Thursday, October 12, 2017

«Україна чекає на вас», ‒ Глава УГКЦ до Святішого Отця Франциска.

У Ватикані відбулася зустріч Предстоятелів Східних Католицьких Церков із Святішим Отцем Франциском. Блаженніший Святослав подякував Папі Римському за підтримку українського народу та відновив запрошення відвітати Україну. «Я хочу подякувати вам, Ваша Святосте, за підтримку та допомогу Україні. Нас відвідали два ваших посланці: спочатку кардинал П’єтро Паролін, Держсекретар Ватикану, а цього року – кардинал Леонардо Сандрі, префект Конгрегації для Східних Церков. Тепер, Святіший Отче, діти очікують візиту свого батька», ‒ сказав Блаженніший Святослав. Глава і Отець УГКЦ наголосив, що Мінські домовленості не функціонують і політики сьогодні не знають, як припинити війну в Україні, однак «наш народ вірить, що ваш візит, як посланця миру, може зупинити війну». Папа Франциск запевнив Блаженнішого Святослава про свою підтримку України та розповів: «Перед іконою, котру ви мені колись подарували в Аргентині, я щоденно запалюю свічку за мир в Україні й молюся за припинення війни». 
«Я радий зустрітися сьогодні з вами, Главами і Отцями Східних Католицьких Церков, щоб розділити радощі та болі ввірених вашій душпастирській опіці вірних», – сказав Папа Франциск, вітаючи у понеділок, 9 жовтня 2017 року, Патріархів та Верховних Архиєпископів, між якими був також Глава УГКЦ Блаженніший Святослав. У зустрічі взяли участь також Державний Секретар Святого Престолу та провід Конгрегації для Східних Церков. «Турбота про всі Церкви проявляється також і через ієрархічне сопричастя з Єпископом Риму, Наступником святого Петра. Саме бути Єпископом Риму є основою Петрового служіння, що є служінням проводу любові та в любові», – зазначив Папа Франциск, додаючи: «Я переконаний, що потрібно додати імпульсу та належно оцінити у Церкві зв’язок, що поєднує колегіальність та Петрову першість, щоби здійснювати “диякональну першість” як Servus servorum Dei (Слуга слуг Божих) ».
Святіший Отець пригадав, що серед завдань Наступника святого Петра є дбати про добрих єпископів у місцевих Церквах в усьому світі. «Тож прошу вас і ваші Синоди співпрацювати в цьому настільки важливому служінні, аби визначати мужів, придатних до цього служіння», – сказав Папа, запросивши учасників зустрічі до спілкування: «Тепер передаю слово вам і намагатимуся відповісти на ваші запитання». Тоді відбувся обмін думок щодо тем, які озвучив Святіший Отець. Пригадаємо, що Глави Східних Католицьких Церков прибули до Риму, аби взяти участь у пленарній зустрічі Конгрегації для Східних Церков, що збігається із відзначенням сторіччя цього ватиканського відомства.  

Блаженніший Святослав: «Коли ви лежите на ложі страждань - ви перебуваєте у Божій долоні»

З християнської точки зору, кожен із нас повинен співпереживати та співстраждати з хворою людиною, оскільки це є один із видів нашої любові до ближнього. Для цього потрібно насамперед довіритися Господу, який через труднощі в нашому житті закликає нас переосмислити свій життєвий шлях. Таку позицію висловив Отець і Глава Української Греко-Католицької Церкви Блаженніший Святослав в інтерактивній програмі на «Живому ТБ», говорячи про завершення земного життя і паліативну допомогу. «Дуже важливо, щоб хворий та його близькі відчули солідарність Церкви і всього Божого люду, щоб у нашому болі і стражданні ми знали, що не є самі. Я хочу подякувати тим рідним і близьким, які співстраждають із членами своєї родини, які переживають біль своїх рідних. Ісус Христос навчає, що ми повинні любити ближнього. Тож співстраждати з ближнім ‒ це один із видів нашої любові», ‒ звернувся Глава УГКЦ до важкохворих людей і додав, що Господь є разом і з ними, усе в Його руках. «Відчуйте, що ваше життя є в руках Божих. Лежачи на своєму ложі страждань, ви перебуваєте у Божій долоні. Відкрийте Його батьківську опіку, Його любов до себе», ‒ закликав Блаженніший Святослав. На його думку, причиною багатьох страждань також є недбальство, коли не рідко в медичних закладах дивляться на хворого не як на пацієнта, а як на джерело прибутку. Така бездіяльність є подібною до евтаназії: люди, які покликані служити, просто не виконують своїх обов’язків. Також Предстоятель УГКЦ висловився щодо знеболювання для важкохворих: «Церква вважає знеболювання навіть за допомогою сильнодіючих препаратів морально оправданим». Однак деякі люди відмовляються від знеболювання і здатні терпіти сильний біль як покуту за гріхи. Проте Церква не заохочує до такого виду покути. «Тут потрібно поступати зріло і мудро. Самостійно не можна вирішувати про певний вид покути і умертвлення. Необхідно користати з поради духівника. З точки зору паліативної опіки і допомоги, не потрібно боятися пацієнтам прийняти такого виду допомогу, прийняти ті “інструменти”, які є доступними для стражденної людини», ‒ підкреслив Глава УГКЦ.
«Евтаназія завжди є вбивством» З християнської точки зору, евтаназія завжди є злочином, вбивством, оскільки ми прямо, свідомо і добровільно забираємо передчасно в людини її життя. Таку позицію висловив Отець і Глава Української Греко-Католицької Церкви Блаженніший Святослав в інтерактивній програмі на «Живому ТБ» на тему «Дар життя» про завершення земного життя і паліативну допомогу.
Предстоятель відзначив, що дуже часто сучасне суспільство говорить про так звану допомогу при самогубстві, апелюючи до того, що людина просить дати їй препарати, які її вб'ють, щоб припинити її страждання. «Гадаю, сьогодні медицина має багато препаратів, які можуть полегшити страждання людини. Дуже часто прохання про самогубство, про яке ми чуємо, це є криком душі, відчаю, криком людини, яка просто потребує допомоги...» – сказав Глава Церкви. За його словами, Церква не вважає евтаназію актом милосердя до важкохворого. «Термін «евтаназія» означає «солодка смерть». Евтаназія відома ще з римських часів, як можна легко померти без зайвих страждань. Папа Іван Павло ІІ називав евтаназію «фальшивим милосердям». А з моральної точки зору, це вбивство, коли ми свідомо і добровільно штучно припиняємо людське життя», – переконує Глава УГКЦ. «Той, хто пропагує такі вчинки, може знайти багато виправдань і мотивацій. Але з християнської точки зору, евтаназія завжди є злочином, вбивством, оскільки ми прямо, свідомо і добровільно забираємо передчасно в людини її життя», – підкреслив Блаженніший Святослав.    

