«Під Хрестом – моя могила, на Хресті – моя Любов»

Одна моя знайома носить свій натільний хрест інакше, аніж більшість – розп’яттям до свого тіла. Таким чином, для друзів цей хрест здається порожнім. І Моя знайома пояснює свій звичай так: „Хрест пустий, бо мій Господь воскрес!”. Цікаво? Певно... Але, чесно кажучи, ця ідея не виглядає Біблійною. Коли я уявляю собі порожній хрест на Голгофі, перше, що пригадується – це мертве тіло Господа, що зняли з хреста та поклали в могилу. Отже, порожній хрест сам по собі не свідчить про Христове воскресіння. Натомість, порожній хрест беззаперечно свідчить тільки про Ісусову смерть. І, сам по собі, порожній хрест тільки пригадує нам про владу смерті над нашою плоттю. І, як би ми не хотіли забути це, як би ми не відверталися від хреста чи від могили, але через це влада смерті не стає меншою. Але одна річ красномовно свідчить про воскресіння Ісуса. Це Його порожній гріб. Отже, дорогі брати та сестри! Сьогодні буде проголошено Слово Боже із Євангелія від Матвія, розділ 28, вірші із 1-го по 8-й. Уважаймо:

 1. Як минула ж субота, на світанку дня першого в тижні, прийшла Марія Магдалина та інша Марія побачити гріб.

2. І великий ось ставсь землетрус, бо зійшов із неба Ангол Господній, і, приступивши, відвалив від гробу каменя, та й сів на ньому.

 3. Його ж постать була, як та блискавка, а шати його були білі, як сніг.

4. І від страху перед ним затряслася сторожа, та й стала, як мертва.

 5. А Ангол озвався й промовив жінкам: Не лякайтеся, бо я знаю, що Ісуса розп'ятого це ви шукаєте.

 6. Нема Його тут, бо воскрес, як сказав. Підійдіть, подивіться на місце, де знаходився Він.

7. Ідіть же хутко, і скажіть Його учням, що воскрес Він із мертвих, і ото випереджує вас в Галілеї, там Його ви побачите. Ось, вам я звістив!

8. І пішли вони хутко від гробу, зо страхом і великою радістю, і побігли, щоб учнів Його сповістити. (Переклад Івана Огієнка)

      Отже, Слово Боже оповідає про дві групи людей, що стали свідками Христового воскресіння. Це жінки та сторожа. Матвій та інші євангелісти показують нам речові докази воскресіння Христа: порожній гріб та плащаницю. Матвій також згадує про Божого свідка, про Господнього Ангола, що говорить: „Не лякайтеся, бо я знаю, що Ісуса розп'ятого це ви шукаєте. Нема Його тут, бо воскрес, як сказав. Підійдіть, подивіться на місце, де знаходився Він.” (в.5-6). А згодом ми, разом із жінками, зустрічаємося вже із Самим Живим Господом: „Аж ось перестрів їх Ісус і сказав: Радійте!” (Мт.28:9а). Отже, РАДІЙМО! – Христос Воскрес! – Але також давайте уважніше подивимося на поведінку цих двох груп свідків біля гробу Господнього: на жінок та на варту. Чому взагалі потрібна була варта біля могили? В останніх віршах попереднього розділу ми читаємо про юдейських лідерів, що прийшли до Пілата „і сказали: „Пригадали ми, пане, собі, що обманець отой, як живий іще був, то сказав: По трьох днях Я воскресну. Звели ж гріб стерегти аж до третього дня, щоб учні Його не прийшли, та й не вкрали Його, і не сказали народові: Він із мертвих воскрес! [...]” Відказав їм Пилат: „Сторожу ви маєте, ідіть, забезпечте, як знаєте. І вони відійшли, і, запечатавши каменя, біля гробу сторожу поставили.” (Мт.27:63-66).

