Глава УГКЦ Світовому конгресу українців: «Наше спільне завдання – бути обличчям України і говорити правду про її болі та страждання»

Отець і Глава Української Греко-Католицької Церкви Блаженніший Святослав на загальних Річних загальних зборах Світового конгресу українців (СКУ) закликав українців за кордоном говорити правду про Україну. Вітаючи з цією подією Предстоятель УГКЦ заохотив СКУ до однієї спільної праці… «Ми сьогодні багато думаємо, молимося і допомагаємо тим, які перебувають на передовій. Коли ми чуємо слово "передова", то перш за все думаємо про зону бойових дій. Думаємо про Крим, про наших братів і сестер, які сьогодні на собі відчувають усі болі війни проти України. Але хочу вам сказати, що де би ви не жили у світі, ви є на передовій. Тому що ця війна, яка сьогодні торкнула Україну, її передова проходять через серце кожного з нас», – вважає Блаженніший Святослав. Архиєрей відзначив, що ця війна, яку світ називає гібридною, має різні види фронту і передової. За його словами, кожен із нас має запитати себе: де мій блокпост, де моє місце на цій передовій, де моє особливе завдання, яке я маю сповнити? «Зокрема, – переконує Глава УГКЦ, – ми всі перебуваємо на передовій інформаційної війни. Ми бачимо, як той, хто сьогодні напастує Україну, по цілому світі поширює неправду про нас. Повірте мені, жодне Міністерство інформаційної політики України не дасть собі ради з усім тим, що в неправильний спосіб поширюється по цілому світі».«Наше спільне завдання – бути обличчям України і говорити правду про її болі та страждання. Це сьогодні робить Українська Греко-Католицька Церква по цілому світі, це сьогодні робить Світовий конгрес українців. Це свідчення правди має бути одним із наших пріоритетів. Інтеграція, а не асиміляція. Це має бути гаслом української громади у світі. Бо саме це дає нам ключ втримати блокпост на нашій передовій», – вважає Блаженніший Святослав. Він також висловив переконання, що в цьому питанні Церква і громада можуть, повинні й багато зроблять разом. Предстоятель Церкви побажав Божого благословення СКУ на Річних загальних зборах.

      Також глава УГКЦ привітав українців із Днем Незалежності, i із 25-річчям незалежності України: «Мій заклик до всіх нас: цінуймо свою вільну і незалежну Україну!» «Дорогі співвітчизники, дорогі українці, дорогі брати і сестри в Україна та за кордоном, дозвольте мені сердечно всіх вас привітати із 25-річчям свободи і незалежності Української держави», – звернувся Предстоятель в інтерактивному проекті «Відкрита Церква» «Живого ТБ». «Дар незалежності і свободи нашої держави, – вважає Глава Церкви, – це Божий дар для усіх нас. Можливо, цілі покоління наших попередників хотіли б жити в тих часах, в яких живемо ми сьогодні. Для того, аби ми сьогодні мали державу, вільну, незалежну, десятки, сотні тисяч героїв упродовж століть віддавали своє життя. Але цей дар одержали ми». «Мій заклик, моя молитва, моє прохання до всіх нас: цінуймо цей дар, цінуймо свою свободу, цінуймо свою вільну і незалежну Україну й докладімо всього того, що потрібно, аби цей дар утримати, щоби вільну незалежну України ми могли розбудувати та передати нашим наступним поколінням», – закликав Блаженніший Святослав. Нехай Господь Бог нам у цьому допоможе. Ми молимося усі разом у цих днях: Боже великий, єдиний, нам Україну храни! З Днем Незалежності тебе, український народе!              

ДЕСЯТЬ ЗАПОВІДЕЙ БОЖИХ

дав Бог євреям на горі Синай.

     Їх проголошення відбулося на 50-ий день після відходу євреїв із Єгипту. Проголошенню заповідей передували такі слова Бога: "Я - Господь, Бог твій, що вивів тебе із землі єгипетської, з дому неволі" (Вихід 20. 2). Бог зробив так, як робить монарх, котрий у вступі ставить своє ім'я і вказує титули, якщо видає якісь розпорядження, і робить це тому, щоб його слова мали більшу значимість (Мег.). Бог написав заповіді на двох таблицях, щоб підкреслити, що вони є лише роз'ясненням двох заповідей любові. Мойсей розбиває ці таблиці, а це значить, що Ісус Христос повинен ті заповіді вдосконалити. Ці десять заповідей називаємо "заповідями Божими", бо Бог є їх творцем; називають їх також "декалогом", тобто десятьма словами.

