Tuesday, June 30, 2015

Лурд (Люрд) – місце живого чуда

     Щороку мільйони людей приїздять до цього французького містечка в передгір’ї Піренеїв.
Щодня нескінченні потоки паломників, багато з яких пересуваються на візках і навіть на ліжках, нерухомі і немічні, тягнуться вулицями Лурда до невеличкого гроту в горі Массаб’єль, щоб зануритися у води чудодійного джерела, яке б’є тут з-під землі, або бодай напитися його живлющої води. Такої кількості обмежених недугою людей не побачиш більше ніде у світі, і тому Лурд – це також місце особливого християнського служіння – служіння хворим і немічним. Щороку сюди прибувають сотні лікарів-добровольців та тисячі волонтерів для того, щоб супроводжувати і опікуватися хворими під час їхнього паломництва, яке було б неможливим без цієї безкорисливої допомоги. Як сталося, що невеличке провінційне селище є одним із найбільших світових паломницьких центрів, що поступається відвідуваністю хіба лише самому Ватикану? Чого чи кого шукає тут сучасна людина - старі і діти, молодь і подружні пари, інваліди та їхні родичі. Чому сюди їдуть католики і православні, мусульмани та індуїсти і навіть… атеїсти? Кожен, хто побував у Лурді, свідчить про щасливий досвід особистої зустрічі з Пресвятою Богородицею, чия невидима присутність відчувається тут, як ніде більше. А ще кожен прагне побачити і пережити чудо милосердного втручання Божої Матері в людські страждання і покинутість.
    ***   Історія Лурду почалася всередині ХІХ ст., коли 11 лютого 1858 року неосвічена дівчина Бернадетта Субіру, що походила з убогої сім’ї мірошника та пралі, збираючи з двома дівчатками хмиз на околиці селища, випадково опинилася перед гротом у скелі Массаб’єль. Саме тут, у невеликій печері, дівчинці зненацька явилася світла Панна, вбрана у білі одежі та блакитний пояс, яка відтак протягом кількох місяців із невеликими перервами з’являлася їй на цьому місці 18 разів. Боячись постаті, яку не бачив ніхто, крім неї, Бернадетта просила Панну назвати їй своє ім’я. Безліч разів на це прохання дівчина отримувала лише теплий усміх на вустах Незнайомки, проте одного разу виразно почула слова: «Я є Непорочне Зачаття». На цей час Бернадетта вже була під пильним наглядом священиків, односельців і навіть поліції, які з недовірою й підозрою ставилися до її дивних свідчень. Хтось вважав дівчинку божевільною, хтось звинувачував її у шахрайстві. Однак цей єдиний вислів, який вона передала людям, змінив усе. Адже дівчина, що була ледь знайома з азами катихизму і вміла лише молитися на розарії, не могла знати таких слів. «Непорочне Зачаття» - ці богословські терміни були короткою формулою складного догмату Церкви, що його проголосив Папа Римський Пій ІХ кількома роками раніше за ці події. Дівчинці повірили. Вмить переслідування і глузування змінилися увагою і шаною. Кожне слово з вуст світлої Панни, в якій упізнали Пресвяту Богородицю, Бернадетта передала людям: Божа Мати закликала до постійного і ревного покаяння, просила молитися за нерозкаяних грішників, заповіла на місці свого об’явлення збудувати храм на Її честь і здійснювати тут молитовні процесії. Небачена популярність серед сучасників не спокусили Бернадетту: незабаром вона покинула світ, щоб служити Богові в монастирі у м. Невера. Через 12 років монашества, у важких муках, спричинених туберкульозом кісток, св. Бернадетта відійшла до Господа, щоб після смерті явило себе ще одне чудо: тіло 35-літньої монахині залишилося нетлінним і через довгі роки після її поховання. У 1933 році Папа Римський Пій Х проголосив Бернадетту Субіру святою. Невдовзі після Об’явлень на прохання Пресвятої Богородиці над гротом в скелі Массаб’єль був збудований санктуарій Нотр Дам де Лурд (Божої матері Лурдської), відомий також під назвою Домене. Справжнім живим серцем цієї святині стало чудодійне джерело, яке за словом Пресвятої Богородиці раптово виникло на місці багнистого болітця в гроті, де вона являлася дівчинці Бернадетті, як справжній дар і чудо. «Пийте з нього та занурюйтесь у нього!» - заповіла Діва Марія. Вода з гроту,  який тепер називають Гротом Чудес, зцілювала сліпих, калік, паралізованих, онкохворих, неплідних; за її допомогою люди виліковувалися від важких і невиліковних хвороб, і медицина була безсила пояснити причину цих зцілень. Кожен випадок зцілення після вживання святої води з Лурда чи занурення в неї почала фіксувати спеціально створене тут медичне б’юро, і за майже 150 років існування джерела число таких зцілень сягнуло вже близько 7000. А понад 60 випадків позбавлення від невиліковних недугів Католицька Церква визнала чудами. 
     Сьогодні у Гроті Чудес у спеціальні купелі (11 - чоловічих та 6 - жіночих) із вірою в порятунок занурюються тисячі людей із вервечками в руках. Із лурдського джерела люди черпають воду, щоб забрати її з собою додому і розділити там з рідними та друзями, а найбільше тими, хто має проблеми зі здоров’ям. Тут же, біля іншого гроту - Гроту Об’явлень, в якому ще за життя св. Бернадетти була виставлена фігурка Діви Марії, майже з самого моменту появи Божої Матері безперервно горять свічки. Перші з них на прохання світлої Панни сюди приносила сама  Бернадетта, і з того часу вогні свічок – символ людської віри й покаяння – не згасають ні на мить. Тут можна побачити сотні гігантських свічок, розміром у людський зріст, вагою 40 і навіть 70 кг! «Це полум’я продовжить мою молитву», - такий напис на стінах пояснює все: люди прагнуть і після від’їзду з Лурду залишити тут частинку свого серця. Свічі горять також і за тих, хто з певних причин не зміг і ніколи не зможе відвідати Лурд. Сучасний санктуарій Нотр Дам де Лурд - це цілий церковний комплекс, найважливішими спорудами якого є три базиліки: верхня базиліка Непорочного Зачаття, нижня – базиліка Святого Розарію та підземна базиліка св. Папи Римського Пія Х. Базиліка Непорочного Зачаття (або Верхня базиліка) була збудована ще в ХІХ ст., незадовго після визнання Церквою Об’явлення Діви Марії просто над гротом Массаб’єль. Це готичний храм із високим, 70-метровим шпилем, один із найкращих у Європі. Над входом до базиліки в золотому ареолі портрет Папи Римського Пія ІХ, який проголосив догмат про Непорочне Зачаття і за понтифікату якого відбувалися знаменні події в Лурді. Годинник на вхідними дверима до храму щогодини грає величну мелодію Богородичного гімну «Аве Марія». Базиліка Розарію, збудована наче біля підніжжя базиліки Непорочного Зачаття в пам’ять про те, що Пресвята Богородиця, являючись св. Бернадетті, тримала в руках розарій, вервицю. Всередині стіни храму прикрашають розкішні фрески з зображенням 15 таємниць Святого Розарію, 15 євангельських сюжетів – радісних, світлих і скорботних. Купол увінчує позолочений хрест і корона Владичиці Неба Діви Марії – такий самий, яким коронована фігура Божої Матері Лурдської, що стоїть на площі перед базилікою. У базиліці Розарію в 1968 році був облаштована українська капличка спеціально для паломників із України. Однак ці дві базиліки з часом уже не могли вмістити те море людей, які прагнули відвідати святиню. Тому тут довелося будувати гігантський храм – підземну базиліку св. Пія Х Папи Римського, що завдяки своїм грандіозним розмірам вміщає одночасно 25 тис. паломників! Сьогодні щодня в санктуарії Нотр Дам де Лурд відправляють 52 Меси шістьма мовами світу! На одному з пагорбів біля гроту встановлена також Хресна Дорога, всі 14 стацій якої паломники долають на колінах. Щодня о 8-ій годині вечора із Нотр Дам де Лурд вирушає урочиста молитовна процесія на честь Божої Матері. Тисячі прочан із запаленими свічками в руках по спеціальній еспланаді прямують на площу перед базилікою Розарію. Вони по черзі виголошують молитви до Богородиці різними мовами світу, молячись за грішників, недужих, за молодь і духовенство. Після процесії прочани розміщаються на плоші. Тут лунає проповідь, звучать релігійні пісні. «Полум’яна процесія» в Лурді – видовищна і незабутня подія.
     Ще однією особливістю Лурду є вулиці, позначені блакитною лінією. Саме цими вулицями св. Бернадетта щодня прямувала зі свого дому до гроту у скелі Массаб’єль, де на неї чекала світла Панна. Цими вуличками можна дійти до будинку родини Субіру, де облаштований музей, який знайомить із життям св. Бернадетти і з якого виносиш дивне відчуття незбагненності Божого Промислу, вибір якого завжди падає на найбільш упосліджене, найбільш непомітне за людськими мірками Його створіння. У Лурді можна знайти також ще одну часточку України. Це греко-католицька церква Успіння Пресвятої Богородиці, яку збудували українські емігранти у Франції з благословення Патріарха Йосифа Сліпого та Папи Римського Івана Павла ІІ в 1980-х роках. Храм із унікальним іконостасом, автором якого став відомий художник-іконописець Петро Холодний, розташований на вулиці, яка так і називається вулиця України. Тут можна стати учасником Божественної Літургії в рідному обряді і відбути таїнство Сповіді, яке вважають особливо благодатним, якщо воно здійснене тут, у Лурді.
     ***  Лурд – особливе і дуже людське святе місце. Тут людська неміч голосно свідчить про Божу могутність, тут концентрація надії на Боже милосердя і заступництво Пресвятої Богородиці така велика, що вже сама здається чудом. Тут кожен з нас, ставши свідком людських обмежень, хвороб, старості, а також жертовної допомоги ближньому,  може відчути: немає відчаю, немає безнадії і всяке терпіння – лише крок до Божої Любові

Про любов до Господа Бога

"Любитимеш Господа Бога твого всім серцем твоїм 
і всією душею твоєю і всією думкою твоєю” (Mm 22, 37)
     Християнська любов - це третя вимога до вічної щасливости. Хто хоче дістатися неба, той повинен не тільки в Бога вірити і на Нього надіятися, але також Його любити, без любови нічого не значить віра і надія, тому св. апостол Павло пише: "... якби я мав усю віру, щоб і гори переставляти, але не мав любови, я був би - ніщо" (І Кор. 13 2). Християнська любов є настільки потрібною, що без неї ми не в силі доступити вічного життя. "Хто не любить, перебуває в смерти", справедливо говорить св. апостол Йоан (І Йо. З, 14), тобто: хто не любить, той є мертвим для неба. Бо християнська любов до осягнення вічного щастя є безумовно потрібна, тому дуже важливо знати, як нам слід ту християнську любов виявляти. На це відповідає нам катихизм: "Християнську любов виявляємо виконуванням заповідей, як каже Божественний Спаситель: "Той, у кого мої заповіді, і хто їх береже, той мене любить" (Йо. 14, 21). Однак між заповідями є дві, які вміщають у себе всі інші, тому називаємо їх разом головними заповідями християнської любові. Коли одного разу прийшов до Ісуса Христа законовчитель і запитав Його "Учителю, котра заповідь в законі є найбільша?", Він же сказав до нього: "Люби Господа, Бога твого, всім твоїм серцем, усією твоєю душею і всією думкою твоєю: це найбільша і найперша заповідь. А друга подібна до неї: Люби ближнього твого, як себе самого" (Мт. 22, 36 - 40). Розважмо насамперед ці головні заповіді любові. Зі слів Спасителя ми бачимо, що любов може поділятися на три різновиди: 

1. любов до Господа Бога;   2. любов до нас самих;   3. любов до ближнього.