ВШАНУВАННЯ ОБРАЗІВ

Люди вшановували образи віддавна.  Відколи існує християнство, відтоді люди вшановують образи (св. Вас). Переховуючись у катакомбах, первісні християни віддавали честь образам Ісуса Христа, Матері Божої з Дитям, а також тим, на яких були зображені події зі Старого і Нового Завітів (воскресіння Лазаря, Даниїл у ямі з левами, три юнаки у вогняній печі). З часом вшанування образів набирало все більшого значення. Образи святих, статуї і хрести встановлювали не лише у святинях, але і на площах, дорогах. У VIII ст. грецькі імператори заборонили вшановувати образи - їх нищено, публічно спалювано, фрески на церковних стінах забілювано, а тих, хто шанував образи, переслідувано і жорстоко карано. Це була доба т.з. іконоборства. Але на Нікейському Соборі було проголошено, що вшанування образів дозволене, але заборонене лише віддавання їм Божої честі.
Образи (статуї) святих - це образи (статуї), які зображають Ісуса Христа, святих або релігійні правди. Ісуса Христа майже на всіх образах представляють однаково: поважне і лагідне обличчя, довге волосся, високе чоло, коротка борода, на грудях палаюче серце. Матір Божу зображають по-різному: як Марію-Помічницю з Дитям на руках (що символізує Втілення), як Матір-Страдницю з тілом Ісуса на лоні (що символізує спасіння), як Непорочне Зачаття (так Вона сама себе назвала в Люрді 1858 р.), без Дитини, в білій шаті, білій заслоні, з вервицею в руках; як Царицю небес (Одкр. 12, 1) в сяючому одязі, з 12-ма зірками навкруг голови і з місяцем під ногами. Святих переважно малюють із сяйвом (ореолом) навколо голови. Таке сяйво мали деякі святі ще за життя (Мойсей, Стефан, Ісус Христос на горі Тавор і т.п.). Пап, єпископів, священиків малюють в церковному одязі, інші святі можуть бути зображені з лілією, яка означає доброчесність, з книжкою - знання, з палаючим серцем - любов до Бога, з пальмою - постійність, з оливною гілкою - лагідність. Св. Петра завжди зображають з ключами в руках; св. Матея - з Ангелом у людській постаті, починає своє Євангеліє від родоводу Ісуса Христа; св. Марка - з левом, бо його Євангеліє починається словами: "Голос вопіющого в пустині", св. Луку - з волом, бо Його Євангеліє починається згадкою про жертву Захарії (Лука намалював перший образ Матері Божої, тому його зображають і як живописця), св. Йоана малюють з орлом, бо Євангеліє починається високими словами про Божество і немов підноситься над землею. До образів святих належать і образи, які представляють правди віри (напр., Пресвяту Трійцю, чистилище і т.п.) або біблійні події (Благовіщення Діви, Хрещення Ісуса Христа і т.п.). Образи святих, які викликають чудесні зцілення або інші чуда, називають чудодійними (чудотворними). Особлива шана віддається хресту Спасителя. Немає Церкви, вівтаря, кладовища без хреста Спасителя. Неможливо уділити жодної Тайни, відправити жодної Служби Божої або будь-якого богослужения, якщо немає при тому хреста. Ось як високо шанує Церква святе дерево хреста. Хрест сяє на коронах князів, на грудях єпископів або, як орден, прикрашає груди заслужених людей. Хрести височіють при дорогах і на полях для потіхи подорожнього і працюючого в поті чола хлібороба. Неграмотний підтверджує хрестом правду своїх зізнань. З хрестом у руках залишає християнин цей світ і його бере з собою в домовину. В кожній християнській оселі повинен бути хрест; поганий знак, якщо в домі християнина є багато світських образів, а хреста немає.
Шана, яку віддаємо образу, стосується того, хто зображений на ньому, отже, або Христа, або Святих (Соб. Трид. 25). Шана, яку віддаємо образу, стосується Того, котрий за нас вмер на хресті (св. Амвр.). Отже, ми віддаємо шану не матеріалу, з якого зроблений образ, а тому, хто на ньому зображений (2 Соб. Нік.). Коли цілуємо книгу Євангелія, то цей прояв шани не стосується ані паперу, ані друкарської фарби, але стосується слів Божих, котрі містяться в цій книзі; якщо знищити текст, книга відразу втратить у наших очах свою попередню вартість. Це ж стосується і вшанування образів Святих. Віддаємо шану образам Святих тим, що маємо їх в своїх оселях, молимося перед ними, знімаємо перед ними головні убори, прикрашаємо їх; а також тим, що здійснюємо паломництво до чудесних образів у відпустових місцях. Шана, яку віддаємо образам Святих, далека від славлення (віддавання їм шани Божої)! "Образ не для славлення, а для того, щоб завдяки ньому навчитися, що саме ми повинні славити" (св. Григ. В.). Коли родичі цілують своїх дітей або діти батьків, то виражають цим лише любов і доброзичливість, яку відчувають до них серцем; так само, коли шануємо образи святих, то виражаємо лише нашу любов і доброзичливість щодо тих, кого нам образ являє (св. Ніль.). Якщо запалюємо вогонь перед образами Святих і палимо кадило перед ними, то таким чином хочемо лише зримо уявити собі світло Св. Духа і доброчесності Святих (св. Герм.).
Ми ніколи не розраховуємо на допомогу самих образів, але очікуємо її від Бога завдяки заступництву Святих. Лише іновірці покладали надії на образи, приписуючи їм якусь силу. Однак, так не вважають християни-католики (Соб. Трид.). І Мойсей розраховував не на допомогу палиці, якою здійснював такі великі чудеса, а тільки на допомогу Бога. Шануючи образи Святих, досягаємо діючої ласки, а не раз навіть надзвичайних ласк; образ допомагає нам зосередитися під час молитви і утверджує в нас добро. Образи Бога і Його друзів отінені ласкою Св. Духа. Де б не з'явився знак хреста, він відразу виганяє з цього місця диявольську злість (св. Амвр.). Скільки ж грішних душ навернулося лише завдяки розгляданню образу якогось Святого (так навернулася Марія-єгипетська, коли розглядала образ Матері Божої в церкві св. Хреста в Єрусалимі). Завдяки образам Святих часто досягаємо надзвичайних ласк. Доказом цього є численні дива, які Бог чинить завдяки їм. Образи Святих оберігають нас від розсіяності під час молитви. Вони - наче ті щаблі драбини, по котрих легше можемо дістатися до неба (А. Штольц.). Перед образами молимося звичайно побожніше, тому й молитву нашу Бог вислуховує швидше. Численні пожертви, які складають люди перед образами, є для нас доказом того, що їх молитви були вислухані. Образи Святих є для нас німою проповіддю, тому що вони або яскраво унаочнюють якусь правду віри (напр., Пресвяту Трійцю, чистилище, воскресіння і т. п.), або заохочують нас до наслідування Святих. Кожний образ є наче коротким життєписом особи, котра зображена на ньому (св. Герм.). Образ не раз має більшу силу, ніж проповідь. Те, що сприймається вухом, повільніше діє на душу, ніж те, що постає перед очима (Горацій). Образи служать неосвіченому народові замість книжки (св. Григ. В.). Саме тому в середні віки, коли ще не було друкованих книжок, образи Святих були широко розповсюджені (з тих часів походить вертеп, звичай споряджати Божий Гріб і т. п.). У наших церквах образи розташовані на стінах і вівтарях; для неосвіченого народу вони служать ніби коротким витягом істин цілого катехизму. 

