Святий Ромуальд

Святий Ромуальд був неприємною людиною. Принаймні, є такі свідчення. Бо є й такі, що кажуть про його безсумнівну святість. Але що святість має до думки оточення? Це не завжди пов’язано… Він народився 952 року в Равенні, Італія, у князівській сім’ї Онесті, в молодості став свідком того, як батько вбив родича (час кровної помсти і «кодексу честі», що поробиш), і запрагнув піти в монастир, відмолювати цей гріх. Це не було незрозумілим у тодішньому суспільстві, але для родини стало викликом і спротивом. Ставши монахом в абатстві св.Аполінарія, Ромуальд досить швидко почувся не на своєму місці: бенедиктинці були для нього надто… несуворі у своєму монашестві. Стабільне, розмірене, гарантоване життя його не влаштовувало. Він наполягав на більшій суворості, більших зреченнях, і закінчилося все тим, що він покинув абатство й подався у пустельницьке життя. У нього було двоє товаришів, шляхи яких теж розійшлися з життям Ромуальда: Маріні пішов проповідувати і загинув від рук сарацинів, Градені заснував новий монастир поблизу Монте Кассіно, а сам Ромуальд повернувся в Равенну. Виходячи з уже випробуваного зі співбратами способу життя, св.Ромуальд почав засновувати пустельні (ереми) по Італії, переказуючи новим послідовникам свій принцип богопосвяченого життя – повне усамітнення і постійну молитву. Новий рух дістав назву камедулів (або камальдулів, від пустельні в Камальдолі), а жили брати так: кожен мав окреме помешкання-ерем, разом сходилися тільки для їжі та молитви, час проводили у читанні Святого Письма, розмовляти заборонялося. Дехто з монахів узагалі замикався в своїй келії, не виходячи з неї до смерті. Так Захід відкрив для себе принцип східних лавр. Імператор Оттон ІІІ, до якого дійшли відомості про дивного монаха-аскета, поставив його настоятелем над абатством у Переї (Переум) і мав намір через цього ереміта реформувати монаше життя в бік більшої суворості, але Ромуальдові так і не вдалося привести життя братії у бажаний вигляд, і зрештою він зрікся настоятельства. Хоч як дивно, монахи за ним не пішли, зате чимало знатних чоловіків приймали цю вкрай аскетичну духовність, надавали землю для нових еремів і навіть самі ставали еремітами. Сформований на практиці стиль життя камедулів знайшов своє відображення в аскетичних творах Петра Даміані. Розуміння духовності у св.Ромуальда полягало в тому, що життя для Христа він вважав повністю несумісним із життям у світі. Поза суворими вимогами і самозреченням, можливими в максимально строгому житті, світ надає надто багато можливостей і спокус «розслабитися», відвести погляд у будь-який бік і таким чином втратити Хрест Спасителя з очей. Особисте спасіння було єдиним шляхом спасіння у сприйнятті св.Ромуальда: якомога далі від світу, якомога жорсткіше до себе, з максимальними постами, бичуваннями і постійною молитвою. Навряд чи він сприйняв би сучасне вчення про можливість святості на будь-якому місці. Але Церква сказала, що одне другого не виключає. То був його шлях, і він його пройшов. Помер 1027 року. Бог не полишає свою Церкву, і в кожному часі й на кожному місці, де лиш послаблюється християнське та особливо монаше життя, Він посилає святих, повертаючи своїх послідовників до життя «за духом, а не за тілом». В іконографії зображається як монах старшого віку в білому вбранні камедулів. Інколи біля нього видно драбину, яку він бачив уві сні: духовні істоти спускаються нею на землю. Його атрибути – череп, розгорнута книга, ціпок паломника.