Йосип і Марія показують приклад нам, а ми кому показуємо?

 Торжество Обрізання Ісуса Христа та іменування Його ”Ісусом” іменем, що об’явив був ангел Йосифові, що в перекладі означає Спаситель. У Старому Завіті обряд обрізання був дуже вшанованим, бо це був знак союзу Бога з Авраамом і його нащадками, він символізував зарахування до членів вибраного народу та прийняттям закону та обов’язкам Богом даними як знак вірності. Для нас, християн, знаком єдності із Богом та початком життя згідно Його законами любові є Таїнство Святого Хрищення. Як колись Марія і Йосиф приносили Ісуса до обрізання, а потім до храму, так і сьогодні батьки приносять своїх дітей, щоб ті були зараховані до спасенної сім’ї Божих дітей. Це правда, що малі діти не розуміють як дорослі всього, що діється, тому є велика відповідальність на батьках, щоб ті допомогли своїм дітям не тільки у фізичному розвитку, але передовсім у духовному, щоб поступово ставали християнами, учнями Ісуса.

      Коли батьки приносять дитину до храму, то вони приносять її дому Небесного Отця, до духовного дому душі.  Храм – це наш дім, це дім для нашої душі. Це удже важливо усвідомити! Адже, хто не вважає храм за свій дім, той буде всіма способами уникати увійти до нього і не подумає навіть запросити ще й інших. Атеїстичні системи всіма можливостями унеможливлювали людям ходити до храму, або ж знищували їх, бо чітко усвідмлювали, що з храму починається духовне життя і в храмі підтримується. На жаль зараз у час свободи не всі віруючі виявляють свою любов до храму, до Божого дому, а находять різні замінники поклоніння різним ідолам споживатства і місця псевдо-духовного розвитку.
Ввелика в цьому роль є батьків, адже саме батьки визначають місце, де дитина буде більше проводити часу, адже саме батьки показують любов до святого місця чи до інших місць, де є інший культ, інше поклоніння. Звичайно, що духовне життя не може обмежитися лише до храму, а має бути продовженням там, де проживаєш, відпочиваєш і працюєш. З храму має бути початок духовної дороги, а переступивши поріг з Дому Божого, християни несуть благодать іншим.

    У Божому домі проходять всі найважливіші події духовного життя: найменуваня, св. Хрещення, школа Приватної і спільної літургічної молитви, примирення і зцілення від гріха, Таїнство єдності з Богом у Причасті та все інше, що показує нашу відкритість перед Богом, ділення нашою радістю з Ним та вибраним Божим Людом.

     Через повагу до храму, до Дому Божого, ми виявляємо повагу Самому Богу. Ділячись із Богом різноманітними частинами нашого життя, ми надаємо їм духовного рівня, адже в храмі все стає нагодою до освячення і благословення.  Храм і все святе, що вібувається у ньому- це видима ознака Божої благодаті, на яку слід відкритися і наповнитися. Благословенний той, хто за прикладом Йосифа і Марії малим і великим вказує дорогу до храму, де вони можуть пережити таїнственну присутність Всевишнього і де, можуть виявити Йому: славу, честь і поклоніння.

     Ходити до храму чи ні, молитися чи ні?  Дитина підійшла до батьків із питанням чи будуть сьогодні йти до Церкви, на що ті відповіли: “якщо це тобі потрібно, то йди. Хочеш йди, а не хочеш не йди!” Можемо зауважити, що відповідь батьків несла в собі повагу до свободи вибору дитини, але при цьому залишається відкритим питання: чи батьки дали належний приклад любові до Бога і до святого місця? Відповідь буде знана пізніше, по тому чи їхня дитина буде так любити Бога, як вони і чи буде себе відчувати членом Божої сім’ї, Церкви, як вони. Народна мудрість каже: діти перевершують своїх батьків! Залишилось вияснити в “чому саме” і в яку сторону: гіршу чи кращу? Марію батьки привели до храму, Ісуса батьки також … а в тебе яка історія?

     Східна Церква святкує Обрізання Ісуса Христа. Це свято нагадує історичну подію, що сталася на восьмий день після народження Ісуса, згідно з законом Мойсея при цьому дали йому ім’я. Як сповнилось вісім день, коли мали обрізати хлоп’ятко, назвали його Ісус, ім’я, що дав був ангел, перше ніж” воно зачалося в лоні. Восьмого дня народжене Марією немовля отримало у святині ім’я Ісус, що означає Спаситель, котрий став Спасителем усіх людей від гріхів їхніх. І це не була тільки назва чи просте надання імені – Ісус. В тому імені крилася велика правда, що почала здійснюватися з приходом Ісуса Христа на землю й довершилася Його смертю на хресті, та воскресінням з гробу.
      Він у своєму імені сповнив місію Свого життя, а ми? Отож, і ми у це свято маємо нагоду згадати і про своє духовне покликання. Кожен з нас має ім’я і це означає, що ми також маємо місію. Сьогодні можемо пригадати своє ім’я і його значення, а поряд з цим також покровителя небесного Святого, котрий мав це ім’я та освятив його своїм життям.

     Давання імені – це давання напрямку життя! Не вартує легковажити із даванням імені дитині, бо кожна мама і тато хочуть дати власній дитині щонайкраще, але тут питання: чи вони  знають, що є краще для дитини? У цьому потрібно молити Бога, щоб Небесний Отець виявив свою волю. Трапляється таке, що вибирають ім’я в честь якогось героя мультфільму чи кіносеріалу, або ще чогось явища. І тоді як?

