Monday, August 13, 2018

For Angels, Archangels, Thrones, Dominions, Principalities,Authorities, Powers, and the many-eyed Cherubim praise you.Around you stand the Seraphim...(Anaphora of the Liturgy of Saint Basil the Great)

2. The Visible and Invisible World

  1. The Symbol of Faith points to two different dimensions of the world created by God, the visible and the invisible. Saint Maximus the Confessor  teaches  about  the  union  of  everything  visible  and  invisible  in  creation. Basing himself on the words of Saint Paul that everything was created  by  Christ  and  for  Christ  (see  Col  1:16-17),  Maximus  under-stands the word everything to mean the earthly visible and the heavenly invisible,  the  human  visible  and  the  angelic  invisible.  Having  become  incarnate,  Christ  has  inseparably  united  himself  with  creation  in  the  “body and blood” of his human nature(See Maximus the Confessor, Questions to Thalassios, 35: PG 90, 104). All creation, visible and invis-ible, exists not by virtue of its own nature, but by virtue of the action of God’s Son.
  2. Angels,  the  heavenly  incorporeal  beings  (spirits)(Prayerbook Прийдіте поклонімся[Come,  Let  Us  Bow  in  Worship], Prayers  for  Every  Day, Sunday: Prayer to the Most Holy Trinity (translated from Ukrainian)  “have  their  being  by the will of the Father, [they] are brought into being by the work of the Son, and are perfected by the presence of the Spirit”(Basil the Great, On the Holy Spirit, 16, 38: PG 32, 136). God, as the highest  Intelligence,  fashioned  the  angelic  intellects.  He  made  them  partakers  of  his  inexpressible  glory  and  formed  their  incorruptible  essence. The angels are beacons, who reflect the Light of God. Since they  have  received  eternal  life  from  the  Origin  of  Life,  and  because  they contemplate the eternal Glory and Wisdom, they are like mirrors filled with light(See Octoechos, Tone 1, Monday Matins Canon, Troparia for Canticles 7, 8).
  3. The existence of the invisible angelic realm attests to the wealth and diversity  of  the  world  created  by  God.  Both  the  visible  and  invisible  belong to one creation, which God looks upon as good. Human beings and  angels,  as  persons,  have  the  opportunity  to  build  personal  and  spiritual relationships with God and with one another: “Today things above keep feast with things below, and things below commune with things above”(Trebnyk, Rite of the Great Blessing of Water for the Feast of Theophany, Second Prayer).
  4. The Anaphora of the Liturgy of Saint Basil the Great mentions nine angelic  orders.  We  read:  “Angels,  Archangels,  Thrones,  Dominions,  Principalities,  Authorities,  Powers,  and  the  many-eyed  Cherubim  praise  you;  around  you  stand  the  Seraphim.”  The  angelic  orders  are  called  “choirs”  because  of  their  communion  with  God  and  with  one  another. Unceasingly, the angels offer “praise to God” as they abide in the light of God’s glory.
  5. In Holy Scripture, angels manifest the presence of God in the world, announcing to human beings the will of God. Holy Scripture refers to some of them by name: Michael (see Rev 12:7; Jude 1:9), Raphael (see Tob 12:15), Gabriel (see Lk 1:19, 26). Angels assist human beings in their spiritual growth (see Heb 1:14). The Tradition of the Church teaches  that  God  grants  every  human  being  a  guardian  angel:  “You  appointed  angels  as  guardians”(Liturgicon, The Divine Liturgy of our Holy Father Basil the Great, Anaphora).  The  unity  of  the  visible  and  invis-ible  creation—human  beings  and  angels—becomes  manifest  in  the  Divine Liturgy, where the earthly expresses the heavenly, and humans serve together with angels: “Let us who mystically represent the cher-ubim and sing the Thrice-holy Hymn to the life giving Trinity...” and “Holy, holy, holy, Lord of Sabbaoth, heaven and earth are full of your glory! Hosanna in the highest! Blessed is he who comes in the name of the Lord”(Liturgicon,  The  Divine  Liturgy  of  our  Holy  Father  John  Chrysostom,  Cherubic  Hymn,  Anaphora).

