Care for Sick Parents and Family Members

898.  In the Holy Scriptures, we read: "With all your heart honour your father, and do not forget the birth pangs of your mother.  Remember that through your parents you were born; how can you repay what they have given to you?" (Sir 7:27-28).  Respecting parents means relating to them with love, especially when they are weak and in need of assistance, for example, in old age.

899. In teaching about the family, Metropolitan Andrey emphasized the responsibility of children towards parents:

Good Christians are in life able to keep God's fourth commandment to "Honour your father and your mother" even when parents are not god and, God forbid, are not deserving of respect; children are to respect them all the same, for such is God's law.  Christians know how bitter the fate of those who had not honoured their parents  [Pastoral Letter On Marriage and Family, February 17, 1902]

Metropolitan Andrey also cautioned children thus: "May God forbid that there should be any godless children among us who could dare one to to disrespect their parents or worse, raise their hands against them.  God forbid that any parents should have reason to curse their children!" [ibid]

900.  Children ought to take care of  their parents in their illnesses and provide them material and moral support in their old age. "My child, help you father in his old age, and do not grieve him as long as he lives; even if his mind fails, be patient with him; because you have all your faculties do not despise him . . . Whoever forsakes his father is like a blasphemer, and whoever angers his mother is cursed by the Lord" (Sir 3:12-13, 16). Children ought to remember that respect and love for one's parents carries an obligation to look after them for the duration of their lives.  No one can ever be relieved of this duty.  If parents have already left this life, then children are obliged to conduct a Christian funeral, carry out their final wishes, pray for them, look after their grave sites, and remember the anniversary of their deaths.




From Christ, Our Pascha, Catechism of the Ukrainian Catholic Church

Знак для невіруючих… Офіційне визнання El milagro de los Milagros.

У Бога немає нічого неможливого…

Слід зауважити, що 8 травня 1640 року державна влада у Сарагосі виступила з ініціативою розпочати судовий процес з метою з'ясувати факти, пов'язані з чудом із Ка-ланди, яке назвали "чудом над всіма чудами" (El milagro de los milagros). Міська рада делегувала двох відомих професорів і генерального прокурора короля Філіппа IV. Це був публічний процес, у якому дотримувалися всіх юридичних норм і правил. Сучасний історик Леонардо Айна Навал (Leonardo Aina Naval), який упродовж багатьох років вивчав акти цього процесу, вважає, що він був "прикладом поважного ставлення до справи, точності та юридичної дисципліни". Тож маємо справу з документами найвищого рівня достовірності. У процесі брали участь 10 членів судової колегії. Були заслухані показання 24 свідків, при цьому був присутній сам архієпископ Педро Апаолаза Рамірез (Pedro Apaolaza Ramirez), а також 10 богословів та юристів. Свідки, що ними були мешканці Сарагоси, Каланди та навколишніх сіл, поділялися на 5 груп: 1) лікарі та медперсонал, 2) родичі і сусіди, 3) місцева влада, 4) священики, 5) інші. Кожен свідок бачив Мігуеля Хуана, який стояв з оголеними до колін ногами. З актів процесу випливає, що факт дивовижного повернення на місце ампутованої ноги був настільки очевидним і беззаперечним, що ні разу ніхто не висловив жодного найменшого сумніву. Після 11 місяців роботи судової колегії 27 квітня 1641 року архієпископ Сарагоси видав декрет, у якому стверджувалося, що повернення ампутованої ноги Мігуеля Хуана могло відбутися лише і винятково завдяки дивовижному втручанню Бога. Таким чином, всі мешканці Сарагоси, Каланди та околиць, а також державна і церковна влада підтвердили одне з най-вражаючих див в історії людства.

     Перша книга про це чудо була присвячена королеві Карлу IV і вийшла 1641 року за дозволом церковної влади (imprimatur). Її написав монах Ордену Босих Кармелітів Херонімо де Сан Хосе (jeronimo de San Jose) кастильською мовою, долучивши до неї зміст усіх частин процесу. Роком пізніше з'явилася книга на цю ж тему німецького лікаря Петера Нойрата (Peter Neurath) також із дозволу Церкви (nihil obstat). У ній були наведені слова монаха-єзуїта Хероніма Бриза: "За наказом достойного о. Габріеля де Алдами, головного віце-короля у Мадриді, я вивчив книгу доктора Нойрата про чудо Піларської Пресвятої Діви, якого не бачено і про яке не чувано упродовж віків, але правдивість якого я можу підтвердити, бо особисто знав юнака без ноги, який жебракував біля дверей храму в Сарагосі і якого я згодом зустрів на прийомі у Короля, Нашого Пана, але вже з двома ногами, і сам бачив, як він ходив. Бачив я і шрам, який Пресвята Діва залишила на місці ампутації як істинний знак того, що нога була відрізана; і не лише я, але це бачили і всі отці Згромадження Ісуса з Королівської Колегії у Мадриді. Я познайомився також із батьками зціленого та з хірургом, який ампутував ногу". Убогу спальню, у якій відбулося чудо, одразу ж переобладнали на каплицю. Пізніше за ініціативою всіх мешканців Каланди, які прагнули висловити свою вдячність Богові і Пресвятій Діві, на місці, де був будинок Пеллісерів, побудували церкву з високою дзвіницею. Донині щорічно мешканці Каланди святкують 29 березня як нагадування про дивовижну подію далекого 1640 року. Апостольська Столиця затвердила на цей день спеціальні літургійні молитви разом з духовними привілеями та відпустами.

