Обітниця - це добровільна обіцянка Богу виконати будь-яку добру справу

Обітниця - це обіцянка, дана Богові. Отже, звертаємося при тому до Бога (бодай в суді) кажучи, напр.: "Боже, обіцяю Тобі... і т.д.". Звичайне рішення ще не є обітом, бо не дає нікому (отже, і Богу) права чогось чекати від нас. Обітниця - це обіцянка добровільна. Ніхто не зобов'язаний давати обітницю (Второзак. 23, 22), не можна також нікого примушувати давати її. Вимушена обітниця неістотна; важливою є обітниця, дана зі страху перед хворобою або у хвилину потреби, тому що тоді людина завжди чинить добровільно. Можна обіцяти Богу лише те, що Йому приємне, і ніколи, що -лихе, як це, напр., зробив Єфте: Він пообіцяв Богу перед битвою у випадку перемоги пожертувати Господу те, що першим зустріне після повернення додому. Першою побачив доньку, котра вийшла назустріч, і дійсно приніс її в жертву, щоб, дотриматися обітниці (Суд. 11). Така обітниця є нерозумною і неприємною Богові (Еккл. 5, 3). Безбожною є обіцянка, яку можна виконати лише через злочин (св. Ізид. Сев.). Такої обітниці не треба дотримуватися. Звичайно обіцяємо Богу здійснити якусь добру справу, хоч до того нас ніхто не зобов'язує, (напр., паломництво). Можна також обіцяти щось таке, що ми зобов'язані робити, напр., дотримуватись церковних постів, святкувати неділі, бути невибагливим в їжі і т. п. Якщо такої обіцянки не дотримуємося, грішимо подвійно. Один власник фабрики пообіцяв Богу, що заборонить працювати робітникам у неділю і у свята, якщо одужає його хвора донька. Донька одужала, і він дотримав слова. Тепер він був подвійно зобов'язаний відзначати свята. Чому? Перший раз - тому, щоб виконати церковну заповідь, другий раз - тому, щоб виконати обітницю.

Деякі обітниці даються лише умовно. Коли даємо обітницю, то, звичайно, ставимо якусь умову, від якої залежить її виконання. Отже, ніби укладаємо угоду з Богом. Яків обіцяв пожертвувати Богу десятину свого майна, якщо Бог дозволить щасливо повернутися додому його батькові (Буття 28, 22). Звичай здійснювати процесії у так звані хресні дні в Церкві латинського обряду виник біля 500 р. під час голодомору внаслідок обітниці, даної св. Мамертом, єпископом з Вієн. Так само латинські процесії св. Марка були започатковані у 600 р. внаслідок обітниці, даної папою Григорієм Великим під час епідемій. Страсні видовища, які відбуваються кожних 10 років в Обер-Аммергаві, є наслідком обітниці місцевого населення, даної у 1633 р. під час якоїсь епідемії. Людовик IX - святий, король Франції, тяжкохворий, обіцяв відправитися в хрестовий похід (1248 p.). І сьогодні не один тяжкохворий або знедолений обіцяє здійснити паломництво до якогось відпустового місця або щось подарувати церкві, або поставити статую чи хрест, або що буде постити протягом якогось часу в деякі дні і т.п. Велику відпустову церкву в Марія - Цель збудував угорський король, виконуючи обіцянку, дану перед битвою з турками (1363). Церква св. Карла у Відні постала внаслідок обітниці Карла VI, даної ним у 1713 р. під час епідемії.

Найтяжчі обітниці - це обітниці чернечі; це добровільне принесення Богові обіцянки зберігати три євангельські ради. Обітниці монахів - це обітниці вбогості, чистоти і послуху. Ними людина переборює три основні джерела гріха (гордість, похіть і спокусу) набагато успішніше, ніж за допомогою молитви, посту та милостині. Чернечими обітницями людина повністю відмежовується від світу, щоб краще служити Богу. Ці обітниці дуже приємні Богу, тому що, складаючи їх, присвячуємо Йому не лише наші добрі справи, але й себе самих. Хто дає не лише плоди з дерева, але ціле дерево разом із плодами, дає більше (св. Анз.). Багато хто приносить у дар Богу, напр., одяг, оливу, віск і т.п.; однак, найкраще чинимо, коли приносимо в жертву Богу свою душу (св. Авг.). Чернечі обітниці можуть бути урочистими і звичайними; це залежить від того, як Церква їх приймає. Урочистий обіт поєднується зі свого роду самопожертвою (св. Тома з Акв.). Хто дає урочисту обітницю, той остаточно присвячує себе службі Богу (Лємкуль). Від урочистих обітниць може звільнити лише Папа, зважаючи на дуже поважні причини.

Той, хто хоче дати урочисту обітницю, спочатку повинен відбути протягом року новіціят, а відтак дати спочатку на три роки звичайну обітницю (Пій IX, 19. III. 1857). Від звичайних обітниць може звільнити єпископ або настоятель монашого чину. (Про чернечі обітниці і чернечі чини дивися розділ "Засоби досягнення досконалості").