ЧОМУ МИ ПОВИННІ ЛЮБИТИ ГОСПОДА БОГА?
1. Тому що Він - найбільше і найсовершенніше добро.
     У природі самої людини є ніби закладено, що вона повинна любити все, що добре і совершенне. А все добре, що є у світі, походить від Господа Бога. Як світло, тепло походять від сонця, так всяке добро має своє джерело тільки в Бозі. Бог - це найвище добро. Все, що гарне і добре, отримало свою красу і доброту тільки від Господа Бога, це тільки слабкий відблиск нескінченної краси і доброти Бога. Навіть найвищому ангелові бракує ще дуже багато, але Господу Богу не бракує зовсім нічого. Він є найвищим добром, тож чи не повинні ми Його любити? Коли ми маємо побожного, мудрого і доброго приятеля, любимо і поважаємо його за ці прикмети і риси характеру. А чи Господа Бога ми не повинні любити більше за Його досконалості, за Його святість, мудрість, доброту?.. 

2. Тому що Він нас першим полюбив.     
Коли нам хтось виявить свою любов добродійствами, подарунками, жертвенністю, ми відчуваємо прихильність до цієї особи. А Господь Бог виявляє нам свою любов від першої хвилини нашого життя; Він дає нам життя, здоров'я, ласку Св. Хрещення, християнську науку, ба, навіть ще заки ми народилися на світ, Його Божественний Син пролив за нас Свою Кров і віддав Своє Життя; "... Бог так полюбив світ, що Сина свого Єдинородного дав, щоб кожен, хто вірує в Нього, не загинув, а жив життям вічним" (Йо. З, 16); і чи не віддається Він нам у нескінченній любові навіть як пожива у Пресвятій Тайні Євхаристії? Справедливо говорить Господь Бог через пророка Єремію: "Я полюбив тебе відвічною любов'ю, тим і зберіг для тебе мою ласку" (Єр. 31, 3). Якими ж невдячними є люди, які не люблять Господа Бога! Вони є гіршими від звірят, бо навіть собака любить свого господаря, який його годує. Тому говорить апостол: "Ми любимо, бо Він перший полюбив нас" (І Йо.4,19).А св. Августин каже: "Небо і земля і все кличе до мене, що я повинен Тебе любити, мій Боже!"

3. Тому що ця любов робить нас справді щасливими і в цьому і в іншому житті. Людина повинна мати найвище добро, яке її любить і до якого прихиляється усім своїм серцем. Наше серце створене для любові. Коли ж людина забуває про Бога, коли Бога не любить, тоді сама собі робить якогось "бога": ним є або якась особа, або пристрасть, яка полонить людське серце, або дім, гроші, посада, до яких людина прив'язує своє серце. Всі земні скарби і розкоші можуть на якийсь час заполонити наше серце, можуть спричинити, що ми забудемо про Бога, але вони не в силі зробити нас щасливими. Людина прагне мати щоразу більше і більше і ніколи не відчуває ситості, лише серце її тривожиться через неспокій і муку. Тому св. Августин каже: "Наше серце створене для Бога і не знаходить спокою, поки не спочине в Бозі". Хто любить Бога, той є справді щасливим, того серце переповнене іншими радощами, яких не знає світовий чоловік, а також має певність щасливої вічности. Найвища і найсовершенніша любов Бога - любити Бога тому, що Він є найвищим добром, отже, задля Нього Самого. Але коли ми любимо Бога тільки тому, що Він є до нас добрий, або тому, що через те станемо щасливими, то в такій любові вже криється себелюбство; вона не є зовсім чистою, не є совершенною. Тому любов Бога ділимо на совершенну і несовершенну. Совершенна (досконала) є тоді, коли любимо Бога задля Нього Самого, наприклад, як каже св. Августин: "Коли б Ти мене і до пекла скинув, то все ж не перестану Тебе любити"; несовершенна (недосконала) є тоді, коли любимо Бога задля нашої користі.

     ЯК МИ ПОВИННІ ГОСПОДА БОГА ЛЮБИТИ?     Часто говоримо: люди любляться взаємно, коли вони щиро прив'язані одні до одних, коли стараються приносити одне одним тільки радість і не роблять ніякої прикрості. Коли по-справжньому любимо Господа Бога, то ми повинні до Нього бути щиро прив'язаними, повинні прагнути Йому одному подобатися, приносити йому радість і найбільше боятись Його образити. Божественний Спаситель висловив це так: "Любитимеш Господа Бога цілим серцем своїм, цілою своєю душею і всіма своїми думками". "Цілим серцем" - тобто маємо віддати Господу Богу наше серце неподільно, грішні приємності світу не мають права відвертати нас від Бога. До Бога повинні бути спрямовані всі наші бажання; наше серце повинне горіти любов'ю до Бога так, щоб ми могли закликати зі св. Франциском з Асижу: "Мій Бог і все моє!" Св. Франц Салезій одного разу сказав до свого приятеля: "Коли б я знав, що у моєму серці є хоча б одне волоконце, яке не було би за Богом, то я негайно вирвав би його... Або треба Господа Бога любити всім серцем, або вмерти". 
     "Цілою душею".    Душа створена на Божий образ, вона є Його власністю, і то всеціло і неподільно. Людина повинна старатися своїм розумом пізнавати Господа Бога і Його добродійства, своєю волею повинна намагатися Господу Богу радо служити і тільки до Нього належати. 
     "Всіма думками"     - всі наші нахили, бажання, думки повинні бути спрямовані до Бога, ми повинні тішитися, коли Його ім'я величають, маємо сумувати, коли Його честь применшують. 
     Те, що проголосив Спаситель про любов Бога, Св. Церква висловлює так: ми повинні Бога любити понад усе, тобто так Його цінувати, щоб бути готовими всім пожертвувати, ніж втратити Божу любов і приязнь через один тяжкий гріх. Все, що для нас на землі є дорогим і милим (батьки, діти, приятелі, честь і пошана, маєток і здоров'я, ба навіть власне життя), маємо радше жертвувати, ніж образити Господа Бога одним тяжким гріхом. Божественний Спаситель говорить: "Хто любить батька або матір... сина або дочку більше, ніж мене, той недостойний мене" (Мт. 10, 37). Такою любов'ю був натхненний св. Павло, коли говорив: "Хто нас відлучить від Христової любови?   Горе чи утиск, чи переслідування, чи голод, чи нагота, чи небезпека, чи меч?.. Бо я певний, що ні смерть, ні життя, ні ангели, ні князівства, ні теперішнє, ні майбутнє, ні сили, ні висота, ні глибина, ані інше якесь створіння не зможе нас відлучити від Божої любови, що в Христі Ісусі, Господі нашім" 
     Чудові приклади щирої любови Бога подає нам свята історія. Авраам радо жертвував свого сина-одинака, коли Господь зажадав від нього тієї жертви. Сузанна воліла радше, хоч була невинна, піддатися смертному засудові, ніж як образити Бога тяжким гріхом. А християнські ісповідники і мученики - чи не жертвували з любови до Бога весь свій маєток, здоров'я, а навіть своє життя? Наприклад, коли поганський тиран наказав страшно мучити св. Лаврентія, коли все тіло святого було однією суцільною раною, поклали св. Лаврентія у залізний ящик і повільно припікали. Та страшні муки не змогли знищити в ньому любові до Бога, його Сотворителя. Полум'я любові було більшим від полум'я, яке його обіймало. 
     Тому застановімося і розважмо, чи розуміємо ми, що то означає: любити Бога Господа понад усе? Чи маємо ми у собі ту правдиву любов до Бога? Чи готові ми з любові до Бога все втратити і все перетерпіти? Що говорить нам наша совість? Ми всі ще занадто прив'язані до цього світу, до всього дочасного. Як часто ми стараємося приподобитися іншим, як часто оглядаємося на світ, а занедбуємо Бога і Його святі Заповіді! Ревніше стараймося про збільшення любові до Господа Бога, молімся часто: "Боже, збільши мою любов!" Згадуймо часто ті докази Божої любові, які Він нам виявив упродовж нашого життя, і в нашому серці розгориться полум'я любові до Бога і з часом запалає святим вогнем. 

Thursday, June 25, 2015

Фатіма – милосердне послання людству.

