Слово без рамки

На Літургії лунає унікальний новозавітній уривок - початок Євангелія від Йоана, який розповідає про Особу Сина Божого в дуже незвичний спосіб. Автор звертається до мови глибоких символів. Син Божий - це Слово. Він є Слово - зміст, причина, основа, - яке Бог промовляє до людини і світу. Слова́ Ісуса запам’ятають і запишуть ті, кого вони вразили і кому вросли в серце і свідомість; Його слова перепишуть згодом ті, хто загориться справою поширення Його проповіді; Його слова століттями будуть друкувати, цитувати, вставляти в рамку, а також перекручувати чи навіть зневажати. Сам Він не напише жодного слова, бо Він просто є Словом - живим, унікальним і змістовним. Словом, яке воплотилося в людську історію, культуру, в людські переживання і болі, Словом, яке зазвучало серед людської самотності, самовпевненої велемовності, в осерді мовчазного людського відчаю. Ісус промовлятиме до людей, говоритиме з людьми, дивлячись їм в очі, помічаючи в них чи то запал, чи розгубленість, чи розчарування, чи відвагу, чи страх, помічаючи їхні сльози, іноді навіть ті, які ще не мали відваги з’явитися в очах. Він говоритиме з усмішкою на обличчі, але також і з гнівом, пасіонарно й категорично. Але Він завжди буде бачити і тонко відчувати найглибший сенс живої людини, яка поруч, і світу, в якому вони разом з цією людиною живуть. Тому, що Він є Словом Отця. Бог не бажає бути для людини лише зовнішнім авторитетом, повчати її, як правильно поводитися і жити. Він бажає розділяти з людиною її життя. Саме тому Слово стало тілом і оселилося між нами (Йн 1, 14). Він також є Життя. Кожен знає і відчуває, що можна жити і насправді не відчувати, що живеш. Бувають моменти, коли нема сили жити, коли постає питання змісту життя. Ісус не входить у такі складні теми. Він постає перед нами як саме Життя, як той, Хто носить повноту Життя в Самому собі та щедро дарує його тим, хто приходить до Нього. Він також є Світло. Світло тихе святої слави безсмертного Отця небесного. Світло, яке не разить, не засліплює, а лагідно сходить до нас, не боячись навіть найгустішої темряви. Це Світло допомагає бачити все довкола як воно є насправді. Наш Бог дозволяє нам називати Його Словом, Життям і Світлом. Чи дозволимо ми Йому ввійти в наше життя?

Марія Магдалина в Євангелії уособлює всю Церкву. Вона представлена як наречена, яка шукає свого Нареченого після Його відходу і «зникнення». Ісус Христос заповів цю подію під час Тайної Вечері: Дітоньки, ще трохи Я з вами. Шукатимете ви Мене, та як Я юдеям повідав: куди Я йду, ви піти неспроможні, ― так само й вам кажу нині (Йн 13, 33). Настав, отже, час плачу і смуток розлуки, коли Марія Магдалина сіла перед гробницею, куди не була спроможна піти. Поруч із нею була й інша Марія. Тому збуваються слова Пісні Пісень: Я заклинаю вас, дочки єрусалимські, щоб не будили, не розбуджували любої моєї, доки вона того не схоче (Пісня Пісень 2, 6). Але після суботнього відпочинку Марія Магдалина, а з нею вся Церква, йде назустріч Господу — адже повертається той Цар, якого вона намастила нардовою олією у Витанії: Тоді, як цар був за своїм столом, нард мій розлив свій запах. Торбинка мирри ― любий мій для мене (Пп 1, 12-13; пор. Йн 12, 1‑11).

Про поховання Ісуса сказано у Пісні Пісень: Я ввійшов у сад мій, сестро моя, дружино, збирав мирро моє з моїм бальзамом (5, 1). Отже, ще до світання Марію та Церкву веде запах Життя, пахощі любові, що сильніша за смерть: любов бо, як смерть сильна, … правдиве полум’я Господнє. Водам великим любові не вгасити, ані рікам її не затопити (8, 6‑7). Церква, як Наречена Господня, йде перед світанком до гробниці за внутрішнім голосом Улюбленого: Заговорив мій любий і сказав до мене: Устань, моя люба! Ходи, моя прекрасна! (2, 10). Сад, у якому покладено Господа, вже зеленіє, адже Пасху святкували першого весняного місяця Нісан, що є початком місяців: Глянь бо: зима минула, дощі прогули, прошуміли. Вже квіти на землі з’явились, пора пісень настала, і голос горлиці вже чути в краю нашім. Смоківниця бруньки вже виганяє, і виноград у цвіту пахощі розливає. Устань, іди, моя люба! Ходи, моя прегарна! (2, 11‑13).

Вся Церква в особі Марії Магдалини пізнає притягання Піднесеного на хресті: Я ж, коли від землі буду піднесений, усіх притягну до себе (Йн 12, 32). І відповідає Улюбленому: Тягни мене вслід за тобою: біжімо! Цар увів мене в свої хороми (Пп 1, 4). Марія, отже, запрошена увійти. Вона похиляється до гробниці, щоб саме там міг знайти її Воскреслий Ісус: Моя голубко, у щілинах скелястих, у сховку стрімкої кручі! (2, 14) Однак Марія Магдалина, тобто вся Церква, вже більше не розпізнає свого Нареченого тілесним зором очей: Встану, обійду навколо місто. По вулицях та по майданах шукатиму я того, кого серце моє любить. Шукала ― не знайшла я його (3, 2). Марія бачить, однак не розпізнає. Тому спільнота вірних переживає присутність Воскреслого в інший спосіб. Ми знаходимо Його у любові, що міцніша за смерть і гріх: Тому кажу тобі, прощаються її гріхи численні, бо багато полюбила. Кому ж мало прощається, той мало любить (Лк 7, 47). Потрібно, отже, навернутись від гріхів до неймовірно більшої любові Нареченого.

Церква, Христова наречена, навертається саме у гробниці свого Господа і вже більше не прямує до смерті й гріха. Вона не шукає тіла Розп’ятого, а шукає Живого Господа: обернулась і бачить: Ісус там стоїть! Та не знала вона, що то Ісус. Марія Магдалина думала, що то був садівник, який говорив із нею. Так збулися наступні слова з Пісні Пісень: О ти, що живеш у садах! Товариші уважно слухають твій голос. Дай же мені його почути! (8, 13). Марія чує садівника, та ще не розпізнає у ньому Доброго Пастиря, який знає її на ім’я. Тому її пошуки (та пошуки Церкви) тривають.