ПРО СНИ

Ворожбою грішить той, хто за допомогою невідповідних засобів намагається довідатися про таємні речі або передбачити майбутнє. Такою ворожбою була, напр., у нехристиян астрологія, тобто тлумачення долі людини на основі руху зірок. У римлян авгури пророкували майбутнє на основі спостережень за польотом і криком птахів або ворожили на жирі святих курей. Та й сьогодні нерідко зустрічаємося з ворожінням. На основі появи комети не один пророкує війни, неврожай або епідемію. Розповсюджена ворожба на картах. Пояснення снів, сонники, ворожіння на лівій руці, відгадування майбутнього на основі чисел, цифр і різних подій - все це веде свій початок із забобонної ворожби. Так, напр., чхання зранку повинно означати дарунок, виття собаки - віщування смерті сусіда; якщо годинник зупиниться без причини - помре хтось із рідні, якщо сова сяде на дах - також помре хтось із рідні і т.п. Про ворожбитів говорить св. Амвросій: "Не знають свого майбутнього, а хочуть знати майбутнє інших. Нерозумно чинить той, хто вірить у щось подібне".  Спіритизмом називаємо виклик духів, щоб дізнатися від них про потаємні речі. Найдокладніші подробиці про спіритизм читач знайде в науці про Ангелів. Спіритисти стають знаряддям духа, вони хочуть, щоб невідомий їм дух користувався їхніми руками або словами, як знаряддям, тим чи іншим способом; напр., стуканням виявив їм свої думки і таємниці. "Злочином є давати себе повчати дияволам, коли маємо під рукою, святе Письмо (Слово Боже)" (св. Тома з Акв.). Господь зневажає тих, хто хоче дізнатися правди у померлих (Втор.18,11-12). Спіритистів виправдовують часто тим, що вони є християнами, що часто вживають ім'я Боже і навіть моляться. Про це говорить св. Золотоуст: "Якраз тому гордую ними, що зловживають іменем Божим і зневажають Його, що називають себе християнами, а чинять, як погани" (св.Золот).  Чародійством називаємо виклик духів, щоб за їхньою допомогою чинити чудесні діла. Відомо, що були, в основному між іновірцями, люди, котрі робили мнимі чудеса за допомогою чорта. Такі чародії жили в Єгипті у часи Мойсея і повторювали його чудеса (Вихід 7,11). Чародієм був Симон із Самарії, котрий жив у часи Апостолів і обманював багатьох своїми чародійствами (Діян.Ал.8,10). Антихрист також буде робити багато мнимих чудес за допомогою злого духа (IIСол2,8).  Фальшиве вшанування Бога засліплює людину і призводить до помилок.
Забобонні люди стають боягузами. Вони лякаються кожної дрібниці: виття собаки, шуму вітру, каркання ворони і т.п. Віра у забобони робить їх несправедливими відносно ближнього і нечуйними до чужої біди; вони легко стають необ'єктивними і осуджують ближнього без підстави. В певні дні нікому нічого доброго не роблять, тому що переконані, що через це щастя залишило б їх. Як далеко може зайти нерозумна поведінка, причиною якої є забобони, послужить такий приклад. Одна жінка була невиліковно хворою і лікар заохочував її прийняти св. Тайни. Хвора вже майже згодилася, коли раптом почула голос зозулі. Вона відразу змінила своє рішення і сказала: "Зозуля накувала 12 разів, отже, буду жити ще 12 років". Неможливо було її намовити з'єднатися з Богом, її стан погіршився і через кілька годин вона померла (Льорнер.) Забобонних людей Бог не любить. Бог говорить: "Хто звернеться до заклиначів мерців і знахарів, щоб слідом за ними блудувати, я звернуся проти нього й викоріню його з-поміж його люду" (Левіт 20, 6). Хто надіється на скороминучі реалії або навіть на злих духів, той наділяє їх більшою силою, ніж Бога - отже, відкидає властивості Божі, його святість, всемогутність, мудрість і т.д. Тому справедливо карає Бог таких фальшивих шанувальників. Ізраїльський цар Ахаздія вислав одного разу послів до Еккарону, щоб у храмі довідалися в божка Ваал-Зевува, чи скоро одужає. Послів зустрів пророк Ілля і сказав їм: "Хіба в Ізраїлі нема Бога, що ви йдете питати Ваал-Зевува, екронського бога?" (II Цар. 1). Невдовзі Ахазія вмер.

