«Для мене митрополит Шептицький - зразок справжньої людини», - Блаженніший Любомир.

   В Україні святкували 150-річчя з дня народження митрополита Андрея Шептицького. Ви також були Главою Української Греко-Католицької Церкви, як і владика Андрей. Чи порівнювали Ви коли-небудь його діяльність зі своєю? Я пригадую момент у Львові, чи то святкували 65-ліття чи 75-ліття, і тоді треба було виступити в Оперному театрі, де було зібрання. Я тоді сказав у промові, що є наступником митрополита, і коли я усвідомив, що сказав, то мені стало страшно: яке порівняння - Шептицький і я. Нема порівняння. Це не є фальшиве смирення з мого боку, але тут нема порівняння.

     Чи не жалкуєте, що зреклися посади Глави УГКЦ?    Я зрікся уряду, бо є певні обмеження, що може людина зробити. Ну і що, як я буду мати уряд, який мені буде трудно, хоч би з огляду на стан здоров’я, на вік, сповняти. Це не чесно. На мою думку, за всяку ціну триматися якогось уряду, тільки щоб бути при уряду, не можна. Вважаю, що правильно зробив. І не маю найменшого жалю за тим.

     За 10 років свого урядування Церквою чи не шкодуєте, що щось зробили не так?   Я зробив замало, дуже свідомий цього. Треба було більше. Можна було й треба було більше. Хоча, знаєте, я не був до такого уряду підготовлений. Старався, але, думаю, не досить старався. Можна було б ще не одне зробити.

     Не так давно Верховна Рада України ухвалила Закон, що дозволяє релігійним організаціям відкривати свої навчальні заклади. Як ви до такого ставитесь?   На мою думку, це не є цілком нормальний крок. Наша держава виростала на більшовицькій основі, і тому поняття, що Церква може робити для виховання молоді, то є незрозуміла річ. Це спадщина радянського режиму. Але багато культурних держав в усьому світі має систему, що як Церква бажає зорганізувати школу і запевняє, що то школа буде на певному рівні, то це цілком нормально. Я довгий час жив в Америці, і там багато шкіл, зорганізованих Церквами чи релігійними організаціями, що дуже гарно функціонують. Навіть університет є.

     Як би Ви оцінили взаємодію політичної влади України і Української Греко-Католицької Церкви? Чи немає тут ніяких непорозумінь?   Церква є Церква, а держава є держава, тому якоїсь безпосередньої взаємодії я не бачу. Ми стараємося підтримувати, але не втручатися в політику. І так само не можна, щоб і держава втручалася в Церкву. Маємо співпрацювати, бо працюємо для того самого народу, Церква у свій спосіб, держава у свій. Ми повинні один одного респектувати, один одному належне віддати. І під Церквою я маю на увазі не тільки єпископів, Церква – то є всі віруючі разом. Коли держава виходить поза межі своєї компетенції, коли починає робити щось не так, як належить, не шанувати громадян і їхні права, Церква повинна реагувати в той спосіб, як сумління народу. Але це треба також використовувати дуже обережно, бо не можна наказувати державі, що вона має робити.

     Час від часу ми чуємо певні негативні меседжі, пов’язані з Церквою: фінансові скандали, незаконні забудови тощо. Чи не шкодить це Церкві і як того позбутися?   Церква складається з людей, а люди є людьми. І буває чи нерозторопним обговоренням, чи нерозторопним діянням священнослужителі пхаються в політику або всякого роду махінації. Це абсолютно є негативним. Церква і все, що є церковне, починаючи від владик і до найменшого мирянина повинні дуже прискіпливо старатися сповняти Божий Закон.

     За що Ви останнім часом молитеся найбільше?    Безумовно маю на думці те, що тепер коїться на Сході України, то молюся за мир. Але також стараюся молитися, поручаю Богові цілу нашу державу. Я не молюся, щоб Господь Бог так чи інакше зробив, щоб те чи щось інше ставалося. Я свідомий того, що він далеко краще знає, ніж будь-хто з нас, що є корисно. Для мне молитва – це є можливість сказати Богові: «Господи, Ти є наш Батько, ми тобі довіряємо, Ти нас сотворив, Ти за нас завжди дбаєш».