     Фатіма – невелике містечко в Португалії з лагідним арабським жіночим ім’ям, яке збереглося з часів його заснування, – є одним із найбільших світових паломницьких центрів, де розташований найвідоміший у світі санктуарій Пресвятої Богородиці. Щороку 13 травня та 13 жовтня сюди з’їжджаються сотні тисяч паломників, щоб святкувати річницю незабутніх об’явлень Діви Марії і благати Її про заступництво для цілого людства. Об’явлення Богородиці, яке сталося у Фатімі на початку ХХ ст., було найбільшим одкровенням Божої Матері з моменту Її успення та вознесіння на Небо. Католицька Церква визнала Фатімські об’явлення істинним чудом – найважливішим посланням Богородиці сучасному світу. Діва Марія явила Себе у Фатімі в період кривавого лихоліття Першої світової війни, що вперше потрясла світ небаченими доти масштабами людиновбивства. Церква закликала тоді всіх вірних молитися до Богородиці з проханням зупинити війну і повернути світові мир. Фатімське об’явлення було милосердною відповіддю Божої Матері на виклики ХХ ст. У Своєму посланні Вона не тільки показала, якими жахливими можуть бути наслідки всесвітнього гріха – ненависті й розподілу, зверхності та несправедливості, зневаги до людської гідності, але й указала шлях до їх виправлення: загальне покаяння і неустанна молитва. Тому Фатімська святиня стала місцем молитви за зцілення недугів сучасного людства, молитви, що зупинить зло і не дасть людству дійти до самознищення.
      ***  Вже майже сто років тому, в неділю, 13 травня 1917 року троє маленьких пастушків – десятилітня Люсія Сантос, дев’ятилітній Франциско Марто та його сестра, семилітня Жасінта – пасли вівці на полі Кова-да-Ірія в околиці Фатіми. Зненацька небо пронизала блискавка, і перелякані діти побачили в небі сяючу постать, одягнену в білий одяг. У Панні з юним красивим обличчям, що стояла над невеличким дубом на легкій хмаринці і тримала в руках вервицю, діти впізнали саму Пресвяту Богородицю. З того дня Діва Марія з’являлася їм ще п’ять разів поспіль – щомісяця 13 числа. Останнє об’явлення Пресвятої Богородиці сталося 13 жовтня 1917 року. Під час об’явлень Пресвяту Богородицю бачили лише троє дітей, яким Вона об’явилася вперше, хоч, починаючи з другого об’явлення, при цій події завжди були присутні люди – щоразу більше й більше. Лише Люсія й Жасінта чули Діву Марію і тільки Люсія могла розмовляти з нею. В часі своїх об’явлень Богородиця передала дітям особливі повідомлення, так звані «Три таємниці», або «Три послання», які Вона просила до часу не розголошувати. Незадовго після об’явлень Франциско й Жасінта покинули цей світ. Люсія Санто була єдиною, хто знав про зміст послань. Згодом дівчина пішла до монастиря, та не розголошувала Богородичних таємниць. Лише згодом з Божого дозволу, що був даний їй під час ще кількох особистих об’явлень, с. Люсія записала свої докладні спогади про зустріч із Божою Матір’ю та зміст Її таємниць.
      Першою таємницею було видіння пекла, яке відкрилося дітям і дуже налякало їх. Вони побачили страждання нерозкаяних грішників, позбавлених Божої благодаті.
     Друга таємниця передрікала швидке закінчення Першої світової війни, що якраз тривала, та загрозу початку Другої світової війни. Діва Марія говорила також і про загрозу комунізму, про голод, численні смерті, переслідування Церкви, знищення цілих націй і особливу роль Росії в історії людства на межі тисячоліть. Пресвята Богородиця закликала до вшанування її Непорочного Серця. Особливо ж Вона наголосила на необхідності посвятити Росію Її Непорочному Серцю та завжди молитися за навернення цієї країни.
     Уперше акт посвяти цілого світу Непорочному Серцю Діви Марії здійснив Папа Римський Пій ХІІ 1942 року. У 1984 році Святіший Отець Іван Павло ІІ відновив цей акт перед статуєю Фатімської Богородиці на площі Святого Петра в Римі. Утретє акт посвяти світу Непорочному Серцю Марії здійснив Папа Римський Франциск 13 жовтня 2013 року.
     Третя таємниця стосувалася переслідування християн у ХХ ст. та замах на життя Папи Римського Івана Павла ІІ. Незважаючи на сумний зміст послань, Пресвята Богородиця вказала й шлях, ідучи яким можна відвернути загрозу від людства. Цим шляхом є покаяння і безперервна молитва. Під час об’явлень дітям-пастушкам Діва Марія заповіла щодня відмовляти молитву на вервиці (розарії), роздумуючи при цьому над таїнствами народження, життя, смерті на хресті та Воскресіння Господа Ісуса Христа та Її власного життя. Вона закликала жертвувати цю щоденну вервицю за навернення й прощення грішників. Тоді з Її вуст прозвучали також особливі слова-благання: О, наш любий Ісусе! Прости нам наші гріхи, Охорони нас від пекельного вогню, Провадь усі душі до неба, А особливо ті, що найбільше потребують Твого милосердя!
    Фатімська молитва швидко стала однією з найвідоміших і найчастіше відмолюваних молитов та увійшла до складу Розарію (молитви на вервиці), де нею завершують кожну таємницю. Молитву на вервиці, що її Пресвята Богородиця заповіла відмовляти щодня, називають «маленьким Євангелієм від Марії», оскільки в цій молитві ми можемо споглядати нашого Господа Ісуса Христа очима і серцем Його Найсвятішої Матері. Щоб підтвердити правдивість Своїх об’явлень, а також свідчень дітей, до яких ставились із недовірою, Діва Марія пообіцяла пастушкам показати видиме знамення своєї присутності. 13 жовтня 1917 року, під час Її останнього об’явлення, на очах у багатотисячного натовпу сталося чудо, яке назвали «чудо Сонця», або «танець Сонця». Тоді небесне світило протягом 10 хвилин оберталося навколо себе, як колесо, зблискуючи яскравими різнокольоровими спалахами, та рухалося по небу. Чудо можна було спостерігати не тільки на Кова-да-Ірія, але й за багато кілометрів від місця об’явлення. Під час своєї останньої появи Діва Марія назвала Себе Матір’ю Вервиці і попросила збудувати на місці Її об’явлення каплицю, де люди зможуть вшановувати Її. За кілька років каплиця була збудована, проте увага паломників до Фатімської святині виявилася такою великою, її благодатна сила такою притягальною, що незабаром тут виник великий санктуарій, слава про який розійшлася на цілий світ.
     ***  Сьогодні Санктуарій Діви Марії Фатімської (інша назва – Санктуарій Діви Марії Вервиці Фатімської) – це великий архітектурний комплекс, до складу якого входить кілька храмів та велика Молитовна площа, на якій щороку 13 травня відбуваються цілонічні молитовні святкування, в яких беруть участь тисячі паломників із цілого світу. Малу каплицю Об’явлення Богородиці по праву вважають серцем і перлиною санктуарію. Вона збудована 1919 року на прохання, що його висловила сама Діва Марія. У каплиці з 1920 року виставлена статуя Пресвятої Богородиці Фатімської, що точно відтворює Її образ, який бачила та описала с. Люсія Сантос. Фігурка Богородиці стоїть на п’єдесталі, встановленому на місці, де ріс дуб, над яким пастушкам з’являлася Світла Панна. У 1946 році статуя Діви Марії Фатімської була коронована на знак особливої шани від Церкви. Над короною, яка увінчує голову Цариці Неба, працювали 12 майстрів-ювелірів, вона виготовлена зі щирого золота, прикрашена перлами та дорогоцінним камінням. Папи Римські Блаженний Іван Павло ІІ та Бенедикт ХVІ свого часу подарували Богородиці Фатімській Золоті Троянди. В корону Діви Марії вмонтована також куля, що вцілила в Папу Івана Павла ІІ під час замаху на нього 1981 року. Тоді від смертельного поранення Понтифіка врятувало лише те, що він обернувся на дівчинку в натовпі, яка тримала в руках образ Богородиці Фатімської. Щороку 13 травня статуя Фатімської Богородиці покидає каплицю. Її виносять на площу перед церквою, щоб тисячі молільників могли бачити Її і молитися перед нею. Традиційно у Фатімі моляться за навернення світу та окремих народів, які найбільше цього потребують. Але паломники приїздять сюди також особистими проханнями, просячи про зцілення від недугів і невиліковних хвороб. Навпроти каплиці Об’явлення розташована базиліка Діви Марії Вервиці Фатімської. Храм, що здатний вмістити до 800 чоловік, має 14 бічних вівтарів, присвячених 14 таїнствам вервиці. Останньому, 15-ому таїнству присвячений головний вівтар базиліки, де виставлена скульптура «Пресвята Трійця коронує Пречисту Діву Марію на Царицю Неба і Землі». Півколом базиліку оточує колонада з 200 колон із 14-ма вівтарями. На колонаді розташовані статуї 17-ох великих католицьких святих, серед яких покровитель Фатіми – св. Антоній Падуанський, св. Тереза Авільська, св. Ігнатій Лойола. св. Йоан від Хреста та ін. Каплицю Об’явлення та базиліку Вервиці Фатімської з’єднує велика Молитовна площа, яка своїми розмірами перевищує площу перед базилікою Святого Петра в Римі і здатна вмістити понад 200 тис. паломників. На знак особливого покаяння паломники намагаються пройти цю площу на колінах. Щоб подолати цей нелегкий шлях люди обмотують коліна тканиною, аби не поранити їх об каміння, і ця молитовна жертва зроджує в серцях людей особливий дух покаяння й смирення, а також вдячності Небесній Матері.
     Уже на початку ХХІ ст. у санктуарії був збудований ще один великий храм – церква Пресвятої Тройці. Це велика споруда, розрахована на 8,5 тис. паломників. Особливою прикрасою храму є золота мозаїка, що прикрашає вівтарну стіну з зображенням сцени з 21-ої глави Одкровення Йоана Богослова, де описаний золотий престол Бога й Агнця, а також Небесний Єрусалим із постатями ангелів і святих. На мозаїці можна також побачити Пресвяту Богородицю, а біля неї Франциска й Жасінту, що їх Католицька Церква проголосила блаженними. Серед святих, зображених на мозаїці, є також постаті св. Володимира Великого й княгині Ольги, з якими пов’язане хрещення України-Руси. На спогад про відвідини Фатіми Папою Римським Іваном Павлом ІІ та його особливу роль в історії цілого світу тут збудована також площа Івана Павла ІІ, де встановлена статуя Святішого Отця. На площі Папи Пія ХІІ височить величезне, 34-метрове Розп’яття. Обабіч Молитовної площі спеціально для паломників збудовані житлові приміщення – Будинок Діви Марії з гори Кармель та Будинок Страждальної Діви Марії. У Фатімі паломники також відвідують будинки, де мешкали родини Люсії Сантос та Франциска й Жасінти Марто. Дізнатися більше про паломництво до Фатіми можна за посиланням  - http://goo.gl/cSbouA.

Накопичування багатства стає причиною воєн, руйнування сімей та втрати гідності

Накопичування багатства призводить до воєн, руйнування сімей та втрати гідності. Матеріальні блага потрібно використовувати для спільного добра, а також збирати собі скарби на Небі. Про це сьогодні говорив Папа під час ранішньої Меси у каплиці Дому св. Марти.  Понтифік пригадав, що багатство має тенденцію зростати, збільшуватись, рухатись, зайняти місце у житті та серці людини. І якщо спонукою для людини є накопичення дібр, тоді це багатство з часом заполонить її серце, а згодом і повністю знищить. Натомість, те, що рятує серце людини – це вживання багатства, яке особа посідає, «для спільного добра». Натхненням для цієї проповіді став євангельський уривок із Служби Божої, у якому Ісус навчав Свої учнів: «Де є твій скарб, там буде і твоє серце». Цими словами Спаситель повчав Своїх послідовників не накопичувати матеріальні добра для себе, на землі, де міль та хробаки нищать та злодії можуть викрасти, а збирати, радше, собі скарби на небі. Папа зауважив, що часто накопичення багатства є спричинене бажанням впевненості у завтрашньому дні, проте, коли воно обмежується збиранням багатства виключно для себе, то існує великий ризик стати в’язнем цих матеріальних статків. Єпископ Рима також наголосив на тому, що багатство не дає людині впевненості назавжди.
      Одним із важливих негативних наслідків егоїстичного накопичення багатства є руйнування сім’ї. Скільки ж сьогодні маємо зруйнованих сімей з причини неправильного ставлення до матеріальних благ?! Також і війни у своїй основі часто мають ту ж саму причину – бажання збагачення, жадібність влади… «Бережіть себе від усякої жадібності», – закликав Святіший Отець, додаючи, що вона має властивість завжди просуватись вперед, руйнуючи людину. Спершу це викличе марнославство, потім відчуття надмірної важливості власної особи та відчуття влади над іншими, а на закінчення призведе до гордості. А гордість – це корінь усіх інших людських вад та гріхів. Роздумуючи далі, Папа зазначив, що накопичування матеріального добра є властивим людській природі, а панування над світом є місією, яку сам Господь дав людині при створенні світу. Адміністрування матеріальних дібр на землі повинно бути таким, щоб через нього ми збирали собі скарби на небі. Тому, накопичення земного багатства не повинно мати за ціль збагачення однієї людини, але бути для спільного добра. Проповідник наголосив, що нелегко бути чесним адміністратором, адже завжди є спокуса пожадливості та бажання стати «важливим». Отож, необхідно пам’ятати про ближніх, пам’ятати про те, що мої матеріальні блага потрібні для служіння іншим і що нічого із того, що маю, я не зможу забрати із собою. Але, якщо користуватись багатством, яким обдарував Господь, для спільного добра, то, таким чином, людина освячується.
     На закінчення Папа Франциск заохотив щодня запитувати себе: «А де є моє серце? У багатстві чи в його адміністрування для добра інших, для спільного блага?» Це не просте завдання. Багато осіб заспокоюють своє сумління милостинею і діляться з ближніми лише тим, що їм залишається як надмірне. Але це неправильна поведінка: слід залишити собі те, що залишається, натомість у служінні іншим слід дати усе.

