«Україна вистояла!» ‒ Глава УГКЦ про найважливіше у 2017 році

У черговому випуску передачі інтерактивного проекту «Відкрита Церква», який був останнім у 2017-му, Отець і Глава УГКЦ Блаженніший Святослав підбив підсумки цього року. У прямому ефірі Глава УГКЦ назвав важливі події, які відбулися в Україні та Церкві.

2017. був багатим на події, які залишаться в історії, ‒ на події, які будують. Гадаю, для життя Церкви ‒ це був рік, в якому ми, справді, на крок стали ближчими до людей через різні проекти, справи, завдяки "Живому ТБ".
2018. Визначних подій, які відбулися цього року в Україні, було дуже багато. Очевидно, песимісти скажуть, що все було погано, оптимісти скажуть ‒ усе було добре, провладні особи скажуть, що влада блискуче працювала, опозиціонери скажуть, що негідно. Правда є десь посередині.
2019. Гадаю, можливо, рано нам сьогодні підбивати підсумки. Ми з часом усвідомимо зміст і значення всього того, що відбулося цього року з нами і що пережила наша країна. На мою думку, почалися реформи. Хоча під час спілкування з людьми та експертами в мене створюється враження, що люди пов’язують поняття реформ із тим, наскільки краще їм стало жити. Ми бачимо, що життя багатьох людей не покращилося, а, навпаки, дещо погіршилося. Однак багато людей, пов’язуючи реформи із своїм добробутом, – помиляються. Бо часто для того, аби якась добра справа, реформа, як посіяне зерно, дала добрий плід, потрібний час. Тому ми повинні разом працювати, аби всі добрі справи, які мали цього року початок, могли вповні здійснитися і стати частиною нашого життя.
2020. Говорячи про реформи, багато людей не розуміють їхнього змісту і не знають, у чому вони полягають, бо не відчувають радикального покращення свого життя. На мою думку, є одна з глобальних реформ, яка є нагальною, і яка, можливо, не вдалася цього року, ‒ боротьба з корупцією.
2021. Ми спостерігали дуже дивні події між різними державними структурами і відчували навіть нищівну критику наших західних партнерів щодо недостатності боротьби з корупцією на системному і державному рівнях.
2022. Попри це, було багато позитивного, адже насамперед Україна вистояла ще один рік. Ми ще один рік утверджуємося як вільна і незалежна, демократична держава. Навіть більше, це держава, яку починають усвідомлювати як частину європейського культурного простору.
2023. Безвіз є символом того, що силою великих жертв, кров’ю наших солдат на фронті, а також силою і плодом нашого терпіння, наших нестатків, які ми готові перенести задля кращого майбутнього, ми рухаємося. Очевидно, нам би хотілося, щоб цей рух був значно швидшим.
2024. Я є непереборним оптимістом. Звідки я беру впевненість в тому, що доброго в цьому році було набагато більше, ніж ми його усвідомили?! Я кілька разів відвідував «сіру зону». Зокрема, цього року відбувся візит до України одного з найближчих співпрацівників Святішого Отця Папи Франциска ‒ кардинала Леонардо Сандрі, з яким ми відвідали «сіру зону». Патріотизм місцевих людей, які пережили окупацію, а відтак були звільненні, їхня свідомість і бажання жити в Українській Державі ‒ це те, що надихає.
2025. Із багатьох цікавих і глибоких подій у Церкві я б відзначив три. Насамперед, цей рік ми пережили під зорею дуже важливої постаті, бо це був Рік, присвячений 125-й річниці з дня народження патріарха Йосифа Сліпого, ісповідника віри. Це був Рік утвердження нашої національної тотожності: постать Йосифа Сліпого давала нам силу не складати руки, не піддаватися труднощам, а йти вперед. Друга подія, яка була, можливо, менш помітна, ‒ святкування 150-х роковин канонізації святого священномученика Йосафата Кунцевича, мученика за єдність Церкви. У базиліці Святого Петра 25 червня у Ватикані ми отримали особливий привілей від Папи – служити на папському престолі, який знаходиться на гробі апостола Петра. Це святкування в Римі, яке ми пережили, показало, наскільки сильною є наша Церква і великою є Україна. Третя подія, яка назавжди ввійде в історію, ‒ 31 травня відійшов до вічності батько нашої Церкви, великий рредстоятель нашої Церкви, моральний авторитет України – Блаженніший Любомир Гузар. Відійшов сліпий перебендя, кобзар новітньої української думки, пісні й духу, який залишив, як спадщину, цілу цивілізацію миру і любові!
2026. Я б дуже хотів, аби спадок Блаженнішого Любомира став скарбом усього українського народу. Бажаю, щоб усі, хто має можливість, прийшли, бодай раз на місяць відвідати його могилу та помолилися за мир і любов в Україні. Уже є багато свідчень того, що багато молитов було вислухано за його посередництвом. Люди відчувають, що Блаженніший Любомир був праведною особою. Тому, прохаючи його заступництва в тяжких обставинах життя, вони відчувають, що він заступається за них у небі.

