Вознесіння Господнє.

Свято Вознесіння Господнього належить до числа дванадцяти найбільших свят у церковному році і безпосередньо пов’язане із святом Воскресіння Ісуса Христа. Святкується воно на сороковий день після Великодня. Згідно із текстами Нового Завіту, Вознесіння Господнє – день, коли Ісус Христос вознісся на Небо і сів "праворуч Отця". Ісус Христос явився своїм учням в Єрусалимі та звелів чекати пришестя Святого Духа. Він піднявся з учнями на гору Єлеонську, де востаннє благословив їх і вознісся на небо. У Святому Письмі розповідається, що востаннє Ісус Христос промовив своїм учням: "Мир вам!", а потім дав останню настанову: "Ідіть і навчіть усі народи, хрестячи їх во ім'я Отця і Сина, і святого Духа, навчаючи їх зберігайте все те, що я вам заповів, і я перебуватиму з вами повсякденно аж до кінця світу". Свідками вознесіння Христа були Богородиця та апостоли, про що докладно розповідається в Євангеліях від Марка та Луки і в Діяннях Святих Апостолів. Про вознесіння Ісуса Христа на небо євангелист Марко пише: "Ісус зібрав своїх учнів і сказав: Ідіть же по всьому світу та проповідуйте Євангеліє. Хто увірує, той буде спасенний, а хто не увірує, то буде осуджений. Ім'ям моїм виганятимуть бісів, на хворих будуть руки класти і добре їм стане. Господь же Ісус, промовивши до них так, вознісся на небо і возсів праворуч Бога-Отця".

Джерела трьох перших сторіч нічого не говорять про цей празник. Не згадує про нього й письменник Оріген (+ к.251), який вичисляє християнські празники в 8-ій книзі свого твору „Проти Цельсія”. Знавці обряду є тієї думки, що в перших трьох віках цей празник святкували разом з празником Зішестя Святого Духа. В IV столітті празник Господнього Вознесіння стає загальнознаним. Історик Сократ називає його „всенароднім празником”. В IV ст. рівноапостольна цариця Олена поставила храм у честь цього празника на місці Христового Вознесіння. 

Майже кожна людина прагне досконалості на шляху до життєвого успіху – бажає в усьому бути першою. На роботі – керівником, у сімейному житті – лідером. „Поганий той солдат, який не мріє стати генералом”, – до цієї істини привчали нас з дитинства. Ми звикли до численних конкурсів, іспитів, мета яких виявити найбільш здібних, відсіяти „посередніх”. Та заради кар’єри ми часто-густо навіть згодні поступитися („хоч і не на довго”) своїми моральними принципами. І все це ми робимо... але заради чого?

Свято Христового Вознесіння, для нас є слушна нагода ще раз замислитись, спокійно проаналізувати своє життя, „вознестися” над метушнею земною, подумати, чи завжди наші вчинки достойні нашого Вчителя, чи по праву ми називаємо себе християнами? Ісус дав нам приклад істинної християнської досконалості: „Ви знаєте, що ті, хто вважають себе за князів у народів, панують над ними, а їхні вельможі їх тиснуть. Не так буде між вами, але хто з вас великим бути хоче, – нехай буде він вам за слугу... Бо Син Людський прийшов не на те, щоб служили Йому, але щоб послужити, і душу Свою віддати на викуп за багатьох” (Марка 10:42-45).

Що потрібно нам для того, щоб піднятися до рівня досконалості, але не земної, а Божої? Вознестися внутрішньо над метушнею світу цього? Ісус говорить: „Ніхто не сходив на небо, як тільки той, що зійшов з небес – Син Людський”.

 Отже, шлях до вознесіння пролягає через шлях Христа – наше „пониження”, тобто служіння іншим, через любов до ближнього свого – бо саме в цьому „виконання усього Закону”. Тож, якщо людина дійсно віруюча, вона повинна змиритися перед волею Божою, позбутися свого пихатого „еґо”, а заради інших бути готовою пожертвувати своїми особистими інтересами, як це робив Сам Господь.

        Сьогодні, нажаль, багато хто сприймає християнство лише як щось архаїчне, історичне, обрядово-традиційне.

                                          Чи є якийсь зв’язок між Вознесінням Христа, яке відбулося дві тисячі років тому, і вознесінням кожного з нас?