Христос не дозволив Марії Магдалині торкнутися свого Воскреслого і Прославленого тіла: Не торкайся Мене, не зійшов бо Я ще до Отця мого. Ця заборона була зроблена з огляду на нас, адже інші учні не раз торкалися Ісуса. Апостол Йоан, який пише своє Євангеліє в похилому віці, усвідомлює, що він вже останній, хто бачив і торкався Ісуса Христа до і після Воскресіння. Ми вже більше не можемо ані торкнутись, ані бачити Прославленого Тіла Господа Ісуса. Після Його Вознесіння це стає неможливо. Тому Євангеліст применшує значення бачення і дотику, а підкреслює іншу можливість живої зустрічі з Воскреслим. Ми пізнаємо нашого Пастиря з голосу, так само як Марія Магдалина. Коли Господь промовив її ім’я «Марія», тоді вона не просто вдруге обернулась, але впізнала голос і відповіла: Учителю мій! Тобто вона усім своїм єством полинула до слова свого Вчителя, до голосу свого Пастиря: Скажи мені, о ти, кого моє серце любить, де ти пасеш твою отару, де ти розташовуєш її опівдні, щоб я безцільно не блукала коло отар твоїх друзів (Пп 1, 7). Мій любий зійшов у сад свій до грядок пахучих пасти в садах отару та лілеї рвати. Я - мого любого й мій любий ― мій, він, що пасе отам між лілеями (6, 2‑3). Та, яка бачила очима і не розпізнавала, тепер чує і розпізнає. Важливіше чути Воскреслого Ісуса, ніж Його бачити чи торкатися: Розмова його - самі солодощі, увесь він - розкіш. Такий мій любий, такий отой друг мій, о дочки Єрусалима! (5, 16) Марія Магдалина, яка сиділа в ногах Господа, слухала та зберігала Його слово, вповні пізнала істинність слів, що їх сказав Ісус під час Тайної Вечері: Ще трохи, і світ Мене вже не побачить. Ви ж Мене побачите, бо Я живу, і ви будете жити. І взнаєте того дня, що Я в моєму Отці, і що ви в Мені, а Я в вас. Той, у кого Мої заповіді, і хто їх береже, той Мене любить. Хто ж Мене любить, того мій Отець полюбить, і Я того полюблю і йому об’явлю себе (Йн 14, 19‑21).

в Євангелії кожний іде з якоюсь звісткою. Жінки сповіщають Радісну Новину Воскреслого, інші поширюють вигадані, брехливі, але добре оплачені чутки. Історія повторюється. Як перед смертю Ісуса, так і тепер, після Його Воскресіння, первосвященики та старші народу проводять нараду, що їм робити. Вони обманом убили самого Ісуса, тепер же обманом хочуть «убити» також Його вчення про Воскресіння. Засіб залишається незмінним, інша лише сума: тридцять срібняків у випадку Юди Іскаріотського та значна кількість срібняків у випадку солдат. Відділення світла від темряви постійно триває. Хтось іде за світлом слова у Галілею, інший триває у темряві обману. Учні Ісуса збираються навколо Воскреслого, члени синедріону збираються разом навколо Лукавого. Християни з радістю обіймають ноги Живого Господа, солдати несуть за пазухою тугий гаманець. Одних вчить Ісус, який прийшов свідчити Істину, інші роблять так, як їх навчили майстри обману. Хтось береться за труд подорожі, щоб зустріти Ісуса у Галілеї, інші роблять усе, аби лиш не мати турбот чи клопоту.

У книзі Мудрості (6, 12-14) гарно відображено дух сьогоднішнього Євангелія: Мудрість пресвітла й нев’януща, ― легко її бачать ті, які люблять її, і знаходять її ті, які її шукають. Хто її прагне, тим вона наперед дає себе пізнати. Хто вранці вибирається до неї, той не буде трудитись: сидьма її застане під дверима своїми. Саме зранку жінки йшли до гробниці, адже любили Господа, тому й побачили Його. Вони шукали і знайшли, прагнули і пізнали. Дві Марії узріли ангела, що сів на камені біля входу до гробниці та сповіщав їм мудрі Божі постанови. Мудрець продовжує (6,15): Над нею роздумувати ― обачності вершина. Хто з‑за неї не досипляє, той незабаром безтурботний буде. Жінки теж осягнули безтурботність у ранок Воскресіння ще перед досвітньою зорею; для солдат запорукою безтурботності стали великі гроші та змова можновладців. Сама ж [Мудрість] скрізь ходить та шукає тих, що гідні її, і на стежках з’являється їм приязно та йде назустріч кожній їхній думці (6, 16). Здійснилося це повною мірою: Аж ось Ісус зустрів їх і каже:

                                 “Радуйтеся!”                  Вони підійшли, обійняли ноги Його і вклонилися Йому              (Мт. 28, 9).

Глава УГКЦ на Воскресіння Христове: «Гасло «Герої не вмирають» є пасхальною піснею українського народу»

Сьогодні воскресає надія всіх тих, які її втратили. Сьогодні радіють усі ті, які віддали життя за свою землю, за рідний народ, за Батьківщину. Ми сьогодні розуміємо, що гасло «Герої не вмирають!» є ніщо інше, як пасхальна пісня українського народу в його сучасній дорозі за Христом. Про це сказав Отець і Глава Української Греко-Католицької Церкви Блаженніший Святослав під час проповіді до вірних на свято Воскресіння Христового, 16 квітня 2017 року, у Патріаршому соборі Воскресіння Христового, що в Києві. Співслужили з Главою Церкви владика Богдан (Дзюрах), Секретар Синоду Єпископів УГКЦ, владика Йосиф (Мілян), Єпископ-помічник Київської архиєпархії, та священики Київської архиєпархії. Описуючи цей день, Предстоятель пояснив, що сьогодні ми святкуємо найбільший, найважливіший празник празників і торжество всіх торжеств – Воскресіння Христове. «Це свято Пасхи Господньої є святом переміни, святом переходу, виходом із однієї дійсності, яка пов'язана з болем, стражданням, неміччю людини, гріхом і смертю. Це свято є входом у цілковиту іншу дійсність, яка пов'язана зі світлістю, із життям, щастям, миром і радістю, якій немає кінця», – сказав архиєрей. Глава Церкви відзначив, що цю Пасху переміни ми так по-особливому переживаємо в Києві, у нашому Патріаршому соборі, який є собором Воскресіння Христового. Адже якраз у ці дні є його храмовий празник.

На переконання Блаженнішого Святослава, ми сьогодні, роздумуючи над Воскресінням Христовим, розуміємо, що останнє слово в історії людини не належить людині, її злобі. Не належить ні гріху, ні смерті. Останнє слово завжди має Господь Бог. Останнє слово має воскреслий Христос. Життя, а не смерть. «Воскреснувши з гробу, Ісус Христос каже нам: немає безвихідних ситуацій, Я є вашим виходом. Христос є нашою дорогою, тим, який відкриває нам нові двері. Він є нашою дорогою, істиною і життям», – просить задуматися Предстоятель Церкви всіх і кожного. «Сьогодні ми співаємо пісню Христа переможця над гріхом і смертю, тому почуваємося здатними сіяти життя там, де хтось сіє смерть, будувати там, де хтось нищить і руйнує. Відчуваємо в собі силу міняти, реформувати, надавати нове життя і дихання нашій державі, коли нас хочуть переконати, що це неможливо. «Немає нічого неможливого для того, хто вірує», – каже Ісус Христос. Ми сьогодні бачимо, шо немає жодних обмежень чи жодної причини для розпуки про безвихідь для того, хто вірить у Воскресіння», – запевнив проповідник. У цей повний радості і оптимізму святковий день Блаженніший Святослав привітав усіх зі святом. «Бо коли ми вітаємо один одного, кажучи «Христос воскрес», ми наче передаємо один одному цю життєву силу, яку отримуємо від воскреслого Христа», – додав духовний лідер греко-католиків. Привітав пасхальним привітом усіх вірних в Україні та за кордоном. Привітав «наших заробітчан, які шукають чесного хліба за межами своєї батьківщини». Привітав братів і сестер на окупованих територіях і в Криму, бранців і заручників. «Будьте певні, що Христос є вашим визволителем», – сказав Глава Церкви. «Засилаю пасхальний привіт нашій владі. І кажу вам: не сумуйте, не зневірюйтеся. Ті добрі справи і реформи, які ви починаєте, Господь Бог підтримає. Корупцію, стару систему і все, що не дає Україні стати вільною демократичною європейською державою, побороти можливо», – запевнив Блаженніший Святослав. «Засилаю пасхальний привіт нашим воїнам, які захищають нашу Пасху, які споживають пасхальні страви в окопах на передовій, які щодня бачать на власні очі смерть. І кажу вам: вірте у Воскресіння, будьте носіями не смерті, а воскресіння і життя, бо ви його захищаєте і віддаєте за нього своє життя», – звернувся Глава Церкви до наших воїнів і додав, що найбільше, чого просимо в нашого воскреслого Спасителя, - це пасхального миру для нашої землі.

