Папа: ім’я Бога - це милосердя, милість, терпеливість, вірність

Вічне життя - це безмежна любов Отця, яку Ісус дарував нам на хресті і яка діянням Святого Духа пролила на землю та в кожне серце нове світло. Роздумам про це Папа Франциск присвятив своє повчання перед молитвою «Ангел Господній» у неділю, 11 червня 2017 року. Роздумуючи на читаннями свята Пресвятої Тройці, яке в Церкві західного обряду припадає в неділю після П’ятдесятниці, він зазначив, що вони допомагають нам «увійти в таємницю автентичності Бога». В уривку з Послання св. Павла до Коринтян знаходимо такі слова: «Благодать Господа нашого Ісуса Христа, любов Бога і сопричастя Святого Духа нехай будуть з усіма вами». Як зауважив Святіший Отець, це «благословення» є «плодом особистого досвіду» Божої любові, що перемінила життя апостола, завдяки чому він може закликати християн: «Будьте радісні, прямуйте до досконалості, підбадьорюйте одні одних, живіть у мирі». «Християнська спільнота, попри всі людські обмеження, може стати відблиском сопричастя Пресвятої Тройці, Її доброти й краси. Але це, як сам Павло свідчить, обов’язково проходить через досвід Божого милосердя та Його прощення», — сказав Папа, додаючи, що саме це сталося з євреями під час виходу з єгипетського рабства. Як пояснив Наступник святого Петра, коли народ порушив союз, Бог явився Мойсеєві, щоб його оновити, назвавши себе так: «Господь [Ягве] Бог милосердний і милостивий, повільний до гніву та багатий в любові й вірності». «Це ім’я вказує на те, що Бог - не далекий і замкнений у собі, але Він є Життям, яке прагне передаватися, відкритістю, Любов’ю, що вибавляє людину від невірності», - сказав Святіший Отець. «Бог - “милосердний”, і “милостивий”, і “багатий в любові”, оскільки дає себе нам, аби доповнити нашу обмеженість, простити наші помилки, аби привести нас назад на шлях справедливості й правди. Сповнення цього об’явлення Бога відбулося у Новому Завіті завдяки Ісусові, який «показав нам обличчя Бога, Єдиного в істоті та Троїчного в Особах». У цьому контексті в Євангелії зустрічаємо видатного фарисея Никодима, який займав видне становище і громаді, але «не переставав шукати Бога», не вважав, що все досягнув мети, а тому почув відлуння Божого голосу в словах Ісуса. А під час нічної розмови з Назарянином він нарешті зрозумів, що «Бог його вже шукав і чекав, що особисто його любить». «Бог завжди першим нас шукає, на нас чекає, любить нас», — сказав Папа, наводячи відповідь Ісуса Никодимові: «Бог бо так полюбив світ, що Сина свого Єдинородного дав, аби кожен, хто вірує в Нього, не загинув, а жив життям вічним». «Чим же є оте вічне життя? Воно — це безмірна й безкорислива любов Отця, яку Ісус дарував на хресті, віддаючи своє життя за наше спасіння. І ця любов діянням Святого Духа пролила на землю й у кожен серце, яке його приймає, нове світло, яке виявляє темні закутки й закам’янілість, що заважають нам приносити добрі плоди любові та милосердя», - підсумував Святіший Отець, побажавши: «Нехай же Пречиста Діва Марія допоможе нам дедалі більше заглиблюватися у Троїчне сопричастя, аби переживати й свідчити любов, яка надає сенс нашому існуванню». Після Богородичної молитви Папа Франциск присвятив кілька слів новопроголошеній блаженнній Італі Мелі, що була беатифікована напередодні в італійському місті Ла Спеція. «Вирісши в родині, далекій від віри, замолоду вона визнавала себе атеїсткою, але навернулася завдяки насиченому духовному досвідові. Вона активно діяла серед католицького студентства, а пізніше вступила до жіночої гілки облатів-бенедиктинців та звершила містичний шлях, зосереджений на таїнстві Пресвятої Трійці», - сказав Святіший Отець, побажавши: «Нехай же свідчення нової блаженної заохотить нас протягом дня часто підносити свою думку до Бога Отця, Сина і Святого Духа, який мешкає в кімнаті нашого серця».

     …Коли євангелист Матей записував слова Ісуса, Церква ще була маленькою спільнотою на землі, і ще не існувало жодного християнського міста на планеті. Але вже тоді слова Господа були актуальні: без цієї жменьки людей Земля була би ніби страва без солі: без смаку, невиразна. Тому Церква не повинна боятися перебувати у меншості, не повинна ховатися зі страху перед критикою та переслідуваннями. Тільки даючи свідчення життя, вона може виконати свою функцію: бути світлом. Церква існує для того, щоби служити іншим тим, що сама отримала від Бога: проголошувати правду і доброту Бога. Так, як сіль не існує задля себе самої, а для страв, і як лампа у домі освітлює не саму себе, а все приміщення, — так само й Церква існує для світу. Церква, замкнена сама на себе, не матиме життя і розвитку, бо не виконуватиме свого завдання. Але якщо Церква відкриється на світ так, що стане подібною до світу, то вона перетвориться на сіль звітрілу або на погаслу лампу. Одним словом: Церква має тільки те, що дає іншим у дар.

     …Як видається, що у вірі має місце благодать Того, який виправдовує, в той час як у діянні - справедливість Того, який винагороджує. Проте, розмірковуючи про глибокий зміст вислову - тому, хто виконує якусь роботу, заробіток є чимось належним, - я навряд чи можу переконати себе в існуванні будь-якого діла, яке неминуче потребувало би винагороди від Бога. Сам факт того, що ми здатні щось робити, думати або говорити, відбувається завдяки Його даруванню і Його щедрості. Тому який борг може мати Той, Хто ще раніше дав нам у позику? Ось чому потрібно розглянути, чи не варто слова Павла - заробіток рахується не як ласка, але як щось належне, - розуміти скоріше як борг, який має стосунок до злого діяння. Як ти виявиш, гріхи часто називаються в божественних книгах провинами, подібно до того, як сам Господь навчив нас говорити в молитві: Прости нам провини наші, як і ми прощаємо винуватцям нашим (Мт 6, 12; Лк 2, 12). У нас виникає питання щодо самої послідовності того, що Павло каже. Спочатку: Щасливі ті, яким відпущені беззаконня, далі: яким гріхи прикриті, і нарешті: Щаслива людина, якій Господь гріха не порахує…         Подивися, чи можна цю послідовність розуміти щодо однієї й тієї ж самої душі…

      В тому сенсі, що оскільки початком навернення душі є полишення зла, то за це вона заслуговує відпущення беззаконь. А коли починає творити добро, якби затуляючи недавніми благами всі попередні погані справи і чинячи більшу кількість добрих справ, ніж було раніше поганих, то йдеться про те, що її гріхи відпущені. Коли ж вона вже досягає досконалості, так що всякий корінь зла виявляється вирваним з неї остаточно, до такої міри, що в ній не можна знайти жодної ознаки недосконалості, тоді вже є обіцяна вершина досконалого блаженства, тому що Господь не може дорікнути за жоден гріх. Беззаконня ж відрізняється від гріха тим, що слово беззаконня вживається стосовно того, що відбувається проти закону, тому й по‑грецьки це означає аномія, тобто діяння, яке є поза законом. Натомість гріхом може бути названий також і той злочин, який чиниться проти того, що навіює природа і викриває совість.