Monday, December 29, 2014

«Для людей неприродно завжди когось ненавидіти…» – Блаженніший Святослав

     Примирення між людьми – непростий, глибокий, але природний процес. Бо для людей
неприродно завжди когось ненавидіти, з кимось воювати. Люди втомлюються жити в такому стані. Сьогодні нам потрібно думати про те, як будувати мир в Україні. Це саме те, про що християни всіх конфесій у всьому світі щоденно моляться. Про це сказав Глава і Отець УГКЦ Блаженніший Святослав у відеоблозі для «Живого.ТБ». На його думку, для цього найперше потрібно прагнути миру і шукати всіх шляхів, щоб його збудувати. Бо, «як ми чогось справді дуже бажаємо, то з Божою допомогою, раніше чи пізніше, цього осягнемо». Наступний крок до миру, за словами Глави Церкви, полягає в тому, щоб відкрити гідність тої людини, з якої ми прагнемо примирення. Адже саме це і є змістом Революції гідності: «Це означає побачити гідність людини не тому, що вона посідає певне становище, чи живе в певній частині України, чи говорить певною мовою. А тому, що вона сотворена на образ і подобу Божу». «У всьому тому, що ми будемо чинити стосовно наших опонентів, вони мають бачити бажання добра. Якщо наш опонент це побачить, то це стане тим фундаментом, на якому можна буде будувати інші кроки примирення», – пояснює він. Предстоятель УГКЦ вважає: якщо ми побачимо перед собою людину, то будемо з нею вести діалог, який є наступним кроком до примирення: «Якщо бачимо в особі нашого співрозмовника, то повинні почати з ним діалог, а він будується на вмінні говорити і слухати». «Ми повинні бачити в тих людях, котрі стоять по той бік умовної межі, людей, що справді глибоко страждають, тих, які шукають себе і є дезорієнтовані; людей, які не знають, де є правда і не знають того, хто їм насправді бажає добра, хто є їхнім другом. Це той зміст діалогу, який ми маємо вести з нашими братами і сестрами, які страждають від голоду, холоду, руйнувань, хвороб. Вони потребують того, щоб ми висловили до них свою повагу», – підсумував Блаженніший Святослав.
     «Роздумуючи над сотвореним світом, у якому ми живемо, маємо збагнути дар Божий – життя, не тільки що їсти чи зодягнутися, але розуміти цей світ як прояв Божої благодаті. Таким способом сприймати і наповнювати наше життя». Далі єпископ розповів про себе: «Вдячний Божому провидінню, що Синод побачив в мені якусь іскорку любові до природи і мені поручили це служіння. Не знаю, чи мене вчили любити природу... Мабуть, я не мав спеціальних уроків, де б вчили розуміння цього світу». Однак владика усвідомив, що «треба наше життя плекати в цьому світі немов колисці, Божій колисці». «По-різному можемо підходити до дару життя, але маємо вчитися його полюбити так, як Бог. Це є завдання цілого нашого життя, щоби могти своє життя, життя ближнього, довкілля відкривати для себе, любити і в цій любові почувати себе щасливими». Проблема полягає в тому, що «ми зараз є в такій болючій темі, що, як християни, вповні не маємо часу, поштовху, щоби застановитися та доцінити Богом сотворений світ, щоб його берегти. На жаль, ми себе спрямували так, що ми молимося, але чи ми знаємо, про що молимося? Господь дав нам цей світ і цю землю, кажучи - володійте, а ми не раз його втрачаємо, знецінюємо». Архипастир навів приклад з Європи, де він ознайомився з правилами поведінки в лісі. «Не маєш права гілочки зламати, гриба не вирвати, бо він має бути апробований. Настільки закон нормалізує їхнє ставлення до природи. Але той закон повинен мати душу». Тому проповідник закликав «плекати в душі цей Божий закон збереження довкілля, бо в цьому полягає збереження нашого життя». Вітаючи екологів з єпархій, екзархатів та представників державних природоохоронних служб, архиєрей подякував, що «має однодумців, з якими можна підіймати той голос Божий, що його ми почули, свідчити про нього, щоб він дійшов до кожного. Щоб нам хотілося жити в цьому світі і щоб ми почували себе радісними в цьому житті».  

Місце розташування Чистилища - Свята Людвіна Шидамська.

Душі терплячі в Чистилищі потребують неустанної нашої молитви

     Розгляньмо третє видіння, що стосується внутрішнього облаштування (упорядкування) Чистилища, святої Лідвіни Шидамської (14 квітня), яка померла 11 квітня 1433р. Історія цієї святої, написана священиком, її сучасником, цілком вірогідна. Ця знаменита дівиця, справжнє диво християнської терпеливості, була жертвою всіх імовірних терпінь і найжорстокіших хвороб упродовж тридцяти п'яти років. Її страждання не давали їй спати, і вона довгими ночами перебувала на молитві. А потім її Ангел-Хоронитель часто в дусі супроводжував її до таємних місць Чистилища. Там вона бачила оселі, тюрми, різні темниці, одну похмурішу від іншої; вона також зустрічала душі знайомих, і їй показували різноманітні їхні страждання. Ви запитаєте: яка суть цих мандрівок в екстазі (найвищому ступені захоплення)? І це нелегко пояснити, але ми можемо зробити висновок з інших певних обставин, в яких було більше реальності (правдоподібності), ніж ми маємо підстави вважати. Свята каліка відбула багато таких мандрівок і паломництв на землі: до святих місць у Палестині, до церков у Римі, до навколишніх монастирів. Вона дуже докладно знала місця, куди в такий спосіб була переміщена. Одного разу з нею спілкувався монах із монастиря Святої Єлизавети і розповідав про келії, трапезну та інші приміщення його згромадження, а вона у відповідь подала йому такий точний і докладний опис його дому, ніби провела там усе своє життя. Монах висловив своє здивування. "Знайте, отче, - сказала вона, - що я була у вашому монастирі; я заходила до келій, я бачила Ангелів-Хоронителів, усіх, хто в цих келіях живе". Одна з подорожей, яку наша свята здійснила до Чистилища, відбулася в такий спосіб.
     Нещасний грішник, заплутавшись у розпусному світі, врешті-решт навернувся. Завдяки молитвам і наполегливим умовлянням Лідвіни він щиро висповідався зі всіх своїх гріхів і отримав розгрішення, але йому забракло часу, щоб виконати епітимію (покуту), бо незадовго він помер від чуми. Свята пожертвувала чимало молитов і страждань за його душу; через деякий час, коли Ангел-Хоронитель привів її до Чистилища, вона хотіла дізнатися, чи він усе ще був там і в якому стані. "Він там, - відповів її ангел, - і дуже страждає. Чи готова ти витерпіти трохи болю, щоб зменшити його біль?" - "Звичайно, - відповіла вона, - я готова як завгодно страждати, щоб допомогти йому". Тут же Ангел-Хоронитель привів її до місця жахливих тортур. "Це пекло, брате мій?" - спитала свята діва, охоплена жахом. "Ні, сестро, - відповів ангел, - але ця частина Чистилища межує з пеклом". Озирнувшись, вона побачила щось таке, що нагадувало безмежну в'язницю, оточену стінами величезної висоти, чорнота яких, разом із потворністю каміння (цих стін), сповнила її жахом. Йдучи всередину цього смутного ув'язнення, вона чула безладний галас, що складався з голосінь, безумних вигуків, брязкання ланцюгів, інструментів тортур, сильних ударів, що їх кати завдавали своїм жертвам. Цей галас був таким, що сум'яття всього світу через бурю чи битву не могло до нього дорівнятися. "Що ж це за таке страшне місце?" - спитала свята Лідвіна свого доброго ангела. "Хочеш, я покажу тобі його?" - "Ні, благаю тебе, - відповіла вона, з жахом відскочивши, - галас, який я чую, до того страшний, що я не можу більше чути його; як же я витримаю видовище цих жахіть?" Йдучи цим таємничим маршрутом, вона побачила сумного ангела, який сидів на цямрині криниці. "Хто цей ангел?" - запитала вона свого провідника. "Це, - відповів він, - Ангел-Хоронитель грішника, долею якого ти цікавишся. Його душа в цій криниці, де є особливе Чистилище". При цих словах Лідвіна запитально глянула на свого ангела; вона хотіла побачити душу, що була дорога для неї, і спробувати звільнити її з цієї страшної ями. Її ангел, зрозумівши це, зняв накриття з криниці, звідки вирвалося полум'я й жалібні крики. "Ти впізнала цей голос?" - запитав її ангел. "На жаль, так", - відповіла слугиня Господня. "Хочеш, може, побачити цю душу?" - продовжив він. Її відповідь була ствердною, і він покликав ту душу на ім'я; моментально наша дівиця побачила духа, що з'явився з криниці, весь у вогні, він нагадував розпечений метал; цей дух промовив до неї ледь чутним голосом: "О Лідвіно, слугине Божа, хто дасть мені оглядати лице Всевишнього?" Вигляд цієї душі, яка була жертвою найжахливіших тортур у вогні, спричинив святій дівиці такий шок, що пояс, який був частиною її одягу, розірвався надвоє; вона не мала більше сили оглядати цю картину й несподівано прокинулася зі свого екстазу. Присутні, відчуваючи її страх, запитали про причину його. "О! - відповіла вона, - які жахливі тюрми Чистилища! Я погодилася піти туди, щоб допомогти душам. Якби не це, то навіть якби мені запропонували весь світ, я б не терпіла жахів, оглядаючи це страшне місце". Через кілька днів той самий ангел, якого вона бачила сумним, з'явився їй з радісним обличчям; він розповів їй, що душа її підопічного покинула яму (колодязь) і перейшла до звичайного Чистилища. Цього часткового полегшення милосердній Лідвіні було не досить; вона продовжила свої молитви за бідного мученика й жертвувала за нього заслуги своїх страждань, поки не побачила ворота Неба, відкриті для нього.         (далі буде)