І це все? – Так просто?

     Вистоявши у черзі до відомого святого чоловіка, жінка підійшла до нього за порадою.  Складні ситуації стають такими, бо хтось їх ускладнює, а до простих належать ті, що називаються одним словом “життя”.   Все інше не є природнім і не є реальним, хоч видається таким… 
Розказала у найдрібніших деталях всі обставини і умови складної ситуації. Завершила звичним: “Ну і що я тепер маю робити” Духовний отець відповів спокійно: “Молитись”. Жінка витримала із великим зусиллям паузу і, переконавшись, що нічого більше не почує, додала: “І це все? – Так просто?”А потім знову: “Вибачте, а яку молитву молитися і скільки раз на день? а ще скажіть мені … ” Старець далі продовжував мовчати. І на великий подив небуло ні суперечки, ні доказування, ні повторення, ні пояснення. Далі була проста тиша … З часом виявилось, що нічого не змінилость у тих ситуаціях, але змінилась людина, яка молилась.    

Thursday, June 18, 2015

JUNE 24 NATIVITY OF JOHN THE BAPTIST – VESPER VERSES

When John was born, the silence of Zechariah was broken. For when the Voice appeared, it was not proper that his father remain silent. Just as disbelief bound the tongue of the father, so now the appearance of John frees him. Having revealed himself, he preaches good tidings to all. The Forerunner of Light and the Voice of the Word is born, and he prays for the salvation of our souls.
Today the Voice of the Word frees his father’s voice which was lost through disbelief, and he reveals the blessed posterity of the Church by loosing his mother’s bond of barrenness. The Lamp preceding the Light appears; the star proclaims the coming of the Sun of Justice who is the restoration of all and the salvation of our souls.
When the time approached for the Word of God to be born from a Virgin, a messenger came forth from a barren womb.
He is the greatest born of woman and the greatest of the prophets. Behold, the beginnings of God’s actions are beyond our understanding. You were begotten eternally and conceived without seed; you work wonders for our salvation. Glory to you!
Today the great Forerunner appears, born from the barren womb of Elizabeth. He is a prophet greater than all prophets;
there is no other like him, nor has there ever been. For the most wondrous Light followed the lamp of the Forerunner;
the Word followed the Voice, and the Bridegroom followed the bridegroom’s friend. He prepares a special people for the Lord,
cleansing them with water until the coming of the Spirit. He is the offspring of Zechariah and the noble dweller of the desert,
the preacher of repentance, and the purification of sins. He announced the good news of the Resurrection from the dead to those in Hades, and he prays for our souls.
O John, the Baptizer of Christ, you manifested yourself to be a prophet and forerunner from the time you were in the womb.
When you saw the queen coming to her servant, you leaped for joy in the womb of your mother, you, the one conceived of a barren woman, according to the promise made to the elder Zechariah. You knew she was bearing the eternal One who was from the Father without a mother. Now implore God to have mercy on our souls.
Zechariah did not believe the word of the angel who told that Elizabeth would conceive and bear a son. Instead he replied: How can she give birth, for we are both advanced in years. He was made silent by your decree because of his disbelief. Today he sees the promised birth, and his silence is ended to give way to joy. O, what a glorious marvel! He shouts aloud: Blessed is the Lord, the God of Israel, for He has turned to his people and brought them salvation. He grants great mercy to the world.
O, most praiseworthy John and universal apostle, good news of Gabriel and flower of the barren woman, noble child of the desert, true friend of the bridegroom Christ, pray to Him to have mercy on our souls.
Today, like a shining star, the Lamp prepares the way for the coming of the Word of God. Today Zechariah speaks clearly, ending the silence imposed by the angel, for it was not right that the father of the Voice be kept silent once John was born from a barren womb. He comes to announce with great boldness the good news of salvation for all the world.
Elizabeth carried the Forerunner of grace, and the Virgin carried the Lord of glory. When the mothers greeted each other, the infant leaped for joy, for even within the womb, the servant praised the Master. The mother of the Forerunner was amazed and sang out: How have I deserved that the mother of my Lord has come to me? Glory to Him who with great mercy saves a despairing people.

THE BIRTH OF JOHN THE BAPTIST

According to the Jewish historian Josephus (who wrote after 70 Ad), John the Baptist was a Jewish preacher in the time of Pontius Pilate (Ad 26-36). He called the people to repentance and to a renewal of their covenant relation with God. He was imprisoned and eventually put to death by Herod Antipas (son of Herod the Great, who was king when Jesus was born) for denouncing Herod's marriage to Herodias, the wife of his still-living brother Philip. In order to marry Herodias, Herod divorced his first wife, the daughter of King Aretas of Damascus, who subsequently made war on Herod, a war which, Josephus tells us, was regarded by devout Jews as a punishment for Herod's murder of the prophet John.
In the Book of Acts, we find sermons about Jesus which mention His Baptism by John as the beginning of His public ministry (Acts 10:37; 11:16; 13:24). We also find accounts (Acts 18:24; 19:3) of devout men in Greece who had received the baptism of John, and who gladly received the full message of the Gospel of Christ when it was told them.
Luke begins his Gospel by describing an aged, devout, childless couple, the priest Zechariah and his wife Elizabeth. As Zechariah is serving in the Temple, he sees the angel Gabriel, who tells him that he and his wife will have a son who will be a great prophet, and will go before the Lord "like Elijah." (The Jewish tradition had been that Elijah would herald the coming of the Messiah = Christ = Anointed = Chosen of God.) Zechariah went home, and his wife conceived. About six months later, Gabriel appeared to the Virgin Mary, a relative of Elizabeth, and told her that she was about to bear a son who would be called Son of the Most High, a king whose kingdom would never end. Thus Elizabeth gave birth to John, and Mary gave birth six months later to Jesus.
After describing the birth of John, Luke says that he grew, and "was in the wilderness until the day of his showing to Israel." The people of the Qumran settlement, which produced the Dead Sea Scrolls, sometime use the term "living in the wilderness" to refer to residing in their community at Qumran near the Dead Sea.
All of the gospels tell us that John preached and baptized beside the Jordan river, in the wilderness of Judea. He called on his hearers to repent of their sins, be baptized, amend their lives, and prepare for the coming of the Kingship of God. He spoke of one greater than himself who was to come after. Jesus came to be baptized, and John told some of his disciples, "This is the man I spoke of." After His baptism by John, Jesus began to preach, and attracted many followers. In fact, many who had been followers of John left him to follow Jesus. Some of John's followers resented this, but he told them: "This is as it should be. My mission is to proclaim the Christ. The groomsman, the bridegroom's friend, who makes the wedding arrangements for the bridegroom, is not jealous of the bridegroom. No more am I of Jesus. He must increase, and I must decrease." (John 3:22-30)
John continued to preach, reproving sin and calling on everyone to repent. King Herod Antipas had divorced his wife and taken Herodias, the wife of his (still living) brother Philip. John rebuked him for this, and Herod, under pressure from Herodias, had John arrested, and eventually beheaded. He is remembered on some calendars on the supposed anniversary of his beheading, 29 August. When John had been in prison for a while, he sent some of his followers to Jesus to ask, "Are you he that is to come, or is there another?" (Matthew 11:2-14) One way of understanding the question is as follows: "It was revealed to me that you are Israel's promised deliverer, and when I heard this, I rejoiced. I expected you to drive out Herod and the Romans, and rebuild the kingdom of David. However, here I sit in prison, and there is no deliverance in sight? Perhaps I am ahead of schedule, and you are going to throw out the Romans next year. Perhaps I have misunderstood, and you have a different mission, and the Romans bit will be done by someone else. Please let me know what is happening." Jesus replied by telling the messengers, "Go back to John, and tell him what you have seen, the miracles of healing and other miracles, and say, 'Blessed is he who does not lose faith in me.'" He then told the crowds: "John is a prophet and more than a prophet. He is the one spoken of in Malachi 3:1, the messenger who comes to prepare the way of the Lord. No man born of woman is greater than John, but the least in the Kingdom of God is greater than John."
This has commonly been understood to mean that John represents the climax of the long tradition of Jewish prophets looking forward to the promised deliverance, but that the deliverance itself is a greater thing. John is the climax of the Law. He lives in the wilderness, a life with no frills where food and clothing are concerned. He has renounced the joys of family life, and dedicated himself completely to him mission of preaching, of calling people to an observance of the law, to ordinary standards of virtue. In terms of natural goodness, no one is better than John. But he represents Law, not Grace. Among men born of woman, among the once-born, he has no superior. But anyone who has been born anew in the kingdom of God has something better than what John symbolizes. (Note that to say that John symbolizes something short of the Kingdom is not to say that John is himself excluded from the Kingdom.)
Traditionally, the Birth of Jesus is celebrated on 25 December. That means that the Birth of John is celebrated six months earlier on 24 June. The appearance of Gabriel to Mary, being assumed to be nine months before the birth of Jesus, is celebrated on 25 March and called the Annunciation, and the appearance of Gabriel to Zechariah in the Temple is celebrated on 23 September. At least for Christians in the Northern Hemisphere, these dates embody a rich symbolism. John is the last voice of the Old Covenant, the close of the Age of Law. Jesus is the first voice of the New Covenant, the beginning of the Age of Grace. Accordingly, John is born to an elderly, barren woman, born when it is really too late for her to be having a child, while Jesus is born to a young virgin, born when it is really too early for her to be having a child. John is announced (and conceived) at the autumnal equinox, when the leaves are dying and falling from the trees. Jesus is announced (and conceived) at the vernal equinox, when the green buds are bursting forth on the trees and there are signs of new life everywhere. John is born when the days are longest, and from his birth on, they grow steadily shorter. Jesus is born when the days are shortest, and from his birth on, they grow steadily longer. John speaks truly when he says of Jesus, "He must increase, but I must decrease."

Almighty God, by whose providence thy servant John the Baptist Was wonderfully born, and sent to prepare the way of thy Son our Savior by preaching repentance: Make us so to follow his doctrine and holy life, that we may truly repent according to his preaching; and after his example constantly speak the truth, boldly rebuke vice, and patiently suffer for the truth's sake; through the same thy Son Jesus Christ our Lord, who lives and reigns with thee and the Holy Spirit, one God, forever and ever.

