«Нехай цей Новий рік буде новою доброю нагодою для того, щоб встати і йти вперед», − Глава УГКЦ.

Нехай цей Новий рік буде новою доброю нагодою для того, щоб встати і йти вперед. Нехай цей Новий рік буде роком Божої благодаті, Божої сили, щоб ми зрозуміли, що коли чинимо добро, це добро нам допомагає. Роблячи добро своєму ближньому, ми самі стаємо добрішими і кращими. Наші вчинки нас будують: добрі вчинки нас розвивають і збагачують, а злі - руйнують. Тому робімо добро і уникаймо зла. Про це сказав Отець і Глава Української Греко-Католицької Церкви Блаженніший Святослав в ефірі інтерактивної програми «Відкрита Церква», яка у переддень Нового року вийшла в ефір на «5 каналі». Глава УГКЦ висловив свої побажання Україні і всім громадянам нашої країни: «Нехай Господь благословить нашу Україну, наших громадян, усіх тих, які сьогодні борються за наше майбутнє». «Особливо мої думки линуть сьогодні до тих, хто страждає на окупованих територіях, до тих, хто є в полоні і ще очікує визволення. Мої думки линуть до наших воїнів, які стоять на передовій, захищають наш Новий рік і ціною свого власного життя та здоров’я дарують нам нову можливість будувати наше майбутнє», − сказав Блаженніший Святослав. «Усім вам бажаю благословенного свята Різдва Христового, до якого ми наближаємося і щасливого, Богом благословенного, Нового року!» − побажав Предстоятель УГКЦ.

     У більшості давніх народів святкування Нового року збігалося з початком відродження природи й відбувалось, як правило, до березня. Усі язичницькі народи ознаменовували його богослужбовими обрядами, урочистими приношеннями й забавами. Давні єгиптяни відзначали початок нового року святом відродження Осіріса. У Стародавній Греції народ і жерці, надягнувши на себе маски, влаштовували на вулицях ходу з піснями й танцями. Жінки, що збиралися на звані вечори, займалися ворожінням. В Україні саме у січні найбільше релігійних свят. Це пов'язано із новорічними обрядами і з  тим, що взимку люди здавна не займались важкою працею біля землі^[1].

      Межиріччя.   На думку вчених, найдавнішою є традиція святкування Нового року у стародавньому Межиріччі. Усі землеробські роботи починалися наприкінці березня, після того, як прибувала вода у Тигрі і Євфраті. Початок кліматичного сезону пов'язувався з перемогою світлого бога Мардука над силами руйнування й смерті. Ця подія знаменувалася протягом 12 днів ходами, карнавалами, маскарадами тощо. У цей час заборонялося працювати, карати, вершити суди. Клинопис на одній із глиняних табличок розповідає, що це були дні «неприборканої волі, коли весь світовий порядок ставився догори дриґом. Раб перетворювався на пана».

