Про прощення, або чому у житті буває важко

Наше життя можемо прирівняти до дороги, що тягнеться в незнану далечінь. Ми хоч не знаємо, що буде там в далині, але крок за кроком йдемо вперед. Віра у краще нас заохочує зробити крок на зустріч незнаному. Деколи ми просто закриваємо від втоми очі і нас тепер вже несе течія життя.

Вистачає нам відпочити, набратися сил і мужності, і ми тоді відчуваємо твердь під ногами. Тепер ми твердо стоїмо на шляху життя. Йдемо далі. Деколи наше життя зупиняється від незнаної втоми. Ми це відчуваємо, бо сама наша душа говорить, що у твоєму житті щось не так, як має бути, щось тяготить, чомусь не відбуваються зміни. А чому не відбуваються зміни?
 Однією із причин душевної втоми  є “непрощення”. Хто не прощає, той або зупинився на своєму життєвому шляху, або сунеться із великим трудом. Чому так? А хіба можна зустріти своє майбутнє, коли живемо минулим. Хіба можна жити новим, коли думаємо про старе? Хіба можна почати щось інше, коли не завершено одну із ситуацій в житті?

Затримав борг! Ми не даремно кажемо у таких випадках: тримати зло! А зло важить багато. Тому той, хто тримає, той не може вже легко крок зробити, бо тягар не дає. Думка не важить багато, але є справжнім тягарем, коли нас переслідує, не дає спокою, коли навіює неспокій і поганий настрій. Дехто каже: гірше від безнадійної думки немає нічого. І справді, коли ми живемо надією, щоб нам повернули те, що вже повернути неможливо, то чи це не самообман? Ми хочемо, щоб нам хтось повернув втрачені дні життя? Чекаємо і що далі? Ми просто втрачаємо теперішні дні спокою і миру душевного. Є деякі озлоблені, котрі в собі зробили цілий банк “Не прощення”. Їх тільки торкни і вони тобі пригадають всі борги: твої та інших… От дивишся на таких людей і у цьому “багатстві” бачиш справжню бідноту. Коли прийде час кризи, (щось подібно до економічної), то все буде рушитись. Може тоді прийде думка, щоб не збирати скарбів, що псують і не збагачують, обтяжують і не полегшують, більше приносять смуток ніж радість?

Потрібно залишити цей тягар і зробити дарунок. Як саме? Тут можна дати багато порад, але «Легко говорити, а важко виконати» – саме так дехто може дорікнути.Ось, саме це і потрібно взяти до уваги: НЕ ГОВОРИТИ. Так і є – про прощення не говорять. Потрібно зробити і кінець! Тут все просто. Потрібно відпустити борг і залишити людину вільною. Подарувати свободу і незалежність найперше у твоїх думках. Сказати собі відверто: мені вже ніхто нічого не винен, я його відпускаю. Зробити дарунок. Ти любиш робити дарунки? Одна із причин прощення може бути: зробити приємність людині і побачити її щасливі очі. Саме це має залікувати твою душевну рану. Радість від прощення – це чудовий лік.

Коли ти залишиш тягар, то отримаєш полегшення. Тягар потрібно поставити та йти далі, а не стояти біля нього і думати про нього. Потрібно не повертатися у своїх думках до вчинку, що викликав гнів. Не пригадуй. Не відновлюй у своїй пам’яті. Не роздумуй довго над тим, що сталось. Звичайно – це нелегко. Думки і все решта немов само лізе в голову.

Думки наші очищуються молитвою. Найкраще молитися за людину, котра викликала у нас гнів. Молитва має цілющу силу. Вона повертає благословення людині. Ласка Божа сходить зціляє серце кожної людини, яка згадана у молитві. Саме тому, потрібно на молитві поминати по-іменно тих людей, на кого тримаємо зло, і той, хто тримає зло на нас.
Хто не може прости якійсь людині, нехай спочатку простить на молитві. Нехай на молитві, навіть в голос, скаже: я тобі прощаю. Так відновиться міст добрих відносин між людьми. У такій духовній єдності Бог єднає винуватців, і в один день буде торжество примирення.

Та все ж залишається: Найперше хотіти! і далі робити все для того, щоб простити. Ось тому маємо запитати себе: Що роблю для зближення цього торжества примирення? Почни з молитви: Можеш написати список людей, за яких будеш молитися і просити про дар прощення для них. Можеш написати також своє ім’я…. не завжди прощаємо самим собі.    ……