     Церква, надані євреям десять Божих заповідей, модифікувала в християнському дусі. Єврейський декалог охоплював спочатку такі заповіді: заповідь шанувати лише справжнього Бога, заборона шанувати образи і статуї, заборона зневажати ім'я Боже, наказ святкувати суботу, наказ шанувати родичів, заборона вбивати, чужоложити, красти, неправдиво свідчити і бажати чужих речей (Вихід 20,1-17). Св. Церква дещо змінила ці десять заповідей (але не зменшила ваги (сили) цих заповідей. Другу заповідь, котра стосується шанування образів, об'єднала з першою. Десяту Божу заповідь св. Церква розділила для того, щоб підняти гідність християнської жінки і щоб показати, що бажання дружини ближнього є дещо іншим, ніж бажання речей ближніх. Заповіді, що стосуються шанування родичів, Церква доповнила додатком: "аби тобі добре велося на землі". Св. Церква зробила це з огляду на слова св. Павла в листі до ефесян (6, 3). Наказ святкування суботи Церква змінила на наказ святкування неділі. Переконання євреїв, що на кожній таблиці Бог написав по 5 заповідей, не є безпідставними, якщо зважимо, що перші 5 заповідей єврейського декалогу стосуються Бога і Його заступників на землі, а решта заповідей стосується просто людини та її ближніх. Про це свідчить також та обставина, що Спаситель, відповівши багатому євангельському юнакові, починає перераховувати Божі заповіді від заборони вбивати (Мат. 18, 18), а св. Павло вважає останні 5 заповідей єврейського декалогу (відповідно останні 6 заповідей християнського декалогу) як такі, котрі об'єднуються в одне ціле (Рим. 13, 9). І ми, християни, зобов'язані дотримуватися десяти Божих заповідей, бо їх вклав Бог в серце кожної людини, а Ісус Христос проголосив ще раз, удосконаливши їх.

      Десять заповідей Божих стосуються і нас, християн (Соб. Трид. 6, Кан. 19). Бог вклав їх в серце кожної людини. А що це Боже світло затьмарилося в людині (через довготривалу зневагу звичаїв), тому Господь Бог роз'яснив його знову через законодавство на горі Синай (Рим. Кат.). На таблицях написане те, чого люди не хотіли читати у своїх серцях (св. Авг.). Божі заповіді повторює Ісус Христос в розмові з багатим юнаком (Мат. 19, 18) і додає, що прийшов не ліквідувати закон, а лише доповнити його (Мат. 5, 17). В нагорній проповіді Ісус Христос удосконалив багато заповідей декалогу, як, напр. Другу (коли сказав, що кожна зайва обіцянка є гріхом), п'яту і восьму (коли заборонив ненависть і образу ближніх, коли наказав чинити добро своїм ворогам), а також шосту (забороняючи усяке грішне бажання) (Мат. 5).

     Десять заповідей Божих чітко впорядковані. Перші три заповіді охоплюють наші обов'язки щодо Бога; Бог, як наш найвищий владика, вимагає від нас для Себе в першій заповіді - поваги та вірності, в другій - шанування, в третій - служіння. Четверта заповідь охоплює наші обов'язки щодо заступників Бога на землі, котрі одночасно є нашими найбільшими добродіями серед людей. Подальші шість заповідей вказують нам на обов'язки щодо нас самих і щодо наших ближніх. П'ята заповідь зобов'язує охороняти життя, шоста - охороняти невинність, сьома - оберігає власність, восьма - честь, дев'ята і десята - родину та майно ближнього. Хто дотримується всіх заповідей Божих, того Бог на землі обдаровує Своєю ласкою і дає Своє благословення, а після смерті - вічне спасіння.