ВЕЛИЧ І ГІДНІСТЬ БОЖЕСТВЕННОЇ ЛІТУРГІЇ

НЕМА НІЧОГО кращого на землі, кориснішого для людей, ціннішого в очах Божих, любішого Серцю Спасителя ніж божественна Літургія. Святий Бернард зве Літургію Тайною Тайн, любов'ю любови! - Бож. Літургія своєю вартістю притемнила всі старозавітні жертви так, як сходяче сонце притемнює блиском чар і красу зорей. "Покладіть, каже Святий Лаврентій, на вагу всі свої добрі вчинки, молитви, пости, милостині, умертвлення, а здругої сторони одну Літургію, так зобачите, що вона більше важить!" Не можна ніяким добрим ділом здобути стільки ласк і Божих благословенств, як Бож. Літургією, каже Святий Альберт Великий: "Хто, розважаючи про Христові Страсті, слухає Літургію, той здобуває більше заслуг ніж хто б босоніж ходив світами на прощі, постив на хлібі та воді, бичувався до крови, відмовляв триста разів Псалтир". ПОКУТОЮ, милостинями, постами приносимо Богові людські дари, а побожним вислуханням Бож. Літургії жертвуємо Йому безконечно цінний дар, Тіло та Кров, рани, Страсті Ісуса Христа, Богочоловіка. - Тому слушно твердить Тридентійськпй Собор: На світі нема нічого божественнішого над Літургію! Божественна Літургія це Євхаристійно-втілений Христос, що відновляє свої Страсті та смерть, складаючи Богові жертву безконечної вартости. Навіть негідний і грішний Священник негоден принизити недосяжної вартости Літургії, бо негідність Священника не заторкує її. Цінність і гідність Божественної Літургії залежить від Первосвященика Христа, а не від священика-людини, що є тільки інструментом у руках Спасителя.
    Божественна Літургія це містичне відновлення хресної Жертви Ісуса. Тут саме велич і гідність Новозавітньої Жертви. - Що сталося на Голгофті, каже Святий Альфонс Ліґорій ЧНІ., те повторяється в Літургії. На Голгофті Христос дійсно проляв кров, а в Літургії проливає її містично. Сам Спаситель це заявив при установі Новозавітньої Жертви: Це Моє Тіло, що за вас віддається. - Це Моя Кров, Нового Завіту, що за багатьох проливається на відпущення гріхів! (Лук.22,19; Мт.26,28).    Велич і цінність подарунку залежить від жертвувателя та від приносу:
     1)Хто ж приносить Новозавітню Жертву? Сам Icyс Христос, втілений Бог є новозавітнім Священником, чистим, невинним, непорочним, святим, вічним, вищим за небо, невмирущим жертвоприносцем. В кожнім католицькім Священникові криється невидимий Христос, що як перший і головний Первосвященик за поміччю земських, другорядних Священників відновляє свою Жертву, що колись приніс на хресті. Будучи Божим Сином, Христос чинить безконечно вартісною Євхаристийну Жертву, де містично відновляється Голгофська драма нашого відкуплення та розділяються людям потрібні ласки, щоб користати з відкуплення та дійти до неба.
     2) Який принос?  Що Христос, Новозавітній Первосвященик, приносить Вітцеві в жертву? - Не вівці, воли, муку, збіжжа, як це робили Ізраїльтяни, виявляючи Божу суверенність та владу над світом!  Христос приніс Отцеві в жертву своє непорочне Тіло та дорогоцінну Кров, бо з бігом віків Господь не злюбив маловартісних приносів ізраїльтян, що негодні були надолужити вповні за гріхи людей і належно вшанувати Божу велич: Жертви і приносів Ти не схотів, але Тіло мені зготовив, щоб я приніс гідну, достойну Тебе жертву із нього! (Євр. 10, 5). Що кращий і цінніший подарунок, то миліша Богові жертва: Нема нічого в світі більшого над Христа, каже Боссюет, в Христі ж нема нічого більшого над Його жертву! - Неможливо знайти на землі чи в небі ціннішого приносу над самого Христа, Його Тіло та Кров. Безконечна гідність Христа - Жертвоприносця та Жертви-Приносу надає безконечну вартість і гідність Новозавітній Жертві, Божественній Літургії. На кожній Літургії Христос стає присутнім на престолі та приносить Себе в жертву Небесному Отцеві. Якийсь чоловік сумнівався, чи Христос дійсно жертвується в часі Літургії за гріхи людей, тому скептично споглядав на священника, що при престолі побожно відправляв Літургію. Христос змилосердився над скептиком. В часі освячення кров почала плисти з освяченого Агнця. Скептик припав навколішки та подякував Спасителеві за чудо, яким доказав йому свою дійсну присутність у Пресвятій Євхаристії та правдивість Новозавітньої жертви. Чудо заворушило ввесь католицький світ, тьми тьменні цікавих і побожних паломників стали напливати до Больсени. Італійський маляр, Рафаїл, увіковічнив це чудо на чудовій картині, що досіль зберігається в ватиканськім музею.
    Слушно Святий Йоан Золотоустий твердить: Божественна Літургія буває для душ тим, чим для них була смерть Ісуса на хресті.- Літургією люди гідно вшановують Божу велич, дякують Творцеві за безчисленні добродійства, виблагують потрібні ласки, надолужують за зневаги.
     Он вислови католицьких Учителів про гідність і успішність Божественної Літургії. Святий Альфонс Ліґорій ЧНІ.: Божественна Літургія більше звеличує Бога ніж усі Святі Учителі й Анголи, бо це похвала сотворінь, а в Літургії Ісус жертвується Богові та безконечно гідно звеличує Його. Святий Віяней: Літургія - це жертва, що усмирює Божу справедливість і рятує світ від загибелі.- Папа Євген: Божественна Літургія краще прощає провини та кари ніж молитви всього світу. Он яку подиву гідну жертву мають християни! - Не дивниця, що диявол, ворог Божий, намагався та по нинішній день намагається всіма силами знищити цю жертву, щоб позбавити Бога безконечної слави та вирвати людям наймогутніший засіб спасення! Літургія це збір Божих чуд, каже Святий Бонавентура, бо вона завершує та гейби коронує всі подиву гідні діла Божі для людства. Він учинив (Літургію) пам'ятку всіх своїх чуд, ласкавий і милосердний Господь. (Пс. 110, 4).

Літургія це таємниця таємниць
Як на небі повно зорей і в раю Анголів, так у Божественній Літурії повно таємниць! - 
каже св. Альберт Великий.

Хто б був коли поважився мріяти, що Син Божий стане чоловіком, щоб помагати людям прославляти Бога, дякувати за добродійства, стати жертвою за людські гріхи, боронячи їх від справедливих Божих кар?
Славний, французький проповідник, Дюпанлю, звернувся раз до численно зібраних слухачів і запитав: Чим можемо подякувати Богу за все, що отримали від Нього? - Слухачі пильно стали споглядати на проповідника, чекаючи, що він сам відповість на поставлене питання? Тоді Дюпанлю відізвався: Жертва Божест. Літургії перевищає все, що ми дістали від Бога. Правда, все завдячуємо Богові. - Чи ж гідно не віддячуємося Творцеві, як пожертвуємо Йому Його Сина? Чого ж більше міг би Бог домагатися від нашої вдячности? Літургія - це осередок Католицької Церкви. - Церква загинула б під ударами ворогів, якщо б не мала Літургії, християни погрузилися б у пітьмі зіпсуття та безвіря, якщо б Євхаристийна Жертва не кріпила їх! - Он як Преп. Беда висловлюється про Літургію: Божест. Літургія це Сонце християнського світу, душа віри, осередок католицької релігії, зміст усього гарного, що люди подивляють у Христовій Церкві! Святий Франциск Салесій додає: Літургія - це осередок набожности та побожности, спасіння і багатство людей, підпора світу, водопровід, яким Боже милосердя спливає на нас. Святий Леонард Маврикійський захоплений красою Літургії кличе:
Божест. Літургія це золотий ключ раю, сонце християнства, душа віри, осередок католицької релігії, компендій всього гарного та доброго, що має Божа Церква!
Літургія радує саме небо та збільшує його блаженство! Свята Катерина Сієнська нераз бачила в часі Літургії Анголів, що оспівували Божу славу, радіючи Безкровною Жертвою. Нераз престол бував заллятий небесним світлом - немов трон предвічного Бога, на якім пробував Христос, жертовне Ягня. Свята нерідко бачила Божу Матір, яка окружена блискучими Анголами побожно слухала Божественну Літургію. Літургія немов те духове сонце сповняє світ безчисленними ласками. Немає такого нужденного грішника на світі, якому б Божественна Літургія не принесла якоїсь користі. Вітекінд, паганський князь Саксонців і страшний ворог Франків, забажав побачити, що саме християни роблять по церквах. Перебрався на жебрака та зайшов до церкви, де Священник відправляв Літургію. Зобачив там дивне диво. Вся церква була наповнена райським світлом. Анголи скупчено споглядали на престол, де Розпятий Спаситель відновляв свої Страсті та смерть. З престола кров Спасителя розпливалась по всьому світу, відновляючи життя та радість у вселенній. - Це предивне чудо сильно зворушило Вітекінда. Навернувся, помирився з Карлом Великим і, як тільки міг, побожно слухав Божественну Літургію, розказуючи всім чудо, що сам був побачив...

Tuesday, December 23, 2014

Місцезнаходження Чистилища.