                                                                  Сором тому християнину, котрий відновлює союз із чортом.     (св. Єфр.).

Saturday, August 19, 2017

Історія «Незламного Воїна Христового»

Є слова, які залишаються в душі на все життя. Є й люди… Серед таких людей був і він, легенда катакомбної Церкви, перший єпископ Коломийсько-Чернівецької єпархії Павло Василик. Його життя досі залишається яскравим прикладом у служінні Церкві й Україні.  Владика Павло Василик багатолітній в'язень сибірських таборів, який всупереч атеїстичному свавіллю більшовицької влади залишався незламним духом в глибокому усвідомленні тієї великої відповідальності, яку Боже Провидіння поклало на нього у важкі часи переслідування УГКЦ. Він був свідком і безпосереднім учасником усього періоду діяльності Церкви з часу загнання її в підпілля та боротьби під тягарем переслідувань у катакомбах. Саме він ініціював „Заяву про вихід з підпілля" і був єдиним єпископом, який наважився її підписати. Пропонуємо вашій увазі спогади сучасників, а також фотографії про життя і духовну працю владики.
Племінник єпископа Степан Долик: «Я знав владику як людину, яка могла побороти все, що стояло на заваді розвитку і виходу з підпілля нашої Церкви. Це така особистість, яка об’єднувала духовно багатьох людей. І коли його не стало, ми це оцінили…».
Отець Олександр Селезінка, парох храму Покрову Пресвятої Богородиці в с. Королівка: «Владика був постійним борцем, але не за себе, а за Церкву. Особливо єпископ любив згадувати, напевно, найголовнішу подію з його життя - Заяву про вихід катакомбної Церкви з підпілля. Разом з ним цю Заяву, написану в скромній квартирі сестри владики у Львові, підписали тільки отці Сімкайли – Микола та Григорій, Володимир Війтишин, Іван Сеньків та ще кілька священиків і кільканадцять вірян. Та Заява викликала в СРСР ефект розірваної бомби і ще багато років відгукувалася владиці Павлові як позитивом, так і негативними наслідками. Однак, владика ніколи не здавався – він був постійним борцем за Церкву і свій український народ. Його життєвою поставою було латинське прислів’я «Dum spiro spero» - «Поки живу – борюся». Власне цього, я думаю, ми всі й мали змоги від нього вчитися: жити і боротися»
Отець Василь Мельничук, парох парафії Різдва Богородиці, декан Отинійський: «Владика любив людей, часто спілкувався з усіма, хто приходив до єпархіального управління, приймав їх у прийомні й неприйомні дні, незважаючи на години. Дуже часто не дотримувався режиму, який йому приписали лікарі. Він міг зранку до вечора приймати вірних, спілкуватися з ними до пізньої години без сніданку і обіду. Такого режиму роботи змушені були дотримуватись і ми, хоча владика завжди заставляв нас вчасно йти на обід. Але як іти нам, молодим, коли владика працює? Це зумовлювало нас працювати так, як він, не жаліючи себе, заради добра Церкви»
Синкел Буковинський отець Валерій Сиротюк: «В перших числах серпня 2002 року на 24 дні я з дружиною, двоє наших дітей та владика Павло подалися до Криму. Хочу хочу зауважити, що владика свою місію не полишав навіть в часі оздоровлення. Так, перебуваючи на лікуванні, він встиг двічі побувати з душпастирським візитом у селі Вересаєво. Люди вийшли на дорогу з рушниками і хлібом, щоб зустріти владику. Доречі владика завжди був у рясі з панагією і все був готовий представляти нашу Церкву. Владики Павла вже з нами немає, але його діла, учні і віра живуть посеред нас й досі»
Учень і послідовник владики отець Ярослав Гринюк, адміністратор церкви св. Юди Тадея в м. Івано-Франківськ: «Коли мені було шість років, я познайомився з владикою. Згодом, після першої моєї сповіді, він запитав: чи ти хочеш бути священиком? Я сказав, що хочу. Але це, напевно, Господь промовив його устами, а я дав відповідь: «так». Кажуть, добрий священик має бути добрим християнином, втім добрим може бути керівник, спеціаліст, а священик і християнин має бути ревним, згоріти у вірі за Бога і за церкву. Тому я дякую Всевишньому, що в моєму житті була така людина, як владика Павло Василик»
