Папа Франциск на початок Великого посту: «Зупинись, поглянь і повернись!»

Зупинись, поглянь і повернись. Ці три слова були в центрі проповіді Папи Франциска, яку він виголосив з нагоди початку Великого посту. Увечері 14 лютого 2018 року, у Попільну середу, Єпископ Рима за давнім звичаєм прибув на Авентинський пагорб Вічного Міста, аби розпочати цей період літургійного року разом із монашими спільнотами. Богослужіння розпочалося у венедиктинській базиліці Святого Ансельма, з якої учасники молитви пройшли покаянною ходою до базиліки Святої Сабіни, що при головному осідку отців домініканців. Там Святіший Отець очолив Святу Месу, під час якої здійснив обряди Попільної середи.

      «Період Чотиридесятниці – це сприятливий час для того, щоб виправити дисонантні акорди нашого християнського життя та прийняти завжди нову, радісну й сповнену надії вістку про Господню Пасху. Церква у своїй материнській мудрості пропонує нам звернути особливу увагу на те, від чого наше віруюче серце може вистигнути та заржавіти», – сказав Папа на початку проповіді, підкреслюючи, що «спокуси, на які ми наражаємося, є різноманітними». Як зауважив Святіший Отець, кожен із нас знає труднощі, які мусить долати. І боляче спостерігати за тим, як «підносяться голоси, які, користаючи з болю та невпевненості», сіють зневіру, плодом якої є «апатія та покірливість». «Зневіра, апатія та покірливість – це демони, які припікають і паралізують душу віруючого люду. Великий піст – це цінний час, аби демаскувати ці та інші спокуси, аби дозволити нашому серцю знову пульсувати згідно з биттям Ісусового серця», – сказав він, додаючи, що вся ця літургія «проникнута такими почуттями», в якому відлунюють три слова, призначені «розігріти серце віруючого». Ними є «зупинися», «поглянь» і «повернися».

     «Зупинися трохи, облиш це збудження та позбавлений сенсу поспіх, який лишень наповнює душу гіркотою відчуття, що ніколи нікуди не доходимо. Зупинися, облиш цей обов’язок жити в постійному прискоренні, що розсіває, ділить та знищує час сім’ї, час дружби, час дітей, час дідусів і бабусь, час безкорисливості, час для Бога», – сказав проповідник, заохочуючи також призупинити необхідність похизуватися перед іншим, бути на виду, забуваючи про цінність внутрішнього світу та зосередження. «Зупинися трохи перед зверхнім поглядом, зневажливим мимовільним коментарем, який зроджується через забуття ніжності, милосердя й пошани до зустрічі з іншими, особливо – з найслабшими, пораненими, а також тими, що занурилися в гріх та помилку. Зупинися трохи перед жаданням все контролювати, усе знати, усе спустошувати, яке зроджується із того, що забуваємося про вдячність за дар життя і за чимало одержаного добра», – вів далі Святіший Отець, закликаючи також зупинитися перед «оглушливим гамором», через який «забуваємо про плідну й креативну силу тиші» й перед «розпалюванням безплідних почуттів», які зроджуються із замкненості та жалю до себе самого, спонукаючи забувати про необхідність «виходити назустріч іншим, щоб розділити тягарі й страждання». «Зупинися трохи перед порожнечею миттєвого, моментального та одноразового, що позбавляє нас коріння, зв’язків, цінності шляху та вміння постійно прямувати вперед. Зупинися. Зупинися, аби дивитися та споглядати!» – закликав Папа, переходячи до наступного аспекту:

      «Поглянь. Поглянь на знаки, які не дають погасити любов та підтримують полум’я віри й надії. На живі обличчя ніжності й доброти Бога, Який діє серед нас. Поглянь на обличчя наших сімей, які день за днем з неабиякими зусиллями ставлять на те, щоб прямувати вперед і, серед нестач і труднощів, не полишають жодної спроби, спрямованої на те, щоб зробити свою домівку школою любові». Святіший Отець заохотив поглянути на обличчя, які ставлять перед нами виклик, на обличчя дітей і молоді, наповнені майбутнім і потенціалом, які є «живими паростками любові й життя, що завжди ставлять високі цілі серед наших жалюгідних й егоїстичних обрахунків». Поглянути також на обличчя похилих віком, що є «носіями пам’яті» та «обличчям дієвої Божої мудрості». «Поглянь на обличчя наших хворих та багатьох людей, які ними опікуються, обличчя, які в своїй слабкості та служінні нагадують нам, що цінність кожної людської особи ніколи не може применшуватися до питання обрахунків чи корисності. Поглянь на розкаяні обличчя багатьох людей, які намагаються надолужити за свої помилки і хиби, й починаючи від своєї нужди та болю, борються за те, щоб перемінити ситуацію та прямувати вперед», – вів далі проповідник, додаючи:

      «Поглянь і споглядай обличчя Розіп’ятої Любові, Яка сьогодні з хреста не перестає бути носієм надії, рукою, простягненою до тих, які почуваються розп’ятими, які відчувають у своєму житті тягар поразок, розчарування та ілюзій. Поглянь і споглядай конкретне обличчя розп’ятого Христа, розп’ятого з любові до всіх без виключення. Всіх? Так, усіх!». Як зауважив Папа, дивитися на Христове обличчя – це повне надії заохочення на цей період Великого Посту, аби «перемогти демонів зневіри, апатії та покірливості». «Зупинися, поглянь і повернися. Повернися до дому свого Отця. Без страху повернися до жадаючих і розпростертих обіймів свого Отця, багатого милосердям, Який тебе чекає», – сказав він, переходячи до третього слова:

      «Повернись! Без страху: це слушний час для того, щоб повернутися додому, до дому “мого Отця і Отця вашого” (Ів. 20,17). Це час, аби дозволити Йому доторкнутися до свого серця… Залишатися на дорозі зла – це лише джерело ілюзії та смутку. Істинне життя – це щось цілком відмінне, і наше серце добре про це знає. Бог не втомлюється і ніколи не втомиться тримати свою руку простягненою. Повернися без побоювань, аби зазнати цілющої та примирливої Божої ніжності. Дозволь Господеві оздоровити рани гріха та здійснити пророцтво, дане нашим праотцям: “Я дам вам нове серце, і новий дух вкладу в ваше нутро. Я вийму кам'яне серце з вашого тіла й дам вам серце тілесне” (Єз. 36, 26). Зупинися, поглянь і повернись!».