15 квітня, у Велику суботу, Отець і Глава УГКЦ Блаженніший Святослав біля Патріаршого собору Воскресіння Христового освятив великодні кошики вимушеним переселенцям. Таку доброчинну акцію для переселенців вдалося реалізувати за сприяння БФ «Карітас-Київ». На освячення прийшли люди, які змушені були покинути свої домівки через військові дії та окупацію. Великодні кошики отримало сто родин, серед яких: інваліди, люди з обмеженими можливостями на інвалідних візках, багатодітні родини, старенькі та самотні матері і дуже багато дітей, які своїм сміхом звеселили подвір’я Патріаршого собору, а спільне «Христос воскрес» лунало на інший берег Дніпра. Блаженніший Святослав, освятивши страви великоднього кошика, звернувся до присутніх із словами підтримки, наголосивши, що в найважчі моменти життя Господь Бог приходить до людини, щоб бути з нею: «Пам’ятайте, у найважчі моменти життя Господь є з вами. Свято Воскресіння якраз показує, що немає таких ситуацій, яких Бог не може перемінити на добро. Миру вам і нехай на ваших обличчях завжди буде радісна усмішка, бо Христос воскрес».

Далі відбулося спілкування із присутніми, які підходили до Блаженнішого Святослава зі словами щирої подяки, проханням про благословення, очікуванням слів розради та поради. «Є окрема акція БФ «Карітас-Київ», аби допомогти цим особам отримати великодній кошик, а також його урочисто освятити і всім разом розпочати святкування Великодня. Спілкуючись із цими людьми, ми відчули те, як часто вони почуваються самотніми, покинутими, нікому не потрібними», − прокоментував Глава Церкви для «Живого ТБ». За його словами, саме Церква їх гуртує і в ній вони почуваються любленими Богом. «Гадаю, у цьому зміст цієї акції – подарувати на Пасху цим людям радість, увагу і любов їхньої Матері-Церкви», − додав Блаженніший Святослав. «Загалом ми цього року надали понад 550 великодніх кошиків для людей різних категорій: переселенцям, сім'ям учасників АТО, сім'ям у складних життєвих обставинах, людям літнього віку. Висловлюю щиру подяку всім, хто долучився та допоміг у можливості реалізації цієї доброї великодньої справи та запрошую до спільного творення добра. Від імені всіх переселенців дякую Блаженнішому Святославу за постійну турботу та піклування про них», − розповів о. Роман Сиротич, директор БФ «Карітас-Київ».    

Дорогі брати і сестри в Україні і на поселеннях, у цей світлий празник, торжество усіх торжеств, дозвольте усіх вас привітати зі святом Воскресіння ГНІХ. Це Пасхальне таїнство, що ми переживаємо, має дві частини. Одна з них сповнена смутком, адже Господній гріб, куди поклали тіло Христа, є символом кінця і безвиході. Та ось Христос воскресає, ламає брами смерті і переможцем виходить із гробу. Христос нам каже, що немає безвихідних ситуацій. «Нашим виходом є Він – воскреслий Спаситель. Він є джерелом нашої віри, є нашою надією, Він є нашим миром. Тож, вітаючи вас, прагну вам благовістити: коли ви думаєте, що все пропало і закінчилося – не вірте! Бо кожен кінець є по суті початком. Пасха – поворотний момент усього людства. І цей день є нашою новою силою, нашим відродженням, нашою надією на краще завтра», – підкреслив Блаженніший Святослав. Крім цього, Глава Церкви запросив усіх вірян впевнено іти за Христом у Його воскресіння: «Нехай воскреслий Христос подасть руку надії і помочі тим, які нині сумують, подасть надію тим, які її загубили, подасть силу тим, які почувають безсильними. Христос воскрес і смерть подолана і немає жодного смутку. Христос воскрес і воскресне Україна»

The Paschal Homily of St. John Chrysostom

Is there anyone who is a devout lover of God? Let them enjoy this beautiful bright festival!  Is there anyone who is a grateful servant?  Let them rejoice and enter into the joy of their Lord!

Are there any weary with fasting?  Let them now receive their wages! If any have toiled from the first hour,  let them receive their due reward; If any have come after the third hour,  let him with gratitude join in the Feast! And he that arrived after the sixth hour,  let him not doubt; for he too shall sustain no loss. And if any delayed until the ninth hour,  let him not hesitate; but let him come too. And he who arrived only at the eleventh hour,  let him not be afraid by reason of his delay.

For the Lord is gracious and receives the last even as the first. He gives rest to him that comes at the eleventh hour,  as well as to him that toiled from the first. To this one He gives, and upon another He bestows. He accepts the works as He greets the endeavor. The deed He honors and the intention He commends.

Let us all enter into the joy of the Lord!  First and last alike receive your reward;  rich and poor, rejoice together! Sober and slothful, celebrate the day!

You that have kept the fast, and you that have not,  rejoice today for the Table is richly laden! Feast royally on it, the calf is a fatted one. Let no one go away hungry. Partake, all, of the cup of faith. Enjoy all the riches of His goodness!

Let no one grieve at his poverty,  for the universal kingdom has been revealed. Let no one mourn that he has fallen again and again;  for forgiveness has risen from the grave. Let no one fear death, for the Death of our Savior has set us free.

He has destroyed it by enduring it.

He destroyed Hades when He descended into it. He put it into an uproar even as it tasted of His flesh. Isaiah foretold this when he said, “You, O Hell, have been troubled by encountering Him below.”

Hell was in an uproar because it was done away with. It was in an uproar because it is mocked. It was in an uproar, for it is destroyed. It is in an uproar, for it is annihilated. It is in an uproar, for it is now made captive. Hell took a body, and discovered God.  It took earth, and encountered Heaven. It took what it saw, and was overcome by what it did not see.

O death, where is thy sting? O Hades, where is thy victory?

Christ is Risen, and you, O death, are annihilated! Christ is Risen, and the evil ones are cast down! Christ is Risen, and the angels rejoice! Christ is Risen, and life is liberated! Christ is Risen, and the tomb is emptied of its dead; for Christ having risen from the dead, is become the first-fruits of those who have fallen asleep.

To Him be Glory and Power forever and ever. Amen!

---

Christ is Risen! Indeed He is Risen!

Христос Воскрес!  Воістину Воскрес!

Глава УГКЦ на свято Входу Господнього в Єрусалим: «Бог приходить, але вибір є за нами…»

Вечеря Ісуса із Лазарем та Його вхід в Єрусалим – події не закриті в минулому. Вони стосуються нас і сьогодні. Бо таїнственну вечерю Христос буде споживати з нами, через своє низходження. Адже Божественна Літургія – трапеза Його тіла і крові. Після неї ми увійдемо в наше місто – наше щоденне життя і перед нами постане той самий вибір, як тоді перед людьми в Єрусалимі. Ми можемо прийняти і отримати спасіння й життя або відкинути це. Бог приходить, але вибір є за нами… На цьому наголосив Глава і Отець УГКЦ Блаженніший Святослав під час проповіді на Архиєрейській Божественній Літургії 9 квітня у свято Входу Господнього в Єрусалим у Патріаршому соборі Воскресіння Христового.

