Wednesday, October 25, 2017

ВШАНУВАННЯ МАТЕРІ БОЖОЇ

У Старому Завіті знаходимо багато прообразів, котрі вказують на майбутню Матір Сина Божого, Спасителя людства. Такими прообразами були корабель Ноя, котрий врятував людський рід від знищення; Кивот Завіта, що містив у собі манну; Єрусалимська святиня, котра зовні була білою, а зсередини викладена золотом (Марія була вільна від скверни гріха, а серцем повна Божої любові); Юдит, котра вбила Олоферна, ворога свого народу; цариця Естер, котрої не стосувався закон смерті, виданий для всіх (як Марії - закон первородного гріха), і котра своїм заступництвом урятувала від смерті свій народ на чужині; мати братів Макавейських, котра була свідком страждань своїх сімох синів, і серце котрої (подібно, як серце Марії) простромив семикратний меч болю. Про життя Марії Євангелисти розповідають небагато. Докладнішими є "видіння" Катерини Еммеріх, записаних Брентаном.
Марію, Матір Ісуса Христа, називаємо "Матір'ю Божою", "Богородицею" або "Пресвятою Дівою". Вже Єлизавета називає Марію "Матір'ю Бога" (Лук. 1, 43). Єфезький Собор у 431 р. визнав назву "Богородиця", засуджуючи єресь Несторія, котрий учив, що Марія народила лише людську особу Ісуса Христа, з котрою згодом поєднався Син Божий. Церква вчить, що Марія народила Того, котрий є Богом і людиною в одній особі. Адже кожна дитина отримує свою душу не від матері, а від Бога, однак матір'ю називають жінку, котра народила дитину. Так само слушно називаємо Марію "Матір'ю Бога", хоча Вона не дала Ісусу Христу Божества. Справедливо також називаємо Марію "Пресвятою Дівою". Слова Марії, сказані до Ангела, свідчать про її рішення зберегти прижиттєве дівоцтво (Лук. 1, 34). Ще пророк Ісайя прорік, що Спасителя народить Діва (Іс. 7, 14). У Символі віри називаємо Марію "Дівою". "Марія зачала Ісуса як Діва, породила як Діва і після народження залишилась Дівою" (св. Авг.). Як той палаючий кущ Мойсея не згорів від вогню, так народження Ісуса Христа не порушило дівоцтва Марії. Як, воскресши, Ісус Христос з'явився перед Апостолами, пройшовши через замкнені двері, так і з'явився на світ, не порушуючи дівоцтва Марії (св. Авг.). Ісус Христос прийшов у світ як сонячний промінь, котрий проходить крізь скло, не порушуючи його (св. Авг.). Цим склом є Марія: Вона наче вікно неба, через яке Бог послав на світ справжнє світло (св. Золот.). Марія є "Дівою над дівами" (Церк. пісня). Згадка у св. Письмі про "братів" Ісуса Христа стосується Його близьких родичів. Євреї мали звичай називати своїх рідних братами: напр., Авраам називає свого небожа Лота братом (Буття 13, 8). Якщо би Марія мала інших дітей, котрі могли б піклуватися про Неї, Спаситель не доручав би її на хресті опіці св. Йоана Апостола, (св. Золот.). Христос названий "первородним", тобто, по єврейському закону (Вихід 13, 2), посвяченим на службу Господу. Ісус Христос був, зрештою, справді "первородним" серед Своїх братів-християн (Рим. 8, 29). Марія, крім Свого первородного Сина, має ще названих синів, ними є ми (св. Альф.). За дорученням Бога Марія обвінчалася з Йосифом тому, аби уникнути укаменування, яке їй загрожувало, якщо б Вона народила Ісуса, не маючи чоловіка, а також тому, щоб мати опікуна для себе і своєї Божої Дитини (св. Єр.). Очищенню в храмі Марія віддалася добровільно (2 лютого), як добровільно підкорився Ісус Христос обрізанню. "Марія" - єврейське слово, котре означає "пані" або "володарка" (св. Петро Хриз., св. Іван Дам.)- "Марія" означає також "просвічена" або "просвітителька" (св. Верн., св. Бонав.).
Марію, Матір Ісуса Христа, вшановуємо більше, ніж усіх інших Святих. Ще за життя Марія була у глибокій пошані. Під час благовіщення Ангел називає її "благодатною" (повною ласк) і "благословенною між жонами" (Лук. 1, 26). Це вже велика шана, коли Ангел з'явиться людині і людина може його шанувати. А при благовіщенні Втілення не людина Ангелові, але Ангел людині віддає шану; із цього виходить, що Марія стоїть вище, ніж Ангел, щодо заслуг і поваги (Св. Тома з Акв.). Єлизавета віддає Марії найвищу шану, називає її благословенною і Матір'ю Бога (Лук. 1, 42). Марія сама відчувала, що повік буде предметом загальної слави і пошани, бо говорить: "... віднині ублажатимуть мене всі роди" (Лук. 1. 48). Церква на кожному кроці спонукає нас до особливої шани Матері Божої. До кожної молитви "Отче наша" додає "Богородице Діво" і наказує нам згадувати Марію в різних молитвах (Достойно і т.п.). Церква запровадила більше свят на честь Марії й уложила дуже гарні Богослужіння до Неї ("Акафіст", "Параклис", "Травневі Богослужіння"). На честь Матері Божої постало багато храмів, серед яких не один прославився своїми відпустами і дивами, як напр., Зарваницька та Гошівська на Галичині, Люрд у Франції, Льоретто в Італії, Марія Цель в Австрії та ін. - Церква наділяє Марію найпочеснішими титулами, коли називає Її Матір'ю милосердя, Притулком грішників, Царицею небес і т. д. Ця велика шана Марії, однак, не є віддаванням її Божого вшанування. "Марію шануємо дуже високо, але як Бога шануємо лише Отця, Сина і Св. Духа" (Св. Етіф.).
Ми шануємо Марію так високо тому, що Вона є Матір'ю Бога і нашою Матір'ю. Хто по-справжньому любить Бога, той, певна річ, буде шанувати і Матір Бога, і шануватиме більше, ніж друзів Бога - Святих. Отже, по побожності до Діви Марії можна судити про міру любові Божої (досконалості) християнина. І справді, чим величніший був Святий, тим палкіше шанував Марію. - Марія справді є нашою Матір'ю, тому що за матір дав нам її Ісус Христос на хресті. Слова, які сказав Ісус до Йоана: "Ось матір твоя" (Йоан 19, 27), стосуються кожного християнина, бо Йоан на горі Голгофі представляв усіх вірних (св. Авг.). Діва Марія - це друга Єва, отже, друга мати роду людського. Як Єва внаслідок непослуху зробила нещасливим людський рід, так Марія ощасливила його своєю покорою (Св. Ірен.). Через одну жінку смерть прийшла у світ, друга принесла з собою життя (Св. Верн.), Отже, Марія є також Матір'ю Церкви. Марія як наша мати більше піклується про наше спасіння, ніж усі інші Святі. "Після Христа ніхто не дбає про нас більше, ніж Діва Марія " (св. Герм.). Любов усіх матерів на світі не зрівняється з любов'ю Марії до одного з її дітей (св. Верн.). Та особлива туга Марії за нас походить також звідти, що Марія із всіх Святих володіє найвищою мірою любові до Бога, а, отже, і найдосконалішою любов'ю до ближнього. Як море приймає в себе всі води, так Марія поєднує у собі любов усіх Святих. Марія докладно знає про усі наші найдрібніші життєві справи, бо й Ангели знають про це (Лук. 15, 7), однак, неможливо, щоб Ангели набагато більше знали наші потреби, ніж їх Цариця. Як добра дитина залюбки тримається своєї матері, так добрий християнин залюбки повинен перебувати у молитві при Марії, Матері Божій.