8 серпня 2017 року владиці Павлові Василику був би 91 рік… від дня народження першого єпарха Коломийсько-Чернівецької єпархії, ісповідника віри, нашого святителя. Уже тринадцяту річницю холодний ангел на могилі владики Павла мовчки оберігає його кам'яний сон. А в багатьох із нас ще живі його слова, жести, начувається його промовиста інтонація. Його любили, його боялися, за ним ішли молоді хлопці, при ньому ми дорослішали, при ньому ми пізнавали себе і Бога. Павло Василик, хто Він? Уніатський священик, який студіював богослов'я у в'язниці. Єпископ катакомбної Церкви, який ініціював 30 років тому вихід УГКЦ з підпілля. Український політв'язень і патріот. Учитель, мудрець, батько, у чиїх долонях народилися єпископи, численні священики... Народилася українська мрія і духовна опора церковного сьогодення. Так, усе перелічене про владику Павла Василика. Це все про нього. Та ще одне безперечне він мав на собі дар з Висоти. Дар розпізнавати, бачити майбутнє, дар зцілювати і давати добру пораду. Прийде час і надмогильний ангел заговорить голосом Церкви і буде проголошено та згадано про блаженного гнаного і переслідуваного, блаженного плачучого, блаженного убогого духом, блаженного милостивого... Молімося разом за прославу ісповідника віри Павла Василика.
Ще трохи свідчення, поки жива пам'ять. Два дні народження владики Павла ми святкували разом. У 2002 і 2003 роках. До смерті владики залишалося трохи більше ніж три роки. Єпископ недужав. Старечі рани давалися взнаки. Понівечене в'язницями кволе тіло потребувало оздоровлення та підтримки. Цукровий діабет мовчки з’їдав очі та судини. Та, на диво, дух владики був дуже бадьорий, він не хотів, щоб хтось бачив, як сили фізичні його покидають. Він любив перемагати, бо мав таки щасливу людську долю. Одного разу, десь наприкінці 2001 року, у Чернівцях приступила до мене в храмі пані Орися Александрюк (нині також покійна). Орися Іванівна на той час очолювала виконавчу дирекцію фонду соціального страхування, то й каже мені: «Отче, ви ретельно сплачуєте щомісяця внески, але чомусь не користаєте з профспілкового оздоровлення...» Уже за якийсь час я прийшов до пані Александрюк з пропозицією оздоровити в лікувальному санаторію владику Павла, і пані Орися дуже охоче погодилася. Нам залишалося тільки вмовити владику поїхати до Криму в Євпаторію... Вмовили. У перших числах серпня 2002 року на 24 дні я з дружиною, двоє наших дітей та владика Павло подалися до Криму. Наші Кримські подорожі планую в деталях колись описати. Єдине хочу зауважити, що владика свою місію не полишав навіть під час оздоровлення. По-перше, владика пригорнув своїм єпископством головного лікаря Євпаторійського санаторію «Примор’я», пана Миколу Сакуна. Родина Сакунів - це родина української інтелігенції. Таке духовне товариство поклало міцний фундамент нашій Церкві в Криму. Пізніше ще не раз пан Микола до приходу на півострів зелених чоловічків приймав у санаторію достойників УГКЦ. Владика Павло під час оздоровлення встиг двічі побувати з душпастирським візитом у селі Вересаєво. Там вийшли зустрічати люди владику на дорогу з рушниками і хлібом. До речі, владика завжди був у рясі з панагією, готовий представляти нашу Церкву. Цей рушник з Криму зберігаємо і досі. День народження владики Павла 8 серпня справляли скромно, проте пам'ятно. До будиночку, в якому жив єпископ на території санаторію, родина Сакунів принесла квіти, семінарист Юрко, який доглядав старця, дістав з машини квасні огірки і помідори (направду, владика мав цукровий діабет і він любив зі собою брати просту їжу). Того вечора в нашому колі був ще один свідок зародження Церкви в українському Криму, заслужений діяч мистецтв України поет-пісняр Вадим Дмитрович Крищенко. Вечір був гостинний, поетичний, духовний, український. І ось сьогодні знову восьме серпня. Владики Павла вже немає з нами, а його діла, і його учні, і його віра живе посеред нас. Владико Павле.        З ДНЕМ НАРОДЖЕННЯ у небі!..                            