POPE FRANCIS’ NEW ENCYCLICAL ON THE ENVIROMENMNET : “LAUDATO SI”

1. “LAUDATO SI’, mi’ Signore” – “Praise be to you, my Lord”. In the words of this beautiful canticle, Saint Francis of Assisi reminds us that our common home is like a sister with whom we share our life and a beautiful mother who opens her arms to embrace us. “Praise be to you, my Lord, through our Sister, Mother Earth, who sustains and governs us, and who produces various fruit with colored flowers and herbs”.
2. This sister now cries out to us because of the harm we have inflicted on her by our irresponsible use and abuse of the goods with which God has endowed her. We have come to see ourselves as her lords and masters, entitled to plunder her at will. The violence present in our hearts, wounded by sin, is also reflected in the symptoms of sickness evident in the soil, in the water, in the air and in all forms of life. This is why the earth herself, burdened and laid waste, is among the most abandoned and maltreated of our poor; she “groans in travail” (Rom 8:22). We have forgotten that we ourselves are dust of the earth (Gen2:7); our very bodies are made up of her elements, we breathe her air and we receive life and refreshment from her waters.
3. More than fifty years ago, with the world teetering on the brink of nuclear crisis, Pope Saint John XXIII wrote an Encyclical which not only rejected war but offered a proposal for peace. He addressed his message Pacem in Terris to the entire “Catholic world” and indeed “to all men and women of good will”. Now, faced as we are with global environmental deterioration, I wish to address every person living on this planet. In my Apostolic Exhortation Evangelii Gaudium, I wrote to all the members of the Church with the aim of encouraging ongoing missionary renewal. In this Encyclical, I would like to enter into dialogue with all people about our common home. (The whole encyclical can be found on the Vatican website)

Всенародний День Батька.

     Чи можливо дати чіткі визначення і характеристики ролі отця для сім’ї, рідних і близьких, для держави і суспільства в цілому? Важко сказати. Швидше за все у кожному конкретному випадку вони будуть зовсім різні, проте всі ці можливі формулювання буде об’єднувати одна абсолютно чітка риса - любов і відповідальність. Всенародний День Батька в Hезалежній Україні ще порівняно молоде свято, але в цьому є щось, що не можна передати словами. Молода, визнана як така, що цілком відбулася, вже більш ніж юна держава стверджує свої, вже давно визнані в усьому світі, загальнолюдські цінності, показуючи свою зрілість і вдячність непорушним і фундаментальним поняттям людської природи нашого буття. Як колись, 19-го червня 1910-го року, це зробила місіс Додд, американка з міста Спокан (штат Вашингтон), яка вважається засновницею цього чудового свята. В наші дні, за даними проекту WebPlus.info, День Батька відзначається в багатьох країнах світу на офіційному рівні. В Україні ініціаторами цього свята виступили МГО «Міжнародний Центр Батьківства» та Всеукраїнський громадський комітет з підтримки сім’ї та відповідального батьківства за підтримки Міністерства України у справах сім’ї, молоді та спорту. Вся українська спільнота неухильно прагне до моделі доброго і турботливого батька. Навіть не дивлячись на те, що сьогодні на батьків під іноді покладено основне матеріальне забезпечення родини, не можна, щоб це йшло в розріз розвитку та збереження здорових стосунків в рідній сім’ї. Так закладено Богом споконвіку, що Батько є відповідальним не тільки за елементарне зачаття, але і збереження життя дитини, її виховання і духовну настанову. Звичайно ж це відбувається в тісному партнерстві з мамою, яка також бере активну участь у всіх цих процесах, але навіть для неї її чоловік і батько їхніх дітей не рідко є опорою і підтримкою, яку може забезпечити тільки любов і турбота Отця. В цей Всенародний День Батька, в Україні, приєднуємося до привітань всім українським батькам та бажаємо їм Божих благословень в усьому!    Зі святом Вас!
     …На собі вона мала гарну сукенку жовтогарячого кольору, волосся було стягнуте червоно-золотавою стрічкою – готувалася йти до школи. Був День батька, отже, всі діти мали прийти до школи в супроводі своїх татусів. Вона єдина йшла з мамою. Мама переконувала її залишитися вдома, мовляв, у школі, найімовірніше, не зрозуміють їхнього вчинку. Та дівчинка прагнула будь-що-будь розповісти всім про свого татуся, який сильно відрізнявся від інших. У школі вони зустріли чимало татусів, що тримали своїх чад за руку. З новоприбулими вони віталися трохи зніяковіло. Вчителька почала викликати учнів по черзі. Кожен називав свого батька. На сам кінець учителька вимовила ім’я дівчинки в жовтогарячій сукенці; всі здивувалися, адже поруч із нею стояла мама. - А де твій тато? – спитав один хлопчик. - Вона не має тата! – вигукнув другий. І ззаду пролунав ще третій голос: - Либонь, її батько надто заклопотаний, тому не може знайти час, щоб прийти до школи.
     А дівчинка у відповідь лиш посміхнулася й привітала всіх присутніх із Днем батька. Тоді спокійно обвела поглядом усе товариство, незважаючи на те, що вчителька просила її поквапитись. Далі з’єднала руки і голосно, чітко заговорила: - Татуся мого тут немає – його оселя вельми далеко. Та я знаю, що він дуже хотів би бути зараз зі мною. Я хочу, щоб ви знали: мій тато дуже мене любить. Він залюбки розповідав мені казки, навчив мене їздити на велосипеді. На кожен день мого народження він дарував мені прекрасну червону троянду. Навчив мене запускати в небо повітряного змія. Разом ми їли величезні порції морозива. Ви його зараз не бачите, а все ж таки я не сама. Мій тато завжди зі мною, хоч ми далеченько одне від одного. Я знаю – завжди, бо ж він обіцяв, що вічно житиме в моєму серці. З тими словами вона підняла руку й приклала її до серця. Її мама, єдина серед гурту чоловіків, крізь сльози, але з гордістю дивилася на дочку.
     Дівчинка опустила руку й закінчила словами, сповненими ніжності: - Я дуже люблю мого тата. Він є моїм сонцем і якби міг, то був би нині тут, але ж небо далеко. Та іноді, коли заплющую очі, мені здається, наче він не полишає мене ніколи. Вона стулила повіки, і вражена мама побачила, що всі татусі разом із дітьми заплющили очі. Що вони бачили в думці? Ймовірно, батька, що стояв коло дівчинки. - Я знаю, ти нині зі мною, татусю, – озвалася дівчинка, перериваючи мовчанку. Те, що сталося потім, приголомшило всіх. Ніхто не міг пояснити, яким дивом, – адже всі стояли з заплющеними очима, – на столі опинилася розкішна, запашна червона троянда. Дитина вкотре отримала від свого батька благословення любові – плід віри у те, що небо насправді не є аж таким далеким.    Далебі: небо не є для людини далеким.   ……….

Батько і Син...

Син: "Тату, можна мені задати тобі питання?"
Батько: "Так, звичайно, що ти хочеш знати?"
Син: "Тату, скільки ти заробляєш за годину?"
Батько: "??? Це не твоя справа, чому тебе цікавлять такі речі?"
Син ". Я просто хочу знати, будь ласка, скажи мені, скільки ти заробляєш за годину?"
Батько: "Якщо хочеш знати, я заробляю 100 грн. на годину."
Син: "О…" (З опущеною головою)
Син: "Тату, можеш мені позичити 50 грн? Будь ласка!"
Батько розлютився. Батько: "Якщо єдина причина, через яку ти мене розпитував - позичити грошей, щоб купити собі дурну забавку чи інші дурниці, то забирайся в свою кімнату і лягай спати. Подумай, чому ти такий егоїстичний. Я важко працюю заради тебе кожного дня, а ти мені віддячуєш такою поведінкою". Хлопчик тихо пішов у свою кімнату і зачинив за собою двері. Чоловік сів і ще більше розізлився через питання маленького хлопчика. Як він сміє ставити такі питання тільки, щоб отримати трохи грошей? Приблизно через годину або близько того, чоловік заспокоївся і замислився: "Може й дійсно було щось, що було необхідно купити за 50 грн. І він дійсно не так часто просить грошей". Чоловік підійшов до дверей кімнати свого маленького сина і відчинив двері. Батько: "Ти спиш, синку?"
Син: "Ні тато, я прокинувся".
Батько: "Я подумав, що може я був занадто строгим до тебе, у мене був довгий та важкий день, і я мабуть зірвався на тебе. Ось 50 грн., які ти просив ...». Хлопчик сів на ліжку, посміхаючись.
Син: "О, дякую татку!" Потім, заліз під подушку і витягнув звідти кілька зім'ятих купюр. Чоловік побачив, що у хлопчика уже були гроші, і знову почав злитися. Маленький хлопчик повільно перерахував свої гроші, а потім подивився на свого батька.
Батько: "Чому ти хочеш ще грошей, якщо у тебе вже є"
Син: "Тому що у мене не було достатньо, а тепер вистачить! Тато, у мене уже є 100 грн. Чи можу я купити годину твого часу? Будь ласка, приходь додому завтра раніше. Я хотів би повечеряти з тобою"… Батько був приголомшений. Він обняв свого маленького сина і попросив у нього пробачення...
      Це просто коротке нагадування для всіх, хто так тяжко і дуже багато працює. Ми не повинні дозволити часу промайнути, не провівши його з тими, хто дійсно важливий для нас, з тими, кого ми любимо, хто живе у нашому серці. Не забувайте ділитися ним - чого вартують 100 грн. в порівнянні з часом проведеним з коханими? Якщо ми помремо завтра, компанії, задля яких ми працюємо легко замінять нас протягом декількох днів. Але сім'я і друзі, які залишаться без нас будуть відчувати цю втрату до кінця свого життя. Якщо задуматись, ми віддаємо себе більше роботі, ніж власній сім’ї. Деякі речі більш важливі…                    

Крок до святості… - Holy Dormition Pilgrimage at Sloatsburg.