      Хіба ми, як віруючі люди, можемо своїй дитині ставити в приклад не християнське? Отож маємо пам’ятати, що наше покликання – це наслідувати святих, щоб самим стати святими! Маємо виконати Божу волю тут на землі і в нашому і мені це має бути вказано. Нам дається ім’я святого не тільки для того, щоб відрізнялися один від одного, коли нас кличуть, не тільки, щоб ми мали небесного заступника і покровителя, а також для того, щоби ми пам’ятали про своє покликання, про свою особливу місію, щоб своїм ім’ям ми нагадували ближнім нашим про те, до чого ми вибрані і покликані А святий Василій Великий, котрого пам’ять світло святкуємо, хай буде яскравим прикладом єдності з Богом. Його ім’я “царський” – освятилось його праведним життям і Він удостоївся царства Божого. Св.Василіє, заступайся перед Господом за нас, щоб і ми виконали місію свого життя.

     Обряд обрізання на 8 день – це був видимий знак вірності між Богом і людиною, що був запроваджений ще від праотця Авраама. Саме у той день давалось ім’я людині, щоб можна було кликати її по імені, щоб Бог кликав її і вона від свого імені відповідала на покликання, на голос Божий. Отримати ім’я – це означало мати можливість відкликатися не тільки на голос людський, а найперше на голос Бога. Це несе духовне значення відносно відносин між Богом людиною – Бог це той, котрий кличе, а людина – це та, котра відповідає. Бог перший дає людині життя, людина його прийнявши в повноті, дає відповідь своїм життям на отриману доброту. Виходить простий висновок: чи можемо закидати Богові, що Він нас покинув і забув? Ми стільки отримали, що повинні тепер постійно дякувати.

     Бог через батьків дає не тільки фізичне життя, але ще й духовне.  Із розповіді пізнаємо, що дитину до втаємничення в Боже життя приводили батьки. Завдяки батькам у перших днях свого життя дитина отримували також початок духовного життя, початок єдності із Богом в заповіті  Авраама. Щось подібно зустрічаємо у нашому втаєниченню у Боже царство через Таїнство св.Хрищення. Завдяки батькам, котрі приносять дитину до храму, вона починає своє життя в Божій ласці. Так багато із нас зробило перші кроки по своїх духовній стежинці на зустріч Богові завдяки тим, хто дарував життя фізичне і тілесне.

     Духовне життя довірене найперше батькам. Батьки першими радіють народження, дають їжу і опікуються фізичним здоров’ям, оберігають перед різними небезпеками. Так, як у нас не є не тільки тіло, а ще й душа, то батьки мають дбати і за духовну сторону нашого життя. Перша молитва подяки за дар життя, перше благословення, перші відвідини святих місць та весь початок духовного належить батькам. Богошанобливі батьки вже від самого початку дають добрий приклад дітям. Якщо батьки ведуть дитину до храму, то храм для неї не буде чужим, навпаки буде місцем де людина буде відчувати себе  зручно і затишно в Домі Отця небесного. А чому ви мене шукали? Хіба не знали, що я маю бути при ділах Божих? У наступній історії дитячого життя Ісуса ми зустрічаємо як євангелист Лука описує детально паломництво Пресвятої родини до Єрусалиму. Із-за метушні Йосиф і Марія не догледіли Ісуса і вдались у пошуки. Шукали всюди і врешті побачили його у святині, при ділах Божих! Ісус на їхнє дорікання з подивом відповідає: а хіба ви не знали, що я маю бути при ділах Отця мого? Можемо тут зауважити, що Ісус також їм дорікає на те, що не його вина, що вони шукали по всюди за ним. Слід було відразу піти до храму. Хіба він міг бути десь інакше? І дійсно, Він виховувався у здоровому середовищі, де було бачити лише доброту, повагу як до людей, так і до Бога.
      Хочеться запитати сучасних батьків, які мають бути першими носіями віри, першими святими, які дитина має бачити, отож, де батьки шукають своїх дітей сьогодні? При ділах Божих? Дух сучасного світу, що нав’язує хибне поняття свободи, в якому находять виправдання атеїстичні ідеології.   Діти виростають у бездуховному середовищі, де немає молитви, благословення, відвідин святих місць. Бо це немов порушує свободу вибору… віра – це не є додаток до життя! Віра – це є основа життя! Тому не дати дитині духовості – це виховати її бездуховною!!! Все менше і менше батьки дарують дітям Царство Боже через св. Хрищення, що є початком духовного життя! А з другої сторони і ті, що приносять до храму на св.Хрищення, не завжди продовжують воцерковлювати дитину. Звісно, що сподіватися від такої дитини, яка вже виховується у не здоровому середовищі, щось високодуховного не має великої надії. Батьки мають бути присутні як на початку духовного життя, так і в моментах криз як духовних, так і психологічних. Їхній досвід віри і душевної зрілості – це найбільша допомога. Звичайно не все залежить від батьків, але перші кроки до Бога – це велика відповідальність, перший досвід віри у сім’ї – це великий внесок у ціле життя, перша зустріч із Богом на молитві – початок зустрічі із Небесним Батьком! …    якщо не буде першого, то не буде і наступного…   якщо не буде наступного…     що ж тоді