From Christ Our Pascha, 
the Catechism of the Ukrainian Catholic Church

Wednesday, August 8, 2018

The Freedom of the Creator and the Goodness of Creation

a. The Freedom of the Creator

  1. Holy Scripture begins the account of the creation of the world with these  words:  “In  the  beginning,  God  created  the  heavens  and  the  earth”  (Gn  1:1).  God  was,  is,  and  remains  always  “in  the  beginning”  of everything created, and all that comes forth in time. The evangelist John  writes  about  God  as  the  beginning  of  everything:  “  ‘I  am  the  Alpha and the Omega,’ says the Lord God, who is and who was and who  is  to  come,  the  Almighty”  (Rev  1:8).  Saint  Irenaeus  of  Lyons  writes that all things came forth from the hands of God, by the Word and the Holy Spirit.(See Irenaeus of Lyons, Against Heresies, IV, 20, 1, 3-4: PG 7, 1031. See also Against Heresies, V, 1, 3: PG 7, 1122-1123)
  2. God realizes his plan for the creation of the world through his Word: “Let there be light ... let there be a firmament in the midst of the waters” (Gn 1:3, 6). This creative Word reveals himself in Holy Scripture as the Son of God, begotten of the Father: “He is the image of the invisible God, the firstborn of all creation ... he is before all things, and in him all things hold together” (Col 1:15-17).
  3. God creates freely; nothing limits his creative freedom. God’s creativity is expressed in creation, in bringing forth being from non-being. God calls forth into being that which did not exist, and did not necessarily have  to  exist.  In  other  words,  what  God  called  into  existence  did  not  come  into  being  out  of  any  necessity.  Holy  Scripture  does  not  tell  us  how the world came to be. Instead, it speaks about the who (the Father), through whom (the Word, the Son), and in whom (the Holy Spirit) God called this world into existence.
  4. God   is the Creator. This means that God not only created the world, but that he is always present in his creation, and that he is always cre-ating.  Hence,  creation  is  a  sign  and  expression  of  God’s  creative  love.  Through human beings, creation is called to respond to love with love, and to long for God as God longs for them: “God desires that he might be desired and he loves that he might be loved.”(Maximus the Confessor, Ambigua, 31: PG 91, 1280)

b. The Goodness of Creation

  1. In the account of the creation of the world, Holy Scripture discloses the way  in  which  God  assesses  the  world  created  by  him:  “And  God  saw  that it was good” (Gn 1:10 et al.). Like an artist, God creates a master-piece; he examines his creation with attention, and he delights in it. The Father  contemplates  the  world  and  recognizes  within  its  features  the  face of the Son—the first-born of all creation, by whom and for whom all was created (see Col 1:15f ). The face of Christ comes through ever more distinctly throughout history—all the way to the incarnation of the  Son  of  God  and  his  second  coming  in  glory.  Creation  is  the  vis-ible icon of the invisible God. As history unfolds, this creation is being transformed by the power of the Holy Spirit into a “new creation,” pre-figured in the glorified body of the Risen Christ.
  2. Contemplation—a deeper way of looking at the world, to which God calls us—teaches us to see the surrounding world not only as a material thing, or as something useful and pleasurable for our egos, but as the sphere of action of the personal God, who is distinct from us and from the world. The words of prayer from the Rite of the Great Blessing of Water provide us with a wonderful example of the Christian view of the world: The  sun  sings  your  praises;  the  moon  glorifies  you;  the  stars  entreat  you;  the  light  obeys  you;  the  depths  tremble  before  you;  the  springs  serve  you.  You  have  stretched  out  the  heavens  like  a  tent;  you  have  established  the  earth  upon  the  waters;  you  have  enclosed the sea with sand. You have poured forth air that living things may breathe...(Trebnyk, Rite of the Great Blessing of Water for the Feast of Theophany, Third Prayer.)
  3. Contemplation of the world, in light of an experience of the personal God  who  alone  is  good  (see  Lk  18:19),  provides  the  foundation  for  affirming the goodness of the world, of matter, and of all creation. “The world  is  good,  and  all  its  contents  are  seen  to  be  wisely  and  skilfully  ordered.”(Gregory of Nyssa, Great Catechism, I: PG 45, 16)  In  Holy  Scripture,  the  image  of  God’s  plan  for  the  world  is  Paradise  (see  Gn  2).  The  realization  of  this  plan  depends  upon  the  cooperation of humankind with God. Paradise is God’s gift, and at the same time, it is humankind’s vocation.
  4. Conceived by God as Paradise, the world is God’s gift to humankind and  the  sphere  of  our  relationship  with  God,  with  others,  and  with  nature. For this reason, human beings cannot take a consumerist atti-tude towards the world, a world that is filled with the love and attention of the Giver. The Christian attitude towards the world is to see it as a gift of God. Growing in faith, Christians ascend in their understanding from the gifts to the Person of the Giver. Regarding the world as God’s gift allows one to avoid two extremes: the reduction of its value (since the  world  is  God’s  creation),  or  turning  it  into  an  absolute  (since  the  world is not God).

