Ти - Ісус?

       Всі ми комусь когось чи щось нагадуємо. Дорослі з делікатності довго мучаться в думках,
щоб пригадати цю подібність і , якщо довго не знайдуть, то несміливо питаються. У дітей це простіше – запитують відразу, не турбуючись, хто і що про них подумає. Хлопчик підійшов до чоловіка із бородою і довгим волоссям, одягнутим у старовинний одяг. Спостережливо зміряв його з ніг до голови. “Привіт, Ісус, мене звати Захарчик” – маленькі очка заблищали від несподіваної зустрічі із тим, кого так часто бачив на малюнках…           Священику стало ніяково, але не розгубився...
     Погладивши по голові, сказав: “Я не Ісус, я священик. Я служу Ісусу. Ось, зараз увійдемо в храм і будемо молитись до Ісуса” Захрачик ще раз глянув на нього і за якусь мить: “Ааа …. то ти мабуть брат Його…”. Побіг собі далі, а “брат Ісуса” пригадав слова, що ще недавно читав у Євангелії: “Зву вас друзями”.
     У дітях у своїй простоті звертають увагу на те, що дорослі через свою дорослість вже не бачать. У цьому полягає геніальність Божого задуму, що із приходом дитини світ наповнюється простотою. – З таких є Царство Боже. – Сказав Ісус, вказуючи на дитину…
      Після Божественної Літургії всі бачили як хлопчина підійшов до священика, ще коли той був біля престолу. Знову пильний погляд, але вже інше запитання, вказуючи на нагрудний хрест, що здалеку виблискував: “Це ти?”
     Священик в черговий раз зніяковів і знову не розгубився на прямі дитячі запитання: “Ні, це Ісус! Я дуже хочу бути, як Він” Захарчик поцілував хрест і знову запитав: “А ти зможеш вмерти так, як Він?”        

Бути подібним до Ісуса – це хотіти прожити і завершити своє життя як Ісус.

THE LAST JUDGMENT: MEAT-FARE SUNDAY

This Sunday is called “Meat-Fare” because during the week following it a limited fasting – abstention from meat – is prescribed by the Church. This prescription is to be understood in the light of what has been said about the meaning of preparation. The Church begins now to “adjust” us to the great effort, which she will expect from us seven days later. The Church gradually takes us into that effort – knowing our frailty, foreseeing our spiritual weakness.

On the eve of that day, the Church invites us to a universal commemoration of all those who have “fallen asleep in the hope of resurrection and life eternal.” This is indeed the Church’s great day of prayer for her departed members. To understand the meaning of this connection between Lent and the prayer for the dead, one must remember that Christianity is the religion of love. Christ left with His disciples not a doctrine of individual salvation but a new commandment “that they love one another,” and He added: “By this shall all know that you are my disciples, if you love one another.” Love is thus the foundation, the very life of the Church, which is, in the words of St. Ignatius of Antioch, the “unity of faith and love.” Sin is always absence of love, and therefore separation, isolation, war of all against all. The new life given by Christ and conveyed to us by the Church is, first, a life of reconciliation, of “gathering into oneness of those who were dispersed,” the restoration of love broken by sin. However, how can we even begin our return to God and our reconciliation with Him if in ourselves we do not return to the unique new commandment of love? Praying for the dead is an essential expression of the Church as love. We ask God to remember those whom we remember and we remember them because we love them. Praying for them, we meet them in Christ who is Love and who, because He is Love, overcomes death, which is the ultimate victory of separation and loveless-ness. In Christ, there is no difference between living and dead because all are alive in Him. He is the Life and that Life is the light of man. Loving Christ, we love all those who are in Him; loving those who are in Him, we love Christ: this is the law of the Church and the obvious rationale for her of prayer for the dead. It is truly our love in Christ that keeps them alive because it keeps them “in Christ.” 

It is love again that constitutes the theme of “Meat-Fare Sunday.” The Gospel lesson for the day is Christ’s parable of the Last Judgment (Matt. 25:31-46). When Christ comes to judge us, what will be the criterion of His judgment? The parable answers: love – not a mere humanitarian concern for abstract justice and the anonymous “poor,” but concrete and personal love for the human person, any human person, that God makes me encounter in my life. This distinction is important because today more and more Christians tend to identify Christian love with political, economic, and social concerns; in other words, they shift from the unique person and its unique personal destiny, to anonymous entities such as “class,” “race,” etc. Not that these concerns are wrong. It is obvious that in their respective walks of life, in their responsibilities as citizens, professional men, etc., Christians are called to care, to the best of their possibilities and understanding, for a just, equal, and in general more humane society. All this, to be sure, stems from Christianity and my inspired by Christian love. But Christian love as such is something different, and this difference is to be understood and maintained if the Church is to preserve her unique mission and not become a mere “social agency,” which definitely she is not.

Christian love is the “possible impossibility” to see Christ in another man, whoever he is, and whom God, in His eternal and mysterious plan, has decided to introduce into my life, be it only for a few moments, not as an occasion for a “good deed” or an exercise in philanthropy, but as the beginning of an eternal companionship in God Himself. For, indeed, what is love if not the mysterious power which transcends the accidental and the external in the “other” – his physical appearance, social rank, ethnic origin, intellectual capacity – and reaches the soul, the unique and uniquely personal “root” of a human being, truly the part of God in him? If God loves every man it is because He alone knows the priceless and absolutely unique treasure, the “soul” or “person” He gave every man. Christian love then is the participation in that divine knowledge and the gift of that divine love. There is no “impersonal” love because love is the wonderful discovery of the “person” in “man,” of the personal and unique in the common and general. It is the discovery in each man of that which is “lovable” in him, of that which is from God.

Christian love aims beyond “this world.” It is itself a ray, a manifestation of the Kingdom of God; it transcends and overcomes all limitations, all “conditions” of this world because its motivation as well as its goals and consummation is in God. And we know that even in this world, which “lies in evil,” the only lasting and transforming victories are those of love. To remind man of this personal love and vocation, to fill the sinful world with this love – this is the true mission of the Church.

The parable of the Last Judgment is about Christian love. Not all of us are called to work for “humanity,” yet each one of us has received the gift and the grace of Christ’s love. We know that all men ultimately need this personal love – the recognition in them of their unique soul in which the beauty of the whole creation is reflected in a unique way. We also know that men are in prison and are sick and thirsty and hungry because that personal love has been denied them. And, finally, we know that however narrow and limited the framework of our personal existence, each one of us has been made responsible for a tiny part of the Kingdom of God, made responsible by that very gift of Christ’s love. Thus, on whether or not we have accepted this responsibility, on whether we have loved or refused to love, shall we be judged. For “inasmuch as you have done it unto one of the least of these my brethren, you have done it unto Me…”

VERSES FOR VESPERS – MEATFARE SUNDAY

When you shall come, O righteous Judge, to execute just judgment, seated on Your Throne of glory, a river of fire will draw all men amazed before Your judgment seat; the powers of heaven will stand beside You, and in fear mankind will be judged according to the deeds that each has done. Then spare us, Christ, in Your compassion, with faith we entreat You, and count us worthy of Your blessings with those that are saved.