Душі терплячі в Чистилищі…

Одкровення святих – Свята Тереза - Святий Людовік Бертран - 
Свята Марія Магдалина де Пацці…
     Свята Тереза відзначалася великим милосердям щодо душ у Чистилищі й допомагала їм як могла своїми молитвами і добрими вчинками. У винагороду за це Бог часто показував їй душі, які вона звільнила: свята бачила їх у момент звільнення від страждань і сходження на небо. Вони переважно виходили з надр землі. "Я отримала відомості, - пише вона, - про смерть монаха, який був керівником цієї провінції, а потім іншої. Я знала його, і він зробив для мене велику послугу. Ці відомості спричинили глибоку печаль для мене. Хоча цю людину хвалили за численні чесноти, я тривожилася спасінням його душі, тому що він був настоятелем упродовж двадцяти років, а я завжди більше вболіваю за тих, з кого спитають за турботу за душі. У глибокому сумі я пішла до каплички; там я благала нашого Божественного Господа прийняти за цього монаха те мале добро, яке я сповнила за своє життя, а решту доповнити Його нескінченними заслугами, щоб ця душа могла бути звільнена з Чистилища. В той час, як я замислилася про цю благодать з усією старанністю, на яку була спроможна, я побачила праворуч від себе цю душу, яка виходила з глибин землі і сходила на небеса у великій радості. Хоча цей священик був похилого віку, він з'явився мені з рисами людини, яка не досягала й тридцяти років, і обличчям, яке сяяло світлом". Це видіння, хоча й дуже коротке, залишило мене в стані радості й без тіні сумніву з приводу побаченого. Це було незадовго перед тим, як я дізналася про конкретні обставини його повчальної смерті, бо велика відстань відділяла мене від того місця, де цей слуга Божий скінчив свої дні; всі свідки його смерті не могли без зачудування дивитися на те, що він до останньої миті зберіг чітку свідомість, на сльози, які він проливав, і на вияв смирення, з яким він віддав Богові свою душу. Від часу смерті монахині з моєї громади, великої слугині Божої, не минуло й двох днів. Ми спільно відмовляли за неї Officium defunctorum (молитви з часослова за померлих. - Прим. ред.), сестра читала уривок із Писання, а я підвелася, аби прочитати вірш. Ближче до половини читання я побачила душу цієї монахині, яка виходила із земних глибин, подібно до тієї, про яку я вже говорила, і піднімалася на Небеса.
     У тому ж монастирі померла у віці двадцяти років інша монахиня - істинний взірець ревності, постійності і доброчесності. Життя її було дорогою постійних хвороб і страждань, які вона терпеливо зносила. Я не сумнівалася, бачачи таке життя, що вона має заслуг більш ніж достатньо, щоб уникнути Чистилища. Отже, під час читання за неї бревіарної молитви, ще перед тим, як її тіло було поховане і приблизно чверть години після смерті, я бачила її душу, що піднімалася з землі і підносилася на небеса". Ось що пише свята Тереза. Подібний випадок знаходимо в Житії святого Людовіка Бертрана, який належав до Ордену святого Домініка. Це Житіє, написане отцем Антистом (монахом того ж Ордену, який жив там же, де й святий), було включене до Acta Sanctorum на 10 жовтня. У 1557р., коли святий Людовік Бертран перебував у монастирі в Валенсії, де розпочалася епідемія чуми. Страшна хвороба швидко поширювалася, загрожуючи знищити мешканців, і кожен тремтів зі страху за своє життя. Один монах із згромадження, ревно бажаючи приготуватися до смерті, висповідався перед святим (Людовіком) з усього свого життя; відходячи від нього, монах сказав: "Отче, якщо Бог забажає покликати мене зараз, я повернуся і дам Вам знати про моє становище в іншому
житті". Він помер невдовзі після того, і наступної ночі з'явився святому. Розповів йому, що був затриманий у Чистилищі за кілька невеликих провин, які залишилися неспокутуваними, і благав святого доручити його душу піклуванню згромадження. Святий Людовік негайно передав прохання настоятелеві, який тут же доручив братам (монахам) подбати про душу померлого. Вони зібралися на спільні молитви і відправлення Жертвоприношення Святої Меси. Через шість днів на сповідь до отця Людовіка прийшов чоловік з міста, який нічого не знав про те, що сталося в монастирі, і розповів, що йому з'явилася душа отця Клемента. Він сказав, що бачив, як розкрилася земля і душа покійного священика вийшла у славі; "вона була подібна, - додав чоловік, - до мерехтливої зірки, що підносилася в повітрі до Небес".
     В Житті святої Магдалини де Пацці (25 травня), написаному її сповідником, отцем Сепарі зі Згромадження Ісуса, читаємо, що ця слугиня Божа стала свідком звільнення душі за таких обставин: одна з її сестер у Христі Ісусі померла незадовго до того, як свята (Магдалина) весь день перебувала на молитві перед Святими Тайнами, і вона побачила вихід із землі душі цієї сестри, яка все ще перебувала в темницях Чистилища. Її огортало полум'я, під яким була одежа сліпучої білизни, що захищала її від шаленого вогню.
     Ця душа упродовж цілої години перебувала біля підніжжя вівтаря, поклоняючись у невимовній покорі перед Богом, утаєним у Святих Тайнах.
Година, яку ця душа провела в поклонінні, свідком чого стала Магдалина, була останньою в її покаранні; година проминула,
                                                                            вона встала і відлетіла на Небесa….                                                                 (далі буде)

Різдвяне послання Блаженнішого Святослава

Високопреосвященним і Преосвященним Архиєпископам та Митрополитам, боголюбивим
єпископам, всечесному духовенству, преподобному монашеству, возлюбленим братам і сестрам,
в Україні та на поселеннях у світі сущим…
Не бійтеся, бо я звіщаю вам велику радість, що буде радістю всього народу:
сьогодні народився вам у місті Давидовім Спаситель – Христос Господь (Лк 2, 10-11). 
Христос народився!

Цими словами благовісника з небес Христова Церква звіщає спасенну новину. Сьогодні нам народився Спаситель: Господь на землю зійшов і явився в людському тілі у місті Вифлеємі. Радіє цього дня небо і земля, радіє весь людський рід тим, що наш Творець не покинув свого сотворіння, але прийшов, щоб прийняти його долю. Він сам став людиною, щоб розділити з нею її життя: її болі і радості, її тривогу і непевність. Господь стає одним із нас, об’являє себе нашим Спасителем і Визволителем. У святі Різдва Христового ми радіємо тому, що більше не почуваємося самотніми і покинутими, святкуємо те, що Бог є з нами, що Він нас любить, і бачимо втілену Божу любов у новонародженому Дитятку Ісусі, який ніжно спочиває в яслах на сіні. Таїнство народження нашого Спасителя виявляє нам правду про те, як велике Боже відкривається нам через слабке людське, як людське мале і незначне може стати Божим великим!
Святе Євангеліє оповідає нам, що Господь Всесвіту народився в родині біженців. Спочатку через наказ кесаря, а потім через кровожерність царя Ірода Пресвята родина була змушена покинути свою домівку та просити прихистку в чужих людей. Так, наш Бог забажав народитися як безхатченко і біженець! За таких дивних обставин народження Спасителя привілей перебувати біля Божого Дитяти мали разом із мудрецями зі Сходу лише ті, хто не соромився бути поруч із потребуючими, вигнанцями та переслідуваними. Відкривши Йому двері свого серця, свого дому, розпізнавши знак спасіння в Господі, що народився у вертепі, ці люди сповнилися божественною радістю серед темряви ночі. Бо ж різдвяне таїнство – це здатність увійти в Божу присутність і зустріти новонародженого Христа через вміння бути поруч: бути поруч із тим, хто немічний і беззахисний, хто терпить від холоду та браку найнеобхіднішого. Україна прожила дивовижний рік, в якому все було великим: надія і відчай, впевненість і розчарування, здобутки і втрати. Великим був і страх, що його відчула Темрява, бачачи, що наш порив до Світла може бути переможним. І Темрява наслала на нас біль і кров, каліцтво і навіть смерть, щоб люди жахнулися тим стражданням і звернули на давню стежку мовчазного та беззаперечного підпорядкування. Немає жодного українця, який не брав би участі в цьому іспиті Господнього провидіння, котрий продовжує тривати. В якомусь сенсі ми всі сьогодні в зоні ризику, у зоні АТО. Подібно до пастирів, які на місці випасання свого стада почули спів ангелів на небі і прийняли звістку про народження Спасителя, так і кожен з нас має своє місце духовного чування, свій «блокпост», що на ньому повинен здійснити власну християнську і громадянську місію. І навіть якщо хтось утомився і хоче уникнути вибору, то все одно його робить. Тільки в такому разі своєю пасивністю він грає на руку злу.
Наша цьогорічна дорога до Різдва була дорогою до пораненого і вигнаного. Наша Церква в буквальному сенсі стала польовим шпиталем, розгорнутим щоб дати прихисток гнаним і загоїти рани постраждалих. Але навіть після Майдану Церква не позбулася функцій шпиталю, оскільки це її покликання. Про це нагадує нам Папа Франциск: «Я бачу Церкву як польовий шпиталь після битви». До війни ніхто з нас не був готовий, проте вона триває, непрохано вламується чи не в кожну вкраїнську домівку, особливо на східних теренах нашої країни. Постає небезпека, що людська чутливість до горя і страждання ближнього зменшуватиметься. Християни знають, що байдужість убиває не менше, ніж снаряди установок «Град». Справа держави – мудро вирішити проблему допомоги своїм стражденним громадянам. А справа кожного християнина – бути близько, бути поруч із тими, хто в біді. Саме це християнське єднання з потребуючими, яке звемо солідарністю, і робить нас сильними. Бо в ньому проявляється і через нього передається нам сила воплоченого Бога, дія Спасителя, який народився для того, щоб вчинити нас вільними і непереможними в Бозі. У різдвяний час кожен із нас поглядає на небо в надії побачити світло вифлеємської зорі. Бо Новий рік не обіцяє бути легшим, а наш вибір – простішим. Наше найбільше завдання на 2015 рік – це вийти на шлях цивілізованого розвитку й гідного життя. Для цього ми всі мусимо зодягнутися в іншу – Божу – людину, тобто зректися негідних компромісів з лукавим. Це завдання стосується кожного з нас – навіть того, хто вважає себе найменшим у цьому світі. Завдання змістити свою життєву позицію в бік добра має також великий громадянський сенс, бо коли зміниться українка та українець – зміниться і вся наша країна. Усі разом ми маємо зодягнути її в нове намисто ефективних державних структур, які перестануть нарешті бути структурами гріха. Адже влада може бути благословенням, якщо стає служінням. Обидва завдання неможливо здійснити, бодай раз не відчувши сумніву, не помилившись, не зробивши кроку назад. Не маймо гордині досконалості – краще визнаймо перед Богом свої слабкості й смиренно просімо: Боже, допоможи моєму безсиллю! Смиренна людина не втрачає віри у свої сили, бо, за словами Івана Франка, «чує на своєму плечі руку Господню». Тому пам’ятаймо, що зневіра, розчарування, мстиве прагнення поквитатися з тими, хто не здійснив наших очікувань, – це інструменти, якими Темрява найефективніше відновлює свої втрачені позиції. Не помагаймо їй зруйнувати наші шанси! Біда не в тому, що не все вдається зробити. Біда, коли від цього в людини опускаються руки!
Маємо перед собою ще одне завдання, щодо якого ніколи не має бути сумніву. Це завдання молитися. Майдан переміг тому, що ревно і щиро молився. Сьогодні не дозвольмо, щоб через певне «призвичаєння» до війни ослабла інтенсивність наших молитов. Спрямуймо всі сили своєї душі на те, щоб у наших родинах і спільнотах тривала безперервна молитва за Україну, щоб у нашій державній оселі, ніби в бідній вифлеємській яскині, засяяло світло віри, очистилися наші серця, зродилося нове життя. І тоді, маючи на собі Боже благословення, ми станемо найщасливішим народом на Землі. Серед темної ночі непевності й тривоги звучить прадідівська коляда, розвіваючи смуток та всілякі негаразди... З цим різдвяним благовістям прагну відвідати кожну домівку добрих людей, які приймають до себе новонародженого Бога і Спасителя та радіють Різдвом Христовим!
Сьогодні линемо з різдвяним привітом до наших воїнів, які святкують цей величний празник у холодних окопах та бліндажах на передовій і готові грудьми закрити свій народ. Зі святковим віншуванням добра і гаразду заходимо до тих, хто втратив свою домівку та тепло рідної сім’ї. Зі співом ангелів про мир на землі та славу на висотах завітаймо сьогодні до тих, хто сумує через втрату рідних та близьких, хто страждає від отриманих ран і тих, хто в полоні й ув’язненні. Як у цю різдвяну ніч радість перемагає смуток, а небесне світло – темряву, так нехай у своєму Різдві наш Спаситель сповнить нас силою звитяги добра над злом, правди над неправдою, і небесний мир хай здолає війну. Усім нашим вірним в Україні і на поселеннях з усього серця зичу веселих свят Різдва Христового, смачної куті та дзвінкої коляди! Христос народився! Славімо Його! 
 † СВЯТОСЛАВ
Дано в Києві, при Патріаршому соборі Воскресіння Христового,
у день Святого Миколая, архиєпископа Мир Ликійських, чудотворця, 19 грудня 2014 року Божого…

