Saturday, August 19, 2017

Історія «Незламного Воїна Христового»

Є слова, які залишаються в душі на все життя. Є й люди… Серед таких людей був і він, легенда катакомбної Церкви, перший єпископ Коломийсько-Чернівецької єпархії Павло Василик. Його життя досі залишається яскравим прикладом у служінні Церкві й Україні.  Владика Павло Василик багатолітній в'язень сибірських таборів, який всупереч атеїстичному свавіллю більшовицької влади залишався незламним духом в глибокому усвідомленні тієї великої відповідальності, яку Боже Провидіння поклало на нього у важкі часи переслідування УГКЦ. Він був свідком і безпосереднім учасником усього періоду діяльності Церкви з часу загнання її в підпілля та боротьби під тягарем переслідувань у катакомбах. Саме він ініціював „Заяву про вихід з підпілля" і був єдиним єпископом, який наважився її підписати. Пропонуємо вашій увазі спогади сучасників, а також фотографії про життя і духовну працю владики.
Племінник єпископа Степан Долик: «Я знав владику як людину, яка могла побороти все, що стояло на заваді розвитку і виходу з підпілля нашої Церкви. Це така особистість, яка об’єднувала духовно багатьох людей. І коли його не стало, ми це оцінили…».
Отець Олександр Селезінка, парох храму Покрову Пресвятої Богородиці в с. Королівка: «Владика був постійним борцем, але не за себе, а за Церкву. Особливо єпископ любив згадувати, напевно, найголовнішу подію з його життя - Заяву про вихід катакомбної Церкви з підпілля. Разом з ним цю Заяву, написану в скромній квартирі сестри владики у Львові, підписали тільки отці Сімкайли – Микола та Григорій, Володимир Війтишин, Іван Сеньків та ще кілька священиків і кільканадцять вірян. Та Заява викликала в СРСР ефект розірваної бомби і ще багато років відгукувалася владиці Павлові як позитивом, так і негативними наслідками. Однак, владика ніколи не здавався – він був постійним борцем за Церкву і свій український народ. Його життєвою поставою було латинське прислів’я «Dum spiro spero» - «Поки живу – борюся». Власне цього, я думаю, ми всі й мали змоги від нього вчитися: жити і боротися»
Отець Василь Мельничук, парох парафії Різдва Богородиці, декан Отинійський: «Владика любив людей, часто спілкувався з усіма, хто приходив до єпархіального управління, приймав їх у прийомні й неприйомні дні, незважаючи на години. Дуже часто не дотримувався режиму, який йому приписали лікарі. Він міг зранку до вечора приймати вірних, спілкуватися з ними до пізньої години без сніданку і обіду. Такого режиму роботи змушені були дотримуватись і ми, хоча владика завжди заставляв нас вчасно йти на обід. Але як іти нам, молодим, коли владика працює? Це зумовлювало нас працювати так, як він, не жаліючи себе, заради добра Церкви»
Синкел Буковинський отець Валерій Сиротюк: «В перших числах серпня 2002 року на 24 дні я з дружиною, двоє наших дітей та владика Павло подалися до Криму. Хочу хочу зауважити, що владика свою місію не полишав навіть в часі оздоровлення. Так, перебуваючи на лікуванні, він встиг двічі побувати з душпастирським візитом у селі Вересаєво. Люди вийшли на дорогу з рушниками і хлібом, щоб зустріти владику. Доречі владика завжди був у рясі з панагією і все був готовий представляти нашу Церкву. Владики Павла вже з нами немає, але його діла, учні і віра живуть посеред нас й досі»
Учень і послідовник владики отець Ярослав Гринюк, адміністратор церкви св. Юди Тадея в м. Івано-Франківськ: «Коли мені було шість років, я познайомився з владикою. Згодом, після першої моєї сповіді, він запитав: чи ти хочеш бути священиком? Я сказав, що хочу. Але це, напевно, Господь промовив його устами, а я дав відповідь: «так». Кажуть, добрий священик має бути добрим християнином, втім добрим може бути керівник, спеціаліст, а священик і християнин має бути ревним, згоріти у вірі за Бога і за церкву. Тому я дякую Всевишньому, що в моєму житті була така людина, як владика Павло Василик»
8 серпня 2017 року владиці Павлові Василику був би 91 рік… від дня народження першого єпарха Коломийсько-Чернівецької єпархії, ісповідника віри, нашого святителя. Уже тринадцяту річницю холодний ангел на могилі владики Павла мовчки оберігає його кам'яний сон. А в багатьох із нас ще живі його слова, жести, начувається його промовиста інтонація. Його любили, його боялися, за ним ішли молоді хлопці, при ньому ми дорослішали, при ньому ми пізнавали себе і Бога. Павло Василик, хто Він? Уніатський священик, який студіював богослов'я у в'язниці. Єпископ катакомбної Церкви, який ініціював 30 років тому вихід УГКЦ з підпілля. Український політв'язень і патріот. Учитель, мудрець, батько, у чиїх долонях народилися єпископи, численні священики... Народилася українська мрія і духовна опора церковного сьогодення. Так, усе перелічене про владику Павла Василика. Це все про нього. Та ще одне безперечне він мав на собі дар з Висоти. Дар розпізнавати, бачити майбутнє, дар зцілювати і давати добру пораду. Прийде час і надмогильний ангел заговорить голосом Церкви і буде проголошено та згадано про блаженного гнаного і переслідуваного, блаженного плачучого, блаженного убогого духом, блаженного милостивого... Молімося разом за прославу ісповідника віри Павла Василика.
Ще трохи свідчення, поки жива пам'ять. Два дні народження владики Павла ми святкували разом. У 2002 і 2003 роках. До смерті владики залишалося трохи більше ніж три роки. Єпископ недужав. Старечі рани давалися взнаки. Понівечене в'язницями кволе тіло потребувало оздоровлення та підтримки. Цукровий діабет мовчки з’їдав очі та судини. Та, на диво, дух владики був дуже бадьорий, він не хотів, щоб хтось бачив, як сили фізичні його покидають. Він любив перемагати, бо мав таки щасливу людську долю. Одного разу, десь наприкінці 2001 року, у Чернівцях приступила до мене в храмі пані Орися Александрюк (нині також покійна). Орися Іванівна на той час очолювала виконавчу дирекцію фонду соціального страхування, то й каже мені: «Отче, ви ретельно сплачуєте щомісяця внески, але чомусь не користаєте з профспілкового оздоровлення...» Уже за якийсь час я прийшов до пані Александрюк з пропозицією оздоровити в лікувальному санаторію владику Павла, і пані Орися дуже охоче погодилася. Нам залишалося тільки вмовити владику поїхати до Криму в Євпаторію... Вмовили. У перших числах серпня 2002 року на 24 дні я з дружиною, двоє наших дітей та владика Павло подалися до Криму. Наші Кримські подорожі планую в деталях колись описати. Єдине хочу зауважити, що владика свою місію не полишав навіть під час оздоровлення. По-перше, владика пригорнув своїм єпископством головного лікаря Євпаторійського санаторію «Примор’я», пана Миколу Сакуна. Родина Сакунів - це родина української інтелігенції. Таке духовне товариство поклало міцний фундамент нашій Церкві в Криму. Пізніше ще не раз пан Микола до приходу на півострів зелених чоловічків приймав у санаторію достойників УГКЦ. Владика Павло під час оздоровлення встиг двічі побувати з душпастирським візитом у селі Вересаєво. Там вийшли зустрічати люди владику на дорогу з рушниками і хлібом. До речі, владика завжди був у рясі з панагією, готовий представляти нашу Церкву. Цей рушник з Криму зберігаємо і досі. День народження владики Павла 8 серпня справляли скромно, проте пам'ятно. До будиночку, в якому жив єпископ на території санаторію, родина Сакунів принесла квіти, семінарист Юрко, який доглядав старця, дістав з машини квасні огірки і помідори (направду, владика мав цукровий діабет і він любив зі собою брати просту їжу). Того вечора в нашому колі був ще один свідок зародження Церкви в українському Криму, заслужений діяч мистецтв України поет-пісняр Вадим Дмитрович Крищенко. Вечір був гостинний, поетичний, духовний, український. І ось сьогодні знову восьме серпня. Владики Павла вже немає з нами, а його діла, і його учні, і його віра живе посеред нас. Владико Павле.        З ДНЕМ НАРОДЖЕННЯ у небі!..                            