c. God’s Plan

  1. God the Creator fills creation with the grace of his presence, and yet at the same time, he remains unattainable in his essence. God’s presence in  the  world  is  discovered  through  prayerful  contemplation,  which  is  capable of seeing in the world his divine Prototype, the Christ.
  2. In  accordance  with  his  plan,  God  acts  in  the  world;  he  sustains  the  world in existence and leads it to its final fulfilment. This action of God is  referred  to  as  the  Divine  Plan  (Providence)  of  God.  Divine  Providence consists in his gracious “foresight” and the “counsel from before the ages” of the Father, and the Son, and the Holy Spirit(See John of Damascus, On the Divine Images, III, 19: PG 94, 1340); this Providence is God’s will for the world and determines the consummation of the world: “By your power you hold together the creation, and by your providence you govern the world.”(Trebnyk, Rite of the Great Blessing of Water for the Feast of Theophany, Third Prayer). This means that in the world and in  our  lives,  there  are  no  coincidences  or  random  occurrences.  Faith  makes it possible to see the action of Divine Providence in the concrete circumstances of life.

From Christ Our Pascha, 
the Catechism of the Ukrainian Catholic Church

Friday, August 3, 2018

«Наша Церква завжди відзначала свято Хрещення Русі-України і ми продовжуємо цю традицію!»