The books will be opened and the acts of men will be revealed before the unbearable judgment-seat; and the whole vale of sorrow shall echo with the fearful sound of lamentation, as all the sinners, weeping in vain, are sent by Your just judgment to everlasting torment. Therefore, we beseech You, O compassionate and loving Lord: spare us who sing Your praise, for You alone are rich in mercy.

The trumpets shall sound and the tombs shall be emptied, and all mankind in trembling shall be raised. Those that have done good shall rejoice in gladness, awaiting their reward; those that have sinned shall tremble and bitterly lament, as they are sent to punishment and parted from the chosen. O Lord of glory, take pity on us in Your goodness, and count us worthy of a place with them that have loved You.

I lament and weep when I think of the eternal fire, the outer darkness and the nether world, the dread worm and the gnashing of teeth, and the unceasing anguish that shall befall those who have sinned without measure, by their wickedness arousing You to anger, O Supreme in love. Among them in misery, I am first: but O Judge compassionate, in Your mercy save me.

When the thrones are set up and the books are opened, and God sits in judgment, O what fear there will be then! When the angels stand trembling in Your presence and the river of fire flows before You, what shall we do then, guilty of many sins? When we hear Him call the blessed of His Father into the Kingdom, but send the sinners to their punishment, who shall endure His fearful condemnation? But Savior, who alone love mankind, King of the ages, before the end comes turn me back through repentance

and have mercy on me.

POPE FRANCIS’ APPEAL FOR PEACE IN UKRAINE – FEBRUARY 4, 2015

Once again, my thought goes to the beloved Ukrainian people. Unfortunately, the situation is worsening and the opposition between the sides is getting graver. We pray, first of all, for the victims, among whom there are many civilians, and for their families, and we pray to the Lord that this horrible fratricidal violence will end soon. I renew my heartbroken appeal that every effort be made – also at the international level – for the resumption of dialogue, the only possible way to bring about peace and harmony in that martyred land. Brothers and sisters, when I hear the words "victory" or "defeat", I feel a great pain, a great sadness in my heart. They are not the right words. The only right word is peace! This is the only right word! I think of you, brothers and sisters of Ukraine. However, think about this, this is a war among Christians! You have your Baptism, you are fighting among Christians! Think about this, this scandal! In addition, let us pray so that prayer may be our protest in front of God in times of war.

THE SCRIPTURAL READINGS OF GREAT LENT

The backbone of the organization of the 6 weeks of Great Lent is the system of readings and celebrations of the Saturdays and Sundays of Great Lent. The Gospel readings of the Saturdays and Sundays of Great Lent are taken from the Gospel of Saint Mark with one exception: the first Sunday of Lent, when the Gospel is taken from the Gospel according to Saint John. The Epistle readings are from Hebrews.

The reasons of this selection are obvious. As far the Gospels are concerned, Mark is the evangelist who presents Christ as the prototype of a Martyr, actually the unique, true and authentic Martyr. In view of the liturgical celebration of the passion of Christ during Holy Week, what else would be more suitable and appropriate than to read the Gospel that emphasizes the martyr character of Christ. As far as the Epistle readings are concerned, the Epistle to the Hebrews, is the Epistle that emphasizes the intercessional, mediatory and placatory role of Christ's self-sacrifice: "For Christ has entered not into a sanctuary made with hands... but into heaven itself, now to appear in the presence of God on our behalf. ... He suffered once for all anticipating the end of all the worlds, in order to put away sin by the sacrifice of Himself ... So, Christ having been offered once to bear the sins of many, will appear a second time, not to deal with sin, but to appear for their salvation to those who are eagerly waiting for Him." (Hebrews 9: 24-28 the Epistle reading of Saturday of the 5th week of Lent.)

Now, based on the readings, the Sundays of Lent are dedicated to a variety of themes, with which the spiritual stream of Lent flows naturally into the climate of Holy Week. Thus, according to the Gospel of the 1st Sunday, Philip calls Nathaniel to get to know Jesus personally. He calls him with the words "come and see". The words of Philip are obviously an allusion to the visual character of Holy Icons. The 2nd Sunday is dedicated to the double healing of the paralytic, through the forgiveness of his sins followed by the restoration of his physical health. The relationship between this Gospel passage and the penitential character of Lent is obvious! The 3rd Sunday is dedicated to the self-denial, self-sacrifice and Cross, not of Christ, but of every faithful person who wants to follow Christ. The 4th Sunday's gospel is the miracle of a healing of a demon-possessed young man. When the disciples asked Christ why they were not able to heal the boy, Christ in reply emphasizes the instrumental importance of Prayer and Fasting to the effect of getting rid of the evil powers. There is nothing more relevant to the struggle of Fasting and the insistence on Prayer that constitute the main aspects of Lenten spirituality. Finally the 4th and the 5th Sundays' readings contain preannouncements of Christ's voluntary death on the cross, whereas the 5th also contains the lesson of humility and self-offering as a response to the selfish and naive worldly query of the disciples about "who is greater" among them. Let us add here that all these Sunday Gospel themes are the continuation of the fundamental ideas proclaimed through the Gospel readings of the first 4 Sundays of the Triodion, the most significant among them being that of limitless love towards neighbors, which is expressed as an unconditional gift of forgiveness.

Україна стала драматичним театром бойових дій – Папа Римський

    Папа Римський Франциск сподівається, що конфлікт в Україні вирішиться шляхом

мирного діалогу. Про це він заявив, виступаючи перед акредитованими у Ватикані закордонними послами, повідомляє посольство України при Святому Престолі на своїй сторінці у Facebook. «Безкінечні конфлікти є, по суті, справжньою і дійсною світовою війною, що ведеться по частинах у різних куточках світу. Передусім у близькій до нас Україні, яка стала драматичним театром бойових дій. Сподіваюся, що через діалог зусилля, спрямовані на припинення військових дій, будуть консолідовані, і що зацікавлені сторони стануть якомога швидше в дусі поваги до міжнародного права на шлях взаємної довіри та братерського примирення, щоб покласти край теперішній кризі», - сказав Папа Франциск. Як повідомлялося, Папа Римський закликав мусульманських лідерів засудити екстремістські інтерпретації їхньої віри, які прагнуть виправдати насильство.