Ми шануємо Марію так високо також тому, що Бог підніс її понад усіма людьми і Ангелами. У царів є звичай дарувати особливі привілеї тим містам, в яких вони народилися, або в яких вступили на престол; так само і Цар неба обдарував особливими привілеями Свою Матір, котра Його народила (св. Єфр.). Бог саме обрав Марію Матір'ю Свого Сина, звільнив її від скверни первородного гріха, воскресив славно і взяв на небо її тіло і зробив її Царицею неба. Жоден Ангел, навіть найдосконаліший, не може сказати Богу так, як Марія: "Мій Сину". Цей привілей має виключно лише Марія. Марія є справді "пречудною Матір'ю" не лише тому, що є одночасно дівою і матір'ю, що є матір'ю людей і Творця, але передусім тому, що народила Того, котрий її саму сотворив. Марія - це чудо з чудес і - за винятком Бога - нічого на світі немає величнішого від Неї (св. Ізид.). Бог провістив ще в раю, що Марія буде вільна від найменшої гріховної скверни (Буття 3, 15); і це повторює пізніше вустами Архангела Гавриїла (Лук. 1, 28). У раю говорить Бог до пекельного вужа: "Вона зітре голову твою". А якщо Марія повинна була знищити чорта, то зрозуміло, що Вона ні хвилини не могла знаходитись під його владою через гріх. Гавриїл називає Марію "благодатною" (багатою на ласки), а де є багато ласки, там немає місця гріху. Гідність Ісуса Христа також вимагала того, щоб Марія була вільна від гріховної скверни. Якщо Бог призначає когось бути високогідним, то і наділяє його відповідними здібностями; через це й Син Божий, обираючи Собі Матір'ю Марію, зробив її гідною цього завдяки Своїй ласці (св. Тома з Акв.). Якщо хтось збудує собі власний будинок, то не віддасть його у володіння найбільшому ворогові; тим паче не міг Св. Дух віддати Марію, Свою святиню, у панування пекельному ворогові (св. Кир. Ал.). Св. Отці завжди називали Марію дівою "без скверни", а християни завжди молилися до "непорочної" Цариці неба і ставили статуї на її честь. Папа Пій IX, за одностайною думкою всіх єпископів Церкви, 8 грудня 1854 р. привселюдно оголосив, що правда про непорочне зачаття (без скверни первородного гріха) Діви Марії, є правдою проголошеною і що християни завжди у неї вірили. Під час Свого об'явлення в Люрді у 1858 р. Марія говорить про Себе: "Я Непорочне Зачаття". Марія була також незалежна від усякого, навіть найменшого особистого гріха (Соб. Трид. 6, 23). Отже, була схожа на кедр (Сир. 24, 7), який ніколи не порохнявіє; на лілію між терням (Пісня Піс. 2, 2), на дзеркало без плями (Прем. 7, 26). Отже, Марія дуже швидко досягла вдосконалення, Вона була схожа на виноград (Спр. 24, 23), що росте безперервно, поки не досягне висоти дерева, на котре спирається (св. Альф.). Як місяць перебігає свою дорогу швидше, ніж інші планети, так і Марія швидше дійшла до вдосконалення, ніж всі інші Святі (св. Альф.). Марія росла швидше у досконалості, бо була найближче на джерела усіх милостей і отримувала також більше ласк, ніж всі інші люди (св. Тома з Акв.), Отже, Марія була найсвятішою і найдосконалішою істотою. З першої хвилини Свого існування була вже найправеднішою серед найбільших Святих (св. Григ. В.). Своєю святістю Марія схожа на вежу Давида, котра велично піднялася на найвищу гору Єрусалиму (Пісня Піс. 4, 4), а також на вежу зі слонової кістки (Пісня Піс. 7, 4). Назву "золотого дому" (храму любові) носить Марія за Свою безмежну любов до Бога. Марія - "дзеркало справедливості". З-поміж усіх істот Марія відзначалася почуттям найглибшої любові до Бога і найменшою схильністю до тимчасових речей. Марія є "духовною трояндою", бо, як троянда перевершує усі квіти красою фарб і силою аромату, так Марія перевищує усіх Святих величчю любові до Бога і ароматом доброчесностей. Тому порівнюється Марія з "царицею в золоті офірськім" (Пс. 44, 10), а цим золотом є риза любові, прикрашена багатьма доброчесностями. Саме тому Бог любить Марію більше, ніж усіх Святих разом (Суарез.). Бог славно воскресив тіло Марії і взяв її відразу ж на небо. Читаємо, що св. Тома Апостол не зумів вчасно прибути на похорон Марії, але хотів ще раз побачити її тіло. Привели його Апостоли до домовини, відкрили її, але не знайли вже тіла Марії, лише саму тканину, в яку воно було вбране.