     В розмові з багатим юнаком Христос говорить, що дотримання Божих заповідей веде до спасіння (Мат. 19, 17). До неба можемо дійти лише через міст покори, який стоїть на десяти опорах (св. Вінк. Фер.). Та Бог так розпорядився, що те, що веде нас до спасіння, є причиною і нашого тимчасового щастя. "... Благочестя на все корисне, бо має обітницю життя теперішнього й майбутнього" (І Тим. 4, 8-9). Хто дотримується заповідей Божих, той найдосконаліше пізнає Бога, отримує внутрішнє задоволення, здоров'я, майно і честь. "Твоїми заповідями я став розумний" (Пс. 118, 104). Справжня насолода - це не що інше, як приємне усвідомлення того, що наші вчинки узгоджуються з волею Бога. "Блажен чоловік..., що в Господа Законі замилування має... і все, що чинить він, йому вдається" (Пс. 1, 1-3). Той, хто дотримується Божих заповідей, переборює будь-які страждання і муки. На камені збудований дім його і не пошкодять йому ні зливи, ні дощі, ні бурі (Мат. 7, 25). Праведна людина схожа на дерево, посаджене над потоком (Пс. 1, 3). Ще за життя, на землі нагороджує Бог праведних людей, як це бачимо на прикладах Авраама, Йосифа, Давида; але ще більшою буде нагорода на небі, бо перевершить усі наші надії, буде безмірною і нескінченною (св. Золот.). А дотримується обітниці той, хто виконує обіцянку досконаліше, ніж ми сподівалися (св. Єр.). Хто тяжко завинить, порушуючи хоча б одну з тих заповідей, на того чекає або тимчасове покарання або вічна кара.

     Хто порушує заповіді, той схожий на рибу, спійману вудкою, або на поїзд, котрий зійшов із рейок. Звичайно тимчасові покарання за гріх такі: незадоволення, хвороби, втрата честі або майна, голод, тяжка смерть. Таких покарань зазнали мешканці Содому, блудний син, Авесалом, сини Іллі, Валтазар, цар Антіох, Юда. Той, хто не дотримується Божих заповідей, не може очікувати на Божу допомогу в нещасті. Про такого Ісус Христос говорить, що його дім збудований на піску, і як тільки почнеться буря, дощ або вітер, він завалиться (Мат. 7, 27). Громи і блискавиці на горі Синай символізували ті покарання, які чекають на тих, котрі порушують 10 заповідей Божих (Рим. Кат.). Хто тяжко провинився, порушивши хоча б одну заповідь, той загинув, хоча би він дотримувався інших заповідей. Він схожий на горобця, котрого піймали в сильце за одну лапку. Тому говорить св. Яків: "Бо хто ввесь Закон дотримає, а прогрішиться лише в одному, стає у всьому винуватий" (Як. 2, 10). Це тому, що всі заповіді являють собою єдність і так тісно між собою з'єднані, що одна без другої не можуть існувати (св. Золот.). Хто порушує хоча би одну заповідь, той грішить проти любові, від якої залежать всі заповіді (св. Авг.). Це подібне до ланцюга; або до моста - якщо з десяти підпор моста завалиться хоча б одна, вже неможливо перейти через міст. "Пекло повне засуджених, котрі дотримувались багатьох заповідей, і котрі засуджені тому, що не дотримувалися усіх" (Мег.).

      Неважко дотримуватися заповідей Божих, тому що Бог допомагає кожній людині доброї волі. Тому говорить Ісус Христос до своїх учнів: "Ярмо бо Моє любе, й тягар Мій легкий" (Мат. 11, ЗО). А св. Йоан говорить: "... заповіді його не тяжкі" (І Йоан 5, 3). Насправді цей тягар важкий, але Бог Сам Своєю ласкою допомагає нам нести його, коли Бога про це просимо. "Якщо тобі Бог наказує, то закликає робити те, що можеш, і просити про те, чого не можеш, відтак допомагає тобі, щоб ти міг" (св. Авг.). "Я можу все в тому, хто укріплює мене" (Филип. 4, 13). Слушно говорить св. Августин: "Якщо міг цей і той, чому не міг би ти, Августине?" 

