Кислий виноград. Притча про авву Артемона.

Прийшли якось монастирські брати до авви Артемона - скаржитися на послушника Еліму, який їх дозвільними розмовами спокушав. - Це неможливо терпіти! - Гнівався один брат. - Тільки я в келії закриюся, щоб Богу помолитися, як тут же Еліма наш приходить. Гаразд би у справі! А то сяде біля порога і починає розповідати, яке сьогодні небо похмуре, яких птахів він на даху бачив, про що інші брати розмовляли... І так щодня, отче!

                  Сьогодні проженеш його, а завтра він, як ні в чому не бувало, знову приходить!

     Авва сумно похитав головою і спитав юного послушника: - Чи правду твій брат каже, Еліма?

      - Правду, отче, - без збентеження визнав той. - Каюсь, грішний я. Ніяк цю пристрасть побороти не можу. Молюся Господу, щоб визволив мене від неї, але Бог не дослухається... - Авва, ти скажи йому, що є речі, які людина сама повинна долати, - обурився інший брат. - А то добре влаштувався: сам трудитися не хоче, а тільки чудес від Спасителя чекає!

     І знову авва Артемон звернувся до свого послушника: - Чи так це, Еліма, що лінуєшся сам зі своєю пристрастю боротися? - Ні, отче. Тут вже моя совість чиста. Я борюся, але поки нічого не виходить. Хочу не грішити, і не можу! Напевно, доведеться братам змиритися і немочі мої носити, по слову Христа.

     Зітхнув старець і пішов у глиб виноградника, де так любив ховатися від денної спеки. Ченці рушили за ним слідом, дивуючись, куди він їх веде. Незабаром авва зупинився біля найбільш чахлої рослини, яку вже кілька років не дозволяв викорчовувати, і посміхнувся: - Ось тобі, Елімушка, ліки від твоєї пристрасті. Кожен раз, коли захочеться тобі поговорити, зривай ці ягоди та їж, поки бажання базікати не зникне. - І все? - зрадів Еліма. - Та ж не палицями тебе бити, - знизав плечима старець. - Жуй ягідки та помовчуй.

    Осмілів молодий послушник і осмілився просити про те, щоб зробити своє покарання ще легшим: - Отче, а можна мені з інших рослин плоди куштувати? А то тут вони зовсім кислі! - Ось цього ніяк не можна, - засміявся авва Артемон. Розійшлася братія, а Еліма взявся збирати ягоди. Напевно, поговорити йому дуже хотілося...

     День пройшов, інший. Потім і третій минув. Ченці тим часом полегшено зітхнули: ніхто їх більше від богоугодних справ не відволікає.

     Молодий послушник ж весь свій час проводив у винограднику. Нарешті, на четвертий день повернувся Еліма в свою келію, і немов підмінили його: слова зайвого не скаже, ні до кого в гості не приходить і навіть до себе не кличе! Підійшов до нього після служби авва Артемон і питає: - Як же так, Елімушка?

                    Ти ж сам казав, що не можеш не грішити. А мені брати сказали, що поборов ти пристрасть...

     - Ах, отче! - Вигукнув послушник. - Від твого кислого винограду у мене спочатку оскома з'явилася, потім живіт захворів, а на третій день так зле стало, що...

             Перестав я, загалом, даремні слова говорити! І більше ні за що на світі не буду, тільки б мені цей неспілий виноград більше не їсти! - Ось воно як, - пробурмотів старець, - значить, може людина пристрасть побороти, якщо захоче? - Може, отче, - зніяковіло відповів послушник.

     І пішли вони гуляти разом. Кожен мовчки молився, славлячи Бога.

  Благодать, та й годі! Правда, коли до виноградника дійшли, Еліма в келію вирішив повернутися.

                                                           Хіба мало чи що, раптом старець ще який-небудь гріх в ньому знайде...