ОБОВ'ЯЗКИ ЩОДО ЖИТТЯ БЛИЖНЬОГО

Грішить той, хто завдає шкоди здоров'ю ближнього, викликає його на двобій або двобій приймає, хто, врешті, несправедливо і навмисно вбиває ближнього. Можемо завдати шкоди здоров'ю ближнього сварками і бійками, шкідливими продуктами, небезпечними жартами або необережністю, гідною покарання. Сварячись, дратуємо ближнього, позбавляємо його внутрішнього спокою, і цим підриваємо його здоров'я. Бійка не обійдеться без пошкодження тіла; за бійку і суд карає арештом або в'язницею. Розповсюдженим явищем сьогодні є підробка продуктів споживання; звичайно, такі продукти шкодять здоров'ю, отже, люди, котрі цим займаються, є вбивцями. Небезпечні жарти також не раз стають причиною хвороби, каліцтва або, навіть, і смерті. Причиною нещасних, а деколи і смертельних випадків є звичайна необережність (напр., хтось неуважно переходить вулицю, хтось необережно обходиться з рушницею під час полювання і т. д.). Грішать матері, котрі залишають без нагляду дітей, грішить лікар, котрий нечітко випише рецепт і через те аптекар видасть не ті ліки, і вони можуть зашкодити даному пацієнту.

Тих, хто викликає на двобій і приймає двобій, також можна назвати вбивцями. Церква карає їх тим, що відмовляє їм у християнському похороні і накликає на них прокляття (Сор. Трид. 25, 19). Найчастіше причиною двобою є образа честі. Той, котрий викликає противника на двобій, стягає на себе подвійну провину, тому що має намір убити людину, а, крім того, ризикує також і своїм життям. Тому слушно погрожує Церква тяжкою карою всім тим, хто бере будь-яку участь у двобої або присутній при ньому. Католик ніколи не повинен приймати виклик на двобій, хоч би навіть знав, що за це назвуть його боягузом або через це втратить своє становище (Вен. XIV). Відвага у недозволених справах є не відвагою, а лише відчайдушністю і зухвалістю. Саме у двобої ми втрачаємо свою честь, хоч, ніби, хочемо її врятувати. Для захисту честі ображеного існують світські суди, і до них треба звертатися. А якщо прагнемо заслужити перед Богом ласки, то вибираймо таку помсту, якої навчав Ісус Христос словом і прикладом, - віддячуймо за зло добром. Зносити терпляче несправедливість - ось найдосконаліший прояв справжньої відваги.

Грішить той, хто свідомо і несправедливо позбавляє життя свого ближнього. Таку людину називаємо вбивцею. Вбивцею був Каїн, бо вбив свого брата Авеля. Сам Бог сказав тоді, що кров Авеля закликає небо до помсти (Буття 4). Вбивця, позбавляючи життя ближнього, одночасно позбавляє його змоги домогтися великих заслуг у майбутньому і приготуватися до смерті. Хто ж вбиває людину мимоволі, не маючи наміру позбавити її життя, той не є вбивцею (Второзак 19, 4); однак, звичайно, така людина не є вільною від тяжкого гріха, бо найчастіше таке вбивство буває наслідком злочинної необережності. Кат, котрий вбиває злочинців за наказом влади, також не є вбивцею.

Хто ненавидить ближнього, той наче вбиває його думкою і волею; ненависть також дуже часто призводить до справжніх мордувань. Хто ненавидить, той дуже часто думає про помсту (Буття 27, 41); (І Цар. 24). Брати Йосифа ненавиділи його і вбили б, якщо б їхній брат Рувен не став на перешкоді (Буття 37). Немає різниці між тим, хто ненавидить, і тим, хто вбиває (Сальвіян). У Пана Бога бажання важить стільки, скільки і сам учинок. Саме тому говорить св. Йоан: "Кожен, хто ненавидить брата свого, душогубець" (І Йоан 3, 15). Ісус Христос також говорить, що той, хто гнівається на брата свого, заслуговує перед Богом такого самого покарання, як і той, хто вбиває (Мат. 5, 21 і сл.). Дехто вважає, що у своєму серці має ненависть, коли відчуває незадоволення тим, або жаль до того, хто чинить зле, - при цьому, однак, прагне, щоб та особа зійшла з недоброї дороги і просить про це Пана Бога. Якщо це дійсно так, то таке почуття не є ненавистю. Напр., якщо матір плаче, тому що її син веде неправильний спосіб життя, пиячить, гуляє і т.п., а вона ненавидить такий спосіб життя, - така мати любить свого сина, але ненавидить його гріхи.

Ще тяжче грішить той, хто руйнує духовне життя ближнього звабою або поганим прикладом. Ти є вбивцею, якщо намовляєш свого ближнього чинити зло (св. Авг.). Це - тяжчий гріх, аніж убивство, бо життя душі цінується більше, ніж життя тіла. Зваблювати, спокушати - значить намагатися когось схиляти до скоєння гріха. Так Єва підштовхнула до скоєння гріха Адама. Той, хто зваблює (спокусник) наслідує диявола, котрий ще перших людей у раю хитро спокутував до непослуху щодо Бога. Майже всіх Мучеників перед тим, як винести вирок, намагалися схилити до заперечення віри або до злочину проти Божих заповідей підступними намовляннями, обітницями, погрозами або муками. Звабником є також той, хто стримує інших від добрих справ.

Недобре чинить той, хто своєю поведінкою (або лихим словом, або порушивши заповідь, або недобре вчинивши) підштовхує другого до скоєння гріха.