Вдосконалення

 Вдосконалення - це рух, а рух-це життя. Вдосконалення - це боротьба із самим собою. Якщо ми постійно вдосконалюємось, то значить, що весь час піднімаємося вгору. Якщо ж зупинимось, то можемо вмить скотитись дло самого низу.  (Що ви розумієте під поняттям «вдосконалення?») Часто люди знають, що треба стати кращими, що можуть стати кращими, що можуть поліпшити своє духовне життя, але їм просто лінь піднятись і розпочати на перший погляд складне діло. Їм важко піднятись з тої багнюки, в якій вони качаються, як свиньки, і головне те, що вони усвідомлюють - їм там комфортно.
 Я читаю зараз книжку Олега Романчука «Жити серцем», написана на основі «Маленького Принца». І от там розповідається про те, як маленький принц відвідує планету, на якій понад усе любили спокій. На цій планеті мешканці всім були задоволені, а навіть, якщо їм і щось не подобалось, то вони просто зітхали і казали: «Така Божа воля» або «Гірше вже нема куди, якось та й буде». Бачити проблеми, а тим більше їх розв’язувати не любив ніхто, адже це завдавало зайвих клопотів. Як наслідок, планета була дуже занедбана. Труднощі терпіли, не намагались боротись, бо так легше. Вони плили за течією усіх подій - добрих і поганих. Думаю, рано чи пізно ця течія принесе таких людей до якогось виру і оте пасивне життя поглине їх з головою. Тому, щоб не сталося такого, людина повинна весь час вдосконалюватись.
 Проте на сьогодні більшість людей неправильно трактують вдосконалення. Дехто вважає, що вдосконалення-це погоня за славою, почестями. Що багатша людина, тим вона досконаліша. Ми ж говоримо про справжнє християнське, духовне вдосконалення, що значить прагнення до святості, прагнення возз’єднатись з Богом.Вдосконалення починається із самопізнання. Людина повинна бачити в собі добро і зло. Вона повинна будувати свою душу, доглядати за нею. І перш за все, ми повинні її очистити, щоб у ній було видно світло Святого Духа, що буде провадити нас. Нам потрібно спочатку болюче навіть вишкребти той бруд з душі, вимити, щоб потім впустити світло. І оте генеральне прибирання-це сповідь,що готує нас до вдосконалення. Ми черпаємо натхнення в Бога, Він є нашим натхненням. Ми митці, що формуємо себе зі шматка глини, а Він-наша муза. Часто ті наші творіння можуть валитись. але ми не маємо опускати руки, молитва-помічник усьому.
І, щоб справді йти правильним, повинна дотримуватись так би мовити певних правил, виховувати в собі певні якості - (Сходинки до святості):
1)Перш за все, уповати на Бога, усвідомлювати те, що ми недосконалі і малі люди не в змозі чогось досягти без допомоги Господа.Ми повинні усвідомлювати маловажність себе, власної особи. Бо часто люди покладають ся на власні сили і, коли їм щось не виходить, то починають нарікати…переважно на Бога, бо Він бачить їхні проблеми і нічого з ними не робить. Але вони забувають, що самі сказали Йому постояти в куточку і споглядати. Гордість поглинає їх. Вони нічого не бажають слухати про те, щоб змиритись з Божою волею.
2) Впокоритись.А це значить приборкання своїх бажань, приборкання земної плоті. Прийняття Божої волі. Ефективним є піст-можливо не умертвіння, але втихомирення земного «Я». Людина починає усвідомлювати, що головне її завдання –служіння Богу.Що вдосконалюється вона лише заради Нього, бо Він саме за неї вмер на хресті.
3)Водночас надмірне уповання на Бога теж шкодить вашому духовному здоров’ю, бо не можна все звалити на Бога, а самому скласти руки і чекати Божого провидіння. Ми маємо прикласти всі свої сили, уповаючи на Божу поміч.
4)Завжди шукати помочі для вдосконалення у Святому Письмі, бо лише тут ми можемо знайти відповіді на питання, знайти розв’язок своїм проблемам. Тільки живий Бог у Слові може допомогти вам.
5)Не втрачати ентузіазму, сховати лінь на полицю. Безнастанно боротись.
     Наполегливість-теж важливий інгредієнт правдивого вдосконалення.
 У кожному з нас закладений механізм самовдосконалення і, якщо ми не запустимо цей механізм, або не будемо використовувати, то він швидко заржавіє і людина просто почне деградувати. 
Життя в нас коротке, але ми, як істинні Божі діти повинні легко жити,не зупинятись ні намить,цінувати кожну мить життя.
На шляху до Самовдосконалення. Уроки натхнення на кожен день.
1. Знайдіть своє покликання. Ви знаходитесь тут не для того, щоб просто забезпечити своє існування. Ви прийшли сюди, щоб збагатити цей світ. Забути про цю високу місію – значить обкрадати самих себе.
2.Багато Читайте. Читайте книги. Вчіться у кращих. Хороша книга може назавжди змінити ваше життя.
3. Мрійте. Ставте перед собою великі цілі. Кожен з нас багатий рівно настільки – матеріально або духовно, - наскільки велика його мрія.
4.Відправ свою лінь у нокаут. Дійте.
5.Спостерігай. Спостерігай за людьми, особливо за лідерами, аналізуй і роби висновки. Так ти відкриєш для себе багато нового, а ще – навчишся не робити помилок, які зробили інші. Але ніколи не копіюй.
6.Вивчай себе 7. Досягайте. Не здійснюючи помилок, не долаючи перешкод і не відчуваючи переживань, ви не зможете знайти мудрість і знання. Необхідно раз і назавжди зрозуміти, що біль – це вчитель, а невдачі – вірний шлях до успіху.
8. Насолоджуйтесь. Стати настільки мудрим, щоб вміти насолоджуватися простими радощами життя. Як зауважила одна жінка: «Краще троянди на столі, ніж діаманти на шиї».
9. Будьте щасливі. Пам’ятайте, щастя не залежить від причини. У кожного воно вже всередині. Відчуйте його прямо зараз.
Вислови: Небеса-це не місце і час. Небеса-це досягнення досконалості. Головна принадність кращого в його важкій досяжності. Саме абсолютність і, отже, недосяжність ідеалу і є кращою гарантією нескінченності руху до нього. Душі теж треба багато вправлятись, щоб віднайти здоров’я і силу. Духовний поступ слід вимірювати силою, за якою хтось переборює себе самого.
 Ми повинні завжди із підозрою ставитися до пояснень, які чуємо від тіла, бо воно звикло своєю слабкістю виправдовувати уникання праці над собою. Смирення-ось шлях до святості. Тільки найбільша смиренність як яку Богоматері Марії, може призвести до святості, як у Ісуса. Кожна праця, що чиниться з любов’ю і з відкритим серцем, завжди наближає людину до Бога. Байдуже ставлення до себе є саме тою рукавичкою, в яку диявол здатний легко просунути свою руку.
Байдужість призводить до паралічу душі, а вона-до передчасної смерті. Боязнь перед помилками може зупинити нас на шляху до сенсу життя і виконання визначеного.
Світ відкриває всім двері, хто долає в собі страх невдачі. Страх невдачі робить виконання мрії неможливим. Головне подолати свій страх, тому що кожен раз, коли ти ризикуєш, чим би це не закінчилось, все одно ти радий, що ризикуєш. Страх програшу-вже програш. Людині слід вибирати свою долю, тільки слабкий приймає її такою, якою вона є.
Щоб життя було повноцінним, потрібно перебувати в постійному русі. Кожен день Бог посилає нам-разом з сонцем-можливість змінити все те, що робить нас нещасними. У людині завжди є все, щоб здійснити свою мрію. Жодне серце не страждає, коли вирушає на пошуки своєї мрії, бо кожна мить цих пошуків-це зустріч з Богом і Вічністю.
Для досягнення успіху немає якості більш істотної і необхідної, ніж наполегливість.
Успіх-це рух від невдачі до невдачі без втрати ентузіазму.                                 
Той, хто хоче будувати високі вежі, повинен надовго затриматись на фундаменті.

