Богословський коментар логотипу святкувань Ювілейного Pоку Божого Mилосердя.

Милосердні, як Отець (уривок з Євангелія від Луки, 6, 36) – це запрошення виявляти милосердя за прикладом Отця, котрий просить не судити і не осуджувати, а ділитися любов’ю та безконечно прощати (пор. Лк. 6, 37-38). Логотип – твір о. Марка І. Рупніка, Т. І., – представляє короткий богословський підсумок теми милосердя. Автор покликається на дуже цінний для ранньої Церкви образ Сина, який бере на плечі загублену людину, що вказує на любов Христа, котрий веде до завершення таємницю свого Воплочення відкупленням. Образ виконаний таким чином, щоб показати Доброго Пастиря, який з великою любов’ю торкається глибини серця людини, перемінюючи її життя. Ще одна деталь: Добрий Пастир у своєму великому милосерді бере на плечі людство, але Його погляд зустрічається з поглядом людини. Христос дивиться очима Адама, Адам – очима Христа. Кожна людина, споглядаючи в Його погляді любов Отця, відкриває в Христі Нового Адама, а також власну людяність і майбутнє, яке на неї чекає. Образ уміщений у формі, що називається «мандорла» (з італ. – мигдалина). Ця форма дуже важлива для давньої та середньовічної іконографії, бо вказує на поєднання в Христі двох природ − божественної та людської. Три концентричні овали трьох відтінків, що світлішають у зовнішньому напрямку, відображають рух Христа, який витягує людину з темряви гріха і смерті. Водночас заглиблення темнішої барви означає незбагненність любові Отця, який усе прощає. 

     13 грудня Отець і Глава Української Греко-Католицької Церкви Блаженніший Святослав відкрив в УГКЦ двері Божого милосердя, згідно з проголошеним Папою Франциском Роком Божого милосердя. «Ми сьогодні урочисто разом із Вселенською Церквою розпочали Рік Божого Mилосердя, - святий рік, який в усьому світі проголосив Папа Франциск. Дивлячись, як сьогодні люди потребують Божого милосердя, як сьогодні людство зранене, скільки неспокою і війни у світі, досвід власної сили починає перетворюватися на досвід безсилля людського роду. І дивлячись на страждання у цілому світі, Святіший Отець закликав на Землю Боже милосердя для всіх нас», – пояснив Глава Церкви.

     У вівторок, 8 грудня 2015 р., в урочистість Непорочного Зачаття Пречистої Діви Марії, Папа Франциск очолив на площі Святого Петра у Ватикані Євхаристійне богослуження з нагоди відкриття надзвичайного Святого Року Милосердя, під час якого виголосив наступну проповідь: Браття і сестри, через деякий час матиму радість відкрити Святі Двері Милосердя. Здійснюємо цей жест, який я вже здійснив у Банґі, настільки простий, наскільки символічний, у світлі Божого слова, яке ми вислухали, що ставить на першому плані першість благодаті. Те, що неодноразово повторюється в цих читаннях, у дійсності, відсилає до слів, з якими ангел Гавриїл звернувся до юної дівчини, схвильованої та здивованої, вказуючи на таїнство, яке Її огорнуло: «Радуйся, повна благодаті» (Лк.1,28). Діва Марія покликана, насамперед, радіти тим, що Господь здійснив у Ній. Божа благодать огорнула Її, вчинивши гідною стати матір’ю Христа. Коли Гавриїл увійшов в Її дім, то також і найглибше таїнство, яке виходить за межі будь-яких здібностей розуму, стає для Неї причиною радості, віри та віддання Себе слову, яке Їй об’явлене. Повнота благодаті здатна перемінити серце та вчиняє його здатним вчинити настільки великий поступок, який змінює історію людства.

     Свято Непорочного Зачаття виражає велич Божої любові. Він не лише Той, хто прощає гріх, але в Марії діє так, що запобігає первородній провині, яку кожна людина носить у собі, приходячи на цей світ. Божа любов запобігає, випереджує та спасає. Початок історії гріха в Едемському саді виливається у задум любові, яка спасає. Слова Книги Буття вказують на щоденний досвід, який відкриваємо в історії особистого життя. Завжди існує спокуса неслухняності, яка виражається у бажанні планувати своє життя незалежно від Божої волі. Саме ця неприязнь постійно чинить замах на життя людей, щоби протиставляти їх Божому задумові. Однак, також й історію гріха можна збагнути лише у світлі любові, яка прощає. Гріх можна зрозуміти лише в цьому світлі. Якщо би все залишилося відданим гріхові, ми були би найнещаснішими з-поміж створінь, в той час, як обітниця перемоги Христової любові вміщає у собі все Отцеве милосердя. Боже слово, яке ми вислухали, не залишає сумнівів щодо цього. Непорочна Діва стоїть перед нами, як упривілейований свідок цієї обітниці та її сповнення. Цей надзвичайний Святий Рік також є даром благодаті. Перейти через ці Двері означає відкрити глибину милосердя Отця, Який всіх приймає й особисто виходить назустріч кожному. Це Він нас шукає, Він виходить нам назустріч. Це буде рік, під час якого слід зростати в переконаності у милосерді. Якої ж кривди завдається Богові та Його благодаті, коли стверджується насамперед про те, що гріхи караються Його судом, замість того, щоб наголошувати на тому, що вони прощаються Його милосердям. Так, саме так! Ми повинні ставити милосердя перед судом, і в будь-якому випадку Божий суд здійснюватиметься у світлі Його милосердя. Отже, перехід через Святі Двері повинен допомогти нам почуватися учасниками цього таїнства любові та лагідності. Відкиньмо будь-які форми страху чи боязні, бо вони не личать тому, хто є любленим; живімо, радше, радістю зустрічі з благодаттю, яка все перемінює.

     Сьогодні тут в Римі та в усіх дієцезіях світу, переходячи через Святі Двері, хочемо також згадати про інші двері, які п’ятдесят років тому Отці Другого Ватиканського Собору відчинили навстіж перед світом. Цю річницю слід згадувати не лише з огляду на багатство документів, залишених Собором, які до сьогодні дозволяють побачити величезний поступ, здійснений у вірі. Собор, насамперед, був зустріччю. Справжньою зустріччю між Церквою та людьми нашого часу. Зустріччю, позначеною силою Святого Духа, Який спонукав Свою Церкву відплисти з мілини, яка на довгі роки замкнула її у собі самій, щоб з ентузіазмом повернутися на місійний шлях. Це було повернення на шлях, який веде до зустрічі з кожною людиною там, де вона перебуває: в її місті, домі, місці праці… повсюди, де б не перебувала людська особа, Церква покликана досягти її, приносячи радість Євангелія, милосердя і Боже прощення. Це місійна спонука, яку, отже, після цих десятирічь, знову приймаємо з такими ж силою та ентузіазмом. Ювілей спонукає нас до цієї відкритості та зобов’язує нас не занедбувати духа Другого Ватиканського Собору, духа Милосердного Самарянина, як говорив блаженний Павло VI під час закриття Собору. Переходити сьогодні через Святі Двері зобов’язує нас наслідувати милосердя доброго самарянина.