Thursday, December 18, 2014

CHRISTMAS EVE – DECEMBER 24

Among the Ukrainians, the most beloved of all festivities is Christmas which covers a cycle of important fest days, centering around family and agricultural modes of life, is very colourful, being the most important part of Christmas. Its main feature is the evening meal called “Holy Supper” (Svyata Vechera) in literal translation. According to custom, all members of the family should be that night for a family reunion. The supper on Holy Night differs from other evening meals, having twelve Lenten dishes, symbolic of the twelve Apostles who gathered at the Last Supper. The dishes are prepared with a vegetable shortening or cooking oil, omitting all animal fat, milk and milk products because Christmas is preceded by a period of fast which ends on Christmas Day after midnight or morning church service. The day of the Christmas Eve is a strict fast in commemoration of the hardships endured by Mother Mary en route to Bethlehem.
The table, set to according to time-honored custom, is first strewn with a small handful of fine hay in memory of the Christ Child in a manger, and over it is spread the very best tablecloth adorned with native embroidery. Bread (kolach), symbolizing prosperity, constitutes the central table decoration. Three round, braided loaves are placed one on top of the other with a candle inserted into the top load, and the bottom loaf encircled with tiny twigs of evergreen. Candles on both sides of the loaves complete the table decoration. If a member of the family has died during the year, a place is set for him in the believe that the spirit of the deceased unites with the family on that magic Holy Night. A lighted candle is always placed in the window as an invitation to any homeless stranger, or perchance a lost soul, to join the family in celebrating the birth of Christ.
Prior to the evening meal, a spoonful of each dish is mixed into the feed of the domestic animals, because animals were the first creatures to behold the new-born Christ. The first star in the eastern sky announces the time for the commencement of the meal. It is the children’s duty to watch for the star. Each member of the family, dressed in holiday attire, awaits the customary ritual opening. This is done by the master of the household who brings a sheaf of what called “did” or “didukh” (grandfather), a symbol of gathering of the clan, and greets his family with traditional salutations, expressing joy that God has favoured them with good health and general well-being. The sheaf is placed in the corner of the dining room, and remains there until New Year when it is taken out and burned. In the cities this tradition has been modified, and the sheaf is replaced with a few stalks of wheat which are placed in a vase, or they may be used as a table decoration.

Members of the family and servants gather around the table. The meal begins with the Lord’s prayer and then a thanksgiving grace appropriate to the occasion. The first and indispensable dish is kutya, a preparation of cooked wheat dressed with honey, ground poppy seed, and sometimes chopped nuts. This ritual dish, of a very ancient origin, has survived hundreds of generations without losing its importance in the Christmas festivity. it starts the meal in a ceremonial manner. The head of the
family raises the first spoonful of the kutya, invoking God’s grace, and greets the family with the traditional Christmas greet: “Khrystos Rodyvsya” (Christ is born), to which they all reply in unison: “Slavim Yoho!” (Let us glorify Him). Following this ritual everyone must partake of the kutya, if only but a spoonful. The exact meaning of kutya has been lost. However scholars of the folklore generally believe that originally it symbolized the spiritual clan unity of all living and deceased members. Agricultural prosperity may have been a secondary symbol. Kutya may be followed with an appetizer of pickled herrings or pickled mushrooms, or with a serving of borsch, after which comes one or more preparations of fish and various other traditional dishes, ending with a dessert of stewed dried fruit, or fruit varenyky, and the Christmas pastries and nuts. Everyone must have at least a small serving of each dish.

CAROLING


While many of the Ukrainian Christmas Eve customs are of a solemn nature, the custom of caroling is joyful and merry. Ukrainian Christmas songs or carols have their origins in antiquity, as do many other traditions practiced at Christmas time. There are two main groups of Christmas songs in Ukraine: the koliadky, whose name is probably derived from the Latin "calendae" meaning the first day of the month and which are sung on Christmas Eve and Christmas Day; the second group of Christmas songs is calledshchedrivky, which is a derivation from the word meaning generous. The latter are sung during the Feast of the Epiphany.
Both koliadky and shchedrivky have pagan elements in them, but many have been Christianized. For example, one pagan carol tells of a landowner who is awakened by a swallow and told to make preparations, because three guests are coming to his house: the sun, the moon and the rain. In the Christianized version the three guests become Jesus Christ, St. Nicholas and St. George. The very popular Ukrainian carol in the United states, "Carol of the Bells", in its originality is a shchedrivka and tells of a swallow (herald of Spring) that has come to a landowner’s house and asks him to come out and see how rich he is, how many calves he has, and so on.
The themes of Ukrainian Christmas songs vary. Many, of course, deal with the birth of Christ and that occasion's joyful celebrations, and many of them have apocryphal elements. Another group of carols contain purely pagan mythological elements. Still another group deals with Ukrainian history of the 9-12 centuries, mostly with the heroic episodes in the lives of some of the princes that were favorite among the people. One of the largest groups of carols are glorification songs - glorifying the landowner, the farmer, his wife, his sons, his daughters, every member of the family. These songs glorify their work as well as their personal traits.
Caroling required extensive preparation. Each group had a leader. One member dressed as a goat. Another as a bag carrier, the collector of all the gifts people would give them. Yet another carried a six-pointed star attached to a long stick with a light in its center, which symbolized the Star of Bethlehem. In some places the people even had musical instruments, such as the violin, tsymbaly (dulcimer), or the trembita (a wooden pipe about 8-10 feet long, used in the Carpathian mountains by the Hutsuls).

Caroling was not a simple singing of Christmas songs; it was more of a folk opera. The carolers first had to ask for permission to sing. If the answer was yes, they entered the house and sang carols for each member of the family, even for the smallest child. Sometimes they even performed slow ritualistic dances. They also had to present a short humorous skit involving the goat. The custom of the goat accompanying the carolers has its origin in the pagan times when the goat represented the god of fertility. The skit showed the goat dying and then being brought back to life. This also symbolized the death of Winter and the birth of Spring. The caroling always ended with short well-wishing poems, appropriately selected for each home. Koliadky and shchedrivky are the oldest groups of Ukrainian folk songs. They are sung by Ukrainians at Christmas time throughout the world.

GOLD, FRANKINCENSE AND MYRRH


The adoration of Jesus by the wise men from the East is part of the Nativity celebration in the Christian Church. Whatever the actual historical circumstances of the event-- and the Christian  tradition takes them quite literally-- the spiritual and theological significance of the coming of the kings with their gifts is of paramount importance.
The gifts of the Magi are of particular significance. They are interpreted symbolically in the liturgy of the feast. The gift of gold is taken as the sign that Jesus is the king of Israel, of the entire universe, and of the kingdom of God to come. This is a crucial part of the Christmas story in the gospels. It caused Herod to kill all the "male children in Bethlehem and in all the region who were two years old or under, according to the time which he had ascertained from the wise men" (Mt 2:16).
The gift of frankincense is taken by the liturgy to signify the fact that Jesus is God, since incense is for worship, and only God may be worshipped. And the gift of myrrh is for the Lord Jesus who has come to die as the perfect sacrifice for the people. For the dea were anointed with myrrh, as Jesus Himself was anointed, according to the scriptures, at the time of His death (Jn 19:39-40).
In the gifts of the Magi, therefore, are contained all the mysteries of Christ's coming. They point to the purpose of His appearance on earth. He is the royal king, the Son of David, whose kingdom will have no end. He is the victim, the Lamb of God, who by His death takes away the sins of the world. And He is God Himself, the divine Son of the Father: "Light of Light, true God of true God; begotten, not made; of one essence with the Father, by whom all things were made; who for us men and for our salvation came down from heaven..." as the Nicene Creed declares. The contemplation of the wise men and their gifts is an integral and lasting part of the Church's celebration of the Lord's Nativity:

The kings, the first fruits of the gentiles, Bring You gifts at Your birth in Bethlehem 
From a mother who knew no travail. 
With myrrh they point to Your death, With gold, to Your royal power, 

With frankincense to the preeminence of Your divinity.
When the Lord Jesus was born in Bethlehem of Judah, 
Magi coming from the East Worshipped God made man. 
And eagerly opening their treasures, They offered Him precious gifts: 

Refined gold, as to the King of the ages;
Frankincense, as to the God of all; Myrrh they offered to the Immortal One 
As one three days dead. Come all nations, let us worship Him Who was born to save our souls.