«Ми завжди намагалися святкуванням Хрещення Русі-України підкреслювати не те, що нас роз’єднує, а те, що єднає. А єднає нас саме це Хрещення, яке ми власне святкуємо», — заявив Отець і Глава УГКЦ Блаженніший Святослав в інтерв’ю для Департаменту інформації УГКЦ.
За його словами, у цей час відбудуться багато важливих подій для нашої Церкви: з’їзд молодіжної всеукраїнської організації «Українська молодь — Христові», проща до Києва семінаристів з усіх семінарій УГКЦ в Україні, а також цьогоріч минає п’ять років з моменту освячення Патріаршого собору Воскресіння Христового. Окрім цього, Предстоятель зазначає, що цей період надзвичайно важливий для християн як ще одна нагода для духовного відновлення своїх хресних обітів перед Небесним Отцем.
— Ваше Блаженство, чи буде Українська Греко-Католицька Церква святкувати 1030-річчя Хрещення Русі-України?
— Наша Церква впродовж всієї своєї 1030-річної історії існування святкувала цю подію, оскільки УГКЦ постійно відзначала свої витоки й коріння, ніколи цього не забувала. Вона завжди плекала у собі свідомість Церкви Володимирового Хрещення навіть тоді, коли УГКЦ була ліквідована на теренах, де вона історично існувала.
Згідно зі старовинної традиції Київської Церкви, Хрещення Русі-України у Київській митрополії, як також після Берестейського єднання, традиційно святкується 14 серпня. Адже це день, коли у всіх наших храмах відбувається августівське водосвяття. До речі, інші Церкви Володимирового Хрещення теж у цей день освячують воду і в них відбуваються богослужіння.
Отож, наша Церква завжди відзначала це свято і ми продовжуємо цю традицію. В Московській Церкві це свято було забуте на довгі століття. Про нього згадали 1888 року, коли святкувалося 900-річчя Хрещення Київської Русі, і тоді Синод Московської Церкви встановив день, коли це потрібно святкувати і поєднав його зі святом рівноапостольського князя Володимира. Тому ми вважаємо, що таке поєднання є саме московським звичаєм, і чомусь за цим звичаєм святкує наша держава.
Один з важливих заходів з нагоди 1030-річчя Хрещення відбувся 14-15 липня. У ці дні відбувалася Загальнонаціональна проща до Зарваниці, у якій взяли участь десятки тисяч прочан, владики нашого Синоду, а також почесні гості: кардинал Гуалтьєро Бассетті, Президент Єпископської Конференції Італії, та Президент України Петро Порошенко.
Я би хотів також згадати про подію п’ятирічної давності, коли з нагоди 1025-ліття Хрещення Русі-України у Києві відбувся Синод Єпископів УГКЦ, а відтак освячення Патріаршого собору Воскресіння Христового, який буде відзначати цьогоріч п’ятиліття свого освячення.
— Якими заходами Українська Греко-Католицька Церква буде відзначати 1030-річчя Хрещення Русі-України?
— Традиційно кожного року під час свята князя Володимира Великого у всіх наших парафіях і монастирях ми проводимо віднову хресних обітів. Ми закликаємо наших вірних прийти до храму і відновити обіцянки, які ми склали в день нашого особистого хрещення. Ми через уста наших хресних батьків тоді відрікалися від зла, від диявола і всіх його діл та давали обіцянку об’єднатися з Ісусом Христом і Йому служити.
У суботу, 28 липня, урочисті богослужіння у всіх наших храмах, де відбудеться віднова хресних обітів, зокрема це станеться у Патріаршому соборі, який розташований біля річки Дніпра. Тож після віднови хресних обітів відбудеться освячення води у Дніпрі.
Хоча древня традиція велить нам святкувати 14 серпня, проте 28 липня ми будемо єднатися у цьому святкуванні з Українською державою, оскільки це є державне свято, а також нашими православними братами. В період цих державних святкувань ми ніколи не організовували у Києві своїх акцій для того, щоб не бути «антитезою» для наших православних братів. Ми завжди намагалися цим святкуванням підкреслювати не те, що нас роз’єднує, а те, що єднає. А єднає нас саме це Хрещення, яке ми власне святкуємо.
Окрім цього, хочу пригадати, що в неділю, 29 липня, відбудеться ще одна знаменна подія у Києві — це з’їзд молодіжної всеукраїнської організації «Українська молодь — Христові», під час якого наша українська молодь хоче відновити свою присягу: жити для Ісуса Христа, бути християнами і жити по-християнськи. Також у цей день приїдуть до Києва семінаристи з усіх наших семінарій в Україні, тому ми разом зможемо пережити цей момент святкування, а відтак вирушимо, щоби відслужити молебень до князя Володимира Великого на Володимирській гірці.
- Ваше Блаженство, а які ж події будуть відбуватися 14 серпня, тобто у день історичного Хрещення? - Відповідно до рішення Синоду, який відбувся у Зарваниці, цього дня у всіх наших храмах і монастирях відбудуться урочисті богослужіння з августівським водосвяттям для того, щоби кожен вірний нашої Церкви міг обновити своє християнське життя. Адже святкувати в християнському сенсі — це не означає лише відбути якусь гучну показову подію, а це означає обновити свою християнську тотожність, начебто наново зачерпнути з джерела, яким для нашої християнської тотожності є Хрещення Київської Русі рівноапостольним князем Володимиром.
