Навіки вільні

 Чого найбільше бояться люди? Напевно, смерті. За кожної нагоди бажаємо одні одним насамперед — здоров’я. І це побажання є своєрідною протилежністю поняття смерть. Якось так виходить, що у цьому страху люди не готові боротись, щось змінювати. Чи багато людей провадитимуть здоровий спосіб життя, відмовляться від шкідливих звичок, будуть вчасно засинати і займатися спортом? Коли розпочнемо про це розмову, то в кожного з’явиться своя причина (навіть не одна), чому це неможливо реалізувати. Виходить, що смерть якимсь непомітним чином вже в нас присутня, бо саме вона вбиває наші прагнення і бажання до кращого. Смерть прийшла у людське життя через гріх. Саме він є причиною нашої роздвоєності. Хотілося б робити добро і бути праведними, а з іншого боку — бракує сил залишатися такими щоденно. Інколи важко навіть самим собі пояснити, чому в певних випадках вибираємо зло, грішимо. Чи можна назвати нормальним життя у страху, у щоденному намаганні дотримуватися чітких правил, за усталеним сценарієм?! Апостол Павло намагається словами передати, якою важкою є боротьба людини за добро, якщо її тіло підпорядковане злу. Видається неможливим життя у такому безконечному протистоянні. Нещаслива я людина! — у розпачі каже Апостол. Десь глибоко всередині нас невичерпним джерелом б’є прагнення бути добрими. І саме від нас залежить, чи та жива вода матиме змогу перетворитись на повноводну річку. Той, хто вірить в Ісуса Христа, навіки вільний — читаємо у наступних рядках Послання. Бо закон духа, (що дає) життя в Христі Ісусі, визволив тебе від закону гріха і смерти. Саме Дух Святий має силу викорінити гріх з глибин нашого серця. Синонімом слова добро є життя. Неможливо людині самотужки залишитися доброю, лише віра в Христа, покірна молитва про Його благодать може потрохи змінити нас на краще. Отож, не втрачаймо відваги, вибираймо добро, віруймо в Ісуса! Ми вже вільні, можемо не боятись, бо з нами наш Бог!..

Бути сином Отця, що на небі – це бути уподібненим до Його Єдинородного Сина, бути як Ісус. А бути, як Ісус – це любити ворогів, любити тих, які Тебе переслідують. Саме таким є характер християнина. Інколи ми гадаємо, що людей, які переслідують, потрібно шукати серед атеїстичних кіл, або сект. Однак тим, хто Тебе переслідує, може бути близька Тобі особа, хтось, хто обмежує Твою свободу, хто не дає Тобі робити усе, що хочеш. Можеш тут зупинитися і подумати про декількох осіб зі свого оточення, про яких тобі часом не хочеться думати: про свого чоловіка, який постійно вимагає і не звертає на Тебе увагу вже довгий час, про свою дружину, яка постійно тобою маніпулює, про збунтованих дітей, про свого шефа на роботі, який несправедливо до тебе ставиться і сміється з Твого християнства; про Твою свекруху, яка всюди втручається і вказує, як Ти маєш дбати про її синочка, про випадкового чоловіка, який образливо до Тебе поставився у метро, до свого сусіда, який постійно розпаює конфлікти і заздрить твоєму благополуччю. Ісус не просить Тебе їх зносити (хоча може ця постава теж бути присутня), Господь просить їх любити!

Коли Павло каже: заміжня жінка, поки живе чоловік, зв’язана (з ним) законом; а коли помре чоловік, вона звільняється від закону чоловіка, треба звернути увагу на відмінність цієї аналогії від того, чого вона стосується (пор. Мт 5, 32). Павло каже, що чоловік помирає — отож дружина, звільнившись від закону свого чоловіка, може вийти заміж за будь-кого. Він порівнює душу з жінкою, а чоловіка — з важким перенесенням гріха, який діє в наших членах, щоб творити плоди смерті. Тобто такий шлюб має залишити по собі гідних нащадків. Ми отримали закон не для того, щоб усунути гріх або щоб бути вільними від гріха, але щоб показувати гріх, поки не відчуємо благодаті. Внаслідок того, ті, хто під законом, відчули ще сильніше бажання гріха, і вони грішили більше через гріхопадіння. Проводячи таку потрійну аналогію: душа як жінка, важке перенесення гріха як чоловік, закон як закон людини, — Павло не робить такого висновку, ніби душа стає вільною, коли її гріхи відходять, таким самим чином, як дружина звільняється, коли вмирає її чоловік. Сама душа вмирає для гріха і звільняється від закону, щоб належати іншому подругу, тобто Христу. Душа вмирає для гріха, але в певному сенсі він продовжує жити: трапляється так, що бажання і певні спонукання до гріха в нас з’являються, проте ми не підкоряємося їм і не співчуваємо, служачи закону Божому розумом, бо ми померли для гріха.      св. Августин.

Обличчя в Святому Писанні відображає особу, її гідність і красу. Тому великим приниженням є вдарити когось в обличчя, або плюнути комусь в обличчя. В небезпечній ситуації людина закриває своє обличчя, а при образі відвертає його від ближнього. Коли Господь говорить наставити іншу щоку, то це має дуже конкретне значення – не реагуй на зло так, як реагують язичники: помстою, пролиттям крові, лише любов’ю. Піддати ударам свою подальшу репутацію, свій гонор, свої амбіції, свою честь – це любити як любить Ісус – до кінця!