     Кожен з нас колись, безумовно, чув слово «індульгенція». Бодай у контексті курсу Всесвітньої історії у сьомому-восьмому класі, коли вчили про Лютера і Реформацію. Знаменита фраза Лютера про те, що «індульгенціями торгують, наче свинями на ярмарку», на довгі століття стала молотом, яким за найпершої можливості не лінувалися вдарити по Католицькій Церкві її недоброзичливці. Не варто обговорювати помилки минулого. Церква є установою Божою та людською, а тому в її історії трапляється різне. Пропонуємо поглянути на індульгенцію, а радше на «повний відпуст» з позиції сучасних християн греко-католиків.
     Ось як про відпуст навчає Папа Павло VI:   «Відпуст – це прощення перед Богом до часної кари за гріхи, провина яких уже стерта. Відпусту досягає за певних умов християнин за посередництвом Церкви, яка, як служителька Відкуплення, розділяє і дає його своєю владою зі скарбниці заслуг Христа і святих» (Павло VI, Апостольська Конституція Indulgentiarum doctrina).  Яким чином отримуємо відпуст? «Відпуст отримується через Церкву, яка силою влади в’язати і розв’язувати, даною їй Ісусом Христом, діє на користь християнина і відкриває йому скарб заслуг Христа і святих, щоб вірний отримав від Отця милосердя відпущення дочасної кари за гріхи. Тому Церква хоче не тільки прийти на допомогу християнинові, а також заохотити його до діл побожності, покути і любові» (Катехизм Католицької Церкви, п. 1478).
     Отож відпуст отримуємо, відвідавши відпустові місця, за умови сповіді, причастя, постанови більше не грішити та молитви у наміренні Святішого Отця. Отримуючи повний відпуст ми не отримуємо «автоматичне» прошення гріхів на все життя. В силу Божої Благодаті, котру Свята Церква посідає і дарує своїм вірним дітям, ми отримуємо лише Господню благодать охорони перед згубними наслідками нашого гріха. Адже гріх вносить у світ руйнацію і дисгармонію. Отримавши повний відпуст, отримуємо особливу Божественну благодать на те, щоб «ліквідувати» згубний вплив своїх гріхів. А наслідком цього мусить бути поглиблення нашого християнського життя. Користаймо із незглибимих скарбниць Господньої благодаті, котрі дарує нам Його Церква, і йдімо до святості!          

Глава УГКЦ у Польщі: «Папа Франциск, як послідовник Христа на землі, має особливу благодать Святого Духа, яка не допустить продовження цієї війни»

Україна стала жертвою несправедливої агресії свого великого сусіда. Незважаючи на зусилля міжнародного співтовариства та Мінські угоди, в Україні так і не було «режиму припинення вогню»
 й останнім часом багато важкої зброї та техніки було введено на українську території. Тільки за останні 24 години вбито 8 українських солдатів, а 12 – поранено. Про це заявив на прес-конференції у Варшаві Блаженніший Святослав, Глава й Отець УГКЦ, 9 червня, як повідомляє польська Iнформаційна агенція KAI. Він наголосив, що УГКЦ намагається «служити своїй нації і бути голосом тих, хто страждає, щоб казати правду про війну проти України, яка є "війною дезінформації"». «Через пропагандистські зусилля наших північних сусідів існує багато неправди у ЗМІ», – каже він.
     На його переконання, християни повинні сприяти миру і прагнути примирення, тому УГКЦ щодня молиться за мир в Україні. Глава Церкви зазначив, що молячись під час свого візиту до Польщі перед зображенням Богоматері на Ясній горі, яка є не тільки польською королевою, але й матір’ю України, він молився за мир у країні. А також за те, щоб ця агресія не поширилася на інші райони держави й не заторкнула польську націю. «Можна сказати, що ситуація в Україні в цей час охоплює і Європу. Тому незалежність України є питанням безпеки Європи та миру в Європейському Союзі», – наголосив Верховний Архиєпископ УГКЦ. Він додав, що Папа Франциск добре поінформований про те, що відбувається в Україні. Тому зустріч Понтифіка з Президентом Росії Володимиром Путіним, яка відбудеться сьогодні, 10 червня, – це «один із способів зупинити цю війну». «Я не знаю, як відбуватиметься ця розмова, але в листі до Святішого Отця я попросив його бути голосом жертв цієї війни та тих, хто страждає, як батька, який прагне захистити своїх дітей. Ми бачимо, що зараз як міжнародна дипломатія, так і міжнародне право не в змозі зупинити агресію. Проте ми, католики, вважаємо, що Святіший Отець, як послідовник Христа на землі, має особливу благодать Святого Духа, яка не допустить продовження цієї агресії та війни», – сказав Очільник УГКЦ.
     Єпископи Польщі та України: «Прагнемо разом дати відповідь експансії секуляризму та військовій агресії, яка йде зі Сходу» - «Ми прагнемо, аби справу у примиренні народів – польського й українського – було продовжено через конкретну співпрацю, взаємоповагу, розуміння і взаємну підтримку між представниками наших народів і Церков, аби в такий спосіб засвідчити єдність у різноманітті й дати відповідь експансії секуляризму та військовій агресії, яка йде зі Сходу». Про це йдеться у спільному Комунікаті за результатами зустрічі представників Католицької Церкви Польщі та України 9 червня 2015 р. Як зазначається в документі, цього року виповнюється десята річниця історичного моменту, коли у Варшаві та Львові – 19 і 25 червня 2005 р. – з нагоди Року Євхаристії єпископи Української Греко-Католицької Церкви та Римо-Католицької Церкви Польщі оприлюднили спільне пастирське послання з нагоди акту взаємного прощення і примирення. У посланні єпископи закликали піднятися вище політичних поглядів та історичних подій, вище релігійних обрядів та національностей – української й польської, аби на весь голос промовити слова: «Ми прощаємо і просимо прощення». «Висловлюємо велику надію на те, що програма, розроблена контактними групами між Римо-Католицькою Церквою Польщі, Українською Греко-Католицькою та Римо-Католицькою Церквою в Україні, реалізується в партнерстві між парафіями двох країн у прямих контактах, обміні візитами та пастирським досвідом», – йдеться в Комюніке. «Важливою справою також є прагнення справедливої реституції щодо церковного майна та врегулювання питань власності щодо святинь», – мовиться в документі.
     Першого дня візиту Глава Церкви, на запрошення о. Арнольда Храпковського, генерала Ордену паулінів, та о. Мар’яна Валігури, настоятеля паломницького місця «Ясна гора», взяв участь у спільній молитві за Боже милосердя для України. Як відомо, Єпископська Конференція Польщі з першої неділі Великого посту щоденно молиться до Чудотворної ікони Божої Матері про припинення військових дій на Донбасі.
     9 червня Блаженніший Святослав зустрівся з Архиєпископом Казимиром Ничем, Митрополитом Варшавським РКЦ. У розмові, що торкалася справ душпастирської опіки численних емігрантів з України, які опинилися у столиці Польщі, брав участь і владика Іван (Мартиняк), Митрополит Перемишльсько¬-Варшавський УГКЦ. Цього дня Блаженніший Святослав зустрівся і з редакторами Католицької інформаційної агенції Марціном Пшецішевським та Кшиштофом Томасіком. А також колишнім Міністром закордонних справ Польщі Адамом Ротфельдом, який запропонував створити в Перемишлянах, поблизу Львова, Міжнародній центр діалогу та зустрічей українсько¬польської молоді ім. Блаженного Омеляна Ковча. Перед щорічними зборами Капітули польсько¬-українського примирення відбулася зустріч із Послом України в Польщі Андрієм Дещицею та радниками посольства. У ході розмови учасники дійшли висновку, що необхідно обмінюватися інформацією та координувати дії між дипломатичними й церковними структурами за кордоном. Після зустрічі в посольстві Глави УГКЦ взяв участь у прес-¬брифінгу за участю польських і закордонних журналістів, яких цікавила позиція УГКЦ щодо несправедливої агресії Росії. Того самого дня у варшавських Лазенках Королівських Предстоятель Церкви взяв участь у церемонії вручення нагород Капітули польсько-¬українського примирення. Цьогорічним лауреатам роздано статуетки. Серед нагороджених був львівський історик Леонід Зашкільняк та посол Європейського Парламенту Павел Коваль, а також колектив українського інтернет-телебачення Hromadske TV  і редакція польського радіо Wнет. У заході брав участь Станіслав Будзік, Митрополит Люблінський РКЦ, Богдан Борусевіч, маршалок Сенату Польщі, Яцек Козловскі, воєвода Мазовєцький, та відомі діячі культури, суспільно¬-політичні активісти, політики, науковці та студенти. Потім Блаженніший Святослав провів нараду з Президією Єпископської Конференції Польщі за участю Станіслава Гондецького, Архиєпископа Познанського РКЦ, й Марека Єндрашевського, Архиєпископа Лодзького РКЦ, та єпископів Артура Мізінського, Секретаря Конференції Єпископату Польщі, і Мар’яна Роєка, єпископа Замойсько-Любачівської дієцезії. У зустрічі брали участь також Мєчислав Мокшицький, Архиєпископ Львівський РКЦ, Іван (Мартиняк), Архиєпископ Перемишльсько--Варшавський УГКЦ, і Василь (Тучапець), екзарх Харківський УГКЦ. За результатами зустрічі представники Католицької Церкви Польщі й України видали спільний Комунікат, в якому закликають до співпраці, взаємоповаги, розуміння і підтримки між українським та польським народами.
Під час візиту до Польщі Блаженніший Святослав звернув увагу на важливість спільного Пастирського послання про прощення та примирення від червня 2005 р. і підтвердив готовність УГКЦ до діалогу й співпраці з польським єпископатом…

Friday, June 12, 2015

THIRD SUNDAY AFTER PENTECOST: THE EYE IS THE LAMP OF THE BODY (MATTHEW 6:22-33)

22-23. The eye is the lamp of the body: if therefore your eye be sound, thy whole body shall be full of light. But if your eye be evil, thy whole body shall be full of darkness. If therefore the light that is in thee be darkness, how great is that darkness. This means, if you fill your mind with worries over money, you have extinguished the lamp and darkened your soul. Just as the eye that is sound,”healthy" brings light to the body, and the eye that is evil, or "diseased" brings darkness, so also does the state of the mind affect the soul. If the mind is blinded by these worries, it is cast into darkness; then the soul becomes dark, and how much more so the body as well?
24. No man can serve two lords. What He means is this: no man can serve two lords who command things that are opposed to each other. Such lords are God and mammon. We make the devil our lord when we make the belly our god. But by nature and in truth God is the Lord, and mammon is unrighteousness. For either he will hate the one, and love the other; or else he will hold to the one, and despise the other. Ye cannot serve God and mammon. Do you see that it is not possible for a rich man and unrighteous man to serve God? His love of money drives him away from God.
25. For this reason I say unto you, Take no thought for your life, what ye shall eat, or what ye shall drink; nor yet for your body, what ye shall put on. For this reason: for what reason? Because concern over money drives a man away from God. The soul does not eat, for it is bodiless, but Jesus said this according to the common use of the word. For it is obvious that the soul does not consent to remain in a body if the flesh is not fed. Jesus does not forbid us to work, but rather He forbids us to give ourselves over entirely to our cares and to neglect God. Hence we must work for our livelihood while not neglecting the soul. Is not life more than food, and the body more than raiment? This means: He gave us much greater things, life itself, and formed our bodies. Will He not give us food and clothing?
26. Behold the birds of the air: for they sow not, neither do they reap, nor gather into barns; yet your heavenly Father feeds them. Are ye not much more than they? Although He could have given the example of Elijah and John the Baptist, instead He mentions the birds in order to shame us, for we are even more witless than these creatures. God feeds them by having given them the instinctive knowledge for finding food.
27. Which of you by taking thought can add one cubit unto his stature? This means: Even if you take the utmost care, you can do nothing if God does not will it. Why then do you drive yourself to exhaustion with futile worries?
28-29. And why take ye thought for raiment? Consider the lilies of the field, how they grow; they toil not, neither do they spin: and yet I say unto you, That even Solomon in all his glory was not arrayed like one of these. He shames us not only by the birds, which lack reason, but also by the lilies, that wither. If God adorned the lilies in such a manner, without any necessity to do so, how much more will He fulfill our own need for clothing? He shows that though you go to great lengths, you are not able to be adorned as beautifully as the lilies. Even Solomon the most wise and splendid, with all his kingdom at his disposal, could not array himself in such a manner.
30. Wherefore, if God so clothe the grass of the field, which today is, and tomorrow is cast into the oven, shall He not much more clothe you, O ye of little faith? We learn from this that we ought not to be concerned with beautifying ourselves, for our adornments wither like the fading flowers. Therefore one who beautifies himself is like grass. But you, He says, are creatures endowed with reason, whom God fashioned with both soul and body. Those "of little faith" are all those who concern themselves with such thoughts. If they had perfect faith in God, they would not give such anxious thoughts to these things.
31-32. Therefore take no thought, saying, What shall we eat? or, What shall we drink? or, Wherewithal shall we be clothed? For after all these things do the Gentiles seek. He does not forbid us to eat, but to say, What shall we eat? The rich say in the evening, "What shall we eat tomorrow?" Luxury and excess are what He forbids.