ВШАНУВАННЯ СВЯТИХ МОЩЕЙ

Людина по своїй природі охоче зберігає речі, які нагадують їй людей, котрих любила і шанувала. Діти зберігають предмети, пов'язані з родичами, ми всі шанобливо зберігаємо речі, котрі належали колись знаменитим людям. Мощами називаємо тіла Святих або їх останки, а також всі предмети, котрі були пов'язані колись із особою Ісуса Христа або Святих.
Слово "мощі" означає речі, котрі містять в собі чудесну силу, міць. Отже, мощі - це або усе тіло Святого, його рука, нога, або хоча б маленька кістка. Такі мощі зберігаються найчастіше у вівтарях; деколи вони стають власністю приватних осіб. Правдиві мощі завжди позначені іменем Святого і печаткою єпископа. Продавати їх заборонено, а предметом купівлі може бути лише їхня дорога оправа. З давніх-давен шанують також такі предмети, котрі були пов'язані з особою Ісуса Христа або Святих, напр., хрест Спасителя, ясла, ризи Ісуса Христа, хустка св. Вероніки і т.п. Святий хрест Спасителя відшукала імператриця Олена у 325 p.; частина його знаходиться в церкві Гробу Ісуса Христа в Єрусалимі. Частина ясел Дитяти Ісуса знаходиться в Римі в церкві Марії-Маджоре. Риза (туніка) Ісуса Христа, в яку Він був одягнений перед смертю, зберігається в кафедральній церкві у Тревірі. Стіл з кедрового дерева, при котрому Ісус Христос встановив Пресвяту Євхаристію, знаходиться в лютеранській церкві в Римі. Деякі мощі Ісуса Христа знаходяться в церкві в Аквіграні. Полотно, яким було оповите Тіло Христа у гробі, зберігається в Турині, хустка Вероніки - в церкві св. Петра в Римі. Дорогоцінними мощами є для нас уся свята Земля. Середньовічні походи хрестоносців (з 1096 по 1270) свідчать про те, як високо завжди цінували ці мощі християни. Особливою шаною користуються у святій землі місце розп'яття Спасителя і Його гріб на Голгофі (там височить церква св. Гробу, 100 м в довжину, збудована імператором Костянтином у 334 p.); печера смертної тривоги і місце Вознесіння на горі Оливній, світлиця на горі Сион, місце народження Ісуса Христа у Вифлеємі і місце Благовіщення в Назареті (хатина Пресвятої Діви знаходиться в Льоретто Італія з 1295 p.).
В усіх цих місцях височать церкви, які збудували імператор Костянтин та його матір св. Олена. З давніх-давен шанують також ризи Святих або засоби тортур мучеників, а також місця, де ті Святі народилися або поховані. Св. Антоній Пустельник (+356) шанобливо користувався плащем, який дістався йому у спадщину від св. Павла-пустельника, і який був пошитий з фігового листя; одягав його лише у найбільші свята (св. Єр.). Над гробами Святих збудовані вівтарі і церкви, в котрих відправляються Богослужения.
Мощам, тобто останкам тіл Святих, необхідно віддавати шану тому, що тіла Святих за життя були святинею і засобом Св. Духа, і колись воскреснуть у славі (Соб. Трид. 25). Останки померлої людини були для іновірців чимось огидним, для християн же - навпаки, дорогоцінним предметом (св. Вас), тому, що були оселею Св. Духа (І Кор. З, 6; 16, 19) і є насінням, з якого в день воскресіння постане дорогоцінне тіло (І Кор. 15, 42). Сам Бог шанує мощі Святих, бо діє через них, творячи найрізноманітніші чуда. Тому тіла деяких Святих є нетлінними, напр., тіла св. Тереси і св. Франца Ксаверія. У останках інших святих лишились нетлінними лише окремі члени, напр., язик св. Івана Непомука, св. Антонія з Падви, або права рука св. Стефана угорського; деякі тіла виділяють приємний аромат, напр., тіло св. Тереси. "Бог взяв Собі душі Святих, а нам залишив їх тіла" (св. Золот.).
Святих шануємо, шанобливо їх зберігаємо і відвідуємо їх. Мойсей, виходячи з Єгипту, забрав зі собою кістки Йосифа (Вихід 13, 19); отже, бачимо, що і євреї шанобливо зберігали мощі. Ще перші християни шанували та зберігали мощі св. мучеників. Св. Ігнатія, єпископа Антіохського, кинули на розтерзання левам у римському амфітеатрі, залишилися лише його кістки. Вночі ті кістки позбирали його товариші і віднесли до Антіохії (107 p.). Коли св. Полікарп, єпископ Смирни, загинув на вогнищі (166 p.), християни зібрали його кістки, і зберігали їх із більшою шаною, ніж дорогоцінні камені. Вже тоді почали будувати над гробами мучеників церкви, каплиці або вівтарі і відправляли там Службу Божу. Мощі Святих зберігають у дорогих посудинах (хрест Спасителя або ясла Дитяти Ісуса зберігають у срібних оправах). Тіла деяких Святих зберігаються у срібних домовинах, напр., тіло св. Івана Непомука в церкві св.Віта у Празі. Деякі мощі зберігають навіть у золоті, напр., мощі св. Боніфатія у Фульді. Так вшановує Церква мощі своїх Святих.
З давніх-давен існує звичай здійснювати паломництва до гробів Святих. До гробу св. Петра і Павла в Римі, а також до Св. землі здійснюються паломництва протягом 10 століть. Ще перші християни тисячами відправлялися в Св. землю; той, хто не відвідав Св. землі, вважався менш побожним, ніж інші (св. Єр.). Оріґен, найвидатніший християнський учений свого часу (+254), зробив обітницю здійснити паломництво до гробів Верховних Апостолів у Римі. "Відвідуємо гроби Святих і падаємо на землю перед ними, аби випросити для себе в Бога якусь милість" (св. Золот.). Вшановуючи св. мощі, можемо заслужити собі у Бога багато благ (Соб. Трид. 25). Мощі є для нас джерелом спасіння, з якого пливуть від Бога численні блага (св. Іван Дам.). Як зі скелі у пустині прорвалася вода (Вихід 16, 35), бо такою була воля Божа, так і біля мощів Святих спадають на нас численні блага, тому що так хоче Бог (св. Іван Дам.). Тіла Святих і гроби мучеників відганяють диявольські напасті і сприяють зціленню від найтяжчих хворіб (св. Юст.). Отже, шанування тіл померлих сприяє зціленню тіл живих. Св. Августин розповідає про численні випадки оздоровлень і два випадки воскресіння малих дітей, які одужали біля мощів св. Стефана у Північній Африці. Ще у Старому Завіті розповідається про те, як один померлий ожив, коли його тіло зіткнулося з кістками пророка Єлисея (І Цар. 13, 21). Ще за життя Святих творив Бог чудеса через їх тіла. Хвора жінка одужала, лише доторкнувшись до краю одягу Ісуса Христа (Мат. 9, 22). Одужали й ті, хто потрапив у тінь від постаті св. Петра (Діян. Ап. 5, 15) чи доторкнувся до хустки чи поясу св. Павла (Діян. Ап. 19, 12).

Зрозуміло, що це не мощі творять чудеса, а Бог заради заслуг Святих. Отже, не слід вважати забобоном те, що побожні люди здійснюють паломництва до святих місць, де Бог завдяки мощам і образам Святих творить чудеса.                           (св. Авг.).

