ГРІХИ ЗА НЕ СВЯТКУВАННЯ НЕДІЛІ.

Якщо людина не святкує неділі, то чинить гріх. Людина грішить тоді, коли виконує в неділю без потреби якусь фізичну роботу, або вимагає виконання подібної роботи від інших. Римський імператор Валентин завжди говорив: "Хто зневажає неділю, виконуючи фізичну роботу, той святотатствує". Християнин повинен дати у неділю відпочинок своїм підлеглим і навіть худобі (Вихід 20, 8-10). Вважається, що фізична робота є тяжким гріхом тоді, коли хтось в неділю без потреби працює тяжко 2,5-3 години. За те не вважається тяжким гріхом, якщо хтось працює тяжко неповних три години; або протягом цих трьох годин виконує не дуже тяжку роботу; або хто змушений до праці своїм начальником і працює з остраху перед ним. Але все ж в неділю варто уникати важкої праці. У Старому Завіті наказує Бог євреям: "Пильнуйте, отже, суботи: вона бо має бути свята для вас; хто осквернить її, нехай буде скараний смертю. І кожен, хто в ній робитиме яку-будь роботу, той буде викорінений з-поміж свого народу" (Вихід 31, 14). Грішить той, хто легковажить недільне Богослужіння. Часто причиною того, що не відвідуємо недільні Богослужіння, є суботні розваги. "Як нерозумно перетворювати ніч на день, а день на ніч і заради легковажних розваг забувати про свої обов'язки щодо Бога!" (св. Франц Сал.). Грішить і той, хто віддається занадто бурхливим розвагам, які втомлюють або є просто грішними. Такими є, напр., полювання з переслідуванням, тривала гра в більярд, голосна музика і довготривалі танці. Останні нерідко призводять до аморальних учинків, до бійок, трати грошей, викликають невдоволення життям і небажання працювати. Ще гірше, коли розваги самі по собі грішні. Бо той, хто грішить, стає невільником диявола, тобто рабом гріха (Йоан 8, 34). Без сумніву, краще було б, якби люди виконували в неділю ручну працю або працювали в полі, ніж мали б зневажати її грішними вчинками (св. Авг.).

ЧОМУ МИ ПОВИННІ СВЯТКУВАТИ НЕДІЛІ? Святкуючи неділі, здобуваємо Боже благословення. У св. Письмі сказано, що "І благословив Бог сьомий день" (Буття 2, 3), тобто зробив його днем благословення. Хто святкує неділю, тому таланить у всіх починаннях, того Бог оберігає від будь-якої небезпеки. Святкуючи неділі, примножуємо наші тимчасові блага. Не святкуючи неділі, ми накликаємо на себе нещастя: хвороби, невдачі на роботі, зубожіння і т.п.  Хто святкує неділю, для того вона є благом, хто ж її не святкує, тому вона приносить лише шкоду. Хто працює в недільний день, того Бог карає. Хто в неділю шукає розкошів цього світу, - втрачає скарби неба. Хто працює не відпочиваючи, - нищить своє здоров'я. Тому недільний відпочинок є обов'язком не лише релігійним, але і природним. Хто працює в неділю, той вбиває себе. - Таким людям Бог говорить: "... напущу на вас страх, сухоти і пропасницю, від них померкнуть очі й погасне життя" (Левіт 26, 16). Бог карає звичайно тим, чим людина грішить (Прем. 11, 17). Хто працює в неділю, є злодієм, бо обкрадає Бога від належної Йому шани. Саме злодія стосується прислів'я: "Як прийшло, так і пішло". Тому дуже часто той, хто працює в неділю, втрачає усе своєю майно, а нещастя падають на нього одне за одним. За не святкування неділі Бог не раз карає цілі краї неврожаєм, градом, повінню і т.п.

Не святкування неділі накликає лихо на цілі родини та громади. Не святкування неділі підточує родинне життя. Якщо члени родини уникають церкви і Богослужінь, то з часом вони втрачають розуміння своїх обов'язків. Батько стає марнотратником і розпусником, матір - байдужою, а діти ростуть у безкарності. Узи, котрі об'єднували членів родини, розриваються. В хаті, замість раю, настає пекло. Батько, працюючи в неділю, не може виконати свого найсвятішого обов'язку - виховувати дітей, тому що протягом тижня не спілкується з дітьми. Таке ізольоване життя окремих родин відбивається також на суспільстві, тому що там, де розхитані підвалини, руйнується весь будинок. Якщо людина не святкує неділі, вона цим самим виказує непокору Пану Богу. Така непокора щодо Бога призводить до непокори і щодо світської влади. Далі людина забуває усякі релігійні обряди, забуває Бога, забуває, врешті, свою кінцеву мету. "Яка неділя, такий і день смертний" (Лєрх.). Святкуючи неділі, накопичуємо для себе цінності, котрі існують вічно (св. Григ. Наз.). Навіть ворог релігії Руссо говорить: "Якщо хочете, щоб люди були працьовитими, дайте їм свята; втрачені таким чином дні приносять більше добра, ніж інші дні". І євреї святкують свою суботу так строго, як мало хто, не зазнаючи через це жодної шкоди.

