МІЦНІ ВІДНОСИНИ – ЯКІ ВОНИ? Що вказує на тривалість сімейних стосунків

Леся БАЛУЦЬКА

День святого Валентина – свято квітів, сердечок, шоколаду, чарівних слів і ніжних зізнань у коханні. Як відомо, свято 14 лютого склалося за не надто добрих обставин, не зважаючи на його подальший романтичний, сповнений приємних відчуттів дух. Так, святий Валентин був християнським священиком, який жив за часів імператора Клавдія Готського у ІІІ столітті. Попри заборону імператора вінчати закоханих, оскільки, на його думку, подружнє життя і створення сім’ї заважало солдатам повноцінно займатися військовою справою, Валентин таємно вінчав наречених, за що, у підсумку, поплатився життям. Саме 14 лютого, за наказом розлюченого імператора, священику Валентину було відтято голову. Відтак трагічна подія по суті поклала початок радісним сьогодні святкуванням. У повсякденному житті часто буває навпаки, коли радісна, довгоочікувана, святкова подія з плином часу переходить у фазу напруги, невдоволення, конфліктів і страждання. Подружнє життя, на жаль, не завжди виправдовує вислів: «і жили вони довго та щасливо». Дедалі частіше тут додається іронічне продовження: «…доки не зустріли одне одного». На тривалість відносин, як стверджують психологи, вказує ряд факторів, частину з яких ми розглянули у попередньому числі. Тож сьогодні продовжимо, зупинившись на ще декількох важливих аспектах. Дослідження проведені у Канзаському університеті психологом Барбарою Керр, яка спеціалізується на сімейних взаємовідносинах, свідчать про те, що у сім’ях, де кожен зайнятий своєю улюбленою справою, розлучення і навіть серйозні сварки зустрічаються вкрай рідко. Висновок, до якого дійшла психолог звучить так: «в успішних сім’ях немає незайнятих». Далі психолог пояснила, що справа не в роботі, яка приносить додатковий дохід і не в рівні сімейного достатку, який мав би збільшуватися за рахунок збільшення кількості працюючих осіб. В першу чергу мова йде про улюблене заняття. Це може бути звичайне хобі, яке, займаючи левову частку часу одного з партнерів, приносить мінімум доходів, чи узагалі не приносить. Справа у зацікавленості, у відданості своїй справі, у тому задоволенні, яке вона приносить. Найважливішим є те, що кожен з учасників взаємин є чимось зайнятий і це заняття приносить йому моральне задоволення, психологічний відпочинок, естетичну насолоду, гарний настрій та віру у свої сили. Таким чином, у партнерів сім’ї залишається дедалі менше часу на претензії, на обмірковування поточних подій, які приносять невдоволення, а також і на невдоволення щодо себе, яке часто буває причиною конфліктних ситуацій. Теж саме пов’язане і з професійною діяльністю та з роботою в цілому. Якщо обидва партнери зайняті, вони відчувають себе повноцінними членами суспільства, а відтак і на одному рівні. Робота, зайнятість додає впевненості, вона розширює коло спілкування, збільшує кількість інтересів. Особа здатна розвиватися і ділитися своїми досягненнями з партнером, який також перебуває в соціально-активному середовищі. У протилежному випадку, коли хтось із партнерів в силу різних причин перебуває у процесі незайнятості, на цьому грунті в подальшому можуть виникати суперечки, конфлікти і непорозуміння, базовані на звинуваченнях та невдоволенні. На тривалість сімейних відносин, окрім іншого, може вказувати вміння сімейної пари перетворювати щоденний побут на щось цікавіше. Звучить ілюзорно, але, як відомо, саме побут, сірість, рутина та одноманітність буднів стає однією з головних причини охолодження почуттів, конфліктів у парі та серйозного розладу сімейних відносин. Вчені дослідили, що кохання живе три роки – не більше і не менше. Одначе, сімейні пари, які прожили у щасливому шлюбі десятиліття, можуть посперечатися з цими даними. Рівно ж як і ті, шлюб яких розпався задовго до завершення вказаного терміну. Це ще раз підтверджує, що не існує єдиного рецепту щастя. Усі пари щасливі по-різному і нещасні також по-різному. Кожен здатен для себе визначити саме таку стратегію і тактику поведінки, яка буде найоптимальнішою для відповідного варіанту сімейного життя. Хтось же не обирати жодної стратегії і або повертається до попереднього стану або продовжує залишатися у відносинах. Кожна сім’я індивідуальна. Кожен її учасник, увійшовши до подружнього життя, став на шлях чогось нового і незвіданого, у якому самостійно, а також за допомогою партнера, має навчитися як закладати фундамент і будувати міцний союз. Фахівці стверджують, що ті пари, які не лякаються труднощів, а сміливо, довіряючи один одному, намагаються їх подолати, значно успішніші у своєму шлюбі, аніж ті, які при перших же труднощах намагаються перекласти провину та відповідальність на плечі іншого. І це зрозуміло. Хоча, труднощі труднощам рівня і час змінює ставлення людей не лише одне