     У Священному Писані один із ключових образів, яким Боже Слово відкриває істину є образ Бога, який приходить: «Наш Господь не є закритим сам у собі, а грядущим; Він є Богом, який рухається, Богом, який приходить до людини. Сьогоднішнє свято Входу Господнього в Єрусалим у собі несе один єдиний зміст і благовіст – “гряде наш Господь” ». Навіть більше, кожна подія Страсного тижня є також розкриттям істини про прихід Господній до нас. Євангельське читання цього дня має дві частини. Насамперед у ньому йдеться про дивну вечерю, що є «прообразом Тайної вечері, яку Ісус буде споживати зі своїми учнями перед своєю смертю на хресті»: «У домі Лазаря Той, хто воскресив, і той, кого воскресили, разом споживають вечерю. Дивна та вечеря! Учора наш Господь викликав людину з гробу, яка вже чотири дні перебувала в рабстві смерті, а сьогодні з нею вечеряє. Ба більше, сестра Лазаря на тій вечері помазує Ісуса... Бо у Священному Писанні помазували миром лише царів, священиків і пророків. Але це помазання показує нам щось глибше: та вечеря є ніби одкровенням внутрішнього життя Пресвятої Тройці, яка запрошує людину розділити з нею її вічне життя у воскресінні».

      А інша частина – Христос, входячи в Єрусалим, зустрічає молодь, яка першою Його впізнає і приймає як Того, на якого так довго чекали, який може сповнити всі мрії молодої людини. «Його вхід має кілька глибоких ознак. Найперше, це низходження, приниження – сьогодні Його вітають у славі, а за кілька днів від нього відречуться і скажуть, що немає іншого царя за римського кесаря; сьогодні стелять одяг перед ослям, на якому Він в’їжджає в Єрусалим, а за кілька днів з нього самого здеруть одяг і Він нагим предстане перед світом, а його одіж розділять між собою розбійники, що його розпинали, кидаючи жереб; сьогодні ріжуть галузки з дерев на знак сприйняття Єдиного, який несе перемогу, а за кілька днів Його розіпнуть на хресному дереві і не будуть очікувати від нього, що Він дасть їм життя, а заберуть від Нього самого життя», – пояснив він. Та серед тих людей, які бачать Христа, який подібно, як цар Давид, що заснував Єрусалим, сідає на жереб’я і входить у місто, є особи двох категорій. Одні, подібно, як молодь, інтуїтивно відчують Бога як Царя, тому, аби перед Ним відкрити своє життя, вони до Його ніг стелять свою одіж (свою роль у суспільстві, своє завдання). А є інші, які в момент Його входу, прагнуть Його вбити. Людина по-різному сприймає Бога, що до неї хоче  наблизитися…   

      Далі проповідник продовжив: «За кілька днів ми побачимо, як державні мужі й політики будуть бігати по церквах, жодної Літургії до кінця не вислухаючи, до Причастя не приступивши, аби зробити гарну фотографію і гарно показати себе. А пізніше, тут, в Києві, не вагаючись, вони підпишуть будь-який закон, який буде смертним засудом сімейних цінностей. Вони поклоняться новій атеїстичній ідеології гендеру, називаючи її чомусь «європейськими цінностями». Буквально за кілька днів сила політиканів заповнять наші храми і посвячуватимуть паски, але не завагаються за 30 срібняків продати національну українську ідею, аби показати себе новоявленими месіями, а насправді вони є бешкетниками, які руйнують Українську Державу, виступають проти самих засад суспільного державного буття і називають себе патріотами». Однак, за словами Блаженнішого Святослава, за кілька днів те саме, можливо, зробимо і ми, прості громадяни України. Адже нині ми освячуємо вербу, а коли перед нами постане життєво важливий вибір, ми не зуміємо нашу віру втілити в наші вчинки. І, можливо, будемо відрікатися від того Господа, якому співаємо сьогодні «осанна».

     «Сьогодні Церква запрошує відкрити ентузіазм євангельської молоді! Я сьогодні вітаю вас, дорога молоде, студенти, діти… Вітаю вас, які вбачаєте в Ісусі Христі свого справжнього лідера, а його навчання і Слово сприймаєте як те, що дає вам силу, аби йти вперед». – привітав із християнським днем молоді, що завжди в УГКЦ святкують у Вербну неділю, Глава УГКЦ.

     «Cвяткувати Пасху сьогодні означає бути здатними до пасхальної самопожертви задля добра свого народу» Ким є той Христос, якого ми зустрічаємо воскреслим із гробу? Насамперед Він є нашим воплоченим Богом, який переміг смерть і якого ворота аду не змогли втримати. Якщо ми у Святому Хрещенні таїнственно вмерли і воскресли з Христом, якщо ми причащаємося Його Тіла і Крові, тобто споживаємо новозавітну Пасху, та ознаменовані кров’ю Христа, то і нас смерть оминає, «проходить мимо», і відкриваються перед нами двері небесні. Щоразу, коли ми молимося Божественну Літургію, то стаємо причасниками воскресіння – того життя, яке сьогодні засяяло нам із порожнього гробу. І це життя Воскреслого є благословенним вінцем для нас, дітей Божих, знаком нашої гідності й нашого покликання бути свідками Його у світі та проповідниками Його Євангелія. Йдеться у Великодньому посланні Глави і Отця УГКЦ.

     За словами Глави Церкви, святкувати християнську Пасху сьогодні означає бути здатними силою Воскреслого вставати і пробудитися до дії, до особистої пасхальної самопожертви задля добра свого народу, його свободи та кращої долі: «Дивлячись на обличчя наших українських воїнів-героїв, які принесли своє життя в жертву за рідний народ, можемо бути впевнені, що Небесний Отець приймає ці жертви в імені свого Сина. Саме у них через воскреслого Христа ми вже маємо перемогу над злом і зцілення душевних і тілесних ран». Також святкувати християнську Пасху означає бути носіями перемоги життя там, де панує смерть: «Щиро визнавати те, що Христос «воістину воскрес», означає повірити, що завдяки нашому особистому рішенню та зусиллю є воістину можливим побороти корупцію і неправду в нашому суспільстві, що саме від нас залежить, яким буде наша країна: чи вона буде вмирати, віддана на поталу могутнім світу цього, чи встане, пробудиться, оновиться і воскресне до справжнього життя, гідного людини як образу Божого». Блаженніший Святослав привітав вірних і духовенство зі світлим Христовим Воскресінням: «Вітаю всіх вас … із днем визволення від смерті й зла та відкриття дверей до життя, надії і любові. Зичу всім миру Христового, миру, який дарує нам Христова перемога над злом і неправдою, миру, якого серед війни так щиро прагне кожне українське серце. Ще раз усім вам, в Україні й на поселеннях сущим, засилаю свої сердечні вітання. Щиро бажаю вам благословенних Великодніх свят, смачного свяченого яйця та світлої пасхальної радості».

За шість днів до Пасхи.

