ІСУС ХРИСТОС Є СПРАВЖНІМ БОГОМ!!!

     Ще пророки віщували: "Помста надходить, відплата Божа: він прийде й спасе нас" (Іс. 35, 4). Ісаія пророкує, що дитина, яка прийде на світ для спасення людства, буде самим Богом (Іс. 9, 6). Єретик Арій заперечував Божество Христа; його погляди Церква осудила на Нікейському Соборі у 325 р. На Соборі було проголошено, що Ісус Христос є того самого єства, що і Отець (єдиносущний з Отцем), отже, є Богом. Дуже важливо бути переко¬наним у цьому, бо на цьому переконанні базується уся наша віра. 

     Про те, що Ісус Христос є Богом, дізнаємось з Його власних слів. Перед Своїм вознесінням Спаситель говорить: "Дана мені всяка влада на небі й на землі" (Мат. 28, 18), а під час посвячення святині: "Я і Отець - одно" (Йоан 10, 30): Останні слова євреї вважали богохульством і хотіли укаменувати Ісуса Христа (Йоан 10, 33). Ісус Христос говорить про себе як про Бога. Називає Себе вічністю, кажучи: "...прослав мене, Отче, у себе - славою тією, що її я мав у тебе перед тим, як постав світ!" (Йоан 17, 5) або "Перше, ніж був Авраам, Я є" (Йоан 8, 58). Бере на себе право відпускати гріхи (відпускаючи їх Магдалині) (Лук. 7, 48). Називає себе воскресителем умерлих (Йоан 5, 28), суддею Світу (Мат. 25, 31), творцем життя (Йоан 11, 25). Про те, що Ісус Христос - Бог, свідчать Його чуда, Його пророцтва, Його високе вчення, Його характер, чудесне поширення Його науки і, величні наслідки. Про всемогутність Христа свідчать чуда, здійснені Ним від свого власного імені. Чуда Христові можна поділити на чуда, пов'язані з мертвою природою (переміна води у вино, помноження хліба, заспокоєння бурі, ходження по воді), чудесні зцілення (Мат. 11, 3), воскрешения умерлих, звільнення біснуватих від нечистої сили (Мат. 8, 28), а також чуда, пов'язані з власним тілом (воскресіння, вознесіння). Отже, Христос доказав, що Йому підвладна уся природа. Жоден з післанців Божих не дорівнював Йому в силі. Усі вони творили чуда в імені Бога, а Христос - у своєму власному імені. Не казав: "Встань в ім'я Боже!", але "Юначе, кажу тобі, встань!" (Лук. 7, 14); "Хочу, очисться!" (Мат. 8, 3). 

     Всезнання Христа підтверджують Його численні (переважно вже сповнені) пророцтва (пророцтва щодо Його власної долі, зради Юди, відречення Петра, падіння Єрусалиму і т. п). Ісус Христос передбачив, що згине в Єрусалимі (Лук. 13, 22), що буде бичований і розп'ятий, але третього дня воскресне (Мат. 20, 17), що Його зрадить Юда (Йоан 13, 26), що Петро тричі відречеться від Нього (Мат. 26, 34). Воскресши, Христос провістив Петрові хресну смерть, а Йоанові - природну (Йоан 21, 18). Христос також передбачив, що вороги обляжуть Єрусалим і знищать його; що єврейський народ розсіється між іншими народами (Лук. 21, 24), що нову Церкву визнають по усій землі (Йоан 10, 16; Мат. 13, 31), незважаючи на переслідування Апостолів (Йоан 16, 2). 