VESPERS FOR THE FEAST OF THE NATIVITY



Come, let us rejoice in the Lord as we tell of the present mystery. Destroyed is the middle wall of partition; the flaming sword turns back, the cherubim withdraw from the tree of life, and I partake of the delight of Paradise from which I was cast out through disobedience. For the Father’s express Image, the Imprint of His eternity, takes the form of a servant, and without undergoing change He comes forth from a Mother who knew not wedlock. For what He was, He has remained, true God: and what He was not, He has taken upon Himself, becoming man through love for mankind. To Him let us cry aloud: God born of a Virgin, have mercy on us.

When Jesus the Lord was born of the holy Virgin, the whole world was enlightened. The shepherds watched in the fields, the Magi adored and the angels sang hymns of praise; but Herod was troubled: for God appeared in the flesh, the Savior of our souls.

Your Kingdom, O Christ our God, is a Kingdom of all the ages, and Your rule is from generation to generation. Made flesh of the Holy Spirit and made man of the ever-Virgin Mary, You have enlightened us by Your coming. Light of Light, Brightness of the Father, You have made all creation shine with joy. Everything that breathes praises You, the Image of the Father’s glory. O God–the One who is–and always was, who shone forth from a Virgin, have mercy on us.

 O Christ what shall we offer You; for our sake You appeared on earth as man? Every creature made by You offers thanks to You. The angels offer You a hymn; the heavens, a star; the Magi, gifts; the shepherds, their wonder; the earth, its cave; the wilderness, the manger: and we offer You a Virgin Mother. O pre-eternal God, have mercy on us.

When Augustus reigned alone on earth, the many kingdoms of men came to an end; and when You were made man of the pure Virgin, the many gods of idolatry were made powerless. The cities of the world passed under one single rule; and the nations came to believe in one sovereign Godhead. The peoples were enrolled by the decree of Caesar; and we, the faithful, were enrolled in the name of the divinity, when You, our God, were made man. Great is Your mercy: Lord, glory to You.

Christ is Born! Let us Glorify Him!


Захід імперії

Петро ПАРИПА.

     
Світ у серпні досить в’яло згадав про  100-річчя початку Першої світової війни, а у вересні так же ніяко - і про 75-річчя початку ще більш кривавої - Другої світової. Дивно, але всупереч своїм звичкам російський «цар» Владімір Путін, який полюбляє вправлятися на світовій історії, переставляючи її з ніг на голову, не поділився звичними йому скандальними історіософськими узагальненнями - цього разу про початок другої світової бойні, а в його контексті - і про пакт Молотова-Ріббентропа, що й призвів до початку цієї війни.
     Як відомо, Путін кілька років тому безапеляційно оголосив, що в Другій світовій війні великий російський народ виніс на своїх плечах весь воєнний тягар, а український був нібито й ні при чому. Місяць тому, на 100-річчя початку Першої світової, під час відкриття в Москві пам’ятника її героям Путін знову було замахнувся на сенсацію, кажучи, що Росія виступала за мирне вирішення конфлікту, що призвів до небаченої ще до того світової війни. Хоча достеменно відомо, що вбивство в Сараєві спадкоємця австрійського престолу ерцгерцога Франца-Фердинанда вчинив студент Гаврило Принцип із терористичної сербської організації, яка перебувала на повному утриманні російських розвідки та генштабу. Путін у своїх «размишлєніях» ще й упав в істерику зі знайомою «донбасівською» тональністю: «Але Росія не була почута. і їй довелося відповісти на виклик, захищаючи братський слов’янський народ. Захищаючи себе, своїх громадян - від зовнішньої загрози», і це продовження путінського коментаря - брехня на брехні. Адже є доведеним історичним фактом те, що імперіалістичні жадання Росії перед початком Першої світової були взагалі хворобливо зажерливі: претензія на гегемонію на Балканах із ліквідацією австрійського чи німецького впливу і перетворенням Болгарії на «Задунайську губернію», загарбання Західної Туреччини з Константинополем (Стамбулом) і утворення якоїсь маріонеткової подоби середньовічної Візантії під орудою Росії, привласнення проток Босфору і Дарданелл, приєднання всієї Польщі, поділеної наприкінці ХVIII ст. між трьома імперіями, і т. ін. Мабуть, не випадково під час виступу на відкритті пам’ятника до 100-річчя Першої світової Путіна «помітив» голуб. Уже вкотре доводиться констатувати очевидне: в цинічному ставленні як до подій уже далекої давнини, так і до нинішніх Росія неперевершена. В особах Путіна, Лаврова, Чуркіна та інших коментаторів із «третім Римом» у головах вона однаково спроможна безцеремонно називати чорне білим і навпаки, як і заперечувати очевидні факти. Мабуть, з часом Москва так само стверджуватиме, що вона не причетна й до Четвертої світової війни, як уже нині називають теперішню напруженість у світі, розпалену тим же Путіним. Скаже, просто захищала «соотєчєствєнніков» на Донбасі. А зараз - стосовно назви «Четверта світова війна». Після Другої світової була, як знаємо, «холодна війна», яка через ідеологічно-інформаційне протиборство двох світових блоків мала всі ознаки світової. Їй не присвоїли порядковий номер «три» лише на тій підставі, що на ній не стріляли. У сучасному світі війна - це протистояння усіма наявними засобами. Якщо в результаті Першої світової на мапі Землі виникло 11 нових держав, низку держав після Другої світової поновлено, то в результаті Третьої світової («холодної») появилося близько 20 держав.
      Творець нового історичного терміну «Четверта світова війна» народний депутат України Олександр Бригинець переконаний, що в результаті цієї війни виникне ще близько 20 нових держав. Деякі держави - члени «антипутінської коаліції» (Україна, Польща, Литва, Молдова, Японія, Грузія, можливо, й інші) поновлять свої території. «Це буде остання світова війна на теренах Старого Світу, оскільки остання імперія в Старому Світі - різноінкарнована Російська імперія - рухне. Зрештою, усі три попередні війни і четверта нинішня - це війни проти імперій і спроб створити нові імперії», - пише в своєму блозі О. Бригинець. Для Росії Перша світова війна обернулася не лише жовтнем 1917 року, а й громадянською війною, жахами колективізації, українським Голодомором і сталінськими репресіями. Так і авантюра на Донбасі може з часом мати для Москви непередбачувані наслідки. Аж настільки, що ця імперія може зникнути з карти світу. Iсторія залежить і від адекватности політиків на чолі держав. Виглядає, що Путін так і не зрозумів, що від початку Першої світової війни минуло 100 років і світ став іншим. А Росія продовжує жити за старим часом. Важко повірити, але всього за одне століття поляки й німці з непримиренних ворогів стали добрими сусідами. Цього не сталося б без розпаду Райху. Щось аналогічне мало б відбутися й із Росією, аби закінчився українсько-російський конфлікт. Адже проблема сьогодні не в Україні, яка з юридично незалежної хоче стати реально Hезалежною, а в Росії, яка прагне відновити своє панування над Україною. Остання европейська імперія разом із категоричним розворотом України в бік Заходу втрачає одну з основ свого імперіяльного майбутнього і на наших очах здійснює самогубство. Габсбурги, як і ніхто у тодішній Европі, теж не думали, що через маленьку Сербію з карти зникне велика Австро-Угорська імперія. А про що взагалі думає сьогодні Росія, брязкаючи зброєю на українській землі?   