Ви-те, що ви постійно робите. Наш обов’язок - прагнення до досконалості й у цьому прагненні ми не маємо права зупинятися.

Friday, August 11, 2017

Дошлюбна чистота

Всі ми любимо чистоту: чисті руки, чистий одяг, чисте повітря, чисте приміщення, чисте небо. Але є ще інша чистота: це чисті думки, чистий погляд, чистий намір, чисте сумління. І напевно не даремно, Бог створив у людині таке почуття любові до чистоти, тому що Він сам любить чистоту. А ми створені на подобу і образ Божий… Отож, котра людина є чистою? Лише та, яка оберігає тіло і душу від гріха, лише та, яка оберігає тіло і душу від усього, що ображає невинність. А ображають невинність непристойні слова, погані фільми, а особливо гріхи тіла, а ними є: розпуста, нечистота, ідолослужіння, чари, ворогування, свáрки, гнів, незгода, єресі, суперечки, пияцтво та інші гріхи. Тож не дивно, що всі Святі дуже боялися цих гріхів і готові були втратити все, навіть життя, аби лише не порушити чистоти. Вони були свідомі, що цей скарб є Божого походження, бо сам Господь приніс його з неба на землю (св. Амвросій). Вони знали, що лише “чисті серцем побачать Бога”…
      На початку 20 століття (1902 р.) в Неттуно в Італії була замучена Марія Горетті. 12-ти літня дівчина, яка радше вибрала мученицьку смерть ніж мала би втратити вінець чистоти. Церква проголосила її святою! Відомо також безліч свідчень  і чудес, які дарує Господь тим душам, які подарували Йому своє тіло, чистоту свого серця. Ісус особливою любов’ю оточує душі чисті і обдаровує їх надзвичайними ласками. Для прикладу маємо святу Філомену, яка ще з 12-ти років дала довічний обіт чистоти…і попри всі намагання, вбити її кривдникам не вдавалось, хоч сама вона сміливо йшла на смерть, лиш би не порушити обіт.
     У вченні Церкви знаходимо чітке ствердження, що чистота є передовсім плодом Божого дару, а також людської співпраці з цим даром. Отож, щоб молода людина навчилася приймати інших людей, входити в стосунки з ними, поважаючи гідність кожного з його відмінностями, - вона повинна відкритися перед Богом і Його благодаттю. Людина не може розраховувати лише на власні сили, особливо в сучасному світі, коли навколо стільки спокус і нагод до гріха. Молоді люди повинні звертатися до Бога у молитві, щоб Він дав силу зберегти чистоту серця і вірно виконати своє життєве покликання. Тому важливо з вірою підійти до цього питання. Тільки та людина, яка вірить у Бога і переживає з Ним єдність у молитві і таїнствах, буде спроможна прийняти вчення Біблії та вчення Церкви. Базуючись на Божественному Об’явленні та автентичному тлумаченні природного закону, Церква навчає, що уживання статевих функцій має своє СПРАВЖНЄ значення і моральну чесність у подружжі. Тільки якщо в серці людини є пам’ять про Бога, якщо в ній живе Дух Святий, якщо місце хтивості зайняла християнська любов, там не знайдеться місця жодному гріху.   
     Подивимось, що кажуть про чистоту святі… Апостол Павло говорив, що статева розгнузданість є гріхом проти власного тіла, котрий є храмом Святого Духа. Як наслідок гріха – аборти, венеричні захворювання, ВІЛ-інфекція. Іван Павло II говорить: “Чистота серця дана кожній людині. Людина постійно повинна робити зусилля, щоб протидіяти силам зла, - тим, що діють і зовні і зсередини, силам, які хочуть відірвати її від Бога. У серці людини йде постійна боротьба за правду і щастя. Для того, щоб отримати перемогу в цій битві, людина повинна звернутися до Христа. Вийти переможцем може лише той, хто укріплений Його силою...
      Маємо також моральні вимоги, які подаються в Нагірній проповіді: “Кожний, хто дивиться на жінку з пожаданням, той вже вчинив перелюб з нею в своїм серці. Коли праве око твоє спокушає тебе, – вирви його і кинь геть від себе” (Мт.5.28-29). Що це означає? Маємо подвійний зір – тілесний і душевний. Практично “вирвати око” – це крок внутрішнього самовідречення. Перервати внутрішній або зовнішній нечистий погляд. Таке “виривання ока” не є одноразовим вчинком, але це –програма, дорога віри і любові до Ісуса. “Віддайте тіла ваші, як жертву, живу, святу, приємну Богові: богослужбу від вас розумну.” (Рим.12,1) 
      Апостол Іван пише: “Юнаки, ви сильні і Слово Боже у вас перебуває, і ви перемогли лукавого” (І Ів. 2, 14). Апостол знає, що юнаки мусять боротися передовсім із спокусами в області чистоти, і також знає, що цю область злий (т.т нечистий демон) зловживає. Як перемогли? Так, що залишились в Божому Слові! “Коли перебуватимете у Моїм Слові... спізнаєте правду і правда визволить вас” (Ів. 8, 31-32). Ця обітниця дійсна і сьогодні, і не тільки для юнаків, але і для кожного, хто прийняв Христа. Умовою, щоб ми могли перемогти злого, є перебувати в Ісусовім слові.  “Хіба ви не знаєте, що ваші тіла – то члени Христові?... Утікайте від розпусти... Хіба ви не знаєте, що ваше тіло – то храм Духа Святого, що живе у вас...” (І Кор.6,15).