      Отже, великий привілей випав сторожі, чия варта біля Гробу Господнього була саме на третій день, – привілей стати самовидцями Христового воскресіння! І вони відчули, як затремтіла земля, побачили сходження Ангела Господнього в сліпучо-білих шатах, а тому самі затремтіли: „І від страху перед ним затряслася сторожа, та й стала, як мертва”. (в.4). Ангел відвалює камінь – у порожньому гробі лежить плащаниця! Порожню могилу бачать жінки, згодом учні – Петро та Іван. Хто-хто, а сторожа в цьому також переконується. І вони могли свідчити про Христове воскресіння так, як жінки та апостоли. Але цього не сталося. Чому? Євангеліст говорить: „дехто зо сторожі до міста прийшли та й первосвященикам розповіли все, що сталось”. (Мт.28:11б). Якими ж є дії юдейських релігійних лідерів? „Вони врадили раду, і дали сторожі чимало срібняків, і сказали: Розповідайте: Його учні вночі прибули, і вкрали Його, як ми спали. Як почує ж намісник про це, то його ми переконаємо, і від клопоту визволимо вас. І, взявши вони срібняки, зробили, як навчено їх.” (Мт.28:12-14). Пригадується інший, хто продав Христа за срібняки... На цей момент Юда вже був мертвим. Сторожа ще ні. Хоча, за римськими законами, тих, хто сплять під час варти, мали скарати на смерть.

     Отже, коли нам загрожує небезпека чи навіть смерть, зазвичай постаємо перед вибором: чи повести себе так, як цього вимагає Господь, чи вчинити за звичаєм світу цього. Правильний зразок християнської поведінки такий: покластися повністю на Бога. Звернутися до Нього в покаянні та з молитвою, просити, щоб Він дав мудрості, щоб ми не впали в спокусу порушити Його заповіді в складних обставинах. Отже, найпростіше, що могла зробити сторожа – піти та щиро розповісти про воскресіння Ісуса. Уявляєте, розповісти Пілату про воскресіння? – Чи повірив би Пілат? А може він подумав би, що ті, хто заснули на чатах, брешуть? Брати та сестри! Це не наша справа розмірковувати, чи повірять нашому свідченню, чи ні. Ми повинні завжди говорити правду. І ми, як християни, завжди повинні свідчити про Христа як про нашого Спаса, як про Того, Хто Сам воскрес із мертвих та останнього дня воскресить всіх для Суду! На жаль, є інший варіант поведінки в критичній ситуації. На жаль, ми часто слідуємо саме цьому зразку: відвернутися від Бога та намагатися вирішити все тільки на власний розсуд. І в ситуаціях, подібних до тієї, в яку потрапили вартові, в різні часи все виглядає приблизно однаково. Треба вирішити питання із можновладцями: або купити собі життя за гроші, або виконати якесь брудне доручення. Сторожа пішла цим шляхом. Бачимо ганебну змову: вартові свідчать, що спали на чатах, а юдейські лідери залагоджують це „слизьке питання” із Пілатом таким чином, щоб він не покарав солдат.  Отже, питання вирішене? Повернімося ще раз до 4-го вірша: „І від страху перед ним затряслася сторожа, та й стала, як мертва”. Що ж, сторожа не буде скарана на смерть Пілатом. Вартові не помруть одразу. Але Письмо говорить про нерозкаяного грішника як про духовно мертвого. І колись духовний мертвець нарешті помре другий раз – фізичною смертю. І тоді вже ніхто та ніщо не допоможе: ані гроші, ані молебна, яку рідні замовили за упокій на ті срібняки, що залишились по нас.

     Є тільки один засіб боротьби із гріхом та смертю. Єдиний надійний засіб. Поки ми ще живемо тут, в цьому світі, необхідно сповідати гріх, поклавши його на Христа, та радикально змінити своє життя на підставі вимог Божого Закону. Якщо ми цього не робимо, якщо ми відвернулися від Бога, якщо ми поводимо себе подібно до варти біля гробу – ми приречені на вічну смерть. Цікаво: Матвій говорить, що сторожа „стала, як мертва” від страху перед Ангелом. Але тому, що не покаялися та не пішли за Воскреслим Господом, вони залишилися мертвими в своїх гріхах. Отже, залишимо мерцям ховати своїх мерців, натомність повернімось до Живого Бога та подивимося на інших свідків Воскресіння.