Friday, October 20, 2017

ВШАНУВАННЯ СВЯТИХ


     Святими називаємо всіх тих, котрі померли в стані Божої ласки і знаходяться вже на небі; зокрема відносимо до них тих померлих, котрих Церква канонізувала, тобто проголосила святими. Не слід думати, що завдяки канонізації Церква відчиняє тому чи іншому померлому ворота неба. Канонізацією Папа лише привселюдно заявляє, що та чи інша людина жила свято (як це свідчить її життя), що знаходиться вже на небі (як стверджують доведені чудеса), і що саме тому вона заслуговує привселюдного шанування в Церкві. Канонізацію випереджає беатифікація. Церква дає наказ вшановувати певного Святого лише в деяких місцевостях, а при канонізації - в цілій Церкві. Вивчення життя Святого і здійснених ним чудес, яке передує канонізації, ведеться надзвичайно докладно і строго. Цим займається спеціальний суд присяжних, який складається з кардиналів, адвокатів, медиків і філософів. Канонізація може наступити не раніше, як через 50 років після смерті Святого. Святих деколи порівнюють з зірками (бо їх багато і вони різні, як і зірки), з коштовними каменями, тому що вони не часто з'являються серед загалу людей, і мають велику ціну в очах Бога; з кипарисом, котрий ніколи не зотліває, тому що вони зуміли уберегтися від гнилі гріха; з високими ліванськими кедрами, бо вони досягли найвищої досконалості; з пахучими ліліями, тому що поширювали між людьми аромат добрих справ (св. Тома з Акв.); з ковадлом, бо не впали під ударами долі (як ковадло не змінюється під ударами молота) (св. Єфр.); з раєм, наводненим чотирма річками, бо сяяли чотирма головними доброчесностями (св. Ізид.). Святі є стовпами Церкви, бо підтримують її своїми молитвами (св. Золот.); є вежами Церкви, бо зміцнюють її велич, силу і значення (Вен.).
     Церква бажає, щоб ми віддавали привселюдну шану тим Святим, котрих вона проголосила Святими. Церква знає, що вшанування Святих є для нас чимось "добрим і вартісним" (Соб. Трид. 25). Вона користується кожною нагодою, щоб заохотити нас до шанування Святих. При хрещенні дає кожному віруючому ім'я одного із Святих. Кожного дня Церква святкує пам'ять одного із Святих, ставить у храмах статуї Святих та їх образи, звертається до Святих під час Богослужінь.
     Вшанування Святих тісно єднається з вшануванням Бога, бо ми шануємо Святих лише для Бога. Вшановуємо Святих лише для Бога тому, що в них відображається Святість Бога. Святих шануємо також тому, що вони були знаряддям, яке Бог використовував для нових і незвичайних справ (св. Берн.). Святих не можемо шанувати з огляду на них самих, тому що їхні діла служать лише славі Бога, котрий через них творив, а не славі їх самих. За гарний образ не славимо пендзель, за гарну книжку не славимо перо, за гарну мову - язик. Отже, Бог є предивний і Бог є єдино правдивий у Своїх Святих (св. Берн.). Тому не говорить Марія: "Я зробила велике" - але: "Велике бо вчинив мені Всемогутній" (Лук. 1, 49). Як вшанування Святих стосується і Бога, так само стосується Бога і зневага, яку проявляють люди до Святих. Ісус Христос говорить, що той, хто погорджує Апостолами, погорджує Ним самим (Лук. 10, 16), а хто немилосердний до ближнього, той немилосердний до Нього самого (Мат. 25, 40). Наскільки ж більше повинно ображати Бога зневажання Святих, котрих Він любить набагато сильніше, ніж людей на землі! "Хто шанує Святих - шанує Ісуса Христа, а хто погорджує Святими - погорджує Христом" (св. Амвр.). Пошана, яка віддається Святим, зовсім не применшує вшанування Бога. Навпаки, це лише доказ ще більшої поваги до нього (св. Єр.). Так і любов до ближнього не применшує любові до Бога; навпаки, любов до Бога зростає разом із любов'ю до ближнього (св. Єр.). Вшанування Святих зовсім не применшує вшанування Бога також тому, що Святих шануємо зовсім інакше, ніж Бога.
     Вшанування Святих не є уславленням або віддаванням їм шани Божої. Славимо лише Бога, а не Святих, бо знаємо, яка безмежна прірва між Богом і Святими. Хоч Святі значно вищі від нас щодо позитивних якостей та своєї значимості, все ж таки вони є лише створіннями, як і ми. Отже, наше вшанування їх є лише глибокою повагою, яка схожа на повагу до прославленої людини. Ця пошана подібна до пошани, яку віддаємо Святим слугам Божим уже тут, на землі, але вона більш виразніша і палкіша, тому що Святі царствують у небесній славі як переможці (св. Авг.). Святі не вимагають від нас, щоб ми їх прославляли. Коли Товит разом із родиною упав до ніг Архангела Рафаїла, той йому сказав благословити не його, а Бога і Богу славу співати (Тов. 12, 18). Св. Йоан Євангелист припав до ніг Ангела, котрий сказав йому: "... я співслуга твій і братів твоїх, що мають свідчення Ісуса; Богу клонися" (Одкр. 19,10). Коли стаємо на коліна біля могил Святих або перед їх образами, то цим не віддаємо їм шани як Богові, так, як і не робить цього слуга, котрий на колінах благає свого пана про якусь ласку. Коли відправляємо Службу Божу в честь Святих, коли присвячуємо їм храми і вівтарі, то, завжди звертаємося до Бога, а Святих лише просимо, щоб вони наші пожертвування або молитви донесли до Бога. Вшанування Святих не є ідолопоклонством, не є і виявом недовіри до Христа. Вшанування Святих є виявом покори. Відчуваючи свої провини, не маємо відваги самі постати перед Ісусом Христом, тому вибираємо собі посередника, прохання котрого можуть принести більший успіх.