     На прийомі у короля… Незабаром про чудо повернення ампутованої ноги довідалася уся Іспанія. Про нього повідомили також і королеві Філіппу IV. Після завершення процесу і оголошення його офіційного рішення, яке підтверджувало правдивість чуда, у жовтні 1641 року іспанський король запросив зціленого до себе на аудієнцію. На прийомі був присутній весь королівський дипломатичний корпус включно з англійським послом лордом Хоптоном (Hopton). Останній надіслав англійському королеві Карлу І детальний рапорт про цю незвичайну аудієнцію. Текст рапорту зберігся до наших днів. Король Карл І, будучи одночасно главою Англіканської Церкви, був настільки переконаний у достовірності чуда, що навіть вступив у суперечку з англіканськими богословами, які вважали, що в Католицькій Церкві ніякого чуда бути не може. Аудієнція у короля Філіппа IV відбувалася так. Зціленого Мігуеля Хуана супроводжував перший нотаріус Арагона і головний архідиякон єпископської капітули. Кожен з них по черзі відзвітував королеві про чудо. У короля при слуханні їхніх свідчень на очах виступили сльози, і він сказав, що перед лицем таких фактів немає сенсу дискутувати і вигадувати докази, а слід просто з радістю прийняти Тайну і віддати їй хвалу. Він підвівся зі свого трону, підійшов до зціленого, став перед ним на коліна, велів йому відкрити праву ногу і поцілував її у тому місці, де вона була ампутована, а потім у чудесний спосіб "приєднана" назад. Це була зворушлива церемонія: володар світової імперії, король Філіпп IV, приклякнувши, поцілував ногу своєму підданому - убогому і неосвіченому. Віднайдені нещодавно у сарагоському архіві документи свідчать про те, що пізніше Мігуеля Пеллісера прийняли на роботу до храму Дель Пілар калікатором (помічником органіста, який наповнював труби повітрям). Він відповідав також за те, щоб у лампадах у Чудотворній Капелі завжди була оливкова олія. День смерті Мігуеля відомий нам завдяки запису у книзі зарплат. Він покинув цей світ і вирушив до свого і нашого Господа у день Піларської Божої Матері - 12 жовтня 1654 року.

     Висновки.  У своїй книзі Вітторіо Мессорі пише: "Той, хто відкидає правду про подію, яка сталася у Каланді того березневого вечора на Страсному Тижні 1640 року, мав би піддати сумнівам всю історію людства разом із її беззаперечними фактами. (...) "Випадок Пеллісера" - це подія, яку кожен дослідник може і повинен визнати "беззаперечно достовірною" і "цілком історичною", хіба що сам відмовиться від об'єктивності своєї професії через упередження чи заради якоїсь ідеології. У словах архієпископа Сарагоси, які підсумовували даний процес, цей факт є таким же простим, як і неймовірним: ... як засвідчив процес, вищеназваного Мігуеля Хуана бачили спочатку без ноги, а пізніше - з ногою; так що невідомо, як можна у цьому сумніватися. Ось і все". Моментальне зцілення ампутованої ноги М. X. Пеллісера було видовищною маніфестацією сили і влади Бога, нечуваним дивом в історії людства. Ця подія - знак, який відкидає іронічні зауваження атеїстів, нібито ампутовані органи ніколи не "поверталися". Цей беззаперечний факт до деталей є виконанням вимог Вольтера і йому подібних атеїстів: зцілення, негайно підтверджене нотаріусом і затверджене після допиту під присягою відповідних свідків. Ернст Ренан, агностик і ярий противник християнства, писав, що для заперечення атеїзму було б досить хоча б одного достовірного чуда. На жаль, через своє невігластво він був упевнений, що в історії жодного такого чуда не відбулося. Чудо в Каланді підтверджує, що в Бога немає нічого неможливого. Воно показує не якогось невизначеного Бога, а безпосередньо Божественну Особу Ісуса Христа і Бога, в Тройці Єдиного. Це чудо - божественне підтвердження вчення Католицької Церкви і її Таїнств, її традицій, хвали, яку ми віддаємо Пресвятій Діві Марії і силі її заступництва."Марія здійснила тут те, чого не здійснила в жодному іншому народі", - співають вірні в Каланді і Сарагосі щорічно під час свята "Milagro". Чудо в Каланді змушує нас задуматися і повірити у воскресіння нашого тіла після смерті. Нога, яка гнила заживо через гангрену, а потім була відрізана і закопана на цвинтарі, через 29 місяців повернулася до життя завдяки втручанню Бога. Цей факт підтверджує і зміцнює нашу віру у воскресіння мертвих, ми можемо бути певними, що це ж саме станеться з тілом кожної людини у день Останнього Суду.

