Знак для невіруючих

 Матінка Божа - цілителька хворих…

     В іспанському містечку Каланда (Calanda), розташованому за 118 кілометрів від Сарагоси, сталося “чудо над всіма чудами” – “El milagro de los Milagros”. У двадцятитрилітнього Мігуеля Хуана Пеллісера у чудовий спосіб “відросла” ампутована нога. Багаторічні дослідження документів, пов’язаних із цим чудом, завершилися написанням книги під назвою “Il Miracolo” (“Чудо”). Їі автор – італійський журналіст Вітторіо Мессорі. 29 березня 1640 року увечері, між 22:00 та 22:30, коли Мігуель Хуан Пеллісер спав у себе вдома, у нього “відросла” права нога, яку ампутували у сарагоській лікарні за 29 місяців до того. Зцілений був палким почитателем Піларської Богородиці, і саме Її заступництву приписав цю подію. Так коротко можна описати вражаюче чудо, яке місцеве населення назвало “чудом над всіма чудами” – El milagro de los Milagros. Всесвітньовідомий італійський журналіст упродовж кількох років вивчав чисельні документи, які зберігаються у найрізноманітніших архівах, і дійшов беззаперечного висновку: з наукової точки зору не може бути жодних сумнівів у тому, що документи описують незаперечний історичний факт. Вони свідчать про те, що ампутована нога знову “відросла”, і незважаючи на неймовірність такої події, її не можна жодним чином заперечити. Завдяки свідченням, підтвердженим клятвою і записаним у нотаріальному протоколі, а також актам канонічного процесу, що розпочався через 68 днів після цього дивовижного факту, можна детально відтворити події.

     Нещасний випадок і ампутація…    Із парафіяльних книг Каланди можна довідатися, що Мігуель Хуан Пеллісер народився 25 березня 1617 року і був другим із восьми дітей Мігуеля Пеллісера Майя та Марії Бласко. Батьки були бідними селянами, простими і побожними людьми. Мігуель Хуан виховувався в атмосфері щирої релігійності, регулярно приступав до таїнств Святої Сповіді і Святої Євхаристії та був палким почитателем Божої Матері. У 1637 році, коли йому виповнилося 20 років, він покинув батьківський дім у пошуках роботи.Йому пощастило знайти роботу у свого дядька Хаміє Бланко, який мешкав в околицях Кастеллона. Але після кількох місяців роботи у дядька, у липні 1637 року, трапився нещасний випадок. Мігуель їхав двоколісним возом, наповненим зерном, у який були запряжені два мули. Так виглядає, що під час їзди хлопець задрімав і випав із воза.Падіння було настільки невдалим, що колесо переїхало йому праву ногу, розтрощивши кістки. Мігуеля одразу ж відвезли у валенсійську лікарню, де в документах до цього часу зберігся запис про його прийом у понеділок 3 серпня 1637 року. Але в лікарні йому нічим не могли допомогти. Мігуель був переконаний, що сарагоські лікарі у славнозвісній “Королівській і Загальній Лікарні нашої Милосердної Пані” зможуть вилікувати його ногу.

      Після тривалих прохань йому дозволили переїхати до лікарні в Сарагосі, яка розташована за 300 кілометрів від Валенсії. Незважаючи на страшний біль у розтрощеній нозі і сильну спеку, Мігуель подолав цю віддаль за 50 днів і на початку жовтня 1637 року прибув до Сарагоси. У нього була температура, і все ж перш за все він попрямував до храму Пілар, де висповідався і прийняв Святе Причастя. У лікарні йому тут же діагностували швидкоплинну гангрену поламаної ноги і заради спасіння життя пацієнта прийняли рішення ампутувати її. Рішення відрізати розпухлу і почорнілу від гангрени ногу прийняли голова лікарської ради, відомий в усьому Арагоні професор Хуан де Естанга (Juan de Estanga) та хірурги Дієго Мілліруело і Мігуель Белтран. Саме вони виконали операцію видалення правої ноги. Відомі найменші деталі операції: ногу ампутували на “чотири пальці нижче коліна”, її відрізали скальпелем і пилою, а після операції припекли рану розпеченим залізом. Єдиним обезболюючим засобом того часу був алкоголь, тому бідний Мігуель упродовж усієї операції був при свідомості, безперестанно благаючи про допомогу Діву Марію, Матір Ісуса Христа. У документах зберігся запис навіть про те, що відрізану ногу передали практикантові Хуану Лоренцо Гарсії (Juan Lorenzo Garcia), який удвох із колегою поховав її на цвинтарі в зазначеному місці у ямі довжиною близько 21 сантиметр. У ті часи людське тіло дуже шанували, тому ампутовані частини тіла ховали на цвинтарях. Пеллісерові довелося залишитися у лікарні ще на кілька місяців, доки не зажила рана від ампутації. Його виписали навесні 1638 року і видали дерев’яний протез та милицю.

      Двадцятитрилітній чоловік без ноги в ті часи не міг заробити собі на прожиття, тому Мігуель отримав офіційний дозвіл просити милостиню біля входу до базиліки Дель Пілар у Сарагосі. Це означало своєрідну ліцензію на професію жебрака. Серед мешканців Сарагоси було правилом принаймні раз на день заходити до базиліки. Вигляд молодого жебрака без ноги викликав загальне співчуття. Люди звикли до нього і полюбили його, тим більше, що Мігуель Хуан завжди розпочинав день участю у Святій Службі Божій у каплиці, де на колоні Дель Пілар стояла чудотворна фігура Богородиці. Лише після цього він ішов на своє “робоче місце” просити милостиню. Крім того, він щодня просив церковну прислугу дати йому трохи оливкової олії з лампад, що горіли в базиліці. Цією олією він змащував рану, яка залишилася після ампутації і довго не заживала. Спав він під портиком лікарняного коридору, де весь медичний персонал знав його і радо приймав.

     Коли Мігуель мав гроші, то дозволяв собі переночувати в найближчій корчмі “de las Tablas”. Власник корчми Хуан де Мазаса (Juan de Mazasa) та його дружина Віталіна Ксавієрре також були свідками у канонічному процесі, коли необхідно було довести, що Пеллісер з двома ногами і є той самий чоловік, який ночував у них, коли був одноногим. На початку березня 1640 року Мігуель вирішив повернутися до батьків у Каланду. Подорож додому (приблизно 118 кілометрів) зайняла майже 7 днів. Дерев’яний протез нестерпно ятрив культю і завдавав хлопцеві неймовірних страждань. Вдома Мігуеля прийняли з великою радістю. Не будучи спроможним допомагати батькам у праці в полі, він вирішив ходити по сусідніх села просити милостиню. У ті часи не вважалося соромом, якщо інвалід без засобів до існування просив милостиню, і люди вважали своїм обов’язком виявляти милосердя і допомагати потребуючим. Таким чином, Мігуель почав об’їжджати на своєму осликові сусідні з Каландою села. Аби викликати у людей жалість, він зазвичай показував залишок ноги з раною від ампутації. Тож тисячі людей бачили його калікою, а потім у чудесний спосіб зціленим.