     Вшановуємо Святих тому, що вони є друзями Бога, князями неба і нашими добродіями. Святі назавжди є друзями і слугами Бога. Кожна чесна людина бажає того, щоб поважали її друзів, і почуває себе особисто приниженою, якщо хтось ними нехтує. Як же ж повинен жадати того Бог щодо Своїх Святих! Бог хоче, щоб ми шанували передусім тих, котрі за життя любили Його понад усе (св. Альф.). Живучи на землі, Святі уникали будь-якої слави та пошани; безбожні і злі люди зневажали їх, переслідували і ображали. Тому Бог прагне, щоб після смерті їх невинність і доброчесність стала відома усім, щоб усі християни вшановували їх (Кохем.). Бог також бажає, щоб ті, котрі стоять нижче, дійшли до спасіння через посередництво тих, хто стоїть вище (св. Тома з Акв.). Більше того, Бог сам шанує Святих; Він творить чудеса на їх прохання і карає за заподіяну їм образу. Ісус Христос сам говорить: "Того, хто мені служить, пошанує Отець" (Йоан 12, 26). -- Вшановуємо Святих заради їх почесного становища на небі. Майже кожний Святий зробив для нас щось добре. Один приніс нашій вітчизні світло Євангелія (напр., св. Кирило та Мефодій слов'янам), інший зберіг католицьку віру від знищення (Св. Ігнатій Льойоля завдяки заснуванню чину єзуїтів), ще інші залишили нам дорогоцінні книги (св. Августин, св. Франц Селезій) і т.д. Заради Святих оберігає не раз Бог їх ближніх. Заради 10 праведників Бог був готовий пробачити Содому (Буття 18, 32), заради Йосифа благословив Бог увесь дім Потіфара (Буття 39, 5), заради заслуг Давида зберіг Бог царство розпусного царя Соломона (І Цар. 11, 12), з огляду на вибраних будуть скорочені дні суду (Мат. 24, 22). Святі заступаються перед престолом Бога за своїх рідних і земляків. Пророк Єремія і після смерті не переставав молитися за єврейський народ і за святе місто (II. Мак. 15, 14). Святі на небі і віруючі на землі є членами одного тіла. Коли один член страждає, страждають разом із ним і всі, і всі допомагають один одному. Тому і Святі на небі підтримують нас своїми молитвами (св. Бонав.).
     Вшановуємо Святих тим, що благаємо у них заступництва за нас перед Богом, щорічно відзначаємо їх свята, шануємо їх образи і мощі, носимо їх імена, віддаємося під їх опіку, прославляємо їх заслуги в розмовах і піснях. Найкращим ушануванням Святих є наслідування їхніх доброчесностей. Нашим призначенням є те, щоб ми колись стали товаришами Святих у Царстві небесному. Тому єднає нас із ними взаємна любов. Разом із Святими ми належимо до одної великої Божої родини, до "єдності Святих". Тому Святі заступаються за нас в основному тоді, коли ми звертаємося до них, тобто коли просимо їх про молитву перед Божим престолом. Через звертання до Святих визнаємо одночасно нашу віру в те, що їх молитви мають велику силу; отже, це звертання є виявом нашої до них пошани. Вшанування пам'яті Святих триває з часу заснування Церкви. Перші християни старанно записували день смерті кожного Мученика, щоб щорічно відзначати його (св. Кипр.). і слушно. Якщо відзначаємо ювілеї різноманітних важливих подій, дні пам'яті знаменитих людей, чому ж не повинна Церква святкувати дні пам'яті своїх найзнаменитіших членів!
     Шануємо образи наших родичів або знаменитих людей. Радо зберігаємо пам'ятки про дорогих нам людей. У Парижі є спеціальний храм, так званий пантеон, в якому зберігає народ тіла славетних людей, ушановуючи таким чином пам'ять про них. Наскільки ж більше ми повинні вшановувати образи та мощі Святих! Часто називаємо іменами прославлених людей міста, вулиці, заклади; тим справедливіше вибирають вірні для себе імена великих Божих Святих під час Хрещення або вступу до монашого чину. Віруючі віддають під опіку Святих церкви, вівтарі, міста і цілі краї; таких Святих називаємо "Покровителями" (патронами). Знаменитих людей прославляємо в розмовах і піснях, так само славить Церква своїх Святих. Однак, найбільше ми повинні пам'ятати про те, щоб наслідувати Святих у доброчесностях і досконалості.
     Вшановуючи святих, заслуговуємо на Божу ласку. Вшановуючи Святих, заслуговуємо у Бога багато благ. Якщо у чомусь, можливо, відмовив би Бог одному Святому, то багатьом Святим не відмовить; також і протоігумен не відкине прохання, якщо попросять усі монахи (Дид. Н.). Як жебрак, котрий іде через місто від хати до хати і просить милостиню, так і ми повинні в тому небесному місті проходити то вулицею Апостолів, то вулицею Мучеників, дівиць або ісповідників і всюди просити заступництва у Бога (св. Бонав.).
     У різні моменти життя християни звичайно звертаються до відповідних Святих. Доведено, що деякі Святі можуть нам бути особливо корисними в тій або іншій потребі. Так, напр., з проханням щасливої смерті звертаємося передусім до св. Йосифа (при смерті котрого були присутні Ісус і Марія); в тимчасових матеріальних потребах - також до св. Йосифа (котрий годував і виховував Ісуса); при загрозі пожежі - до св. Флоріана (котрого втоплено за віру); при хворобі шиї - до св. Власія (тому що він допоміг видужати хлопцеві від цієї хвороби); при захворюванні очей - до св. Отилії (котра при хрещенні прозріла); під час епідемій - до св. Роха (котрий доглядав і зцілював заражених); якщо когось безчестять людські язики, той звертається до св. Івана Непомука (котрий помер, оберігаючи тайну сповіді); щоб знайти загублену річ, звертаємося до св. Антонія з Падви (котрому хтось вкрав рукопис, але під впливом його молитов віддав його) і т. д. Можна припустити, що Бог наділив деяких Святих особливою силою і вмінням допомагати в деяких потребах (св. Тома з Акв.). Можна також на основі різних чудесних пригод зробити висновок, що Святі особливо цікавляться особами, котрі опинилися в подібній ситуації і потребують допомоги, якої вони колись потребували; або місцевістю, в якій вони колись жили і т.п. У деяких місцевостях зустрічаємо вшанування так званих "14 святих Покровителів у потребі". Це вшанування є дуже давнє і стосується найвизначніших Святих із перших часів християнства. До числа цих Святих належать Святі різного віку і стану, котрі вже в ранній період християнства зазнали великої пошани, а згодом різні стани обрали їх своїми покровителями в різних потребах. Серед тих Святих знаходимо три дівиці (св. Варвару, св. Катерину і св. Маргариту), одне дитя (св. Віта), одного юнака (св. Юрія), двох єпископів (св. Дионісія і св. Власія). Крім св. Ідія, опата (що походив з Афін і жив близько 700 p.), всі інші були Мучениками. Щоб забезпечити успіх своїй молитві, люди зверталися відразу до усіх Святих. Апостольська Столиця прихильно ставиться до такого Богослужіння. Підтвердженням цього є те, що у 1898 р. Папа підніс відпустову церкву "14 Святих" у Франконії (Баварія) до гідності папської базиліки.