Лист до коханки мого чоловіка!?!

Всі ці деталі, яких вона не шкодувала для мене, повинні були завдати мені болю...       Але…

     Австралійка Карлі Марі (31 р.) - письменниця і ковч, а перш за все, мама прекрасної маленької дівчинки. Вона віддано займається дитиною, дбає про дім, присвячує увагу чоловікові.   Але одного дня…  Вона була на роботі.   

     Раптом на електронну пошту приходить повідомлення під назвою «Твій чоловік». Автор листа - жінка, яка - Карлі не має жодних сумнівів, - була коханкою її чоловіка. Вона описує кожен момент, проведений з її чоловіком, не шкодуючи навіть найінтимніших подробиць. «Я відчувала дистанцію між нами. Коли він повертався з відрядження, часто був втомлений і сердитий. Я хотіла, щоб ми знову зблизилися, тому запропонувала піти на подружню терапію. Він погодився. Протягом кількох місяців нам вдалося деякі речі виправити. І саме тоді я дізналася, що у мого чоловіка роман», - розповідає Карлі. Попри це, Карлі хоче дати чоловікові шанс і хоче боротися за їхній шлюб. Рівно через рік після того, як отримала листа від коханки чоловіка, Карлі - вже внутрішньо сильна та незалежна - вирішує написати відповідь. Вона опублікувала цей незвичайний лист в інтернеті. Лист справив таке враження на читачів, що його поширили більше десяти тисяч разів.

     Ось він: - Краща подруга моєї доньки носить таке ж саме ім'я, як і ти, а це значить, що я чую його постійно. Раніше, як тільки я його чула, то зіщулювалася в собі. Моя донька така мила дівчинка. Щоразу, коли я чую від неї, як вона чудово грається зі своєю подружкою, то - мушу зізнатися - я відчуваю вдячність, що, попри те ж саме ім'я, історія не про тебе. Рівно рік тому, цього дня, ти прислала мені листа, який сильно вплинув на життя багатьох людей: моє, мого чоловіка, моєї доньки, наших батьків, наших родин, наших друзів. Я часто запитую себе, про що ти тоді думала - наскільки хотіла помститися моєму чоловікові за те, що він розбив тобі серце, а наскільки була переконана в тому, що дієш по відношенню до мене належним чином. Мені здається, що всі ці деталі, яких ти не шкодувала для мене, повинні були просто заподіяти мені біль. Ти добре знала, що потрібно почути дружині, щоби дійти в своєму шлюбі до точки неповернення. Цікаво, скільки ти про мене тоді знала… Читала мій блог, слідкувала за мною в Інтернеті, дивилася мої фотографії. Цікаво, чи ти знала, що в той день, коли я отримала листа під назвою “Твій чоловік”, я буду на роботі?.. Так, це мій чоловік. Він був ним і є надалі. Цікаво, чи думаєш ти про нього зараз, як про свого колишнього бойфренда?.. Я почуваюся дивно, коли усвідомлюю, що чоловік, з яким я поділяю такі інтимні стосунки, мав у своєму житті іншу, важливу для нього жінку, а я про неї не знала. Я кажу абсолютно щиро - я не знала. Хоча, напевно, повинна була знати. Звичайно, я запитувала його про це, але в глибині душі не вірила, що щось подібне може трапитися з нами. Ми створили насправді міцні стосунки - він і я. Я дійсно так думала. У нас була шестимісячна донька, а його часто не було вдома через роботу. Звичайно, нам було важко, і ми не мали одне з одним такого тісного контакту, як раніше; але я вірила, що він це заради мене переживе. І так, імовірно, сталося б, якби в цей момент не з'явилася ти.

