«Я просив Господа, щоб усі гармати, якими вбивають сьогодні українців, були переплавлені на церковні дзвони», - Глава УГКЦ у м. Марія Повч.

    Під час військових дій на цих угорських землях знімали церковні дзвони і переплавляли їх на гармати. Цей Дзвін миру, який ми сьогодні освятили, зроблений із гармат. Його знову повернули на дзвіницю цієї святині. Для мене велика честь освятити його сьогодні тут. Освячуючи його, я просив Господа, щоб усі танки та гармати, якими вбивають сьогодні українців, були переплавлені на церковні дзвони. Про це сказав Блаженніший Святослав, Глава УГКЦ, 16 серпня під час Архиєрейської Божественної Літургії в рамках паломництва до Марійського відпустового центру угорських греко-католиків, що в м. Марія Повч (Угорщина). Проща відбувалася з нагоди 300-ліття чудесного прославлення Марієповчанської чудотоворної ікони Матері Божої. Перед Богослужінням Блаженніший Святослав разом із Архиєпископом Цирілом (Василем), Секретарем Конгрегації для Східних Церков, та ієрархами ГКЦ Угорщини освятив Дзвін миру на території цієї святині.

     «Нехай голос цього дзвону стане неустанною молитвою за мир на землі, в Угорщині, в Європі та за закінчення війни в Україні», – додав проповідник, зазначаючи, що в такий спосіб усім, а особливо українцям, Бог дає знак надії, подібно як знаком надії були сльози Матері Божої 300 років тому на цих землях. «Ким були греко-католики на цій землі 300 років тому? Маленькою забутою громадою на одвірках імперії, маргіналізованою суспільством. Однак саме в цьому маленькому греко-католицькому храмі голосом цієї громади, навіть на рівні розмови із імператором, почала говорити сама Мати Божа. Вона завжди була, є і буде голосом тих, у кого його забирають», – продовжив він, додаючи, що тепер греко-католики тут творять живу молоду Церкву, яка сьогодні має свого митрополита та нову єпархію. На думку Першоієрарха УГКЦ, утворення цих нових структур «свідчить у 300-річний ювілей цього марійського чуда, що Пресвята Богородиця і сьогодні заступається за нас». «Нехай Мати Божа вислухає молитви кожного із нас і поблагословить Греко-Католицьку Церкву в Угорщині та подарує нашим землям благословенний Божий мир», – завершив Блаженніший Святослав. Як відомо, у с. Марія Повч копія первісної ікони Матері Божої вдруге заплакала (1, 2 і 5 серпня 1715 року). Чудесне походження цього явища було засвідчено висновками особливої комісії з Апостольської столиці. Відтоді це маленьке село на Сході Угорщини стало паломницьким центром для вірних із сусідніх країн... 

     Марія Повч – невелике містечко на території нинішньої Угорщини, в минулому село Карпатської Русі – один із найвідоміших паломницьких центрів Західної Європи. Тут, у греко-католицькому василіянському монастирі св. Михаїла зберігається чудотворна ікона Матері Божої Повчанської, що її греко-католики Закарпаття вважають покровителькою свого краю. Історія образу сягає ХVІІ ст., коли селянин Лаврентій Гурт придбав і подарував його церкві в с. Повч. 4 листопада 1696 року, під час богослужіння з очей Пресвятої Богородиці потекли сльози. Чудо сльозіння тривало з невеличкими перервами понад місяць. Свідками цього явища, а також численних зцілень стали сотні людей. Спеціальна церковна комісія підтвердила чудо плачу, і образ проголосили чудотворним. До церкви, де зберігалася ікона, відразу потягнулися паломники, слава про неї рознеслася на ціле Закарпаття. Невдовзі прославлену ікону перевезли до Відня, столиці тодішньої Австро-Угорської імперії, і виставили її для вшанування в кафедральному соборі Австрії - церкві св. Стефана (Штефансдом), де вона перебуває до сьогодні. У с. Повч залишили нововиготовлену копію образу. Однак за якийсь час сльозами вкрилася й ікона-копія. У 1715 році церковна комісія проголосила її чудотворною, а Папа Пій VІ наділив Повчанську обитель правом повного відпусту в дні п’ятьох Богородичних свят. Найбільше прочан відвідували церкву на свято Успіння Пресвятої Богородиці, який із того часу традиційно називають «руським відпустом». Дерев’яна церква, де перебувала ікона, не могла вмістити великої кількості паломників, яких щороку ставало все більше. Тому 1731 р. єпископ Мукачівський Геннадій Бізанцій заклав камінь під новий храм. Його справу завершив єпископ Мануїл Ольшавський (1743-1767), якого згодом поховали в церковній крипті. З іменем владики Ольшавського пов’язане заснування в Маріяповчі василіянського монастиря св. Михаїла та школи при ньому. Вихованцями повчанської монастирської школи були відомі культурні й церковні діячі Закарпатського краю. Фундатором Повчанської церкви й монастиря став тодішній губернатор Саболчського комітату, граф Франциск Каролі на знак вдячності Богові за порятунок його життя під час битви з турками під Білгородом. Як власник Повчі, він назвав ціле містечко на честь Пресвятої Богородиці - Марія Повч.

     У 1848 році Папа Римський Пій ХІІ надав церкві в Маріяповчі статус базиліки. В Україні такий статус має лише Львівський кафедральний собор св. Юра. У 1991 році Маріяповчанську базиліку відвідав Святіший Отець Іван Павло ІІ. Втретє Повчанська Богородиця заплакала в 1905 році. Чудо плачу досліджували тоді не тільки церковна комісія, але й учені з Будапештського університету і визнали його дійсним та достовірним. Вчетверте сльозіння повторилося 1917 року. У світі не існує жодної ікони, яка б являла чудо сльозіння так багато разів. Образ унікальний також і через свої іконографічні риси. У ньому поєдналися елементи східної й західної іконографії та неповторне, по-дитячому зворушливе виконання народного майстра. Ікона належить до східного типу «Одигітрія», однак із західної традиції привнесені такі її елементи, як квіточка в руках у Ісуса та хрестик на його шиї. У радянські часи Маріяповчанський монастир розділив долю багатьох українських святинь: обитель було перетворено на психіатричну лікарню. Однак у 2001 році приміщення повернули Церкві, розбудували й прикрасили. Поряд із кам’яною церквою збудували також дерев’яну каплицю на згадку про ту церковцю, в якій вперше заплакала чудотворна ікона. На стінах монастиря в та в музеї, створеному при ньому зберігаються милиці, що їх у церкві залишали зцілені паломники, а також золоті й срібні вотиви (дарунки), принесені на знак вдячності Пресвятій Богородиці за Її опіку і допомогу.