У перший день тижня, у неділю, Ісус тріумфально в’їхав у Єрусалим. Це був останній тиждень земного життя Ісуса Христа. В понеділок, за шість днів до Пасхи, тобто сьогодні, Ісус перебуває у Витанії в домі Марти і Марії. Поруч також Лазар, якого Він підняв із мертвих. Перш ніж надійдуть години ненависті і насильства, Ісус ще зазнає години приязні та прохолоди. Марія намащує ноги свого Господа, біля якого часто сиділа і слухала Його як свого особистого вчителя. 300 динаріїв - це 10 місяців праці. Юда, навпаки, продасть Ісуса за 30 срібних монет - найнижча ціна за невільника, раба. Кожний по‑різному, але вони разом, Марія і Юда, готують Господа на смерть, на Пасху, що наближається. Марія бере фунт мира зі справжнього дорогоцінного нарду. Слово «справжній» походить від слова «вірний» або «віра». Ісус є Христос-Месія, тобто Помазаник, справжній і вірний, якому належить те, що в нас найцінніше, - наша віра, що проливається на Господа. Тому жест Марії має не лише ритуальне значення, а передусім пасхальне. Ісус пояснює, що вона завчасу виконала те, що неможливо буде зробити після Його смерті. Його тіло буде поспішно зняте з хреста і розпочнеться вечір суботи, коли вже не можна виконувати жодної праці. Також неможливо буде намастити Його тіло в неділю рано, коли йтимуть жінки до гробу, адже Він уже воскресне. Тобто намащення у Витанії вказує одночасно на смерть і на воскресіння Ісуса Христа, на Його Пасхальну тайну.  Бачимо, як Ісус думає про свою смерть і воскресіння, що надходять. Це все вже дуже близьке. Він дуже спокійно говорить про свою Пасхальну ніч, смерть і воскресіння своїм близьким і друзям. Так Ісус прощався з тими, кого любив (Йн.11, 5).

     Квітна Неділя. Євангеліє починається розповіддю про помазання Ісуса у Витанії. Сам Ісус пояснює його як пророцтво, що провіщає Його близьку вже смерть. Тут йдеться про своєрідну останню вечерю із своїми найближчими друзями у Витанії. Вона вся пахне прощанням. Справжньою дієвою особою цієї сцени є запах. Його справжнє значення вказує на любов, що є безцінною! Марія виконує цей широкий жест, стаючи немовби представником усіх учнів, усіх тих, хто любив Ісуса й усіх тих, хто, хоча Його і не бачили, любили Його протягом століть. Отже, Марія зробила цей жест також і за нас! В цій жінці Бог нарешті знаходить те, що завжди так пристрасно шукає: бути любленим тими, кого Він сам любить. Те, що робить Марія, попереджує про те, що скоро зробить сам Ісус. Через шість днів Його тілo буде розбито, і Його життя розіллється як безцінні пахощі на спасіння світу! Завдяки Марії з Витанії Любов, нарешті, є любленою та живою. Потім Ісус входить в Єрусалим, як цар твій іде до тебе, справедливий і переможний, смиренний і верхи на ослі їде, на осляті, на молоденькій ослиці (Зах 9,9), бо Він оголосить мир народам (Зах 9,10). Це Месія, Який приходить, щоби примирити людство із своїм Богом. Але не через прояв могутності, а через послух, що є протилежним непослуху Адама.

     Вербна Неділя – це день радості й піднесеного настрою. Гілки, які ми приносимо сьогодні до храму, провіщають майбутню перемогу Христа і є виразом нашого прагнення приєднатися до урочистого привітання, яке приготували колись Ісусові мешканці Єрусалима. Вербна неділя називається також Неділею Страждань Господніх і розпочинає Великий Тиждень...

     Всемогутній Боже, з вербовими гілками в руках ми вшановуємо сьогодні перемогу Христа; примнож нашу віру та вислухай наші прохання, щоб ми, з’єднані з Христом, приносили Тобі плоди добрих вчинків. Котрий з Тобою живе і царює на віки вічні. Амінь.

    Дуже важливо, що ми прожили цей Страсний Тиждень не як глядачі, а як учасники. Згадувати Пасху Ісуса - це не тільки пригадати про щось, що сталося в минулому, але знову прожити у своєму житті Страсті і Воскресіння Христа. Отже, згадка, що її чинить літургійний обряд Страсного Тижня, є наче одяг або машина часу. Ми занурилися всередину, щоби з’єднатися із вчинками Христа. Як наслідок, ми утвердимо нашу внутрішню здатність відважно і вільно говорити так на хресті нашого життя. Тому що приєднавшись до переходу Христа, ми приєднуємося до нерозривного сопричастя з Богом. А саме це і буде нашою радістю у вічності.

Перемога тих, хто не любить Україну, полягає в її розділенні, - Клаудіо Ґуджеротті.

Апостольський Нунцій архиєпископ Клаудіо Ґуджеротті відвідав Вінницю 8-9 квітня. Представник Папи освятив місійний хрест перед храмом Матері Божої Ангельської та взяв участь у процесії вулицями міста з нагоди Вербної неділі. Також ватиканський дипломат відповів на запитання журналістів під час прес-конференції, яка відбулася 8 квітня:

     - Чи є у вас традиція урочистих процесій у Вербну неділю? - Якщо ви говорите про Італію – в нас така традиція є. Але в порівнянні з тим, що було в минулому, помітно знизилась кількість учасників. У роки мого дитинства це була подія, яка приводила в рух все місто. Тепер в таких процесіях беруть участь тільки практикуючі віруючі. Втім в останній час люди знову повертаються до цієї традиції. Вони стомились від порожнечі цього світу…

     Територія, непідконтрольна українському урядові - це теж Україна. - Ваше Високопреосвященство, як би Ви підсумували свої півтора року праці в Україні? Адже Ви прибули до нас у дуже непростий час. Ви неодноразово бували у так званій «сірій зоні». Із ким найнадійніше працювати на цих територіях? Що показує війна, на кого реально можна покладатися? І як вдається здійснити розподіл коштів у рамках акції «Папа для України»? - Ці півтора року минули дуже швидко. І це для мене був непростий час. Знаєте, що найскладніше в роботі Нунція: це нікого не образити. Бо що б ти не сказав, знайдеться хтось, кому це не подобається. І передусім мовчання. Тиша нікому не подобається. Найбільш складна річ, скажу вам як представникам медіа, це інтерпретувати те, що люди відчувають, а не те, що хтось хотів би, щоб вони відчували. Це найбільш делікатна проблема, тому що коли країна стоїть перед великими труднощами, згода має фундаментальне значення. Перемога тих, хто не любить Україну, полягає в її розділенні. І для її досягнення вони мають потужні засоби. І найбільш важливий засіб — не зброя, а пропаганда. Вона торкається глибини людської свідомості і намагається вивести на перший план найбільш приховані почуття людини.  Для мене це найбільш складно, і з цим мені не довелось зустрічатися раніше. Хоча я був у Грузії під час війни з Росією, але там громадська думка була одностайна. В Україні вона поділена. На Сході України я відвідував, як підконтрольні українському урядові території, так і непідконтрольні. Але територія, непідконтрольна українському урядові – це теж Україна. І нам не можна про це забувати. Складно зрозуміти, чому людей, котрі відчувають свою близькість, які відчувають себе друзями – чому вважають, що вони проти України? Так, є ті, хто не люблять Україну, але більшість населення нічого не має проти своєї країни. Вони мають інші думки, але це не значить, що вони проти. І дуже важливо, щоб це почуття розділення не нарощувалось штучно і не перетворилось у нав’язливу ідею — для тих, хто проти України, це був би подарунок на срібному блюді.

     Мета акції «Папа для України» саме і полягала в тому, щоб підкреслити, що людина залишається людиною, незалежно з якого боку вона знаходиться.  Це, звичайно, не означає, що немає винних і тих, хто страждає. Але до справедливості треба підходити критично: не всі у всьому винні. Адже ніхто не винен в тому, що він народився в тій місцевості, а не в іншій. Народження – не є вина. Вина передбачає вибір, а народження не дає вибору.