Вдосконалення

 Вдосконалення - це рух, а рух-це життя. Вдосконалення - це боротьба із самим собою. Якщо ми постійно вдосконалюємось, то значить, що весь час піднімаємося вгору. Якщо ж зупинимось, то можемо вмить скотитись дло самого низу.  (Що ви розумієте під поняттям «вдосконалення?») Часто люди знають, що треба стати кращими, що можуть стати кращими, що можуть поліпшити своє духовне життя, але їм просто лінь піднятись і розпочати на перший погляд складне діло. Їм важко піднятись з тої багнюки, в якій вони качаються, як свиньки, і головне те, що вони усвідомлюють - їм там комфортно.
 Я читаю зараз книжку Олега Романчука «Жити серцем», написана на основі «Маленького Принца». І от там розповідається про те, як маленький принц відвідує планету, на якій понад усе любили спокій. На цій планеті мешканці всім були задоволені, а навіть, якщо їм і щось не подобалось, то вони просто зітхали і казали: «Така Божа воля» або «Гірше вже нема куди, якось та й буде». Бачити проблеми, а тим більше їх розв’язувати не любив ніхто, адже це завдавало зайвих клопотів. Як наслідок, планета була дуже занедбана. Труднощі терпіли, не намагались боротись, бо так легше. Вони плили за течією усіх подій - добрих і поганих. Думаю, рано чи пізно ця течія принесе таких людей до якогось виру і оте пасивне життя поглине їх з головою. Тому, щоб не сталося такого, людина повинна весь час вдосконалюватись.
 Проте на сьогодні більшість людей неправильно трактують вдосконалення. Дехто вважає, що вдосконалення-це погоня за славою, почестями. Що багатша людина, тим вона досконаліша. Ми ж говоримо про справжнє християнське, духовне вдосконалення, що значить прагнення до святості, прагнення возз’єднатись з Богом.Вдосконалення починається із самопізнання. Людина повинна бачити в собі добро і зло. Вона повинна будувати свою душу, доглядати за нею. І перш за все, ми повинні її очистити, щоб у ній було видно світло Святого Духа, що буде провадити нас. Нам потрібно спочатку болюче навіть вишкребти той бруд з душі, вимити, щоб потім впустити світло. І оте генеральне прибирання-це сповідь,що готує нас до вдосконалення. Ми черпаємо натхнення в Бога, Він є нашим натхненням. Ми митці, що формуємо себе зі шматка глини, а Він-наша муза. Часто ті наші творіння можуть валитись. але ми не маємо опускати руки, молитва-помічник усьому.
І, щоб справді йти правильним, повинна дотримуватись так би мовити певних правил, виховувати в собі певні якості - (Сходинки до святості):
1)Перш за все, уповати на Бога, усвідомлювати те, що ми недосконалі і малі люди не в змозі чогось досягти без допомоги Господа.Ми повинні усвідомлювати маловажність себе, власної особи. Бо часто люди покладають ся на власні сили і, коли їм щось не виходить, то починають нарікати…переважно на Бога, бо Він бачить їхні проблеми і нічого з ними не робить. Але вони забувають, що самі сказали Йому постояти в куточку і споглядати. Гордість поглинає їх. Вони нічого не бажають слухати про те, щоб змиритись з Божою волею.
2) Впокоритись.А це значить приборкання своїх бажань, приборкання земної плоті. Прийняття Божої волі. Ефективним є піст-можливо не умертвіння, але втихомирення земного «Я». Людина починає усвідомлювати, що головне її завдання –служіння Богу.Що вдосконалюється вона лише заради Нього, бо Він саме за неї вмер на хресті.
3)Водночас надмірне уповання на Бога теж шкодить вашому духовному здоров’ю, бо не можна все звалити на Бога, а самому скласти руки і чекати Божого провидіння. Ми маємо прикласти всі свої сили, уповаючи на Божу поміч.
4)Завжди шукати помочі для вдосконалення у Святому Письмі, бо лише тут ми можемо знайти відповіді на питання, знайти розв’язок своїм проблемам. Тільки живий Бог у Слові може допомогти вам.
5)Не втрачати ентузіазму, сховати лінь на полицю. Безнастанно боротись.
     Наполегливість-теж важливий інгредієнт правдивого вдосконалення.
 У кожному з нас закладений механізм самовдосконалення і, якщо ми не запустимо цей механізм, або не будемо використовувати, то він швидко заржавіє і людина просто почне деградувати. 
Життя в нас коротке, але ми, як істинні Божі діти повинні легко жити,не зупинятись ні намить,цінувати кожну мить життя.
На шляху до Самовдосконалення. Уроки натхнення на кожен день.
1. Знайдіть своє покликання. Ви знаходитесь тут не для того, щоб просто забезпечити своє існування. Ви прийшли сюди, щоб збагатити цей світ. Забути про цю високу місію – значить обкрадати самих себе.
2.Багато Читайте. Читайте книги. Вчіться у кращих. Хороша книга може назавжди змінити ваше життя.
3. Мрійте. Ставте перед собою великі цілі. Кожен з нас багатий рівно настільки – матеріально або духовно, - наскільки велика його мрія.
4.Відправ свою лінь у нокаут. Дійте.
5.Спостерігай. Спостерігай за людьми, особливо за лідерами, аналізуй і роби висновки. Так ти відкриєш для себе багато нового, а ще – навчишся не робити помилок, які зробили інші. Але ніколи не копіюй.
6.Вивчай себе 7. Досягайте. Не здійснюючи помилок, не долаючи перешкод і не відчуваючи переживань, ви не зможете знайти мудрість і знання. Необхідно раз і назавжди зрозуміти, що біль – це вчитель, а невдачі – вірний шлях до успіху.
8. Насолоджуйтесь. Стати настільки мудрим, щоб вміти насолоджуватися простими радощами життя. Як зауважила одна жінка: «Краще троянди на столі, ніж діаманти на шиї».
9. Будьте щасливі. Пам’ятайте, щастя не залежить від причини. У кожного воно вже всередині. Відчуйте його прямо зараз.
Вислови: Небеса-це не місце і час. Небеса-це досягнення досконалості. Головна принадність кращого в його важкій досяжності. Саме абсолютність і, отже, недосяжність ідеалу і є кращою гарантією нескінченності руху до нього. Душі теж треба багато вправлятись, щоб віднайти здоров’я і силу. Духовний поступ слід вимірювати силою, за якою хтось переборює себе самого.
 Ми повинні завжди із підозрою ставитися до пояснень, які чуємо від тіла, бо воно звикло своєю слабкістю виправдовувати уникання праці над собою. Смирення-ось шлях до святості. Тільки найбільша смиренність як яку Богоматері Марії, може призвести до святості, як у Ісуса. Кожна праця, що чиниться з любов’ю і з відкритим серцем, завжди наближає людину до Бога. Байдуже ставлення до себе є саме тою рукавичкою, в яку диявол здатний легко просунути свою руку.
Байдужість призводить до паралічу душі, а вона-до передчасної смерті. Боязнь перед помилками може зупинити нас на шляху до сенсу життя і виконання визначеного.
Світ відкриває всім двері, хто долає в собі страх невдачі. Страх невдачі робить виконання мрії неможливим. Головне подолати свій страх, тому що кожен раз, коли ти ризикуєш, чим би це не закінчилось, все одно ти радий, що ризикуєш. Страх програшу-вже програш. Людині слід вибирати свою долю, тільки слабкий приймає її такою, якою вона є.
Щоб життя було повноцінним, потрібно перебувати в постійному русі. Кожен день Бог посилає нам-разом з сонцем-можливість змінити все те, що робить нас нещасними. У людині завжди є все, щоб здійснити свою мрію. Жодне серце не страждає, коли вирушає на пошуки своєї мрії, бо кожна мить цих пошуків-це зустріч з Богом і Вічністю.
Для досягнення успіху немає якості більш істотної і необхідної, ніж наполегливість.
Успіх-це рух від невдачі до невдачі без втрати ентузіазму.                                 
Той, хто хоче будувати високі вежі, повинен надовго затриматись на фундаменті.