Мучеництво св. Йоана Хрестителя

   З-посеред усіх святих, кого Церква згадує впродовж літургійного року, Йоан Хреститель – єдиний, кого згадують двічі. Тільки для самого Христа і Його Матері вирізнено особливі дні їхнього народження і смерті: щодо Христа – Велика П’ятниця, щодо Його Матері – день Внебовзяття (яке, строго кажучи, не є смертю). Для всіх інших святих зазвичай день смерті є днем їхнього народження: народження для Неба, бо ми на землі живемо не для того, щоби просто прожити це життя, а щоб підготуватися до вічності. Але не все так однопланово, як у дитячому кіно. Земне життя є підготовкою і випробуванням, суть і мета його – перебування з Богом, уроки «стягання неба на землю», і це чиста правда. Однак це не означає, що воно не має сенсу саме по собі. Так вертикаль «не заперечує» горизонталі: вони просто різні вісі, і разом творять площину.

     Земне життя має свій сенс, і прожити його потрібно… так, «щоби потім не було нестерпно боляче за даремно прожиті роки», якщо хтось пам’ятає цю цитату. Смерть Хрестителя згадували кілька разів з нагоди Євангельських читань про Ірода-Іродіаду-танці-полумисок. До подробиць відома інтрига, яка згубила Хрестителя. День його смерті названий «мучеництвом», хоча йому голову відтяли швидко і без спеціальних мук. Хреститель, який названий так, бо хрестив Ісуса, сам християнином не був, але таки загинув за правду. Він викривав зло. «Не можна тобі мати жінку брата твого», – казав до найвищого у провінції правителя. А той, відзначмо, тримав Хрестителя хоч у в’язниці, але у своєму палаці, часто з ним розмовляв і знаходив певну радість у цих розмовах. Ірод не віддав ув’язненого «ментам» у СІЗО, аби вибили з нього якісь свідчення або змусили замовкнути. Ірод приходив розмовляти з ним, і про те, що сам себе загнав у глухий кут із цієї обіцянкою Саломеї, – дуже шкодував. Але смерть Хрестителя, пов’язана з тим, що він мав сміливість говорити правду про неморальне життя тодішньої еліти, говорить віруючим про те, що кожен, хто захищає правду і гине в цій борні, – святий перед Богом. У календарі не бракує імен катехуменів, які загинули, перш ніж прийняли таїнство хрещення, але Церква залічує їх до «своїх». Таїнства необхідні (інакше Господь би їх не встановлював), але як вертикаль не заперечує горизонталі, так і смерть офіційно-не-християнина – або офіційно-не-католика – не заперечує того, що це Божа людина. З іншого боку, мучеництво Хрестителя вказує на те, що говорити правду може бути сильним ризиком. Добре і приємно почуватися вірним Христові, католиком, який знає, «як треба»! Але чи кожен насправді вимовить уголос в обличчя своєму начальнику, керівнику, урядовцю тощо, – знаючи неморальність його поведінки, – що це неморально? Чи це залишиться «його приватною справою», і «чого я маю втручатися»?

     Ще з одного боку – аби начальник, урядовець, правитель вислухав такі докори і втручання в своє особисте життя, то таки потрібно бути не аби ким, а людиною шанованою. Людиною, яка сама провадить бездоганне життя. Якій ніхто ні в чому неспроможний дорікнути. Ще одна вісь цієї «системи координат» – уміти в належну мить визнати: я сам – не Бог, я не гідний Йому ремінця сандалів розв’язати, і не я тут виголошую засудження, а лиш кажу те, що перед Богом очевидне. Ще одна вісь – Хреститель просто «робив своє». Жив у пустелі, жалив і палив грішників словом, хрестив людей водою Йордану, проповідував, потрапив у в’язницю, де продовжив проповідувати, повчати своїх учнів (вони приходили його відвідати), розмовляти з Іродом. І геть не переймався тим, що буде далі і цим це все закінчиться. Його цікавило сповнення завдання на цю хвилину, а не клопоти про те, що далі. «Християнський простір» має багато вимірів, більше ніж три, відомі у фізичному світі. Жоден з них не заперечує іншого, а всі розбудовують таке особливе багатопланове Царство.  