З нагоди 1030-річчя Хрещення я хочу щиро привітати усіх християн України з цим ювілеєм! Я бажаю усім нам керуватися своєю вірою в Бога, коли ми приймаємо важливі рішення в житті, щоб в будь-яких обставинах ми завжди залишалися християнами, а також зберегли цей дар, який наш народ (як найбільший національний скарб) з покоління в покоління передавав його своїм нащадкам. Бажаю, щоб наше християнство не було номінальним чи формальним, коли ми щось святкуємо, а щоб ми були християнами у нашому щоденному житті, і нашою вірою в Бога керувалися тоді, коли ухвалюємо необхідні державні чи особисті рішення.
Глава УГКЦ на Володимирській гірці: «Святкувати пам’ятку Хрещення означає вернутися до джерела» - відслужив Молебень біля пам’ятника рівноапостольному князю Володимиру з нагоди 1030-го ювілею Хрещення Русі-України.
Насамперед Предстоятель УГКЦ привітав усіх з ювілеєм Хрещення Русі-України, який ми цього року відзначаємо і урочисто святкуємо.
Архиєрей пригадав, що рушійною силою епохи Відродження, яку пережила Європа, було гасло «До джерел» (Ad fontes). Говорячи про повернення до джерел, Глава Церкви зауважив, що джерело – це є щось, що, з одного боку, дає нам відродитися. «Кожен, хто повертається до джерел, начебто віднаходить себе, починає розуміти, ким він є. І з того джерела черпає сили, аби дивитися в майбутнє, аби жити, розвиватися. Усяке відродження означає нове життя, новий подих, нову епоху, нове майбутнє», – сказав Блаженніший Святослав.
«Коли ми святкуємо пам’ятку Хрещення нашого народу, – відзначив Глава Церкви, – ми повертаємося до джерела, яке в християнському розумінні завжди є словом в однині. Бо є одне-єдине джерело життя, життя дочасного, а відтак життя вічного. Тим джерелом, яке вічно тече, є особа Бога Отця. Ми існуємо через те, що Бог Отець нас живить, як і все створене в цьому світі. «З того джерела ми можемо зачерпнути живу воду Духа Святого, наче з криниці через воплочення Господа нашого Ісуса Христа. А бути учасниками вічного життя ми можемо саме через те, що нас було принесено до купелі Хрещення. У ньому ми пережили нове сотворення з води і духа. Тому святкувати пам’ятку Хрещення означає вернутися до джерела. Засмакувати ще раз те джерело життя, яке подається нам сином у Дусі Святому. Гадаю, за цим ми приходимо сюди до хрещальної купелі українського Йордану – нашого Дніпра, аби пережити особисте християнське відродження», – вважає духовний лідер українських греко-католиків.
Проте, на переконання Глави УГКЦ, якщо ми будемо святкувати з року в рік певну подію, але через те святкування не станемо хоч трошки кращими християнами, то ті святкування не матимуть жодного плоду.
На думку Блаженнішого Святослава, метою цієї зустрічі, нашої молитви є якраз погляд у майбутнє. «Тому є такий великий привілей святкувати цей ювілей Хрещення разом із віруючою молоддю. Будучи охрещена в ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа, вона це хрещення з дня на день у собі обновляє. І на цій основі будує своє особисте, церковне, наукове, громадське, національне життя. Стоячи тут, на цих святих Київських горах, ми маємо можливість у видимий спосіб торкнутися джерел, витоків нашої Церкви. Ця Церква ось уже 1030 років з покоління в покоління передає цей дорогоцінний скарб віри рівноапостольного князя Володимира», – сказав Предстоятель.
Архиєрей наголосив, що наша Церква є не просто спадкоємницею, а правонаступницею Київської Церкви, яка свято береже свою історію, своє передання. І в цій тотожності дивиться у своє майбутнє. Молімося сьогодні, закликав Блаженніший Святослав, щоб кожен із нас передусім засягнув до джерел, – до джерел свого духовного життя. Хай кожен із нас переживе відродження з води і духу, щоб тут ми відчули, що Господь нам відкриває якусь нову епоху нашого церковного, національного, державного буття. Повертаючись додому, несіть у своєму серці ту живу воду Духа Святого, яку хоче нам дати Небесний Отець через свого Сина.
Глава Церкви закликав усіх братів і сестер молитися за нашу Церкву, адже це заповідь нашого великого батька і учителя Блаженнішого Любомира. Глава УГКЦ: «У святкуванні 1030-річчя Хрещення Русі-України ми єднатимемося з Українською державою» - Хоча древня традиція велить нам святкувати Хрещення Русі-України 14 серпня, проте 28 липня ми єднатимемося у цьому святкуванні з Українською Державою, оскільки це державне свято, а також із нашими православними братами. Таку позицію висловив Отець і Глава Української Греко-Католицької Церкви Блаженніший Святослав в інтерв’ю з нагоди 1030-річчя Хрещення Русі-України.
Блаженніший Святослав відзначив, що в період цих державних святкувань ми ніколи не організовували в Києві своїх акцій для того, аби не бути «антитезою» до наших православних братів. «Ми завжди намагалися цим святкуванням підкреслювати не те, що нас роз’єднує, а те, що єднає. А єднає нас саме це Хрещення, яке ми власне святкуємо». Предстоятель привітав усіх християн України з нагоди 1030-річчя Хрещення. «Бажаю усім нам керуватися своєю вірою в Бога, коли ми приймаємо важливі рішення в житті, щоб у будь-яких обставинах ми завжди залишалися християнами, а також зберегли цей дар, який наш народ (як найбільший національний скарб) з покоління в покоління передавав його своїм нащадкам», – побажав Глава Церкви.
«Бажаю, аби наше християнство не було номінальним чи формальним, коли ми щось святкуємо, а щоб ми були християнами у нашому щоденному житті і нашою вірою в Бога керувалися тоді, коли ухвалюємо необхідні державні чи особисті рішення», – додав духовний лідер греко-католиків.