Ви-те, що ви постійно робите. Наш обов’язок - прагнення до досконалості й у цьому прагненні ми не маємо права зупинятися.

Friday, August 11, 2017

Дошлюбна чистота

Всі ми любимо чистоту: чисті руки, чистий одяг, чисте повітря, чисте приміщення, чисте небо. Але є ще інша чистота: це чисті думки, чистий погляд, чистий намір, чисте сумління. І напевно не даремно, Бог створив у людині таке почуття любові до чистоти, тому що Він сам любить чистоту. А ми створені на подобу і образ Божий… Отож, котра людина є чистою? Лише та, яка оберігає тіло і душу від гріха, лише та, яка оберігає тіло і душу від усього, що ображає невинність. А ображають невинність непристойні слова, погані фільми, а особливо гріхи тіла, а ними є: розпуста, нечистота, ідолослужіння, чари, ворогування, свáрки, гнів, незгода, єресі, суперечки, пияцтво та інші гріхи. Тож не дивно, що всі Святі дуже боялися цих гріхів і готові були втратити все, навіть життя, аби лише не порушити чистоти. Вони були свідомі, що цей скарб є Божого походження, бо сам Господь приніс його з неба на землю (св. Амвросій). Вони знали, що лише “чисті серцем побачать Бога”…
      На початку 20 століття (1902 р.) в Неттуно в Італії була замучена Марія Горетті. 12-ти літня дівчина, яка радше вибрала мученицьку смерть ніж мала би втратити вінець чистоти. Церква проголосила її святою! Відомо також безліч свідчень  і чудес, які дарує Господь тим душам, які подарували Йому своє тіло, чистоту свого серця. Ісус особливою любов’ю оточує душі чисті і обдаровує їх надзвичайними ласками. Для прикладу маємо святу Філомену, яка ще з 12-ти років дала довічний обіт чистоти…і попри всі намагання, вбити її кривдникам не вдавалось, хоч сама вона сміливо йшла на смерть, лиш би не порушити обіт.
     У вченні Церкви знаходимо чітке ствердження, що чистота є передовсім плодом Божого дару, а також людської співпраці з цим даром. Отож, щоб молода людина навчилася приймати інших людей, входити в стосунки з ними, поважаючи гідність кожного з його відмінностями, - вона повинна відкритися перед Богом і Його благодаттю. Людина не може розраховувати лише на власні сили, особливо в сучасному світі, коли навколо стільки спокус і нагод до гріха. Молоді люди повинні звертатися до Бога у молитві, щоб Він дав силу зберегти чистоту серця і вірно виконати своє життєве покликання. Тому важливо з вірою підійти до цього питання. Тільки та людина, яка вірить у Бога і переживає з Ним єдність у молитві і таїнствах, буде спроможна прийняти вчення Біблії та вчення Церкви. Базуючись на Божественному Об’явленні та автентичному тлумаченні природного закону, Церква навчає, що уживання статевих функцій має своє СПРАВЖНЄ значення і моральну чесність у подружжі. Тільки якщо в серці людини є пам’ять про Бога, якщо в ній живе Дух Святий, якщо місце хтивості зайняла християнська любов, там не знайдеться місця жодному гріху.   
     Подивимось, що кажуть про чистоту святі… Апостол Павло говорив, що статева розгнузданість є гріхом проти власного тіла, котрий є храмом Святого Духа. Як наслідок гріха – аборти, венеричні захворювання, ВІЛ-інфекція. Іван Павло II говорить: “Чистота серця дана кожній людині. Людина постійно повинна робити зусилля, щоб протидіяти силам зла, - тим, що діють і зовні і зсередини, силам, які хочуть відірвати її від Бога. У серці людини йде постійна боротьба за правду і щастя. Для того, щоб отримати перемогу в цій битві, людина повинна звернутися до Христа. Вийти переможцем може лише той, хто укріплений Його силою...
      Маємо також моральні вимоги, які подаються в Нагірній проповіді: “Кожний, хто дивиться на жінку з пожаданням, той вже вчинив перелюб з нею в своїм серці. Коли праве око твоє спокушає тебе, – вирви його і кинь геть від себе” (Мт.5.28-29). Що це означає? Маємо подвійний зір – тілесний і душевний. Практично “вирвати око” – це крок внутрішнього самовідречення. Перервати внутрішній або зовнішній нечистий погляд. Таке “виривання ока” не є одноразовим вчинком, але це –програма, дорога віри і любові до Ісуса. “Віддайте тіла ваші, як жертву, живу, святу, приємну Богові: богослужбу від вас розумну.” (Рим.12,1) 
      Апостол Іван пише: “Юнаки, ви сильні і Слово Боже у вас перебуває, і ви перемогли лукавого” (І Ів. 2, 14). Апостол знає, що юнаки мусять боротися передовсім із спокусами в області чистоти, і також знає, що цю область злий (т.т нечистий демон) зловживає. Як перемогли? Так, що залишились в Божому Слові! “Коли перебуватимете у Моїм Слові... спізнаєте правду і правда визволить вас” (Ів. 8, 31-32). Ця обітниця дійсна і сьогодні, і не тільки для юнаків, але і для кожного, хто прийняв Христа. Умовою, щоб ми могли перемогти злого, є перебувати в Ісусовім слові.  “Хіба ви не знаєте, що ваші тіла – то члени Христові?... Утікайте від розпусти... Хіба ви не знаєте, що ваше тіло – то храм Духа Святого, що живе у вас...” (І Кор.6,15).
     Багато молоді дуже обурюється, не розуміючи чому Церква забороняє секс до шлюбу! Але потрібно усвідомити, що це не “забаганка” Церкви, а універсальний ваучер, який дає нам надію на Небо і святість. Перший сексуальний досвід – це потужний психоемоційний вибух. І якщо він здійснений у шлюбі, то все добре – це вияв любові між членами подружжя, довершення їхньої духовної та емоційної близькості. Як каже ККЦ (2327), статевість "стає особливою та правдиво людською, коли вона інтегрується в стосунки однієї особи з іншою, в повному і взаємному даруванні чоловіка і жінки впродовж всього життя". Не можна дати того, чого не маєш; якщо особа не є паном власного "я" – через чесноти і, конкретно, через чесноту цнотливості, – вона не володіє собою, а це робить неможливим дарування себе.
      Цнотливість – це духовна сила, яка звільняє любов від егоїзму та агресії. Наскільки особа послаблює цнотливість, настільки ж її любов стає егоїстичною, тобто – задовольняє жагу до приємностей і перестає бути даруванням себе. Дошлюбна чистота подружжя є свідченням взаємної пошани і глибокого розуміння таїнства подружжя як дару. Церква, стверджує добровільний і свідомий, нерозривний союз чоловіка та жінки, які є Божими співпрацівниками в ділі творення. Зрештою, за невірністю до шлюбу цілком може йти невірність після шлюбу, і ця невірність не конче може виявлятися в подружній зраді. Хто не вірний дружині в серці, у кого на думці інші жінки, з таким важко побудувати глибокі стосунки. Тому, досвід дошлюбної стриманості (якщо він був) допомагатиме подружжю і далі чинити опір блудові і гріхові.
      Для того щоб зберегти дошлюбну чистоту, потрібна мужність і терпіння. Серцю смиренному, покірному це до снаги. Той, хто співпрацюватиме із благодаттю Божою, стане переможцем над похіттю, бо він уже буде новим створінням у Христі (2 Кор 5,17). Життя в цнотливості та статевій стриманості не тільки виключає можливість неочікуваної вагітності та захищає від захворювань, що передаються статевим шляхом, серед яких найбільш небезпечним є СНІД, але, насамперед, є знаком та виявом любові. Вірність шостій і дев'ятій заповідям дозволить зберегти цей коштовний дарунок цнотливості, чистого серця й подарувати його чоловікові/дружині в день весілля. Ми бачимо тут величезну різницю між не правдивою любов’ю і любов’ю справжньою, котра є прагненням добра та щастя другої людини…
     Дорога молоде, ви повинні собі усвідомити, що вже тепер для когось живете і повинні берегти цей свій найбільший дар, яким є твоя чистота для того єдиного/єдиної. Вже тепер там десь живе твій майбутній чоловік, твоя майбутня жінка і очікують вони від тебе чогось особливого. Тому, твоїм обов’язком є збереження кожної цінності, котру маєш, в тому ж числі чистоти. Тим і характеризується зрілість, що дозволяє правильно оцінити та вказати, що є цінністю, а також наказує цю цінність вшанувати. Тому, незважаючи на це, яка сьогоднішня мода і течії ви повинні спокійно, без емоцій та награності подивитися в майбутнє – в своє майбутнє. І якщо зможеш це осягнути, якщо відважишся, щоб не підлягти моді, побачиш, що чистота є цінністю а висміювання її – якщо сказати найделікатніше – результатом розумового примітивізму та браку культури.
 Скажімо собі це сьогодні ясно та виразно, власне ті люди, котрі втратили дівочість намагаються відібрати їй характер цінності. Це вони хочуть вам говорити, що дівочість є пережитком, що дівочість – не цінність і висміюють тих, котрі її зберігають. Ці люди хочуть Вас переконати, що втрата чистоти, дівочості – це жодна втрата. 
   Дівчата та хлопці! Завжди той, хто щось має (хоча в невеликій кількості) є багатший від того, котрий не має цієї речі. А це є найкращим прикладом як нелогічним є переконання, що чистота – це немодний пережиток або дивацтво, котра є позбавлена вартості. 
   Дорогі молоді друзі! Найпрекраснішим та найбільш цінним шлюбним подарунком, який дає чоловік жінці, а жінка чоловікові, є щось, що зберігалося до цього моменту протягом багатьох років, щось, що ніхто інший не отримав та не отримає – щось єдине, одноразове, неповторне, безповоротне – дівочість. Ця жертвувана дівочість є для улюбленої особи найпрекраснішим скарбом.
     Ну і на кінець трошки статистики…Згідно з дослідженнями Американського Інституту Соціальних Прогнозів, підліткова сексуальна активність призведе до 1 млн. вагітностей щороку, до 460 тис. абортів, 134 тис. викиднів і 490 тис. позашлюбних дітей. Близько 3 млн. підлітків захворіє на венеричні 40 відсотків жінок – ВІЛ-інфіковані.
     Тож давайте, задумаймось про те чи потрібні нам такі статистики і що можемо зробити ми для того, щоб у світі поменшало таких сумних фактів! Подумаймо, чи хочемо ми входити в число тих, життя, яких розбите через нерозсудливість, непослух і наслідування “модних” тенденцій сьогодення! Подумаймо якими ми хочемо виглядати в очах Божих і в очах наших дітей! Подумаймо, якими хочемо самі бачити наших дітей, і який приклад і майбутнє ми їм даємо! Задумаймося, і зробімо висновки, пам’ятаючи про те, що , щоб змінити світ, потрібно насамперед почати з себе!                      