     Відповідаючи на запитання про враження від поїздки на Схід, Апостольський Нунцій назвав їх важкими: - Люди страждають як з одного, так і з другого боку. Для мене наочним символом цих страждань стали підірвані мости. Адже, якщо мости зруйновані, то це значить, що немає можливості спілкування. Щоб потрапити в Луганськ, мені було потрібно було зробити коло через Донецьк, бо на іншій дорозі всі мости зруйновані. Правда, була ще можливість їхати через територію Росії, а це багато значить… Видно, що не нерви у людей вже на межі, вони вже перевтомлені тим, що відбувається. А особливо – діти. І це з обох боків. Я не знаю, що з ними буде і як вони себе поводитимуть, коли стануть дорослими. Але наскільки мене вражають їхні страждання, настільки мене лякає їхнє майбутнє. Скільки це ще протриває – сказати не можу. Але можу сказати, що це не залежить від людей, яких я зустрічав.

      Хтось вклав собі в голову, що Папа і Московський патріарх – друзі, які щовечора грають у карти . - Раніше Папа багато говорив про Україну, тепер більше – про Ірак і Сирію. Чи не вважаєте, що Папа забув про Україну? І чи буде згадано про Україну в посланні «Urbi et orbi»? - Про те, чи буде згадано -  не знаю. Те, що Папа зараз менше говорить — це певний вибір, запропонований йому співробітниками з Римської курії. Але мова Папи – це не тільки слова. Мова Папи — це акція, про яку згадано. Мова Папи - це те, що він послав мене в Авдіївку. Мова Папи — це те, що він переказав через мене 200 тис. євро, щоби надати допомогу постраждалим дітям.

                                                                           Все інше – дуже делікатні речі у зв’язку з проблемами, що про них я говорив на початку…

      І якщо хтось вклав собі в голову, що Папа і Московський патріарх – друзі, які щовечора грають в карти… Будь-яке слово, що його промовляє Папа, трактується як захист проти того, що він говорить чи робить. Він і так говорить, що Він – з Україною. Якщо говорить менше – значить тепер не час говорити. Але можу вас запевнити: у всесвітніх міжурядових організаціях, в яких представлений Апостольський Престол, його голос у підтримку України звучить дуже міцно. І тут позиція Святого Престолу ґрунтується на одному принципові: територіальна цілісність і недоторканість кордонів. Наша дипломатія має свої особливості, хоча вона більш відповідальна, оскільки її горизонти охоплюють не тільки земне життя, але й вічність, а з вічністю жартувати не можна. Сприяти маленьким контактам, маленьким діалогам, маленьким гуманітарним акціям, які  творять великий мир. Ми –  дипломатія «малих кроків».

     - Як ви вважаєте, який особистий внесок у досягнення миру в Україні може зробити кожний католик і взагалі кожна людина доброї волі? - Дякую за це питання. Потрібно, щоби люди зустрічалися як люди, як особи, а не дивились на місце народження, походження і так далі. В Україні ця проблема є. Бо якщо ми будемо дивитись так: той «білий», а той – «чорний», в того тече така кров, а в того – така, тоді буде вина не урядів, не державних керівників, а людей, тому що в них таке походження, така кров. А кров не є виною – хіба що тільки коли проливається кров іншого. А якщо вважати, що коли вони не такі, то їх не треба приймати, як людей, або краще, щоб їх взагалі не було – історія знає, до яких жахливих трагедій це приводило. Отже, повторюю: важливо приймати іншого як особу, що, звичайно, не означає погоджуватись з усім, що він говорить. А найважливіше для християнина,  це завжди питати: що  в такій ситуації зробив би Ісус Христос. Не якась відома історична постать, не якийсь герой, а Ісус Христос. І це даватиме відваги вийти з полону стереотипів. Знаєте, я деякий час тому познайомився з молодіжною групою, що виросла з однієї християнської спільноти і зараз налічує близько півтори тисячі чоловік. Вони їздять на Схід, щоб допомагати людям відбудовувати зруйновані житла, опікуватись дітьми і так далі. І роблять це задарма, жертвуючи своїми канікулами і відпустками. Це – приклад справжнього християнства.

     Папа хоче вибрати єпископів, які б допомагали розвитку України. - Коли Римо-Католицькій Церкві в Україні чекати серйозних змін? Зокрема, нових призначень, створення нових дієцезій? - Мене не стільки турбують інституціональні зміни в Римо-Католицькій Церкві в Україні, скільки ментальні. Нові призначення будуть, необхідність їх вже назріла, а коли – це залежить від Святішого Отця. І це теж певний знак для Церкви в Україні. Папа хоче вибрати тих єпископів, які були б певним посланням… Треба бачити, кого вибирати, чого ця людина прагне. Це особливо важливо тепер, серед тих труднощів, які переживає Україна. Краще довше подумати, і вибрати тих єпископів, які б допомагали розвитку країни, ніж помилиться.

     Щоб не настала осінь в Україні … - Які побажання українському народу Ви хотіли б висловити напередодні Пасхи? - Час Великодня в цій частині світу  – чудесне свято природи. Ви маєте чудесний подарунок від Бога: це ваша найпрекрасніша земля від моря до гір, неймовірне розмаїття природи. Зараз вона розквітає, і війна не може цьому перешкодити. Для нас ці квіти – символ Воскресіння Христа. Немає смерті, яка не знає воскресіння. І в цьому полягає наша відповідальність. Усвідомлення того, що кожний наш вчинок має присмак Вічності покладає на нас величезну відповідальність. Тому напередодні Пасхи я бажаю Україні, щоб вона насолоджувалась квітами, які вирощує її прекрасна земля, і якомога сильніше відчувала себе відповідальною – щоб осінь не настала занадто рано...

Блаженніший Любомир у день 40-річчя своїх єпископських свячень: «Моє до вас прохання – моліться і працюйте»

2 квітня 2017 року в Патріаршому соборі Воскресіння Христового урочистою Літургією Українська Греко-Католицька Церква відсвяткувала 40 років з дня архиєрейської хіротонії Архиєпископа-емерита Блаженнішого Любомира (Гузара). «Сьогодні пригадуємо подію, – розповів Блаженніший Любомир, – яка сталася рівно 40 років тому в храмі монастиря Святого Теодора студита у Гроттаферрата біля Рима. Блаженніший патріарх Йосиф висвятив трьох єпископів: владику Степана (Чміля), владику Івана (Хому) і мене. Про цю подію останнім часом багато говориться, пишеться. Ця подія як причину мала турботу за існування нашої Церкви в Україні та світі. Патріарх Йосиф боявся, що жорстокі переслідування нашої Церкви можуть заподіяти великої шкоди. Тому він відважився на такий дуже особливий крок». «Хочу згадати щось із того минулого і про щось просити вас», – сказав Блаженніший Любомир. «Якимсь Божим провидінням сталося так, що із тих у монастирській церкві присутніх залишився живим тільки я. Я почуваюся до обов'язку насамперед подякувати всім присутнім за святі молитви, за те, що сьогодні особливо згадали той час, ті переживання. Але було б дуже мало, якби я просив за молитви тільки тоді присутніх у Гроттаферрата у монастирській церкві. Хочу дуже сердечно попросити вас, аби у своїх молитвах ви згадали сотні, тисячі людей, яких також турбувала проблема існування нашої Церкви. Бо завдяки їм, що так жертвенно були готові нести тягар переслідування, завдяки їхній вірності святій Церкві наша Церква сьогодні існує», – наголосив ювіляр.