     2 січня в соборі Святої Софії в Римі відбулося молитовне вшанування Дня Соборності України. У цей день українські мігранти згадували також героїв Небесної сотні та всіх загиблих за волю України. Молитовні заходи очолив владика Гліб, Єпарх єпархії Пресвятої родини в Англії. Про це повідомляє офіційний сайт УГКЦ. Після обіду українська громада Рима разом зі священиками та монашеством, що служать та навчаються в різних духовних інституціях Рима, зійшлися до храму на Божественну Літургію. Звертаючись до присутніх під час проповіді, владика Гліб пригадав, що цьогорічне вшанування дня Соборності є відмінним від попередніх, адже «сьогодні ми молимося і згадуємо тих, хто є сучасними свідками досконалої любові до ближнього, які віддали своє життя за кожного з нас». Після Літургії відбувся Молебень до Пресвятої Богородиці за Україну, а відтак учасники молінь процесійно вийшли до пам’ятного хреста Героїв Небесної сотні, де молилися Панахиду за новітніх героїв України та запалили їм свічку пам’яті. На завершення хор студентів українського інституту Святої Покрови виконав молитовний  гімн «Боже великий, єдиний». На заходах також була присутня Тетяна Іжевська, посол України при Апостольській Столиці. У своєму зверненні до української спільноти Рима вона закликала всіх до єдності в цей нелегкий для України час.

     24 січня в Києві в рамках Тижня молитви за єдність християн, відбувся міжконфесійний Молебень у храмі Святого Василія Великого УГКЦ. Під час Молебню спільно молилися: Блаженніший Святослав, Глава УГКЦ, Архиєпископ Томас Едвард Галліксон, Апостольській нунцій в Україні, Монсеньйор Пйотр Тарнавскі, секретар Апостольської Нунціатури в Україні, священики латинського обряду, представник Вірменської Апостольської Церкви, представники усіх Православних Церков України, представники Протестантських Церков: Лютеранської, Англіканської, Церкви Християн Віри Євангельської. Предстоятель УГКЦ подякував усім за присутність і Боже Слово  скероване до всіх. «Нас сьогодні збентежила ще одна жахлива вістка», - продовжив далі Блаженніший Святослав. – «Черговий злочин у Маріуполі забрав життя кілька десятків людей». Блаженніший Святослав висловив слова співчуття від імені УГКЦ усім маріупольцям і закликав помолитися «за український Маріуполь, за тих, хто терпить, за вічний упокій невинно убієнних, за терпіння, кров і сльози поранених і їхні сім’ї». «Помолімося молитвою, яку нас навчив сам Господь і яку моляться усі християни, незалежно від конфесій. Нехай ця екуменічна молитва лунає за тих, хто невинно терпить», - промовив Глава УГКЦ і разом з усіма представниками християнських Церков України помолився молитвою «Отче наш».   

ПРАВИЙ СЕКТОР": ПУТІН НЕ ЗУПИНИТЬСЯ НА ДОНБАСІ, БЕЗ УКРАЇНИ РОСІЯ – НЕДОІМПЕРІЯ

У "Правому секторі" впевнені, що президенту РФ Володимиру Путіну потрібен не Донбас, а вся Україна, адже без неї Росії - всього лише недоимперия. Про це заступник голови "Правого сектора" з політичної роботи Андрій Тарасенко розповів під час чату в "Главреді".  "Ми з початку конфлікту говорили, що Путін не зупиниться. Йому не потрібен Донбас, Крим чи Луганськ. Йому потрібна Україна. Тому що без України Російська імперія є недоимперией. Все це вже є і буде надалі", - розповів Тарасенко.  "Ніколи ніяка імперія не дотримувалася нічиї правила гри, - нагадав він. - Тому нормальні стосунки з такою країною-сусідом неможливі в принципі. Росія як імперія повинна бути знищена. І на її місці повинні бути створені національні держави поневолених народів, і тоді з ними будуть нормальні добросусідські відносини, як і, сподіваюся, з російським національним державою "Московія". "Без України Росія не може бути повноцінною імперією, і це розуміли всі її керівники - і царі, генсеки і президенти", підсумував політрук "Правого сектора". Також в "Правому секторі" прокоментували слова ватажка терористичної "Донецької народної республіки" Олександра Захарченко про намір "спочатку взяти Слов'янськ, потім Маріуполь" і розширення території ДНР, заявивши, що немає ніякої підконтрольної бойовикам території, адже всі питання вирішують у Москві. "Немає ніякої "підконтрольної бойовикам території". Як і не мають ніякого впливу її "ватажки". Є війна з Росією, і в Кремлі вирішують, чи будуть якісь переговори чи наступ, або відступ", - упевнений Тарасенко. Коментуючи питання про шанси нашої країни на перемогу в цій війні, і чи залишиться Донбас українським, один з лідерів "Правого сектора" заявив: "Україна переможе однозначно. Донбас залишиться українським, Крим буде повернений. А ось прогнозувати - на скільки років це затягнеться - справа невдячна. Це залежить від влади, яка буде в Україні". "Якщо у нас буде національна українська влада, це буде швидше. А якщо така, як зараз, то це нереально. Я вірю в те, що влада все-таки буде українськa I національнa", - підкреслив він

ХРИСТИЯНСЬКА ВІРА… (продовження)

     Ми чинимо розумно і тоді, коли віримо в науку Церкви, бо Церквою керує і стереже її від