Переповнена чаша

Якось, пролітаючи над хмарами, білі ангели вгледіли маленького замурзаного чорного ангелика, який сидів на хмаринці й розгублено дивився навкруги. — Що він тут робить? — здивовано запитували один одного. - Мабуть, заблукав…  Він ще зовсім маленький, давай візьмемо до себе, на Небеса, - запропонував Білий ангел.  Ти що! А як інші побачать, от нам перепаде! Ти тільки подивись на нього: немите, розкуйовджене, фе, та ще й обскубане таке! Що будемо з ним робити? - Ну, не лишимо ж його тут самого.

     Білі ангели швиденько його помили під дощовою хмаркою, перемалювали чорні крильця в білі, причесали і тихо підняли на Небеса. Але хоч ззовні він виглядав майже як вони, та повадки його були абсолютно інші.  - Гмм… - подумав Ангел. - треба його вчити! Найперше освоїли 10 Божих Заповідей, потім абетку, за ними різні молитви, псалми, прочитали Катехизм, Біблію. Вивчили про печеру Кумран, в якій було знайдено частинки Євангелії, про річку Тигр і Євфрат, які за біблійними переказами розділяли рай, про грішні Содом і Гоморру. Таке масове знищення міст шокувало маленького гостя, на що старші пояснили: - Чаша зла переповнилася, і все погане вилилося на них. - А що таке чаша зла?

- Над кожною людиною на землі є чаша зла і чаша добра. Куди, відповідно, розподіляються усі зроблені нею діла. Кожна має свою міру,

і якщо вона переповниться, то її вміст виливається…

                      Якщо переповнена добрими справами - добрі справи повертаються; те саме відбувається і з чашею зла…

                          Між добром і злом дуже тонка межа. Зробити правильний вибір допоможе зробити внутрішній голос.

Адже це - голос Бога.

І якщо ти його не чуєш, краще не поспішати з учинками й діями…

Роздуми ревнительки Апостольства молитви

Правдивий християнин тоді, коли він живе один перед Богом, а не перед людьми…

     Господь Бог сотворив Всесвіт і все в ньому з точністю до міліметра, до міліграма. Але найбільшим, найдосконалішим витвором Божим була людина з її безсмертною душею. Бог прив'язався до Свого творіння безмежною Божою любов'ю, яка сильніша за смерть. І поставив Господь перед людиною одне-єдине, але дуже вагоме завдання: "Спаси свою душу!" і дав їй всі середники, щоб вона осягнула Небо. Першим таким середником є Свята Божественна Літургія. Отець Небесний віддає нам Свого Єдинородного Сина - весь безмежний скарб Неба в одному дарі. Тим даром є Служба Божа -найбільша, найсвятіша і неоціненна жертва у світі, в якій Ісус Христос, друга Особа Божа, жертвує Себе в безкровний спосіб Отцю Небесному як прощення і переблагання за гріхи людства. Завдяки Святим Літургіям, що повсякчас щоденно відправляються по цілому світі, наша планета Земля крутиться, обертаючись навколо своєї осі. Тому кожен християнин має обов'язок "у неділю і свята побожно Службу Божу вислухати"."Тож будьте досконалі, як Отець ваш Небесний досконалий" (Мт.5,48)."Бо де твій скарб, там буде твоє серце" (Мт.6,21)."Воля Божа: святість ваша" (1 Сол.4,3).Отже, Бог наш, Творець і Батько наш, вимагає від нас, від кожної людини, праці над собою.

