«Цінуймо нашу соборність, не йдімо на повідку псевдопатріотів, що сіють чвари в нашому народі»

Уроки минулих століть мають навчити нас цінувати і берегти єдність народу, не спекулювати на природних проявах регіонального, культурного, конфесійного чи етнічного розмаїття, яке насправді нас збагачує, а не загрожує державотворенню. Про це мовиться у Посланні Синоду Єпископів Києво-Галицького Верховного Архиєпископства УГКЦ з нагоди сторіччя відновлення української державності в розділі «Звершені в єдності» 

Як наголошують єпископи в Посланні, вороги української державності намагаються розколоти народ, протиставляючи одні групи іншим, натомість відповідальні політики та справжні патріоти повинні докладати всіх зусиль, щоб запевнити згуртування, взаємодопомогу і дієву солідарність між усіма складовими українського суспільства.На думку владик, таке змагання до єдності випливає не лише з національних інтересів нашого народу. Воно вписане в саму природу людської спільноти, в якій закладено прагнення до цілісності, до згуртованості. Наш відвічний національний ідеал «соборності» віддзеркалюється у простих гаслах, які повторюють навіть діти: «Україна — єдина!», «Схід і Захід разом!» Проте, на переконання авторів Послання, наш народ зазнавав трагічних наслідків і поділів, які спричинювали й ми самі — внутрішніми чварами, протистояннями на різних рівнях, несправедливими діями, підбурюванням одних супроти інших, висуванням на перший план власних (часто вузькопартійних) інтересів, а не загальнонаціональних потреб.

Уже праведний митрополит Шептицький із болем у серці стверджував: «На жаль, навіть з поверхової обсервації нашого національного життя конечно доходиться до висновків, що є в душі українця глибока й сильна воля мати свою державу, та попри ту волю знайдеться, може, рівносильна і глибока воля, щоб та держава була конечно такою, якою хоче її мати чи партія, чи кліка, чи група, чи навіть одинця. Бо як же пояснити те фатальне ділення поміж собою, спори, роздори, сварні, ту партійність, яка нищить кожну національну справу?! Як пояснити психіку таких численних гарячих патріотів, яких праця має визначний руїнний характер?!» «На превеликий жаль, ці слова митрополита Андрея, сказані в далекому 1941 році, не втратили нічого зі своєї актуальності, бо, дивлячись на сьогодення, неозброєним оком бачимо «руйнівний характер» діяльності багатьох політиків і політичних сил», — констатують єпископи.

«Спогадуючи цінний, - пишуть у Посланні владики, - здебільшого гіркий столітній досвід минулого, ми сьогодні скеровуємо заклик не тільки до наших політиків і громадських діячів, а й звертаємося до кожного українця і кожної українки, хоч би де вони зараз перебували: цінуймо соборність Української Держави, плекаймо єдність і солідарність між собою, не йдучи на повідку тих псевдопатріотів, що сіють недовіру, незгоду, чвари та поділи в нашому народі».

«Така їхня «праця», — переконують члени Синоду, — неминуче вестиме до ослаблення національних сил, урешті — до втрати здобутої, а сьогодні обстоюваної такою великою ціною української державності. Ми, пастирі цього народу, заносимо до Господа нашу прадавню молитву-благання: «В єдності сила народу. Боже, нам єдність подай!»

Не є щирим патріотом той, хто не керується правдою у стосунках із власним народом, а годує його пафосними гаслами та оманними обіцянками. Особливо прагнемо застерегти перед дешевим політичним популізмом, що має на меті не так добро народу, як власну вигоду і перемогу на чергових виборах. Про це мовиться у Посланні Синоду Єпископів Києво-Галицького Верховного Архиєпископства УГКЦ з нагоди сторіччя відновлення Української державності в розділі «Чувайте і моліться!»

«Як не згадати слів Франка, – пишуть у Посланні єпископи, – який застерігав перед таким фальшивим патріотизмом, що проявляється лише у «святковій одежині», але для якого чужим і осоружним є «труд важкий, гарячка невдержима»». На переконання членів Синоду Єпископів УГКЦ, нічого спільного зі справжнім патріотизмом не має також ідеологія, яка ставить націю «понад усе», включно з Господом Богом. «Таке сприйняття народу і держави, – вважають отці Церкви, – за словами митрополита Андрея Шептицького, не базується на любові, а є, радше, егоїзмом чи навіть ідолопоклонством. Ми, як учні Христові, не можемо схвалювати чи сприймати тих форм крайнього чи інтегрального націоналізму, расизму та шовінізму, які все, зокрема Церкву і саму державу, підпорядковують ідеї нації; заперечують свободу і права окремої людини, а найважливіше – її особисту гідність, що походить від Бога. Погорджують представниками інших національностей, рас чи релігій; пропагують ненависть і ворожнечу, заохочують до сліпого та грубого насилля для здобуття своєї політичної мети».