усіляких помилок Св. Дух, а також тому, що Бог і сьогодні підтверджує чудами, що католицька Церква вчить правди. Перед вознесінням сказав Христос до Апостолів: "І ось я з вами по всі дні, до кінця світу" (Мат. 28, 20). Під час Тайної вече і запевняв Апостолів: "І я вблагаю Отця і дасть вам іншого утішителя, щоб пробував з вами повік, Духа правди" (Йоан 14, 16-17). Св. Дух, як в день Зелених Свят, так і тепер, присутній у домі Апостолів, тобто в Церкві. По сьогоднішній день Бог у Своїй Церкві здійснює чуда (напр., у Люрді (Франція). Варто згадати теж, скільки у нас є Святих (в т. ч. і тепер) - а Церква нікого не проголошує Святим, не переконавшись, що його життя пов'язане з чудами. Згадаймо теж і про нетлінність тіл Святих. Досі нетлінними залишаються тіла св. Тереси (+ 1582) в церкві Кармелітів в Авілі (Іспанія), св. Єлизавети Португальської (+ 1396) в церкві Кларисок в Коімбрі, св. Франца Ксаверого (+ 1552) в Гоа (Індія), св. Катерини Болонської (+ 1463) в церкві Кларисок в Болонії, св. Івана від Хреста (+ 1591) у Сеговії, св. Марії Магдалини де Паціс (+ 1607) у Флоренції, блаж. Електи (+ 1663) в Празі в церкві Кармеліток (навпроти архієпископської палати), в Празькому кафедральному соборі вже 500 років зберігається язик св. Івана Непомука (його виставляють для публічного вшанування щороку 16 травня протягом восьми днів у монстранції, оздобленій 1200 діамантами), у Падві (Півн. Італія) - язик св. Антонія, у двірській каплиці св. Жигмонта в Буді - права рука св. Стефана, короля угорського (+1038) - її обносять щорічно 20 серпня в процесії). Зауважимо, що ці тіла і частини тіла не є бальзамованими; багато з них довший час перебували в землі перед тим, як їх перенесли до гробівців, але жодне з них не виділяє неприємного запаху, навпаки, деякі дуже приємно пахнуть; врешті, ці тіла не мають властивостей мертвих тіл - вони є свіжими і гнучкими. Усьому світові відоме чудо в Сан Геннаро (Неаполь). Тут зберігаються дві пляшечки крові св. Януарія, єпископа з Беневенту, страченого за віру в 305 р. у час правління Діоклеціана. Коли прикласти ці пляшечки із засохлою кров'ю до голови Святого, яка зберігається у срібній скринці, кров починає пінитися і набирати свіжої червоної барви і знову засихає, коли пляшки забрати. Це чудо протягом століть демонструється двічі на рік. Воно було причиною багатьох навернень. Християнська віра є основою усіх наук Католицької Церкви. Віра того, хто не вірить в єдину правду католицької Церкви, не має вартості. Бо хто одним словам Христа і Церкви вірить, а іншим ні, цей, по суті, не вірить, що Ісус Христос є Сином Божим і керує Своєю Церквою. Віра такої людини має таку саму вартість, як дім, підвалини якого хитаються. Надтріснутий дзвінок не створює звуку, ми почуваємося недужими в цілому тілі, коли хворіє хоч один член; один фальшивий тон псує всю гармонію звуків. Це ж відбувається і з вірою: відкидаючи хоча б одну правду віри, тратимо заслугу віри взагалі. Св. Яків говорить: "Кожний, хто дотримується закону загалом, але в чомусь одному згрішить, буде винним у всьому" (Як. 2, 10). Хто одну правду відкидає, грішить проти всіх інших. Саме тому не можна говорити, що єретики теж мають християнську віру, вони собі її лише приписують. Правдива християнська віра (називаємо її християнсько-католицькою) є лише в католицькій Церкві. Нам треба вірити в усі правди та науки католицької Церкви, але ми для нашого спасіння не мусимо усіх їх знати.

     Кожен християнин-католик мусить знати хоча б те, що є один Бог, що Бог справедливо судитиме кожного з нас, що Бог є один в трьох Особах і що друга Особа Божа сталася людиною для нашого спасіння. Св. Павло каже: "Хто приходить до Бога, мусить вірити, що Він є, і що Він нагороджує тих, котрі Його шукають" (Євр. 11, 6). Знання таїнства Пресвятої Тройці не було конечне перед приходом Ісуса Христа, але було потрібне деяке, хоч слабе усвідомлення необхідності приходу майбутнього Спасителя (Лємкуль). Ми, християни, мусимо знати обидві правди - хто їх не знає, ані не може бути допущений до Тайни Хрещення, ані не заслужить відпущення гріхів. Виняток становлять лише умираючі, яких нема можливості повчити. Хто ж має нагоду користати з науки Християнської віри, той мусить крім вищезазначених, правд ще знати і розуміти Символ віри, заповіді Божі і церковні, найважливіші засоби ласки і молитву Господню. Отже, мусить розуміти катехизм у його головних рисах - цього вимагає Церква. Християнська віра - це дар Божий, бо здатність до віри отримуємо лише за допомогою ласки Божої. 

     Віра - це дар Божий (Еф. 2,8). "Ніхто не може прийти до мене, коли не буде дано йому від Отця мого" (Йоан, 6, 65). Бог дає нам віру вже під час Хрещення, тому Хрещення називається "Тайною віри" (Соб. Тр. 6, 7). Під час Хрещення Бог дає нам, разом з ласкою освячуючою, здатність до віри, або чесноту віри. Але новоохрещений не може з тієї здатності користати, доказувати свою віру ділами доти, доки не прийде до вживання розуму. Дитина приходить на світ із здатністю бачити, але не відразу розрізняє окремі предмети. Грішник отримує здатність віри через покаяння. Але до цього йому треба належно приготуватися, бо Бог не уділяє дорослим ласк без їх співдії з Ним (Соб. Тр. б, 7). Бог насамперед уділяє ласку християнської віри тим, хто щиро прагне правди; тим, хто веде бажаний Богові спосіб життя; тим, хто просить Бога правдивої віри. Хто щиро прямує до правди, той напевне отримає віру, бо Христос каже: "Блаженні голодні і спраглі правди, бо такі наситяться" (Мат. 5, 6). В іншому місці св. Письма читаємо: "І шукатимете мене та й знайдете, як тільки шукатимете мене всім серцем вашим" (Єрем. 29, 13). У справедливості цих слів переконався св. Юстин, філософ (+ 166 p.), якому певний старець з-над Тібру розповів про високі правди християнської релігії, таким чином навернувши його. До віри веде і спосіб життя, бажаний Богові. Божу ласку, світло розуму отримуємо завдяки добрим справам. Тому Ісус Христос говорив: хто буде сповняти Божу волю, той пізнає, що його наука є від Бога (Йоан, 7, 17). Віра не любить нечистої душі, але не може укритися перед направді чистим серцем (Св. Берн.). Навіть якщо б хтось виріс у лісі серед диких звірів, але свідомо робив добро і остерігався б злого, то можна з певністю допустити, що Бог об'явить йому те, що є конечним для віри, або через внутрішнє осяяння, або посилаючи йому якогось вістуна віри (св. Тома з Акв.), як, напр. післав поганському сотникові Корнилієві св. Петра (Діян. Ап. 10). Врешті, і той отримає віру, хто буде просити її в Бога. Христос каже: "Кожний, хто просить, одержує, і хто шукає, знаходить, і хто стукає, тому відчиняють" (Мат. 7, 8). Протестант гр. Фрідріх Штольберг (+ 1819) лише після семи років молитви пізнав правду католицької віри і згодом став славним католицьким письмен¬ником. Милосердний Бог не раз дає ласку віри навіть ворогам правдивої релігії. Так було під час навернення св. Павла. "Однак Бог дає цю надзвичайну ласку лише тим, що блудять у добрій думці (мають бажання знайти правду)" (св. Альф.). Бог, уділяючи людям ласку Християнської віри, послу-говується або звичайним засобом (проповіддю), або надзви¬чайним (чудом). Звичайними засобами, крім проповідей, є читання релігійних книжок або повчання з боку ближніх. Св. Августин пізнав віру, часто слухаючи проповідей, св. Амврозія, єпископа Мілану, св. Ігнатій Лойола - читаючи історії з життя Ісуса Христа і Святих (Шпіраго, Приміри); св. Юстин, філософ і мученик, повірив, навчений певним старцем з-над Тібру. 