32-33. For your heavenly Father knows that ye have need of all these things. But seek ye first the kingdom of God, and His righteousness; and all these things shall be added unto you. The kingdom of God is the enjoyment of all that is good. This comes through righteousness. To him who seeks after spiritual things God in His generosity adds what is needed for physical life.

POPE FRANCIS’ GENERAL AUDIENCE ON SICKNESS AND SUFFERING OF FAMILY MEMBERS

We continue with the catecheses on the family, and in this catechesis I would like to touch on a very common aspect in the life of our families, that of sickness. It is an experience of our fragility, which we live in the main in the family, as children and then, especially, as elderly, when infirmities arrive. In the ambit of family bonds, the sickness of persons that we love is endured with “more” suffering and anguish. It is love that makes us feel this “more.” So often it is more difficult for a father and a mother to endure the sickness of a son, of a daughter than their own. The family, we can say, has always been the closest “hospital.” Even today, in many parts of the world, the hospital is a privilege for a few, and it is often far away. It is the mother, the father, brothers, sisters and grandparents that guarantee care and help to heal.
In the Gospel, many pages narrate Jesus’ meetings with the sick and his commitment to heal them. He presents himself publicly as one who fights against sickness and who has come to heal man from every illness: the illness of the spirit and the illness of the body. The evangelical scene just referred to in Mark’s Gospel is truly moving. It says thus:  “that evening, at sundown, they brought to him all who were sick or possessed with demons.”  If I think of great contemporary cities, I wonder where the doors are where the sick can be taken hoping that they will be cured! Jesus never removed himself from their cure. He never passed by, he never turned his face elsewhere. And when a father or a mother, or simply friendly persons brought him a sick person for him to touch and heal, he lost no time; healing came before the law, even the very sacred one of rest on the Sabbath. The Doctors of the law rebuked Jesus because he healed on the Sabbath, he did good on the Sabbath. But Jesus’ love was to give health, to do good: and this is always in the first place!
Jesus sends his disciples to carry out his own work and he gives them the power to heal, namely, to come close to the sick and heal them completely. We must have well in mind what he says to the disciples in the episode of the man born blind (John9:1-5). The disciples – with the blind man in front of them there! – argued about who had sinned, because he was born blind, he or his parents, to cause his blindness. The Lord says clearly: neither he nor his parents; he is thus so that God’s works are manifested in him. And he healed him. See God’s glory! See the task of the Church! To help the sick, not to get lost in chatter, but to help always, to console, to relieve, to be close to the sick; this is the task.
The Church invites to continuous prayer for her dear ones stricken by sickness. Prayer for the sick must never be lacking. In fact, we should pray more, be it personally, be it in community. We think of the evangelical episode of the Canaanite woman. She is a pagan woman, she is not of the people of Israel, but a pagan who begs Jesus to heal her daughter. To put her faith to the test, Jesus first answered her harshly: “I was sent only to the lost sheep of the house of Israel.” The woman did not give up – when a mother asks help for her child, she never gives up. We all know that mothers fight for their children – and she answers: “even the dogs eat the crumbs that fall from their master’s table!” as if to say: “At least treat me like a dog!” Then Jesus says to her: “O woman, great is your faith! Be it done for you as you desire.”
In face of sickness, also in families difficulties arise because of human weakness. However, in general, the time of sickness makes the strength of family bonds grow. And I think of how important it is to educate children as little ones to solidarity in the time of sickness. An education that lacks sensitivity for human sickness hardens the heart. And it makes youngsters “anesthetized” to others’ suffering, incapable of confronting suffering and of living the experience of limitation. How many times we see a man, a woman arrive at work with a tired face, with a tired attitude and when they are asked “”What is wrong?” they answer: “I slept only two hours because we take turns to be close to the baby, the sick one, the grandfather, the grandmother.” And the day continues with work. These things are heroic; they are the heroism of families! -- those hidden heroisms that are done with tenderness and courage when someone is sick at home.
The weakness and suffering of our dearest and most sacred loved ones can be for our children and our grandchildren a school of life – it is important to educate children and grandchildren to understand this closeness in sickness in the family – and they become so when in moments of sickness they are accompanied by prayer and the affectionate and solicitous closeness of relatives. The Christian community knows well that, in the trial of sickness, the family is not left alone. And we must say thank you to the Lord for those beautiful experiences of ecclesial fraternity that help families to go through the difficult moments of pain and suffering. This Christian closeness, of family to family, is a real treasure for the parish -- a treasure of wisdom that helps families in difficult moments and makes the Kingdom of God understood better than many discourses! They are caresses of God.

APOSTLE JUDE, THE BROTHER OF THE LORD (June 19)

The Holy Apostle Jude, one of the twelve apostles of Christ, is descended from King David and Solomon, and was the son of Righteous Joseph the Betrothed (Sunday after the Nativity of the Lord) by his first wife.
The Holy Apostle John the Theologian writes in his Gospel, “... neither did his brethren believe in Him” (John 7:5). At the beginning of the Lord Jesus Christ’s earthly ministry, Joseph’s sons, Jude among them, did not believe in His divine nature. Tradition says that when St Joseph returned from Egypt, he began to divide his possessions among his sons. He wanted to allot a share to Christ the Savior, born miraculously and incorruptibly from the All-Pure Virgin Mary. The brothers were opposed to this because Jesus was born of another mother. Only James, later called “The Brother of God,” offered to share his portion with Him.
Jude came to believe in Christ the Savior as the awaited Messiah, and he followed Him and was chosen as one of the twelve Apostles. Mindful of his sin, the Apostle Jude considered himself unworthy to be called the Lord’s brother, and in his Epistle he calls himself merely the brother of James. The Holy Apostle Jude also had other names: the Evangelist Matthew terms him “Lebbaeus, whose surname was Thaddeus” (Mt. 10:3). The Holy Evangelist Mark also calls him Thaddeus (Mark 3:18), and in the Acts of the Holy Apostles he is called Barsabas (Acts 15: 22). This was customary at that time.
After the Ascension of the Lord Jesus Christ, St Jude traveled about preaching the Gospel. He propagated the faith in Christ at first in Judea, Galilee, Samaria and Idumaia, and later in the lands of Arabia, Syria and Mesopotamia. Finally, he went to the city of Edessa. Here he finished the work that was not completed by his predecessor, St Thaddeus, Apostle of the Seventy (August 21). There is a tradition that St Jude went to Persia, where he wrote his catholic Epistle in Greek. In the Epistle much profound truth was expressed in a few words.
St Jude’s Epistle speaks about the Holy Trinity, about the Incarnation of the Lord Jesus Christ, about the good and bad angels, and about the dread Last Judgment. The Apostle urges believers to guard themselves against fleshly impurity, to be diligent in prayer, faith and love, to convert the lost to the path of salvation, and to guard themselves from the teachings of heretics. He also says that it is not enough just to be converted to Christianity, but faith must be demonstrated by good works. He cites the rebellious angels and men punished by God to support this. The Holy Apostle Jude died as a martyr around the year 80 near Mt. Ararat in Armenia, where he was crucified and pierced by arrows.