     Я не збираюся тебе звинувачувати. Я, швидше, не здатна на ненависть. Я також не думаю про те, чия це була провина. Я глибоко переконана, що ніщо не відбувається без причини, і що кожен із нас може винести уроки з цієї історії. Я уявляю, що цей зв’язок означав для тебе, дівчини з маленького містечка. Одного вечора гарний хлопець заходить у твій бар випити. А мій чоловік вміє бути веселим і чарівним. Я можу собі уявити, як ти в нього закохуєшся. Як він приходить до тебе щовечора, розповідає про клопоти з маленькою дитиною, і як ти уважно все це вислуховуєш. Все, що ти мала зробити, це просто слухати його і дати йому те, чого я йому не давала. І він вже був твій. Я розумію, що теж закохалася в нього в барі. Іноді я задаюся питанням, наскільки він намагався знайти в тобі те, що втратив у мені. Колись я була чарівною білявкою в короткій спідниці, що стояла за стійкою бару в його улюбленому пабі. Десять років по тому я була мамою в спортивних штанях, пасмами відрослого сивого волосся і мішками під очима після безсонної через хворобу дитини ночі. Він повинен був любити також і цю версію мене. І любив, але одночасно тужив за дівчиною, яка мала би час, щоби постійно піклуватися про нього і переконувати його в своїй любові. Ти йому це дала. У певному сенсі, я радію з цього. Мені було шкода, що він проводить всі ці ночі на самоті в готелі, далеко від сім'ї. Але він був не один. Він був з тобою. З тобою святкував свій день народження. Це ти його втішала, коли ми втратили нашого улюбленого пса. Я настільки люблю цього чоловіка, що радію, що в ті моменти він відчував любов, хоча вона походила з джерела, з якого не повинна була походити. Як і багато інших жінок, ти вірила, що він залишить мене. Але він цього не зробив. Він залишив тебе. Наша донька виросла, вже не потрібно було постійно бути з нею вночі. Чоловік знову почав бачити в мені жінку, в яку він закохався багато років тому. Він хотів бути зі своєю дружиною, бути зі своєю сім’єю. Закладаюся, це було дуже болісно для тебе. У тебе був вибір. Ти могла би дозволити йому виправити наш шлюб, щоби йти далі, або могла все це у нього забрати. Ти вибрала другий варіант. Ми намагалися хоч якось зібрати воєдино уламки нашого шлюбу, але у нас не дуже виходило. Я змінилася. Спричинила це одна маленька річ: слова і образи з твого мейла, які закарбувалися в моїй пам'яті. Я думаю, ти знала, що так буде. У нас - у мене і в нього - все в порядку. Насправді, ми зблизилися так, як ніколи раніше. В процесі ми дізналися один про одного дуже багато. І хоча ми стільки пройшли, але, як і раніше, ми обдаровуємо один одного взаємною любов’ю і повагою, що позитивно впливає на нашу маленьку донечку. Цього ніхто не зможе знищити. Я сподіваюся, що ти теж якось влаштуєш своє життя. Сподіваюся, що тебе теж ця ситуація чогось навчила, і що ти зможеш знайти в собі внутрішній спокій. Я його знайшла.                                                                             Карлі.    

ЛЮБОВ ДО СЕБЕ САМОГО

З усіх людей найближча нам наша власна особа...

     "Не знайдемо нічого, що було б для людини ближчим, ніж вона сама собі" (Сальвіян). Тому кожен повинен самого себе любити. Ми повинні самих себе любити, бо Ісус Христос говорить: "Люби ближнього, як себе самого". Отже, любов до самого себе має бути правилом і мірилом любові до ближнього. "Як може хтось любити іншого, якщо не любить самого себе?" (св. Клим. Р.). Вчися любити насамперед Бога, відтак самого себе, опісля свого ближнього, як самого себе окремої заповіді любові до самого себе Бог не дав, тому що кожен любить самого себе вже силою, даною Творцем закону природного (св. Авг.) і тому, що ця заповідь міститься в заповіді любові до ближнього (св. Тома з Акв.). Ми повинні любити себе також тому, що ми створені за образом і подобою Бога. Якщо шануємо цю подобу в ближньому і навіть у ворогові, то повинні також шанувати її в собі самому. А якщо любимо себе лише для Бога, то не важко зрозуміти, що "справжня любов до себе зростає настільки, наскільки збільшується в нас любов до Бога" (св. Тома з Акв.). Треба пам'ятати і про те, що ми відкуплені високою ціною." ...не тлінним золотом чи сріблом ви були вибавлені від вашого життя" суєтного..., а дорогоцінною кров'ю Христа (І Петро1,18). Ми куплені великою ціною (I Кор. 6, 20). Значення і ціну нашої особи підносить, урешті, й те, що ми покликані до безмежного і вічного щастя на небі. Прекрасно говорить про це папа Лев В.: "Пізнай, християнине, свою гідність!" Ти став учасником Божої природи і членом христового Тіла. Згадай, що тебе вирвано з-під влади пекельних сил і призначено до слави небесного Царства! Зваж на те, що Син Божий став людиною, а отже, твоїм братом, і що ти сам є Божою дитиною (І Іван 3, 1); що Св. Дух живе в нас (І Кор.6,19), що Ангели служать нам (Євр.1,14). Чи цього не вистачає, щоб високо цінувати самих себе, а, отже, і любити себе? Любов до себе є нічим іншим, як любов'ю до ближнього, яку відчуваємо до власної особи, отже, любити самого себе - значить високо цінувати самого себе (справа розуму), бажати собі добра (справа почуття) і не завдавати шкоди самому собі, а, навпаки, робити добро (справа волі). Таку любов можна назвати "справжньою", на відміну від фальшивої любові, котра виявляється в гордості, зарозумілості, розпусті, вульгарності. Справжню любов до самого себе виявляємо тоді, коли намагаємося усвідомити, що саме гарантує нам справжнє щастя. Хто відчуває справжню любов до самого себе, той керується словами Христа: "Шукайте перше Царство Боже та його справедливість, а все те вам докладеться" (Мт.6,33). Така людина дбає про своє здоров'я, одяг, їжу, житло, а смуток не оволодіває нею понад міру (Мт.6,25-32). Любов до самого себе є фальшивою, якщо людина, замість того, щоб дбати про вічне щастя, прагне лише до тимчасових благ, або коли зневажає ті блага, які допомагають досягнути спасіння.                                   Деякі люди вважають найвищою метою не Бога, а свою власну особу;

