ЛЮБОВ ДО СЕБЕ САМОГО

З усіх людей найближча нам наша власна особа...

     "Не знайдемо нічого, що було б для людини ближчим, ніж вона сама собі" (Сальвіян). Тому кожен повинен самого себе любити. Ми повинні самих себе любити, бо Ісус Христос говорить: "Люби ближнього, як себе самого". Отже, любов до самого себе має бути правилом і мірилом любові до ближнього. "Як може хтось любити іншого, якщо не любить самого себе?" (св. Клим. Р.). Вчися любити насамперед Бога, відтак самого себе, опісля свого ближнього, як самого себе окремої заповіді любові до самого себе Бог не дав, тому що кожен любить самого себе вже силою, даною Творцем закону природного (св. Авг.) і тому, що ця заповідь міститься в заповіді любові до ближнього (св. Тома з Акв.). Ми повинні любити себе також тому, що ми створені за образом і подобою Бога. Якщо шануємо цю подобу в ближньому і навіть у ворогові, то повинні також шанувати її в собі самому. А якщо любимо себе лише для Бога, то не важко зрозуміти, що "справжня любов до себе зростає настільки, наскільки збільшується в нас любов до Бога" (св. Тома з Акв.). Треба пам'ятати і про те, що ми відкуплені високою ціною." ...не тлінним золотом чи сріблом ви були вибавлені від вашого життя" суєтного..., а дорогоцінною кров'ю Христа (І Петро1,18). Ми куплені великою ціною (I Кор. 6, 20). Значення і ціну нашої особи підносить, урешті, й те, що ми покликані до безмежного і вічного щастя на небі. Прекрасно говорить про це папа Лев В.: "Пізнай, християнине, свою гідність!" Ти став учасником Божої природи і членом христового Тіла. Згадай, що тебе вирвано з-під влади пекельних сил і призначено до слави небесного Царства! Зваж на те, що Син Божий став людиною, а отже, твоїм братом, і що ти сам є Божою дитиною (І Іван 3, 1); що Св. Дух живе в нас (І Кор.6,19), що Ангели служать нам (Євр.1,14). Чи цього не вистачає, щоб високо цінувати самих себе, а, отже, і любити себе? Любов до себе є нічим іншим, як любов'ю до ближнього, яку відчуваємо до власної особи, отже, любити самого себе - значить високо цінувати самого себе (справа розуму), бажати собі добра (справа почуття) і не завдавати шкоди самому собі, а, навпаки, робити добро (справа волі). Таку любов можна назвати "справжньою", на відміну від фальшивої любові, котра виявляється в гордості, зарозумілості, розпусті, вульгарності. Справжню любов до самого себе виявляємо тоді, коли намагаємося усвідомити, що саме гарантує нам справжнє щастя. Хто відчуває справжню любов до самого себе, той керується словами Христа: "Шукайте перше Царство Боже та його справедливість, а все те вам докладеться" (Мт.6,33). Така людина дбає про своє здоров'я, одяг, їжу, житло, а смуток не оволодіває нею понад міру (Мт.6,25-32). Любов до самого себе є фальшивою, якщо людина, замість того, щоб дбати про вічне щастя, прагне лише до тимчасових благ, або коли зневажає ті блага, які допомагають досягнути спасіння.                                   Деякі люди вважають найвищою метою не Бога, а свою власну особу;

А тимчасові блага не є для них засобом до досягнення спасіння, але засобом до заспокоєння їх почуттєвих прагнень…

     Тому вони пишаються тимчасовими благами, як, напр., славою, майном, становищем, і нічим з того не поступилися б заради Бога. Така любов до самого себе є фальшивою, є грішним самолюбством. Хто земні речі ставить над вічністю, той не любить себе, той є ворогом собі, тому що за коротке і мниме щастя прирікає себе на вічну загибель. "Ті, котрі спонукають гріх і беззаконня, є ворогами своєї душі (Тов. 12, 10). Деякі схожі на того скнару, котрий сказав собі: "Душе, користуєшся багатьма благами, призначеними на багато років; відпочивай, їж, пий, споживай". В той же час Бог сказав йому: "Нерозумний, - ночі цієї ось душу твою зажадають від тебе, і кому позостанеться те, що ти був наготував?"... (Лук. 12, 20). Тяжко працюєш, щоб прогодувати і одягнути своє тіло; чому ж не працюєш так тяжко, щоб нагодувати і одягнути свою душу? (св. Берн.). Що допоможе людині, якщо вона здобуде увесь світ, а душу свою занапастить? (Мат. 16, 26). Гарно говорить св. Августин: "Вчися любити себе через те, що не будеш себе любити". З другого боку, помиляються також і ті, хто зневажає тимчасові блага, які допомагають досягнути спасіння, таким чином нехтуючи самим спасінням. Чи можна похвалити людину, котра зовсім не турбується про своє життя, легковажно ставить Його під загрозу, або навіть відбирає його в себе?