НАКАЗ ПРАЦЮВАТИ…   Праця може бути фізична або розумова. До робітників належить не лише фабричні, заводські робітники, ремісники і т. д., але також учні, службовці, священики, вчителі, лікарі і т. д. Правда, останні працюють не стільки руками, скільки головою; але розумова праця набагато тяжча і більше втомлює людину, ніж праця фізична. Жодна праця не завдає сорому, бо Ісус Христос освятив працю Своєю наукою і власним прикладом. Іновірці соромилися праці, тому що вважали працю принизливим заняттям, притаманним хіба невільникам, тому віддавалися неробству. Аж прийшов Спаситель і освятив працю Своїм прикладом. Бідного теслю обрав Собі опікуном і під його наглядом працював до 30-ти років. Саме тому євреї вважали Ісуса також теслею, як це видно зі слів св. Письма (Марк. 6, 3). Працьовитих рибалок обирає Христос Апостолами. У притчі про робітників у винограднику дає зрозуміти, що праця необхідна для досягнення спасіння (Мат. 20). Саме тому найвидатніші мужі не соромилися ручної праці. Св. Павло, напр., заробляємо на життя ткацтвом (Діян. Ап. 20, 31). "Ремесло і праця не принижують людину; навпаки, треба вважати за честь, якщо самостійно заробляєм собі на життя" (Лев ХШ). Лише пихатість і погані вчинки принижують людину. Бути слугою або наймитом не є принизливо. Якщо служимо людині за наказом Бога, то служимо не людині, а лише Богу, від котрого отримали наказ. Адже Ісус Христос сам прийшов у світ, щоб служити, а не щоб служили Йому (св. Авг.). Хто служить людині, вищий від того, котрий є слугою власної пристрасті (св. Авг.). Кожна людина повинна працювати, - цим вона покарана за первородний гріх.

До вчинення людиною первородного гріха, праця для неї була розвагою. А після первородного гріха праця стала для людини обов'язковою, як бачимо зі слів св. Письма: "В поті лиця твого їстимеш хліб твій, доки не вернешся в землю, що з неї тебе взято" (Буття 3, 19). І справді, людина змушена працювати, тому що земля не дасть їй сама потрібного прибутку, якщо вона (людина) не буде її обробляти. Якщо би ніхто не працював - люди загинули б від голоду. Сама природа спонукає людину працювати. Бо навіть ледар, котрий не виконує своїх обов'язків, знаходить собі різноманітні пусті заняття, щоб прогаяти час. Ніхто не здатний до абсолютного неробства. Навіть мурашки і бджоли (Прик. 6, 6) демонструють людині приклади працелюбності. А раз будь-яка праця є Божою волею, то ми повинні охоче зносити усякі труднощі, пов'язані з працею. Саме так ми повинні розуміти слова Христа: "Хто не бере свого хреста і не йде слідом за мною, той недостойный мене" (Мат. 10, 38).

Працювати зобов'язаний кожний, хто взагалі має силу до праці. Тому говорить св. Павло: "Як хтось не хоче працювати, хай і не їсть" (II Сол. З, 10). Гріх первородний перейшов на всіх людей; тому всі ми повинні за нього відбувати кару, тобто працювати. Повинен працювати бідний, щоб придбати необхідні речі, повинен працювати і багатий, щоб не втратити того, що має. Якщо багатий не буде зайнятий принаймні якоюсь корисною працею, то усе його багатство опиниться в небезпеці. Якщо заможна людина буде байдикувати, то вона стане грішити. Св. Василій говорить, що лінь є подушкою для диявола. Заможна людина, так само, як і інші люди, отримує від Бога дари (таланти), які повинна використовувати для блага ближніх; інакше стане схожою на того чоловіка з Євангелія, котрий закопав дані йому таланти. Виправдати можна лише того, хто не може працювати, тобто дітей, старих, хворих або калік. Тому св. Павло: не говорить "Хто не працює", а "Хто не хоче працювати, той не повинен їсти". Людина повинна добросовісно виконувати обов'язки, покладені на неї її становищем. Суспільство складається з різних станів (слово "стан" походить від "стояти", бо означає щось постійне, незмінне), напр., священиків, лікарів, юристів, ремісників, жонатих, неодружених і т.д. Людське суспільство - це наче велике тіло, кожний член якого має свою окрему мету і роботу (І Кор. 12, 2), або наче механізм годинника, в якому всі коліщата, великі і малі, з'єднані докупи. Бог обдаровує людину покликанням до того чи іншого стану, наділяє її здібностями, бажаннями, можливостями. Людина відчуває покликання до того чи іншого стану і повинна керуватися цим покликанням. Якщо людина не прислухається до свого покликання, обирає собі професію, до якої не має потягу, вона з часом стає невдоволеною ні матеріально, ні духовно. Тому родичі ніколи не повинні вирішувати за дітей, яку професію їм вибрати. А раз покликання йде від Бога, то ми, обравши професію до душі, знаходимось на службі Божій (Ґалюра). Саме тому людина повинна в першу чергу виконувати обов'язки свого стану, а потім уже займатися чимось іншим. Покликанням Ісуса Христа було спасіння світу, і заради цього Він забував про все інше. Пригадаймо собі 12-річного Христа у храмі в Єрусалимі (Лук. 2, 49), або розмову зі самарянкою біля криниці Якова, коли Христос забув навіть про їжу (Йоан 4, 34). Так само чинив і Мойсей. Коли Мойсей на горі Синай довідався від Бога, що його народ скоїв тяжкі гріхи, він відразу залишає товариство Бога і повертається до народу (Вихід 32, 7).