А тимчасові блага не є для них засобом до досягнення спасіння, але засобом до заспокоєння їх почуттєвих прагнень…

     Тому вони пишаються тимчасовими благами, як, напр., славою, майном, становищем, і нічим з того не поступилися б заради Бога. Така любов до самого себе є фальшивою, є грішним самолюбством. Хто земні речі ставить над вічністю, той не любить себе, той є ворогом собі, тому що за коротке і мниме щастя прирікає себе на вічну загибель. "Ті, котрі спонукають гріх і беззаконня, є ворогами своєї душі (Тов. 12, 10). Деякі схожі на того скнару, котрий сказав собі: "Душе, користуєшся багатьма благами, призначеними на багато років; відпочивай, їж, пий, споживай". В той же час Бог сказав йому: "Нерозумний, - ночі цієї ось душу твою зажадають від тебе, і кому позостанеться те, що ти був наготував?"... (Лук. 12, 20). Тяжко працюєш, щоб прогодувати і одягнути своє тіло; чому ж не працюєш так тяжко, щоб нагодувати і одягнути свою душу? (св. Берн.). Що допоможе людині, якщо вона здобуде увесь світ, а душу свою занапастить? (Мат. 16, 26). Гарно говорить св. Августин: "Вчися любити себе через те, що не будеш себе любити". З другого боку, помиляються також і ті, хто зневажає тимчасові блага, які допомагають досягнути спасіння, таким чином нехтуючи самим спасінням. Чи можна похвалити людину, котра зовсім не турбується про своє життя, легковажно ставить Його під загрозу, або навіть відбирає його в себе?

Три запитання для осягнення єдності Церкви в Україні.

Останні дві колонки з-під мого пера, які були опубліковані в "Українській правді", – це роздуми про єдність Церкви. Вони з’являлися в цю літню пору, коли в церковному календарі згадуються історичні постаті з часів, в які на нашій землі християнство стало державною релігією. Це княгиня Ольга, рівноапостольний князь Володимир Великий, князі-страстотерпці Борис та Гліб. А разом зі згадкою про них святкуємо велику подію – Хрещення Київської Русі. Правдоподібно, тема єдності Церкви не цілком принагідно спадає на думку в цей час, бо те, що колись було єдиним і тішило душі віруючих людей, сьогодні, через тисячу років, сповнює нас болем через церковний поділ. Читачі двох попередніх колонок прокоментували їх дуже акуратно. Якщо узагальнити, то ті добрі душі сказали: легко говорити про єдність Церкви та оплакувати її відсутність, але що робити, щоб цю первісну єдність повернути. Дуже вдалий коментар. Справді, чи можна повернути первісну єдність і як це зробити? Над цим варто замислитися. Як я вже не один раз писав, говорити про єдність дуже легко, можна сказати, популярно. Про це сьогодні говорять навіть політичні діячі. Але ми, віруючі люди, усвідомлюємо, що єдність Церкви - це Божа справа. До неї треба підходити, думаючи категоріями релігійних переконань. Це не є щось, що ми можемо осягнути своїми людськими силами.

     Це дар від Бога, який ми можемо одержати з рук милостивого Отця, якщо Його щиро про це попросимо. Іншими словами, якщо звернемося до Господа з молитвою. Молитися про єдність - це не така проста справа, бо йдеться не тільки про слова, які виходять із наших вуст. Молитва мусить виходити із нашого серця: вона зобов’язує виконувати Божу волю. Тому, шановні читачі, згадуючи людей та події тисячолітньої давнини, а водночас думаючи про наше сьогодення, запрошую вас поставити собі декілька запитань, об’єднавши їх у три групи. 

     По-перше: що доброго я зробив для свого ближнього, для свого брата, навіть якщо він не належить до тої самої Церкви, до тої самої конфесії? Чи я виявляв до нього повагу, чи говорив добре про нього, чи бажав йому добра, чи старався відкинути все, що може бути образливим для нього?

     По-друге: що я зробив поганого супроти свого ближнього, який не належить до тієї самої Церкви? Може, я насміхався з нього; тішився, коли йому не велося, коли з ним трапилося щось погане, коли він помилився?

По-третє: чи оминав я щось добре, що міг був зробити для свого ближнього? Коли йому все гарно йшло, чи я тішився його успіхом? Коли він зробив щось добре, чи я похвалив його? Чи старався його морально підтримати, коли він почувався пригнобленим? Чи звертався до нього теплим словом?