Wednesday, June 10, 2015

Неділя - день святий

Свята Літургія - це колосальна підтримка для кожної душі і неоціненні ліки для душі хворої…
     Яке значення недільного відпочинку для нашого духовного життя? Крім того, що недільний відпочинок потрібен для нашого тіла, про що ми вже писали вище, існує ще одна причина, яка стосується не нашого тіла, а нашої душі. Впродовж тижня людина так заклопотана і заангажована у важкій праці о хліб щоденний і матеріальні добра, що хіба декілька хвилини спроможеться викроїти для Господа Бога (ранішня і вечірня молитва, а деколи навіть забракне і тих пару хвилин для свого Творця). І тому Свята Церква, рятуючи ту бідну людську душу, установила з любові до людини цей святий відпочинковий день. Чи потрібний відпочинковий день для людини третього тисячоліття? 
     Як втомлюється людське тіло від щоденної праці і потребує відпочинку, так само і наша душа потребує, щоб ми їй присвятили увагу. Нинішня людина багато уваги, коштів і часу відводить на догляд за своїм зовнішнім виглядом. Бачимо масове зростання різного роду лікарень, клінік, косметологічних кабінетів, де людина проводить багато часу, видає великі гроші, щоб гарно виглядати, завжди бути підтягнутою, молодою. Людина дбає о красу свого тіла, не раз така надмірна увага випливає з людської гордості і егоїзму, самозакоханості. Людина все більше і більше віддаляється від свого Творця в пошуках примарного щастя і задоволення. Все більше доводиться чути, як у спілкуванні модерні люди бажають одне одному вдалого дня, масу задоволень, приємностей, розваг. Все це стосується людського тіла і наших емоцій. Треба заспокоїти і чимось "нагодувати" внутрішній світ людини - тобто душу. Такою "їжею" для багатьох людей є нічні клуби, гральні автомати, дискотеки, неустанні подорожі, бари, різного роду товариства і клуби, пікніки, спортивні зали, агенції, які пропонують гарно провести час. Із цього начебто мало випливати, що людина нарешті вирвалася з-під гніту релігійного фанатизму і осягнула правдиве щастя та задоволення для свого тіла і внутрішнього життя. Але чи це справді так? 
     В наших часах все частіше чуємо таке слово, як "депресія". Ще в недалекому минулому це слово було не таким поширеним і відомим, як сьогодні. У книгарнях в останні роки з'явилася маса літератури з психології, здебільшого переклади з різних мов світу. Різного роду шарлатани, цілителі, екстрасенси пропонують свої послуги, серед них і виведення людини з депресивного стану. Як пише лікар і дослідник депресій Даніель Хелл, порівняно з періодом до Другої світової війни в наш час (1997 р.) прояви депресії зросли вдесятеро: "Кількість депресивних захворювань стоїть на першому місці серед діагнозів і залежить від групи населення, яку досліджували. За останнє десятиріччя серед загальної кількості населення захворювань депресією виявлено більше ніж очікували". Отже, в світі вдесятеро від Другої світової війни зросла кількість тих, які захворіли на депресію, хоч, напевне, їх є набагато більше. Яким є стан людини, що перебуває в депресії? Лікарі подають такі зміни в людському бутті: відчуття внутрішньої порожнечі, відсутність бажання працювати, неспецифічний страх, погіршення стосунків з іншими людьми, втрата апетиту, безсоння або навпаки велика сонливість, брак енергії або постійна втома і нудьга, почуття неповноцінності чи провини; втрата інтересу та мотивації до роботи, яка раніше була важливою, послаблення уваги і зосередженості, віддалення від родини і друзів, духовне і фізичне відставання, підвищена дратівливість, песимістичне бачення майбутнього, плаксивість, сумний вираз обличчя, думки про смерть і самогубство, спричинені почуттям невпевненості та заниженою самооцінкою, манія величі в структурі особистості. Даніель Хелл пише: "Відтоді, як греки психічний біль іменували "меланхолією", в медицині визначення цієї форми страждання змінювалось неодноразово. Так, наприклад, у середні віки журливий стан називали Acedia (млявість, лінивість) і вважали, відповідно до тогочасного релігійного бачення, якоюсь мірою гріхом. З появою у XIX столітті природознавчої медицини значно частіше стало з'являтися поняття "депресія" (пригніченість). Але незважаючи на різні терміни, основа залишилась тією самою". 
     Можливо, про святкування неділі, торкаюся питання душевного стану людини - депресії. В такий спосіб хочу донести до читача значення Святої Літургії в нашому житті. Багато людей сьогодні прагне себе виправдати: мовляв, настали важкі часи, немає праці, різного роду випробування, криза сімейного життя - всі ці речі впливають на життя людини, і вона впадає у депресію... Погляньмо на життя людини XVIII - XIX століття. Чи людство тоді мало менше проблем? Перша і Друга світові війни, різного роду революції, повстання, голодомори, насильства, терор, геноцид... Люди опинялися без даху над головою, голод, холод, заслання, ув'язнення, втрата близьких і рідних, вигнання з Батьківщини, важка рабська праця... Декому доводилося від колиски аж до смертного ложа жити в страху, голоді і холоді. Статистика свідчить, що після Другої світової війни депресія зросла в 10 разів. А чи можна хоча б приблизно порівняти ті страхіття, які переживали люди до війни і після війни, з нашими теперішніми негараздами? 
      В чому причина? На жаль, не всі лікарі-психологи визнають, що причиною депресії у такої кількості людей є те, що людство відійшло від свого Творця, людина забула про Господа Бога. У своїх терпіннях і недомаганнях, в голоді і холоді, у в'язниці і на засланні, в тяжкій рабській праці, коли жінка залишилася вдовою з дрібними дітьми на руках, чи коли залишалися сироти - всі йшли до Бога і в своїх молитвах до Всевишнього шукали підтримки і надії. Господь не залишав своїх дітей, завжди поспішав їм на допомогу. Як каже псалмоспівець Давид: "Спаси мене, о Боже, бо води сягають мені аж по горло. Загруз я в глибокому болоті, й немає де стати. Увійшов я у глибокі води, й пориває мене бистрінь. Від крику я знемігся; горло у мене пересохло; втомились мої очі, як я ждав на мого Бога... Але я молюся, Господи, до Тебе, у сприятливий час. О Боже, вислухай мене у Своїй доброті великій, Твоїм спасінням певним. Витягни мене з болота, щоб я не загрузнув... Вислухай мене, Господи, бо добра Твоя ласка, обернись до мене з великого милосердя Твого. І не ховай Твого обличчя від слуги твого, бо я у скруті; вислухай мене притьмом... Я ж бідний і страждаю; спасіння Твоє, Боже, хай піднесе мене високо. Я прославлятиму ім'я Боже в пісні й із подякою Його величатиму... Бо Господь вислухає нещасних, і в'язнями своїми не погордує. Нехай земля й небо Його хвалять, моря й усе, що в них кишить" (Пс. 69, 1-4, 14-15, 17-18, 30-31, 34-35). Світ неустанно боровся з Богом і Його Обручницею - Святою Церквою. Європа й інші християнські країни стали жертвою цієї боротьби. Бога вигнали, викинули з держави, з інституцій, навчальних закладів. Сама статистика свідчить про цей жалюгідний стан в Європі: "Згідно з недавнім опитуванням, тільки 51% громадян Франції визнають себе католиками, тоді як десятиліття тому 80% населення були прихильниками католицького віросповідання. Також спостерігається зростання числа людей, що поділяють атеїстичні погляди. На даний момент вони складають у Франції 31%. Статистика показує, що цю націю, яка колись була "старшою донькою Католицької Церкви", не можна більше назвати католицькою. Опитування довело, що тільки 10% респондентів вважають себе католиками, які регулярно відвідують церкву. Ще більш вражаючим є те, що лише половина з тих, хто вважає себе католиками, сказали, що вірять у Бога. Деякі учасники опитування вважають католицтво більш соціальною або культурною самоідентифікацією, ніж релігійною прихильністю"                                    

ДИЯКОНСЬКІ РИЗИ.

Диякон уживає оці ризи при богослужбах:
     (І) Стихар цебто біла чи червона, верхня одіж. Означає невинність своєю білою барвою або любов своєю червоною бар¬вою. Стихаря вживають так нищі, як і вищі служителі при богослужбах, бо всі вони є слугами Христа Господа. Ця одежа зветься стихарем від грецького слова "стих", бо вона сходить на долину. Зветься вона ще підризою, бо священнослужителі накла¬дають на неї ще інші ризи (1).
     (II) Пояс. Диякон і священник оперезуються ним. Так як стихар пригадує білу ризу, що Ірод поклав на Христа, так пояс пригадує рушник, що ним Спаситель підперезався, як обмивав ноги Своїм учням на Тайній Вечері.
     (III) Дальматика це зовнішня одежа, що диякон уживає. Пригадує вона пишність анголів у небі. (2).
     (IV) Орар це довгий, вузький пояс, що диякон кладе собі на ліве рам'я, плечі та груди. Кожен раз, що диякон чинить щось у часі служіння, він уживає орар, держачи трьома пальцями правої руки. Орар пригадує ангольські крила. Як анголи Служать Богові перед Його престолом у небі, так диякони обслуговують священника при Господній трапезі. (3).
     (V) Hараквиці стискають і притримують рукави стихаря, щоб вони не ссувалися. Означають вони шнури, якими Спаси¬тель був зв'язаний у часі Своїх Страстей. Брава наракавиця теж означає силу, що нею Христос переміг Сатану, а ліва це символ терпеливости та бодрости.
     Диякон відограє дуже важну ролю в Східній Церкві. Він завжди супровожає священника в усіх богослуженнях. Так як Анголи обслуговують Христові, так диякон обслуговує священникові, що прославляє Бога богослужбами.        

ПРОРОЦТВА ПРО ПРИХІД МЕСІЇ

Месія народиться у Вифлеємі… 
      Пророк Міхея (біля 700 р. перед Xр.) каже: "Ти ж, Вифлеєме-Єфрато, занадто малий єси, щоб бути між тисячами Юди. З тебе вийде мені той, хто має бути Володарем в Ізраїлі; його походження із давніх-давен, з днів споконвічних". 
     Месія прийде до зруйнування святині. Коли євреї повернулися з вавилонської неволі, розпочато відбудову святині (536 р. перед Хр.). Старці, які ще пам'ятали давню святиню, бачили ще на початку відбудови, що нова святиня поступається колишній і в об'ємах, і красою, тому почали нарікати. Але їх потішив пророк Аггей, кажучи, що у новій святині виступить очікуваний Спаситель і вкриє її набагато більшою славою, ніж мала коли-небудь давня святиня (Агг. 2, 8-10). Цю святиню знищив Тит у 70 р. після Хр. від того часу її не відбудовано. 
     Месія прийде, коли ще буде існувати єврейське царство. Яків перед смертю благословив своїх синів, а Юді сказав: "Берло від Юди не відійде, ні жезл із-поміж стіп у нього, поки не прийде той, якому він належить..." (Буття 49, 10). Пророцтво здійснилося, бо єврейське царство перестало існувати в 70 р. після Христа, відтоді євреї розійшлися по всій землі. Юда позбувся берла в 39 р. перед Христом, бо в той час прийшов до влади установлений римлянами поганин-чужоземець Ірод (+3 р. після Хр.). Даниїл (605-530 перед Хр.) пророкував, що від часу відбу¬дови Єрусалиму (453 р.) до публічного виступу Месії мине 69 річних седмиць (тобто 69x7 років), а до смерті Месії - 69 з половиною річних седмиць. Цю вість Даниїл отримав від Архангела Даниїла, коли одного разу складав жертву і молився про звільнення з вавилонської неволі (Дан. 9, 21). Цар Кир дозволив євреям відбудувати святиню і будинки (536 p.), але заборонив відновлювати мури міста. Лише Цар Артаксеркс на 20 році свого панування (453 р.) велів відбудувати мури і брами Єрусалиму (II Ездр. 2,1-8). Отже, коли до 453 року додамо 483 (69x7) або 486,5 (69x7), одержимо якраз 30 рік (відповідно 33,5) після народження Христа. 
     Месія народиться з покоління Давидового, з Діви. Через пророка Ісаію звістив Бог цареві Ахазові, що може бажати якогось знаку Божої всемогутності. Але цар не схотів жодного знаку, тоді пророк сказав: "Оце ж сам Господь дасть вам знак: ось дівиця зачала, і породить сина, і дасть Йому ім'я Емануїл" (Іс. 7,14). Через пророка Єремію Бог проро¬кує: "... пробуджу для Давида праведний пагін, що владарюватиме як цар і буде мудрим, буде чинити на землі суд і справедливість" (Єр. 23, 5).   
      Перед Месією прийде предтеча, який буде навчати в пустині і буде вести ангельський спосіб життя. Ісаія говорить про предтечу так: "Голос чути: Стеліть Господеві дорогу в пустині, рівняйте у степу шлях нашому Богові! Нехай кожна долина заповниться, кожна гора й пагорб нехай знизиться!" (Іс. 40, 3-4). Малахія каже: "Оце я посилаю гінця мого, й він приготує дорогу передо мною і Господь, що ви його шукаєте, прийде негайно у храм свій" (Мал. З, 1). Тим предтечею Месії був Йоан Хреститель.  
      З Месією зійде нова зоря.      Чародій Валаам пророкує цареві моавитян: "Бачу його, та не під теперішню пору, дивлюся на нього, та не зблизька. Зійде бо зірка з Якова, здійметься берло з Ізраїля..."(Числа 24,17) Три царі (мудреці) з далеких країв принесуть Месії дари і поклоняться Йому (Пс. 71, 10). 
   Коли народиться Месія, буде вбито багато дітей.  "...У Рамі чути голосіння, лемент, гірке ридання: Рахиль плаче за дітьми своїми, розважитись не хоче, бо їх уже немає" (Єр. 31, 15). Рахиль, мати великого племені, яка померла у Вифлеємі і там же похована (Буття 35, 19), символізує тут весь ізраїльський народ. Месія втече до Єгипту (Іс. 19, 1) і повернеться звідти (Ос.11, 11).    ……………………………...