Складаючи обітницю, робимо добру справу, приємну Богу. Отже, того, хто дає якусь обітницю, Бог швидше вислухає і швидше доведе до досконалості. Складаючи обітницю, засвідчуємо Богу нашу вірність, приносимо дар Богу, зобов'язуючись чинити лише добро. Отже, якщо хтось, напр., постить унаслідок обітниці, - виконує справу досконаліше, ніж якщо би він постив без неї (св. Франц Сал.), звичайно, якщо чинить це з не меншим почуттям любові до Бога. Саме тому й досягає швидшого вислуховування молитов той, хто дає обітницю. Мешканці Обер-Аммергава у 1633 р. під час епідемій склали обітницю і з тієї хвилини не помер там від епідемії жоден мешканець. Побожна Анна дала обітницю, просячи Бога про нащадка; Бог дав їй сина, великого пророка Самуїла (І Цар. 1, 11). Цю істину підтверджують також численні вдячні таблиці з жертвами у відпустових місцях, численні статуї при дорогах і дорогоцінні речі в деяких церквах. Складаючи обітницю, людина швидше досягає досконалості (св. Франц Сал.). Саме обіт примножує наші сили для здійснення доброї справи, тому що зміцнює нашу волю (св. Франц Сал.). Пам'ять про дану Господу Богу обітницю є для нас сильним поштовхом до здійснення доброї справи. "Найсвятіші мужі часто давали побожні обітниці, щоб таким чином зв'язатися узами Божого покарання" (св. Григ. В.).

Той, хто не дотримує даної обітниці, ображає Бога так само, як і той, хто без причини відкладає здійснення обіту (Второзак. 23, 21). Якщо ми даємо слово людині і мусимо його дотримати, то тим більше ми повинні дотримати слова, даного Богу. "Ліпше тобі не обрікатись, ніж обректись і не виконати" (Проповід., 5, 4). Облудного боржника, котрий не дотримує слова, суд може притягнути до відповідальності; а якщо хтось не дотримується обіту, даного Богові, то хіба він може бути непокараним? (св. Петро Дам.). Хто не дотримується обіту, скоює гріх (тяжкий або легкий) у залежності від того, якої - важливої чи менш важливої - справи стосувався обіт). Людина може одночасно скоїти два тяжкі гріхи, якщо вона не дотримається обіту, який стосувався якоїсь заповіді Божої. Якщо хтось не може здійснити свій обіт із якихось причин, незалежних від нього, той не грішить, але повинен бодай стільки зробити, скільки може.

Кожний, хто хоче скласти якийсь обіт, повинен добре обміркувати, чи зможемо дотримати обіцянки. Якщо збираємося щось будувати, спочатку складаємо кошторис і обмірковуємо, чи зможе довести цю справу до кінця (Лук. 14, 18). Так само треба добре замислитися перед тим, як давати обіт. Нерозумно давати обіт відразу на все життя; краще взяти на себе зобов'язання на певний (короткий) проміжок часу, а відтак можна його продовжити. Св. Франц Салезій дав обіт щоденно відмовляти протягом усього життя цілу вервицю, а пізніше не раз шкодував, що пообіцяв це, не подумавши. Св. Альфонс дав обіт ні хвилини не перебувати без справи; але перед тим довгий час пробував, чи можливе здійснення такого обіту. Перед тим, як дати складний обіт, краще звернутися за порадою до досвідченого священика. Саме тому Церква вимагає, щоб чернечим обітам передував цілий рік новіціяту. Хто відбуває новіціят, повинен добре зважити, чи має покликання до чернечого життя. Хто ж помітить у собі брак покликання, а всупереч тому дасть обіт, повинен відтак звинувачувати себе самого, а не свій стан.

Хто не в змозі дотримати обіт, повинен звернутися за порадою до священика. Священик щось порадить або відішле до єпископа, щоб останній або ліквідував обіт, або змінив його. Єпископ має на це право, бо Ісус Христос сказав Апостолам: "... все, що ви розв'яжете на землі, буде розв'язане на небі" (Мат. 18, 18). Єпископ може замінити обіт на якусь добру справу, яка може бути корисніша для спасіння душі того, хто дає обіт; найчастіше пропонує прийняття св. Тайн. Є п'ять обітів, від котрих може звільнити лише Папа, а саме: обіт вступу до чернечого стану, обіт довічної чистоти, обіт паломництва до гробів Верховних Апостолів у Римі, обіт паломництва до св. Гробу в Єрусалимі і обіт паломництва до гробу св. Якова в Компостеллі. Від цих обітів єпископ може звільнити лише у критичних випадках або, якщо їх дали умовно, без повної свободи, без належних роздумів, або, врешті, без усвідомлення наслідків обіту. В ювілейні дні священики мають право заміняти майже всі обіти іншими добрими справами. Той, хто дав обіт, може замінити його кращим. За це Бог не буде ображатися, як не ображається людина, якщо хтось хоче їй віддати більше, ніж винен (св. Берн.).