     Коли ми поставимо такі запитання перед своїми очима, а точніше перед очима свого серця, тоді побачимо, наскільки щирою, правдивою є наша молитва. Коли ми бажаємо добра ближньому, незважаючи на те, що він іншого віровизнання чи іншої конфесії, і вбачаємо в ньому брата, дитину нашого Небесного Отця, тоді ми справді щиро молимося. Господь Бог дивиться на нас, слухає наші молитви, але Він, як навчив нас Ісус Христос, каже: «Як ви прощаєте своїм ближнім, так Я прощаю вам». Одне слово, ми мусимо знайти у своєму серці ту зичливість, оте добро і щиро всім його бажати. На такому фундаменті ми можемо збудувати єдність, яку Господь Бог, наш Небесний Отець, хоче нам дати і вже нам дає (не тільки обіцяє), тільки ми маємо бути готові її прийняти.                                                + ЛЮБОМИР    

Патріарх Вартоломій подякував Главі УГКЦ за його підтримку Всеправославного Собору.

Ми раді можливості спілкуватися з Вами, щоб висловити нашу щиру подяку за Вашого листа з братніми побажаннями для Святого і Великого Собору, який – з благодаттю Святого Духа і синергією наших братів предстоятелів та ієрархів помісних Православних Церков з усього світу – нарешті був скликаний 19 червня і успішно завершився 26 червня 2016 року в Православній академії Криту. Такі слова написав Патріарх Вартоломій I, Архиєпископ Константинополя – Нового Рима, у листі до Блаженнішого Святослава, Глави УГКЦ. Патріарх Вартоломій забажав подякувати Предстоятелю УГКЦ за його підтримку Всеправославного Собору. «Багато з ієрархів, які зібралися, щоб задуматися про проблеми, що стоять перед Православною Церквою, можуть бути здивовані, дізнавшись, що Глава Церкви, яку часто описують як найбільшу перешкоду для екуменічного діалогу, буде підтримувати вас щирою молитвою, щоб Божа присутність дійсно відчувалася у всіх ваших обговореннях, адже «де двоє або троє зібрані в моє ім'я, там Я серед них» (Мт. 18, 20)», – написав Блаженніший Святослав у своєму листі на адресу Константинопольського Патріарха. Листа було надіслано 23 травня 2016 року.

     Предстоятель УГКЦ наголосив, що ми живемо у час великих викликів, які є спільними для всіх нас, «адже ми отримали мандат від нашого Господа, щоб проповідувати Євангеліє, щоб жити життям в Святому Дусі, чинити діла милосердя і домагатися справедливості, особливо для бідних верств населення». «Дійсно, у нашому християнському і церковному житті у нас є набагато більше спільного, ніж того, що нас розділяє. Проте цей поділ є найбільшою драмою, яка заважає нам переконливо свідчити в сучасному суспільстві», – констатував Глава Церкви. «Двадцять один рік тому членам Студійної групи Київської Церкви було запропоновано провести їхню зустріч в Богословській школі на Халці і вони були гостями Вашої Святості в Фанарі. Я Вас запевняю, що той же дух екуменічної відкритості і щирості, який Ви тоді бачили в українських греко-католицьких ієрархів і духовенства, живий і сьогодні. Тому є одне питання, яке я хотів би запропонувати Соборові розглянути, – це обговорити можливість реалізації спільних проектів з історії для «очищення пам'яті» та зцілення ран минулого», – ішлося в листі Блаженнішого Святослава. Саме тому Патріарх Вартоломій у своєму листі зазначив: «Ми можемо запевнити Ваше Блаженство, що наша прихильність до діалогу з нашими спорідненими Церквами була в переважній більшості підтримана під час соборних сесій і офіційно відображена в заключних документах. Це, на наше переконання, має, безумовно, вирішальне значення для надійного і єдиного свідчення Євангелія в нашому неспокійному світі і часі». Також Патріарх Вартоломій запевнив про молитву «за стабільність і мир в Україні». «Нехай всемогутній Господь захистить і збереже вашу благословенну країну», – побажав Вселенський Патріарх.

     Довідка…  У 1991 році за підтримки єпископа Василя (Лостена) (УГКЦ), архиєпископа Всеволода (Майданського) (Вселенський Патріархат), Каліста Уера (Вселенський Патріархат) та інших розпочався діалог УГКЦ із представниками Вселенського Патріархату. Діалог мав назву «Студійна група Київської Церкви» і, хоч не був офіційним, отримав благословення ієрархів Греко-Католицької Церкви та Вселенської Патріархії. Загалом, було проведено сім консультацій і сформульовано кілька спільних документів.   

Глава УГКЦ до української молоді в Кракові: «Безнадійність – велика неправда про Бога»