      Стародавній Єгипет.  В стародавньому Єгипті Новий рік святкували під час розливу Нілу, коли сходила священна зірка Сіріус (розкид із липня по вересень), і починався перший сезон давньоєгипетського року - «ахет». Розлив Нілу називався приходом Хапі - бога Верхнього і Нижнього Нілу. Це були святі часи для Єгипту, адже посуха ставила під загрозу саме існування землеробської держави. Тому зі сходом Сіріусу починався новий період життя стародавніх єгиптян, які на ту пору закінчували сівбу. Підготовка до зустрічі Нового року починалася задовго до розливу. У храмових господарствах відгодовували жертовних биків і птахів, запасалися маслом і ароматичними смолами. Жерці розраховували день прибуття води, і напередодні призначеної дати народ збирався на березі й радо вітав вали, які йшли з півдня на північ. Попереду стояли жерці храмів, усюди люди радісно зустрічали життєдайні води. У день розливу Нілу приносили жертви Хапі, до річки кидали сувої папірусу з написаним на них переліком дарів. Статуї бога Амона, (з яким іноді ототожнювали Хапі), його дружини й сина ставили в човен. Човен плавав Нілом місяць. Це супроводжувалося співами, танцями та веселощами. Потім статуї вносили назад до храму. При святкуванні Нового року у єгиптян існував звичай наповнювати спеціальні посудини «святою водою» з Нілу, що розливався, і вода якого в цей час вважалася чудодійною. Звільнені від робіт, єгиптяни відвідували своїх друзів і родичів, разом із ними вшановували пам'ять предків і славили богів. Давньоєгипетський Новий рік був також пов'язаний із культом богині кохання і музики Хатхор, дочки сонячного бога Ра. За дві ночі до Нового року верховний жрець із помічниками проводив ритуальне очищення статуї богині в храмі Хатхор у Дендері. А в ніч напередодні Нового року - «ніч Ра», коли відбувалася битва бога сонця з богами темряви - проводили урочисту ходу, у якій разом із жерцями брали участь фараон із дружиною. Статую Хатхор несли на священному човні і встановлювали в альтанці з 12 колонами, що символізували місяці року, на даху храму. З появою першого променя сонця у новому році відкривалися заслони, і на богиню виливалося сонячне світло - містичне благословення богом Ра дочки Хатхор, храму й усього світу^[2].

     Стародавній Рим. У стародавніх римлян рік складався з десяти місяців, маючи при цьому 304 дні, а зима не поділялася на місяці. Початком року вважався березень, що збігався з початком польових робіт. Порядок слідування місяців відбився на латинських назвах деяких місяців (напр. лат. September (вересень) — буквально — сьомий, лат. October (жовтень) — буквально — восьмий і т. д.). Імператор Нума Помпілій збільшує кількість місяців на два — Ianuarius (січень) та Februarius (лютий), названі на честь богів Януса та Феба. 153 р. до н. е. початок року було перенесено на 1 січня.^[3] У 46 році до нашої ери римський імператор Юлій Цезар реформує календар, який згодом отримав назву юліанського, однак 1 січня залишається початком року. У цей день Римляни приносили жертви Янусу й починали з нього великі заходи, вважаючи перший день року сприятливим. У цей день у Стародавньому Римі було прийнято відпускати на волю рабів.^[4]

      Церковне новоліття у Візантії.  За Візантійською традицією початком церковного року («Новоліття») вважається 1 вересня. Свято новоліття було затверджено на Першому Нікейському соборі та, згідно з переказами, пов'язується з початком проповіді Ісуса Христа після Його Водохрещення й спокус від диявола в пустелі. У цей день Ісус Христос почав проповідь Царства Божого й уперше засвідчив виконання старозавітних пророцтв про пришестя Месії (Сина Божого) і тим самим про кінець Старого й початку Нового Заповіту.^[5]. Вибір дати був пов'язаний із тим, що перша проповідь Христа відбулася, на думку візантійців, саме в перший день юдейського свята жнива, що святкували з 1 по 8 вересня^[6] Установлення цього свята, на думку істориків, було пов'язано зі згадкою про перемогу Костянтина Великого над Максентієм у 312 році, яка й заклала початок вільного сповідування та поширення християнства. Початково Костянтин I встановив дату новоліття 23 вересня — датою народження першого римського імператора Октавіана Авґуста і лише 462 року її було перенесено на 1 вересня з практичних міркувань.^[7]

      Новий рік у середньовічній Європі.  У середньовічній Європі початок Нового Року приурочували до одного з церковних свят: До Різдва 25 грудня - у Франції з 753 по 987-й, у Великій Британії та Німеччині до 13 століття, а також в Іспанії до 14 століття. До Благовіщення 25 березня - особливо популярний у Флоренції, Пізі, Кельні й Мюнстері. До Великодня - у Франції з 983 по 1563. Незручністю цієї системи, однак, було те, що Великдень - рухоме свято й одна й та сама дата могла виникати двічі на рік, в разі чого їх розрізняли як «після великодня» та «до великодня» До свята Обрізання Господнього, що припадало на 1 січня. Давньоримська традиція святкування 1 березня зберігалась у Венеціанській республіці до 1797 року, а також тривалий час на Русі. Протягом 16 -17 століть у більшості країн Європи перейшли на сучасну традицію святкування 1 січня.