     Надзвичайні засоби Бог часто використовував на початку християнства, але часом чинить це і тепер. Пастирям у Вифлеємі Бог через Ангелів звістив про народження Спасителя; три Царі знайшли дорогу до Царя світу за допомогою зірки, а св. Павло повірив, почувши чудесний голос і побачивши світло з неба (Діян. Ап. 9); сторож в'язниці в Філіппі навернувся, коли в'язницю струснуло і вона відчинилася (Діян. Ап. 16, 16); Цісар Константин Великий - побачивши на небі сяючий хрест. Славний місіонер Альфонс Ратісбоне, єврей, родом з Альзації, повірив внаслідок появи у 1842 р. Матері Божої в церкві св. Андрея в Римі, безбожний поет Климєнтій Брентано (+ 1842 p.), що описав видіння блаженної Катерини Еммеріх, навернувся, коли Боже Провидіння привело його до смертного ложа цієї богоугодниці; осліплий паризький адвокат Ляссер - тоді, коли у 1862 р. позбувся сліпоти за допомогою чудесної води з Люрду. Чудесним було і навернення поганського юнака Теофіла. Він був присутній на страті св. Дороти. Перед виконанням вироку Теофіл звернувся до неї з глумливим проханням, щоб св. Дорота прислала йому квітів з городу свого небесного обручника. Чудо сповнилося, бо відразу після того, як було страчено святу і йому під ноги впали з неба чудові квіти, Теофіл навернувся (помер у 308 р. мученичою смертю). Деякі люди ніколи не доходять до християнської віри, бо грішать гордістю і браком доброї волі. Деякі люди не можуть дійти до віри, бо не мають доброї волі (св. Авг.). Як Бог дає всім людям світло сонця, так також дає всім світло віри (св. Авг.). Спаситель, світло світа, просвічує кожну людину, яка приходить на цей світ (Йоан, 1, 9). Але люди самі втікають від спливаючого на них світла віри; не хочуть вірити, бо мусіли б змінити своє грішне життя. Вони більше люблять темноту, ніж світло (Йоан, 3, 19), отже, грішать проти Св. Духа. Хто добровільно заплющує очі або замикає віконниці - той нічого не бачить, але в цьому не винні ані очі, ані денне світло, тільки сама людина, яка схотіла темноти (св. Евтимій): згадаймо лише фарисеїв часів Ісуса Христа. 

     Горда людина теж не дійде до віри, тому що Бог бажаючи привести когось до віри, застосовує певні засоби, а це якраз відлякує гордих людей. Ісус Христос прийшов на світ в нужді і убожестві, вибрав собі батьківщиною мале і зневажане містечко Назарет (тому й говорили жиди: "Чи може бути що доброго з Назарету?" (Йоан 1, 46) і зневажали слова Христа). До Володарів Світу (римлян) - післав Бог їх підданих - євреїв, простих людей як проповідників Слова Божого. До Ірода і Найвищої Ради в Єрусалимі - поган (трьох Царів), щоб вони звістили народження Ісуса Христа. Так робить Бог і нині. Він допускає, що Його Церкву, яка голосить правду, переслідують і принижують. Отже, скарб Божого Слова спочиває дійсно в убогій ріллі (Мат. 13, 14), на яку зверхньо дивляться горді люди. Перед мудрими і проворними ховає Бог Свої тайни (Мат. 11, 25).

     Бог противиться гордим (І Петро 5, 5). Християнська віра для спасення конечно потрібна. Без віри нема спасения. Ще Мойсей не міг без віри ступити на обіцяну землю. Христос каже: "Хто не вірить, буде осуджений" (Мар. 16, 16). Хто тут не має віри, не доступить оглядання другого світу (св. Авг.). Без віри не можливо подобатися Богові (Євр. 11, 6). Як Петро став потопати, коли вступив у нього сумнів (Мат. 14, 30), так потопає у вічній смерті той, хто втратив віру. Віра, як корабель, без якого не можна переплисти через море життя і причалити до пристані вічного щастя. Віра подібна до вогняного стовпа, який провадив євреїв через пустиню до обіцяної землі (св. Юстин), або до зірки, яка вела Трьох Царів до Ісуса Христа. Без віри нема заслугуючих діл. Як дерево без коріння не може видати плоду, так людина без віри не може робити добрих діл. Отже, немудрою є думка того, хто каже, що байдуже, в що вірити, аби лише праведно жити. Чи може дерево без коріння приносити плоди? Ні. Так і людина без віри не може праведно жити. Проте, добрі діла, зроблені без надприродної віри, не є гріхом (Алекс. VIII).

Як без віри нема добрих діл, так нема і чеснот.              Будинок чесноти і досконалості не можна звести без основ віри….     (Св. Бонав.).

     Віра приводить нас до спасення, бо спонукає до добрих діл. Добрі діла ростуть з віри, як рослина з коріння. Корінь не є сам по собі, - з нього росте рослина, так і віра родить добрі діла. Як ключ відкриває двері до комірки, де стоять різні страви, так віра відкриває двері до надії, любові і добрих діл (Альб. Штольц). Віра дає людині силу для добродійства, вона є дороговказом до країни надії та любові. Віра в майбутнє воскресіння дала силу волі Макавейським браттям - всім Мученикам. Віра в майбутню нагороду була для Товії та інших святих заохоченням до милосердних чинів. У спокусах віра стримує нас від гріха (згадаймо єгипетського Йосифа). Як маяк показує морякові підводні скелі, так віра робить нас чуйними щодо замислів злого духа. Св. Павло каже, що щитом віри можемо відбити усі вогненні стріли злого духа (Єф. 6, 16). Як щит береже воїна у бою, так віра береже нас від нападків диявола (св. Бонав.). Віра береже нас від розпусти у терпінні. Віра - це для нас покладений у банк капітал, який приносить нам проценти (Гете). У залежності від ступеня нашої віри ми отримуємо від Бога різні ласки. Підтвердженням цього є чудесні оздоровлення людей, здійснені Ісусом Христом. У кого віра була більшою, того Ісус зцілював швидше. 