«Не ви Мене вибрали, а Я вас вибрав і призначив, щоб ви йшли і плід принесли, та щоб тривав ваш плід.

Що означає слово "покли­кання"? Хто є "покликаним"? Невже це стосується тільки священиків, монахів і монахинь? Це стосується не тільки їх, бо іс­нує покликання до подружнього стану, покликання ху­дожника, вчителя. Неможливо дати чітке визначення слова «покликання». Простими словами можна сказати, що це улюблена справа, заняття, яким ви можете займатися без будь-якої користі. І при цьому, воно як вам приносить задоволення, так і приносить користь, бо саме так ми проявляємо своє служіння іншим, яке повинне бути по-християнське безкорисливе і щире від усього серця, в якому жевріє любов до Ісуса Христа, якого бачимо в очах кожної людини.
      Кожне покликання – це мистецький твір Бога. Божественний ювелір, який з вічності обирає нас, набагато раніше, ніж ми вирішуємо іти на Його поклик, готував нас через батьків і матерів, яких нам дає, інших родичів, через виховання, через дари, таланти, характер і темперамент, обставини і події життя та ін. Саме рішення щодо покликання – це чудова філігрань ласки. Запитання про по­кликання є водночас і запитан­ням про сенс життя. Для чого я властиво живу? Чому моє життя повинно бути вдалим? Як я хочу його прожити? Дати відповідь на ці запитання ми зможемо тільки тоді, коли надамо своєму жит­тю зміст, знайдемо те завдання, якому посвятимо себе цілкови­то. Вигадувати щось самому про сенс життя людина не має пра­ва. Існує велика відмінність між питаннями: Що хочу я вчинити зі своїм життям? і: Господи, що хочеш Ти, щоб я вчинив? Вже сама форма запитання впливає на наше майбутнє: чи я буду зводити споруду свого життя за власним проектом, чи "житиму за покли­канням", а керівництво передам Господеві?
     Вибір покликання - це не справа одного дня, це не наслідок пережитих вражень чи емоцій. Вибір покликання - це:
     1. Гаряча молитва та щире благання Св. Духа пізнати і виконати Божу волю щодо свого покликання.
     2. Обґрунтовані, добре обдумані і виважені рішення.
     3. Впровадження в життя і виконання пізнаної нами Божої волі.
     4. Витривання до кінця у тому стані, до якого нас покликав Господь Бог.
Покликання — це персональне запрошення, і тому скільки людей, — стільки й покликань. Ми повинні розуміти, що  кожне покликання є безцінним в очах Божих. Тому виділяють такі покликання:
1.Xристиянське                   2. Pодинне                 3. Священиче               4. Монаше             5. Професійне
    Звісно, що кожне покликання є безцінним і особливим, наприклад, коли роздумуємо над ситуацією Церкви, то знаємо напевно, що для її поширення і процвітання потрібні святі та ревні покликання до стану священичого і монашого. Бог кличе багатьох, проте викорис­товувати і дарувати Церкві Він може лише тих, котрі, приймаю­чи Божу волю, дозволяють себе повести, куди Він хоче.
      Покликання -це як полумя свічки, яке горить, вказуючи на життя... Це полумя час від часу втрачає світло, цого яскравість і теплоту... Світить добре лише тоді, коли полумя скероване угору, у височінь...! Саме тоді настає спокій, саме тоді приходить рівновага, саме тоді настає впевненість та зрілість... Настає...Ясність! і... зявляється тиха радість...!
     Молитва про розпізнання свого покликанняБоже, Ти створив мене для щастя, допоможи мені його віднайти. Вкажи мені мій життєвий шлях; вчини, щоб я вибрав те, що Ти для мене приготував і до чого мене покликав з лона матері. Хочу слухати Тебе в усьому; піду туди, куди Ти мене покличеш; прагну Тобі беззастережно довіряти, бо знаю, що Ти мене любиш і хочеш мого добра. Прошу Тебе, веди мене своїми стежками.   Амінь.                                   