«Звідси, – продовжив Архиєпископ-емерит, – моє друге до вас прохання. Часи лютого переслідування минули, але перед нами завжди залишається те саме завдання, та сама турбота, аби наша Церква, у повному значенні цього слова, була отою Церквою, де люблять Господа Бога, де готові жертвенно послужити один одному. Моє до вас прохання, від імені моїх тих співбратів з минувшини, прошу вас, моліться і працюйте, аби наша Церква розвивалася, жила і в той спосіб прославляла Бога й служила нашому народові!» Сам ювіляр пізніше теж приєднався до молитви за дар його свячення.

Блаженніший Любомир витворив нове обличчя Церкви… У своєму привітальному слові Предстоятель УГКЦ Блаженніший Святослав зауважив, що цього року ми святкуємо 125-річницю від дня народження патріарха Йосифа. «Ми намагаємося осмислити постать і спадок патріарха Йосифа... І якраз цього патріаршого року, саме сьогодні, 2 квітня, Господь Бог дарує нам ще один знаменний ювілей – 2 квітня 1977 року відбулася подія, яка мала вирішальний вплив на майбутнє нашої Церкви як в Україні, так і на поселеннях. Відбулася подія незнана, тиха, навіть таємна, без зайвих почестей, шуму. Саме сьогодні 40 років тому великий духовний батько, старець нашої Церкви, батько українського народу Блаженніший Любомир кардинал Гузар з рук патріарха Йосифа отримав архиєрейську хіротонію, єпископські свячення. Говорячи про значимість постаті Блаженнішого Любомира, Глава Церкви відзначив, що «Блаженніший витворив нове обличчя Церкви, нове обличчя і стиль єпископського служіння, не як того, хто панує, а того, хто служить». «Його Господь покликав бути першим серед нас і він став нашим рабом. Віддав усе, що має, на служіння своєї Церкви. Блаженніший Любомир витворив новий стиль єпископського служіння не як князя Церкви, а як слуги, який прийшов не для того, аби йому служили, а щоб послужити, і навіть життя своє віддати для служіння багатьох».

Не піддається жодним світським спокусам влади, панування, почестей і людської пошани… Для виголошення святкової проповіді Глава Церкви передав слово людині, яка пропрацювала і прожила з Блаженнішим Любомиром під одним дахом багато років, – владиці Богданові (Дзюраху). У своєму слові владика Богдан пригадав, як нещодавно, на другу неділю Великого посту, повернувся з відрядження з-за кордону. «Ми сіли за вечірнім столом у нашому помешканні. І Блаженніший між іншим, як він уміє, добрим голосом сказав: «Минуло два тижні Великого посту. А чи по нас уже щось видно? А чи по нас вже щось видно?» – двічі повторив він. Очевидно, що йому не йшлося про те, аби відзначити, що ми трошки похудали за ці два тижні. Ішлося про щось набагато важливіше, що є суттю християнського покликання. А саме про те, наскільки ми вже впродовж того часу подолали в собі того старого чоловіка, наскільки уподібнилися до нашого Господа в наших думках, словах, прагненнях і вчинках», – розповів єпископ.

«До кінця Великого посту, – просить застановитися, – залишилося ще два тижні. І ми ще можемо поставити собі це контрольне запитання: а по нас уже щось видно?.. Я бажав би, аби ми всі направду переймалися Божим словом. Але про одну людину можу сказати з певністю, по ньому вже багато видно. Ідеться про людину, яка сорок років тому з рук ісповідника віри прийняла дар повноти священства. Велику владу дав йому Господь. Він її використовував і понині використовує для тихого смиренного служіння. Не піддається жодним світським спокусам влади, панування, почестей і людської пошани. Він радше їх уникає, а не шукає», – сказав владика Богдан про Блаженнішого Любомира. Владика пригадав, як святкували 75-ліття Блаженнішого Любомира. Як він упирався, не хотів, аби це робили. «Він розуміє, що людська шана і визнання не приходить від зовнішньої влади, від атрибутів зовнішнього уряду, тому зумів спокійно відійти від свого уряду, довіряючи Церкву і її провід Божому провидінню. Він міг спокійно і покірно віддати самого себе і свою Церкву в руки Божі», – вважає Секретар Синоду УГКЦ. Владика пригадав, як шість років тому, «коли ми трошки були стривожені його рішенням, хтось дуже слушно зауважив: у той час, коли в Україні спостерігається шалена гонитва за владою, він, маючи найбільшу владу в Церкві, не побоявся відпустити її і добровільно відійти». «По ньому вже так багато видно, що той життєвий шлях, яким він іде з Ісусом, не проходить на даремно, його слово, його Божа наука стає для нього мірилом поведінки і щоденного життя», – вважає владика Богдан.Єпископ попрохав «оточити нашого Блаженнішого Любомира любов'ю, аби Господь Бог кріпив його на силах, щоб він міг ще довго служити на Божу славу і добро нашій Церкві».«А для себе просімо за дар могти йти за Ісусом дорогою любові, дорогою покірного і смиренного служіння», – насамкінець попросив проповідник. 

Земний порох святині

Щойно первосвященики та книжники розійшлися кожен до свого дому (Йн 7, 53), як уже на ранок їх знову громадить спільне прагнення впіймати Ісуса на слові: Це вони говорили, випробовуючи Його, щоб мати підставу звинуватити Його. Якби Ісус, відповідно до свого милосердя, дозволив відпустити жінку-перелюбницю, Він перекреслив би закон Мойсея, що передбачав покарання смертю для перелюбників: Коли спіймають чоловіка, що сходиться з заміжньою, ― обидвом смерть: чоловікові, що сходиться з жінкою, а й жінці. Отак викорінюватимеш зло з Ізраїлю (Втор 22, 22). З іншого боку, якби Ісус наказав її каменувати, Він переступив би римський закон, адже покарання смертю від шостого року н. е. було застережене в Палестині для римської влади.  Юдеї застосовують слово Боже (Втор 22, 22‑24) проти Ісуса, але й самі порушують закон, бо привели одну тільки жінку, а судити треба було обох: і перелюбника, і перелюбницю (пор. Лев 20, 10). Однак Ісус не дає себе втягнути в дискусію на тему конкретного застосування Закону. Ісус поводиться вільно, невимушено, незалежно. Господь пише… Ісус постає перед нами, як автор Писання. Що саме він пише? Невідомо. Можливо це були слова з Єр 17, 13-14:

«Надіє Ізраїлю, о Господи! Всі, що Тебе покинули, осоромляться. Всі, що від Тебе відступають, будуть викорінені з цього краю,  (Септуагінта, грецький переклад Старого Завіту, подає дослівно: на землі будуть списані),  бо вони покинули ДЖЕРЕЛО ВОДИ ЖИВОЇ - Господа».

Жива вода ― це мотив з попереднього сьомого розділу в. 38: Хто вірує в Мене, як Писання каже, то ріки води живої з нутра його потечуть! Без Господа, без того, що каже Писання, ми, справді, наче мертва суха земля. А далі слідує прохання, яке має стати особистим проханням кожного:                         «Вилікуй мене, о Господи, щоб я одужав, спаси мене, щоб я врятувався, бо ТИ - моя надія!»

Писання, або креслення по землі пальцем, алегорично означає ходіння по пустелі. Це особливе місце й час в історії ізраїльського народу, коли всі ті, що вийшли з Єгипту, согрішили і не могли ввійти в Обіцяну землю. Той бунт ледь не закінчився каменуванням Ісуса Навина, Калева та, можливо, навіть самого Мойсея з Аароном, аби настановити нового вождя для повернення у Єгипет (пор. Чис 14, 1‑10). Лише молитва Мойсея рятує весь народ перед справедливим Божим гнівом, коли він почав закликати до Божого милосердя: Господь повільний до гніву й багатий милосердям, прощає гріх і переступ, хоч і не залишає нічого безкарно, а карає гріх батьків на дітях до третього й четвертого покоління. Прости ж гріх люду цього з великого милосердя твого, так, як зносив єси люд цей від Єгипту аж досі! (Чис 14, 18‑19).