     Матвій розповідає нам також про жінок: про Марію Магдалину та про „іншу” Марію. Марко та Лука називають цю Марію Яковою та згадують Саломію, Іванну та інших. А де учні-чоловіки? Де Дванадцять? –  Один повісився? – Але де тоді ще Одинадцять? Де десятки та сотні інших учнів? Де ті 5000 мужів, що були насичені 5-ма хлібами та двома рибами? – Все сталося так, як сказав Ісус після Таємної Вечері: „Усі ви через Мене спокуситеся ночі цієї. Бо написано: Уражу пастиря, і розпорошаться вівці отари. По воскресенні ж Своїм Я вас випереджу в Галілеї.” (Мт.26:31-32). Що ж, Бог в Своєму Слові завжди говорить правду. Правду про наш гріх та про нашу невірність. І правду про Себе. І Святий Павло говорить: „А коли ми невірні, зостається Він вірним, бо не може зректися Самого Себе!” (2Тим.2:13). Це милість Божа – вірність Своєму Слову! Бог пообіцяв дати Спасителя – і послав Свого Сина. Син свідчив про те, що має вмерти  – і Він поклав Своє життя за нас. Але Ісус також пророкував про Своє Воскресіння. І, будучи вірним Своєму Слову, Він воскрес! Тому Ангел і говорить жінкам: „Нема Його тут, бо воскрес, як сказав.” (в.6а).

      Але чи сподівалися жінки, прийшовши до гробу, стати свідками Воскресіння? Здається, ні. Але чому жінки, на відміну від учнів-чоловіків, все ж таки прийшли до могили? На це питання Біблія не відповідає. На нього важко відповісти. Хіба що погодитися із тим, що жінка – це велика загадка. Чоловіки зазвичай поводяться прагматично, тому приймають рішення „головою”, розумом. Жінки – серцем. Чи зустрічали ви чоловіків, які дуже любили своїх жінок, а потім їх втратили? Чи зустрічали ви дружин, що дуже любили своїх чоловіків, а потім їх втратили? Безумовно, тут не може бути абсолютно строгого правила, але хто зазвичай довше пам’ятає свою втрачену половинку? Жінки чи чоловіки? – ... Хто зазвичай дбайливіше доглядає могилки своїх родичів? Жінки чи чоловіки? – ...  Хто з більшою ревністю переймається всіма ритуалами, що пов’язані із похованнями? І також хто переймається тим, що через тиждень треба належним чином вшанувати пам’ять померлих родичів? Аж до того, щоб не прийти до церкви в неділю? –  Певно, жінки...

     Отже, виглядає так, що жінки і могилу доглядають краще, і довше залишаються вірними померлому чоловіку. Сьогодні наш вівтар прикрашений рушником, що вишитий у 20-х роках минулого століття. Це ті часи, коли Великдень та неділя по Великодню для більшості українців означали не тільки зустріч поки що живих родичів один із одним на могилах померлих родичів, але, в першу чергу, ця пора року означала те, що й має означати: зустріч із Живим Богом! Зустріч із Христом! І на цьому рушнику ви бачите вишивку: „Під хрестом – моя могила. На хресті – моя любов.” Свого часу я не міг сприйняти сенс надпису. Та література, на якій ми виховувалися, була повна історіями про розбите кохання, про смерть нареченої чи нареченої. Ми бачимо в музеях картини, на яких зображені чи вдова, що тужить за чоловіком, чи сирітки, що плачуть на могилі мами. І – це все. Це кінець. Ми звикли читати сучасні епітафії в яких є тільки туга і нема абсолютно ніякої надії на зустріч у вічності! До того ж, ми майже позбулися звичаю ставити на могилах хрести. А коли повернулися до цієї „традиції”, то забули її сенс. Але ось її значення: „Під хрестом – моя могила. На хресті – моя любов.”