Українська молодь – Христові

Всеукраїнська християнська громадська організація, яка працює в рамках молодіжного мирянського апостоляту. Метою діяльності УМХ є об’єднання християнської молоді для пропагування християнської моралі, поширення християнського світогляду, популяризація в молодіжному середовищі християнського способу життя, шляхом виховання членства на християнських засадах, готового працювати для добра церкви українського народу.
     Завданням УМХ є: сприяння та допомога молоді у прийнятті християнських цінностей та підвищенні її духовного рівня; лекційно-просвітницька діяльність; опіка та підтримка талановитої молоді; відродження давніх родинно-побутових традицій, народних християнських дійств; впровадження в молодіжне середовище досягнень світової християнської науки та культури; співпраця та координація діяльності молодіжних груп, спільнот в Україні та за її межами; виховання у молоді поваги до минулого, пошук та збереження історичних документів, духовних, мистецьких та інших цінностей  українського народу; проведення виховної, суспільно-громадської, культурно-освітньої, спортивної роботи серед свого членства; участь у формуванні та реалізації загальнодержавних і міжнародних молодіжних програм, i сприяння та захист законних інтересів членів УМХ.
     Напрямки діяльності УМХ: духовні бесіди та реколекції; проведення таборів, семінарів, конференцій, занять, молодіжний обмін досвідом в Україні і за кордоном; проведення заходів, пов’язаних з відзначенням церковних, національних свят та річниць; організація культурно-мистецьких клубів, ансамблів, хорів та спортивних команд; просвіта, самоосвіта, вишкіл, духовні бесіди, зустрічі, подорожі до святих місць, з’їзди та інші масові заходи християнського характеру; волонтерство у Центрі  організації дозвілля для  осіб  з  особливими  потребами «Тавор»; співпраця зі спільнотою «Воїнство Ісуса»(«Miles Jesu»), з молодіжними організаціями «Пласт», УНМ, з рухом «За життя»(«Pro life»), з рухом «Віра і Світло»  та інше.

МИ ХОЧЕМО ТОВАРИШУВАТИ З ХРИСТОМ - ЦЕ КЛАСНО!     СТАНЬ ЙОГО ДРУГОМ ТАКОЖ!