     Практикуючий християнин - той, який бере активну участь у Святій Літургії не тільки в неділю і свята, а щодня. Його серце і душа є чисті і відкриті, готові, щоб приймати Найсвятіше Тіло і Кров Господа нашого Ісуса Христа. Йдучи на Службу Божу він повинен мати намір - за кого чи за що буде жертвувати Святе Причастіє: за прощення своїх гріхів, за хворих, за вирішення якихось пекучих проблем (духовних, громадських, національних, суспільних чи особистих), за душі, терплячі в чистилищі. Той, хто причащається, перемінюється в Того, Кого приймає, бо єднається Небо - Бог із землею - людиною, а в результаті людська душа отримує часточку Неба. Тіло людини робиться легким, а душа злітає, її буквально "розпирає" від багатства, з яким вона хоче поділитися зі всіма, а тим багатством є Ісус Христос. Потрібно жертвувати себе через Непорочне Серце Пречистої Діви Марії - така жертва є дуже мила Богові. Правдивий християнин тоді, коли він живе один перед Богом, а не перед людьми. Він все життя бореться сам із собою, зі своїм "я", переживаючи злети і падіння. Але дорога до святості не є ані легкою, ані скорою -вона вимагає багато праці над собою, а ще більше Божої ласки. Тому насамперед мусимо просити о ласку витривалості, старатися частіше усамітнюватися, більше мовчати, аби Бог дав нам сили зберегти духовне життя, бо в гаморі і метушні воно втрачається; жити з Богом і для Бога, часто приступати до Святого Причастія. Святий Ігнатій-Богоносець каже: "Це Христове Тіло - Божий дар на лік, на безсмертність". Літеплий християнин -той, що ходить до церкви за звичкою, аби продемонструвати людям, знайомим, сусідам (а нерідко й самому собі) свою нібито "побожність". Він може прийти, скажімо, на половину Служби Божої і стати десь під парканом у позі спостерігача. При цьому такий "вірний" здатен щиро вважати, що "побожно" вислухав Святу Літургію і що Господь Бог негайно має задовольнити його потреби. А не отримавши бажаного результату, починає нарікати: що мені, мовляв, дає та Служба Божа; Бог несправедливий до мене, адже я так міцно підпирав церковний паркан, щоб не впав... Такий християнин скоро знеохочується, розчаровується і опускає руки. Чому? Бо він дивився, але не бачив, слухав, але не чув. Він не стукав, і йому не відчинили, він не просив, і йому не дали. Отже, на Службі Божій він був "запорожцем" (стояв за порогом спасительки-Церкви, за порогом ласки Божої, за порогом голосу найбільшої в світі Жертви, навіть за порогом власної душі, не пускаючи в неї найвищу святість...). Бідні, бідні ми люди, якщо не усвідомлюємо навіть своїх найнагальніших, насущних потреб, не знаємо, чого маємо жадати від Бога для себе!

     Другим середником, який Бог дав людині для її спасіння, є молитва. Не так важливо, що ми зробили в цьому житті, важливішим є те, чого ми ще не зробили. Якщо нам важко, не опускаймо рук, прибігаймо до найсильнішої зброї - молитви. І пам'ятаймо, що немає безвихідних ситуацій, шукаймо вихід, і він завжди знайдеться. Бог не прийде до нас, щоб помістити на Небо, це ми повинні робити зусилля, щоб піднестися до Господа Бога. Щоб осягнути Небо, потрібно бути витривалим і постійним у молитві, наполегливим і невтомним у формуванні свого духовного життя. Адже через наші молитви і молитви інших, які линуть по всій земній кулі, утворюється молитовна сітка над пекельною прірвою, щоб жодна душа туди не потрапила. Найбільшим ворогом молитовної сітки є диявол, і він у різний спосіб (через оглядання телесеріалів, комп'ютер, байдужість...) буде красти в нас час, який ми маємо присвятити на молитву. Таким чином внаслідок наших опущених молитов у молитовній сітці утворюються дірки, і з нашої вини нещасні душі йдуть до пекла. А що, як наступна дірка буде нашою?.. Тож з яким страхом і трепетом ми повинні благати Того, Який не любить гордості і лінивства!Кожен з нас має обов'язок молитися не лише за себе і свої потреби, але й за тих, які не мають уявлення, що ми є на білому світі, адже ми знаємо, що вони потребують нашої молитовної підтримки. Час, дарований нам на випрошення Божих ласк, не зможемо наздогнати, якщо ми його упустимо, бо час не стоїть на місці - він пішов у вічність. Неустанною молитвою поборюймо підступи диявола, стримуймо язик від пустослів'я; черево від обжирства; не будьмо зухвалими; маймо себе за ніщо; заховуймо в собі любов до ближніх і ворогів; долаймо похоті тіла усильною працею. Надолужуймо нашими добрими ділами, які виходять із нашої доброї волі, бо безділля є безвільним. Щоб нам, грішним, стати святими, необхідно сили, яка б діяла з глибини душі і серця, а тією силою є Ісус Христос. Зростаймо і багатіймо в Бога, шукаймо скарб на небесіні. Святий Теодозій Печерський нас закликає: "Шукаймо Бога плачем і слезами, постом і адоруванням, покорою і послухом - щоб знайти Боже Милосердя".

