Біблійні приклади великого уповання на Бога…

Біймося гріха, а не смерті, бо гріх - це смерть для душі, а часто гріх стає й причиною смерті тіла…

     Коли велика кількість моавитян і аммоніїв об'єдналася і пішла війною проти Йосафата, він, не маючи можливості протистояти ворогам, звернувся з великим упованням до Господа Бога; сам цілковито віддався молитві, оголосив піст по всій Юдеї і зібрав увесь народ перед лицем Господа Бога, щоби випросити змилування. Свою молитву він висловив так: "Боже наш! Суди їх, бо в нас немає сили проти цієї великої навали, що прийшла на нас, і ми не відаємо, що робити: тільки до Тебе наші очі!.. Тоді дух Господній зійшов на Ахазієла, сина Захари... і він промовив: "Вважайте, всі юдеї й мешканці Єрусалиму, та й ти, царю Йосафате!

      Так говорить Господь до вас: Не бійтесь і не лякайтесь цієї великої навали, бо не ваша це війна, а Божа... Не ви будете битися цим разом; станьте твердо, стійте і побачите, що перемога Господня буде з вами" (ІІХр. 20; 12, 14-15, 17). Підкріплений цими словами, Йосафат вивів своє військо проти ворогів, і щоб воно не знеохотилося в боротьбі з таким великим числом противників, він, як мужній і непереможний полководець, підтримував на дусі своїх воїнів упованням на Бога, кажучи: "Слухайте мене, юдеї та мешканці Єрусалиму! Майте віру в Господа, Бога Вашого, й будьте безпечні, майте віру в його пророків, і пощастить вам". Порадившись з народом, він поставив співців Господніх, щоб вони, у святих шатах, славили Господа, йдучи перед озброєними і промовляючи: "Хваліте Господа, бо вічна Його милість!" (II Хр. 20; 20-21). І тут відбуваються дивні речі: цар з військом вступає у поєдинок, подібно до єпископа, який заходить до храму разом зі священнослужителями. Справді, картина незвичайна і, як для поля битви, досить смішна - поставити беззахисних і обеззброєних співців попереду добре озброєного війська. 

     Але Господь Бог був з Йосафатом і допомагав йому. "Саме як вони почали веселитись і славити, Господь наслав засідку на аммоніїв, моавитян та верховинців із Сеїру, що були виступили проти Юди, й вони були побиті, бо аммонії та моавитяни піднялись проти верховинців із Сеїру, щоб вигубити та винищити їх, а коли скінчили з ними, повстали одні проти одного та й вигубили себе. А коли юдеї прийшли на вершину в напрямі пустині й глянули на ту навалу, - аж ось на землі лежать самі трупи; ніхто не врятувався. Тоді Йосафат зі своїм народом пішов забирати здобич. Вони знайшли силу скота, майна, одежу й дорогі речі, й понабирали собі стільки, що не могли нести. Три дні розбирали вони добич, так багато її було!" (II Хр. 20, 22-25). Тут бачимо, яку велику силу має уповання на Господа Бога; у всіх випадках життя воно є сильнішим від всіх інших засобів - одне слово, воно є непереможним. 

