Здійснення авторитету. Викликати довіру.
Багато батьків скаржаться, що їхні дорослі діти не звіряють їм ані своїх занять, ані своїх турбот. Вони зауважують існування певної віддалі, котра завдає їм болю і ран, вони також схильні спихати на дитину відповідальність за брак відвертості і довіри. Батьки не ставлять перед собою питання, чи протягом перших років дитинства не поповнили блудів, котрі дали в наслідку поступове знищення довіри, яка б мала розвинутися. Дуже мала дитина відкривається спонтанно і не приховує нічого зі своїх почуттів чи примх. Вона без вагань вірить словам дорослих, особливо батькам. Коли дитина каже: "Це тато так сказав", то дискусія на цьому закінчується, бо тато не може ані обдурити, ані помилитися. Якщо діти в міру зростання переконуються, що їх багато разів обдурювали, що на їхні запитання батьки відмахувалися або вибух їхніх почуттів часто закінчувався відштовхуванням і доганою, то хіба у таких випадках не зародиться в дитини певна недовіра і вона не буде приховувати свої почуття?
Як здобувається або втрачається довіра. Довіра виховується з перших років у немовлятка, котре природно скеровує своєю симпатію до осіб, що нею опікуються. У випадку страху чи небезпеки немовля простягає ручки до своєї мами чи няні. Довіра до мами залежить від більшої чи меншої опіки, якою вона оточує свою дитину. Це пояснює випадок, чому дитина буде мати більшу довіру до няні, коли мама віддає дитину її в руки вже на перших порах материнства. Мама, спрямована на завоювання довіри своєї дитини, не повинна ніколи, окрім очевидної необхідності, залишати комусь турботу про годування дитини і чування над її першими потребами. Довіра вимагає неустанного контакту. На жаль, часто здається, що мама користає з того, що дитина може сама бавитися. Через лінь чи захоплення світовими і домашніми турботами мама втрачає в більшій чи меншій мірі контакт зі своєю дитиною. Щоб так не сталося, вона має цікавитися всім, що займає і притягує дитину, допомагати в розвитку вмінь, вигадувати забави і цікаві заняття. Коротко кажучи, дитині необхідно відчувати, що присутність матері, а трохи пізніше і батька, допомагають їй досліджувати життя і речі. Однак найчастіше дитина буває залишена сама на себе, бо батьки реагують тільки злістю, коли її поведінка погана або збурює їхній спокій. Щоб довіра могла розвиватися у віці пробудження цікавості, дитина має бути впевненою, що завжди знайде у батьків відповіді на свої запитання і що тим відповідям ніколи не заперечать її спостереження ані досвід. Досить часто дитина відкриває, що її запровадили в блуд або обдурили. Прийде день, коли дитина переконається, що її ошукали. Як в такому випадку батьки можуть живити надію, що довіра дитини буде зростати? Чинячи в такий спосіб, батьки руйнують вроджену довіру, закладену в душу дитини Провидінням. Використовуючи дитячу довіру, батьки зраджують дитину, тому не повинні дивуватися, що в кінцевому рахунку вона приховує свої найбільш особисті почуття і запитання, котрі для неї мають найбільшу вагу. Довіра - це функція щирості вихователів, тому дитина повинна відчувати, що її провадять і просвічують батьки. У випадку конфлікту важливо вислухати тлумачення і пояснення, в протилежному випадку в дитини складеться враження про несправедливість суду дорослих. Одної однісінької несправедливості, поповненої батьками в дитинстві, може вистачити, щоб раз і на завжди знищити довіру дитини. Якщо авторитет поповнить блуд, хай не залишається при своїй думці. Не втратить ані своїх прав, ані впливу, коли визнає, що в даній ситуації він помилився. Довіра дитина зросте в міру того, як авторитет визнає і поправить свої помилки.