     Передусім хотів би всіх вас сердечно привітати в Кракові під час Світових днів молоді. Дякую, що ви є тут. Ви потрудилися приїхати сюди і взяти участь у цій події. Особливо прагну подякувати, що ви тут є обличчям України. Прагну привітати українську молодь, не тільки ту, що приїхала з української землі, а й молодь Перемишльсько-Варшавської митрополії УГКЦ, яка є обличчям нашої Церкви в Польщі. Вітаю нашу молодь з усіх куточків земної кулі, яка за покликом Церкви разом із владиками і священиками прибула сюди. Дякую вам і бажаю справжнього глибокого переживання нашої християнської віри.Такими словами звернувся Глава і Отець УГКЦ Блаженніший Святослав до української молоді під час Архиєрейської Божественної Літургії в парафії Матері Божої Королеви Польщі в Кракові. Разом із Предстоятелем Церкви співслужили 20 владик, членів Синоду УГКЦ, та єпископи Угорської ГКЦ. Під час проповіді Глава Церкви зазначив, що в Євангелії цього дня йдеться про дві безнадійні, безвихідні ситуації. «Уявіть собі, батько приходить до Ісуса Христа і каже: «Моя донька щойно померла. Прийди і поклади на неї руку і вона оживе». Чи може бути більш безнадійна ситуація за смерть 12-річної дівчини?» – Сказав Блаженніший Святослав. Друга ситуація: коли Ісус ішов до того дому, сповненого болю і плачу, і дорогою зустрів жінку, яка 12 років страждала на кровотечі. А це означає, що всі ці роки її вважали нечистою, не гідною молитися, чути Слово Боже і такою, яка щодня втрачає життєву силу і поволі вмирає. Євангелист Лука каже, що ця жінка витратила на лікування все своє майно і ніхто не зміг їй допомогти. «Що об’єднує ці дві безнадійні ситуації? – Продовжив проповідник. – Насамперед те, що Ісус, чуючи про ці обставини, відразу встає і йде на допомогу. Євангелист Матей описує Його як джерело життя і оздоровлення, джерело надії». На думку Блаженнішого Святослава, безнадійність, в яку може потрапити людина, є великою неправдою про Бога і про неї. Бо немає безнадійної ситуації там, де присутній Христос. Він є джерелом оздоровлення, від Нього походить наше дочасне і вічне життя.

     «Безнадійність – велика неправда про Бога. Чому? Бо коли ми втрачаємо надію, то гадаємо, що Бога поруч немає, що Він десь далеко, нібито нас покинув… А правда про Бога в тому, що Він перший спішить нам на допомогу. Він набагато ближче до нас, ніж ми це уявляємо. Він перший нас чує і відкликається на голос нашого жалю і плачу», – зауважив Глава Церкви. Як зазначив проповідник, вчора ми почули відповідь на це безнадійне запитання: де є Бог, коли страждає людина? Це питання ставив Папа собі і нам, коли вчора відвідав табір смерті в Аушвіці. Це питання Папа ставив собі і всім, коли вчора відвідав лікарню, де бачив важкохворих малих дітей, які плачуть і страждають. Батьки тих дітей питали Святішого Отця: «Чому так сталося з нашими дітьми?» «Ми можемо поставити те саме питання собі, як сини і доньки України: де є Бог, коли Україна спливає кров’ю? Це питання постійно чують наші військові капелани, це запитання ставлять священикам матері, які ховають своїх молодих дітей – ваших однолітків», – додав він. На це питання учора під час Хресної дороги Папа шукав відповіді для себе і для нас. «Немає відповіді на це питання з точки зору лише людської логіки. Відповідь є тоді, коли наша віра веде нас до Христа. Тому учора, відповідаючи, Папа сказав: «Бог є в тому, хто страждає: у поранених, плачучих, хворих, тих, хто стікає кров’ю». Сьогодні Бог є в тілі стражденного українського народу, в тілі нашої Церкви, в тілі нашої України. Папа сказав, що в тих стражданнях Христос творить з нами одне Тіло. Тому християнська віра вказує нам на Христа і на Його присутність в особі стражденного», – запевнив Предстоятель Церкви. «Дорога українська молоде, прагну, щоб ви були носіями і сіячами християнської надії. Бог торкає того, хто потребує Його дотику. Він приходить, щоб нас торкнути, і хоче стати з нами одним Тілом у Святому Таїнстві Пресвятої Євхаристії. Ми можемо сьогодні Його не лише торкнутися, а й причаститися Його Тіла і Крові і стати з Ним одним цілим. Бажаю вам пережити дотик всемогутньої Божої десниці. Дайте себе торкнути Богові, тоді ви станете могутньою силою, яка здатна буде змінювати світ!» – Звернувся до української молоді Глава УГКЦ. Наприкінці, Блаженніший Святослав привітав усіх, хто долучилися до організації СДМ у Кракові.