     Серед жінок у цій чесноті всіх перевищила Юдита, яка довершила нечуване діло. Вона, склавши обіт вбити Олоферна, який взяв в облогу місто Ветулію, все своє уповання зложила в руки Господа Бога, взиваючи до Нього: "О Боже, Боже мій! Вислухай і мене, вдовицю! Ти бо вчинив минуле, теперішнє і те, що прийде потім. Що є тепер і те, що прийде, Ти спізнав досконало. Що ти задумав - воно сталось, і що Ти захотів - стало присутнім... Бо всі Твої дороги готові, і Твої постанови наперед Тобі відомі" (Юд. 9,4-6). "Бо ж не в численності Твоя потуга, і Твоя міць не в сильних; але Ти - Бог смиренних, Ти малим допомога, безсилим покровитель, пригнобленим заступник, спаситель одчайдушним... Владико неба і землі, вод Сотворителю, царю всього створіння твого, вислухай мою молитву!" (Юд. 9, 11-12). З таким же упованням звернулася вона до Олоферна: "Клянусь твоїм життям, мій пане, не буду їсти того, щоб не стати згіршенням. Досить для мене того, що я принесла з собою ... Твоя слугиня не встигне спожити того, що при собі має, як Господь виконає через мене те, що задумав" (Юд. 12; 4, 2, 4). Коли усі розійшлися, і в спочивальні нікого, чи він малий, чи великий, не зосталось. Тоді Юдита стала біля його ліжка та й промовила в дусі: "Господи Боже Всемогутній! Поглянь на діло рук моїх у цю годину для звисочення Єрусалиму! Бо нині час допомогти твоєму спадкоємству і виконати мій намір - розгромити ворогів, що проти нас повстали" (Юд. 13, 4-5). Коли ж вона щасливо довершила всю справу і повернулася у місто Ветулію, першими її словами були: "Хваліте Бога, хваліте! Хваліте Бога, що не відвернув своєї милості від дому Ізраїля, " - і при цих словах показала мешканцям міста відрубану нею голову Олоферна (Юд. 13,14-15). 

     Згадаймо також про розумну Сусанну, яка любила чистоту і сором'язливість, а все уповання зложила на Господа Бога. Коли через фальшивий наклеп вели її на каменування, вона підвела свої очі до неба і скрикнула сильним голосом і сказала: "О вічний Боже, знавче скритих речей, який відаєш усе раніш, ніж воно стане! Ти знаєш, що на мене зроблено ложне свідоцтво, і ось я мушу вмерти, хоч я й не вчинила нічого з того, що оці мені злісно закидають". І почув Господь її голос, і як ведено її на смерть, Бог збудив Святий Дух молодого хлопця на ім'я Даниїл (Дан. 13, 42-45), який на суді виявив тих, що неправдиво свідчили проти неї, і Сусанна була врятована від смерті, а її наклепників кара спостигла, через їхні нечисті похоті. 

      Естера, подібно як і Сусанна, мала велику надію на Господа Бога. При дворі царя Артаксеркса був звичай, за яким ніхто не мав права заходити у внутрішні палати царя, якщо управитель його не кликав. А для того, хто посмів би порушити цей звичай, не було помилування - його чекала смерть. Винятком був лише той випадок, коли цар на знак помилування простягав свій золотий жезл до того, хто увійшов. Коли, після слів Амана, євреям загрожувало повне винищення в усьому царстві, про це повідомлено Мардохея, вихователя цариці Естер, дружини царя Артаксеркса. 

     Мардохей домагався, щоб Естера пішла в царські палати (хоча цар її не кликав) з проханням про помилування євреїв. Боячись порушити царський закон, вона перш за все сказала юдеям, щоб вони перебували три дні у пості і молитві, і сама дотримувалася цього. Потім Естера, зложивши все своє уповання на Господа Бога, звернулася до царя з просьбою відмінити виданий Амоном закон про винищення євреїв - і її прохання було вислухане (Ест. р. 5-8). 

     Те, що св. Ап. Павло зробив великий поступ у чесноті надії, випливає з того, що Він, уявляючи собі, що вже закінчив земну мандрівку, часто повторював: "Я знаю, в кого я увірував, і я певен, що Він спроможний зберегти моє передання на той день" (тобто на день Божого Суду) (2 Тим. 1, 12). Скріплений таким упованням, св. Павло не уникнув ані одної праці, ані одного пережиття ні правими, ні лівими стежками. 

Він мужньо переходив через гострі мечі, побиття камінням, через різні смертельні небезпеки, стріли і вогонь, підтримуваний упованням на Господа Бога, силою Якого часто переходив через залізні брами…