Небесна ієрархія

Про існування Небесного ангельського миру ми знаємо зі Священного Писання. Про те, що він створений Богом ще до створення видимого світу і людини. Знаємо, що число Ангелів незлічиме велике й що Премудрість Божа заснувала дивний порядок у цьому Небесному воїнстві, створивши ангельську ієрархію, розділивши всіх Ангелів на дев’ять чинів по трьох чина в ієрархії, підкоривши нижчі чини вищим. Ангели відрізняються один від одного як освіченістю, так і різницею ступеня благодаті.
Вища ієрархія Вищу ієрархію (вони безпосередньо близько знаходяться до Бога) становлять Ангели, що носять імена: Серафими, Херувими й Престоли.
Серафими відповідно до свого ім’я мають серця, що полум’яніють любов’ю до Бога, і збуджують і інших полум’яно любити свого Творця. Серафим - значить «полум’яний».
Херувими мають повноту ведення й достаток премудрості. Вони осяяні рясними променями світла Божого. Їм дано знати все у тій мірі, в якій можуть пізнавати створені істоти.
Престоли - ці Ангели настільки піднесені й настільки осяяні благодаттю, що Господь живе в них і через них проявляє Своє правосуддя.
СЕРАФИМИ  У Біблії слово Серафими згадується два рази у книзі пророка Ісая.
« Серафими стояли зверху Його, по шість крил у кожного: двома закривав обличчя своє, і двома закривав ноги свої, а двома літав…І прилетів до мене один з Серафимів, а в руці його вугіль розпалений, якого він узяв щипцями з-над жертівника.»  - Іс. 6. Давньоєврейське слово «Сараф» має кілька значень: палаючий, вогненний; змій, літаючий змій, змієподібна блискавка; літаючий дракон або грифон. Діонісій Ареопагіт у своєму творі «про небесну ієрархію» повідомляє про серафимах наступне: … що стосується до найменування Серафимів, то воно ясно показує невпинне та повсякчасне їхнє прагнення до Божественного, їхню гарячковість та швидкість, їхню палку, постійну, неослабну та неухильну стрімкість, — також їхню здатність дійсно возводити нижчих в горішні, пробуджувати та запалювати їх до подібного жару; так само як означає здатність, опалюючи й спалюючи, таким чином очищати їх, — завжди відкриту, невгасиму, постійно однакову, світлоподібну та просвітлювальну силу їх, яка проганяє та нищить будь-яке затьмарення. Шестикрилі серафими зображуються в іконографії, як правило, вогненним, червоним кольором.
ХЕРУВИМИ Херуви́м — наступний після серафимів янгольський чин. Згадуються в Старому Заповіті і в Апокаліпсисі. Херувими - В християнській міфології ангели-варти. Херувим охороняє древо життя після вигнання з раю Адама і Єви. Так само прийнято вважати іноді херувимів ангелами - дітьми. Душі померлих дітей, які й на небі залишаються маленькими діточками. Детальний опис херувимів подає пророк Єзекіїль: Єзекіїль 1:5-14 Властивості херувимів описав Діонісій Ареопагіт у своєму творі « Про небесну ієрархію » : Найменування же Херувимів означає їх силу - знати і споглядати Бога , здатність приймати вищий світ і споглядати Божественне благоліпність при самому першому його прояві , мудре їх мистецтво - викладати і повідомляти рясно іншим даровану їм самим мудрість.
Зовнішній вигляд: На відміну від червоних серафимів херувими зображуються в іконографії, як правило, лазоревим кольором." .... Мав він шість крил, повних очей; мав також чотири лиця , що дивляться на чотири сторони : одне обличчя подібне обличчю людини , інше - особі тільця , третій - особі лева , четверте - особі орла. Перше лицe, яке є особа людське, означає вірних, котрі живучи в світі, виконують заповіді на них покладені. Якщо хто з них вийде в чернецтво, то він подібним стає особі тільця, тому що несе важкі труди у виконанні чернечих правил і здійснює подвиги більш тілесні. Хтo, вдосконалився в порядках загального життя, виходить в усамітнення і вступає у боротьбу з невидимими демонами, той уподібнюється особі лева, царя диких звірів. Коли ж переможе він невидимих ​​ворогів і запанує над пристрастями і підпорядкує їх собі, тоді буде восторгнут горе Духом Святим і побачить Божественної бачення; тут уподібниться особі орла: розум його буде тоді бачити все, що може трапитися з ним з шести сторін , подібний до тих 6 -ти крил , повних очей . Так стане він цілком Серафимом духовним і успадковує вічне блаженство.
ПРЕССТОЛИ Престоли (лат. thronus) — третій клас першого ангельського чину, що знаходиться найближче до Бога, в ієрархії ангельських хорів після Серафимів і Херувимів за Діонісієм Ареопагітом описаний у сьомому розділі його твору «Небесна Ієрархія». Вони тримають престол Божий. У Новому Завіті Престоли згадані у Посланні апостола Павла до Колосян та Об'явлені Івана Богослова. Престоли — ці Ангели настільки піднесені й настільки осяяні благодаттю, що Господь живе в них і через них проявляє Своє правосуддя.
Друга, середня, ієрархія Друга, середня, ієрархія складається з Ангелів, що носять імена: Господства, Сили і Влади.  Ангели Господства(панування) —  вчать людей панувати над своєю волею, бути вище всякої спокуси, а також панують над тими злими духами, які заприсягли погубити людину.  Сили — це Ангели, що сповнені Божественної міцності. Це ті духи, через які Господь робить Свої чудеса. Їм дарована Богом здатність ниспосилати благодать чудотворення угодникам Божим, які при житті на землі творять чудеса. Влади — Ангели, що мають владу приборкувати владу бесівську, відбивати вражі спокуси. Крім того, вони зміцнюють добрих подвижників у їх духовних і тілесних подвигах.
Третя, нижча, ієрархія містить у собі теж три чини: Начала, Архангели і Ангели.
Начала — чин Ангелів, яким доручено управляти всесвітом, охороняти окремі країни і народи та керувати ними. Це Ангели Народоправителі. Їхнє достоїнство вище, ніж Ангелів-Хранителів окремих людей. Із книги пророка Даниїла ми дізнаємося, що піклування про іудейський народ було довірено Архистратигу Михаїлові (Дан. 10, 21).
Хто такі Архангели? Хоч число Ангелів безмірно, але Архангелів тільки сім. Подібно семи світильникам перед престолом Всевишнього, сім Архангелів: Михаїл, Гавриїл, Рафаїл, Уриїл, Салафиїл, Ієгудиїл, Варахиїл.
Архістратиг Михаїл - Архистратиг Божий, Господній воїн, переможець демонів, воєвода небесних сил. Ці слова стосуються одного з архангелів, якого Господь благословив на боротьбу зі злом. Це — архангел Михаїл. У дослівному перекладі ім’я Михаїл означає «Хто як Бог?» або «Хто рівний Богові?» Саме ці слова промовив архангел Михаїл, коли злі ангели повстали проти Бога. Добрі ангели на чолі з архангелом Михаїлом стали на захист Бога і перемогли. «Ніхто не може бути рівний Богові!» — сказав архангел Михаїл.Архистратиг Михаїл це Ангел, що володіє незвичайною духовною силою,перший з верховних Ангелів, Поборник слави Божої. Як вірний служитель Божий святий Архистратиг Михаїл поставлений Богом вождем і чиноначальником над всіма чинами святих Ангелів. Тому й зображується у войовничому вигляді, зі списом або полум’яним мечем в руці, маючи під ногами дракона, тобто духа злості. Біла корогва, що прикрашає верх списа його, означає незмінну чистоту й непохитну вірність Ангелів Царю Небесному; а хрест, яким закінчується спис, сповіщає, що боротьба із царством тьми й перемога над ним відбувається в ім’я Хреста Христова, відбувається за допомогою терпіння, смирення й самовідданості.
Згадується три рази в кн. Данила (X, 13, 21; XII, 1), одного разу - в посланні апостола Юди і один раз в Одкровенні святого Іоанна.  Архістратиг Михаїл - вождь Небесних Сил, на іконах його зображають у грізному і войовничому вигляді: на голові шолом, в руці - меч або спис. Під ногами - уражений ним дракон. З ким же воює цей відважний ватажок? Ми знаємо, що весь ангельський світ, створений ще до створення людини і всього видимого світу, був наділений великими досконалостями і дарами. Ангели, подібно людям, мали вільну волю. Вони могли зловжити цією вільною волею і впасти у гріх. Це і відбулося з одним з верховних ангелів - Зоряниця, який відкрив у собі джерело зла і гордості і повстав проти свого Творця. Як правило, в Старому Завіті імена ангелів не фігурують, однак ім'я ангела Михайла згадано кілька разів в кінці Книги пророка Даниїла: «Але князь перського царства стояв проти мене двадцять один день; і ось Михаїл, один із перших начальників, прийшов допомогти мені, і я залишився там при начальниках перських царів »(Дан.10: 13). «Але об'являю тобі записане в книзі правди і немає нікого, хто підтримував би мене в тому, крім вашого князя Михаїла » (Дан.10: 21). А також в пророцтві про Страшний Суд і ролі в ньому архангела Михаїла: «І повстане того часу Михаїл, князь, що стоїть при синах твого народу; і буде час утиску, якого не було з тих пір, як існують люди, до цього часу; але врятований із народу твого кожен, хто буде знайдений записаним у книзі.» (Дан.12: 1)