Ретельне виконання обов'язків свого стану веде до досконалості. Хто сумлінно виконує свої обов'язки, той напевно буде сумлінним у всьому і завжди. Справедливо звертають основну увагу при канонізації Святих та те, чи вони сумлінно виконували обов'язки свого стану. Помиляється той, хто вважає, що час, затрачений на виконання обов'язків свого стану, є втрачений для служби Божої і для спасіння душі. Ніщо не підносить людину так швидко, як сумлінне виконання своїх обов'язків. І, навпаки, щораз більше грішить той, хто, спокушений дияволом, нехтує своїми обов'язками для того, щоб безконечно молитися і віддаватися Богослужінням. Якщо не хочеш працювати, не допоможе тобі жодна молитва. Побожність, яка стоїть на перешкоді виконанню обов'язків свого стану, є фальшивою доброчесністю (св. Фарнц. Сал.). Жодний стан не стає на заваді до досягнення спасіння, якщо лише не є сам по собі грішним (І Кор. 7, 17).

Щоб наша праця була успішною, ми повинні розпочинати її з Богом і під час роботи часто думати про Бога. Хто з Богом почав якусь справу, той ніби вже наполовину її зробив. Бога взивай, а рук прикладай. Як допомагає Бог тому, хто починає з Богом, свідчить перемога Давида над Голіафом. Хто йде до праці без молитви, чинить, як солдат, котрий іде на битву без зброї. Св. Павло говорить: "Чи ви... їсте, чи п'єте, чи що-небудь робите, усе робіть на славу Божу!" (І Кор. 10, 31). "Безперестанку моліться", - говорить далі св. Павло (І Сол. 5, 17). Не раз дрібні діла найбідніших людей ціняться Богом більше, ніж голосні діла мужів, імена котрих занесені в історію світу. Праця несе з собою вічну нагороду, бо вона є свого роду Богослужінням. Бог покарав Адама працею, коли останній визнав свою помилку. Праця є так само досконалою, як і молитва, а багато славетних мужів вважали працю найкращою молитвою. Як кожну добру справу, так і працю Господь Бог не залишає без нагороди. Ісус Христос говорить: "...достоїн бо робітник своєї нагороди" (Лук. 10, 7).  

 А св. Павло говорить: "...кожний отримає власну нагороду згідно зі своїм трудом" (І Кор. З, 8).

   Поштовхом і заохоченням до праці повинна бути для нас не стільки тимчасова користь, скільки вічна нагорода.

        Хто в праці керується лише корисливими думками, той, звичайно, працює недбало і легко втрачає вічну нагороду, якої не шукав.

Вже на землі праця приносить велике благо; вона робить нас задоволеними і великими, відганяє грішні думки і забезпечує тимчасовий добробут. Праця має гірке коріння, але солодкий плід. Саме усвідомлення, що ви довели якусь справу до кінця, принесе вам задоволення. Праця вкорочує час, неробство - продовжує. Ретельний робітник найкраще відчуває справедливість слів Ісуса Христа: "Ярмо бо моє любе й тягар мій легкий" (Мат. 11, 30). Праця відганяє усякі спокуси. Праця запобігає будь-якому злу, причиною котрого є лінь. Тіло, змучене працею, не відгукується на злі пристрасті. Коли хтось сказав до одного монаха, щоб не мучив свого тіла безперервною працею, той відповів влучно: "Якщо я перестану мучити тіло, то воно почне мучити мене" (Касіян). Праця веде до тимчасового добробуту. Працьовитість приносить шану та благо, а лінь - сором і злидні.