Тривалість перебування у Чистилищі. - Погляди Учителів Церкви.

Кари Чистилища не обмежуються десятьма чи двадцятьма роками,

 а в деяких випадках вони тривають цілими століттями…

     Наша віра не навчає того, скільки конкретно тривають страждання у Чистилищі. Нам відомо загалом, що вони обмежені Божою справедливістю і що для кожного вони пропорційні до кількості й важкості злочинів (гріхів), яких ще не спокутувано. Бог може однак без шкоди для Своєї справедливості вкоротити ці страждання, збільшуючи їх інтенсивність; Воююча Церква теж може їх полегшити, приносячи Святу Жертву Меси (Літургії) та інші заупокійні молитви за померлих. Учителі Церкви вважають, що покутні страждання тривалі. "Немає сумніву, - говорить святий Беллармін, - що кари Чистилища не обмежуються десятьма чи двадцятьма роками, а в деяких випад­ках вони тривають цілими століттями. Але припускаючи, що їх тривалість насправді не перевищує десять чи двадцять років, чи може­мо ми вважати дрібницею засуд на найболючіші страждання без найменшої полегші упродовж такого терміну? Коли б хтось знав, що буде змушений терпіти сильний біль ніг, голови чи зубів упродовж двадцяти років без сну чи найменшого пере­починку - чи не бажав би він радше померти, аніж жити в такому стані? Або якби йому дозволили вибрати між такими статками, щоб позбутися такої муки? Чи можна в такому разі вважати, що звільнення від мук Чи­стилища не вартує зусиль і покаян­ня? Чи можемо ми уникати практики постів, найважчих зусиль: чування (неспання), милостинь, тривалих молитов і особливо щирого каяття зі сльозами і жалем?". У цих словах - усе вчення святих і теологів.

     Отець Мамфорд зі Згромаджен­ня Ісуса у своєму "Трактаті про ми­лосердя до усопших" обґрунтовує тривалість перебування у Чистилищі за допомогою ось яких підрахунків. Отець бере за основу принцип, що, за словами Духа Святого, "Правед­ний сім раз упаде (тобто згрішить)..." (Прип. 24, 16), тобто навіть ті, хто найповніше посвячується служінню Богові, незважаючи на добру волю, в найчистіших очах Господа чинять багато помилок. Нам лише залишається звернутися до власного сумління й визнати перед Богом свої думки, слова і вчинки, щоб упевнитися у своїй нікчемності. О, як легко шанувати молитву, віддавати перевагу лінощам замість виконан­ня обов'язку, грішити пихатістю, нетерпеливістю, чуттєвістю, жорсто­кими думками й словами, відсутністю покори Божій волі! День довгий; навіть доброчесній людині важко не допуститися не те що семи, а навіть двадцяти чи тридцяти таких гріхів і недосконалостей. Уявіть собі, що ви, за скромни­ми підрахунками, допускаєтеся де­сяти гріхів на день; через 365 днів ви матимете 3650 гріхів. Скоротімо їх кількість для зручності підрахунку до 3000 на рік. Через 10 років ця сума становитиме 30000, а через 20 років - 60000. Припустімо, що зі 60000 гріхів половину ви спокутува­ли покаянням та добрими вчинками, але ще ж залишається спокутувати 30000. Тож продовжімо наше припущен­ня: Ви помираєте після тих двадцяти років доброчесного життя й постаєте перед Богом із боргом у 30000 гріхів, за які вам слід дати звіт у Чистилищі. Скільки часу вам буде потрібно, щоб здійснити це своє відкуплення? При­пустимо, в середньому кожен гріх вимагає одногодинного перебуван­ня у Чистилищі. Це дуже скромна міра, якщо брати до уваги міркування й одкровення святих, та все ж це 30000 годин у Чистилищі. Чи відомо вам, скільки це років? Три роки, три місяці і п'ятнадцять днів. Отже, добрий християнин, котрий пильнує себе і присвячується покуті та добрим учинкам, як бачимо, має обов'язок відбути три роки, три місяці і п'ятнадцять днів у Чистилищі. Попередні оцінки базуються на підрахунках без крайнощів. А тепер, якщо розширити тривалість страж­дання і замість години взяти день на відкуплення провини - якщо замість того, щоб допуститися лише легких (простимих) гріхів, ви приходите до Бога із боргом смертних гріхів, більшою чи меншою мірою численних, які ви колись учинили; якщо визначити в середньому, як говорить свята Франциска Римська, сім років на відкуплення одного смертного гріха, провина за який прощена, то кожному стане зрозумілим, що перед нами жахаюча тривалість і що відкуплення цілком просто може тривати довгі роки і навіть століття! Роки і століття мук! О, якби ми лише думали про це, як старанно ми уникали б найменшого гріха! Як ревно практикували б ми покаяння, щоб дати відповідь за свої вчинки в цьому житті!       (далі буде)   