      "Віра твоя спасла тебе", - сказав Христос до невісти, яка діткнулася Його одежі (Мат. 9, 22). Собор Тридентський каже: "Віра є початком людського спасення, підставою і корінням повного оправдання" (Соб. Трид. 6, 8). Однак, однієї віри для спасення не досить, треба жити згідно з вірою і визнавати її не тільки внутрішньо, але й назовні. Наша віра мусить бути живою, тобто мусить породжувати добрі діла. Христос каже: "Не кожний, хто говорить до мене: Господи, Господи, увійде в Царство небесне, а той, хто чинить волю Отця мого, що на небі" (Мат. 7, 21). Хто не здійснює справ милосердя, буде осуджений на страшному суді (Мат. 25, 41). Віра таких людей не відрізняється від віри злих духів, бо вони також вірять, але їх діла є злі (Яков 2, 19). Віра, яка не творить добрих діл, не є правдивою вірою. "Лише тоді віра є правдивою, коли не суперечимо своїми ділами тому, що визнаємо на словах" (св. Григ. В.). Як тіло є мертве без духа, так віра мертва без діл (Як 2, 26). Віра без діл, як дерево без плодів (св. Золот.), як криниця без води, як свічка без ґноту, як горіх без зерна. Хто справді вірить, але не здійснює добрих діл, подібний до немудрих дівиць, які не мали в лампах олії (св. Григ. В.). Добрі діла, які заслуговують на вічне життя, може робити лише той, хто має і любов Божу, і освячуючу ласку. Тобто, лише віра, отримана з любов'ю Божою, веде до неба. Тому говорить св. Павло: "Коли маю всю віру, так щоб і гори переставляти, любові ж не маю, то я ніщо" (І Кор. 13, 2). Отже, хто лише вірить, а не має Божої любові, буде осуджений. Необхідно свою віру виявляти назовні. "Серцем - бо вірується на праведність, устами ж визнається на спасення" (Рим. 10, 10). Віра, приписи якої не виконуються, швидко гине (св. Амвр.) Людина складається з душі і тіла, тому мусить віддавати Богові честь не лише внутрішньо, але і назовні. Сама природа спонукає нас до того, щоб ми те, що відчуваємо у душі, виявляли назовні. Тим, хто не виявляв своєї віри, скаже колись Господь в день суду: "Справді, кажу вам, не знаю вас". (Мат. 25, 12).

     Ми чинимо розумно і тоді, коли віримо в науку Церкви, бо Церквою керує і стереже її від усіляких помилок Св. Дух, а також тому, що Бог і сьогодні підтверджує чудами, що католицька Церква вчить правди. Перед вознесінням сказав Христос до Апостолів: "І ось я з вами по всі дні, до кінця світу" (Мат. 28, 20). Під час Тайної вече і запевняв Апостолів: "І я вблагаю Отця і дасть вам іншого утішителя, щоб пробував з вами повік, Духа правди" (Йоан 14, 16-17). Св. Дух, як в день Зелених Свят, так і тепер, присутній у домі Апостолів, тобто в Церкві. По сьогоднішній день Бог у Своїй Церкві здійснює чуда (напр., у Люрді (Франція). Варто згадати теж, скільки у нас є Святих (в т. ч. і тепер) - а Церква нікого не проголошує Святим, не переконавшись, що його життя пов'язане з чудами. Згадаймо теж і про нетлінність тіл Святих. Досі нетлінними залишаються тіла св. Тереси (+ 1582) в церкві Кармелітів в Авілі (Іспанія), св. Єлизавети Португальської (+ 1396) в церкві Кларисок в Коімбрі, св. Франца Ксаверого (+ 1552) в Гоа (Індія), св. Катерини Болонської (+ 1463) в церкві Кларисок в Болонії, св. Івана від Хреста (+ 1591) у Сеговії, св. Марії Магдалини де Паціс (+ 1607) у Флоренції, блаж. Електи (+ 1663) в Празі в церкві Кармеліток (навпроти архієпископської палати), в Празькому кафедральному соборі вже 500 років зберігається язик св. Івана Непомука (його виставляють для публічного вшанування щороку 16 травня протягом восьми днів у монстранції, оздобленій 1200 діамантами), у Падві (Півн. Італія) - язик св. Антонія, у двірській каплиці св. Жигмонта в Буді - права рука св. Стефана, короля угорського (+1038) - її обносять щорічно 20 серпня в процесії). Зауважимо, що ці тіла і частини тіла не є бальзамованими; багато з них довший час перебували в землі перед тим, як їх перенесли до гробівців, але жодне з них не виділяє неприємного запаху, навпаки, деякі дуже приємно пахнуть; врешті, ці тіла не мають властивостей мертвих тіл - вони є свіжими і гнучкими. Усьому світові відоме чудо в Сан Геннаро (Неаполь). Тут зберігаються дві пляшечки крові св. Януарія, єпископа з Беневенту, страченого за віру в 305 р. у час правління Діоклеціана. Коли прикласти ці пляшечки із засохлою кров'ю до голови Святого, яка зберігається у срібній скринці, кров починає пінитися і набирати свіжої червоної барви і знову засихає, коли пляшки забрати. Це чудо протягом століть демонструється двічі на рік. Воно було причиною багатьох навернень. Християнська віра є основою усіх наук Католицької Церкви. Віра того, хто не вірить в єдину правду католицької Церкви, не має вартості. Бо хто одним словам Христа і Церкви вірить, а іншим ні, цей, по суті, не вірить, що Ісус Христос є Сином Божим і керує Своєю Церквою. Віра такої людини має таку саму вартість, як дім, підвалини якого хитаються. Надтріснутий дзвінок не створює звуку, ми почуваємося недужими в цілому тілі, коли хворіє хоч один член; один фальшивий тон псує всю гармонію звуків. Це ж відбувається і з вірою: відкидаючи хоча б одну правду віри, тратимо заслугу віри взагалі. Св. Яків говорить: "Кожний, хто дотримується закону загалом, але в чомусь одному згрішить, буде винним у всьому" (Як. 2, 10). Хто одну правду відкидає, грішить проти всіх інших. Саме тому не можна говорити, що єретики теж мають християнську віру, вони собі її лише приписують. Правдива християнська віра (називаємо її християнсько-католицькою) є лише в католицькій Церкві. Нам треба вірити в усі правди та науки католицької Церкви, але ми для нашого спасіння не мусимо усіх їх знати. 

