Ісус Христос - творець духовного життя.

 Надприродне життя Ісус Христос бажає дати всім, бо всіх до цього життя покликав, всіх відкупив Своєю Кров’ю…

     Праця задля досягнення досконалості подібна до зведення будинку, бо вже Апостол сказав про це такими словами: "Ви є Божа будівля" (1 Кор. 3, 9). Коли хтось має намір будувати дім, то спочатку шукає будівничого, який би виконав креслення і керував роботою аж до завершення споруди. Подібно і для зведення духовного будинку потрібен насамперед Будівничий, але Його не потрібно шукати, бо Він Сам нам жертвується без винагороди. Хто ж Ним є? - Втілена Мудрість, Ісус Христос. Бо Він Своєю Всемогучістю збудував цей дім видимий, тобто Всесвіт, в якому ми живемо, а Своєю Любов'ю збдував духовний дім, яким є Церква. Він також і в кожній душі будує менший дім, але так само гарний і таємничий - дім життя надприродного. Аби краще зрозуміти, не забувай, що Господь Бог першу людину, а в ній і все людство покликав до подвійного життя: до природного і надприродного. Бо не тільки обдарував щедро дарами людської природи, які її зробили здібною до життя природного, не тільки дав їй безсмертну душу, розум і волю, але і з великою любов'ю влив у ту душу життя надприродне, безмежно перевищуючи сили і потреби людської природи, бо об'явив Себе Самого, а в тій душі, збагаченій безмірними скарбами освячуючої ласки, збудував Свій престіл і в ньому замешкав. Одне слово, Бог віддався людині яко правда, добро і життя, аби людина вже жила не своїм життям, а життям Божим, аби через ласку стала учасницею Божої природи, а тим самим Божою дитиною і спадкоємцем небесних дібр, аби між людиною і Богом існував не тільки зв'язок підданства, але й синівська любов на землі і вічне з'єднання у небі.

      З'ясуємо це на прикладі. Кожне дерево родить плоди відповідного сорту. Але якщо садівник хоче, аби ті плоди були ліпші, він нащеплює галузки з кращого дерева на гіршому, через що перше дерево виділяє свої соки іншому і врешті видає кращі плоди. Так само і з людиною. Ласкою сотворення отримала вона від Бога різні дари як щодо тіла, так і щодо душі і легко може осягнути остаточну мету. Проте, коли творець накреслив людині надприродну мету, тобто з'єднання із Собою і Боже синівство, то мусив також, як той добрий садівник, вщепити в неї кращі соки, тобто надприродне життя, щоб людина, видаючи надприродні овочі, могла осягнути вічне життя. Так вчинив Бог із безконечної своєї доброти, а до початкової святості додав дари, не властиві людській природі: захорону від помилок, пристрастей, терпінь і смерті тіла. Коли б Адам залишився вірним Богові, він зберіг би ці ласки і дари не тільки для себе, але і для всього людського роду. Але, на жаль, гріх, вчинений у раю, вирвав людині надприродне життя Боже, розірвав вузол любові, який єднав її з Богом, знищив прекрасну гармонію, яка була в її душі, запровадив зіпсуття в людській природі, нерозум, схильність до поганого і злу власну любов до волі, жадобу, хвороби і смерть для тіла... І в такий спосіб обдерту і зранену кинув у жертву розбурханим пристрастям і на вічне прокляття. Господь Бог міг назавжди позбавити весь людський рід того надприродного життя і нікого не допустити до з'єднання з Собою, але Він, Котрий любить душі, зіслав їм порятунок. Бо прийшов Ісус, Він же Спаситель, аби відкупом Своєї Крові переблагати Божу справедливість і знову відновити розірвану через гріх приязнь людини з Богом. Прийшла Правда, аби просвітити тих, що сиділи в тіні смерті; прийшла Дорога, щоб заблуках довести до мети; прийшло Життя, щоб своєю смертю виєднати освячуючу ласку, а через неї дати надприродне життя тим, які були мертві в душі; прийшов Богочоловік, щоб взяти людину, яка втікала від Бога, і знову піднести її до гідності дитини Божої і спадкоємця неба; одне слово - аби все виправити, все освятити, все з'єднати.