     Скажіть, будь ласка, як Ви оцінюєте спроби змінити Конституцію України й дозволити одностатеві шлюби?    Я не є фахівець з конституційного права, але я маю певну думку. Щодо одностатевих шлюбів, то це є ненормально. Господь Бог створив чоловіка і жінку, які мають одружуватися. Але не може бути одностатевого одруження. Як хочуть жити спільно, це їхня справа, але це не є шлюб. Це є спілка. З тими людьми треба співчувати, що вони не можуть народити дитину. Вони хочуть брати дітей і виховувати їх, але то не є дуже мудро, бо діти, які виховуються в таких обставинах, дуже часто потрапляють в такі самі ситуації. Але я співчуваю таким людям, мені їх жаль, бо вони дуже потерпають. Чому Господь Бог так допускає – я не є суддя. Такі люди не мають якихось більших чи ліпших прав, як всі інші громадяни і не можуть претендувати ніби їм щось більше належиться, тому що вони є такі, які вони є.

     Але в законодавствах багатьох західних демократичних країн останнім часом закріплюють поняття одностатевих шлюбів…    У Західній Європі і Північній Америці є такий лібералізм, відчуття послаблення моральності, засад життя. І це, бачите, результат того лібералізму, і це є ненормально. Вони (представники нетрадиційних сексуальних меншин) роблять дуже багато шуму, різні заходи, процесії, немов би вони якісь особливі вибрані члени громади. Вони є такі самі члени громади, як і ми всі, і мусять брати життя так, як воно є. Я повторюся: я співчуваю їм. Їм не є легко, їм є прикро. Але то так само, як аборти. Жінки твердять, що вони мають право переривати дитині життя. А хто їм те право дав? Але вони про те кричать, і багато держав де-факто дозволяє то робити. Але це, мені здається, є неправильно. Ми в Україні, я думаю, не повинні наслідувати наосліп, що ніби все, що там робиться, є дуже добрим. Ми повинні дуже спокійно, критично підійти до того, чи все, що відбувається на Заході, нам підходить, чи воно є згідно з Божим Законом, чи воно є добрим для України. А не казати: «Ох, то європейське, то вже мусить бути добре».

      Ви були одним із тих людей, що активно підтримували Майдан. Ви не розчарувалися за ці півтора року після нього?   Я щиро надіюся, що те, що Майдан почав, ще не закінчилося і ще дасть свої результати. На Майдані наш нарід заявив, що хоче бути свобідним, хоче мати свою державу, в якій є рівні права для всіх, де гідність людини збережена. Для мене те, що сталося, це тільки вступ. Як не будемо працювати, той позитивний дух Майдану розвивати, то ще раз програємо. Як не раз програвали в житті через нашу нерозторопність.

     Ви довгі роки проживали на еміграції і тепер свій вік маєте можливість доживати на рідній землі. Щасливі з того?    Це велика радість, велике щастя для людини могти ходити по рідній землі. Як хтось шукає щастя за кордоном, він розчарується. Я жив понад сорок років поза Україною, мені дуже гарно йшло, я мав великі можливості. Але я таки радий бути на рідній землі.

     Як вважаєте, яка людина найбільше вплинула на вашу особистість?   На мене колосальне вражіння як людина зробив і до сьогодні робить митрополит Шептицький. Я його у своєму житті раз бачив, бувши малим хлопцем. Мав нагоду читати, трошки його студіювати, прислуховувався, що про нього казали старші люди, які його знали особисто. І для мене то є зразок справжньої людини.

   Що б ви побажали читачам, які читатимуть це інтерв’ю?    Розуміння, що ми є один народ. Ми не є стільки народів, скільки областей. Ми є один народ. Зрозуміти свою власну традицію, тих велетнів духу, типу Шептицького, як і інших людей, дуже заслужених, пізнати власну культуру. І Божого благословення, бо без нього ми далеко не зайдемо…