«Господь Бог кличе нас сьогодні до чування над власним сумління, майбутнім нашого народу і його держави. Спитаймо себе: чи чиста любов до нашого народу є критерієм для наших настроїв, поглядів, суджень і дій? Чи нею керуємося ми самі, відповідальні будівничі своєї країни? І чи керуються нею наші політичні та суспільні лідери? Щира відповідь на ці запитання допоможе нам віднайти шлях до успішного розвитку нашого народу і дальшого державотворення», – просять задуматися владики.

«Справжній християнин покликаний бути патріотом — любити Батьківщину, рідний народ, його мову і культуру!» — єпископи УГКЦ. Любов людини має властивість поширюватися, адже коли вона панує у серці, то в ньому завжди знайдеться місце для інших. Саме з любові до себе, своїх рідних та близьких будується і любов до свого краю, своєї землі. Тож у такому «ланцюжку любові» пізнається справжня автентична християнська любов!

Про це йдеться у Посланні Синоду Єпископів Києво-Галицького Верховного Архиєпископства УГКЦ до вірян, монашества та священнослужителів з нагоди сторіччя відновлення української державності. Єпископи вирішили звернутися до українців, аби спільно роздумати над тим, яким чином взаємодіють такі цінності як любов та патріотизм в українському середовищі. «Любов є душею того шляхетного почуття, яке ми називаємо патріотизмом. Справжній християнин покликаний бути патріотом — любити Батьківщину, рідний народ, його мову і культуру тою самою жертовною любов’ю, якою виконує Заповідь Божу любити своїх батька та матір. У світлі Нового Завіту можемо ствердити рівно ж і те, що любов до Батьківщини вписана в людську природу і походить із заповіді любові до ближнього, тому природний закон спонукає нас віддано любити і захищати державу, в якій ми народилися, зростали», — наголошують в Посланні.

Феномен поєднання любові та патріотизму українці змогли черговий раз побачити під час Майдану, а згодом в Криму і на Сході України. Адже чимало людей (покидаючи нерідко комфортні умови та жертвуючи своїм часом/здоров’ям/життям), які мають свої політичні, релігійні погляди чи етнічне походження, зрештою, йдуть за покликом Всевишнього та за голосом власного серця...

«Ми пишаємося і дякуємо Богові за ті численні знаки, якими виявляють наші співвітчизники свою любов до рідної землі, за їхню небайдужість, за співчуття і солідарність, за мудрість в обставинах підступної гібридної війни. Ідеться про тих, хто на Майдані обороняв гідність і свободу; хто пішов на фронт і ціною власного здоров’я та життя захищав або й донині захищає не просто територіальну цілісність країни, а й простір свободи й духу; хто рятує біженців і підтримує переселених осіб; хто ділиться своїми скромними статками і заощадженнями з потребуючими; урешті-решт про кожного, хто чесно і відповідально виконує свої професійні та громадянські обов’язки — усі вони є живим втіленням найбільшої заповіді, яку Христос Господь залишив нам як дороговказ», — йдеться у Посланні, говорячи про актуальність християнський цінностей. У ньому також зазначають, що «найбільшим багатством для кожного народу є його сини і дочки», які своїми добрими справами доказують свій автентичний патріотизм. Більше того, вони захищають та зберігають духовний код нації: мову, віру, волелюбність та гідність, а також прагнення до справедливості. Крім того, єпископи УГКЦ в черговий раз нагадують, що у хвилини випробувань потрібно не замикатися у собі, а бути солідарними та співчутливими й до інших, якщо ми хочемо, щоб інші це проявляли і до нас.

«Ми, українці, відчуваємо, особливо в останні роки, прихильність і солідарність з боку багатьох країн, мільйонів людей доброї волі всього світу, різних національностей та релігійних переконань. Вони співчувають нам у наших випробуваннях, підтримують нас у наших потребах, захищають перед ненавистю агресора і виявляють готовність бути з нами й надалі. Така солідарність є великим даром, але водночас і обов’язком. Він спонукає нас відкрити і поширити власне серце до потреб тих народів, які сьогодні зазнають несправедливості, агресії, випробувань і різноманітних страждань», — наголошують у Посланні Синоду Єпископів Києво-Галицького Верховного Архиєпископства УГКЦ з нагоди сторіччя відновлення української державності.