ОСОБЛИВОСТІ СВЯТКОВОГО ЗАСТІЛЛЯ АБО ЯК ПІДГОТУВАТИСЯ ДО ЩЕДРОГО СТОЛУ

Леся БАЛУЦЬКА

Зазвичай, матеріали щодо того, як привести себе у форму після численних святкувань
з’являються вже за довго до того, як ці святкування власне почнуться. Адже, знаючи ширину новорічного, а далі різдвяного столу, не кажучи уже про наступні Старий-Новий рік та Йордан, вочевидь, розпочинати підготовку до традиційних, святкових застільних посиденьок варто починати заздалегідь. Адже святкове перенасичення, у підсумку, здатне тривати значне довше, аніж самі свята. І тоді виникає запитання, чи це було того варте? Чи не краще було пройнятися глибиною духовного змісту зимових свят і закцентувати увагу саме на цьому, аніж на чуттєвих насолодах? Так, саме такі докори сумління мучать уже тоді, як свята позаду, а попереду – зайві кілограми, похмільне самопочуття та загострення шлункових хвороб. Даруйте за песимізм, але дуже часто саме так і є. Свята позаду, а від них залишилося не стільки емоційне піднесення, скільки надлишків від спожитого та випитого. Підготуватися до свят допомагає дотримання Різдвяного посту. І не лише з точки зору обмеження в певних видах страв чи напоїв, але й з огляду на відповідне духовне очищення, проходження підготовчого процесу до великого святкування – народження Спасителя світу й настання нового періоду в житті – прихід Нового року. Якщо повноцінно заглибитися у значення різдвяного посту й спробувати його пережити, із дотриманням елементарних речей для користі душі та тіла, тоді й численні зимові свята можна буде провести, перебуваючи все на тій же хвилі емоційного піднесення та умиротворення. Принаймні частково, наскільки вдасться. Відтак, це допоможе не впадати у протилежну крайність із початком святкувань, мовляв, піст закінчився, рік тяжкий минув, можна дозволити собі «відірватися» на повну. При чому неодноразово, а періодично, охоплюючи всі численні зимові свята. Перебуваючи у стані поміркованості напередодні Різдвяних свят, існує можливість, що саме такий настрій превалюватиме й під час самого святкування. Звісно, що кожна людина знає особливості свого організму й можливі відповідні реакції на споживання тієї чи іншої їжі, а також напоїв, переважно алкогольних. Відтак, найкращою підготовкою до свят буде зберігання у всьому золотої середини : без виснаження упродовж посту і без крайнього відхилення у протилежний бік під час святкування. Варто пам’ятати, що якщо у передріздвяний час організм обмежувався у споживанні м’ясної та жирної їжі, то його не варто різко обтяжувати такими стравами одразу ж після завершення посту. Те ж саме стосується споживання алкоголю. За годину перед застіллям слід випивати склянку води для сприяння травленню, а от впродовж трапези не варто пити багато рідини, аби не розбавляти шлунковий сік та не перешкоджати травленню. Акцент варто робити на простих стравах і щонайголовніше, не змішувати на раз у шлунку під час одного прийому їжі усе видове різноманіття святкового столу. Трапезу найкраще розділити на частини, між якими варто робити паузи: спілкуватися, виходити на прогулянки чи колядувати.
     Побутує думка, що якщо перед Новорічними та Різдвяними святами дотримуватися жорсткої дієти, то спожите під час свят не зашкодить і не виллється, ані у зайві кілограми, ані у розлади травлення, адже організм, певним чином, розвантажений. Така думка є відверто хибною. Навпаки, чи не найбільшу кількість зайвих кілограмів людина набирає тоді, коли після суворого обмеження в харчуванні нарешті дозволяє собі їсти усе підряд в необмеженій кількості. Організм, який перебув у стані стресу, коли його майже не годували, з подвійною інтенсивністю буде накопичувати енергію, а відтак і жири про всяк випадок, якщо його знову почнуть недогодовувати. Таким чином, людина набирає значну більшу кількість кілограм, аніж раніше. Але не лише у зайвій вазі справа. Як відомо, найбільша кількість розладів шлунково-кишкового тракту фіксується лікарями саме під час і після інтенсивних святкувань, як от, наприклад, зимових. Надто, якщо люди перед тим суворо постяться, а під час новорічного та різдвяного застілля «відриваються» і ні в чому собі не відмовляють. Шлунок, підшлункова, жовчний, печінка, кишківник, усі ці органи, що беруть участь у процесі травлення, переробки та засвоєння їжі отримують, після порівняного відпочинку, непідйомний пласт роботи і часто можуть не справитися. Тому, без фанатизму : як перед святами, так і під час них. Зрештою, українська гостинність справді немає меж. Це частина святкових традицій. Якщо родина велика і потрібно відвідати кожного, а далі і в себе гостей прийняти, то варто, окрім основного місця перебування гостей – за святковим столом, вносити різноманіття до звичного застілля. Після короткої трапези – виходити на вулицю, спілкуватися, грати в сніжки, якщо буде сніжок, далі колядувати, словом, робити щось таке, що відволікає від трапези. Зрештою, у більшості варіантів усе так і відбувається, однак, судячи із кількості скарг на зайві кілограми та глибоке похмілля, не кажучи вже про погіршення фізичного стану одразу після свят, складається враження, що вони справді перетворюються в культ їжі.  Аби такого не сталося, очевидно, що варто думати про гармонізацію фізичного і духовного й від цього відштовхуватися під час довгожданих Новорічно-Різдвяних свят. Якщо, все ж таки, в силу різних причин не вдалося убезпечитися від бурхливого святкування, а «пост застільний» синдром уже ламається у двері, існує кілька простих правил, як відновити добре самопочуття після щедрого святкування.
     Тут важливо знову не впадати у крайнощі і не влаштовувати собі нещадні розвантажувальні дні на воді та чаях. Звісно, іноді стан організму тільки такого і потребує, щонайменше півдня-день, одначе, пересилювати і знову виснажувати свій організм заборонами не варто. Найкраще злегка обмежитися від надмірного споживання важкої їжі тваринного походження, жирів, від смажених страв та салатів до складу яких входять майонез, соус чи інші висококалорійні заправки. Щодо води і трав’яних чаїв, то їхню кількість слід таки збільшити, адже як чиста вода, так і трав’яний чай, а також зелений чай, здатні виводити токсини з організму і сприяти доброму травленню. Повноцінний здоровий сон також допоможе якнайшвидше прийти до тями після відпочинкових, одначе, таких втомливих святкових днів. Тепла ванна, прохолодний душ, відвідування басейну, інші водні процедури дозволять збадьоритися й змити водою залишки від неочікуваних наслідків застілля. І щонайголовніше – прогулянки на свіжому повітрі – незмінюваний чинник повернення до нормального самопочуття. Зрештою, цей комплекс порад можна використовувати у щоденному вжитку і хтозна, можливо саме такий поміркований раціон допоможе втриматися в добрій формі у ці спокусливі святкові дні щедрого застілля.    

Піст Славка

О Дитятко Ісусе, хрест це знамення нашого спасіння, допоможи нам терпеливо нести наш хрест…

     Славко не був лихий хлопець. Про нього можна було навіть сказати, що мав він дуже добре серце. Та все ж таки його вдача була якась дуже дивна: того що було в ньому добре та шляхетне, він неначе стидався та старанно скривався з тим, але зате зовсім, здавалося, не завдавав собі труду, щоб запанувати над своїми лихими звичками. Найгірше було в ньому те, що не любив вставати ранком до школи й митися, вивчення уроків на наступний день відкладав з години на годину і звичайно аж у вечір брався до книжки і розв'язання задач, а ще те, що дуже любив він заводити сварки зі своїми двома молодшими братиками. Як тільки не вмовляла його ненечка, скільки не картав, бувало, батько - нічого не помагало. Не раз і не два вже обіцяв Славко поправитися, не раз аж сам плакав, бо бачив добре, скільки журби завдає родичам тими своїми злими звичками, - а все одно продовжував робити своє. Не було, здавалося, на те ніякої ради.  Аж ось прийшла сиропусна неділя, а разом з нею й час Великого посту. І сталося в тому часі зі Славком щось дивне - якась цілковита переміна. Першою запримітила це ненечка: Славко став нараз якийсь зовсім інший - охоче вставав ранком, і то одразу, як тільки його збудили, і вода до миття не була вже надто зимна; пильно готував задані шкільні уроки та старався заводити з молодшими братиками якісь спільні забави або читав їм цікаві дитячі оповідання. Бачила це добре люба ненечка, серце її тремтіло з радості, але ні словом не спитала свого Славця про причину його такої несподіваної зміни. Боялася вона, аби якимось необачним словом не сполохати його цієї доброї постанови, так само, як ми боїмося необачним рухом не сполохати пташки, яку хочемо приручити. Тільки стала вона до Славка більш лагіднішою та добрішою, ніж раніше. Так минули три перші тижні посту; Славко ні разу ні в чому не зламав своєї, здавалося, сильної постанови.  Прийшла третя неділя посту. Ненечка як звичайно вертала з церкви. Та зовсім несподівано зустріла отця-катехита, який уже кілька років вчив її Славка та з яким вона не раз уже розмовляла про свого сина. Не втерпіла вона, щоб не виявити перед отцем-катехитом своєї радості через переміну в Славкові. Отець-катехит якось дивно, неначе вдоволено, всміхнувся, а прощаючись із ненечкою, поручив їй молитися, аби предобрий Ісус кріпив постанову, яку, певно, прийняв Славко.      Так минув цілий піст, а Славко ні разу не заслужив на догану. Зрештою, минули й веселі Великодні свята, і після святочних ферій знову розпочалася шкільна наука. Немало здивувався Славко, коли після однієї з лекцій релігії отець-катехит вручив йому листа, який поручив віддати ненечці. Як же ж і вона здивувалася, коли в конверті знайшла малу карточку, на якій рукою самого Славка було написано: "Постановляю в час посту з любови до Ісусика: 1. рано вставати, 2. пильно вчитися і 3. жити з моїми братиками в згоді. Славко Горницький ". На зворотньому боці карточки рукою отця-катехита було дописано:"Решту доповість сам Славко"... І Славко доповів. Правда, спаленів увесь, побачивши в руках ненечки картку, яку перед постом сам вручив отцю-катехитові, але з неприхованою радістю оповів ненечці, що коли отець-катехит пояснював учням значення посту, так сказав: "Мої хлопчики! Головне значення посту не полягає тільки в тому, аби в означений день стримуватися від споживання м'яса, але також і в тому, щоб у той час із любові до Ісусика, який за нас усіх терпів, здержатися від злих звичок… Нехай же кожний з вас подумає над тим, які в нього головні погані звички, та сильно постановить у час посту вистерігатися їх. А щоб ви не забули того, що постановили, напишіть це мені на окремих карточках. Після Великодня я віддам кожному з вас його карточку, і ви перевірите, чи видержали в постанові". - Отець-катехит додержали слова, - продовжував Славко, - і всім моїм товаришам віддали карточки, тільки не знаю, чому мою карточку передали ненечці? - Це певне тому, - сказала ненечка, - що я говорила отцю-катехитові про твою переміну; тоді одначе отець-катехит нічого про ці карточки мені не сказав. Певне побоювався, що ти не видержиш у постанові, й не хотів мене журити. - Але ти, мій сину, мужньо видержав у постанові, - скінчила ненечка, цілуючи Славка, а сльози радості спливали з її очей.. - Я хочу, ненечко, завжди тепер таким бути, бо мені з тим якось дуже-дуже добре і весело! - вигукнув Славко, пригортаючись до любої ненечки...                               А Ангел-Хоронитель радів у цій хвилі не менше від ненечки і Славка…

Monday, December 15, 2014

Vespers


Starting this Saturday, at 4:30 PM, Vespers will be celebrated at St. John the Baptist.  Please join us!

In the Byzantine Tradition the liturgical day begins in the evening with the setting of the sun. This practice follows the Biblical account of creation: “And there was evening and there was morning, one day” (Gen 1:5).

The Vesper service in the Church always begins with the chanting of the evening psalm: “...the sun knows it’s time for setting, You make darkness and it is night….” (Psalm 104: 19-20) This psalm, which glorifies God’s creation of the world, is man’s very first act of worship, for man first of all meets God as Creator.

Bless the Lord, oh my soul, O Lord my God, Thou art very great…

O Lord, how manifold are Thy works! In wisdom hast Thou made them all. The earth is full of Thy creatures (Ps 104:24).

Following the psalm, the Great Litany, the opening petition of all liturgical services of the Church is intoned. In it we pray to the Lord for everyone and everything.

Following this litany a number of psalms are chanted, a different group each evening. These psalms normally are omitted in parish churches though they are done in monasteries. On the eve of Sunday, however, sections of the first psalm and the other psalms which are chanted to begin the week are usually sung even in parish churches.

Psalm 141 is always sung at Vespers. During this psalm the evening incense is offered:

Lord, I call upon Thee, hear me. Hear me, O Lord.