Ось чому Ісус запитує: Хто з вас без гріха? Нехай перший кине в неї камінь! Сам Ісус, єдиний безгрішний, не кинув каменя, подібно як Мойсей, що не прагнув знищення збунтованих проти Господа. Коли всі розійшлися, залишилася лише жінка і написи Ісуса на піску, на земному порохові святині. Всі відійшли, а залишилася людська злиденність і Боже милосердя: Іди й відтепер більше не гріши. Заклик «іди» - це заклик до віри; «не гріши» - це надання сили. Ісус не вимагає нічого, не давши спочатку до того сили. Милосердя й прощення Ісуса зовсім не применшують важкості гріха. Тут Він себе являє як агнець, що бере гріх світу, гріх перелюбства, і нікого не судить: Вилікуй мене, о Господи, щоб я одужав, спаси мене, щоб я врятувався, бо ТИ - моя надія!

Між єгоїзмом і жертвенністю, між служінням і пануванням

Дорогі браття і сестри, ми приближаємося до завершення Великого посту. Цей шлях сорокаденної молитви, роздумів, добрих діл ми намагалися здійснити у кліматі духовної підтримки. Досвід нашого життя показує, що бути у спільноті, сім’ї, групі друзів – це великий дар, але також і велике випробування.  Адже кожна людина має свій характер, має свої вподобання, має свої переваги і недоліки. В історії, яку ми чуємо у 5-ту неділю Великого посту, показано слабкість апостолів (Мр. 10, 32-45.). Одні хотіли мати запевнення у майбутньому стосовно їхньої кар’єри, а інші, дізнавшись про це, заздрісно із гнівом виявили своє обурення.  Почалась сварка. Подібні ситуації також стаються і в нашому житті, коли ми занадто переживаємо за нашу долю, коли поводимось егоїстично. Всякий егоїзм у спільноті створює напруження і доводить часто до гріха. Із причини егоїзму виникли такі слово, як “корупція”, “наживання”, “махінації”, “політичні домовленості” та інше, що скероване на використанні інших у власних інтересах.

В народі навіть з’явився вислів: “за все можна домовитися”. Маємо пам’ятати, що коли хтось отримує більше, то тільки ціною того, що від когось віднімається. Для правдивих християн не може приносити радість те, що комусь приносить сльози, обурення і невдоволення, біль, смуток. Адже ми покликані продовжувати те, що робив Ісус: нести радість людям, любити жертвенною любов’ю, служити і підтримувати слабших, творити Царство Боже вже тут на землі. Сам Ісус нас закликає: Мр 10.43. Не так воно хай буде між вами, але хто з-між вас хоче стати великим, хай буде вам слугою, 44. і хто з-між вас хоче бути першим, хай буде рабом усіх. 45. Бо Син чоловічий не прийшов на те, щоб йому служили, лише щоб служити й віддати своє життя як викуп за багатьох.

Слова Ісусові – це не є теорія, якась цікава думка чи щось далеке від реальності –  це заповіді любові!  Його Любов на хресті зупинила зло! А ми, що робимо із злом, що немов яд наповнює наші сім’ї, спільноти, керівні установи і навіть прості товариства? Ми покликані плекати взаємну любов між собою,  Яка буде виявлятися у служінні, жертвенності, самопосвяті. Наша взаємна любов не дозволить того, щоби зло нав’язували нам свої заповіді, які скеровані лише на знищення. На прикладі ситуації з апостолами ми бачимо, як їхня егоїстична поведінка подала повід для інших гріхів: заздрість, гнів. один гріх потягає інший і і цей ланцюг продовжується поки хтось не зупине ціною власної жертви, невигоди, самопосвяти, тобто служіння. Якщо ми потрапляємо в такі складні ситуації, що нам здається, що тільки злом,або ж через гріх можемо можемо вирішити справу,  то в такий спосіб  можемо лише усвідомити наскільки полонені злом, як далеко ми відійшли від добра,  що не бачимо вирішення ситуації добрими рішеннями.

Наш Господь також потрапив у важку ситуацію, з якої він міг вийти і не постраждати, але Його любов до нас була великою! Він любив служити людям, він любив бути корисним для людей, він не любив бути поруч  навіть ціною власної невигоди. Фил  2. 7 а применшив себе самого, прийнявши вигляд слуги, ставши подібним до людини. Подобою явившися як людина, 8 він понизив себе, ставши слухняним аж до смерти, смерти ж – хресної.

Жертвенність – чому така рідкісна тепер? Жертва стає великою, коли лише один страждає, коли сходиться лише на одному, коли один стає жертвою за всіх інших. Але, якщо кожен з нас, долучиться до жертвенності, тоді ніхто не буде обтяжуватися неможливим. Другою причиною важкості жертвенності – це є наша втома. Виснажені люди цього суспільства визнають що у них все менше залишається сил для служіння ближнім, для терпеливості і витривалості в доброму. Якщо звернемо увагу на всі наші стреси, напруження, переживання, то побачимо, частою причиною є особистий гріх, або ж гріх інших. Це ще одна причина, щоб ми були об’єднані в любові духом взаємного служіння.
Нехай цей піст для кожного з нас стане твердим рішенням не шукати зла, відкинути його і наскільки це можливо протистояти йому,  терплячий Вигоди і приниження,  будучи навіть переслідуваним і погодженим. Не сороммося називати себе слугами, навіть, рабами, щоб показати наше зречення задля любові до Бога і ближнього. Учні Ісуса усвідомивши силу жертвенності розкаялися і кожен з них, окрім Юди, показав свою самопосвяту і віддане служіння Богові та людям. Їх вшановуємо і їх хочемо наслідувати, і в особливий спосіб  натхненні прикладом преподобної Марії Єгипетської.

Молитва до Ангела Хоронителя за Церковну громаду

Святий Ангеле Хоронителю нашої Церковної громади, ми віддані Всемогутнім Богом під Твою опіку і захист. Ти присутній на кожній нашій молитві, у кожній нашій справі. Ти вістун Божої волі для нас і Ти заступник наш у наших потребах перед престолом Всевишнього.

У цей час ми, згадуючи Твою присутність, усильно тебе просимо зміцни нас у взаємній любові, надхни нас на єдність і творення добрих діл, підтримай нас в боротьбі з гріхами і після нашого упадку наставляй нас на спасенну путь. Не допусти духові злому посіяти серед нас розбрат і ненависть. Він через пристрасті тілесні і наші немочі спокушає нас до сварок і гніву, а Ти, Ангеле Миру і Любові, нагадуй нам про прощення і про примирення.

О, святий Ангеле Божий, Хоронителю і Захиснику нашої Церкви, прости нам усе, чим образили Тебе за весь час нашого існування, захищай нас і вдень, і вночі й охороняй від усякої спокуси, щоб ми вже більше ніякими гріхами не гнівила ні Бога, ні тебе, ні наших братів і сестер у Христі.

Молися надалі за нас до Господа, щоб Він подав нам освячую ласку для душі і тіла, щоб змогли перейти цей земський шлях до небесної батьківщини, і щоб вся наша церковна громада вічно славила святе ім’я Бога нашого, Отця, і Сина, і Святого Духа.

                                                                                                                                                                                                           Амінь