     Якщо моя любов – це Христос – то я житиму вічно. Бо Він Єдинородний Син Божий, Який прийшов перемогти гріх та смерть. Це Той, Хто „погорджений був, [Кого ми] покинули, страдник, знайомий з хоробами, і від Якого обличчя ховали”, Він Той, Кого „ми не цінували”. Він Той, Хто „немочі наші узяв і наші болі поніс”, Він Той, Кого „ми уважали [...] за пораненого, ніби Бог Його вдарив поразами й мучив...” Але „Він був ранений за наші гріхи, за наші провини Він мучений був, кара на Ньому була за наш мир, Його ж ранами нас уздоровлено!” І хоча „усі ми блудили, немов ті овечки, розпорошились кожен на власну дорогу”, „на Нього Господь поклав гріх усіх нас!” (Іс.53:3-6).

     Отже, всі покинули Господа. Ніхто не вірить у воскресіння. Але жінки керуються в своїх діях тим, що підказує серце. Вони все одно пішли до гробу. Пішли, бо любили Того, Чиє тіло півтори доби тому зняли з хреста та поклали в могилу. Того, хто любить Христа, Бог ніколи не залишить. Тому, хто прийшов у сльозах до гробу, тому хто прийшов до Хреста Господнього, Бог завжди пошле втіху. Жінки, що прийшли намастити мертве тіло Господа, були потішені Ангелом: „Не лякайтеся, бо я знаю, що Ісуса розп'ятого це ви шукаєте. Нема Його тут, бо воскрес”. (в.5). Порожня могила переконливо свідчить про воскресіння Ісуса! І ті, хто приходять на зустріч із Ним, не будуть розчаровані ніколи. Святий Матвій та Святий Дух розповідають далі про жінок, що „пішли [...] хутко від гробу, зо страхом і великою радістю, і побігли, щоб учнів Його сповістити. Аж ось перестрів їх Ісус і сказав: Радійте! Вони ж підійшли, обняли Його ноги і вклонились Йому до землі.” (в.8-9).

     Радіймо воскресінню Господньому! Радіймо ж тому, що Ісус приходить до нас у Слові. Радіймо, що Він також приходить до нас Своїм правдивим тілом і Своєю правдивою кров’ю у Господній вечері! Ми бачимо зворушливу зустріч Христа із жінками. Жінки вклоняються Господу та обнімають Його ноги. Поклоніння Богу – прекрасна річ. Але Христос прагне, щоб ми не поклонялися самі. Саме тому „Промовляє тоді їм Ісус: Не лякайтесь! Ідіть, повідомте братів Моїх, нехай вони йдуть у Галілею, там побачать Мене!” (в.10).

     Господь заохочує, щоб ми свідчили про Його воскресіння! Господь хоче, щоб ми повідомили про це братам, сестрам, дітям, онукам... Щоб вони також прийшли на зустріч із Ісусом! Щоб кожна дорога для вас людина знала, що її могила не буде кінцем життя! Щоб кожен знав, що прийде Господній День, коли всі мертві воскреснуть для Суду. І Бог буде очікувати від вас досконалої праведності та святості – такої яку має Сам. Але Господь також хоче, щоб кожен знав, що Бог не хоче смерті грішника. І в Своїй любові Він послав Сина, щоб ми не загинули, для того щоб ми жили… Христос помер за нас Сам. І, коли ви, у відповідь на таку незбагненну Любов, також полюбили Бога, і, якщо ваша любов – це Ісус на Хресті, то вічна смерть над вами не матиме влади! Бо „Христос воскрес! – Воістину воскрес!” –  Воскреснете і ви!..

І тому „Нехай мир Божий, що вищий від усякого розуму, береже серця ваші та ваші думки у Христі Ісусі!” (Фил.4:7)

 Амінь!