й одразу ж уявили собі, які вони будуть важливі у Його звитяжному царстві - й почали сваритися про те, кому з них належить вище місце… Вони й не припускали, що любов Божа готує їм місце незбагненно вище, аніж у будь-якому земному царстві, й що за ці місця їм немає потреби конкурувати між собою. В царстві Ісуса багато найвищих місць. Щоб опинитися дуже близько цього Царя, достатньо перемінитися в слугу своїх ближніх і нести свій хрест аж до кінця.

Отож існують дві причини того, що слово Боже не раз доходить до нас деформованим чином. Ми замало питаємо Ісуса про те, що в цьому слові не розуміємо. Молитва - ось привілейоване місце, де Ісус сам пояснює нам своє вчення. Натомість завжди перекручено сприймає слово Боже та стара людина, яка ще сидить у кожному з нас. Не для неї призначене Боже слово, воно скероване проти неї, а призначене для людини нової, як покликана до життя Божого. Тому нехай тільки нова людина в нас слухає слово Боже, а старому бунтівникові слухати його не дозволяймо.