Let my prayer arise in Thy sight as incense.

And let the lifting up of my hands be an evening sacrifice. Hear me, O Lord.

(Psalm 141:1-2).

At this point special hymns are sung for the particular day. If it be a Church feast: songs in honor of the celebration are sung. On Saturday evenings, the eve of the Lord’s Day, these hymns always praise Christ’s resurrection from the dead.

The special hymns normally end with a song called a Theotokion which honors Mary, the Mother of Christ. Following this, the vesperal hymn is sung. If it be a special feast or the eve of Sunday, the celebrant will come to the center or the church building with lighted candles and incense. This hymn belongs to every Vesper service.

O Tranquil Light of the holy glory of the Immortal Father, heavenly, holy, blessed Jesus Christ. Now we have come to the setting of the sun and behold the light of evening. We praise God: Father, Son, and Holy Spirit. For it is right at all times to worship Thee with voices of praise, O Son of God and Giver of Life, therefore all the world glorifies Thee.

Christ is praised as the Light which illumines man’s darkness, the Light of the world and of the Kingdom of God which shall have no evening (Isa 60:20, Rev 21:25).

A verse from the Psalms, the prokeimenon, follows—a different one for each day, announcing the day’s spiritual theme. If it be a special day, three readings from the Old Testament are included. Then more evening prayers and petitions follow with additional hymns for the particular day, all of which end with the chanting of the Song of St Simeon:

Lord, now lettest Thou Thy servant depart in peace according to Thy word, for mine eyes have seen Thy salvation: which Thou hast prepared before the face of all people. A light for revelation to the Gentiles, and to be the glory of Thy people Israel (Lk 1:29-32).

After proclaiming our own vision of Christ, the Light and Salvation of the world, we say the prayers of the Thrice-Holy (trisagion) through to the Our Father. We sing the main theme song of the day, called the Troparion, and we are dismissed with the usual benediction.

The service of Vespers takes us through creation, sin, and salvation in Christ. It leads us to the meditation of God’s word and the glorification of his love for men. It instructs us and allows us to praise God for the particular events or persons whose memory is celebrated and made present to us in the Church. It prepares us for the sleep of the night and the dawn of the new day to come. On the eves of the Divine Liturgy, it begins our movement into the most perfect communion with God in the sacramental mysteries.

Friday, December 12, 2014

ТАЙМ-МЕНЕДЖМЕНТ ДЛЯ НОВАЧКІВ

Леся БАЛУЦЬКА.

Однією з важливих проблем інформаційного суспільства є вміння розпоряджатися своїм часом. Власне, з філософської точки зору можна стверджувати, що час є тією сталою величиною, якою не можна всеціло розпоряджатися, адже вона існує сама по собі й по суті нікому не належить. Відтак часом не можна володіти, як приміром, інформацією чи іншими важливими ресурсами, що надходять ззовні. Час завжди є, завжди минає і ніщо та ніхто не здатен на нього впливати чи його обмежити, скорочувати, продовжувати, зупиняти або пришвидшувати. Тим не менше, з більш раціональнішого підходу, необхідного у повсякденному житті, дещо обмеженого від філософування та внутрішнього аналізу, вдале використання часу є запорукою успіху, ефективності та продуктивності. А ще, це достатній сон, нормальний відпочинок, здатність перебувати у родинному та дружньому колах й відчувати себе повноцінним учасником часового коловороту, який не захоплює до запаморочення, а в якому є місце для задоволення від результатів праці та комфортного перебування. Вираз «іти в ногу з часом», хоча й не втрачає на сьогодні своєї актуальності, все ж таки стає більш віддаленим від реальності й набуває іншого наповнення: «бігти в ногу з часом» чи «летіти у хвості часу». Технологічний прогрес, з одного боку, серйозно полегшив життя людини, з іншого ж – подекуди й ускладнив. І зазвичай це ускладнення пов’язане із надмірною розпорошеністю та неможливістю, через постійне надходження інформації з різних джерел, зосередитися і присвяти час тому важливому і справді потрібному, яке, підсумку, може принести ефективний результат. Варто зауважити, що час – це також і енергія, яка або втрачається, разом із плином часу, або примножується, або скеровується у необхідне русло і, втрачаючись, відповідно збагачує ефективністю використання.  Отже, перше і найважливіше – не розпорошуватися. Якщо вже взялися за якусь конкретну справу, то слід її зробити від «А» до «Я», не відволікаючись на побічні сигнали. А таких, ясна річ, є багато. Попервах, це може бути дуже складно, одначе, з часом, це здатне увійти в звичку, а також сприяти проходженню практики із застосуванням відповіді «Ні». Це «чарівне» слово має бути загальновживаним у той час, коли здійснюється справді важливе і пріоритетне завдання. Не йдеться лише про зовнішню комунікацію, коли на відволікання колеги під час виконання термінового завдання слід відповідати «Ні». Негативною відповіддю слід означити усі можливі джерела повідомлень з яких періодично надходить різношарова інформація, що, як правило, не несе жодної користі, а лише відволікає від основного.
     Електронна пошта, щонайменше на двох різних адресах, соцмережі, щонайменше на двох акаунтах, стрічка новин, онлайн відео, скайп, Усі ці новітні і не дуже досягнення, доступ до яких сьогодні є практично з будь-якого місця у будь-який час, найчастіше забирають левову частку часу, але в підсумку нічого корисного не дають взамін. Окрім, хіба що, цього самого витраченого марно часу. Якщо настільки важко в один момент відмовитися від користування соціальними мережами, то для початку варто скоротити час на їхнє використання й поступово мінімізувати його. При цьому, задатися правилом, що визначений робочий час, наприклад, дві – три години, не переривається «походами» в Інтернет. Далі, можна зробити собі 5-ти – 10-ти хвилинну перерву й відволіктися на відвідування соцмережі. Але ці правила слід встановити для себе чітко й не відступати від них, бо де 10 хвилин, там і 20, а там і ціла година летить непомітно. Часу, за встановлення таких чітких меж, одразу стане більше, а разом із ним з’являться нові цікаві заняття. Ефективність праці також підвищиться, а ще – звільняться вечори, які можна, замість віртуального, витрачати на реальне спілкування. Людина подекуди й сама не усвідомлює, скільки часу щоденно витрачає на «мандри» соціальними мережами та Інтернетовими сторінками. Горда відмова від телевізора також часто «винагороджується» перебуванням «за компом». А якщо і не за комп’ютером, то з планшетом чи телефоном, сучасні функціональні характеристики яких подекуди слугують альтернативою новітнім ПК. Справді, на сьогодні складно уявити життя без щоденних «мейлів», повідомлень та «лайків» у соцмережах, коментарів під «селфі» й перечитування «постів» та популярних блогових статей. Одначе, якщо періодично вводити до свого раціону дні, інформаційно обмежені, й почати спостерігати світ довкола себе й сприймати оточуючу дійсність усіма органами чуттів, то користі від цього лише прибуде. Щось на зразок, коли звикнувши їсти в поспіху, в якийсь момент починаєш приймати їжу не поспішаючи, насолоджуючись кожним шматком страви, її виглядом, смаком та ароматом.
     Ефективне використання часу енергетично збагачує, додає натхнення, а вечірній підсумок із числа зроблених за день справ буде безсумнівним стимулом до планування наступного. Ні що так не забирає енергії, як безцільне витрачання часу та постійна розпорошеність на велику кількість одночасних занять і навіть роздумів. Якщо працювати, то працювати, не відволікаючись на побічні сигнали, якщо відпочивати, то насолоджуватися кожною хвилиною відпочинку, а не картати себе за незавершені справи і не обдумувати наступний робочий день. Коли вже дуже потрібно, то виокремити собі на ці роздуми чітко визначений період, під час якого, знову ж таки, можна зробити необхідні телефонні дзвінки, відповідні позначення в блокноті та завчасні приготування. Далі знову переходити до відпочинку чи іншого заняття. Спосіб дуже зручний і якщо звечора розписати в блокноті послідовність необхідних справ, то для більшої ефективності та певності варто також навпроти кожної з них проставити приблизний час початку виконання кожної з них та час завершення. Якщо існує серйозний сумнів щодо точного часовогу проміжку, то можна дати собі невелички «коридор», під час якого також дещо спланувати.  Раціональне використання часу дисциплінує. Воно тримає в тонусі, а також дозволяє не розгубитися тоді, коли плани певним чином зрушилися й необхідно щось швидко змінювати, приймаючи рішення. Гадаю, кожен на собі не раз випробував правдивість фрази: «чим менше у мене часу, тим більше справ я встигаю зробити». Своєрідна «розкачка» перед тим, як почати виконувати необхідні завдання, подекуди забирає більше часу, аніж сама робота.  Дисципліна у керуванні своїм часом є дуже важлива, надто, коли йдеться про досягнення ефективних результатів. Зрештою, тут доцільно буде згадати й про таке поняття як повага до часу. Воно також відноситься радше до філософсько-психологічної категорії, але якщо вичерпні, невідновлювальні природні ресурси потрібно шанувати, берегти та економити, то і час не слід оминати з приблизно таких же причин. Так, він невичерпний, невпинний і незамінимий, але і він потребує до себе відповідного ставлення, з тим, аби винагородити людину відповідними здобутками. Витрачений, а радше проведений з користю час, як правило, не минає даремно і рано чи пізно воздасться корисним, можливо вже й забутим результатом. Це як закон причини та наслідку – ми отримуємо рівно те, що віддаємо та рівно стільки, скільки вкладаємо. Щоправда, з використанням часу це не завжди працює, в тому розумінні, що можна ефективно використати дуже малу кількість часу й отримати кращий результат, аніж неефективно старатися чи намагатися щось зробити, а користі від цього насправді буде мазер. Відомий Закон Парето якраз вказує на те, що «на отримання 80% результатів, які досягаються в роботі, людина використовує всього 20% від усього витраченого часу». Тож, справа якраз у раціональності.
     Для того, аби повноцінно сприймати нову інформацію, і на її основі діяти ефективно, раціонально використовуючи свій час, необхідно час від часу очищати свій мозок від зайвого. Власне, перебування наодинці з природою, це навіть може бути вечірнє місто, не обов’язково «зелені луги й солов’їні гаї», дозволяє певним чином «провітрити голову», позбутися зайвого інформаційного навантаження, шляхом перенесення своєї уваги на навколишнє природнє середовище. Одначе, увагу таки треба переносити, а не залишати її прикутою до все тих же інформаційних потоків, які лавиноподібно несуться упродовж цілих днів, тижнів, місяців, років...  Парадоксально, але факт, що те, чим завжди прагнула володіти людина, а саме інформація, сьогодні поступово заволоділа людиною, її часом, можливостями, планами, ідеями, розкладом і графіком, а також настроєм та душевним станом. Без перебільшення, але недозована, невідфільтрована інформація, яка безперестанку надходить до людського сприйняття, здатна з часом так само негативно впливати на організм людини, її психічне і навіть фізичне здоров’я, як комп’ютерні віруси впливають на роботу програм і ПК в цілому. Тому час від часу необхідно «запускати» програму очищення, а в подальшому, бути більш уважним до інформаційних повідомлень та їхніх джерел. Це не лише зекономить час і дозволить його використовувати більш ефективно та продуктивно, але й збереже здоров’я та самопочуття. Бо як вдало висловився киргизький письменник Чингіз Айтматов, «Шлунок розумніший за мозок, адже його може знудити. Мозок же їсть усе підряд».                        