     Вчення Христа досконаліше від усіх інших релігійних вчень і суттєво відрізняється від них. Вчення Ісуса Христа відповідає усім вимогам людського серця, його можна застосувати до кожного стану, віку, статі і народності. Це вчення мільйонам людей дало найвище щастя і потіху у житті, а в годину смерті душевний спокій і надію. Релігія Христа вияснила найважливіші питання, які стосуються мети нашого життя, утвердила такі високі чесноти, як любов ближнього, покірність, доброту, любов ворогів і т. д. "Розум не пізнав би досі загальних основ моральності, якщо б його не навчило християнство" (Кант). Христове вчення є зрозумілим, а проголошувано його з такою впевненістю, що народ, який слухав Христа, дивувався силі Його впливу (Мт.7,28). Христос був вільним від будь-якого гріха; завдяки своїм чеснотам Він став взірцем для кожного з нас. Годі знайти в Христі хоча б найменшу хибу, найменшу слабинку. Сам зрадник Юда визнає, що продав "кров невинну" (Мт. 37, 4). Не знаходить в Христі жодної вини Пилат (Йн.18,38). На запитання Христа: "Хто з вас може довести гріх мені?" євреї нічого не можуть відповісти (Йн.8,46). Христос не мав навіть тих недоліків, які накладає на людей час і ментальність народності, серед якої живе (згадаймо Його ставлення до самарян і римлян). Ісусові Христові притаманні велика любов до ближнього (завжди творив тільки добро, навіть Своє життя віддав за людей); доброта (терпів не лише знущання ворогів, але змирився навіть з невірністю власного учня), терплячість, покора (виніс найстрашніші муки), милосердя до грішників, любов до ворогів, яку проявив навіть на хресті, ревність у молитві, якій присвячував не раз цілі ночі. Перед Христом никли навіть найбільші Його вороги. Він виганяє зі святині купців (Мт.21,12), цілим і неушкодженим проходить між фарисеями, які хотіли укаменувати Його за те, що Він визнав перед ними Божественність Своєї особи (Йоан 10). Лякаються Його воїни на Оливній горі (Йн.18,6), навіть Пилат боїться Його (Йн.19, 8). Незважаючи на найрізноманітніші перешкоди, вчення Хрис¬та дуже швидко поширилося по всій землі. 

     Кара смерті або вигнання загрожували кожному, хто відрікся від поган¬ської релігії. Християн на кожному кроці обливали брудом, їм закидали, що вони безбожники, що на своїх тайних зібраннях їдять людське м'ясо і п'ють кров, що чинять злочини. Християнам ставили в вину пошесті, війни, стихійні лиха. На думку поган, саме християни стягали на державу гнів і помсту поганських богів. Протягом 300 років римські імператори переслідували християн. Те, що проповідником нової релігії був Розп'ятий, відштовхувало римлян. Голосили цю релігію євреї, яких римляни зневажали. Християнська релігія вимагала умертвлення, щедрості, відмови від дочасних розкошів, що було нечуваним для поган. Нове вчення голосили прості, неосвічені рибалки і митарі (їх було 12), голосили простими словами, без найменшої підтримки з боку сильних світу. Християнська релігія досить швидко поширювалась по землі. У день Зелених свят прийняли хрещення 3000 чоловік, при брамі святині - 2000. За сто років християнське вчення поширилося по всій Римській імперії, Аліній, намісник Бітинії, пише до імператора Траяна, що по містах і селах поганські святині стоять порожні, бо всюди багато християн. Св. Юстин (150 р.) пише: "Нема вже племені, де б не молилися до небесного Отця в імені Розп'ятого". 

     Релігія Христа витіснила ідолопоклонство з його обрядами, змінила й облагороднила усе суспільне життя. Прийнявши науку Христа, люди перестали приносити людські жертви, припинили криваві ігрища, бої гладіаторів. Виконуючи Христову заповідь милосердя, почали відкривати численні добродійні заклади для опіки над хворими, мандрівниками і т. п. Було заборонене багатоженство, жінка повер¬нула собі свою гідність, виникло упорядковане родинне життя, як наслідок вчення Христа про нерозривність подружжя. Поволі зникало і рабство, бо нове вчення гласило, що усі люди рівні перед Богом. Розвинулися ремесла, мистецтво, наука; нового кшталту набула праця. Християни стали зразком у чеснотах для представників інших вірувань. Дехто може закинути, що христи¬янська релігія викликала релігійні війни і чвари між людьми. Але в тому вина не релігії, а пристрастей тих людей, які не дотримуються науки Христа. Апостоли були якнайбільше переконані в Божестві Христа. Петро визнає: "Ти - Христос, Бога живого син" (Мат. 16, 16). Тома, переконавшись, що перед ним Ісус Христос, вигукнув: "Господь мій і Бог мій!" (Йн.20,28).             Св. Августин говорить про Тому:        "Бачив людськість, а визнав Божество (Ісуса)".

      Св. Павло говорить про Христа: "У ньому бо враз з людською природою все було створене... Він раніш усього і все існує в ньому" (Кол. 1, 16-17). Христос - Бог, отже, християнська релігія - Божа релігія, і тому не може бути знищеною. Тому Гамалиїл на Високій Раді стримував євреїв від переслідування Апостолів: "бо коли від людей цей задум чи ця справа, вона сама собою розпадеться. Коли ж від Бога, ви не здолієте звести їх зо світу" (Діян. Ап. 6, 38, 39).