Глава УГКЦ у Римі вручив Нагороди примирення Капітули польсько-українського поєднання.

  12 жовтня у каплиці Української папської колегії Святого Йосафата відбулася урочиста церемонія вручення відзнаки Капітули польсько-українського поєднання. Розпочалося святкове дійство привітанням ректора колегії о. Луїса Касьяно, ЧСВВ, учасників урочистості – Блаженнішого Святослава, Глави УГКЦ, кардинала Леонардо Сандрі, Архиєпископа Циріла Василя, представників дипломатичного корпусу України і Польщі, представників радіо Ватикану та всіх гостей.
     Після слів привітання ректора Блаженніший Святослав очолив молитву чотирма мовами – українською, польською, італійською та англійською. У зверненні до присутніх Предстоятель УГКЦ зазначив, що тридцять років тому в Римі представники Синоду УГКЦ та Польської Єпископської Конференції не лише підписали Декларацію про взаємне прощення, а й розпочали духовний шлях примирення між двома народами. Блаженніший Святослав, зокрема, підкреслив величезний внесок у цей процес святого папи Івана Павла ІІ. Після цього відбулося саме вручення нагород-статуеток, що зображають дві квітки: мак і волошку. Вони символізують український і польський народи. Цієї нагороди вдостоїлися Конгрегація для Східних Церков та три секції радіо Ватикану – українська, польська і словацька. Конгрегація для Східних Церков нагороджена за підтримку цінностей, що об’єднують народи для побудови спільного майбутнього, у гармонії зі словами св. Івана Павла ІІ: «Нехай завдяки очищенню історичної пам’яті всі будуть готові вище ставити те, що єднає, ніж те, що роз’єднує, щоб разом будувати майбутнє, засноване на взаємній повазі, на братній співпраці та автентичній солідарності»». Редакція Ватиканського радіо (польська, українська та словацька секції) нагороджена за об’єктивну передачу інформації і за пропагування міжкультурного діалогу в Центрально-Східній Європі, перемагаючи стереотипи та взаємні упередження.
      Глава УГКЦ: «Треба, щоб справа українсько-польського примирення стала частиною християнської культури Польщі і України» У неділю, 15 жовтня, у Києві відбулося урочисте відкриття вулиці Івана Павла ІІ. Відкриттю передувала Свята Меса в костелі Святого Миколая (вул. Велика Васильківська, 75), яку з владикою Віталієм Кривіцьким, Єпископом Києво-Житомирської дієцезії РКЦ в Україні, та владикою Михайлом (Колтуном), Єпархом Сокальсько-Жовківським УГКЦ, відслужив Блаженніший Святослав, Отець і Глава УГКЦ. У святковій події взяли участь: Надзвичайний та Повноважний посол Республіки Польща в Україні Ян Пєкло, представники Польського сейму, Надзвичайний і Повноважний посол Хорватії в Україні Томіслав Відошевіч, українські політики, представники влади та громадські діячі. «Сьогодні є визначна подія, тому що одна з вулиць названа іменем святого папи Івана Павла ІІ. Хочу побажати всім киянам не просто ходити вулицею Івана Павла ІІ, а йти дорогою, яку він нам вказав», − зазначив Глава Церкви.
     Блаженніший Святослав наголосив на тому, який важливий внесок зробив папа Іван Павло ІІ для народів Європи: «Його названо найбільшим гуманістом ХХ століття, бо він, утверджуючи гідність кожної людської особи, валив мури, які роз’єднували тодішню Європу. Він будував єдність між країнами та народами. Зокрема до свого польського народу одного разу сказав такі слова: “Не бійтеся!” Мій попередник Блаженніший Любомир повторив ті самі слова 1 грудня 2013 року до українців на Майдані: “Не бійтеся!”»
      Глава УГКЦ розповів, що Іван Павло ІІ відомий як той, хто повалив Берлінський мур, хто завдяки своїй ідеї про мир між європейськими народами став батьком сучасної оновленої Європи. «Ми знаємо, що він був першим папою-слов’янином, першим папою-поляком, а ще великим даром не тільки для польського, а й для українського народу», − сказав Блаженніший Святослав.
     Предстоятель УГКЦ зауважив, що не випадково цими днями Іван Павло ІІ у Римі урочисто був проголошений покровителем українсько-польського примирення, і нагадав про перший акт примирення між польським і українським єпископатом. «Саме цими днями ми відзначаємо тридцяту річницю акту примирення між польським і українським єпископатом, який відбувся напередодні підготовки тисячоліття Хрещення Русі-України в Римі.
     Адже тоді вперше єпископи УГКЦ і Польської Єпископської Конференції попросили один в одного прощення за ті кривди, які поляки і українці нанесли один одному упродовж ХХ століття», − сказав Глава УГКЦ. «З висоти тридцяти років ми відчуваємо, що замало підписати гарну декларацію. Треба, щоб справа примирення між польським і українським народом стала частиною християнської культури Польщі і України. Нехай це свято стане ще одним кроком для того, щоб цей “бальзам прощення” − уділеного і отриманого − очистив нашу національну пам’ять, звільнив нас від ран минулого і дозволив нам разом далі рухатися у спільне, мирне і об’єднане майбутнє»,

 підкреслив Блаженніший Святослав.

Thursday, October 12, 2017

«Україна чекає на вас», ‒ Глава УГКЦ до Святішого Отця Франциска.

У Ватикані відбулася зустріч Предстоятелів Східних Католицьких Церков із Святішим Отцем Франциском. Блаженніший Святослав подякував Папі Римському за підтримку українського народу та відновив запрошення відвітати Україну. «Я хочу подякувати вам, Ваша Святосте, за підтримку та допомогу Україні. Нас відвідали два ваших посланці: спочатку кардинал П’єтро Паролін, Держсекретар Ватикану, а цього року – кардинал Леонардо Сандрі, префект Конгрегації для Східних Церков. Тепер, Святіший Отче, діти очікують візиту свого батька», ‒ сказав Блаженніший Святослав. Глава і Отець УГКЦ наголосив, що Мінські домовленості не функціонують і політики сьогодні не знають, як припинити війну в Україні, однак «наш народ вірить, що ваш візит, як посланця миру, може зупинити війну». Папа Франциск запевнив Блаженнішого Святослава про свою підтримку України та розповів: «Перед іконою, котру ви мені колись подарували в Аргентині, я щоденно запалюю свічку за мир в Україні й молюся за припинення війни». 
«Я радий зустрітися сьогодні з вами, Главами і Отцями Східних Католицьких Церков, щоб розділити радощі та болі ввірених вашій душпастирській опіці вірних», – сказав Папа Франциск, вітаючи у понеділок, 9 жовтня 2017 року, Патріархів та Верховних Архиєпископів, між якими був також Глава УГКЦ Блаженніший Святослав. У зустрічі взяли участь також Державний Секретар Святого Престолу та провід Конгрегації для Східних Церков. «Турбота про всі Церкви проявляється також і через ієрархічне сопричастя з Єпископом Риму, Наступником святого Петра. Саме бути Єпископом Риму є основою Петрового служіння, що є служінням проводу любові та в любові», – зазначив Папа Франциск, додаючи: «Я переконаний, що потрібно додати імпульсу та належно оцінити у Церкві зв’язок, що поєднує колегіальність та Петрову першість, щоби здійснювати “диякональну першість” як Servus servorum Dei (Слуга слуг Божих) ».
Святіший Отець пригадав, що серед завдань Наступника святого Петра є дбати про добрих єпископів у місцевих Церквах в усьому світі. «Тож прошу вас і ваші Синоди співпрацювати в цьому настільки важливому служінні, аби визначати мужів, придатних до цього служіння», – сказав Папа, запросивши учасників зустрічі до спілкування: «Тепер передаю слово вам і намагатимуся відповісти на ваші запитання». Тоді відбувся обмін думок щодо тем, які озвучив Святіший Отець. Пригадаємо, що Глави Східних Католицьких Церков прибули до Риму, аби взяти участь у пленарній зустрічі Конгрегації для Східних Церков, що збігається із відзначенням сторіччя цього ватиканського відомства.  

Блаженніший Святослав: «Коли ви лежите на ложі страждань - ви перебуваєте у Божій долоні»