до одного, але й до поточних обставин, до повторюваних ситуацій, до того самого побуту, який не завжди вдається прикрасити і розмалювати кольоровими фарбами. Та все ж таки, довіра і підтримка у подружжі відіграють важливу роль. Але чомусь же одні пари створюють міцні відносини, народжують, виховують, ставлять на ноги дітей, а інші не проходять цього шляху навіть наполовину? Очевидно, що немає однозначної відповіді на це запитання. Значною мірою усе залежить від партнерського балансу, від співпраці, яка превалює над суперництвом, від комунікації, яка переважає над мовчанками і поглинаннями невдоволення, від конструктивних суперечок та з’ясування відносин, які переважають над деструктивними відносинами, побудованими на звинуваченнях та образах.

      Сім’я – це ніби порожня чашка, яку по черзі наповнює кожен із партнерів, а у підсумку, частує іншого приготованим напоєм. Від якості напою, який превалює у ній впродовж тривалого часу, можна приблизно зорієнтуватися, у якому керунку рухається подружжя. Іноді чашка здатна переповнитися непитущою рідиною, а іноді й отруйною сумішшю. Важливо, чи у цей нелегкий час партнери продовжуватимуть за звичкою частувати цим «напоєм» одне одного, чи просто виллють цю бурхливу суміш і вже продовжуватимуть наповнювати чашку напоєм іншої, значно кращої якості. У більшості відносин, які стали на межу свого з’ясування існує, як правило, один величезний камінь спотикання, який спершу ніхто не помічає. Цим каменем є очікування. Вступаючи у серйозні відносини, одружуючись, кожен із партнерів, зазвичай, очікує від іншого чогось такого, про що інший можливо і не здогадується. Однаково, очікування зростає по мірі тривалості відносин. Жінка може очікувати від чоловіка, що він, приміром, зміниться у кращий бік, буде більш уважним, стане краще заробляти, буде більше піклуватися про неї, адже тепер – вони одна сім’я і все би мало відбуватися інакше. Мають автоматично звикнути погані звички, натомість же – проявлятися позитивні сторони. Тим паче, що жінка переконана, завдяки своїй здатності та гнучкості, більшість змін відбуватимуться за її участі та з огляду на її прекрасну і не заміниму присутність. Іншими словами, чоловік буде змінюватися заради неї. Чоловік же, у свою чергу може думати, що жінка, навпаки, завжди залишатиметься такою милою, привабливою особою, якою була до шлюбу. Він оцінює її якості як дружини, вірної життєвої супутниці, як господині, як майбутньої мами і на цій основі формує свій досконалий образ, який його задовольняє раз і назавжди. Але якщо у першому варіанті зміни, як правило, не відбуваються: чоловіки рідко змінюються у шлюбі, хіба що це результат багаторічної клопіткої праці та безумовного терпіння обох партнерів, то у другому, навпаки, можливі серйозні зміни. Надто, якщо жінка починає бути чимось незадоволена – вона таки міняється і цю зміну чітко відчуває партнер. Власне, в чому ж тут основна суть і як не потрапити у пастку невиправданого очікування та бажання щось змінити там, де зміни, апріорі, протипоказані. Якщо люди свідомо вирішують одружитися, то це в ідеалі мало би означати, що вони приймають одне одного таким, яким він чи вона є. Без права чи можливості у майбутньому щось корегувати, шліфувати, викручувати на свій лад, керуючись, ясна річ, загальновідомим благом та безсумнівною любов’ю. Адже у шлюбі, надтопопервах, усе відбувається задля блага і з любові. Тож можна спершу спробувати зачекати, доки щось зміниться само собою, а далі вже брати ініціативу у свої руки і міняти на повному диханні. Таке собі подружнє «пігмаліонство». Жінка, яка покладала надії і сподівання, що чоловік зміниться після одруження, часто опиняється у пастці своїх очікувань і пожинає плоди тотального розчарування. Твердження, яке крутиться в голові, звучить приблизно так: «він не змінився, він залишився таким, як і раніше». А за цим природне запитання: «Чому? » Та напевне тому, що він таким був завжди. Зміни не входили в його плани. Надто, якщо не були чітко обумовлені до весілля. А навіть якщо і були… Сам факт вступу у подружнє життя не означає якихось кардинальних змін з чиєїсь сторони. Це радше означає прийняття. Якщо щось не підходить, то не варто було і починати. Або миритися, або є як є. Звучить не надто оптимістично, але усі найбільші розчарування у шлюбі, та і в житті в цілому, пов’язані із надмірними очікуваннями, які в результаті не втілюються. Звісно є безліч варіантів, що люди міняються і саме подружнє життя їх змінює. Але фактом залишається і те, що коли до шлюбу не було ніяких передумов аби міняти те гірше на краще, то і в подальшому навряд чи вони з’являться. І це потрібно розуміти. Зрештою, не для обидвох же сторін це гірше насправді є гіршим. Комусь воно однозначно підходить, раз присутнє стільки часу у житті, у звичках чи поведінці.