«Навчімося витягувати з минулого добру пам’ять, яка будує і дає надію», – Глава УГКЦ у Польщі.

19 серпня, в день Преображення ГНІХ, Глава й Отець УГКЦ Блаженніший Святослав очолив Архиєрейську Божественну Літургію у храмі Преображення Господнього УГКЦ, що в м. Ярослав (Польща). Цього дня виповнюється 20-річчя коронації чудотворної ікони Ярославської Богородиці «Милосердя двері». «Можливо, як ті учні Христа, які вдивлялися в Його обличчя на Таворській горі, що сяяло сильніше сонця, так і ми сьогодні вдивляємося в обличчя Божого милосердя, яке сяє тут з ікони Богородиці. Двадцять років тому ця ікона була коронована коронами, котрі поблагословив Святий Папа Іван Павло II. Тепер Папа Франциск її прославив у Рік Божого милосердя на увесь світ», – сказав Блаженніший Святослав під час проповіді. Він пригадав той момент, коли ми одержали звістку, що Понтифік хоче саме цією іконою відкрити Ювілейний рік Божого милосердя у Вселенській Церкві. «Ми так само не розуміли до кінця всього, що діється, як і учні Христа на горі Тавор. Бо сталося так, що з найвищої катедри християнського світу ця ікона промовила про біль українського народу. У ній ми бачимо упокорення і світло воскресіння, яке Христос виявляє через Тіло Церкви в сучасному світі», – сказав Предстоятель УГКЦ. Блаженніший Святослав також наголосив на тому, що УГКЦ на рідних землях і поселеннях молиться про милосердя для українського народу та всього світу: «Нехай Марія збере воєдино всі наші молитви, допоможе всім нам, українцям і полякам, будувати майбутнє разом. Ми, два братні народи, вдивляємося в минуле та часто витягуємо з нього негативну пам’ять. Однак навчімося витягувати з минулого добру пам’ять, яка будує і дає надію, перемінюючи світ силою Божого милосердя. Уміймо прощати і просити прощення, тоді Бог зробить нас здатними прийняти Його милосердя!» Повертаючись до події Преображення Христа, Предстоятель Церкви додав, що учні, які були присутні на горі Тавор, можливо не до кінця розуміли, свідками чого вони були, але почували себе дуже затишно, бо відчули передсмак райського небесного щастя. У мить Преображення вони побачили зібрану в одне ціле людську історію: її минуле, сучасне і майбутнє. «Вони бачили Мойсея та Іллю, які підсумовували минуле, вказуючи на Ісуса як на вічне теперішнє. Але у світлі Преображення Христос показав їм майбутнє. Ця подія була передсмаком воскресіння, бо сяйво божества, яке вони побачили на горі Тавор, у всій повноті незабаром засяє у прославленому тілі Христа після Його страждань і смерті у триденному воскресінні», – пояснив він далі. Аби ввести учнів Христових у цю дійсність, сам Бог-Отець промовив до них: «Це – мій улюблений Син, що Його Я вподобав: Його слухайте». І те світло, яке вони бачили, й та переміна людського тіла і радість, якою наповнилися їхні серця, було Божим милосердям.