     Новий рік у Київській Русі. Як і у більшості давніх народів, початок Нового року у Київській Русі асоціювався з початком весняного відродження природи. Найімовірніше Новий рік святкували з появою нового Місяця в перші весняні дні, найближчі до весняного рівнодення. При цьому рік міг мати як 12, так і 13 місяців.^[8]. Свято отримало назву «Нове літо». З прийняттям християнства у Київській Русі було запроваджено Юліанський календар, а святкування Нового року було встановлено на 1 березня, що за переданням відповідало даті творення світу.^[9] Пізніше Новий рік було перенесено на 1 вересня відповідно до прийнятого Візантійською церквою, а літочислення велося від Створення світу. На українських землях, що входили до складу Великого князівства Литовського, а пізніше - Речі Посполитої, з 1362 року початок Нового року було встановлено на 1 січня і літочислення велося від Різдва Христового^[10]. Ця система трапляється в українських літописах того часу.

     Новий час.  У 1582 році папа Григорій XIII увів нову календарну систему, що одержала назву григоріанської або «новий стиль». Православна церква на Константинопольському соборі 1583 року визнавши неточність юліанського календаря, однак, відмовилася переходити на григоріанський через те, що за новим стилем християнський Великдень іноді збігається з єврейським песахом або наступає раніше, що заборонено «Апостольськими правилами». У той же час протестантські країни перейшли на григоріанський календар лише у 18 столітті, таким чином тривалий час Новий Рік у православних та протестантських країнах наставав на 11 днів пізніше за католицький. 20 (30) грудня 1699 року за указом царя Петра I Новий рік у Російській Імперії святкують, за прикладом усіх християнських народів, 1 січня, причому як і раніше - за юліанським календарем.^[11] У XVIII столітті практично всі протестантські держави переходять на григоріанський стиль, натомість у Російській імперії до 1918 року зберігався юліанський, через що Новий рік на землях, що входили до її складу не збігався з західноєвропейським.

     XX століття.   У 1918 році декретом Раднаркому «…з метою встановлення в Росії однакового майже з усіма культурними народами рахування часу…» було прийнято перехід на Григоріанський календар і Новий Рік знову почав збігатися з європейським. Натомість російська, а також Сербська та Єрусалимська православні церкви відмовились переходити на новий стиль, унаслідок чого усі нерухомі церковні свята, а також Новий рік святкуються за старим стилем, у результаті чого утворився такий рідкісний історично-культурний феномен, як Старий Новий рік. Як додаткове свято, старий Новий рік і понині святкується в Україні, Росії, Білорусі, Сербії, Чорногорії та окремих районах Швейцарії. Дід Мороз, який дарує подарунки на Новий Рік, прийшов на зміну Святому Миколаю згідно з постановою ЦК КПРС від 1937 року.

     В сучасній Україні.    Українці святкують Новий рік в ніч з 31 грудня на 1 січня, з радянських часів в оселях прийнято ставити ялинку (штучну або живу), накривати святковий стіл і збиратись разом із родичами та друзями. Святкова вечеря зазвичай включає кілька страв, до яких незмінно (традиція з радянських часів) входить салат олів'є, мандарини, традиційний напій — ігристе вино. З часом святковий стіл стає різноманітнішим, зокрема, популярнішими новорічними блюдами стали: м'ясний рулет, м'ясо по-французьки, індичка чи качка, свиняча вирізка тощо^[12].