      Навряд чи хтось купує собі картину з тим, аби потім дома ще її підправити: олівцем, фарбами чи підручними засобами, так би мовити, повноцінно вписати в інтер’єр, додати лоску. У відносинах же так само акцент слід робити на тому, що є на даний момент, а не плекати марних надій, що щось таки зміниться. Можливо і зміниться, а можливо і ні. Така собі лотерея, якщо у неї грати заради цікавості, а не підходити більш відповідально. Можна, вигравши один раз, усе життя продовжувати грати далі, а виграш уже не приходитиме. А можна відкласти цю ідею і шукати інші сторони позитиву у цій ситуації. Коли приходить усвідомлення, що нічого не поміняється, разом із ним може прийти розчарування, обурення, відчуття ошуканості. Але в цьому випадку слід знову ж таки поставити собі запитання: чим для мене є ці відносини і що я можу зробити, аби щось таки поміняти? Основні зміни, як правило, потрібно починати із себе, із свого ставлення і сприйняття. Людям характерно акцентувати увагу на негативі. Це те, що найперше кидається у вічі, що дратує, обурює, збиває з пантелику, доводить до відчаю. Вся ця страва готується упродовж тривалого часу і подається гарячою, під «соусом» невиправданих очікувань, в результаті ж набуває просто таки отруйних властивостей. І тут на всезагальний огляд виступає ще один камінь, якого раніше теж не помічали. Нарешті спіткнувшись об нього стає зрозуміло, що відносини – це праця. Щоденна і щохвилинна. Це праця над собою, це розвиток нових якостей у собі та у відносинах в цілому, це можливість жертвувати чимось своїм заради іншого, це здатність приймати іншого таким, яким він є з одночасним прийняттям себе, це відповідальність за свій вибір. І навіть, якщо вибір виглядає помилково – це вміння відповідально прийняти усі наслідки цієї «помилки». Насправді ж однією з найбільших помилок у відносинах є вимагати, аби мінявся хтось і не докладати жодних зусиль, аби змінити себе. Це сприйняття свого партнера чи партнерку як даність, яка нікуди не подінеться і небажання вкладати свої сили, енергію, свій час у розвиток та вдосконалення відносин. Відносини, а також і подружжя – це як новонароджена дитина, яка з перших днів свого життя потребує максимум уваги та піклування. Адже люблячі мама чи батько ніколи не залишать свою дитину без нагляду, голодною чи плачучою. По мірі свого зростання дитина, однак, не зменшує своїх потреб. З віком вони хіба що модифікуються. Лише підрісши, ставши на ноги, дитина може вилетіти із сімейного «гнізда» і покинути своїх батьків, але вона не перестає бути для них дитиною. Як і вони не перестають бути для неї батьками. Сім’я – це та ж сама дитина, яку треба ростити, годувати, про яку треба піклуватися, не зважаючи на труднощі. Часто партнери даються одне одному для того, аби навчитися у житті чомусь новому, раніше незвіданому, аби краще пізнати себе. Звісно, що в сухий пісок лити воду немає змісту. Але якщо перед вами плодовитий ґрунт, дарма, що поки що сухий та порослий бур’яном, то можливо все ж таки варто засукати рукави і братися до праці. До якої саме – питання індивідуального характеру, міцні відносини – це легко