     Багато молоді дуже обурюється, не розуміючи чому Церква забороняє секс до шлюбу! Але потрібно усвідомити, що це не “забаганка” Церкви, а універсальний ваучер, який дає нам надію на Небо і святість. Перший сексуальний досвід – це потужний психоемоційний вибух. І якщо він здійснений у шлюбі, то все добре – це вияв любові між членами подружжя, довершення їхньої духовної та емоційної близькості. Як каже ККЦ (2327), статевість "стає особливою та правдиво людською, коли вона інтегрується в стосунки однієї особи з іншою, в повному і взаємному даруванні чоловіка і жінки впродовж всього життя". Не можна дати того, чого не маєш; якщо особа не є паном власного "я" – через чесноти і, конкретно, через чесноту цнотливості, – вона не володіє собою, а це робить неможливим дарування себе.
      Цнотливість – це духовна сила, яка звільняє любов від егоїзму та агресії. Наскільки особа послаблює цнотливість, настільки ж її любов стає егоїстичною, тобто – задовольняє жагу до приємностей і перестає бути даруванням себе. Дошлюбна чистота подружжя є свідченням взаємної пошани і глибокого розуміння таїнства подружжя як дару. Церква, стверджує добровільний і свідомий, нерозривний союз чоловіка та жінки, які є Божими співпрацівниками в ділі творення. Зрештою, за невірністю до шлюбу цілком може йти невірність після шлюбу, і ця невірність не конче може виявлятися в подружній зраді. Хто не вірний дружині в серці, у кого на думці інші жінки, з таким важко побудувати глибокі стосунки. Тому, досвід дошлюбної стриманості (якщо він був) допомагатиме подружжю і далі чинити опір блудові і гріхові.
      Для того щоб зберегти дошлюбну чистоту, потрібна мужність і терпіння. Серцю смиренному, покірному це до снаги. Той, хто співпрацюватиме із благодаттю Божою, стане переможцем над похіттю, бо він уже буде новим створінням у Христі (2 Кор 5,17). Життя в цнотливості та статевій стриманості не тільки виключає можливість неочікуваної вагітності та захищає від захворювань, що передаються статевим шляхом, серед яких найбільш небезпечним є СНІД, але, насамперед, є знаком та виявом любові. Вірність шостій і дев'ятій заповідям дозволить зберегти цей коштовний дарунок цнотливості, чистого серця й подарувати його чоловікові/дружині в день весілля. Ми бачимо тут величезну різницю між не правдивою любов’ю і любов’ю справжньою, котра є прагненням добра та щастя другої людини…
     Дорога молоде, ви повинні собі усвідомити, що вже тепер для когось живете і повинні берегти цей свій найбільший дар, яким є твоя чистота для того єдиного/єдиної. Вже тепер там десь живе твій майбутній чоловік, твоя майбутня жінка і очікують вони від тебе чогось особливого. Тому, твоїм обов’язком є збереження кожної цінності, котру маєш, в тому ж числі чистоти. Тим і характеризується зрілість, що дозволяє правильно оцінити та вказати, що є цінністю, а також наказує цю цінність вшанувати. Тому, незважаючи на це, яка сьогоднішня мода і течії ви повинні спокійно, без емоцій та награності подивитися в майбутнє – в своє майбутнє. І якщо зможеш це осягнути, якщо відважишся, щоб не підлягти моді, побачиш, що чистота є цінністю а висміювання її – якщо сказати найделікатніше – результатом розумового примітивізму та браку культури.
 Скажімо собі це сьогодні ясно та виразно, власне ті люди, котрі втратили дівочість намагаються відібрати їй характер цінності. Це вони хочуть вам говорити, що дівочість є пережитком, що дівочість – не цінність і висміюють тих, котрі її зберігають. Ці люди хочуть Вас переконати, що втрата чистоти, дівочості – це жодна втрата. 
   Дівчата та хлопці! Завжди той, хто щось має (хоча в невеликій кількості) є багатший від того, котрий не має цієї речі. А це є найкращим прикладом як нелогічним є переконання, що чистота – це немодний пережиток або дивацтво, котра є позбавлена вартості. 
   Дорогі молоді друзі! Найпрекраснішим та найбільш цінним шлюбним подарунком, який дає чоловік жінці, а жінка чоловікові, є щось, що зберігалося до цього моменту протягом багатьох років, щось, що ніхто інший не отримав та не отримає – щось єдине, одноразове, неповторне, безповоротне – дівочість. Ця жертвувана дівочість є для улюбленої особи найпрекраснішим скарбом.
     Ну і на кінець трошки статистики…Згідно з дослідженнями Американського Інституту Соціальних Прогнозів, підліткова сексуальна активність призведе до 1 млн. вагітностей щороку, до 460 тис. абортів, 134 тис. викиднів і 490 тис. позашлюбних дітей. Близько 3 млн. підлітків захворіє на венеричні 40 відсотків жінок – ВІЛ-інфіковані.
     Тож давайте, задумаймось про те чи потрібні нам такі статистики і що можемо зробити ми для того, щоб у світі поменшало таких сумних фактів! Подумаймо, чи хочемо ми входити в число тих, життя, яких розбите через нерозсудливість, непослух і наслідування “модних” тенденцій сьогодення! Подумаймо якими ми хочемо виглядати в очах Божих і в очах наших дітей! Подумаймо, якими хочемо самі бачити наших дітей, і який приклад і майбутнє ми їм даємо! Задумаймося, і зробімо висновки, пам’ятаючи про те, що , щоб змінити світ, потрібно насамперед почати з себе!