Архангел Гавриїл Друге місце в ряді Архангелів належить Архангелові Гавриїлові. Ім’я це означає сила Божа. Він провісник доль Божих і служитель Його всемогутності. У справі служіння порятунку людському він є провісником і служителем всемогутності Господньої. Так, чи має відкритися сила Божа в чудесному зачатті Предтечі від постарілих батьків, — звістка про це зачаття покладається на Гавриїла. Чи має відбутися безсіменне зачаття Самого Сина Божого, — честь благовістя про це дістається знову Гавриїлові. Цей же Архангел посланий був для підкріплення Спасителя в саду Гефсиманському і для звіщення Богоматері Її всечесного Успіння. Тому церква називає його служителем чудес, тому він є особливий служитель і таємниць Божих. Свята Церква зображує його іноді з райською гілкою в руках, що була принесена ним Богоматері, а іноді — у правій руці з ліхтарем, усередині якого горить свіча, а в лівій — із зерцалом (тобто дзеркалом) з ясписа. Зображується із зерцалом, тому що Гавриїл — вісник доль Божих про порятунок роду людського; зображується зі свічею в ліхтарі, тому що долі Божі бувають приховані до часу звершення їх, і, після виконання, осягаються тільки тими, які неухильно дивляться в зерцало слова Божого й своєї совісті.
Архангел Рафаїл Святий Архангел Рафаїл, або допомога й зцілення Боже, є ім’я третього Архангела. Ім’я Рафаїл означає «милосердя», «допомога всім стражденним». У святому писанні є ціла книга Товита, яка присвячена Архангелові Рафаїлові. Святий Архангел Рафаїл, лікар недуг людських, на іконах тримає в лівій руці посудину (алавастр) з лікарськими засобами (ліками), а в правій — стручець, тобто обстрижене пташине перо для помазування ран. Біблії є прекрасне життєпис одного благочестивого сімейства. Це - книга Товійїних, що відрізняється особливою повчальністю. Тут ми бачимо невидиме служіння нам ангелів Божих. Товит, батько Товійїних, і наречена Товійїних були тяжко хворі. І Господь послав святого Архангела Рафаїла для зцілення. Коли ж прозрів чудесним чином Товит хотів в подяку віддати незнайомцю половину свого маєтку, Рафаїл сказав їм: "нині Бог послав мене уврачевать тебе і невістку твою ... Я Рафаїл, один із семи святих Ангелів, які підносять молитви святих і сходять перед славу Святого ... Благословляйте Бога довіку. бо я прийшов не за своїм бажанням, а з волі Бога нашого; тому й благословляйте Його довіку. "(Тов. 12; 14-18).
Архангел Уриїл  Ім’я святого Архангела Уриїла значить світло або вогонь Божий. Він зображується з мечем в десниці, а в лівій руці з полум’ям, яке спускається донизу. Як ангел світла, він просвіщає розум людей одкровенням істин, для них же корисних; як ангел вогню божественного, він запалює серця любов’ю до Бога й винищує в них нечисті прихильності земні. Згідно Переданню Православної Церкви, святий Уриїл був поставлений Богом охороняти Рай після гріхопадіння і вигнання Адама. За вченням Святих Отців, Уриїл, будучи сяйвом Вогню Божественного, є просвітителем потемніння, невіруючих і невігласів. А саме ім'я Архангела, відповідаючи його особливого служіння, означає Вогонь Божий або Світло Божий. Уриїл -це небесний вогонь, покровитель тих, хто присвятив себе науці та мистецтву. Святий Уриїл був посланий Богом до благочестивому і вченому священику Ездри, що жив у V столітті до Різдва Христового, щоб дати йому відповідь про ознаки і часу кончини цього світу. "Про ці знамення мені дозволено сказати тобі, і якщо знову помолишся і поплачеш, як тепер, і попостуешься сім днів, то почуєш ще більше того". (3 Езд. 5; 13) - Казав Ездри святий посланник Божий Уриїл. Так, після кожної нічної бесіди Архангел нагадував священика: "молися до Всевишнього безперестанно, і Я прийду і буду говорити з тобою". (3 Езд. 9; 25).  І говорив Господь до Ездри через Свого Небесного посланника: "чим більше будеш відчувати, тим більше будеш дивуватися, бо швидко поспішає вік цей до свого результату і не може вмістити того, що обіцяно праведним в майбутні часи, тому що вік цей виконаний неправдою і немочами. "(3 Езд. 4; 25). "Як Ангел світла, він просвіщає розум людей одкровенням істин, для них корисних; як Ангел Вогню Божественного, він запалює Серда любов'ю до Бога і винищує в них нечисті прихильності земні," - Пояснює владика Інокентій, Архімандрит Херсонський.
Архангел Салафиїл Верховним служителем молитви називає свята Церква Архангела Салафиїла. Чиста й полум’яна молитва сама може служити замість херувиму для душі, охороняючи її від усяких ворожих сил. Але які наші молитви? Слабкі, короткі, нечасті, холодні.
І Господь дарував нам цілий лик Ангелів молитовних, з їхнім вождем Салафиїлом, щоб вони чистим натхненням вуст своїх зігрівали наші холодні серця до молитви, щоб напоумляли нас про що, коли і як молитися, щоб підносили самі прохання наші до престолу благодаті.
Коли побачите на іконі Архангела, що стоїть в молитовному положенні, з очима, потупленими долу, з руками, прикладеними із благоговінням до грудей, - то знайте: це - Салафиїл. І бачачи в такому положенні самого Архангела молитви, намагайтеся самі звертати серце до Бога подібно йому.
Архангел Ієгудиїл У шостого Архангела в правій руці золотий вінець, а в лівій - бич із трьох мотузок. Це тому, що обов’язок цього Архангела з ликом Ангелів, йому довірених, — заохочувати нагородою благ вічних і захищати ім’ям Святої Трійці й силою Хреста Христова людей, які трудяться в славу Божу. Тому він називається Ієгудиїл, або хвала Божа. У десниці Архангела не дарма зображений вінець: це нагорода для всякого християнина, що трудиться в славу Творця. Архангел Божий Ієгудиїл тримає в правій руці золотий вінець, як нагороду від Бога за корисну й благочестиву працю святим людям, а в лівій руці бич із трьох мотузок із трьома кінцями, як покарання грішним за лінощі до благочестивої праці. Іегудиил: "Хвала Божа" Єгудиїл благословляє подвижників, охороняє їх від сил зла, хвала Божа, що славить Бога, зміцнює трудящих для слави Господньої і клопоче про відплату їм за подвиги. Ангел, якого Бог послав передувати ізраїльському народу при підкоренні Хананайской землі. У правій руці у нього золотий вінець як символ благословення, у лівій - бич, що відганяє ворогів.
Архангел Варахиїл Це Архангел благословень Божих. Його зображують із безліччю квітів рожевих у надрах його одягу. Тому що благословення Божі різні, то й служіння цього Архангела різнорідні; через нього посилається благословення Боже на всяку добру справу, на всяке добре життєве заняття. Святий Архангел Варахиїл зображується несучим на грудях своїх на одязі білі троянди, що як би нагороджує по велінню Божому за молитви, працю й моральне поводження людей і майбутнє блаженство й нескінченний мир у Царстві Небесному. В іншому випадку Господь не пошле, і архангел не принесе благословення. Ці білі троянди означають благословення Боже. Що може бути чистішим і пахощі білих троянд, з яких видобувається рожеве масло? Так Господь через Свого Архангела Варахіїла посилає Своє благословення з надр одягу його за молитви і праці людям. "Оскільки благословення Божі різні, - пише Святитель Інокентій Херсонський, - то і служіння сього Ангела різноманітне: через нього посилається благословення Боже на всяке справа, на всяке добре житейська заняття".
АНГЕЛИ   Ангели (останній, дев’ятий, чин ієрархії) — світлі духовні істоти, які ближче за всіх перебувають до нас і мають про нас особливе піклування. Янгол (ангел, ангол) — в християнській, мусульманській і іудейській релігіях: надприродня істота, посередник між Богом і людьми, виконує волю Бога.  Добрі янголи служать Богові й людям (наприклад, янгол-охоронець), злі янголи (диявол, сатана), які збунтувалися проти Бога, схиляють людей до гріха. Біблія називає янголів службовими духами (До євреїв 1:14). У християнстві вважається, що кожна людина має свого янгола-охоронця. Існування янголів було підтверджено папою Римським Іоанном Павлом ІІ в 1986 році. Їх називають синами неба або синами Бога. Деякі богослови й конфесії уважають, що вони здатні схрещуватися з людьми, породжуючи велетнів (Буття 6:2-4). З іншого погляду, у цьому випадку під синами Божими малися на увазі нащадки Сифа, а дочками людськими - нащадки Каїна.
 У християнстві (насамперед, в аскетичній традиції) мета віруючого полягає в досягненні рівноянгольского стану — у звільненні від пристрастей, беззаконь й в усвідомленні шляхів Бога. Сім Янголів із золотими чашами, наповненими гнівом Бога (Об. 15:1);  Сім Ангелів із трубами (Об. 8:6). Ці ангели будуть предвісниками Страшного суду.