Wednesday, August 1, 2018


Maker of heaven and earth, of all that is seen and unseen.
(Symbol of Faith)
Lord of heaven and earth and of all creation visible and invisible.
(Anaphora of the Liturgy of Saint Basil the Great)

A. The Creator and His Creation

  1. Our  faith  in  the  Creator  gives  us  the  opportunity  to  grasp  the  sense  and essence of the created world. Biblical Revelation unveils for us the presence of God within the reality of the world: we come to know the Creator, and the world—his creation.
  2. The word creation points to the connection between the world and the Person  of  the  Creator;  for  the  world  is  “the  work  of  his  hands.”  This  is  why  it  is  impossible  to  know  creation  separately  from  the  Creator.  God’s Revelation brings to our attention not so much the laws of nature as the actions of the Creator’s Divine Economy. In the light of faith, the true beauty of creation is revealed to us as a reflection of the beauty and magnificence  of  its  Creator:  “Lord,  how  manifold  are  your  works!  In  wisdom you have made them all” (Ps 103[104]:24).

1. The Father Creates through the Son in the Holy Spirit

  1.  In  loving  humankind,  God  moved  forth  from  the  unapproachable  light of his inner divine life and revealed himself in the world created by him: “Today the Sun that never sets has risen and the world is filled with splendour by the light of the Lord.”(Trebnyk, Rite of the Great Blessing of Water for the Feast of Theophany, Second Prayer). The foundation of the world is “the grace of our Lord Jesus Christ, the love of God our Father, and the fellowship of the Holy Spirit”(Liturgicon, The Divine Liturgy of our Holy Father John Chrysostom, Anaphora.) (see 2 Cor 13:13). On the participation of the three Persons of the Most Holy Trinity in the creation of the world, Saint Basil teaches: “When you consider creation, I advise you to first think of him who is the first cause of everything that exists: namely,  the  Father,  and  then  of  the  Son,  who  is  creator,  and  then  of  the Holy Spirit, the perfecter.”(Basil the Great, On the Holy Spirit, 16, 38) Created in love, this world becomes a temple, the place and environment of God’s relationship with human-ity. The presence of God in the world, as if in a temple, is a prefigurement of the entry of the Son of God into human flesh, the incarnation (see Heb 10:5).
  2. The Incarnation of the Son of God reveals the purpose of the created world. At the appointed moment of history, the Son of God descends into creation in order to raise creation to God. This is accomplished by the action of the Holy Spirit. In the six days of creation, the Holy Spirit prepares  an  environment  for  humanity  (see  Gn  1).  In  the  Old  Testament, God prepares humanity for the encounter with the incarnate Son of God, so that through Jesus Christ all creation might be brought to the Father, and “that God may be all in all” (1 Cor 15:28).