З християнської точки зору, кожен із нас повинен співпереживати та співстраждати з хворою людиною, оскільки це є один із видів нашої любові до ближнього. Для цього потрібно насамперед довіритися Господу, який через труднощі в нашому житті закликає нас переосмислити свій життєвий шлях. Таку позицію висловив Отець і Глава Української Греко-Католицької Церкви Блаженніший Святослав в інтерактивній програмі на «Живому ТБ», говорячи про завершення земного життя і паліативну допомогу. «Дуже важливо, щоб хворий та його близькі відчули солідарність Церкви і всього Божого люду, щоб у нашому болі і стражданні ми знали, що не є самі. Я хочу подякувати тим рідним і близьким, які співстраждають із членами своєї родини, які переживають біль своїх рідних. Ісус Христос навчає, що ми повинні любити ближнього. Тож співстраждати з ближнім ‒ це один із видів нашої любові», ‒ звернувся Глава УГКЦ до важкохворих людей і додав, що Господь є разом і з ними, усе в Його руках. «Відчуйте, що ваше життя є в руках Божих. Лежачи на своєму ложі страждань, ви перебуваєте у Божій долоні. Відкрийте Його батьківську опіку, Його любов до себе», ‒ закликав Блаженніший Святослав. На його думку, причиною багатьох страждань також є недбальство, коли не рідко в медичних закладах дивляться на хворого не як на пацієнта, а як на джерело прибутку. Така бездіяльність є подібною до евтаназії: люди, які покликані служити, просто не виконують своїх обов’язків. Також Предстоятель УГКЦ висловився щодо знеболювання для важкохворих: «Церква вважає знеболювання навіть за допомогою сильнодіючих препаратів морально оправданим». Однак деякі люди відмовляються від знеболювання і здатні терпіти сильний біль як покуту за гріхи. Проте Церква не заохочує до такого виду покути. «Тут потрібно поступати зріло і мудро. Самостійно не можна вирішувати про певний вид покути і умертвлення. Необхідно користати з поради духівника. З точки зору паліативної опіки і допомоги, не потрібно боятися пацієнтам прийняти такого виду допомогу, прийняти ті “інструменти”, які є доступними для стражденної людини», ‒ підкреслив Глава УГКЦ.
«Евтаназія завжди є вбивством» З християнської точки зору, евтаназія завжди є злочином, вбивством, оскільки ми прямо, свідомо і добровільно забираємо передчасно в людини її життя. Таку позицію висловив Отець і Глава Української Греко-Католицької Церкви Блаженніший Святослав в інтерактивній програмі на «Живому ТБ» на тему «Дар життя» про завершення земного життя і паліативну допомогу.
Предстоятель відзначив, що дуже часто сучасне суспільство говорить про так звану допомогу при самогубстві, апелюючи до того, що людина просить дати їй препарати, які її вб'ють, щоб припинити її страждання. «Гадаю, сьогодні медицина має багато препаратів, які можуть полегшити страждання людини. Дуже часто прохання про самогубство, про яке ми чуємо, це є криком душі, відчаю, криком людини, яка просто потребує допомоги...» – сказав Глава Церкви. За його словами, Церква не вважає евтаназію актом милосердя до важкохворого. «Термін «евтаназія» означає «солодка смерть». Евтаназія відома ще з римських часів, як можна легко померти без зайвих страждань. Папа Іван Павло ІІ називав евтаназію «фальшивим милосердям». А з моральної точки зору, це вбивство, коли ми свідомо і добровільно штучно припиняємо людське життя», – переконує Глава УГКЦ. «Той, хто пропагує такі вчинки, може знайти багато виправдань і мотивацій. Але з християнської точки зору, евтаназія завжди є злочином, вбивством, оскільки ми прямо, свідомо і добровільно забираємо передчасно в людини її життя», – підкреслив Блаженніший Святослав.    

ВШАНУВАННЯ ОБРАЗІВ

Люди вшановували образи віддавна.  Відколи існує християнство, відтоді люди вшановують образи (св. Вас). Переховуючись у катакомбах, первісні християни віддавали честь образам Ісуса Христа, Матері Божої з Дитям, а також тим, на яких були зображені події зі Старого і Нового Завітів (воскресіння Лазаря, Даниїл у ямі з левами, три юнаки у вогняній печі). З часом вшанування образів набирало все більшого значення. Образи святих, статуї і хрести встановлювали не лише у святинях, але і на площах, дорогах. У VIII ст. грецькі імператори заборонили вшановувати образи - їх нищено, публічно спалювано, фрески на церковних стінах забілювано, а тих, хто шанував образи, переслідувано і жорстоко карано. Це була доба т.з. іконоборства. Але на Нікейському Соборі було проголошено, що вшанування образів дозволене, але заборонене лише віддавання їм Божої честі.
Образи (статуї) святих - це образи (статуї), які зображають Ісуса Христа, святих або релігійні правди. Ісуса Христа майже на всіх образах представляють однаково: поважне і лагідне обличчя, довге волосся, високе чоло, коротка борода, на грудях палаюче серце. Матір Божу зображають по-різному: як Марію-Помічницю з Дитям на руках (що символізує Втілення), як Матір-Страдницю з тілом Ісуса на лоні (що символізує спасіння), як Непорочне Зачаття (так Вона сама себе назвала в Люрді 1858 р.), без Дитини, в білій шаті, білій заслоні, з вервицею в руках; як Царицю небес (Одкр. 12, 1) в сяючому одязі, з 12-ма зірками навкруг голови і з місяцем під ногами. Святих переважно малюють із сяйвом (ореолом) навколо голови. Таке сяйво мали деякі святі ще за життя (Мойсей, Стефан, Ісус Христос на горі Тавор і т.п.). Пап, єпископів, священиків малюють в церковному одязі, інші святі можуть бути зображені з лілією, яка означає доброчесність, з книжкою - знання, з палаючим серцем - любов до Бога, з пальмою - постійність, з оливною гілкою - лагідність. Св. Петра завжди зображають з ключами в руках; св. Матея - з Ангелом у людській постаті, починає своє Євангеліє від родоводу Ісуса Христа; св. Марка - з левом, бо його Євангеліє починається словами: "Голос вопіющого в пустині", св. Луку - з волом, бо Його Євангеліє починається згадкою про жертву Захарії (Лука намалював перший образ Матері Божої, тому його зображають і як живописця), св. Йоана малюють з орлом, бо Євангеліє починається високими словами про Божество і немов підноситься над землею. До образів святих належать і образи, які представляють правди віри (напр., Пресвяту Трійцю, чистилище і т.п.) або біблійні події (Благовіщення Діви, Хрещення Ісуса Христа і т.п.). Образи святих, які викликають чудесні зцілення або інші чуда, називають чудодійними (чудотворними). Особлива шана віддається хресту Спасителя. Немає Церкви, вівтаря, кладовища без хреста Спасителя. Неможливо уділити жодної Тайни, відправити жодної Служби Божої або будь-якого богослужения, якщо немає при тому хреста. Ось як високо шанує Церква святе дерево хреста. Хрест сяє на коронах князів, на грудях єпископів або, як орден, прикрашає груди заслужених людей. Хрести височіють при дорогах і на полях для потіхи подорожнього і працюючого в поті чола хлібороба. Неграмотний підтверджує хрестом правду своїх зізнань. З хрестом у руках залишає християнин цей світ і його бере з собою в домовину. В кожній християнській оселі повинен бути хрест; поганий знак, якщо в домі християнина є багато світських образів, а хреста немає.
Шана, яку віддаємо образу, стосується того, хто зображений на ньому, отже, або Христа, або Святих (Соб. Трид. 25). Шана, яку віддаємо образу, стосується Того, котрий за нас вмер на хресті (св. Амвр.). Отже, ми віддаємо шану не матеріалу, з якого зроблений образ, а тому, хто на ньому зображений (2 Соб. Нік.). Коли цілуємо книгу Євангелія, то цей прояв шани не стосується ані паперу, ані друкарської фарби, але стосується слів Божих, котрі містяться в цій книзі; якщо знищити текст, книга відразу втратить у наших очах свою попередню вартість. Це ж стосується і вшанування образів Святих. Віддаємо шану образам Святих тим, що маємо їх в своїх оселях, молимося перед ними, знімаємо перед ними головні убори, прикрашаємо їх; а також тим, що здійснюємо паломництво до чудесних образів у відпустових місцях. Шана, яку віддаємо образам Святих, далека від славлення (віддавання їм шани Божої)! "Образ не для славлення, а для того, щоб завдяки ньому навчитися, що саме ми повинні славити" (св. Григ. В.). Коли родичі цілують своїх дітей або діти батьків, то виражають цим лише любов і доброзичливість, яку відчувають до них серцем; так само, коли шануємо образи святих, то виражаємо лише нашу любов і доброзичливість щодо тих, кого нам образ являє (св. Ніль.). Якщо запалюємо вогонь перед образами Святих і палимо кадило перед ними, то таким чином хочемо лише зримо уявити собі світло Св. Духа і доброчесності Святих (св. Герм.).
Ми ніколи не розраховуємо на допомогу самих образів, але очікуємо її від Бога завдяки заступництву Святих. Лише іновірці покладали надії на образи, приписуючи їм якусь силу. Однак, так не вважають християни-католики (Соб. Трид.). І Мойсей розраховував не на допомогу палиці, якою здійснював такі великі чудеса, а тільки на допомогу Бога. Шануючи образи Святих, досягаємо діючої ласки, а не раз навіть надзвичайних ласк; образ допомагає нам зосередитися під час молитви і утверджує в нас добро. Образи Бога і Його друзів отінені ласкою Св. Духа. Де б не з'явився знак хреста, він відразу виганяє з цього місця диявольську злість (св. Амвр.). Скільки ж грішних душ навернулося лише завдяки розгляданню образу якогось Святого (так навернулася Марія-єгипетська, коли розглядала образ Матері Божої в церкві св. Хреста в Єрусалимі). Завдяки образам Святих часто досягаємо надзвичайних ласк. Доказом цього є численні дива, які Бог чинить завдяки їм. Образи Святих оберігають нас від розсіяності під час молитви. Вони - наче ті щаблі драбини, по котрих легше можемо дістатися до неба (А. Штольц.). Перед образами молимося звичайно побожніше, тому й молитву нашу Бог вислуховує швидше. Численні пожертви, які складають люди перед образами, є для нас доказом того, що їх молитви були вислухані. Образи Святих є для нас німою проповіддю, тому що вони або яскраво унаочнюють якусь правду віри (напр., Пресвяту Трійцю, чистилище, воскресіння і т. п.), або заохочують нас до наслідування Святих. Кожний образ є наче коротким життєписом особи, котра зображена на ньому (св. Герм.). Образ не раз має більшу силу, ніж проповідь. Те, що сприймається вухом, повільніше діє на душу, ніж те, що постає перед очима (Горацій). Образи служать неосвіченому народові замість книжки (св. Григ. В.). Саме тому в середні віки, коли ще не було друкованих книжок, образи Святих були широко розповсюджені (з тих часів походить вертеп, звичай споряджати Божий Гріб і т. п.). У наших церквах образи розташовані на стінах і вівтарях; для неосвіченого народу вони служать ніби коротким витягом істин цілого катехизму. 