«Песимісти скажуть, що все було погано, оптимісти − усе було добре. А правда є десь посередині», − Глава УГКЦ про підсумки 2017 року… Я б обережно оцінював події, які відбулися в нашій державі, а їх було дуже багато. Очевидно, що песимісти скажуть, що все було погано, оптимісти − усе було добре. Провладні особи скажуть, що влада блискуче працювала, а опозиціонери − що теперішня влада абсолютно погано працювала. Проте правда є десь посередині. Я думаю, що, може, нам ще зарано остаточно підбивати підсумки. Ми, можливо, тільки з часом усвідомимо зміст і значення нашої історії й усього того, що цього року відбулося з нами. Глава Церкви переконаний, що нерідко для того, щоб та добра справа чи реформа, те посіяне зерно дали добрий плід − потрібен час! Однак слід пам’ятати, що, говорячи про реформи, багато людей не розуміють їхнього змісту і не знають, у чому вони полягають. На думку Блаженнішого Святослава, одна з глобальних реформ, яку українці відчувають десь дуже нагальною, − це боротьба з корупцією. Однак Глава Церкви, попри все, залишається палким оптимістом. Бо патріотизм людей «сірої зони», які пережили окупацію, звільнення, та їхнє бажання жити в новій Українській Державі − надихає.

У житті Церкви також сталося багато не менш цікавих і вагомих подій, які залишили великий слід для вірних. «З усіх подій в житті Церкви я б відзначив насамперед три. Передусім, цей рік ми прожили під зорею дуже цікавої постаті. Це був рік 125-ї річниці з дня народження патріарха Йосифа Сліпого. Загалом, відзначаючи його ювілей, ми намагалися познайомити Україну з його постаттю. Адже це була гарна нагода пізнати незламного в’язня, свідка Христа, а з іншого боку − великого українця, великого борця за гідність свого народу. Постать Йосифа Сліпого не дає нам складати руки, а йти вперед», − наголосив Предстоятель.

Другу важливу подію в 2017 році Блаженніший Святослав назвав 150-ті роковини канонізації святого священномученика Йосафата Кунцевича, мученика за єдність Церкви. «Цього року 25 червня у Ватикані, у базиліці Святого Петра, ми отримали особливий привілей від Папи − служити на Папському престолі, який розташований на гробі святого апостола Петра. Такий привілей надається дуже рідко, тому що це ексклюзивне право самого Папи звершувати Богослужіння на цьому престолі. А з нагоди цього ювілею, як знак пошани до українського народу, Святіший Отець надав цей привілей для нас. Базиліка Апостола Петра − це найбільший християнський храм світу і ми його по вінця наповнили нашими вірними. Це була велика маніфестація сили, вірності й краси нашої Церкви на світовому рівні. З іншого боку, це свідчення того, що кров мучеників є насінням християн, як говорив Тертуліан. Це святкування у Римі показало наскільки сильною є наша Церква, наскільки велика є Україна», − сказав Предстоятель УКГЦ.

А третя подія назавжди ввійде в історію, бо 31 травня 2017 року − це день відходу до вічності Предстоятеля нашої Церкви, морального авторитета України − Блаженнішого Любомира (Гузара). За словами Блаженнішого Святослава, він завжди носив у собі мир, збагачував і зігрівав християнською любов’ю усіх навколо. «Ми справді по сьогоднішній день переживаємо великий біль втрати. Блаженніший Любомир − кобзар новітньої української думки, пісні й духу, який залишив нам, як спадщину, цілу цивілізацію миру й любові, всього того, що ми потребуємо під час війни», − підкреслив Глава Церкви. Цікаво, що першими, як відзначив Предстоятель УГКЦ, підхопили справу збереження великої спадщини Блаженнішого Любомира − спадщини любові та миру − українські студенти, які створили цілий рух «Покоління Любомира».