From Christ Our Pascha, 
the Catechism of the Ukrainian Catholic Church

Thursday, July 26, 2018

Вийти заміж... Цікаві історії…

Вийти заміж не напасть, як би замужем не пропасти… (приказка)
     «Мені вже скоро 30 років, а я все ще незаміжня! Але ж мені треба народжувати, поки можу! Я хочу дітей і хочу чоловіка, щоб жити сім'єю! Я свою сім'ю хочу! Чому мені Бог не дає чоловіка?! Адже я все роблю: до церкви ходжу кожної неділі, молюся, пости дотримуюся, часто сповідаюся, але Він мене не чує », - з відчаєм говорять багато дівчат. «І не те, щоб молодих чоловіків немає. Вони є, але до сімейного життя багато хто з них не придатні. Їм нічого не треба, ні сім'ї, ні дітей, аби із задоволенням провести час і все. Прямо тупик якийсь! А вже православних хлопців щось взагалі мало, та й ті якісь інфантильні: і одружуватися не одружуються, і в монастир не йдуть»- обурюються дівчата.
     «Може, я неправильно живу? Напевно, сильно скромна. Треба активніше включатися в пошуки чоловіка. Взяти цю справу в свої руки, бути наполегливішими»- вирішують деякі. І дійсно, у когось це виходить. Знаходиться людина, начебто порядна, каже, що любить. Одружуються. І що ж з цього мають?...
     Історія перша…   Людмила 28-ти років поставила собі за мету: в цьому році вийти заміж. Скільки можна самотньо жити! Нехай життя з першим чоловіком не вдалася, але пройшло вже 5 років, душевні рани зажили, дитина підростає, їй потрібен батько. Чекати, поки на неї хтось зверне увагу і захоче взяти в дружини, більше здається неможливо. Треба діяти. Вона дала оголошення в газету. Відгукнулося понад 30 чоловіків. Після всіх зустрічей з претендентами і вибору залишився один, правда, невисокий і худенький, а вона жінка велика, але нічого, зате мужик в будинку, всю чоловічу роботу нарешті переробить.
     Переробив він всю роботу чи ні, історія замовчує. Але вже через місяць вона з синцем ходила. А через рік кошмарного життя з ним вирішила таємно від нього продати свою однокімнатну квартиру і бігти в інше місто. Що і зробила. А інакше могла б розлучитися не тільки з квартирою, а й з життям.
     Історія друга…   Анна (29 років) повинна була незабаром отримати квартиру. Підходила її черга. Їм з дочкою по закону належало виділити двокімнатну квартиру. Кількість кімнат Анну не влаштовувала і вона вирішила терміново вийти заміж, народити ще одну дитину і тоді їй повинні будуть дати трикімнатну квартиру. Задумано - зроблено. Незабаром їй зустрівся молодий чоловік, правда, молодший за неї на 7 років, але, здавалося, любить її, відданий їй і виконує всі її побажання. Вони одружилися.
     І тут в її спокійному налагодженому житті стали відбуватися одна за одною різні пригоди і все чомусь неприємні. Почалося з того, що на нього напали, побили і пограбували, причому зникли обидві обручки, а він потрапив до міліції. Анна незважаючи на те що була вже в положенні, влаштувалася ще на одну роботу. Заробила і оплатила за нього штраф і купила нові обручки. Тут би їй задуматися. Але вона вирішила: це була прикра випадковість, і влаштувала його на роботу водієм. Незабаром він потрапив в аварію, розбив машину і когось збив. За що його посадили. Поки він сидів, вона народила дочку і отримала жадану 3-кімнатну квартиру. Весь цей час підтримувала його як морально, так і матеріально. Заплатила за ремонт машини, носила йому передачі. Сама ж постійно підробляла, ким могла, незважаючи на те що у неї немовля.
Вона сподівалася, що після того, як він вийде, вони заживуть заможно і щасливо. Але цього не сталося. У зоні він підірвав своє здоров'я, в тому числі і психічне, і став абсолютно неадекватним, особливо, коли вип'є. Часто влаштовував скандали і істерики, бив її, бігав за нею з ножем чомусь в голому вигляді. Нарешті, вона зрозуміла, що кращого чекати не доводиться, та й старша дочка висунула їй ультиматум. Анна його вигнала і поселила окремо в квартирі. Але він не відставав від них, періодично приходив, влаштовував скандали. За кімнату не платив. Платила і утримувала його вона. В кінцевому рахунку, довелося їй продати свою, такою дорогою ціною отриману квартиру, і виїхати далеко на північ, купивши на ці гроші стару однокімнатну. Ось тільки два приклади прояву свавілля з безлічі випадків, коли «за всяку ціну» виходять заміж. Ну, вийшла. А далі що? Останнім часом стало модним знайомство по інтернету. І, напевно, це добре. Але буває і так…
     Історія третя…   Марина і Андрій познайомилися по Інтернету. Вони цілий рік переписувалися, сподобалися один одному: обидва підходять один одному по інтелекту, цікавляться одними і тими ж телевізійними передачами, книгами, на багато чого в житті дивляться однаково і т. д., У них спільна любов - комп'ютер. При зустрічі вони ще більше зійшлися за характерами. Одружилися. І раптом, все кудись зникло: і бажання спілкуватися, і бути разом, і спільні інтереси. Діти теж чомусь не з'являлися. Андрій все більше мовчки сидів біля комп'ютера, йому не хотілося зайвий раз розмовляти з дружиною. А їй вже недостатньо було комп'ютера, їй хотілося більше живого спілкування, уваги, розуміння, нарешті. Вони все далі віддалялися один від одного. Нарешті вона вирішила поїхати в своє місто, яке вона залишила заради нього. Там залишилися її батьки, подруги, її більш повноцінне в емоційному плані життя.
     Може, їм треба було поставити в різних кімнатах 2 комп'ютери і спілкуватися через інтернет? Тоді, можливо, вони і досі жили б разом, тобто, вчотирьох: він, вона і 2 комп'ютери? Але чи була б це сім'я? Прояв ніжності і любові по інтернету, виявляється, не те ж саме, що безпосередньо в спілкуванні. Та й відповідальність за прояв своїх почуттів інша. Одна справа написати слово «люблю», інше - відчувати любов, ще інше - любити. Одна справа писати ніжні слова, інше - відчувати ніжність до людини і інше - бути ніжним. Так що і інтернет не рятує від самотності. Подивимося на проблему з іншого боку.
     Молоді чоловіки, в свою чергу, також шукають свою половинку, і у них теж свої претензії. «Зараз немає порядних дівчат, вони всі думають тільки про себе, їм всім потрібні тільки багаті чоловіки, вони всі прагнуть командувати і не хочуть підкорятися чоловікові. А у юнаків особливі претензії». 