ПАПА РИМСЬКИЙ ЗАКЛИКАВ МУСУЛЬМАН БОРОТИСЯ З ІСЛАМСЬКОЮ ДЕРЖАВОЮ

      Папа Римський Франциск засудив під час візиту до Туреччини напади бойовиків «Ісламської держави» (ІД) на християн та інші релігійні меншини в Іраку і Сирії, повідомляє Associated Press. Він прибув у цю країну з переважно мусульманським населенням для того, щоб умовити ісламських лідерів зайняти більш жорстку позицію щодо ІД. «Фанатизм і фундаменталізм, так само як і ірраціональні страхи, які сприяють нерозумінню і дискримінації, повинні бути відбиті за допомогою солідарності всіх віруючих», - заявив Франциск у палаці турецького президента Реджепа Ердогана. Папа Франциск високо оцінив допомогу Туреччині близько 1,6 мільйону біженців, і заявив, що міжнародне співтовариство повинне допомогти в цій справі Анкарі.                    

НАЙКРАЩИЙ ПОДАРУНОК – ЦЕ

Леся БАЛУЦЬКА.  


     Зимовий місяць – грудень, а разом із ним ціла низка зимових свят, частина з яких уже традиційно передбачає обмін подарунками. І навіть, якщо опустити безліч грудневих іменин, а це і Романа, і Катерини, і Андрія, і Анни, то свято Миколая, Різдво i Новий рік, змушують замислитися над подарунками уже сьогодні. Адже часу залишилося не так уже й багато, а відповідальний підхід до подарунка враховує завчасність у його приготуванні. Принаймні, так іноді буває. В ідеалі. Теза про те, що важливішою є увага, а не подарунок, здатна себе виправдовувати саме тоді, коли в передсвятковій біганині вдається придбати щось не зовсім відповідне, але й не надто примітивне. Думка про те, що увага важливіша, одразу ж вимикає будь-які сумніви. Щоправда, тим більше стає прикро, коли в процесі обміну подарунками у винагороду за свою неуважність отримуєш справді бажаний, однак, неочікуваний сюрприз. Тут і радість від подарунка, і сором від власної легковажності борються й своєрідно псують загальне враження від свята. Аби такого не сталося, до подарунків, які прийнято вручати під час казкових зимових свят, варто підходити з творчістю, враховуючи не лише матеріальний бік ситуації, але й особисті вподобання тих людей, яким хочеться, (а не лише потрібно) зробити подарунок. Ситуація із вибором подарунка для дитини, чи для дітей, може видаватися простішою, надто, якщо малеча вже в такому віці, що здатна сама написати листа до святого Миколая. Таким чином, дитина окреслює поле діяльності для батьків, й особливо турбуватися з вибором уже не треба. Але це тільки на перший погляд. Дитячі запити іноді настільки непередбачувані, що можна бути заскоченим зненацька, коли, приміром, дитина просить у Миколая братика або сестричку, нове взуття сусідському хлопчикові, щоб тато приходив додому раніше, або ж мамі окрему кімнату, аби вона нарешті в тиші відпочила від щоденного гамору. В такому випадку, окрім теплих почуттів до своєї дитини, одночасно думається, що краще би вона побажала перелік забавок, роликові ковзани і велосипед на додачу. Іншу категорію дитячих побажань складає новітня комп’ютерна техніка, мобільні телефони, музичні носії й таке інше. Щоправда, діти, якщо вони вже і захотіли щось із цього невичерпного на сьогодні переліку технологічних досягнень, то, як правило, перебувають уже в тому віці, коли розуміють внесок батьків в щороку повторювану історію із святим Миколаєм (чи появою подарунків під ялинкою на Різдво i Новий рік). Відтак, їхні бажання можна уже спокійно корегувати у відповідності до фінансових можливостей сім’ї, шкільної успішності, поведінки й інших факторів, відомих лише батькам. Свято, звісно, завжди має залишатися святом, однак, іноді, виховний момент не є зайвим. Аби лише він не зіпсував остаточного враження від зимових свят й не перетворився на відвертий шантаж.Пригадую, як одна моя знайома, в силу різних причин, зазвичай, все тих же виховних, два чи навіть три роки поспіль клала своїй дитині під подушку різку. Якось так складалося, що саме перед зимовими святами поведінка дитини погіршувалася, а різка на Миколая залишалася чи не єдиним вагомим аргументом у вихованні. В результаті, на чергове свято, дитина, будучи уже дорослішою, поклала своїй мамі під подушку усю свою «колекцію» різок, і навіть повернула їй усі ті подарунки, які на цей рік, що “заслужила”...  Очевидно, не надто приємна ситуація у й без того часто складних взаєминах «батьки-діти», яка дістала свій вираз у таких, здавалося б приємних речах, як подарунки…          (чи їхня відсутність).                                     Та не будемо вдаватися в деталі…
      Перейдемо до іншої категорії свята: обміну подарунками між дорослими. Саме на Миколая та у Різдвяно-Новорічні свята можна дати своїй фантазії розгулятися й порадувати своїх коханих, рідних чи близьких приємними сюрпризами та подарунками. Але це лише для тих, хто такою фантазією в принципі володіє. Нікому не в образу, але насправді, процес вибору подарунків буває досить таки нелегким. І здавалося б, чого вартує вибрати подарунки близьким людям, надто, якщо орієнтуєшся у їхніх вподобаннях та у наявності чи відсутності тих або інших речей. Однаково, для особливо нерішучих процес може ускладнюватися і затягуватися й відтак, вимагає декількох підказок.
     Отже, найголовніше, що варто пам’ятати, що подарунок придбаний чи навіть зроблений з любов’ю здатен завжди принести радість тому, кому він призначений. Тут і справді діє цей принцип уваги, яку, той, хто дарує, хоче висловити отримувачу. Та все ж таки не варто особливо розслаблятися, надто чоловікам, які мають намір зачарувати своїх коханих жінок у ці казкові дні. Як довелося з’ясувати на власному досвіді, а також на досвіді своїх знайомих і подруг, чоловіки часто не знають, чого жінкам дарувати не варто! Найперше – і найголовніше
– це різного роду кухонні приналежності, надто, коли цей подарунок приурочують до конкретного свята. І навіть, якщо ви більше десяти років одружені, і навіть, якщо це супер новомодний кухонний комбайн, чи мультиварка, чи хлібопічка, блендер, міксер, чи кавоварка, яка готує пречудові капучино і латте з пінкою. І навіть, якщо хоча б один із цих приладів, місце якого на кухні, є давнім бажанням жінки. Його звісно що можна втілити, але не приурочуючи до свята, а лише з огляду на необхідність полегшити для жінки процес приготування їжі, що триватиме тепер із більшим задоволенням.  Найкращим же подарунком для чарівної половини цього світу буде саме те, що здатне підкреслити, вдосконалити її жіночність, а не завуальовано натякнути на її неписане «життєве призначення». Прикраси, парфумерія, косметика (хоча і з цим слід бути уважним та обережним), білизна, предмети одягу. Навіть електронна техніка особистого користування (а не телевізор в квартиру). Зрештою, якщо на стільки уже складно визначитися з усім цим та іншим не означеним тут набором можливостей, то можна подарувати жінці подарунковий сертифікат, користуючись яким, вона самa зможе обрати для себе все те, що їй необхідно і буде задоволена від процесу. Такі самі подарункові сертифікати передбачають відвідування салонів краси, СПА - процедур чи масажу ( в залежності від уподобань та нагальних потреб). Абонемент в тренажерний зал чи на фітнес, якщо, звісно, він не був висловленим жінкою, як побажання, може також розцінитися як натяк до покращення стану її фігури. Якщо ж абстрагуватися від виключно матеріальних подарунків, то не варто оминати увагою можливість духовно-культурного сюрпризу. Матеріальний бік у ньому також не виключення, але духовне збагачення гарантовано. Лише, знову ж таки, не прогадати з вибором. Мова йде про організацію відповідного культпоходу. Подарунком відтак, можуть стати квитки на концерт, на виставу, оперу, балет, чи на перегляд фільму. В залежності від конкретних вподобань. Жінки також, знаючи, приміром, про спортивні захоплення своїх коханих чоловіків, можуть в якості подарунка придбати квитки на якусь із спортивних ігор. А, можливо, і на рок-концерт, чи на виступ когось із виконавців, ким захоплюється, чи колись захоплювався чоловік. Романтичні вечори у якості подарунків також ніхто не відміняв. Рівно ж як і подарунки, зроблені власними руками. До останніх можуть належати фотоколажі, відеопрезентації, які відтворюють історію знайомства, витвір кулінарного мистецтва чи власноруч намальована, після відвідування тритижневих майстер-класів, картина. Зрештою, подарункова фантазія насправді невичерпна. Якщо не вистачає своєї, можна її позичати в інших. Ідей – надзвичайно багато. Варто до них обрати правильне місце, настрій і найважливіше – правильну особу. Адже, на колір і смак, товариш не всяк. Розуміння та повага до вподобань тих, кому планується зробити подарунок є також виявом уважності й підсилює радість від подарунка в рази…