ПРО СНИ

Ворожбою грішить той, хто за допомогою невідповідних засобів намагається довідатися про таємні речі або передбачити майбутнє. Такою ворожбою була, напр., у нехристиян астрологія, тобто тлумачення долі людини на основі руху зірок. У римлян авгури пророкували майбутнє на основі спостережень за польотом і криком птахів або ворожили на жирі святих курей. Та й сьогодні нерідко зустрічаємося з ворожінням. На основі появи комети не один пророкує війни, неврожай або епідемію. Розповсюджена ворожба на картах. Пояснення снів, сонники, ворожіння на лівій руці, відгадування майбутнього на основі чисел, цифр і різних подій - все це веде свій початок із забобонної ворожби. Так, напр., чхання зранку повинно означати дарунок, виття собаки - віщування смерті сусіда; якщо годинник зупиниться без причини - помре хтось із рідні, якщо сова сяде на дах - також помре хтось із рідні і т.п. Про ворожбитів говорить св. Амвросій: "Не знають свого майбутнього, а хочуть знати майбутнє інших. Нерозумно чинить той, хто вірить у щось подібне".  Спіритизмом називаємо виклик духів, щоб дізнатися від них про потаємні речі. Найдокладніші подробиці про спіритизм читач знайде в науці про Ангелів. Спіритисти стають знаряддям духа, вони хочуть, щоб невідомий їм дух користувався їхніми руками або словами, як знаряддям, тим чи іншим способом; напр., стуканням виявив їм свої думки і таємниці. "Злочином є давати себе повчати дияволам, коли маємо під рукою, святе Письмо (Слово Боже)" (св. Тома з Акв.). Господь зневажає тих, хто хоче дізнатися правди у померлих (Втор.18,11-12). Спіритистів виправдовують часто тим, що вони є християнами, що часто вживають ім'я Боже і навіть моляться. Про це говорить св. Золотоуст: "Якраз тому гордую ними, що зловживають іменем Божим і зневажають Його, що називають себе християнами, а чинять, як погани" (св.Золот).  Чародійством називаємо виклик духів, щоб за їхньою допомогою чинити чудесні діла. Відомо, що були, в основному між іновірцями, люди, котрі робили мнимі чудеса за допомогою чорта. Такі чародії жили в Єгипті у часи Мойсея і повторювали його чудеса (Вихід 7,11). Чародієм був Симон із Самарії, котрий жив у часи Апостолів і обманював багатьох своїми чародійствами (Діян.Ал.8,10). Антихрист також буде робити багато мнимих чудес за допомогою злого духа (IIСол2,8).  Фальшиве вшанування Бога засліплює людину і призводить до помилок.
Забобонні люди стають боягузами. Вони лякаються кожної дрібниці: виття собаки, шуму вітру, каркання ворони і т.п. Віра у забобони робить їх несправедливими відносно ближнього і нечуйними до чужої біди; вони легко стають необ'єктивними і осуджують ближнього без підстави. В певні дні нікому нічого доброго не роблять, тому що переконані, що через це щастя залишило б їх. Як далеко може зайти нерозумна поведінка, причиною якої є забобони, послужить такий приклад. Одна жінка була невиліковно хворою і лікар заохочував її прийняти св. Тайни. Хвора вже майже згодилася, коли раптом почула голос зозулі. Вона відразу змінила своє рішення і сказала: "Зозуля накувала 12 разів, отже, буду жити ще 12 років". Неможливо було її намовити з'єднатися з Богом, її стан погіршився і через кілька годин вона померла (Льорнер.) Забобонних людей Бог не любить. Бог говорить: "Хто звернеться до заклиначів мерців і знахарів, щоб слідом за ними блудувати, я звернуся проти нього й викоріню його з-поміж його люду" (Левіт 20, 6). Хто надіється на скороминучі реалії або навіть на злих духів, той наділяє їх більшою силою, ніж Бога - отже, відкидає властивості Божі, його святість, всемогутність, мудрість і т.д. Тому справедливо карає Бог таких фальшивих шанувальників. Ізраїльський цар Ахаздія вислав одного разу послів до Еккарону, щоб у храмі довідалися в божка Ваал-Зевува, чи скоро одужає. Послів зустрів пророк Ілля і сказав їм: "Хіба в Ізраїлі нема Бога, що ви йдете питати Ваал-Зевува, екронського бога?" (II Цар. 1). Невдовзі Ахазія вмер.

                                                                  Сором тому християнину, котрий відновлює союз із чортом.     (св. Єфр.).