     Кожен християнин-католик мусить знати хоча б те, що є один Бог, що Бог справедливо судитиме кожного з нас, що Бог є один в трьох Особах і що друга Особа Божа сталася людиною для нашого спасіння. Св. Павло каже: "Хто приходить до Бога, мусить вірити, що Він є, і що Він нагороджує тих, котрі Його шукають" (Євр. 11, 6). Знання таїнства Пресвятої Тройці не було конечне перед приходом Ісуса Христа, але було потрібне деяке, хоч слабе усвідомлення необхідності приходу майбутнього Спасителя (Лємкуль). Ми, християни, мусимо знати обидві правди - хто їх не знає, ані не може бути допущений до Тайни Хрещення, ані не заслужить відпущення гріхів. Виняток становлять лише умираючі, яких нема можливості повчити. Хто ж має нагоду користати з науки Християнської віри, той мусить крім вищезазначених, правд ще знати і розуміти Символ віри, заповіді Божі і церковні, найважливіші засоби ласки і молитву Господню. Отже, мусить розуміти катехизм у його головних рисах - цього вимагає Церква. Християнська віра - це дар Божий, бо здатність до віри отримуємо лише за допомогою ласки Божої. 

     Віра - це дар Божий (Еф. 2,8). "Ніхто не може прийти до мене, коли не буде дано йому від Отця мого" (Йоан, 6, 65). Бог дає нам віру вже під час Хрещення, тому Хрещення називається "Тайною віри" (Соб. Тр. 6, 7). Під час Хрещення Бог дає нам, разом з ласкою освячуючою, здатність до віри, або чесноту віри. Але новоохрещений не може з тієї здатності користати, доказувати свою віру ділами доти, доки не прийде до вживання розуму. Дитина приходить на світ із здатністю бачити, але не відразу розрізняє окремі предмети. Грішник отримує здатність віри через покаяння. Але до цього йому треба належно приготуватися, бо Бог не уділяє дорослим ласк без їх співдії з Ним (Соб. Тр. б, 7). Бог насамперед уділяє ласку християнської віри тим, хто щиро прагне правди; тим, хто веде бажаний Богові спосіб життя; тим, хто просить Бога правдивої віри. Хто щиро прямує до правди, той напевне отримає віру, бо Христос каже: "Блаженні голодні і спраглі правди, бо такі наситяться" (Мат. 5, 6). В іншому місці св. Письма читаємо: "І шукатимете мене та й знайдете, як тільки шукатимете мене всім серцем вашим" (Єрем. 29, 13). У справедливості цих слів переконався св. Юстин, філософ (+ 166 p.), якому певний старець з-над Тібру розповів про високі правди християнської релігії, таким чином навернувши його. До віри веде і спосіб життя, бажаний Богові. Божу ласку, світло розуму отримуємо завдяки добрим справам. Тому Ісус Христос говорив: хто буде сповняти Божу волю, той пізнає, що його наука є від Бога (Йоан, 7, 17). Віра не любить нечистої душі, але не може укритися перед направді чистим серцем (Св. Берн.). Навіть якщо б хтось виріс у лісі серед диких звірів, але свідомо робив добро і остерігався б злого, то можна з певністю допустити, що Бог об'явить йому те, що є конечним для віри, або через внутрішнє осяяння, або посилаючи йому якогось вістуна віри (св. Тома з Акв.), як, напр. післав поганському сотникові Корнилієві св. Петра (Діян. Ап. 10). Врешті, і той отримає віру, хто буде просити її в Бога. Христос каже: "Кожний, хто просить, одержує, і хто шукає, знаходить, і хто стукає, тому відчиняють" (Мат. 7, 8). Протестант гр. Фрідріх Штольберг (+ 1819) лише після семи років молитви пізнав правду католицької віри і згодом став славним католицьким письмен¬ником. Милосердний Бог не раз дає ласку віри навіть ворогам правдивої релігії. Так було під час навернення св. Павла. "Однак Бог дає цю надзвичайну ласку лише тим, що блудять у добрій думці (мають бажання знайти правду)" (св. Альф.). Бог, уділяючи людям ласку Християнської віри, послу-говується або звичайним засобом (проповіддю), або надзви¬чайним (чудом). Звичайними засобами, крім проповідей, є читання релігійних книжок або повчання з боку ближніх. Св. Августин пізнав віру, часто слухаючи проповідей, св. Амврозія, єпископа Мілану, св. Ігнатій Лойола - читаючи історії з життя Ісуса Христа і Святих (Шпіраго, Приміри); св. Юстин, філософ і мученик, повірив, навчений певним старцем з-над Тібру. 

     Надзвичайні засоби Бог часто використовував на початку християнства, але часом чинить це і тепер. Пастирям у Вифлеємі Бог через Ангелів звістив про народження Спасителя; три Царі знайшли дорогу до Царя світу за допомогою зірки, а св. Павло повірив, почувши чудесний голос і побачивши світло з неба (Діян. Ап. 9); сторож в'язниці в Філіппі навернувся, коли в'язницю струснуло і вона відчинилася (Діян. Ап. 16, 16); Цісар Константин Великий - побачивши на небі сяючий хрест. Славний місіонер Альфонс Ратісбоне, єврей, родом з Альзації, повірив внаслідок появи у 1842 р. Матері Божої в церкві св. Андрея в Римі, безбожний поет Климєнтій Брентано (+ 1842 p.), що описав видіння блаженної Катерини Еммеріх, навернувся, коли Боже Провидіння привело його до смертного ложа цієї богоугодниці; осліплий паризький адвокат Ляссер - тоді, коли у 1862 р. позбувся сліпоти за допомогою чудесної води з Люрду. Чудесним було і навернення поганського юнака Теофіла. Він був присутній на страті св. Дороти. Перед виконанням вироку Теофіл звернувся до неї з глумливим проханням, щоб св. Дорота прислала йому квітів з городу свого небесного обручника. Чудо сповнилося, бо відразу після того, як було страчено святу і йому під ноги впали з неба чудові квіти, Теофіл навернувся (помер у 308 р. мученичою смертю). Деякі люди ніколи не доходять до християнської віри, бо грішать гордістю і браком доброї волі. Деякі люди не можуть дійти до віри, бо не мають доброї волі (св. Авг.). Як Бог дає всім людям світло сонця, так також дає всім світло віри (св. Авг.). Спаситель, світло світа, просвічує кожну людину, яка приходить на цей світ (Йоан, 1, 9). Але люди самі втікають від спливаючого на них світла віри; не хочуть вірити, бо мусіли б змінити своє грішне життя. Вони більше люблять темноту, ніж світло (Йоан, 3, 19), отже, грішать проти Св. Духа. Хто добровільно заплющує очі або замикає віконниці - той нічого не бачить, але в цьому не винні ані очі, ані денне світло, тільки сама людина, яка схотіла темноти (св. Евтимій): згадаймо лише фарисеїв часів Ісуса Христа. 