     Отже, Ісус Христос є нашим Відкупителем, який поєднав у собі світ із Богом (2 Кор. 5, 19); Він є нашим Лікарем, який все очищає, лікує, удосконалює і освячує; є нашим Посередником, через якого ми маємо доступ до Отця; є наріжним каменем, на який маємо опертися, бо іншого фундаменту ніхто не може закласти, крім того, який є закладений, а ним є Ісус Христос (1Кор. 3, 11); є виноградним кущем, на якому ми, як всохлі галузки, маємо прищепитися, аби з нього зачерпнути життєдайних соків; є нашою головою, з якою ми, мертві члени, повинні з'єднатися, аби з нею отримати життя. Він є Головою Містичного Тіла, Головою Святої Апостольської Католицької Церкви, в якій живе і діє; є Творцем надприродного життя, будівничим дому духовного. Бо Він у Тайні Святого Хрещення вливає у душу початок надприродного життя, даючи їй через Духа Святого і Святу Церкву ласку освячуючу, яка оживляє душу, а разом із ласкою зародки Божих чеснот: віри, надії і любові і чеснот моральних, а також і дари Святого Духа. Саме цим Він накреслює головні контури духовної будівлі, а потім додає знаряддя до подальшої будови, вчить, як їх використовувати, діє на душу і працює з нею, так що душа є тільки Його помічницею, згідно зі словами Апостола: "Ми бо співробітники Божі" (1Кор. 3, 9). Якщо душа через смертельний гріх втрачає освячуючу ласку, а разом з нею і надприродне життя, Ісус Христос привертає її в Тайні Святої Сповіді або через акт досконалого жалю, з невиразним принаймні бажанням Тайни Святої Сповіді, а в інших Тайнах примножує цю ласку. Тому життя християнина, якщо він живе по-християнськи, є не чим іншим, як тільки життям Ісуса Христа в його душі. І тому, якщо християнин робить щось добре, - це Христос у ньому і через нього робить. Ісус Христос у душі християнина добрі справи розпочинає, можна сказати, зароджує їх і освячує, дає їм надприродну вартість. Без Ісуса ми не могли б не тільки нічого надприродного зробити, але навіть і забажати. Від Нього походить усяке світло, всяка вища сила. Від Нього походить всяка чеснота, всяка посвята, всяка жертва. Від Нього походить ревність апостолів, мужність мучеників, стійкість ісповідників, чистота дівиць, витривалість справедливих, навернення грішників і спасіння всіх. Тобто Ісус Христос є нашим Життям і Творцем надприродного життя. "Бо в ньому, - каже св. Павло, - Він нас вибрав перед заснуванням світу, щоб ми були святі й бездоганні перед Ним у любові" (Еф. 1, 4). Це надприродне життя Ісус Христос бажає дати всім, бо всіх до цього життя покликав, всіх відкупив Своєю Кров'ю. Вимагає тільки, щоб ми, віруючи в Його правду і співпрацюючи з Його ласкою, присвоїли собі плоди Відкуплення. У цьому намірі Він наказує голосити свою Євангелію і жертвує свою ласку або видимо через Святу Церкву в Святих Тайнах, або невидимо через внутрішнє натхнення Святого Духа. Тим, які цю ласку приймають, дає силу, щоб вони стали синами Божими. У цьому намірі Він також неустанно діє на кожну душу. Аби вона не тратила цього життя або щоб віднайшла втрачене. Послуговуючись ласками святого Духа, Він зворушує її і заохочує, зміцнює і підносить, напоминає і навертає. Отже, Ісус Христос є невід'ємним супутником душ у їхній земній мандрівці, провідником, захисником, опікуном, батьком, братом, приятелем, обручником, їхнім життям. Звідси випливає для душі прямий обов'язок з'єднання з Ісусом Христом. Але, на жаль, у багатьох душах, навіть віруючих, надприродне життя переривається або б'є слабеньким ритмом, бо через смертельний гріх вони відриваються від Подателя життя або мають прив'язання до повсякденних гріхів і не співпрацюють із ласкою Божою.

     Якщо бажаєш, щоб Ісус Христос був завжди з тобою, якщо хочеш мати у собі Його життя, а цього потрібно хотіти, бо інакше не осягнеш свого призначення, проси Ісуса, аби це життя у тобі створив. "О Ісусе, життя моєї душі, - так повторюй за однією святою душею, - вчини, щоби моя душа в Тобі, для Тебе і через Тебе жила. Нехай про Тебе думає, про Тебе говорить, для Тебе працює і терпить, нехай Тебе шукає, до Тебе прямує, з Тобою з'єднається, щоби Ти був єдиним джерелом і метою мого життя, щоби Ти був моєю мудрістю, моєю силою, моєю радістю, моїм спокоєм, моїм скарбом і моїм щастям тут і у вічності". З Ісусовою ласкою поєднай свою працю, щоб надприродне життя, уділене при Святому Хрещенні, зберегти і примножити, щоб вірно і витривало поступати згідно з волею божою або робити те, що Бог хоче, так, як Бог хоче, і тому, що так Бог хоче. Якщо виноградна галузка родить плоди, то все ж не досить, що вона росте на виноградному кущі, не досить, що Бог уділяє світла і вологи, але ще потрібно, аби садівник безупинно обробляв свій виноградник. Так само, якщо християнин хоче видавати плоди для вічного життя, він повинен з'єднати з Божою ласкою свою працю, аби очистити те, що забруднене, удосконалити те, що недосконале, освятити і примножити те, що добре. Одне слово - щоб відродитися в Ісусі Христі. Бог віддався людині яко правда, добро і життя, аби людина вже жила не своїм життям, а життям Божим…