«Старша людина є посланням Бога, через неї ми можемо почути голос Божий»

 Отець і Глава УГКЦ Блаженніший Святослав в прямому ефірі інтерактивної програми «Відкрита Церква» на «Живому ТБ» 20 квітня розмірковував про старість. Предстоятель Церкви пояснив, чому важливо шанувати старших людей, як родині, в якій живуть літні люди, так і суспільству в цілому. Крім цього, Блаженніший Святослав розповів про важливу роль, яку відіграли в його житті дідусь і бабуся.

    Гадаю, наше сьогодення, наше майбутнє залежить від того, як ми ставимося до старших людей, осіб з досвідом, які прожили своє життя. Існує багато висловів та афоризмів, які намагаються окреслити поняття «старість». Мені пригадується вислів Лоуренса Пітера (канадсько-американський психолог), який говорив, що старість – це коли в тебе є відповіді на всі запитання, але ніхто не запитує. Таким чином, можна сказати, що старість – умовне поняття. Зокрема Книга мудрості Святого Письма говорить, що старість людини і її мудрість не обчислюються кількістю років. Кажуть, старість, як і молодість, – це стан душі. Бо може бути людина вже літньою, але мати молодечий дух в собі і почуватися молодою, активною і плідною. А хтось може бути за віком молодим, а вже думати про спочинок чи вигідне тихе життя; тоді можна сказати, що така людина старіє духом. Якщо заглибимося в Боже Слово – Святе Письмо, то побачимо, що старша людина є своєрідним посланням Бога до людей. Господь Бог промовляє до людини в особливий спосіб через старшу особу.

Коли поглянемо на Книгу Йова, то побачимо певний етикет древнього ставлення до старшої людини: молодша за віком людина навіть не могла висловлюватися доти, доки слово не взяли старші за неї присутні особи. Старість потрібно розглядати в контексті стосунків між старшими і молодшими. А ми, християни, намагаємося оцінити старшу особу в контексті нашого ставлення до Господа Бога. Перед старшою людиною завжди потрібно встати, вклонитися їй, відкрити своє вухо, щоби її почути, тоді через неї ми можемо почути голос Божий.

     Письменник Василь Сухомлинський свого часу говорив, що старість може бути миром, щастям, а може бути і бідою. Миром і щастям старість стає, коли її поважають, коли її оцінюють і відповідно до неї ставляться. Але старість перетворюється на біду, коли про неї забувають або її не оцінюють. Якщо старші люди почуваються шанованими, оціненими їхніми рідними і близькими, дітьми, і тими, які є молодими, тоді вони почуваються щасливими. Якщо їх забувають і намагаються позбутися відповідальності за своїх старців, намагаються їх маргіналізувати, тоді старість перетворюється на пекло на землі. Добре відомо, що заповідь любити і поважати своїх батьків має певне продовження.

     Шануй батька і матір своїх, щоби тобі добре було і щоби ти багато літ прожив на землі. Отож від пошани до батьків і до старших залежить особисте щастя і особистий добробут. Свого часу у проповіді Папа Франциск навів такий приклад. В одній родині, де разом проживали тато, мама і маленький синочок, жив також старий дідусь. Він дуже часто, коли обідав за столом з усією родиною, то через свою неміч, неохайно споживав їжу. У певний момент молодий батько, незадоволений цим, сказав, що відтепер дідусь буде окремо обідати. Того самого дня маленький синочок почав щось майструвати і тато запитав його про те, що він робить. А малий відповів: «Тату, я роблю для тебе столика, аби, коли ти станеш старим і будеш неохайно їсти, то тебе від нас відсадити». Ця історія показує, наскільки наша пошана до батьків, старців пов’язана з тим, як до нас будуть ставитися наші рідні, близькі, діти, коли ми будемо немічними, старшими. Прикро стверджувати, але сьогодні питання гідного забезпечення тих, які все своє життя працювали на благо суспільства, держави, є питанням соціальної справедливості. Так трактувати наших пенсіонерів і в такий спосіб забезпечувати їх абсолютно несправедливо. Гідної старості за такого пенсійного забезпечення не мають наші старці.

     Великий обов’язок дітей і внуків є допомогти старшим людям і підтримати їх, навіть фінансово, якщо це потрібно. Усе суспільство, зокрема церковне, повинно серйозно поставити собі запитання: як нам разом поважати, оцінювати наших старців, якщо держава цього не здатна зробити? Люди відповідної особистої культури чи люди, які вірять в Бога, очевидно, мають додаткові мотиви, аби шанувати старців. Я бачу, що в наших громадах, християнських сім’ях старших людей оцінюють. Хоча ми, як суспільство, не вповні усвідомлюємо цінність присутності старшої особи в сім’ї. На глобальному рівні існує певна тенденція маргіналізувати старших людей.

     Папа Франциск каже, що сьогодні формується «культура відкинення». Ті люди, які внаслідок стану здоров’я, чи своєї немочі, чи через вік не можуть багато дати суспільству, стають тягарем і їх намагаються маргіналізувати чи відкинути. Присутність бабусі чи дідуся в сім’ї є скарбом, який передає досвід поколінь своїм дітям і внукам.

     Пригадаймо себе: хто із нами найбільше часу проводив? Дідусі й бабусі, бо часто тато і мама не мають достатньо часу, аби бути з дітьми, бо мусять працювати. Для мене особисто мій дідусь і бабуся були першими вчителями християнської віри, особи, які відкрили переді мною історію, тотожність, самоусвідомлення того, ким ми є як християни, як українці. Вони ті, що передали нам нашу національну свідомість! Якщо сьогодні ми піддамося спокусі цієї «культури відкинення» і будемо усувати з наших родин оцю життєдайну присутність наших дідусів, бабусів, осіб похилого віку, то дуже збідніємо. Тоді ми станемо безбатченками!

     Суспільство, яке не вміє шанувати своїх старців, - суспільство осиротілих, суспільство безбатченків, яке втрачає своє коріння, забуває свою історію і не розуміє, хто ми є. Мені б хотілося, аби незалежно від того, до якої церкви ми ходимо, якого ми достатку і віку, ми відкрили це багатство присутності старшої особи серед нас (у наших сім’ях, спільнотах, парафіях). У християнській традиції старець - це завжди духовний провідник, особа, яка може дати пораду, від якої залежить життя чи смерть, доленосне рішення.

     Ми всі носимо в собі глибоко закарбовану постать Блаженнішого Любомира, який був нашим старцем, мудрецем українського народу. Якою ж плідною він був особою, навіть у своїх немочах! Будьмо суспільством, яке саме не губить своїх багатств!