«Справжній християнин уміє побачити присутнього Бога в потребуючій людині»

Як часто сьогодні ми в Україні відчуваємо, що потребуємо Божої руки. Потребуємо Божої руки в наших особистих справах, у нашому суспільному житті. Як сьогодні Україна потребує не людської, а Божої руки, яка б її підняла, обновила і захистила. Де є та рука? Сьогодні Господь Бог дає на це глибоку відповідь... Наші батьки, коли хотіли щось у Бога випросити, ішли й давали милостиню і просили жебрака молитися за них. Про це говорив Отець і Глава Української Греко-Католицької Церкви Блаженніший Святослав під час проповіді до вірних у Патріаршому соборі Воскресіння Христового, що в Києві.

Предстоятель звернув увагу вірних, що кожного разу, коли ми слухаємо, зокрема під час Божественної Літургії, читання Святого Євангелія, то чуємо живий голос нашого Бога, який промовляє до нас. У своєму слові Господь нам себе об'являє. Слухаючи Божий голос, ми можемо пізнати, ким є наш Бог, яким Він є для того, щоб більше Його чути, більше Його розуміти, але найважливіше – щоб більше любити того Бога, який нас першим полюбив.  За словами проповідника, сьогодні ми чуємо в читанні Євангелія від Луки притчу про багача і Лазаря. У цій притчі Ісус Христос начебто малює дві сцени. «Одна сцена присвячена нашому земному життю, різного роду стосункам між людьми. Бачимо образ багатого чоловіка, образ бідного чоловіка, спосіб їхнього життя, а відтак той світ, який їх зробив багатими чи бідними. Інша сцена – сцена життя вічного. Це є сцена небесної дійсності, – дійсності, яка показує нам, якою є вічність, що до неї людина в тому земному житті прямує», – розповів Блаженніший Святослав. «Можемо сказати, – продовжив архиєрей, – що перша сцена є тимчасовою, такою, шо проминає. А друга сцена є вічною, яка начебто дає сенс попередній. Але що Лука хоче нам донести в цій притчі? Це те, що тих дві сцени мають цілком протилежну перспективу. Той, хто в першій сцені є багатий, у другій стає бідним. Той, хто у першій сцені розкошує, у другій сцені – у небесній дійсності – страждає. Між цими двома сценами є одна точка дотику, яка начебто є моментом істини, моментом, коли Господь Бог розставляє на своє місце. Цим моментом істини є смерть».

Ми бачимо, вважає духовний лідер греко-католиків, що смерть є не кінцем нашого життя, а моментом істини нашого життя. Тоді людина пізнає, ким вона є, якою остаточно є її мета, а властиво, для чого Господь Бог дає їй у руки все, що вона має, або те, чого прагне, але не посідає. «Блаженні вбогі духом, бо їхнє є Царство Небесне». «Сьогодні сучасне суспільство, економіка, політика часто вважають убогих проблемою, – каже проповідник. – Політики намагаються використати чи купити тих людей, аби на їхній біді збудувати свій політичний успіх. Дуже часто успішність певного суспільства вимірюється насамперед за тим, наскільки увага і закону, і суспільної влади обстоює інтереси та потреби вбогих людей. Але ми, християни, в потребуючій особі повинні бачити не проблему, а присутнього між нами живого Бога – нашого Спасителя Ісуса Христа, який сам сказав про себе: Я є каменем спотикання і горою падіння», – просить задуматися Глава УГКЦ.

«Ми, християни, – наголосив архиєрей, – вважаємо своїм обов'язком служити вбогому, не з якихось ідеологічних, економічних чи інших людських мотивів. Наше служіння ближньому, зокрема убогому, є неодмінною частиною Божественної Літургії – нашого з вами служіння нашому Богові. Справжній християнин уміє побачити присутнього Бога в потребуючій людині. Мудрий християнин уміє побачити, що простягнута рука жебрака є рукою Божого милосердя, простягнутою до нас». «Не відкиньмо сьогодні тої Божої руки Лазаря. – просить Глава Церкви вірних. – Будьмо певні, що Господь Бог завжди є поруч із нами, але наше спасіння відбувається перед нашими воротами на межі нашої зустрічі з іншою людиною».