У сьомій заповіді Бог забороняє завдавати шкоди власності ближнього.  Власністю є все, що придбала людина чесним шляхом для того, щоб жити (гроші, одяг, дім, продовольчі товари і т. д.).
     Кожна людина має право здобувати собі чесним шляхом особисту власність. Вона необхідна їй для того, щоб забезпечити старість, на випадок нещастя, або для того, щоб утримувати свою родину. Без особистої власності між людьми постійно виникали б суперечки, непорозуміння, небажання працювати, а внаслідок цього не могло би бути мови про прогрес і удосконалення суспільства. Несправедливо відбирати в людини те, що вона заощадила для себе або здобула в поті чола.
Люди завжди і всюди мали особисту власність. (Доказом цього є найдавніші закони щодо охорони власності).
Якщо людина має природне право охороняти своє життя, то повинна також мати право здобувати і володіти засобами, необхідними для забезпечення потреб своїх і своєї родини. Якщо б людина не мала постійної власності і змушена була б щохвилини міркувати про те, як вижити, що ж тоді сталося б у випадку хвороби або якого-небудь нещастя? Неможливим було б також здійснення прагнення людини до вічної мети. З огляду на слабкість людської природи особиста власність є просто необхідною; без неї не було бо спокою між людьми і, зрештою, в людей пропало би бажання працювати. На основі цього бачимо, що право на власність є проявом Божої волі так само, як шлюб і влада.
Особисту власність здобуваємо собі чесним шляхом: працею, купівлею, отримавши її в дар або у спадщину.
     Людина не отримує від природи права на якісь земні блага. Це право вона повинна спочатку здобути собі (Штикль). Передусім вона здобуває його працею. Якщо земля та її мешканці є "власністю Бога" (Пс. 24, 1), бо вони є витвором Бога, то повинно бути власність людини те, що є її витвором. Отже, власність є нічим іншим, як лише наслідком тяжкої праці. Власність можна отримати як подарунок. Бог теж обдаровував людей; Авраамові, напр., та його нащадкам обіцяв землю Ханаан (Буття 12, 7). Патріархи дарували своє майно первородному синові, благословляючи його. Заповіти і спадщина існують і в наш час. Хто володіє маєтком, повинен завчасно скласти заповіт, аби запобігти будь-яким суперечкам, якщо би Бог покликав його несподівано з цього світу. Хто ж цього не робить, змушений буде відповідати за свою недбалість. Однак, не можна здобувати власність нечесним шляхом, напр., за допомогою шахрайства або злодійства і т.п.
     Держава не має права відбирати особисту власність; вона може лише, із справедливих причин, обмежити нагромадження особистої власності або користування нею.
     Звичайно, держава не є якимось надвласником усіх благ. Вона зобов'язана лише оберігати особисту власність, але не має права розпоряджатися нею. Не громадяни є для держави, але держава для громадян. Держава не має також права нікого ображати, а, навпаки, повинна дбати лише про добро кожного свого громадянина. Якщо держава, з огляду на суспільне добро, примушує когось віддати їй свою власність, то зобов'язана дати за це відшкодування.
     Держава також не має права забирати церковне добро, а якщо це робить, то чинить несправедливо. "Відібрати щось у людини - це злодійство, але забрати щось у Церкви - це святотатство" (св. Єр.). Церква проголосила анафему тим, хто осмілюється грабувати церковне добро; лише після відшкодування ними скоєного Папа може звільнити таких від тієї кари (Соб. Трид. 22, 11). У свою чергу, держава зобов'язана в ім'я Бога дбати про благо своїх громадян; отже, має право вдосконалювати законодавчі акти щодо приватної власності. Держава може накласти на більш забезпечених вищі податки, які є необхідними для загального добра. Завдяки високому оподаткуванню надмірного капіталу, держава може врегулювати загальні потреби суспільства. Держава зобов'язана оберігати майно громадян, отже, може зобов'язати їх до справедливого користування надлишками на благо потребуючих.