Дізавшись про ангелів, тепер подумаймо , а як же стати ангелом? для цього переглянемо відео. Як ми зрозуміли з відео, потрібно робити хороші справи. Так як ми спільнота, то у нашої спільноти є свій ангел. Як бачимо його крила забруднені гріхом, тому давайте відбілимо його пір"я своїми добрими справами, і на останок ось такі слова ...

Friday, July 28, 2017

Глава УГКЦ на горі Явір в Польщі: «Ми повинні пам’ятати про акцію «Вісла», щоби прощати і запобігати…»

Гора - особливе місце спілкування між Богом та людиною. Коли Бог покликав Авраама і просив принести в жертву Ісаака, Бог повів його на гору, яка з часом стала особливим місцем присутності Бога серед своїх людей. Сьогодні ми бачимо, як на гору приходить народ. І там Ісус торкається болю своїх людей. На горі Бог відкриває себе своєму народові. «Будучи на горі ми, по-особливому, переживаємо присутність Бога із своїм народом. Ми відчуваємо, що Бог є із нами, Він нас ніколи не покидає. Він запрошує покласти до Його ніг усі наші рани минулого і наші труднощі сьогодення і страхи перед майбутнім», - продовжив проповідник. Далі Блаженніший Святослав розповів історію цього місця: «Пречиста Діва Марія простій дитині хотіла відкрити вічність. Вона хотіла пригорнути Лемківщину перед катастрофою, яка на неї насувалася. Тут Богородиця вкотре сповістила, що де б ми не були, ми є Божим народом». Він привітав паломників, які прибули із усіх куточків світу: «Минулого тижня ми із кардиналом Леонардо Сандрі побували там, де українська земля стогне вибухами воєн і гармат. Сьогодні я між вами, щоб обняти усіх лемків із цілого світу. Ми, греко-католики, дякуємо, що можемо молитися в цьому святому храмі, який знищили і нарешті повернули законному власникові». Блаженніший Святослав наголосив, шо ця Літургія присвячена вшануванню жертв насильного виселення: «Хочемо подякувати батькам і матерям, які разом із вірою в Бога, зуміли передати вам любов до Бога і цієї святої землі. Згадуючи про них, хочемо бути гідними дітьми і послідовниками. Лемки ніколи не забули ким вони є, котра земля їх народила і яка є їх Матір – Церква».
     Предстоятель Церкви закликав пам’ятати про акцію «Вісла» і молитися за невинних жертв, щоб принести їх рани до стіп Ісуса і просити зцілити ці рани. «Ми повинні пам’ятати, щоб подібні злочини проти людства ніколи не повторилися. У теперішньому часі приходять такі політики, що хочуть забрати в сусідів не тільки землю і державу, а його надію у майбутнє. Ми повинні пам’ятати, щоби прощати і запобігати, бо коли ми забудемо, то це зло може повернутися. Дякуємо сьогодні Богові, що Він є із нами і ніколи не покидає Лемківщину. Сьогодні тут, довкола Божого престолу, присутня вся Церква: Небесна і Земна. Сьогодні із нами моляться усі ті, які століттями жили на цій землі, молилися і славили Бога. Богородице молися за нас!», - сказав наприкінці Блаженніший Святослав.
      З ласки Божої цього року я зміг прибути до цієї Богом благословенної землі, як паломник і прочанин, аби тут схилити голову в молитві до Господа Бога і пом’янути ці сумні роковини, 70-ту річницю акції «Вісла». Ця сумна подія розпорошила рідних нашому серцю лемків по всьому світі. У нашій молитві ми хочемо торкнутися ран цього Божого народу та цієї землі. Він додав, що вчора разом із численними паломниками молився на горі Явір, дякуючи Матері Божій за те, що вона пригортає до свого серця свій народ. «Я прибув сюди, аби схилити голову перед нашими прабатьківськими храмами, перед могилами наших предків, аби в молитві ще раз відчути, що тут, на цій землі, наш народ жив і житиме в Божій присутності. Прагну особливо подякувати і згадати в молитві всіх батьків і матерів, які зуміли передати своїм дітям любов до цієї лемківської землі та цього благословенного краю. Спогадуючи сумні роковини, ми прагнемо подякувати за те, що не можна було відібрати в цього народу. Забрали землю, забрали могили предків, забрали наші храми та не могли вирвати із сердець людей віру в Бога і любов до своєї землі. Гадаю, сьогодні увесь світ і всі народи з подивом дивляться, як лемки люблять свої гори, як лемки люблять свою землю», – сказав Предстоятель Церкви. За його словами, Лемківщина сьогодні є учителькою нової Європи, яка втрачає коріння, втрачає свою національну і релігійну пам’ять, втрачає свою віру в Бога і тому немає надії. А лемки цього всього можуть навчити сучасного європейця. «Велике вам за це спасибі! Мені особливо сьогодні приємно бути учасником цієї ювілейної 35-ї Лемківської ватри. Чому? Тому що я зустрів тут так багато знайомих. Сюди приїхали люди не тільки з Польщі, Словаччини, України, а й з усього світу (з Канади, США, Австралії). На Лемківській ватрі ми відзначаємо свято нашої єдності. Однак сьогодні відбулася ще одна подія, яку, можливо, не всі бачили, але яка є невід’ємною частиною цього свята. Я сьогодні вперше зустрів і подав руку владиці Паїсієві. Це надзвичайно важливий момент в історії наших Церков, які живуть на одній землі. Подаючи один одному руки, ми визнали себе братами у Христі. Цього нам так сьогодні бракує», – відзначив Глава УГКЦ.
      Наприкінці він додав: «Гадаю, послання, яке ми принесли з України, – це те, що велика Україна з вами. Ми з вами єднаємося, один за одного будемо горою стояти, бо в цій єдності – наша сила, наше майбутнє. Сьогодні ми згадуємо сумні події, але біль Лемківщини – це біль всієї великої України. Відчуття гідності, яке носить у своєму серці кожен лемко в цілому світі, спонтанно стало гімном гідності Революції на Майдані. Недаремно лемківський плач «Плеве кача» став гімном Майдану. Спогадуючи ці сумні роковини, ми спогадуємо також і долю УГКЦ – вашої матері, яка терпіла з вами. Нехай Всемилостивий Господь благословить нас усіх Божим миром».
      Сьогодні я чув гарні слова вітання, ступаючи на цю славну гору. Мені було сказано, що цими днями тут б’ється серце Лемківщини. Хочу вам сказати, що тут сьогодні б’ється серце всієї України, всієї УГКЦ, б’ється серце нашого боголюбивого Божого народу, який разом із вами прагне слухати Боже Слово. А відтак прагне просити Бога, аби Він почув наш біль і змилувався над нашою болісною, тяжкою історією, і дарував нам мирне краще завтрашнє.
     За словами проповідника, в недільному Євангелію ми бачимо Ісуса Христа, який зближається до людини, яка за ним плаче, яка чекає зцілення. «У Святому Письмі ми бачимо образ Бога, який спішить до людини. Наш Бог – не є Богом замкненим самим у собі. Бог – світло і в нього жодної темряви немає, – пояснив він. – У своєму Синові Єдинородному Господь Бог звертає до нас своє відвічне Слово. Бог не є безмовним, не є німим, коли бачить біль людини і чує її голос та прохання про допомогу. Він посилає своє Слово. Він сам стає Словом. Христос – Слово Отця, яке скероване до кожного з нас». Блаженніший Святослав наголосив, що в Євангелію йдеться про два оздоровлення. З одного боку, Господь Бог повертає зір сліпцям, які благають Його молитвою про помилування. А з другого боку, ми бачимо оздоровлення глухонімого, який був одержимий духом, що не давав йому, ані дару спілкуватися, ані дару чути. «Можна сказати, що в цих двох чудах Господь каже нам одне і теж. Він зціляє здатність людини бачити і чути Бога. Він зціляє здатність людини спілкуватися з Богом, приймати світло, яке від Бога до людини скероване, а також мати слово», – додав він. На його думку, часто так стається, що інколи ми, які бачимо й чуємо, в певний момент свого життя сліпнемо і німіємо, коли перестаємо бачити Бога і чути Його Слово. «Ми сліпнемо, коли наша злість, наші гріхи, наші пристрасті затемнюють нам очі. Ми німіємо, коли говоримо неправду, пустословимо. Замовкне людина у своїй здатності промовляти, якщо вона відокремлює себе і своє життя від Господа Бога. Але Ісус спішить назустріч, стає нашим Світлом, нашим Словом, відкриває нам здатність бачити присутність Бога між нами і чути Слово Боже, яке Він вкладає в наше вухо», – сказав проповідник. Предстоятель УГКЦ відзначив, що в контексті 35-ї ювілейної Лемківської ватри у Ждині, яка проходить цими днями, ми повертаємося до сумних часів, коли «лемківські гори почали темніти, коли в лемківських хижах забракло світла». Бо було вигнано тих людей, які запалювали світло життя і віри на цих землях. Він зазначив, що вчора, 22 липня, відвідав Залізничний дворець у Горлицях, з якого вивезли 11 тисяч лемків, котрі тижнями там жили і чекали, коли приїде вагон поїзда, в якому їх повезуть на заслання. «Можливо на тих місцях між нашими братами і сестрами й Ісусом Христом точилася молитва: "Ісусе, сину Давидів, помилуй нас". Але тоді, мабуть, до них поспішив наш Бог і запитав: "Чи вірите, що я можу вам це зробити?". І засвітилося світло їх віри, і вони сказали: "Так, Господи". Ми згадуємо про ці страшні дні й молимося, аби подібні речі ніколи не повторилися», – сказав Блаженніший Святослав. «Просимо Бога, аби своєю силою і через нашу віру беріг наші землі від нової темряви і нової неправди. Просимо Його, нехай дарує нашій землі мир, а нам – силу вірити в Бога, любити свою землю, мову і культуру. Саме це, з року в рік, повертає лемків на їхню землю, як лелек, які повертаються до свого гнізда. Вони показують усьому світові, що є віруючим Божим народом, який любить свою землю та культуру», – сказав наприкінець Предстоятель Церкви.