Вміти довіряти. Період дозрівання - це час морального розвитку особистості. Коли вразити гідність дитини, вона замкнеться в собі і відмовить у довірі. Підліток звіряється тільки тим, котрі його поважають. Йому вистачить враження, що батьки вважають його дитиною, що віддихають його кожного разу, коли він відважиться на судження чи особисту думку, щоб вважати себе незрозумілим. Щоб підліток мав до батьків таку довіру, яку мав в перші роки життя, вони мають показувати зацікавлення проблемами, котрі в нього з'являються. Коли у підлітка складається враження, що батьки систематично не дають йому пояснень, яких вимагає його вік, то він шукає їх в товаришів з великою шкодою для моральності, а зрив зв'язку з батьками може бути вирішальним. Коли підростаюча дитина висловлює свою думку, батьки, коли б навіть визнали її неправильною або небезпечною, зроблять погано, давши зрозуміти дитині, що вона ще не може висловлювати особисті судження. Найкращим способом зберегти довіру підлітка буде розпочати розмову, завдяки якій він зробить висновок, що його поважають, навіть коли тактовно дадуть зрозуміти, що його судження було передчасним чи недостатньо обдуманим. Щоб втримати довіру слід подавати підлітку докази і пояснення, а не закривати йому рота, вважаючи його запитання "беззмістовними". Щоб живити довіру підліткові також потрібно довіряти, тобто без боязні довірити йому відповідальність і почати ділитися з ним турботами і заняттями родинного життя. Довіра, яку дитина має до своїх батьків, є почуттям, котре має проіснувати ціле життя. Зворушливо бачити дорослих дітей, вже одружених, котрі мають довіру до своїх батьків і не побоюються питатися поради у своїх турботах і труднощах.
"Муштра" В перших роках життя дитина реагує передусім на чуттєві стимули. Вона шукає заспокоєння своїх капризів та інстинктів, не маючи іншої турботи ніж шукати приємностей і боротися з болем і невигодами. Щоб закласти фундамент під добрий характер, під панування розуму над тілом, вихователі вживають метод, котрий назвемо "муштрою", в тому сенсі, що він полягає в прищепленні звичок, які навчать дитину панувати над своїми почуттями і капризами. Опанування тіла є необхідною умовою вільного морального і духовного розвитку.
Речі дозволені та заборонені. Духовність і мораль не можуть розвинутися без впливу інтелігенції і моральності дорослих, тому дитина - доки розважить моральну вартість своїх вчинків - в природний спосіб покликається на судження авторитету. Вона ототожнює добро з тим, що є дозволене, а зло з тим, що є заборонене його вихователями. Це визначення особливо важливе для виховання сумління. Щоб дитина не збилася на дорогу заспокоєння своїх капризів і пошуку вигод, користаючи з можливостей дорослих, вона має пристосовуватися до певних сталих правил, котрі визначають просту лінію поведінки. Власне в такому порядку виховується в сумлінні дитини поняття права. Моральне життя дитини можна охарактеризувати як почуття послуху або непослуху усталеним правилам. Коли ці правила згідні з вимогами моралі, природно, що сумління дитини схиляється до щораз більшого розрізнення добра і зла, справедливості і несправедливості.
Відповідальність. Разом з підростанням з'являються особисті судження. Підліток вже не шукає допомоги авторитету, а намагається сам собою керувати, прагне до незалежності. В цьому випадку слід намагатися розвивати почуття особистої відповідальності. Вибір тем для розмов може допомогти у формуванні особистих думок, котрі замінять безпосередній вплив авторитету на душу підлітка. Тепер вплив авторитету в основному залежить від поваги до нього.
Звертання до совісті. Авторитет має завжди звертатися до совісті дитини в будь-якому віці. Дитині слід прищепити почуття обов'язку. Обов'язок буде виконаний настільки досконало, наскільки високими будуть наведені причини. Тому обов'язок, виконаний зі страху, без надії на винагороду, буде мати меншу вартість, ніж обов'язок виконаний з любов'ю до добра чи до ближнього
No comments:
Post a Comment
Note: Only a member of this blog may post a comment.