     Українка Уляна Журавчак, яка родом зі Львівщини, стала однією з тринадцяти людей, які в рамках Світового дня молоді розділили обідню трапезу з Папою Франциском у Кракові. Дівчина передала вітання Папі від українців, а також попросила благословити ікону Пресвятої Богородиці «Двері Милосердя», яку мала із собою. Уляна Журавчак розповіла Tvoemisto.tv про свої враження від зустрічі. Спільний стіл Папи з молодими людьми – традиція Світових днів молоді. Уляна Журавчак, яка народилася на Львівщині, зараз є довготерміновим волонтером секції перекладів організаційного комітету СДМ-2016 у Кракові. Про те, що візьме участь в трапезі з Папою, дівчина дізналася за кілька тижнів до того. «Заздалегідь відбулася своєрідна лотерея, під час якої обрали тринадцять людей, – розповідає Уляна. – Коли дізналася про свою участь, то відчула неймовірну, навіть дитячу радість».Запрошена на обід молодь представляла різні країни та континенти: Німеччину, Польщу, Канаду, Нову Зеландію, Коста-Рику, В’єтнам, Колумбію, Бразилію, країни Африки та інші країни.«Папа зайшов у кімнату й привітався з кожним. Він був радісним і безпосереднім. Коли Папа говорить, жартує, то нагадує дуже молоду, динамічну, емоційну людину», – ділиться враженнями волонтерка. Каже, що під час обіду йшла невимушена розмова. Звучали різні запитання: формальні й неформальні. «Окрім того, що було весело й невимушено, у тій розмові також була глибина, – говорить Уляна Журавчак. – Я від початку розуміла, що ця зустріч не є особисто для мене. Дуже чітко усвідомлювала важливість такої події. Коли почала говорити до Папи, то сказала, що я – з України, з Української Греко-Католицької Церкви. Потім подякувала Папі за підтримку України. Також передала прохання від української молоді, щоб він підтримував нас. Адже ми потребуємо його батьківського слова, потребуємо розуміння, що він з нами у такий важкий час. Папа відповів, що він є з нами і підтримує нас. Це було сказано з таким великим теплом, з такою любов’ю, що я почала плакати». «Ще був цікавий момент, коли ми вже встали з-за столу. Папа давав кожному вервиці. Я тримала в руках маленьку ікону Матері Божої Милосердя. Підійшла до Папи по благословення, а він до мене каже: «Слава Ісусу Христу!» Українською! Папа поблагословив ікону для укранської молоді. Це був незабутній момент!» – ділиться враженнями Уляна Журавчак. Нагадаємо, з 25 липня до 1 серпня за 250 км від українського кордону, у польському Кракові, відбувається одна з найбільших та найяскравіших подій цього року у світі – Світовий день молоді. Близько двох мільйонів молодих людей з-понад 180 країн світу разом із Папою Римським Франциском зібралися в одному місці, аби провести один із найбільших фестивалів планети.     

     Молитва Папи Франциска про мир… По обіді в суботу 30 липня 2016 р. Папа Франциск запросив до своєї резиденції в палаці архиєпископів Краківських своїх співбратів-єзуїтів. Це був додатковий, не передбачений програмою пункт перебування Папи в Польщі. Єзуїти прийшли групою близько 30 чоловік. Замість передбачених 15 хвилин Франциск спілкувався з ними тричі по стільки. Атмосфера була дуже братня, відкрита, проста. Не було ніяких промов, тільки звичайна розмова. Єзуїти запитували Папу, наприклад, завдяки чому він, попри всій вік, має такий фантастичний контакт із молоддю; що було вирішальним у його виборі стати єзуїтом; або - які поради він би дав присутнім на цій зустрічі неопресвітерам. Папа відповідав «як справжній батько» і близький кожному співбрат. Після зустрічі з єзуїтами Франциск подався до храму францисканців, по той бік вулиці Францисканської, де стоїть єпископський палац. Туди також часто приходив на молитву кардинал Кароль Войтила. Там, разом із місцевою спільнотою, Папа прочитав молитву про мир:

     Всемогутній і милосердний Боже, Господи Всесвіту й людської історії! Все, що Ти створив, - добре, а Твоє співчуття до людських помилок - невичерпне. До Тебе приходимо нині, просячи, щоби зберіг світ і його мешканців у мирі, віддалив від нього нищівну хвилю тероризму, повернув приязнь і влив у серця Твоїх створінь дар довіри й готовність прощати. Подателю життя, просимо Тебе також за всіх померлих, за жертв жорстоких терористичних актів. Обдаруй їх вічною нагородою. Нехай заступаються за світ, який роздирають неспокій та протиріччя. Ісусе, Князю Миру, Приятелю людей, просимо Тебе за поранених у терористичних атаках: за дітей і молодь, чоловіків та жінок, людей старшого віку, неповинних і випадкових людей. Зціли їхнє тіло і серце, і втішай їх Твоєю міццю, разом із тим віддаляючи ненависть і прагнення помсти.      Духу Святий Утішителю, прийди до сімей жертв насильства й тероризму, які страждають безневинно, і вкрий їх плащем свого божественного милосердя. Нехай вони знайдуть у собі сили та відвагу, щоб і надалі бути братами й сестрами для інших, особливо прибульців, даючи своїм життям свідчення Твоєї любові. Зворуши серця терористів, аби вони розпізнали зло своїх учинків і повернулися на шлях миру і добра, поваги до життя й гідності кожної людини, незалежно від віросповідання, походження чи майнового стану.

       Боже, Предвічний Отче,  вислухай милосердно цю молитву, яку заносимо до Тебе посеред гамору і розпачу світу. Сповнені надії на Твоє нескінченне Милосердя, ввіряючись заступництву Твоєї Пресвятої Матері, зміцнені прикладом блаженниx мучеників, Збігнєва й Міхала, яких Ти вчинив відважними свідками Євангелія аж до пролиття крові, звертаємося до Тебе з великою довірою, благаючи про дар миру та віддалення від нас нещастя тероризму.                                    Через Христа, Господа нашого…                         Амінь.