     Горда людина теж не дійде до віри, тому що Бог бажаючи привести когось до віри, застосовує певні засоби, а це якраз відлякує гордих людей. Ісус Христос прийшов на світ в нужді і убожестві, вибрав собі батьківщиною мале і зневажане містечко Назарет (тому й говорили жиди: "Чи може бути що доброго з Назарету?" (Йоан 1, 46) і зневажали слова Христа). До Володарів Світу (римлян) - післав Бог їх підданих - євреїв, простих людей як проповідників Слова Божого. До Ірода і Найвищої Ради в Єрусалимі - поган (трьох Царів), щоб вони звістили народження Ісуса Христа. Так робить Бог і нині. Він допускає, що Його Церкву, яка голосить правду, переслідують і принижують. Отже, скарб Божого Слова спочиває дійсно в убогій ріллі (Мат. 13, 14), на яку зверхньо дивляться горді люди. Перед мудрими і проворними ховає Бог Свої тайни (Мат. 11, 25).

     Бог противиться гордим (І Петро 5, 5). Християнська віра для спасення конечно потрібна. Без віри нема спасения. Ще Мойсей не міг без віри ступити на обіцяну землю. Христос каже: "Хто не вірить, буде осуджений" (Мар. 16, 16). Хто тут не має віри, не доступить оглядання другого світу (св. Авг.). Без віри не можливо подобатися Богові (Євр. 11, 6). Як Петро став потопати, коли вступив у нього сумнів (Мат. 14, 30), так потопає у вічній смерті той, хто втратив віру. Віра, як корабель, без якого не можна переплисти через море життя і причалити до пристані вічного щастя. Віра подібна до вогняного стовпа, який провадив євреїв через пустиню до обіцяної землі (св. Юстин), або до зірки, яка вела Трьох Царів до Ісуса Христа. Без віри нема заслугуючих діл. Як дерево без коріння не може видати плоду, так людина без віри не може робити добрих діл. Отже, немудрою є думка того, хто каже, що байдуже, в що вірити, аби лише праведно жити. Чи може дерево без коріння приносити плоди? Ні. Так і людина без віри не може праведно жити. Проте, добрі діла, зроблені без надприродної віри, не є гріхом (Алекс. VIII).

Як без віри нема добрих діл, так нема і чеснот.              Будинок чесноти і досконалості не можна звести без основ віри….     (Св. Бонав.).

     Віра приводить нас до спасення, бо спонукає до добрих діл. Добрі діла ростуть з віри, як рослина з коріння. Корінь не є сам по собі, - з нього росте рослина, так і віра родить добрі діла. Як ключ відкриває двері до комірки, де стоять різні страви, так віра відкриває двері до надії, любові і добрих діл (Альб. Штольц). Віра дає людині силу для добродійства, вона є дороговказом до країни надії та любові. Віра в майбутнє воскресіння дала силу волі Макавейським браттям - всім Мученикам. Віра в майбутню нагороду була для Товії та інших святих заохоченням до милосердних чинів. У спокусах віра стримує нас від гріха (згадаймо єгипетського Йосифа). Як маяк показує морякові підводні скелі, так віра робить нас чуйними щодо замислів злого духа. Св. Павло каже, що щитом віри можемо відбити усі вогненні стріли злого духа (Єф. 6, 16). Як щит береже воїна у бою, так віра береже нас від нападків диявола (св. Бонав.). Віра береже нас від розпусти у терпінні. Віра - це для нас покладений у банк капітал, який приносить нам проценти (Гете). У залежності від ступеня нашої віри ми отримуємо від Бога різні ласки. Підтвердженням цього є чудесні оздоровлення людей, здійснені Ісусом Христом. У кого віра була більшою, того Ісус зцілював швидше. 

      "Віра твоя спасла тебе", - сказав Христос до невісти, яка діткнулася Його одежі (Мат. 9, 22). Собор Тридентський каже: "Віра є початком людського спасення, підставою і корінням повного оправдання" (Соб. Трид. 6, 8). Однак, однієї віри для спасення не досить, треба жити згідно з вірою і визнавати її не тільки внутрішньо, але й назовні. Наша віра мусить бути живою, тобто мусить породжувати добрі діла. Христос каже: "Не кожний, хто говорить до мене: Господи, Господи, увійде в Царство небесне, а той, хто чинить волю Отця мого, що на небі" (Мат. 7, 21). Хто не здійснює справ милосердя, буде осуджений на страшному суді (Мат. 25, 41). Віра таких людей не відрізняється від віри злих духів, бо вони також вірять, але їх діла є злі (Яков 2, 19). Віра, яка не творить добрих діл, не є правдивою вірою. "Лише тоді віра є правдивою, коли не суперечимо своїми ділами тому, що визнаємо на словах" (св. Григ. В.). Як тіло є мертве без духа, так віра мертва без діл (Як 2, 26). Віра без діл, як дерево без плодів (св. Золот.), як криниця без води, як свічка без ґноту, як горіх без зерна. Хто справді вірить, але не здійснює добрих діл, подібний до немудрих дівиць, які не мали в лампах олії (св. Григ. В.). Добрі діла, які заслуговують на вічне життя, може робити лише той, хто має і любов Божу, і освячуючу ласку. Тобто, лише віра, отримана з любов'ю Божою, веде до неба. Тому говорить св. Павло: "Коли маю всю віру, так щоб і гори переставляти, любові ж не маю, то я ніщо" (І Кор. 13, 2). Отже, хто лише вірить, а не має Божої любові, буде осуджений. Необхідно свою віру виявляти назовні. "Серцем - бо вірується на праведність, устами ж визнається на спасення" (Рим. 10, 10). Віра, приписи якої не виконуються, швидко гине (св. Амвр.) Людина складається з душі і тіла, тому мусить віддавати Богові честь не лише внутрішньо, але і назовні. Сама природа спонукає нас до того, щоб ми те, що відчуваємо у душі, виявляли назовні. Тим, хто не виявляв своєї віри, скаже колись Господь в день суду: "Справді, кажу вам, не знаю вас". (Мат. 25, 12).